Select Page
У Харкові шукали шляхи усунення дискримінації у сфері реєстрації фактів народження та смерті

У Харкові шукали шляхи усунення дискримінації у сфері реєстрації фактів народження та смерті

16 січня 2018 року у приміщенні харківського медіацентру «ВРЕМЯ» відбувся експертний круглий стіл «Шляхи усунення дискримінації у сфері реєстрації фактів народження та смерті осіб на окупованих територіях України».

Доповідачами виступили дослідники, які опрацьовували дану проблематику в рамках проекту «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України»:

—          Олег Ільницький, кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, керівник проекту;

—          Андрій Гнида, представник Центру правових та політичних досліджень «СІМ», асистент проекту;

—          Максим Тимочко, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини.

Якщо громадянину України потрібно зареєструвати факт народження або смерті, він звернеться до органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), і цього ж дня отримає відповідне свідоцтво. Але якщо факт народження або смерті відбудеться на тимчасово окупованій або непідконтрольній Уряду України території (Кримський півострів, ОРДЛО), то громадянину України потрібно буде пережити низку поневірянь: спочатку звернутись до РАЦСу, одержати відмову, потім звернутись до суду, дочекатись позитивного рішення, і тільки після того з’явиться можливість, ще раз звернувшись до РАЦСу, отримати відповідне свідоцтво. Постає резонне запитання: чому для одних громадян України існує адміністративна процедура (через РАЦС), а іншим ці ж факти народження або смерті потрібно доводити виключно через судову процедуру?

Масштаби проблеми вражають. Зокрема, орієнтовна кількість фактів народження та смерті, що відбулись на окупованих або непідконтрольних територіях з 2014 року становить понад 372 тисячі випадків. За цей же час офіційними українськими органами внесено тільки 31 317 записів про факти народження або смерті на вищезазначених територіях тобто, менше 10%.

Але найгіршим у цій ситуації є те, що існує дискримінація за територією походження особи. Олег Ільницький відзначає, що «для держави України, яка декларує, що вона є правовою, будь-яка дискримінація є ганебним явищем. Явищем, забороненим Конституцією України».

Учасники круглого столу прийняли резолюцію, в якій відмітили, що чинний спосіб підтвердження актів цивільних станів, які виникли на тимчасово окупованій території, в поряду окремого провадження за правилами цивільного судочинства є заформалізованим, складним та фінансово обтяжливим для осіб. Його реалізація зумовлює виконання судами України невластивих їм функцій без належного правового обґрунтування фактичної потреби, неспівмірності між запропонованими засобами та досягнутим результатом, з порушенням міжнародних стандартів та зобов’язань України в сфері прав людини.

А тому закликали владу прийняти нормативно-правові акти, якими:

— закріпити спеціальні правила адміністративної процедури реєстрації актів цивільного стану, що виникли на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим;

— удосконалити правила окремого провадження цивільного судочинства для встановлення фактів, які виникли на тимчасово окупованій території ОРДЛО, з метою зменшення формалізації та покращення доступності процесу;

— побудувати систему обліку документів, що визначають правовий статус особи, виданих на тимчасово окупованій території, для підвищення рівня контролю за документами, а не особою;

— провести широку просвітницько-роз’яснювальну роботу серед службовців різних рівнів щодо впровадження механізмів усунення дискримінації за ознакою місця походження.

Зауважимо, що проект «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України» реалізується за фінансової підтримки Фонду сприяння демократії Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.

DSC03288

Правовий коментар:

У п. 125 Консультативного висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 р. «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що невизнання управління окупованою територією не повинно призводити до позбавлення народу будь-яких переваг, які виникають з міжнародної співпраці. Зокрема, в той час, як офіціальні дії окупаційної влади від імені та в інтересах народу окупованої території є незаконними та недійними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, які можуть бути проігноровані лише на шкоду мешканцям окупованих територій.

Використовуючи вказаний правовий висновок, Європейський суд з прав людини у справах «Лоізіду проти Туречиини» («Loizidou v. Turkey», 18.12.1996 р., § 45), «Кіпр проти Туреччини» («Cyprus v. Turkey», 10.05.2001 р., §§ 91-96) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» («Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», 23.02.2016 р., § 137) констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду чітко показує, що зобов’язання не брати до уваги акти фактичних утворень не є абсолютним. Інший підхід означав би позбавлення мешканців територій всіх їхніх прав… Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Юрій Нужний

 

Див. також:

Допоможемо почути дискримінованих!

Що робити, якщо не везе? Автобус пільговиків

Що робити, якщо не везе? Автобус пільговиків

«Пільговики з Харківської області не зможуть безкоштовно користуватися пасажирським транспортом у Харкові», – безапеляційно проголосили 10 січня 2018 року на сайті Харківської міської ради.

Мовляв, «держава переклала забезпечення компенсації за перевезення пільгового контингенту на плечі місцевих бюджетів. Тому все, що приймається Харківською міськрадою, тепер має стосунок тільки до жителів міста, і тільки вони мають право цим користуватися».

Проте, здається мені, пан Дульфан трошки погарячкував. Спробую довести це:

Рік тому було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті».

Ним встановлено, що Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом (як і Правила користування міським електричним транспортом) затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов’язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

При цьому в закони «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та деякі інші – внесені зміни, які, по суті, можна звести до того, що пільги на проїзд вказаним категоріям відтепер надаються «за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – також електронного квитка, який видається на безоплатній основі».

Мало того, в законодавстві (наприклад, в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», хоча аналогічні норми є й в інших законах, присвячених категоріям громадян, щодо яких державою встановлені додаткові заходи соціального захисту) чітко прописано, що безплатний проїзд гарантується «незалежно від відстані та місця проживання».

Отже, ніде не зазначено, що дані категорії громадян при виїзді з населеного пункту, де вони проживають («прописані») та при в’їзді до Харкова втрачають надані ЗАКОНОМ (а не Харківською міською радою!) пільги.

Так, держава останнім часом переклала основний тягар щодо вирішення питання компенсації витрат на пільговий проїзд на місцеві бюджети. З іншого боку, вона залишає й більше коштів у містах. Тому, гадаю, підстав волати про нестачу грошей у керівництва Харкова не буде. Тим більше, якщо навести лад з фінансовими потоками, що надходять від реклами та торгівлі у міському транспорті, зокрема у метро, то бюджет значно «потовстішає».

Місцева рада, за бажання, може надати додаткові пільги на проїзд ще комусь (наприклад, почесним громадянам міста), але не має підстав на власний розсуд позбавляти будь-кого законодовчо встановлених прав.

Харківська міськрада має відповідати за територію своєї громади. Але це не дає міськраді права на території громади нехтувати законами, що діють у всій Україні.

У Харкові перевізники повинні забезпечувати пільговий проїзд всіх пільговиків, які живуть в Харкові і приїхали до Харкова (у Мерефі – всіх, що мешкають у Мерефі та приїхали до Мерефи, у Чугуєві – всіх, хто проживає у Чугуєві та приїхали до Чугуєва…). І так – повсюдно. Адже ті, хто приїжджають до Харкова (і пільговики, в тому числі), не тільки транспортом користуються, а ще й гроші свої залишають на ринках, в кафе, магазинах, аптеках, театрах і далі – скрізь. З чого, в кінцевому рахунку, певні податки теж в харківський бюджет надходять.

Також нагадаю: у нас дискримінація за ознакою місця проживання законодавчо заборонена! Чому громадянин України, який рятував Україну від ядерної катастрофи в Чорнобилі або ж захищав від російської агресії на Сході, приїжджаючи до Харкова, повинен позбавлятися своїх гарантованих державою прав і пільг?!!

В цілому підтримуючи ідею монетизації пільг, мушу зазначити: поки діє таке законодавство, яке діє, пільговий проїзд мають забезпечувати для ВСІХ пільговиків, незважаючи на «прописку».

За нинішніх умов правильним виглядало б розроблення процедури того, як немешканцям Харкова, які регулярно відвідують «першу столицю» та відносяться до пільгових категорій, надати можливість отримати пільгові електронні квитки.

Зауважу, що існує стаття 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом):

«Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

До речі, також не передбачено законодавством, скільки одночасно може їхати пільговиків (двоє чи вся маршрутка). Тобто те, що перевізники встановлюють свої квоти на перевезення, також є свавіллям. Отже, будь-яка відмова від перевезення пільгових категорій є незаконною. Незалежно від того, є чи немає компенсації, право пільговиків на безоплатний проїзд нікуди не зникає, не може бути обмежене та має бути забезпечене перевізником.

В разі, коли людина має право на пільговий проїзд, але її змушують платити або виганяють з автобусу/тролейбусу/маршрутки, потрібно викликати поліцію з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 133-1 КУпАП.

Юрій Чумак, правозахисник, голова ЦППД  «ДУМА»

Марафон документального кіно Docudays UA

Марафон документального кіно Docudays UA

Кінопокази Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбувалися у прес-центрі «KHARKIV Today» 18 – 21 грудня 2017 року.

Заходи проводились з ініціативи громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА», за організаційної підтримки проекту «Об’єднуючи людей заради миру», що реалізовується «Карітас Харків».

Ведучим кінопоказів виступив правозахисник Юрій Чумак, регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA в Харківській області, голова ЦППД «ДУМА».

  1. МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МІГРАНТА

2

18 грудня переглянули та обговорили 2 короткометражні стрічки з репертуару Мандрівного Docudays UA: «Між іншим» (Україна, режисерка Юлія Аппен) та «У пошуках кращої долі» (Німеччина, режисерка Ганна Фішер). Обидва фільми мають елементи анімації та присвячені долям мігрантів.

Волонтерка та соціолог Тетяна Скляр повідала про власний досвід роботи за кордоном, про те, з якими труднощами довелося стикатися, а також про те, чому праця «там» часто є приваблівишою, ніж вдома.

Наталія Сухорукова, головний спеціаліст Департаменту науки і освіти облдержадміністрації, координаторка проектів «Ла Страда – Україна» в Харківській області повідала про ситуацію в сфері торгівлі людьми в Україні. Зокрема, вона зазначила, що коло осіб, які можуть потрапити в сучасне рабство, за останні роки набагато розширилося: якщо раніше здебільшого молоді та неосвічені жінки (часто – з сільської місцевості та безробітні) ставали жертвами сексуальної експлуатації, то зараз постраждати від трудової експлуатації можуть і чоловіки, і особи з високим рівнем освіти, і люди середнього віку, мешканці міст, навіть ті, що мають роботу в Україні, яка, на жаль, не дає змоги нормально прогодувати власні сім’ї.

Запрошений експерт з питань міграції та прав вимушених переселенців Харківського обласного благодійного фонду «Соціальна служба допомоги» Валерій Задоренко підкреслив, що страшилки про іммігрантів, які «понаїдуть» та заполонять усе навкруги в Україні, абсолютно безпідставні, навпаки, останнім часом відмічається протилежна тенденція – іноземці воліють покинути нашу державу – через війну на Сході та низький рівень життя.

Натомість, сусідні країни – такі як Польща та Чехія – вносять зміни до законодавства, яке спрямоване на лібералізацію правил для трудових мігрантів-українців. Оскільки потрібні робочі руки, що можуть замінити тих, хто виїхав на роботу у провідні країни Заходу. За таких обставин вже незабаром гостро може постати питання нестачі кваліфікованих кадрів в Україні.

  1. ЖИВИЙ ДЕЛЬФІН У КОНСЕРВНІЙ БАНЦІ

3

19 грудня було організовано захід «Поговоримо про екологію. Поки вона не «приговорила» нас».

Для перегляду та обговорення була запропонована стрічка «Народжені бути вільними» (Великобританія, Росія, режисерка Ґаяне Петросян).

Документальне кінорозслідування привело глядачів (у більшості своїй – екологів та зоозахисників, серед яких був і гість із Чехії) до найвіддаленіших куточків Росії та дозволило побачити, як жахливо поводяться з дельфінами, зокрема білухами, китами та моржами, а також відкрити корупцію, що пронизує цей жорстокий бізнес.

Модератором виступив Олег Перегон, голова координаційної ради громадської організації «Зелений фронт». Під час обговорення торкнулися й харківської проблематики. О.Перегон наголосив, що тримання дельфінів у так званих «дельфінаріях» подібне до закочування риб до консервних банок.

Також учасники заходу зачепили й питання масового вбивства бездомних тварин у Харкові, що здійснюється за підтримки міської влади. «Лише в нашому місті 5% тварин прилаштовують, а 95% вбивають, ми виступаємо проти цієї програми», – зазначила зоозахисниця Олена Кравченко.

Від жадібності певних осіб, які ведуть Землю до екологічної катастрофи, було запропоновано протиставити міні-програму з 3-х пунктів:

1) знання – сила;

2) благоговіння перед природою;

3) небайдужість та солідарність людей.

  1. АНТИВОЄННЕ, АЛЕ НЕ «ПАЦИФІСТСЬКЕ» КІНО

4

20 грудня до Міжнародного дня солідарності людей було організовано перегляд стрічки «Війна химер» (Україна, режисерки Марія та Анастасія Старожицькі).

Це історія, відзнята її безпосередніми учасниками. Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Проїжджаючи зруйнованими містами, вони намагаються зрозуміти суть війни і любові.

По закінченні фільму було здійснено скайп-спілкування з режисерками фільму, яке феєрично провів Філіп Дикань.

На захід запрошувалися ветерани АТО, які, до речі, по-різному оцінили стрічку. Дехто казав, що для того, аби показати страхіття та жахи війни, необхідно було додати більше крові та зйомок зі шпиталів. Проте, як зазначив учасник бойових дій Юрій Дублевський, фільм сподобався саме тим, що знятий не як блокбастер, а чесно й зворушливо, непафосно.

Глядачі говорили, що Батьківщину необхідно захищати від підступного ворога, який вдерся на нашу територію під прикриттям так званих «народних республік». Але війна завжди є страшною, несе смерть та руйнування, тому люди мусять це зрозуміти й зробити все задля її якнайшвидшого завершення.

«Навіщо взагалі знімати фільми про війну? Як знімати, щоб її зупинити, попередити? Певна, що батальні сцени не допомагають розкрити це. Краще вже показувати шпиталі, ніж військові сцени», – зазначила Анастасія Старожицька.

А Марія Старожицька відмітила, що «Війна химер» – кіно антивоєнне, але не «пацифістське».

  1. РАЗОМ ІЗ «ЩОДЕННИКОМ» ШУКАЛИ АЛЬТЕРНАТИВИ НАСИЛЬСТВУ

5

21 грудня було організовано захід «Шукаємо Альтернативи Насильству».

Для перегляду представлена стрічка «Щоденник» (Україна, режисерка Олександра Чупріна).

У фільмі розповідається про 14-річного Дениса. Він створює свій відеощоденник, де відверто розмірковує про те, що турбує його. Глядачі опинилися за лаштунками підліткового життя. Який він – шлях дорослішання?

Модераторками заходу виступили Тетяна Сирицина – голова БФ «Коло розвитку» та Ірина Онищенко – експертка БФ «Коло розвитку», координаторка проекту «Альтернатива насильству» в Україні (даний проект почав роботу в нашій країні в 2005 році, завдання – допомогти дорослим і підліткам справлятися з конфліктними ситуаціями без застосування насильства).

Обговорення фільму (яке, до речі, теж проводилося в формі «кола») вилилося в дискусію щодо проблематики переходу з підліткового віку до дорослого, пошуки безконфліктних шляхів цього переходу, роль та місце батьків і школи в цьому процесі.

Диспут був жвавим. Учасники так «розійшлися», що не хотіли розходитись по закінченні заходу.

Даний показ став останнім у рамках 4-денного марафону документального кіно Docudays UA, проведеного на базі «Kharkiv Today» за організаційного сприяння «Карітас Харків».

І хоча Марафон добіг до свого завершення, переконані, що плідна співпраця «Карітас Харків» з Docudays UA буде продовжена і в майбутньому.

Фил и Мари

Георгій Кобзар

Як запобігти «спокусі» конфлікту інтересів

Як запобігти «спокусі» конфлікту інтересів

«Регулювання конфлікту інтересів спрямоване на запобігання ситуаціям, коли виникає спокуса. Тобто врегулювання потенційного лиха ще до того, як воно сталося». (Асоціації адвокатів Нью-Йорка)

27 листопада 2017 року голова Харківського обласного відділення ВГО «Комітет виборців України» Михайло Камчатний та експерт Юрій Чумак провели семінари «Основи законодавства про запобігання корупції та конфлікту інтересів» в селищах Малинівка та Чкаловське Чугуївського району.

Навколо цих селищ на Чугуївщині утворені об’єднані територіальні громади, які роблять перші кроки на шляху розбудови своєї соціально-економічної спроможності. А довіра громадян є найціннішим капіталом, який здатні примножити особи, вповноважені на здійснення функцій місцевого самоврядування, довіра зменшує спротив проведенню реформ, сприяє пожвавленню приватної і громадської активності. Саме тому питання врегулювання конфлікту інтересів є надзвичайно чутливим у роботі таких осіб в об’єднаних територіальних громадах.

У навчальних заходах взяли участь посадові особи виконавчих органів рад ОТГ, місцеві депутати та громадські активісти.

Як зазначили представники КВУ, метою зустрічей є інформування учасників про суть законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів, а також озброєння їх необхідними знаннями для виявлення ознак конфлікту інтересів та застосування алгоритму дій у разі його виникнення і, в кінцевому результаті – мінімізація проявів конфлікту інтересів на місцевому рівні.

Під час семінарів присутніх найбільше цікавили питання спільної роботи близьких осіб (особливо – в сільській місцевості), дій працівника у зв’язку із встановленням наявності конфлікту інтересів, способи врегулювання конфлікту інтересів. Під час заходів розглядали судову практику з цих питань, а також на конкретних прикладах (кейсах) вчилися, як не допускати негативних проявів.

Учасники отримали відповіді на свої питання з теми, а також одержали зразки тестів на наявність реального конфлікту інтересів.

«Певен, що обізнані та озброєні знаннями представники об’єднаних територіальних громад, відтепер краще знатимуть норми вітчизняного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів та не допускатимуть таких проявів у своїй діяльності», – підкреслив голова ХОВ ВГО КВУ Михайло Камчатний.

Зауважимо, що семінари проведені в межах проекту «Посилення антикорупційної спроможності місцевих громад в Україні», що реалізується ГО «Школа політичної аналітики» спільно з ВГО «Комітет виборців України» у партнерстві з ГО «Асоціація об’єднаних територіальних громад» – за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.

http://www.anticormereja.info/2017/11/28/як-запобігти-спокусу-конфлікту-інт/

Заради розбудови миру – запобігаємо «мові ворожнечі»

Заради розбудови миру – запобігаємо «мові ворожнечі»

«Чому переселенці не хочуть працювати?», «Переселенец украл у товарища 80 тыс. грн», – подібними заголовками рясніють вітчизняні видання останнім часом.

У даному випадку ми маємо приклади використання мови ворожнечі.

Мова ворожнечі (англ. «hate speech»), за визначенням організації «Міжнародна Амністія» – це будь-яке вираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Її поширення фактично є проявом дискримінаційного відношення до певних груп та категорій осіб. І може спричинити конфлікти та агресію.

Саме питанням того, як вирізняти «мову ворожнечі» та як, заради розбудови миру, запобігати її використанню, був присвячений семінар-тренінг для громадських активістів, журналістів та блогерів, що відбувся 2 вересня 2017 року в «Kharkiv Today».

Тренером виступив Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт з питань попередження ксенофобії, член правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України, колишній регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по Харківській області. У співпраці з Харківською правозахисною групою він здійснював моніторинг порушень прав людини на ґрунті расизму та дискримінації на Слобожанщині.

Як підкреслив експерт, мова ворожнечі оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи, нівелюючи при цьому індивідуальність людини.

Учасники тренінгу дізналися, що об’єктами ксенофобії, в тому числі і мови ворожнечі як її прояву, можуть виступати різноманітні особи або групи, обрані за такими критеріями розрізнення: етнічні (раса, нація), регіональні (наприклад, прояви ксенофобії на основі розподілу на східну і західну Україну), лінгвістичні (наприклад, прояви ксенофобії на основі виділення груп російськомовних та українськомовних українців), приналежність до маргінальних груп (наприклад, прояви ксенофобії до осіб без місця проживання, хворих на алкоголізм, СНІД, наркоманію тощо), сексуальна орієнтація тощо.

З умовною долею відносності, можна виділити види мови ворожнечі, поділивши їх за спектром поширення (публічна та непублічна) та за ступенем жорсткості (можна сказати – суспільної небезпечності): від відвертих закликів до насилля та дискримінації до обмовлень та незначних порушень коректності (жорстка, середня, м’яка).

Існує і ст. 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», що встановлює кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Однак у ході обговорення учасники дійшли висновків, що у більшості випадків мова ворожнечі є скоріше не правопорушенням, що підпадає під кримінальну, адміністративну чи цивільну відповідальність, її використання є наслідком невміння чи нездатності передчувати реакцію тих, до кого спрямовані газетні чи телевізійні матеріали.

На практиці було розглянуто кілька таких випадків з реальних «кейсів», проведено вправи на чутливість щодо «мови ворожнечі», розглянуто «рецепти» стосовно її попередження.

Захід було організовано «Карітас Харків», у рамках реалізації проекту «Об’єднуючи людей заради розбудови миру» за підтримки Caritas Germany та GFFО.

http://caritas.kharkiv.ua/2017.09/zarady-rozbudovy-myru-zapobigayemo-movi-vorozhnechi/

Подальше от народа. Как попасть на прием в ХОГА?

Подальше от народа. Как попасть на прием в ХОГА?

Харьковчанин подал в суд на главу ХОГА Юлию Светличную за то, что она отказала ему в личном приеме. Виктор Скрынников – не единственный, чью просьбу о встрече с губернатором проигнорировали. Глава ХОГА предпочитает не встречаться с народом.

Этим летом харьковчанин Виктор Скрынников стал завсегдатаем приемных помещений облгосадминистрации на Сумской, 64. Он неоднократно обращался к чиновникам всех уровней, но ему так и не удалось ни решить свою проблему, ни добиться встречи с губернатором.

«В приеме не нуждается»

Обращения Виктора Скрынника касаются системы распределения путевок в лагеря и санатории среди детей льготных категорий. Харьковчанин подозревает, что действия сотрудников облгосадминистрации, которые отвечают за это, неправомерны. Он решил пожаловаться руководству.

Я был у Беккера, Бабичева, Черняка (заместители Светличной – ред.), но они не решили мой вопрос, ведь речь там идет о привлечении к ответственности их же подчиненных. В ХОГА работает коррупционная схема, из года в год путевки для оздоровления детей льготных категорий распределяются в ручном режиме, там работают откаты. Я эту схему раскопал и хотел бы детально изложить на личном приеме губернатору, – рассказал «ХН» Виктор Скрынников.

Однако попасть на прием к руководителю ХОГА не вышло – пришло письмо с отказом, поскольку, по мнению сотрудников отдела работы с обращениями граждан, Скрынников получил ответ на свой вопрос и в личном приеме у губернатора не нуждается.

В результате Виктор Скрынников вынужден был обратиться в Харьковский окружной административный суд, но там ему отказали в приеме иска, сейчас дело находится в Харьковском областном апелляционном суде. Харьковчанин не впервые судится с органами власти за отказ принять его. В прошлом году он выиграл суд против горсовета – Геннадия Кернеса обязали провести прием гражданина, в котором ему отказывали.

К Светличной не прорваться

Случай Виктора Скрынникова – не единичный. Попасть на прием к губернатору невозможно даже в том случае, если ты – академик. Больше года добивается ответа на свой вопрос вице-президент Украинской Ассоциации ветеринарных врачей мелких животных Алим Заволока…

«Ужасная система» существует благодаря с подвохом выписанному Порядку проведения личного приема граждан, который был придуман еще во времена Михаила Добкина, в 2012 году, и с тех пор остался без изменений.

«Запись на личный прием к председателю облгосадминистрации проводится в том случае, если поставленный гражданином вопрос остался не решенным после личного приема граждан заместителями председателя ХОГА и если решение данного вопроса принадлежит к компетенции облгосадминистрации», – говорится в Порядке.

Именно в этих деталях и кроется дьявол, поскольку взгляды на то, решена проблема или нет, у чиновников и граждан могут очень отличаться.

В законе есть норма о том, что не рассматривается обращение граждан, проблема которых была уже решена, и эта норма – очень сложная. Гражданин считает, что он получил отписку, а чиновники полагают, что они все сделали в рамках своих полномочий, – рассказал «ХН» правозащитник Юрий Чумак. – С точки зрения верховенства права это Положение облгосадминистрации я считаю неправильным. Что, например, делать человеку, который хочет пожаловаться главе облгосадминистрации на его заместителя? Отправлять его к заму – нелепо.

Право на обращение является одним из конституционных прав граждан Украины, хоть конкретно приемы глав облгосадминистраций и не регламентируются законодательством. Тем не менее, руководствуясь Конституцией, человек имеет право обратиться в суд с жалобой на чиновников. Юрий Чумак советует также пожаловаться омбудсмену – уполномоченному парламента по правам человека. Он может разъяснить, нарушает ли отказ в приеме право гражданина, и, в случае нарушения закона, повлиять на чиновников.

Елена Павленко, «KharkivToday»

https://2day.kh.ua/podalshe-ot-naroda-harkovchanin-podal-v-sud-svetlichnuyu/