Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Прес-конференція «Як запобігти трудовому рабству»

Прес-конференція «Як запобігти трудовому рабству»

30 липня в Харківському прес-центрі «Накипіло відбулася прес-конференція «Як запобігти трудовому рабству», присвячена Всесвітньому дню протидії торгівлі людьми.

Спікерами виступили:
— Ольга Білецька – голова Харківської міської організації Міжнародної організації «Жіноча громада», експертка у сфері протидії торгівлі людьми;
— Юрій Чумак – правозахисник, експерт з адвокації.

У ході заходу були розглянути такі питання:
1. Сучасний стан справ із торгівлею людьми на Харківщині.
2. Для чого проводиться громадський моніторинг виконання політики протидії торгівлі людьми в Харківській області.
3. Як запобігти потраплянню в ситуацію торгівлі людьми при працевлаштуванні.

#ПрацюйБезпечно

Немає порядку. В навчанні членів громадських формувань з охорони громадського порядку

Немає порядку. В навчанні членів громадських формувань з охорони громадського порядку

В рамках проєкту «Шерифи для нових громад» ми вивчаємо, як забезпечують свою безпеку різні міста та містечка України – на засадах співпраці поліції та громадськості. Предметом дослідження є діяльність різних категорій цивільних осіб, що долучаються до профілактики правопорушень. І один із акцентів уваги спрямовано на роботу громадських формувань з охорони громадського порядку.

При спілкуванні з правоохоронцями та членами громадських формувань я неодноразово задавав запитання щодо того, як проводиться навчання та підготовка останніх до участі в забезпеченні публічного порядку. Оскільки така діяльність є надзвичайно відповідальною, і непідготовлених осіб не можна долучати до правоохоронної діяльності. Однак, зазвичай, поліцейські та активісти відповідали ухильно: мовляв, час від часу здійснюються «навчання з правових питань» та регулярно – інструктажі безпосередньо перед патрулюваннями.

Складалося враження, що відомчих документів, які б чітко регулювали порядок такого навчання членів громадських формувань, не існує, і в кожній місцині поліція організовує підготовку «за власними лекалами». Як виявилося, це не просто враження, а сумна реальність.

Справа в тому, що раніше питання організації роботи міліції/поліції з громадськими формуваннями регламентувались наказом МВС України від 23.08.2011 №608 «Про затвердження Інструкції щодо організації роботи органів внутрішніх справ України із забезпечення взаємодії з населенням та громадськими формуваннями з охорони громадського порядку у сфері профілактики правопорушень».

З метою проходження кандидатами, членами громадських формувань відповідної правової та спеціальної підготовки, вищевказаним наказом:

— на уповноважених осіб міліції покладались завдання підготовки методичних рекомендацій, із визначенням спеціальної тематики щодо організації роботи з особами, задіяними до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень;

— врегульовувались організаційні питання проведення занять на базі органів внутрішніх справ;

— визначались обов’язки з організації навчання членів громадських формувань формам і методам попередження правопорушень, здійснення профілактичної роботи.

Про проходження курсів з правової та спеціальної підготовки членам громадських формувань надавались довідки встановленого зразка.

Проте, відповідно до наказу МВС України №333 від 26 квітня 2019 року «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства внутрішніх справ України», наказ від 23.08.2011 №608 «наказав довго жити».

1. Чи приймалися протягом 2019–2020 років відомчі нормативні акти МВС та/або Національної поліції України, що регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку?

2. Якщо так, просимо надати копію такого (таких) нормативних актів.

3. Якщо ні, просимо роз’яснити, якими документами зараз регулюється робота поліції з громадськими формуваннями з охорони порядку, зокрема, щодо проведення занять з членами цих громадських формувань.

Спочатку Департамент юридичного забезпечення МВС України повідомив, що «у зв’язку з тим, що запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк його розгляду продовжено до 20 робочих днів».


Втім, і протягом 20 днів речники МВС так і не знайшли у своїх «скрижалях» потрібних документів. І вимушені були констатувати: «За результатами розгляду повідомляємо, що протягом 2019–2020 років нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ та/або Національної поліції України, які регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, не видавалися».

Тому доводиться поліцейським при проведенні навчання членів громадських формувань керуватися наказом МВС від 23.08.2011 №608, який втратив чинність, через що його використання є неправомірним. Або, як «пошепки» розповіли нам в одному з відділів Національної поліції, «підглядати» в текст наказу МВС від 15.09.2014 №948, в якому цілий розділ V присвячено порядку організації та проведення правової і спеціальної підготовки та інформування членів громадського формування. І все б нічного, але ж цей наказ має назву «Про затвердження Інструкції про роботу з громадськими формуваннями з охорони державного кордону» (виділено автором), отже, керуватися ним в роботі з громадськими «шерифами», що патрулюють вулиці, теж не можна.

Висловлене Департаментом юридичного забезпечення МВС зауваження, що на сьогодні правові відносини з питань участі громадян в охороні громадського порядку врегульовано низкою інших законодавчих та нормативних актів, у даному питанні навряд чи допоможе. Тому що в усіх тих документах навчання членів громадських формувань або не включено взагалі, або згадуються дуже побіжно.

Наголошу, що стаття 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» висуває тверду вимогу: «Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах Національної поліції, підрозділах Державної прикордонної служби України і одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки… Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ…».

А порядку такого, як ми з’ясували, на сьогоднішній день, на жаль, немає. Будемо сподіватися, що після того, як проєкт «Шерифи для нових громад» нагадав про дану прогалину, МВС упорядкує це питання.

Юрій Чумак

У Німеччині дізналися, як українці протидіяли домашньому насильству під час карантину

У Німеччині дізналися, як українці протидіяли домашньому насильству під час карантину

Юрія Чумака запросили дати інтерв’ю німецькому радіо tremBEATS.fm. Спілкування з журналісткою Kateryna Rietz-Rakul відбувалось онлайн.

У період карантину Юрій досліджував проблему домашнього насильства у межах проєкту «Шерифи для нових громад» (див. «Домашнє насильство під час карантину: страждають діти»).

Епідемія коронавірусу, карантинні заходи та самоізоляція призвели до спалаху домашнього насильства в усьому світі, Україна – не виняток. І часто страждають діти: вони стають або жертвами, або свідками, що для них теж є психологічним насильством.

Запис інтерв’ю:

tremBEATS.fm – українське радіо у Німеччині. Виходить двома мовами (українською та німецькою) та транслює тільки українську музику. Теми радіо барвисті й цікаві – як для українців, так і для слухачів Німеччини.

Шерифи для нових громад

Підлітки в онлайні дізналися про права та правоохоронців

Підлітки в онлайні дізналися про права та правоохоронців

Наскільки є відмінною сучасна поліція від колишньої міліції та як неповнолітнім правильно спілкуватися з правоохоронцями, аби не наразитися на потенційне порушення своїх прав. Про це говорили під час онлайн-кіноклубу документального кіно про права людини Docudays UA, що відбувся 2 липня 2020 року.

Модератором виступив правозахисник Юрій Чумак – голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», екс-помічник міністра МВС з питань дотримання прав людини.

А учасниками були юнаки та дівчата з міст Харкова, Лозової, Чугуєва та смт Кочеток Чугуївського району.

На початку заходу Юрій Чумак нагадав, що в 2012-му році Україна (разом із Польщею) приймала Чемпіонат Європи з футболу. До цієї події активно готувалися й правоохоронці. Зокрема, міліціонерів експрес-методом навчали основам англійської мови, аби вони могли спілкуватися з іноземними вболівальниками. Саме про це оповідає короткометражний документальний фільм «Відкритий урок» режисерки Наталії Машталер, з репертуару кіноклубів Docudays UA. Який із доброю посмішкою показує не тільки процес навчання, але й практичну реалізацію отриманих міліціонерами навичок.

Після перегляду відбулося жваве обговорення, під час якого учасникам було запропоновано відповісти на низку запитань:
— Як ви вважаєте, чому стрічка має назву «Відкритий урок»?
— На вашу думку, чи впоралися міліціонери зі своїм завданням під час «Євро-2012»?
— А які завдання ще є в правоохоронців? Для чого нам потрібна поліція?
— Як ви взагалі розумієте термін «правоохоронні органи»? Чим, на вашу думку, він відрізняється від широковживаного «силові структури»? Чи потребують громадяни, щоб із ними працювали «силовики», або ж нам потрібен захист правопорядку з боку правоохоронців?
— Хто ж «дає» людям права та хто ці права порушує?
— А хто такі «правозахисники»?
— Чи доводилося особисто вам зустрічатися з поліцейськими? За яких обставин?

З огляду на те, що підлітки найчастіше вказували на те, що зустрічі з правоохоронцями, зазвичай, відбуваються в громадських місцях, в якості «бонусу» їм було запропоновано подивитися 2-у серію анімаційної стрічки «Ти і поліція» (від Асоціації УМДПЛ та студії «Real Stories Production»), присвячену правилам спілкування з поліцейськими на вулиці.

Мультфільм теж прийшовся до душі юним глядачам. І не тільки цікавим відеорядом, але й слушними правовими порадами, які в ньому надаються.

Їх узагальнив Юрій Чумак, який зауважив, що в поліції служать не довершені робокопи, а люди, з притаманними їм позитивними та, іноді, негативними рисами. І при зустрічі із несумлінними поліцейськими необхідно чітко проявити свою правову грамотність, аби не потрапити у неприємні ситуації.

Правозахисник порадив підліткам запам’ятати 3 основних правила при контактуванні з правоохоронцями: НЕ провокуй! НЕ бійся! НЕ тікай!

На завершення комунікаторка Первомайського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Анастасія Кушнір наголосила, що кожна людина від народження має гідність. Та розповіла про можливості захисту порушених прав і законних інтересів, які надають центри й бюро державної системи безоплатної правової допомоги.

Важливо, що під час цього правового кіноклубу виникла ідея продовжити подібні заходи і в офлайні. Адже старшокласниця Вікторія Л. з Харкова запросила Юрія Чумака разом із документальними фільмами про права людини до своєї школи. Отже, Docudays UA – to be continued!

Зум

P.S. Дякуємо за сприяння в організації заходу вчительці історії та правознавства Клугино-Башкирівської школи Юлії Жигловій, заступниці директора Кочетоцької школи-інтернату Олені Чоломбитько, представницям БФ «Карітас Харків» Марині Красновій та Марині Федорченко, заступнику керівника Харківського осередку Української академії лідерства Івану Чубукіну, речнику Молодіжної ради м. Чугуєва Максиму Ачкасову та соціологу Тетяні Скляр!

P.P.S. Щиро дякуємо всім учасникам, які, навіть у літню спеку, під час канікул, знайшли час і можливість долучитися до онлайн-правоосвітнього заходу!

Георгій Кобзар

Доступність як забезпечення конституційних прав для кожного

Доступність як забезпечення конституційних прав для кожного

В Основному Законі затверджено, що кожна особа має рівні права та свободи без будь-якої дискримінації та обмежень. Напередодні Дня конституції України спільно з громадськими омбудсменами з виборчих прав обговорили спільні дії щодо захисту виборчих прав осіб з інвалідністю та маломобільних груп.

За даними моніторингу Громадянської мережі «ОПОРА» у 2019 році близько 16% виборчих дільниць в Україні були недоступними для людей з інвалідністю, з них 1 518 дільниць розташовані вище першого поверху, а ще 3 369 виборчих дільниць не облаштовані пандусами.

Незабаром в Україні відбудуться місцеві вибори. Особи з інвалідністю та маломобільні групи населення можуть стикнутися з обмеженням доступності до виборчих дільниць і не матимуть можливості реалізувати своє право голосу.

Виборчі дільниці зазвичай, розташовані в публічних місцях: у приміщеннях шкіл, клубів, бібліотек тощо. І хоча Виборчим кодексом України визначено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні у строк аж до 01.01.2025 року забезпечити для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення доступність до приміщень, що надаються дільничним виборчим комісіям, переобладнання таких приміщень вже сьогодні забезпечить безбар’єрний доступ не тільки в день виборів, а й у подальшому для відвідувачів цих закладів.

З цією метою представники Регіонального центру з надання БВПД у Донецькій та Запорізькій областях – заступниця директора центру Оксана Савицька, юристка Маріупольського місцевого центру Вікторія Побережна, за участю громадського омбудсмена з виборчих прав ГМ «ОПОРА» в Донецькій області Григорія Курачицького та громадського омбудсмена з виборчих прав ГМ «ОПОРА» в Харківській області Юрія Чумака обговорили механізми захисту виборчих прав осіб з інвалідністю та маломобільних груп.

Як результат було досягнуто домовленості про:

– проведення спільної інформаційної кампанії для осіб з інвалідністю щодо алгоритму дії для забезпечення доступності до виборчих дільниць;

– перенаправлення осіб до місцевих центрів та бюро правової допомоги задля отримання консультацій, допомоги у складанні скарг, звернень та захисту у разі порушення виборчих прав.

Координаційний центр з надання правової допомоги

Держава не здатна створити умови доступності?

Держава не здатна створити умови доступності?

У витягу зі списку виборців для організації голосування «на дому» слід ставити не позначку «не здатний самостійно пересуватися», а «держава не здатна забезпечити умови доступності».

Незабаром на всіх нас чекають чергові місцеві вибори. Однак новий Виборчий кодекс України вимагає від владників забезпечити доступність виборчих дільниць для голосування… до 1 січня 2025 року. Схоже, чиновники вважають, що до того часу порушувати права людей з інвалідністю та представників інших маломобільних груп населення, дозволено.

Виборчим кодексом України визначено обов’язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надати приміщення для організації та проведення виборів, які будуть доступними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Приміщення дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування повинні відповідати вимогам Кодексу, а також встановленим вимогам щодо санітарних та технічних норм, державним будівельним нормам, в тому числі щодо безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. (ст. 62).

Мало того, у ст. 7 Виборчого кодексу встановлено: «Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, інвалідності та стану здоров’я, за мовними або іншими ознаками забороняються».

Однак усі ці позитивні новації перекреслюються останнім пунктом «Прикінцевих та перехідних положень» Виборчого кодексу України: «Виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад, іншим органам (посадовим особам), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, забезпечити у межах коштів державного та відповідних місцевих бюджетів, власних доходів та за рахунок коштів з інших джерел, не заборонених законодавством, до 1 січня 2025 року доступність для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення приміщень, що надаються дільничним виборчим комісіям звичайних виборчих дільниць для організації їх роботи та проведення голосування».

Виходить, що до 2025 року можна особливо й не квапитися із витрачанням коштів на забезпечення доступності дільниць? Загалом, чиновники саме так і розуміють цю норму.

Тим більше, заявляють вони, що проблеми особливої-то й немає: адже виборці з числа людей з інвалідністю, у переважній своїй більшості, мають можливість проголосувати «на дому». У ч. 1 ст. 119 Виборчого кодексу передбачено: «Виборцю, який внесений до списку виборців на виборчій дільниці, але за віком, у зв’язку з інвалідністю чи за станом здоров’я не здатний пересуватися самостійно, дільнична виборча комісія надає можливість голосувати за місцем перебування».

І тут я маю заявити те, що вже давно накипіло:

1. Проблема доступності дільниць є такою, що стосується не тільки людей з інвалідністю. Пункт 3.23 Державних будівельних норм (ДБН) В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», що набули чинності з 1 квітня 2019 року, визначає: маломобільні групи населення (МГН) – люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До МГН віднесені не тільки особи з інвалідністю, але й люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, літні люди, люди з дитячими колясками.

Маємо розуміти, що обмеження мобільності можуть бути пов’язані як з фізичними особливостями людини – інвалідністю, дитячим чи літнім віком, великою вагою тіла тощо, так і з тимчасовими станами – вагітністю, хворобою, стресом, травмою.

Таким чином, під дану категорію підпадає доволі велика частка населення. За даними дослідників, вона складає від 30 до 50% всього населення. А якщо врахувати, що в Україні більшу активність на виборах традиційно виявляють люди поважного віку, то представники МГН сягають понад половину виборців. Тобто, проблема доступності виборчих дільниць є нагальною не для «окремих громадян» (як вважають чиновники), а для більшості тих, хто воліє проголосувати!

2. Нагадаю, що приміщення для голосування в Україні, зазвичай, розташовані у будівлях шкіл, клубів, бібліотек та в інших публічних закладах. Доступність до яких повинна бути забезпечена не тільки раз на кілька років, у день виборів, а повсякчасно. Інклюзивність освіти і культури, про які зараз так багато говорять, не може існувати без інклюзивності будівель і споруд, в яких ці заклади розміщені.

ДБН «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» визначає таку інклюзивність як «комплекс архітектурно-планувальних, інженерно-технічних, ергономічних, конструкційних і організаційних заходів для забезпечення доступності будівель і споруд, у яких кожна особа, незалежно від віку, статі, інвалідності, функціональних порушень, рівня комунікативних можливостей або обставин, може відчувати себе безпечно і комфортно без сторонньої допомоги і в міру своїх можливостей».

Без сторонньої допомоги! Іншими словами – скориставшись розумними пристосуваннями, на кшталт пандусу, підйомного пристрою, ліфту. А не так, як часто трапляється у нас: дитину з інвалідністю, людину на візку, стареньку з паличкою ледь не волоком тягнуть по сходах на ганок, а то й на 2-й чи 3-й поверх установи/організації.

У Харкові та в інших містах і містечках України минулого року на виборах були неодноразові випадки, коли громадяни, не бажаючи втрачати свою гідність, не погоджувалися на таку «допомогу» з боку членів виборчих комісій та «волонтерів» від влади й взагалі відмовлялися від голосування.

3. Якось мені довелося побувати у США. І там мене найбільше вразило, наскільки пристосовані до активного життя місцеві люди з інвалідністю. Для них створені всі необхідні умови, щоб відвідувати суспільні заклади, школи, магазини, бібліотеки, користуватися транспортом, туалетом. Таких людей скрізь чимало. Особи з інвалідністю та представники інших маломобільних груп населення працюють, беруть участь у громадському житті, обираються депутатами.

Коли я спитав у речників організації, що опікуються правами таких осіб, через що людей на інвалідних візках так багато на вулицях та в публічних місцях, мені відповіли лаконічно: «Їх у нас у відсотковому вираженні, не більше, ніж в Україні. Проте ваші вимушені сидіти вдома, а наші соціально адаптовані, адже для них створили умови доступності. І вони не почувають себе вразливими».

Але таке становище не впало їм з неба, американські МГН домоглися його шляхом довготривалої й широкої громадянської боротьби за свої права у 2-й половині XX століття. І одним із основних правових механізмів досягнення доступності стали численні судові позови. Людина хотіла придбати ліки, але, через відсутність пандусу, не змогла потрапити до аптеки. Любитель кіно мав квитки, але був не в змозі вдертися по сходах до кінотеатру. Хтось через завузькі двері не в’їхав на інвалідному візку до державної чи муніципальної установи… І вони зверталися до суду. Власники закладів та чиновники вимушені були за судовими рішеннями сплачувати чималі суми на відшкодування завданої шкоди. І схаменулися. Та вирішили, що дешевше буде облаштувати пандуси й підйомники та задіяти інші необхідні заходи.

Сьогодні Закон у США вимагає забезпечувати рівність можливостей в участі у громадському житті, незалежному існуванні та економічній самодостатності. Сюди включається доступ до тротуарів і громадського транспорту, ширина дверей та з’їзди зі сходів, написи шрифтом Брайля для незрячих тощо.

А в Україні й дотепер мільйони громадян вимушені залишатися у власних домівках, приречені ледь не на довічне позбавлення можливості вільно пересуватися, що, безумовно, є дискримінацією по відношенню до них.

Отже, настала пора й українцям, посилаючись на закарбовану у ст. 24 Конституції України норму про рівність прав і свобод громадян, а також на Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», стаття 15 якого встановлює право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації, позиватися до недбалих та неквапливих чиновників і власників установ та закладів.

Якщо таких позовів будуть тисячі, певен – крига скресне, себто, ситуація з доступністю покращиться, набагато раніше, ніж настане 2025 рік.

P.S. А допоки раджу внести зміни у виборче законодавство, відповідно до яких у витягу зі списку виборців для організації голосування за місцем перебування, замість блюзнірської позначки «не здатний пересуватися самостійно» писати «держава не здатна забезпечити умови доступності».

P.P.S. Для владників, які вирішили, що право на доступність виборчих дільниць почекає до 2025 року, пропоную так само почекати зі службовим автотранспортом. Бо це ж неправильно, коли народ не може навіть нормально пересуватися, щоб дістатися проголосувати за своїх «слуг», у той час як останні носяться вулицями з кортежами та мигалками.

Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», громадський омбудсмен Громадянської мережі ОПОРА з захисту виборчих прав у Харківській області