У межах громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад» експерти громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» з’ясовували, як депутати Харківської міської ради комунікують із виборцями під час війни. Докладніше з результатами дослідження можна ознайомитися за покликанням.
При цьому виявилося, що на офіційному сайті Харківської міськради у розділі «Депутати» інформація протягом 2022 року фактично не оновлювалася. Як і раніше, там фігурували вже неіснуючі фракції партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, були не заповнені відомості про позафракційних депутатів, а дані про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту взагалі відсутні.
Розуміючи, в яких важких умовах зараз працюють співробітники виконавчих органів Харківської міської ради, зокрема й ті, які відповідають за оновлення сайту, все ж таки зауважимо, що актуальні відомості про депутатів є напрочуд важливими для виборців та й для всіх жителів Харкова.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», голова ЦППД «ДУМА» Юрій Чумак адресувався до Харківського міського голови Ігоря Терехова та у своєму зверненні попросив:
1. Оновити на офіційному сайті Харківської міської ради дані про депутатські фракції (групи) 8 скликання.
2. Опублікувати на офіційному сайті Харківської міської ради в розділі «Депутати» відомості про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
3. Заповнити на офіційному сайті Харківської міської ради сторінку «Позафракційні» у розділі «Депутати».
Пізніше надійшла відповідь, підписана директором департаменту у справах інформації та зв’язків з громадськістю Харківської міськради Юрієм Сидоренком. У ній йдеться:
«Оновлення відомостей про депутатів Харківської міської ради 8 скликання на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет, в тому числі даних про депутатські фракції, відбувається періодично, по мірі надходження інформації від Департаменту організаційної роботи з урахуванням технічних можливостей в умовах воєнного стану. Стосовно Микити Роженка та Сергія Сироти Департаментом організаційної роботи в межах компетенції повідомляється таке.На даний час відбувається судовий процес за апеляційними скаргами сторін щодо визначення статусу депутатів Харківської міської ради 8 скликання Роженка М.А. та Сироти С.Б. За інформацією сайту “Судова влада України” справа № 953/24946/21 знаходиться в Полтавському апеляційному суді, 30.07.2022 призначено склад суду (головуючий суддя Пилипчук Л.І.). Інша інформація щодо стану розгляду та будь-якого руху зазначеної справи на цей час у Реєстрі судових рішень та на сайті «Судова влада України» відсутня. Тому відомості щодо депутатів Харківської міської ради Роженка М.А. та Сироти С.Б. будуть опубліковані на офіційному вебсайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету після завершення судового процесу та ухвалення відповідного рішення».
Як неважко пересвідчитися, Харківська міська рада фактично надала відповідь лише на один пункт звернення з трьох. Давши свою інтерпретацію того, чому й досі на офіційному сайті мерії немає інформації про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
Нагадаємо, в серпні 2021 року їх, через тертя з керівництвом партії, виключили з її лав. А наприкінці грудня того ж року намагалися позбавити мандатів – Партія Шарія прийняла таке рішення на своєму з’їзді. Однак Сирота та Роженко звернулися до суду з вимогою зупинити рішення Партії Шарія та заборонити міськвиборчкому приймати документи про нових депутатів, які б мали «піднятися» за списком. І Київський районний суд Харкова 5 січня 2022 року ухвалив відповідну постанову. З тих пір тривають судові «баталії». Микита Роженко та Сергій Сирота тим часом продовжують свою депутатську діяльність. Вже й фракція Партії Шарія у Харківській міськраді щезла, вже й заборонили в Україні цю партію, а чиновники міськради й досі чекають якогось рішення суду, аби… опублікувати відомості про цих двох депутатів на офіційному сайті. Хоча, за логікою, прибирати інформацію про них мали б тільки після рішення суду про дострокове припинення їхніх повноважень, яке вступило в законну силу (якщо таке, звісно, буде).
Але наше звернення мало й позитивні наслідки. Незважаючи на те, що департамент у справах інформації та зв’язків з громадськістю нічого не повідомив про оновлення на офіційному сайті Харківської міської ради даних про депутатські фракції (групи) 8 скликання, воно таки відбулося. І в цьому неважко пересвідчитися, зайшовши за посиланням. Там уже немає фракцій партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, нарешті з’явилися дані про депутатську групу «Відновлення України» (до якої влилася значна частина колишніх представників «ОПЗЖ») та про позафракційних. Останні – теж колишні члени фракції «ОПЗЖ» і Партії Шарія.
Так, на сайті Харківської міської ради й досі залишаються «баги» в інформації стосовно депутатів. Зокрема, за алфавітним покажчиком досі серед них є Сергій Світличний, який помер ще рік тому.
Втім, наші зусилля, як ми бачимо, не пішли дарма: співробітники мерії нарешті звернули увагу на те, що дані про народних обранців мають регулярно оновлюватися, і почали цей процес.
P.S. До речі, Микита Роженко кардинально поміняв свої погляди щодо Шарія й компанії, і зі зброєю в руках зараз боронить Харків та Україну від рашистських окупантів.
Відкрита агресія росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, карколомно змінила життя кожного українця. Діяльність депутатів місцевих рад також докорінно змінилась, але, попри це, у правовому сенсі функції обранців, відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», залишились незмінними.
І, в умовах війни, вони так само мають інформувати громадян про свою діяльність. Отже, щоб з’ясувати, яким чином нині відбувається взаємодія депутатів Харківської міської ради з виборцями, в межах громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад» було проведено моніторинг комунікації обранців, а саме: які платформи та інструменти для цього ними застосовувались.
Кількість депутатів Харківської міської ради VІІІ скликання складає 84 особи, які входять/входили до 6 фракцій:
Політичної партії «Європейська Солідарність» (9 депутатів);
«Блок Світличної «Разом!» (6 депутатів);
«Слуга народу» (9 депутатів);
«Блок Кернеса – Успішний Харків!» (34 депутати);
Політичної партії «Партія Шарія» (5 депутатів);
Політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» (19 депутатів);
+ ще 2 депутати, які були членами фракції «Партії Шарія» та фактично перебувають у статусі позафракційних.
Аналіз офіційного сайту Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету показав, що на сторінці «Депутати» логічно структуровано всіх обранців – як за алфавітом, так і за фракціями та депутатськими комісіями.
Проте одразу слід зазначити, що дана інформація протягом 2022 року не оновлювалася. Адже на сайті досі «існують» фракції політичної партії «Партія Шарія» та політичної партії «Опозиційна платформа – за життя», які припинили своє функціонування. Причому, припинили – з різних причин.
За підсумками місцевих виборів 2020 року Партія Шарія провела до Харківської міської ради 7 депутатів. Незабаром двох із них – Микиту Роженка та Сергія Сироту – виключили з партії та з фракції на тлі їхнього публічного конфлікту з Анатолієм та Ольгою Шаріями (до речі, інформації про цих 2-х обранців в розділі «Депутати» на сайті Харківської міськради взагалі немає, а графа «Позафракційні» досі залишається порожньою). Партія Шарія навіть ініціювала відгук Роженка та Сироти з міськради, однак це рішення вдалося заблокувати у суді.
А в березні поточного року помер член цієї фракції Сергій Світличний (хоча на сайті ХМР він і досі – серед діючих депутатів), і кількість членів стала меншою від 5 осіб – ця фракція втратила право на існування, відповідно до ч. 7 ст. 57 Регламенту міськради.
18 березня, у зв’язку з масштабним вторгненням рф, рішенням РНБО в Україні було зупинено діяльність проросійських партій, зокрема Партії Шарія та ОПЗЖ, а Міністерству юстиції України доручено «невідкладно вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо заборони діяльності» проросійських політичних сил.
І на сесії (які з початку широкомасштабного вторгнення росії проходять в онлайн-форматі) Харківської міської ради 11 травня фракція ОПЗЖ саморозпустилася, про що повідомила мера та депутатів. З 19-ти членів фракції 16 сформували нову депутатську групу «Відновлення України». Депутати Денис Нев’ядомський та Анатолій Родзинський не увійшли до цієї групи, тому, вочевидь, тепер вважаються позафракційними. При цьому депутат Андрій Лесик – колишній голова як фракції, так і міської організації ОПЗЖ – на сесії присутній не був, навіть віртуально, та свою позицію не заявив.
Повторимося, на сайті ХМР ці переміни не відображені. І за пошуком «розпуск фракції» вдалося знайти лише одну новину: «Ігор Терехов про ОПЗЖ: Потрібно розставити усі крапки над «і», чітко позначивши свою позицію». В якій йдеться, що міський голова Ігор Терехов прокоментував розпуск фракції ОПЗЖ у міськраді та створення групи «Відновлення України». За його словами, «переважна більшість депутатів фракції підтримують з ним зв’язок та намагаються допомогти місту, постачаючи продукти харчування, медикаменти, організовуючи евакуацію людей, захищаючи інтереси мешканців міста, де і як це можливо».
Отже, якщо мати на увазі кардинальні зміни у 2-х фракціях, що відбулися, далі можна говорити, як депутати Харківської міської ради інформували про свою діяльність.
Кожен виклав свою автобіографію, адресу громадської приймальні та контакти для зворотного зв’язку. Єдиними, у кого не зазначено адреси громадських приймалень та контакти, виявились 2 депутати з колишньої фракції ОПЗЖ – Ігор Полупанов та Анатолій Родзинський.
Під час моніторингу було встановлено, що для інформування громадян про свою діяльність депутати здебільшого використовують соціальні мережі, серед яких: Facebook, Instagram та YouTube. Так, сторінки на Facebook мають 62 депутати із 82, що складає 75,6%; Instagram-сторінкою користуються 28 депутатів (34,1%); мають відеоролики на YouTube 7 депутатів (8,5%), 5 з яких із фракції ПП «Європейська Солідарність». І лише один депутат із 82 – Сергій Терещук від колишньої фракції ПП «Партія Шарія», – вказав на сайті міської ради посилання на власний Telegram-канал.
Проведений аналіз у період з 1 січня 2022 року по 1 жовтня 2022 року показав, що активно висвітлюють свою діяльність у соціальних мережах (Facebook) всі депутати фракції ПП «Європейська Солідарність», які зараз здебільшого займаються волонтерською діяльністю, спрямованою на допомогу Збройним силам України. Дописи щодо сесій міськради у Facebook цих депутатів були в основному присвячені тематиці війни: виділення додаткових коштів на Територіальну оборону та цивільний захист (про це писали Ігор Ісаєнко, Юрій Корсунов та Артем Ревчук); питання зміцнення обороноздатності регіону (Ігор Ісаєнко); звіти про Х, ХІ, ХІІ позачергові сесії Харківської міської ради (опубліковувались Іриною Гончаровою, Ігорем Пушкарьовим та Артемом Ревчуком); питання про перейменування вулиць, проблематику з поводженням об’єктів культурної спадщини, підготовленість пунктів обігріву висвітлювала Ірина Гончарова.
Найактивнішими комунікаторами та висвітлювачами інформації про роботу міськради від фракції «Блоку Світличної «Разом!» були: Олександр Абрамов, Дмитро Булах, Максим Радченко та Тетяна Шталь. У своїх дописах вони повідомляли про сесії, позачергові сесії та плани роботи в комісіях. Також депутати Блоку активно розповідали на власних сторінках про свою волонтерську діяльність, спрямовану на розвиток регіону, підтримку ЗСУ та допомогу мешканцям громади.
4 з 9 депутатів від фракції «Слуга народу» активно комунікують із підписниками у Facebook. Найбільше дописів про роботу сесій ХМР та безпосередньо депутатську діяльність зробили Олександр Котуков та Едуард Павленко. Повсякденна робота представників цієї партії, яка висвітлена у ФБ – волонтерство заради Перемоги над ворогом та підтримки місцевого населення.
Проаналізувавши комунікаційну діяльність представників «Блоку Кернеса – успішний Харків!», було встановлено, що власну сторінку у Facebook мають 22 із 34 депутатів. Проте про роботу Харківської міськради інформували лише троє – Ігор Аріх, Олексій Топчій, який виклав низку дописів про підготовку Салтівського району м. Харкова до зими, та Ольга Вельможна, яка також веде активний блог про надання гуманітарної допомоги мешканцям Індустріального району м. Харкова. Попри наявність сторінок у ФБ, Олексій Артикуленко, В’ячеслав Ільєнко, Семен Сирота та Володимир Тупіцин їх не наповнюють інформацією. А Валентина Боднар, Олександр Василенко, Ганна Головчанська, Володимир Золотарьов, Юрій Медведєв, Роман Нехорошков, Олександр Новак, Олена Тоболіна, Олег Товкун та Володимир Чумаков взагалі не ведуть е-комунікації (в соціальних мережах їхні сторінки відсутні). Сторінки Неллі Казанжиєвої, Аліси Панової та Тетяни Поздєєвої мають відкритий доступ лише для друзів. Пости інших депутатів «БКУХ» висвітлюють тематику надання гуманітарної допомоги.
Серед чотирьох депутатів, які отримали мандат у ХМР від ПП «Партія Шарія», сторінку у ФБ мають всі четверо. Щоправда, якщо натиснути на посилання, яке наведено на сайті Харківської міськради в депутата Володимира Плетньова, то опиняєшся на… Facebook-сторінці депутата Анатолія Бабічева з фракції «Блоку Світличної «Разом!». Сергій Терещук закрив свій профіль, який є доступним тільки для друзів. А от ведуть комунікацію з підписниками Давіто Матвейченко та Олександр Мільшин, які згадували у дописах про діяльність міськради та наповнюють свої сторінки контентом про події в місті й країні. Але якщо Мільшін інформує здебільшого про гуманітарну діяльність своєї команди, то Матвейченко публікує чимало постів у стилі «не все так однозначно». Під якими нерідко з’являються коментарі Володимира Плетньова (з іншої, не зазначеної на сайті ХМР сторінки у ФБ із закритим профілем), які мають проросійську направленість.
Опрацювавши інформацію про депутатів від колишньої фракції ПП «Опозиційна платформа – за життя», було виявлено, що сторінку у Facebook мають 13 з 19 членів фракції. Проте активно наповнюють їх контентом п’ятеро: Євгеній Андрійчук, Анатолій Родзинський, Андрій Спаський (які викладали дописи про роботу депутатського корпусу міськради) та Джавід Саід і Віктор Фесун. Попри наявність сторінок у соцмережах, їх не поновлюють Сергій Данило, Ігор Овечкін, Ігор Полупанов, Едуард Тичков та Дмитро Хівренко. Переглядати сторінки Андрія Лесика, Марії Скоробагач та Ігоря Шрама можуть тільки друзі. Не використовують е-комунікації Альона Агеєнко, Анастасія Губіна, Віталій Кириленко, Віктор Ларченко, Сергій Насінник та Денис Нев’ядомський. Варто зазначити, що Андрій Спаський активно інформував про те, як займався питанням будинку, що обвалився, по проспекту Гагаріна, 20.
Найвагомішим інструментом органів місцевого самоврядування є місцевий бюджет. І мешканці громади мають право на одержання інформації про те, як відбувається бюджетний процес, аби, у підсумку, мати можливість контролювати використання бюджетних коштів. Утім, варто зазначити, що жоден депутат Харківської міської ради у поточному році практично не висвітлював питань бюджету на 2023 рік та майбутнього розвитку громади.
Серед усіх переглянутих сторінок депутатів у Facebook виявлено, що проблематику підготовки громади до зими висвітлювали тільки 3 депутати: Ольга Вельможна та Олексій Топчій із фракції «Блок Кернеса – Успішний Харків!», Анатолій Родзинський (колишній член фракції ОПЗЖ), що складає 3,7% від загальної кількості депутатського корпусу.
У ході дослідження було з’ясовано, що основним каналом інформації про депутатську діяльність, роботу Харківської міської ради та подання іншої інформації, яка стосується громади м. Харкова, для депутатів є соціальна мережа Facebook. Instagram-сторінки обранці ведуть для постів, що стосуються їхнього приватного життя. YouTube-канали давно не поповнювались свіжими відео.
Також варто зазначити, що дописи депутатів за 9 місяців 2022 року кардинально змінились, порівнюючи з постами минулих років. Зараз пости багатьох народних обранців мають тематику воєнного стану та реалій війни: допомога Збройним силам України, внутрішньо переміщеним особам, гуманітарну підтримку, збори коштів, роботу благодійних фондів, наслідки військової агресії та подібну проблематику.
Отже, значна частина депутатів ХМР працюють задля Перемоги України над ворогом: підтримують ЗСУ, співпрацюють з волонтерами, залучають вітчизняні та закордонні приватні підприємства, державні установи, міжнародні організації та активних громадян до надання допомоги армії, постраждалим громадам та вимушеним переселенцям. І звітують про все це у соціальних мережах, здебільшого – у Facebook. З іншого боку, на жаль, свою безпосередню депутатську діяльність більшість із них висвітлюють недостатньо.
Це слідує з результатів опитування молоді з числа вимушених переселенців, що переїхали до Лозівщини під час війни. Дослідження проведене у вересні 2022 року в рамках громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!», яка спрямована на підвищення рівня соціальної інтеграції підлітків-ВПО в життя громади.
Всього було опитано 25 молодих людей віком 15 – 35 років. З них більшість – 17 – склали дівчата та хлопці 15–20 років. Серед тих, хто погодився відповісти на питання анкети, було 15 юних осіб жіночої статі (60% від опитаних) та 10 юнаків (40%).
На запитання «Як давно Ви проживаєте у Лозівській громаді», 3 особи (12%) вказали, що до 3-х місяців, 8 (32%) – до 6 місяців, а 14 (56%) зауважили, що вже більше 6 місяців.
Характерною виявилася географія їх внутрішнього переміщення: як виявилося, з іншого населеного пункту Харківщини переїхали 11 людей (44%), з Донецької області – 9 (36%), з Луганської області – 5 (20%). З іншого регіону України не виявилося жодного ВПО з числа опитаних. І це й не дивно, адже Харківська область знаходиться на сході нашої країни, межує з Донеччиною та розташована неподалік від Луганщини. А те, що окупанти на початку війни захопили північ та схід Харківщини, заподіяло значне переселення людей саме звідтіля до більш безпечних районів області.
Де ж мешкають молоді ВПО зі своїми сім’ями у Лозівській громаді? Трохи більше половини опитаних – 13 людей (52%) зараз живуть у своїх рідних та близьких, наявність яких, вочевидь, і зумовила тимчасове переселення сюди. 5 (20%) проживають у гуртожитках та інших прихистках, а 7 (28%) – в орендованих приміщеннях.
Рід занять молоді з числа внутрішньо переміщених осіб розподілився наступним чином: 16 (64%) навчаються у старших класах або є студентами, працюють 2 (8%), не змогли знайти роботу (є безробітними) 6 (24%). Одна молода жінка віком 26–30 років зазначила, що є волонтеркою, що «потягнуло» на 4% опитаних. З огляду на те, що чимало соціально активних переселенців, які вже завершили освіту, так і не змогли знайти роботу у Лозівській громаді, питанню сприяння працевлаштуванню ВПО слід приділити додаткову увагу.
На запитання «Чи маєте Ви друзів серед молоді Лозівської громади?» 18 (72%) відповіли стверджувальне «так», лише 1 (4%) – «ні», а 6 (24%) засвідчили, що «є люди, з якими я спілкуюся, але друзями їх назвати складно». Причому, серед тих, хто визнав наявність таких складнощів із дружбою на новому місці, більшість склали молоді люди віком 26–35 років. Вірогідно, не маючи спільного спілкування під час навчання та, натомість, маючи складнощі з працевлаштуванням, їм дійсно важко знайти собі друзів.
Коли у переселенців спитали, «Чи є у Вас можливість цікаво проводити дозвілля у Лозівській громаді?», тільки 6 (24%) поставили відмітку напроти слова «ні», а 2 (8%) посвідчили, що їм «вистачає смартфона та/або телевізора». Решта 17 (68%) відповіли ствердно «так». Серед місць такого дозвілля вони вказали: бібліотеку (шкільну бібліотеку) – 3 (12% від усіх опитаних), молодіжний центр на базі Панютинського ліцею – 3 (12%), школу – 4 (16%), парк, кіно, спортзал – 7 (28%).
Серед тих молодих ВПО, хто заповнили анкети, 19 (76%) задоволені якістю освітніх послуг у Лозівській громаді, 1 (4%) не задоволений ними, а 6 (24%) указали, що вони та члени їхніх родин не отримують освітні послуги (не відвідують дитячий садок, не навчаються у школі, закладі професійно-технічної освіти, коледжі тощо).
Якісними медичні послуги в Лозівській громаді назвали 16 респондентів (76%), не погодились із цим 2 (8%), а 7 (28%) поставили позначку напроти «мені та моїм рідним не доводилося звертатися за медичною допомогою».
Наводить на роздуми оцінка ситуації з психологічною поміччю молодим переселенцям. На запитання «Чи отримували Ви психологічну допомогу після переїзду до Лозівської громади?» відповіли «так» 7 (28%) опитаних, 5 (20%) повідомили, що ні. Натомість, більше половини – 13 (52%) наголосили: «мені не потрібна така допомога, тому я за нею не звертався/від неї відмовився». Це може свідчити про те, що загальноукраїнська тенденція, коли багато хто не бачить особливої різниці між психологом та психіатром, тому не бажає звертатися за психологічною допомогою, торкнулася й вимушених переселенців. Більшості з яких, така допомога, через пережиті важкі стреси, напевно, потрібна. Отже, цьому питанню слід приділити більше уваги відповідним службам Лозівської громади.
На запитання «види гуманітарної допомоги, яку Ви (Ваша сім’я) отримували, проживаючи у Лозівській громаді?», респонденти зазначили продукти харчування – 24 (96%), засоби особистої гігієни – 14 (56%), одяг/взуття – 12 (48%). «Інше» вказала 1 особа (4%), щоправда, не назвала, що саме. Сума процентів із приведених відповідей перевищує 100%, тому що можна було обирати кілька варіантів.
Цікаво, що переважна більшість молодих переселенців виявилися дуже скромними, адже на запитання «Які потреби/проблеми Ви маєте?» 21 із них (84%) відповіли «На даний момент базові потреби задоволено», «Всього вистачає» або просто «Не маю». Тільки одна жінка 31–35 років відмітила потребу в засобах гігієни, а 3 юних чоловіків віком 15–20 років серед потреб назвали: 1) «хотілося б займатися ремонтом техніки та зварювальними роботами», 2) «більше грошей» та 3) «власний будинок».
Для розуміння рівня соціальної інтеграції молоді з числа ВПО в життя місцевої спільноти важливим було запитання «Чи відчуваєте Ви себе частиною Лозівської громади?». На нього відповіли «вже відчуваю» 20 молодих людей (80%), «ще не відчуваю» – 3 (12%), «іноді відчуваю, іноді – ні» – 2 (8%). Таким чином, як бачимо, молоді переселенці виявляють достатньо високі адаптивні якості. Та, ймовірно, до них дійсно добре та гостинно поставилися у Лозовій.
Також слід відмітити, що жоден із опитаних не назвав себе «людиною, від якої «відгородилися» у відповідь на запитання «Як би Ви оцінили власну роль у житті Лозівської громади?». Хоча як «стороннього», спостерігача себе наразі оцінюють 7 (28%), пасивного учасника – 5 (20%), активістом відчувають 8 (32%). А 5 молодих осіб (20%) віком 15–20 років (4 юнака та 1 дівчина) зазначили, що вони є лідерами у своїх групах у громаді, що їх прийняла.
На заключне відкрите запитання «Як Ви вважаєте, яку громаду можна назвати ЗГУРТОВАНОЮ?», були надані такі відповіді: «Громада, в якій кожен почуває себе потрібним, захищеним», «Та, в якій люди допомагають один одному і вирішують важливі питання разом», «Яка слідить за порядком у своєму місті та допомагає іншим людям», «В якій місцева влада та населення знаходять спільну мову для вирішення проблем», «Де всі співпрацюють для вирішення важливих питань», «Де всі розуміють один одного». Одна пані написала: «Я була вражена, як всі тут співпрацюють у соціальних мережах». 3 людей не знайшлися, що відповісти. А 13 (52%) просто написали: «Лозівська територіальна громада».
P.S. Анкету розробила ініціативна група команди молоді громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!» у співпраці з фахівцями громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Опитування проводилося у межах проєкту «Всі різні – всі свої» програми «Мріємо та діємо» (IREX Україна).
P.P.S. Звісно, що дане міні-опитування на може претендувати на соціологічну точність та репрезентативність. Утім, його результати, безумовно, демонструють певні тенденції. Та можуть стати в нагоді місцевим владникам – як то кажуть, для врахування в роботі.
На фото: один із заходів ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!»
В умовах воєнної агресії, розв’язаної росією проти України, багато хто вважає, що питання протидії торгівлі людьми сьогодні «не на часі». Однак слід пам’ятати, що й під час війни ризик того, що злочинці захочуть скористатися вразливістю та розгубленістю українців, зокрема, переселенців і біженців, на жаль, є високим.
Тому висновки й рекомендації, до яких експерти Харківської міської організації Міжнародної організації «Жіноча громада» у співпраці з правниками ГО «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» дійшли за підсумками моніторингу виконання регіональних програм/планів дій та виділення заявленого фінансування у сфері протидії торгівлі людьми у Харківській області за другу половину 2020 року і 2021 рік, можуть бути нагальними і зараз.
Висновки:
1. У Харківській області питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту міських територіальних громад Харкова, Куп’янська, Люботина, Краснограда, Чугуєва, Ізюма, Лозової, Змійова, Мерефи, Барвінкового. Перелік заходів з протидії торгівлі людьми включений у Програми міста Харкова, Куп’янська, Чугуєва, а міста Первомайський, Люботин, Лозова, Ізюм, Дергачі і Мерефа кожен рік розробляють і затверджують окремі плани заходів з протидії торгівлі людьми.
У селищних територіальних громадах питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту територіальних громад Золочіва, Пісочина, Солоніцівки, Нової Водолаги, і Краснокутська. Плани заходів з протидії торгівлі людьми мають Золочівська, Пісочинська і Нововодолазька ТГ.
Що стосується Програм соціального захисту населення семи районів Харківської області, то у 2020 році заходи з протидії торгівлі людьми проводились за старими програмами, які були сформовані і затверджені до укрупнення районів.
З 2021 року діють програми соціального захисту у Лозівському і Богодухівському районі.
Треба зауважити, що Програми не спеціалізовані, а стосуються кількох пов’язаних між собою проблем соціального захисту, часто заходи з попередження торгівлі людьми плутаються із загальною правопросвітницькою роботою з прав людини, загальнолюдські цінності та попередження насильства, що не завжди є цілеспрямованою роботою з попередження сучасних форм рабства.
Всі програми та плани не мають очікуваних результатів та індикаторів їх досягнення. В той же час дослідження програм соціального захисту (наприклад, у місті Люботин) показує, що навички підготовки стратегічних документів із результатами та індикаторами у місцевих чиновників є. На жаль, до теми попередження торгівлі людьми вони не були задіяні.
2. В усіх районах області, міських і селищних територіальних громадах створені Координаційні ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми. Треба відмітити, що засідання Координаційних рад у 2020 і 2021 роках проводились нерегулярно, що пов’язано з епідемічними вимогами епідемії Covid-19.
3. Наказами голів районних державних адміністрацій назначені відповідальні за проведення процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Відповідальні фахівці, працівники районних управлінь соціального захисту населення, постійно отримують консультативну підтримку експертів громадських організацій і у 2021 році взяли участь у двох інформаційних семінарах. Навчання проводили експерти Харківської організації «Жіноча громада» в режимі Zoom-конференції за пропозицією Коаліції громадських організацій, що діють в галузі протидії торгівлі людьми і Національної соціальної сервісної служби.
4. Заходи з попередження торгівлі людьми у 2020 мали фінансування з бюджетів Ізюмського району, міст Чугуєва і Лозової. У 2021 році на проведення інформаційних кампаній були витрачені кошти з бюджетів міст Харкова, Чугуєва, Лозової Мерефи й селища Пісочин. В інших територіальних громадах і районах області зазначено, що заходи не потребують фінансування. Вочевидь вони фінансуються з інших програм або використовуються інші ресурси та, за звичай, ентузіазмом вчителів та соціальних працівників. Не виключається й залучення корупційних схем. Так зазначається, що місто видало листівки з теми протидії торгівлі людьми, однак без грошей це зробити не можливо. Варто зауважити, що у 2020 і 2021 роках мали місце труднощі місцевого бюджету, пов’язані з карантинними обмеженнями по статтях, що передбачають фінансування виплат заробітної плати, зокрема медичним працівникам, відповідно в такій ситуації виділення коштів на будь-які інформаційно-просвітницькі заходи не є можливим. Варто зауважити, що кошти у сумі 5800 грн, закладені у бюджеті Харківської області на проведення заходів з протидії торгівлі людьми у 2020 році, не були використані.
5. Лише у місті Лозова працює тематична гаряча лінія, на теренах області працює обласна комунальна установа «Кризовий соціальний центр для жінок», який має структурний підрозділ — притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства і торгівлі людьми. Заклад знаходиться у віддаленому районі області. В місті Харкові і в інших містах області немає притулку або іншого закладу для постраждалих осіб, які отримали статус ПТЛ.
6. Виявлено розбіжності між даними, наданими у відповідь на інформаційні запити, та інформацією, що озвучувалась під час телефонних контактів і робочих зустрічей онлайн різними місцевими відомствами. Це свідчить про недостатню кооперацію та співпрацю різних відомств щодо проблеми, відсутність обміну інформацією, а, відповідно, знижує ефективність профілактичної роботи.
Помітно, що інформаційно-просвітницька робота, як і в минулі роки, спрямована переважно на шкільну молодь та студентів. Однак у 2020 – 2021 рр. в Ізюмському, Богодухівському, Красноградському і Харківському районах, в більшості міських і селищних територіальних громад значна увага приділялась превентивній роботі з незайнятими особами. Інформаційні семінари проводились в районних і міськрайонних центрах зайнятості. Інформацію про проведення інформаційно-консультативних семінарів для ВПО надали лише Куп’янська РДА і місто Красноград. З уточнюючих бесід під час телефонного спілкування з відповідальними особами управлінь соціального захисту РДА помітно, що така робота ведеться, але не є пріоритетною.
Треба відмітити недостатній рівень залучення поліції до взаємодії у профілактичній роботі. Також помітно, що замала співпраця з місцевими громадськими організаціями. Так їм не відведено роль у жодному з планів та програм. Але це й очевидне поле для посилення своєї активності для самих організацій.
7. Що стосується виявлення осіб, постраждалих ід торгівлі людьми – мешканців Харківської області, то треба відмітити збільшення кількості звернень щодо отримання статусу до відповідальних структур як обласного, так і районного рівня. У 2020 році кілька потерпілих осіб(чоловіки) були спрямовані правоохоронними органами і беруть участь у кримінальній справі по ст.149 (форма торгівлі людьми – трудова експлуатація). Останнє свідчить про ефективність інформаційних кампаній і превентивної роботи з клієнтами Центрів зайнятості.
8. У 2020 і 2021 роках в Харківській області на ефективність діяльності з протидії торгівлі людьми і планування роботи протягом 2021 – 2025 рр. впливали наступні фактори:
• прогалини у законодавстві України: не внесені зміни і доповнення у Закон України «Про протидію торгівлі людьми» що враховують результати проведення адміністративно-територіальної реформи;
• не затверджена Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.
• плинність адміністративно–територіальної реформи (створення ТГ і укрупнення районів області);
• місцеві вибори 25 жовтня 2020 року;
• процес реформування соціальної служби: створення Національної соціальної сервісної служби України і невизначеність розмежування функцій між Департаментом соціального захисту населення, районними і міськими управліннями соціального захисту та територіальними структурами Національної соціальної сервісної служби;
• впровадження в Україні адаптивного карантину Covid-19.
Всі робочі зустрічі і консультації в ході виконання дослідження були проведені з дотриманням соціального дистанціювання, вимог до кількості учасників і наявності засобів захисту.
Рекомендації:
1. У зв’язку з тим, що питання розроблення та прийняття програми/плану дій з протидії торгівлі людьми на рівні Харківської області буде розглянуто після затвердження Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року пропонуємо створити і затвердити Плани заходів з протидії торгівлі людьми на 2022 рік у відповідності до Концепції Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.
2. Міським і селищним радам створити власні плани або програми роботи з попередження торгівлі людьми на 2022 рік, взявши за основу програми або плани заходів міста Лозова чи міста Куп’янськ (у місті Лозова план заходів з протидії торгівлі людьми прийнятий на 2022 рік).
3. Ставити в програмах та планах реальні та конкретні цілі, пов’язані із попередженням торгівлі людьми, поінформованості вразливих груп про це явище, формування навичок безпечного працевлаштування, зменшення неврегульованої міграції, небезпек внутрішньої міграції, надання допомоги постраждалим особам. Включити в плани та програми конкретні результати їх виконання та індикатори їх досягнення. Запланувати роботу з різними цільовими групам, зокрема з ВПО, незайнятими особами, військовослужбовцями тощо.
4. Розглянути можливість виділення фінансування програм з місцевих бюджетів.
5. Забезпечити регулярну роботу Координаційних рад з протидії торгівлі людьми (не менш ніж щоквартальні зустрічі).
6. Організувати навчання соціальних фахівців ТГ, відповідальних осіб обласного і районного рівня на базі Харківського обласного центру соціальних служб, з залученням експертів громадських організацій.
7. Впорядкувати сайти ТГ щодо представлення на них теми попередження торгівлі людьми та зробити доступну й логічну навігацію.
8. Включити до планів та програм співпрацю з громадськими організаціями та визначити спільну роботу з ними, як один із пріоритетів місцевої влади. Залучати підтримку національних та міжнародних організацій в проведенні інформаційних кампаній і навчанні фахівців. Активно використовувати ресурси організацій – членів Всеукраїнської коаліції громадських організацій, які працюють в галузі протидії торгівлі людьми у Харківській області – Харківської організації «Жіноча громада», Обласної громадської організації «Твоє право» і ГО «Шлях до життя» у проведенні ефективних інформаційних кампаній.
Важливо! Розглядати проблематику торгівлі людьми необхідно як складову загальної задачі щодо забезпечення БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ та економічного добробуту громади й регіону.
P.S. Публікацію підготовлено в рамках проєкту Міжнародної організації з міграції «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми в Полтавській, Кіровоградській, Харківській та Чернівецькій областях у 2021–2022 роках», за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Думки, висловлені у публікації, є думками авторів і не обов’язково відображають точку зору IOM Ukraine та USAID.
З 27 вересня по 1 жовтня 2021 року у вітчизняних закладах освіти проходив Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу. Нагальність проблеми булінгу в освітньому середовищі спричинила й появу даної статті.
Коли я навчався у школі, в ній неодноразово ставалися випадки цькування. Хоча такого поняття як «булінг» тоді не знали. І толком не вміли протидіяти злодіянням юних кривдників, які цькували своїх однолітків або школярів молодшого віку. Тільки у ситуаціях, коли це набувало гострих форм та ставало відомо широкому загалу, втручалася міліція…
Сьогодні питанню запобігання булінгу та реагуванню на його прояви приділяється значно більше уваги.
У грудні 2018 року Закон України «Про освіту» доповнили пунктом 3-1 частини 1 статті 1, в якому визначили булінг (цькування) як «діяння (дія або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
— систематичність (повторюваність) діяння;
— наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
— дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Правники вказують, що до булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.
При цьому потрібно відрізняти булінг від «звичайного» конфлікту. Для булінгу характерною є систематичність, тобто вчинення у різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, в тому числі за допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів – стосовно однієї й тієї ж особи. Що наносить шкоду психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
У ній прописано, що адмінвідповідальність за булінг несуть не тільки самі булери (кривдники), а, в разі, якщо вони є неповнолітніми та не досягли 16-річного віку, за скоєне ними правопорушення карають їхніх батьків (або осіб, які їх замінюють), – за частинами 3 і 4 ст. 173-4 КУпАП.
До того ж, якщо керівнику закладу освіти стало відомо про випадки булінгу (цькування), але він/вона, не бажаючи «виносити сміття з хати», не повідомляє про це підрозділ Національної поліції України – це карається за ч. 5 ст. 173-4 КУпАП.
Аби дізнатися, якою є ситуація з реагуванням Нацполіції на випадки булінгу, я надіслав до ГУНП в Харківській та Дніпропетровській областях запити на інформацію, в яких просив повідомити:
1. Скільки всього було зафіксовано звернень про булінг учасників освітнього процесу в 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
2. Скільки було складено протоколів про адміністративні правопорушення за булінг за ст. 173-4 КУпАП у 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
3. Скільки осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності за булінг за статтею 173-4 КУпАП у 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
3.1. Скільки з них – дорослі особи, що вчинили булінг?
3.2. Скільки з них – батьки, які понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами?
3.3. Скільки з них – керівники закладів освіти, покарані за неповідомлення органів Національної поліції України про випадки булінгу?
І поліція Харківщини відповіла: «В інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі – ІТС «ІП НПУ») під час прийняття та опрацювання повідомлень окремої категорії повідомлень про «булінг» (цькування) учасників освітнього процесу не велася. З 01.07.2021 з метою належної реєстрації підрозділами «102» ГУНП в областях, повідомлень про «булінг» (цькування) учасників освітнього процесу внесено зміни подій «оператора 102» «ІП НПУ» та доповнено подією «булінг». Згідно наявних обліків поліцейськими ГУНП в Харківській області в 2020 році виявлено та задокументовано 8 фактів «булінгу» (цькування) учасників освітнього процесу, станом на 30.06.2021 року задокументовано 3 факти «булінгу» (цькування) учасників освітнього процесу. З них в 2020 році дорослих, які вчинили булінг, до відповідальності притягнуто 1 особу, в 2021 році дорослих, які вчинили булінг, до відповідальності притягнуто 1 особу. Батьків, за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, в 2020 році до відповідальності притягнуто 7 осіб, в 2021 році до відповідальності притягнуто 3 особи. В 2020 році та в 2021 році керівники закладів освіти за неповідомлення органів Національної поліції України про випадки булінгу серед учасників освітнього процесу до відповідальності не притягувались».
ГУНП в Дніпропетровській області вже «традиційно» наш запит проігнорувало. Втім, після того, як я поскаржився на це до міністра внутрішніх справ, надійшло одразу дві відповіді.
Управління превентивної діяльності повістило: «У 2020 році до органів та підрозділів ГУНП в Дніпропетровській області надійшло 53 звернення про булінг в закладах освіти, за 6 місяців 2021 – 39. За статтею 173-4 КУпАП у 2020 році складено 8 протоколів про адміністративне правопорушення (до відповідальності притягнуто 8 осіб) та 5 протоколів за 6 місяців поточного року (до відповідальності притягнуто 4 особи, 1 протокол про адміністративне правопорушення судом не розглянутий). Всі вказані протоколи складалися відносно батьків, за вчинення булінгу їх малолітніми та неповнолітніми дітьми. За частиною 5 статті 173-4 КУпАП протоколи про адміністративне правопорушення не складалися».
А Управління інформаційно-аналітичної підтримки поінформувало: «Станом на 07.09.2021 по Дніпропетровській області усього за 2020 рік надійшло 61 звернення про булінг учасників освітнього процесу та 43 звернення за 6 міс. 2021 року. За 2020 рік складено 17 протоколів про адміністративні правопорушення за булінг ст. 173-4 КУпАП, за 6 міс. 2021 року – 9 протоколів. Аналогічно за 2020 рік 17 осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-4 КУпАП, за 6 міс. 2021 – 9 осіб: — з них за 2020 рік 11 батьків понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, за 6 міс. 2021 року – 4 батьків; — з них жодного протоколу про адміністративне правопорушення за 2020 рік, 6 міс. 2021 року щодо дорослих осіб, які вчинили булінг та керівників закладів освіти за неповідомлення органів поліції про випадки булінгу».
Отже, як бачимо, з одного боку, правоохоронці досить активно реагують на випадки булінгу стосовно учасників освітнього процесу. А на Харківщині до відповідальності за булінг навіть притягували дорослих (тобто, вірогідно, вчителів, які знущалися над учнями).
А з іншого, з’ясувалися й певні проблемні моменти.
По-перше, щодо самого обліку випадків булінгу. Так, якщо ГУНП в Харківській області вказало, що до 01.07.2021 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі «ІП НПУ» окремої категорії повідомлень про булінг не фіксувалося (вочевидь, з цієї причини і не дали відомості щодо кількості таких повідомлень), то поліція Дніпропетровської області дані щодо звернень про булінг надало як за 2020-й, так і за 6 міс. 2021 року. Щоправда, від 2-х управлінь ГУНП в Дніпропетровській області – різні, які між собою «не б’ються». Що може говорити про те, що ці цифри рахують, керуючись неоднаковими алгоритмами.
По-друге, статистика по булінгу з Дніпропетровщини від 2-х управлінь ГУНП взагалі різниться. Достатньо побачити, що Управління превентивної діяльності вказує, що за 2020 рік та за 6 міс. 2021 року «всі вказані протоколи складалися відносно батьків, за вчинення булінгу їх малолітніми та неповнолітніми дітьми». Натомість, Управління інформаційно-аналітичної підтримки надає інші дані: «за 2020 рік 17 осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності, за 6 міс. 2021 – 9 осіб, з них за 2020 рік 11 батьків понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, за 6 міс. 2021 року – 4 батьків». Виходить, що десь залишаються «поза дужками» 6 покараних осіб у 2020 році та 5 – за 6 міс. 2021 року. Хто ж ці «небатькі»? Можливо, ці булери – учні (студенти), які є неповнолітніми, однак яким вже виповнилося 16 років, тому вони понесли адміністративну відповідальність? Важко сказати, бо, як вже зазначено вище, цифри від 2-х поліцейських управлінь Дніпропетровської області не співпадають.
По-третє, ані на Харківщині, ані на Дніпропетровщині до відповідальності за булінг не притягалися керівники освітніх закладів. Чи свідчить це про те, що шановні директори шкіл, ліцеїв, коледжів завжди своєчасно інформують поліцейських про випадки булінгу? Хочеться вірити, що так. Хочеться, але не віриться. Оскільки неодноразово доводилося чути про ситуації з булінгом, на які педагоги воліли «закривати очі», або не знаючи, як правильно реагувати на таке неподобство, або не бажаючи «псувати репутацію закладу».
До речі, слід зауважити, що жертвами (потерпілими) від булінгу іноді стають не тільки учні, але й викладачі. Хоча останні, як правило, воліють нікуди не скаржитися, побоюючись розголосу та поганої слави…
Підсумовуючи, зазначимо, що булінг – тривожна тенденція, яка ставить під загрозу безпеку учасників освітнього процесу і, в першу чергу, дітей. Попередити булінг можна тільки шляхом об’єднання зусиль всіх зацікавлених сторін – педагогів, батьків і служб, які причетні до роботи з дітьми (ювенальної превенції, опіки та піклування, охорони здоров’я, державної системи безоплатної правової допомоги тощо). Також вагоме слово можуть сказати представники неурядових громадських організацій, які проводять правоосвітню роботу з дітьми та вчителями. А в протидії булінгу свою ефективну роль мають відігравати працівники правоохоронних органів.
Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Харківській та Дніпропетровській областях
«Мужики не плачут», «мужики не жалуются», «мужики должны терпеть» – по таким стереотипам живет немало мужчин, молча страдающих от домашнего насилия. К тому же ни государство, ни органы местного самоуправления на Харьковщине не могут предоставить им убежище, поскольку все приюты для жертв домашних тиранов рассчитаны только на женщин и детей. Как изменить ситуацию?
Сейчас на Харьковщине работают только два приюта для жертв домашнего насилия: в Харькове – на 10 мест и в Лозовском районе – на 18 мест. И предусмотрены они исключительно для женщин или женщин с детьми. Правда, в Харькове есть так называемая кризисная комната, где загнанные в угол домашней тиранией мужчины могут «перекантоваться» только лишь три дня.
– Мужчины редко обращаются за помощью, – констатирует заместитель начальника отдела по делам семьи и по работе с общественностью облдепартамента социальной защиты населения Юлия Карпачева. – По статистике за восемь месяцев этого года только четверо мужчин официально обратились за помощью в консультативную службу социально-психологической помощи. А в приюты не обращался никто. Возможно, и нужно бы сделать отдельный приют или выделить места в уже имеющихся именно для мужчин, чтобы им там предоставлялась психологическая, социальная, юридическая помощь, если бы количество обращений о помощи от них выросло. Но сейчас у нас такой статистики нет. Даже в кризисную комнату в харьковском центре они не обращались ни разу.
ПОЧЕМУ В ПРИЮТАХ НЕТ МЕСТ ДЛЯ МУЖЧИН
Получается какой-то замкнутый круг.
– Почему в приютах нет мест для мужчин? Потому что мужчины не обращаются. А почему мужчины не обращаются? Да потому что там для них нет мест, – замечает эксперт проекта «Everyone has to be protected», президент ОО «Центр правовых и политических исследований «ДУМА», основатель инициативы «Мужчины против домашнего насилия» Юрий Чумак. – Даже полиция, когда их консультирует, не советует обращаться в приюты, потому что их нет.
Проект «Everyone has to be protected» как раз и нацелен на то, чтобы показать, что от домашнего насилия могут страдать не только женщины и дети, и поспособствовать созданию мест в приютах и для мужчин.
– Проект состоит их нескольких частей, – рассказывает председатель ОО «Ты нужен Украине», проектный менеджер «Everyone has to be protected» Лилия Веревкина. – Одна из них – информационная, цель которой показать, насколько широка эта проблема, ведь домашнее насилие может коснуться и мужчин с инвалидностью, и пожилых, и других незащищенных категорий граждан мужского пола. Также есть в проекте и адвокационная часть, нацеленная на то, чтобы поспособствовать созданию хотя бы одного места в Харьковской области для пребывания там мужчин, которые страдают от домашнего насилия. Причем не на три дня, а от трех до шести месяцев. Сейчас же на Харьковщине вообще не обеспечено такое пребывание. Аналогичная ситуация – по всей Украине.
ХОТЬ ПОД МОСТ ИДИ НОЧЕВАТЬ
Одна из задач проекта – показать реальные истории мужчин-жертв домашнего насилия.
– Вот одна из них. Очень интеллигентный мужчина с высшим образованием, но невысокой зарплатой напрягся и купил свой жене путевку на море. Та встретила на отдыхе другого мужчину, который оказался более успешным, и решила избавиться от мужа – стала всеми правдами и неправдами выживать его из квартиры, оказывать психологическое давление, закатывать скандалы по любому поводу, выхватывать из рук тарелку с обедом и демонстративно бить ее, – рассказывает Юрий Чумак. – Он говорит: «Мое терпение подошло к концу, я не в силах держать себя в руках – вот-вот сорвусь. Мне нужно куда-то уйти из этой квартиры, пока не решится вопрос с разводом и разделом имущества. На съемное жилье зарплаты не хватает. Хоть под мост иди ночевать»… То есть такие ситуации есть. И одна из задач проекта – показать эти истории. Мы хотим снять ролики, где мужчины расскажут реальные истории, и мы сможем адвокатировать идею создания в приютах мест для мужчин не просто на основе статистике, а на основе реальных историй реальных мужчин.
«БОЮСЬ, ЧТО МЕНЯ УЗНАЮТ»
Делиться такими историями мужчины не спешат: «мужики не плачут», «мужики не жалуются»…
– Мужчина, который пострадал от домашнего насилия, уже, будучи загнанным в угол, может пожаловаться в полицию или в социальные службы, но делать свою историю достоянием широкой общественности не хочет: «Даже если мое лицо закроют квадратиками, боюсь, что меня узнают. Для мужика это позор!». Гендерные стереотипы довлеют в обществе, и таким мужчинам очень сложно, – говорит Юрий Чумак. – Поэтому я хочу обратиться к мужчинам: во-первых, мы сможем обеспечить вашу анонимность, обращайтесь. Мы с вами обязательно встретимся. Поделившись своей историей, вы поможете не только себе, но и другим страдающим от домашней тирании.
По его словам, над этой проблемой, с одной стороны, должны задуматься государство и органы местного самоуправления, а с другой – мужчины должны обращаться за помощью.
– Громады должны заботиться о своих жителях и если есть проблемы домашнего насилия, задуматься о необходимости создания приютов для тех, кто от него страдает. Расходы не ложатся исключительно на плечи самой громады – государство выделяет на эти цели субвенцию. А 2021 году выделяется субвенция из госбюджета на создание 28 приютов для пострадавших от домашнего насилия. Если такая необходимость у громады есть, нужно стучать и государство может найти на это средства, – уверен Юрий Чумак. – Цель нашего проекта, чтобы в Харьковской области хотя бы 10% мест в приютах было выделено для мужчин.
ЭТИ ЦИФРЫ – ТОЛЬКО ВЕРХУШКА АЙСБЕРГА
На протяжении 2020 года в полиции ГУ НП в Харьковской области зарегистрировано 804 заявления о совершении правонарушений, связанных с домашним насилием, котореы подали лица мужского пола. За восемь месяцев этого года в полицию поступило 4120 обращений по поводу домашнего насилия, из них 12% – именно от мужчин.
