Депутати Харківської міської ради, представники громадського сектору та експертного середовища зустрілися нещодавно на онлайн-платформі Харківського прес-клубу – на публічну дискусію «Харків: сьогодення та майбутнє». Задля того, аби обговорити питання, які є найбільш нагальними та важливими для Харкова у найближчій перспективі.
Захід був умовно поділений на 2 частини: спочатку народні обранці представили свої стислі звіти про депутатську діяльність у важкий воєнний 2022 рік, а потім, разом із експертами, запропонували свої «5 речей, які першочергово потрібно зробити (змінити) в Харкові після перемоги».
І, хоча відзвітувати у публічному просторі напередодні було запропоновано депутатам від усіх фракцій (депутатських груп) Харківської міської ради, виступити зголосилися тільки представники Блоку Світличної «Разом», партій «Європейська солідарність» та «Слуга народу», а також 2 позафракційні депутати.
За словами Дмитра Булаха (Блок Світличної «Разом»), у 2022 році Харківська міськрада «взагалі працювала достатньо умовно, тобто «скомкано». Оскільки фактично призупинилася діяльність депутатських комісій, пленарні засідання ради перейшли в Zoom-формат, знизилася кількість звернень від виборців. З початку повномасштабного вторгнення він активно займався волонтерською діяльністю, доправляв гуманітарну допомогу до різних населених пунктів області, а також допомагав нашим військовим. Через складну безпекову ситуацію, прийом виборців пан Дмитро здійснював у телефонному режимі або через електронне листування.
Попереднього речника багато в чому підтримала Ірина Гончарова («Європейська солідарність»). Вона повідомила, що за минулий рік вдалося провести лише 4 сесії ради. З огляду на те, що не збираються постійні депутатські комісії, підготовка до пленарних засідань перейшла на менш якісний рівень, порівняно з попередніми періодами. Депутатка минулого року готувала звернення, зокрема, до Державної служби праці – в інтересах медичних працівників Харкова, котрих було відправлено на «простій» або у відпустку власним коштом. Пані Ірина зазначила, що канцелярія міськради, в умовах війни, належно запрацювала лише десь із серпня. І з тих пір вона, за зверненнями харків’ян, писала запити щодо захисту архітектурних об’єктів Харкова, неналежного функціонування деяких Пунктів незламності. А ще А ще депутатка організовувала гуманітарну видачу психотропних ліків для людей із ментальними порушеннями.
Її колега по фракції Андрій Іванов акцентував, що звик діяти за принципом «є проблема – треба її вирішувати». Він повідав, що з початку широкомасштабної агресії росії проти України, активно долучився до організації евакуації містян з Харкова, який потерпав він постійних обстрілів. Усього, за його словами, разом із колегами-волонтерами, було вивезено понад 5000 осіб. Натомість, у місто завозилася гуманітарна допомога. Спільно з міськими службами налагодили зварювання протитанкових «їжаків». Щодо взаємодії з Харківською міською радою, пан Андрій зауважив: «Питання є, але далі будемо працювати».
Олександр Котуков («Слуга народу») повідомив, що ще напередодні 24 лютого він, з низкою інших депутатів, ініціювали зміни до Програми розвитку цивільного захисту та підвищення рівня публічної безпеки у Харкові на 2018–2025 роки, спрямовані на сприяння організації системи територіальної оборони у місті. З 1-го дня війни він включився до волонтерської діяльності – доставляли нужденним городянам та військовим ліки, продукти, гарячі обіди, паливо тощо. Також, на думку пана Олександра, навіть під час війни необхідно підтримувати молодь, спорт, культуру та освіту в місті. Тому ним із колегами було запропоновано створити муніципальний спортивний клуб «Харків», і в 2022 році він розпочав свою діяльність. Зараз у програмі футзал, але є ще амбіційні плани щодо гандболу та інших видів спорту. З міркувань безпеки прийом громадян понад пів року не проводився, але з осені розпочалися зустрічі Олександра Котукова з мешканцями за місцем їх проживання. А з початку 2023 року відновлено роботу громадської приймальні депутата. І на звернення сьогодні служби реагують доволі швидко.
Позафракційний депутат Сергій Сирота зазначив, що з початку війни займався евакуацією городян, волонтерською діяльністю, допомогою Збройним силам України. З огляду на це, він протягом року не написав жодного письмового депутатського звернення. Однак до нього та його помічниць харків’яни зверталися і за телефоном, і через Фейсбук, і через месенджери. І він у телефонному режимі багато питань вирішував через відповідні муніципальні служби. Приміром, коли, в результаті вибуху, в одному з будинків у під’їзді повибивало шибки та вікна, після повідомлення пана Сергія комунальники «чітко й швидко» все залагодили за допомогою ДСП. До речі, за словами депутата, його з Іриною Гончаровою постійна комісія не збирається ще й через те, що все технічне обладнання, яке забезпечувало роботу комісії, та знаходилося в будівлі Харківської облдержадміністрації, було знищене в результаті потрапляння в ХОДА ворожої ракети. «Мабуть, потрібен час, щоб все це до ладу довести», – зауважив Сергій Сирота.
Сергій Терещук, який теж є позафракційним, підкреслив, що 2022 рік був найскладнішим за всю сучасну історію України. І це, безумовно, відобразилося й на роботі депутатів Харківської міськради. Так, якщо в 2021-му він подав близько 200 депутатських звернень, то в минулому – в десять разів менше. І нині основні питання, які виникають, вдається вирішувати у депутатських чатах. У лютому 2022 року гостро постала проблема закритих бомбосховищ, які вдалося доволі швидко відкрити, щоб люди мали прихисток під час обстрілів. Вирішувалися певні комунальні питання. Пан Сергій включився і в надання гуманітарної допомоги, зробивши акцент на допомозі особам з маломобільних груп населення.
Між депутатами виникла й певна дискусія щодо того, наскільки ефективним є вирішення питань городян «у ручному режимі», що набуло широкого практичного застосування за останній рік. З одного боку, це дозволяє оперативно надавати допомогу тим, хто її потребує – говорили Андрій Іванов та Сергій Терещук. А з іншого, як наголосив Дмитро Булах, тут проявляється певна «смаківщина», коли чиновники діють «на свій смак» – з одними депутатами комунікують та вирішують питання, а з іншими – не комунікують, і не вирішують. «Це не система, а просто особисті відносини, як правило», – зауважив пан Дмитро.
Після цього він мусив залишити онлайн-дискусію, оскільки поспішав на інший захід.
Тому пріоритети майбутнього розвитку Харкова від депутатів, які пропонувалися у другій частині заходу, тезисно представлені нижче вже без його участі:
Олександр Котуков:
1. Розбудова сучасної системи роботи зі зверненнями та вирішенням місцевих проблем.
2. Підтримка стартапів.
3. Оптимізація та скорочення кількості виконавчих органів Харківської міської ради (ХМР).
4. Оптимізація та скорочення кількості комунальних підприємств.
5. Підтримка бізнесу та створення умов для інвестицій.
Сергій Терещук:
1. Створення депутатських фондів, які допоможуть депутатам реагувати на потреби виборців.
2. Більш прозора робота ХМР.
3. Упорядкування роботи структур ХМР.
4. Розвиток освіти, спорту, міжнародних відносин.
Сергій Сирота:
1. Відновлення зруйнованого житла та інфраструктури міста.
2. Започаткування віртуального кабінету депутата на сайті ХМР (як в Одесі).
3. Має вирішуватися екологічна проблематика.
Андрій Іванов:
1. Реабілітація (соціальна, психологічна тощо) постраждалих харків’ян.
2. Відкритість діяльності міськради, комунальних підприємств.
3. Забезпечення безпеки освітнього процесу.
4. Інновації, залучення інвесторів.
Ірина Гончарова:
1. Прозорість діяльності ХМР та її комунальних підприємств.
2. Поліцентрична концепція розвитку міста (коли основні інституції розташовані не тільки в центрі, але й і в інших районах).
3. «Генплан участі» Харкова.
4. Місто для людей, а не для автівок.
5. Перетворюємо «кам’яні джунглі» на місто, дружнє для всіх форм життя.
Після депутатів до обговорення долучилися й експерти.
Першим перелік свій 5 речей, які першочергово буде потрібно зробити після перемоги, представив Денис Подьячев, політолог, керівник організації «Український соціологічний стандарт»:
1. Зробити аудит усіх міських КП з метою оптимізації (скорочення неефективних, дублюючих тощо).
2. Ініціювати капітальний гео-просторовий аудит міста, яке через війну зазнало суттєвих перетворень, оскільки відбулися тотальні зміни, пов’язані з переміщенням населення.
3. Прийняти концепції реконструкції постраждалих районів.
4. З залученням громадськості та експертного середовища визначити оптимальну модель перепрофілювання економіки міста з метою сприяння галузям, що здатні у майбутньому забезпечити якнайшвидше зростання.
5. Під час останньої (сподіваюся) ітерації роботи топонімічної комісії забезпечити прийняття нею більш виважених рішень, ніж черговий «проспект ім. Харківських Харків’ян».
Артем Сосіпатров, експерт з розвитку громадського транспорту, координатор ГО «Зелений фронт»:
1. Підвищити якість комунікації міської ради з громадянами – сконструювати механізм впливу громади на муніципалітет.
2. З’ясувати, які галузі економіки можуть стати драйверами майбутнього економічного розвитку Харкова.
3. Розбудувати безпекову та безпечну інфраструктури міста (теплопостачання, водопостачання тощо).
4. Врахувати важливість природа в місті, рекреації.
5. Забезпечити належний розвиток громадського транспорту, аби було втілено принцип: місто не для автівок, а для людини.
Віктор Дворніков, архітектор, що займається охороною пам’яток культури та фіксацією шкоди, завданої внаслідок воєнних дій:
1. Об’єкти культурної спадщини є елементами нашої спільної самоідентифікації, тому мають бути захищеними.
2. Потрібно розвивати власну культуру як основу майбутнього піднесення.
3. Має бути комплексна візія майбутнього розвитку міста.
4. Пошук «продукту», який Харків може давати світу.
5. Надання можливостей людям щодо визначеності розвитку міста.
Микола Благовестов, «Асоціація молодіжних лідерів України»:
Головна ідея – забезпечити максимальні умови для повернення молоді. Задля цього:
1. Створити умови для розвитку підприємництва молоді.
2. Сприяти молоді з вирішенням житлового питання.
3. Мають працювати соціальні ліфти для молоді.
Михайло Камчатний, директор Інституту свободи і конкуренції
1. Люди не їдуть просто у дома і квартири, вони їдуть туди, де їм комфортно. На цьому принципі й необхідно розвивати місто.
2. Створити відкритий реєстр постраждалих від війни, і виплатити їм грошову компенсацію вартості житла.
3. Здійснити ревізію міського бюджету та скорочення розходів на різні служби та комунальні підприємства.
4. Провести адмінреформу – скоротити чисельність районів міста або взагалі їх ліквідувати, щоб скоротити управлінський апарат, але при цьому надати більше прав органам самоорганізації населення.
5. Вирішити проблему невизначеності з власністю. Влада має позбавитися власності та невластивих функцій. Натомість, більше прав і повноважень передати ОСББ.
Звісно, що представлені думки були суб’єктивними, але ця суб’єктивність, будучи узагальненою, має «народити» певну об’єктивність щодо бачення планів розвитку міста після завершення війни. Даний матеріал буде надіслано до Харківської міської ради та, сподіваємось, врахований у її подальшій роботі.
P.S. Відеотрансляцію публічної дискусії «Харків: сьогодення та майбутнє» можна переглянути за посиланням.
У межах громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад» експерти громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» з’ясовували, як депутати Харківської міської ради комунікують із виборцями під час війни. Докладніше з результатами дослідження можна ознайомитися за покликанням.
При цьому виявилося, що на офіційному сайті Харківської міськради у розділі «Депутати» інформація протягом 2022 року фактично не оновлювалася. Як і раніше, там фігурували вже неіснуючі фракції партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, були не заповнені відомості про позафракційних депутатів, а дані про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту взагалі відсутні.
Розуміючи, в яких важких умовах зараз працюють співробітники виконавчих органів Харківської міської ради, зокрема й ті, які відповідають за оновлення сайту, все ж таки зауважимо, що актуальні відомості про депутатів є напрочуд важливими для виборців та й для всіх жителів Харкова.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», голова ЦППД «ДУМА» Юрій Чумак адресувався до Харківського міського голови Ігоря Терехова та у своєму зверненні попросив:
1. Оновити на офіційному сайті Харківської міської ради дані про депутатські фракції (групи) 8 скликання.
2. Опублікувати на офіційному сайті Харківської міської ради в розділі «Депутати» відомості про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
3. Заповнити на офіційному сайті Харківської міської ради сторінку «Позафракційні» у розділі «Депутати».
Пізніше надійшла відповідь, підписана директором департаменту у справах інформації та зв’язків з громадськістю Харківської міськради Юрієм Сидоренком. У ній йдеться:
«Оновлення відомостей про депутатів Харківської міської ради 8 скликання на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет, в тому числі даних про депутатські фракції, відбувається періодично, по мірі надходження інформації від Департаменту організаційної роботи з урахуванням технічних можливостей в умовах воєнного стану. Стосовно Микити Роженка та Сергія Сироти Департаментом організаційної роботи в межах компетенції повідомляється таке.На даний час відбувається судовий процес за апеляційними скаргами сторін щодо визначення статусу депутатів Харківської міської ради 8 скликання Роженка М.А. та Сироти С.Б. За інформацією сайту “Судова влада України” справа № 953/24946/21 знаходиться в Полтавському апеляційному суді, 30.07.2022 призначено склад суду (головуючий суддя Пилипчук Л.І.). Інша інформація щодо стану розгляду та будь-якого руху зазначеної справи на цей час у Реєстрі судових рішень та на сайті «Судова влада України» відсутня. Тому відомості щодо депутатів Харківської міської ради Роженка М.А. та Сироти С.Б. будуть опубліковані на офіційному вебсайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету після завершення судового процесу та ухвалення відповідного рішення».
Як неважко пересвідчитися, Харківська міська рада фактично надала відповідь лише на один пункт звернення з трьох. Давши свою інтерпретацію того, чому й досі на офіційному сайті мерії немає інформації про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
Нагадаємо, в серпні 2021 року їх, через тертя з керівництвом партії, виключили з її лав. А наприкінці грудня того ж року намагалися позбавити мандатів – Партія Шарія прийняла таке рішення на своєму з’їзді. Однак Сирота та Роженко звернулися до суду з вимогою зупинити рішення Партії Шарія та заборонити міськвиборчкому приймати документи про нових депутатів, які б мали «піднятися» за списком. І Київський районний суд Харкова 5 січня 2022 року ухвалив відповідну постанову. З тих пір тривають судові «баталії». Микита Роженко та Сергій Сирота тим часом продовжують свою депутатську діяльність. Вже й фракція Партії Шарія у Харківській міськраді щезла, вже й заборонили в Україні цю партію, а чиновники міськради й досі чекають якогось рішення суду, аби… опублікувати відомості про цих двох депутатів на офіційному сайті. Хоча, за логікою, прибирати інформацію про них мали б тільки після рішення суду про дострокове припинення їхніх повноважень, яке вступило в законну силу (якщо таке, звісно, буде).
Але наше звернення мало й позитивні наслідки. Незважаючи на те, що департамент у справах інформації та зв’язків з громадськістю нічого не повідомив про оновлення на офіційному сайті Харківської міської ради даних про депутатські фракції (групи) 8 скликання, воно таки відбулося. І в цьому неважко пересвідчитися, зайшовши за посиланням. Там уже немає фракцій партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, нарешті з’явилися дані про депутатську групу «Відновлення України» (до якої влилася значна частина колишніх представників «ОПЗЖ») та про позафракційних. Останні – теж колишні члени фракції «ОПЗЖ» і Партії Шарія.
Так, на сайті Харківської міської ради й досі залишаються «баги» в інформації стосовно депутатів. Зокрема, за алфавітним покажчиком досі серед них є Сергій Світличний, який помер ще рік тому.
Втім, наші зусилля, як ми бачимо, не пішли дарма: співробітники мерії нарешті звернули увагу на те, що дані про народних обранців мають регулярно оновлюватися, і почали цей процес.
P.S. До речі, Микита Роженко кардинально поміняв свої погляди щодо Шарія й компанії, і зі зброєю в руках зараз боронить Харків та Україну від рашистських окупантів.
Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» вивчає, зокрема, й питання запобігання насильству щодо дітей. Так, у 2021 році ми провели дослідження, результатом якого стала аналітична стаття «Домашнє насильство щодо дітей: небезпечні канікули».
З огляду на військову агресію росії, що в лютому минулого року відкрито вдерлася своїми військами до нашої країни, звісно, акценти в проблематиці насильства щодо дітей суттєво змінилися.
Враховуючи це, ми вирішили знайти релевантну та, за можливості, найбільш повну інформацію стосовно чисельності дітей, які постраждали внаслідок неоголошеної війни рф проти України.
І звернулися з відповідними інформаційними запитами до Офісу Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністерства внутрішніх справ.
У запитах ми просили надати наступну інформацію за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року:
1. Скільки українських дітей загинуло внаслідок російської агресії?
2. Скільки дітей було поранено?
3. Скільки дітей пропало безвісті?
4. Скільки дітей було примусово переміщено та депортовано до росії?
5. Скільки дітей разом із родинами та близькими були вимушені виїхати за кордон (не включаючи росію)?
6. Скільки дітей, через війну, залишилися без піклування дорослих?
7. Скільки дітей, що під час війни залишилися без піклування дорослих, були прийняті у нові сім’ї?
8. Скільки дітей, які зникли безвісті, вдалося знайти за допомогою інформаційної платформи «Діти війни» та завдячуючи зусиллям правоохоронців?
9. Скільки дітей вдалося повернути з депортації?
Більшість владних структур, до яких ми зверталися, переслали наші запити до інших відомств. Так, Офіс Президента, повідомив, що запит «надіслано для розгляду в межах компетенції до Офісу Генерального прокурора, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Адміністрації Державної прикордонної служби, Національної соціальної сервісної служби України».
При цьому значна частина владних відомств переслали запити до нової для України структури – Національного інформаційного бюро. Його функції зараз здійснює Державне підприємство Український національний центр розбудови миру», підпорядковане Міністерству з питань реінтеграції…
Отримані відповіді по суті ми розмістити в хронологічному порядку:
Першою відгукнулася Національна поліція України, яка в листі від 17.01.2023 повідомила:
«Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» у період з 24.02 по 31.12.2022 у державний розшук оголошено 1 497 дітей (осіб, які на момент зникнення не досягли 18-річного віку), зниклих безвісти, з них встановлено місцезнаходження 1 135, у т.ч. 417 зникли на території бойових дій (під час воєнних дій), з них встановлено місцезнаходження 223 осіб.
Відокремлений облік, збір та узагальнення запитуваних відомостей стосовно переміщення, депортації, виїзду за кордон, залишення без піклування дітей, а також формування на їх підставі статичної інформації в Департаменті не здійснюється.
У свою чергу, згідно відповіді Управління ювенальної превенції Національної поліції України інформуємо, що станом на 31 грудня 2022 року за інформацією Національного інформаційного бюро Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яка опублікована на державному порталі «Діти війни» (https://childrenofwar.gov.ua/), спільно створеному Національною поліцією з іншими державними органами влади в якості комунікаційної платформи з громадянами, 13 876 дітей депортовано на тимчасово окуповану територію України, а також на території держави-агресора та республіки білорусь, з яких 125 дітей повернуто на підконтрольну територію України.
За інформацією Офісу Генерального прокурора, опублікованою на вказаному порталі, у запитуваний період 450 дітей загинули, 872 – поранені.
Крім того, з часу запровадження воєнного стану на території України станом на 31 грудня 2022 року до органів Національної поліції надійшло 8 807 звернень про безвісне зникнення 8 955 дітей. Правоохоронцями 8 597 дітей розшукано, 358 залишаються в активному розшуку».
Національна соціальна сервісна служба України в листі від 25.01.2023 зауважила:
«Департамент з питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної соціальної сервісної служби України розглянув запит Центру правових і політичних досліджень «ДУМА» від 11.01.2023 № 03 про надання публічної інформації, надісланий листами Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з прав дітей, сім’ї, молоді та спорту Вихор О.П. від 17.01.2023 № 2299.4/4.13/23/31/48.2, Офісу Президента України від 17.01.2023 № 22/1-06/293, та щодо порушених у запиті питань в межах компетенції повідомляє.
Щодо чисельності дітей, які залишилися без батьківського піклування
За оперативною інформацією, наданою службами у справах дітей обласних, Київської міської державних адміністрацій, станом на 31.12.2022 службами у справах дітей територіальних громад виявлено 6 447 дітей, які залишилися без батьківського піклування, з них 1 233 дитини, у зв’язку з обставинами воєнної агресії рф проти України.
Відповідно до пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (із змінами), службами у справах дітей територіальних громад вживаються заходи щодо тимчасового влаштування цих дітей. Зокрема, більшість дітей тимчасово влаштовані в сімейні форми, а саме в сім’ї родичів/знайомих – 4 161 дитина; в сім’ї патронатних вихователів – 172 дитини; в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – 169 дітей; в сім’ї громадян України, які виявили бажання прихистити дитину й пройшли відповідне навчання – 39 дітей.
Станом на 31.12.2022, згідно з рішеннями органу опіки та піклування, 4 400 дітям установлено статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, з них 638 дітям у зв’язку з обставинами воєнної агресії рф проти України.
Щодо чисельності дітей, які тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України
Відповідно до пункту 83 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (із змінами), під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану забезпечується ведення обліку дітей, які тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України, окремих категорій дітей, зокрема, дітей, які під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сім’ях опікунів/піклувальників, в прийомних сім’ях, в дитячих будинках сімейного типу, в сім’ях патронатних вихователів; дітей, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, діти, які не досягли 18-річного віку, не належать до категорії дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі діти з інвалідністю, зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування.
За даними єдиної інформаційно-аналітичної системи «Діти», станом на 25.01.2023 за кордон переміщено (евакуйовано) 11 606 дітей вищезазначених категорій (з них 10 379 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).
Додатково зазначаємо, що діти, які разом із батьками (або з одним із батьків) під час дії воєнного стану перемістилися за кордон, не входять до категорій дітей, які обліковуються службами у справах дітей, як тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України».
Державне підприємство «Український національний центр розбудови миру» у своєму листі від 25.01.2023 поінформувало:
«Насамперед зазначаємо, що відповідно до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року мета Національного інформаційного бюро (далі – НІБ) полягає в тому, щоб держави забезпечили облік захищених осіб (які належать до супротивної сторони міжнародного збройного конфлікту), які опинилися в їхніх руках, запобігали їх зникненню та повідомляли сім’ям про їхню долю. Завдання НІБ полягає в тому, щоб збирати, централізовувати певну інформацію про захищених осіб, які опинилися в руках цієї сторони, та передавати цю інформацію супротивній стороні через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста, що виступає в якості нейтрального посередника, а також, де це доречно та так передбачено, через державу-покровительку.
На день надходження Вашого запиту за наявною у розпорядженні НІБ інформацією на територію держави-агресора та республіки білорусь, а також на тимчасово окуповану територію України депортовано (примусово вивезено) 14 711 дітей, з них 126 вдалось повернути.
Безпосередньо на територію рф вивезено 10 160 дітей, з яких 123 вдалось повернути.
Також інформуємо, що актуальна інформація щодо кількості поранених та загиблих дітей, кількості дітей, які знаходять в розшуку, кількості депортованих та незаконно переміщених дітей до рф, республіки білорусь та тимчасово окуповані території України, а також інформація щодо кількості повернутих дітей розміщується у відкритому доступі на порталі «Діти війни» за посиланням https://childrenofwar.gov.ua/. Інформація зазначеного порталу наповнюється за даними та інформацією Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України, інших правоохоронних органів.
Інші питання Вашого запиту не належать до компетенції НІБ, запитувана інформація до НІБ не надходить, не отримується, не обробляється, не аналізується, не узагальнюється, тобто не створюється в ході роботи».
Офіс Генерального прокурора листом від 25.01.2023 повістив:
«За інформацією Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу Генерального прокурора за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року внаслідок російської агресії загинуло 452 дитини, отримали поранення різного ступеня тяжкості – 876 дітей.
Станом на 31.12.2022 здійснювалось досудове розслідування за фактами зникнення в умовах воєнних дій 241 дитини.
Прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва в 1 об’єднаному кримінальному провадженні за фактом депортації 13 916 дітей на територію російської федерації, з них повернуто 126.
Ці цифри неостаточні, оскільки триває робота з їх встановлення в місцях ведення активних бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях»».
Лист від Міністерства внутрішніх справ надійшов 27.01.2023. У ньому йшлося:
«Міністерством реінтеграції тимчасово окупованих територій України разом з Національним інформаційним бюро за дорученням Офісу Президента України створено інформаційно-комунікаційний портал «Діти війни» – єдину платформу, яка надає актуальну та зведену інформацію про дітей, які постраждали внаслідок війни російської федерації проти України (загиблі, поранені, зниклі безвісти, депортовані), та тих, кого вдалося розшукати і врятувати.
Відповідно до оприлюдненої на ІКП «Діти війни» інформації у період з 24 лютого 2022 року до 27 січня 2023 року загинули – 459 дітей, поранені – 917, зниклі – 343, знайдені – 9 278, депортовані – 14711, повернуті – 126.
Адміністрація Держприкордонслужби інформує, що 24.02.2022 з України виїхало 18 806 неповнолітніх громадян України, а у період з 25.02.2023 по 31.12.2022 державний кордон на виїзд з України перетнуло 2 241 062 дітей».
Зайшовши на портал «Діти війни», ми побачили, що станом на 22 березня 2023 р. підтверджена інформація про 464 загиблі дитини, 935 поранених, 389 зниклих, 10 597 знайдених, 16 226 депортованих та 308 повернутих.
Утім, як підкреслено в листі від МВС, «точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України». Тобто, кількість українських дітлахів, які були вбиті, поранені та депортовані до країни-агресора, напевно, на порядки вище. Кривава війна, розв’язана росією, яка супроводжується численними військовими злочинами з боку окупантів, призвела до неймовірних страждань українського народу. І, як завжди, найбільше страждають діти. Вочевидь, на цьому потрібно буде робити акцент і на майбутньому міжнародному трибуналі над біснуватим рашистським фюрером та його поплічниками*.
А вже сьогодні необхідно забезпечити наших дітей, які пережили жахіття війни, всіма видами необхідної допомоги, зокрема, психологічної.
Довідково:
На порталі «Діти війни» є функція пошуку дитини, яка постраждала, за прізвищем. Є можливість подати заяву в один клік за такими напрямками:
— Я знаю, де знаходиться дитина, яку розшукують.
— Хочу розповісти про злочин, скоєний відносно дитини.
— Повідомити про зникнення/депортацію/примусове переміщення дитини.
— Хочу повідомити про випадок примусової зміни громадянства.
Також опублікована інформація про те, як у форматі офлайн чи онлайн отримати консультацію щодо захисту прав постраждалих від війни дітей у Консультаційному центрі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Онлайн це можна зробити за телефонами:
0800-50-17-20 (безкоштовно в межах України);
044-299-74-08 (для дзвінків із-за кордону).
*17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт двох персон у контексті ситуації в Україні: президента росії Володимира Путіна та уповноваженої президента рф з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Їх звинувачують в організованому масовому вивезенні окупантами дітей. Це є воєнним злочином, що передбачений Римським статутом МКС.
Минулого року рашисти почала активну та масову депортацію українських дітей з окупованих територій. І йдеться далеко не лише про дітей-сиріт. Як інформує «Європейська правда», вихованців дитячих будинків серед викрадених – дуже небагато. Частина вивезених з України дітей – це ті, в кого росіяни вбили одного або обох батьків.
Україна вже ідентифікувала понад 16 тисяч дітей, які були викрадені подібним чином. 6 тисяч епізодів верифіковані міжнародними партнерами України – ця цифра фігурує у рішеннях ООН, Ради Європи, документах уряду США тощо. Утім, реальна кількість може бути суттєво вищою. Достатньо згадати про те, що сама Росія у пропагандистських роликах восени 2022 року хвалилася тим, що вивезла з України 150 тисяч дітей, які «потребують усиновлення». А у звітах військового відомства РФ йшлося про понад 200 тисяч дітей, «евакуйованих» з окупованих частин України.
Зауважимо, що Римський статут передбачає, що геноцид певної національної або етнічної групи може полягати не лише у масовому вбивстві, фізичному знищенні представників цієї групи тощо. Окремим складом злочину геноциду є «насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи», якщо така вчинена «з наміром знищити повністю або частково» національну/етнічну групу. Отже, рашистським нелюдям у майбутньому може «світити» й звинувачення у злочині геноциду.
Відкрита агресія росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, карколомно змінила життя кожного українця. Діяльність депутатів місцевих рад також докорінно змінилась, але, попри це, у правовому сенсі функції обранців, відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», залишились незмінними.
І, в умовах війни, вони так само мають інформувати громадян про свою діяльність. Отже, щоб з’ясувати, яким чином нині відбувається взаємодія депутатів Харківської міської ради з виборцями, в межах громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад» було проведено моніторинг комунікації обранців, а саме: які платформи та інструменти для цього ними застосовувались.
Кількість депутатів Харківської міської ради VІІІ скликання складає 84 особи, які входять/входили до 6 фракцій:
Політичної партії «Європейська Солідарність» (9 депутатів);
«Блок Світличної «Разом!» (6 депутатів);
«Слуга народу» (9 депутатів);
«Блок Кернеса – Успішний Харків!» (34 депутати);
Політичної партії «Партія Шарія» (5 депутатів);
Політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» (19 депутатів);
+ ще 2 депутати, які були членами фракції «Партії Шарія» та фактично перебувають у статусі позафракційних.
Аналіз офіційного сайту Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету показав, що на сторінці «Депутати» логічно структуровано всіх обранців – як за алфавітом, так і за фракціями та депутатськими комісіями.
Проте одразу слід зазначити, що дана інформація протягом 2022 року не оновлювалася. Адже на сайті досі «існують» фракції політичної партії «Партія Шарія» та політичної партії «Опозиційна платформа – за життя», які припинили своє функціонування. Причому, припинили – з різних причин.
За підсумками місцевих виборів 2020 року Партія Шарія провела до Харківської міської ради 7 депутатів. Незабаром двох із них – Микиту Роженка та Сергія Сироту – виключили з партії та з фракції на тлі їхнього публічного конфлікту з Анатолієм та Ольгою Шаріями (до речі, інформації про цих 2-х обранців в розділі «Депутати» на сайті Харківської міськради взагалі немає, а графа «Позафракційні» досі залишається порожньою). Партія Шарія навіть ініціювала відгук Роженка та Сироти з міськради, однак це рішення вдалося заблокувати у суді.
А в березні поточного року помер член цієї фракції Сергій Світличний (хоча на сайті ХМР він і досі – серед діючих депутатів), і кількість членів стала меншою від 5 осіб – ця фракція втратила право на існування, відповідно до ч. 7 ст. 57 Регламенту міськради.
18 березня, у зв’язку з масштабним вторгненням рф, рішенням РНБО в Україні було зупинено діяльність проросійських партій, зокрема Партії Шарія та ОПЗЖ, а Міністерству юстиції України доручено «невідкладно вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо заборони діяльності» проросійських політичних сил.
І на сесії (які з початку широкомасштабного вторгнення росії проходять в онлайн-форматі) Харківської міської ради 11 травня фракція ОПЗЖ саморозпустилася, про що повідомила мера та депутатів. З 19-ти членів фракції 16 сформували нову депутатську групу «Відновлення України». Депутати Денис Нев’ядомський та Анатолій Родзинський не увійшли до цієї групи, тому, вочевидь, тепер вважаються позафракційними. При цьому депутат Андрій Лесик – колишній голова як фракції, так і міської організації ОПЗЖ – на сесії присутній не був, навіть віртуально, та свою позицію не заявив.
Повторимося, на сайті ХМР ці переміни не відображені. І за пошуком «розпуск фракції» вдалося знайти лише одну новину: «Ігор Терехов про ОПЗЖ: Потрібно розставити усі крапки над «і», чітко позначивши свою позицію». В якій йдеться, що міський голова Ігор Терехов прокоментував розпуск фракції ОПЗЖ у міськраді та створення групи «Відновлення України». За його словами, «переважна більшість депутатів фракції підтримують з ним зв’язок та намагаються допомогти місту, постачаючи продукти харчування, медикаменти, організовуючи евакуацію людей, захищаючи інтереси мешканців міста, де і як це можливо».
Отже, якщо мати на увазі кардинальні зміни у 2-х фракціях, що відбулися, далі можна говорити, як депутати Харківської міської ради інформували про свою діяльність.
Кожен виклав свою автобіографію, адресу громадської приймальні та контакти для зворотного зв’язку. Єдиними, у кого не зазначено адреси громадських приймалень та контакти, виявились 2 депутати з колишньої фракції ОПЗЖ – Ігор Полупанов та Анатолій Родзинський.
Під час моніторингу було встановлено, що для інформування громадян про свою діяльність депутати здебільшого використовують соціальні мережі, серед яких: Facebook, Instagram та YouTube. Так, сторінки на Facebook мають 62 депутати із 82, що складає 75,6%; Instagram-сторінкою користуються 28 депутатів (34,1%); мають відеоролики на YouTube 7 депутатів (8,5%), 5 з яких із фракції ПП «Європейська Солідарність». І лише один депутат із 82 – Сергій Терещук від колишньої фракції ПП «Партія Шарія», – вказав на сайті міської ради посилання на власний Telegram-канал.
Проведений аналіз у період з 1 січня 2022 року по 1 жовтня 2022 року показав, що активно висвітлюють свою діяльність у соціальних мережах (Facebook) всі депутати фракції ПП «Європейська Солідарність», які зараз здебільшого займаються волонтерською діяльністю, спрямованою на допомогу Збройним силам України. Дописи щодо сесій міськради у Facebook цих депутатів були в основному присвячені тематиці війни: виділення додаткових коштів на Територіальну оборону та цивільний захист (про це писали Ігор Ісаєнко, Юрій Корсунов та Артем Ревчук); питання зміцнення обороноздатності регіону (Ігор Ісаєнко); звіти про Х, ХІ, ХІІ позачергові сесії Харківської міської ради (опубліковувались Іриною Гончаровою, Ігорем Пушкарьовим та Артемом Ревчуком); питання про перейменування вулиць, проблематику з поводженням об’єктів культурної спадщини, підготовленість пунктів обігріву висвітлювала Ірина Гончарова.
Найактивнішими комунікаторами та висвітлювачами інформації про роботу міськради від фракції «Блоку Світличної «Разом!» були: Олександр Абрамов, Дмитро Булах, Максим Радченко та Тетяна Шталь. У своїх дописах вони повідомляли про сесії, позачергові сесії та плани роботи в комісіях. Також депутати Блоку активно розповідали на власних сторінках про свою волонтерську діяльність, спрямовану на розвиток регіону, підтримку ЗСУ та допомогу мешканцям громади.
4 з 9 депутатів від фракції «Слуга народу» активно комунікують із підписниками у Facebook. Найбільше дописів про роботу сесій ХМР та безпосередньо депутатську діяльність зробили Олександр Котуков та Едуард Павленко. Повсякденна робота представників цієї партії, яка висвітлена у ФБ – волонтерство заради Перемоги над ворогом та підтримки місцевого населення.
Проаналізувавши комунікаційну діяльність представників «Блоку Кернеса – успішний Харків!», було встановлено, що власну сторінку у Facebook мають 22 із 34 депутатів. Проте про роботу Харківської міськради інформували лише троє – Ігор Аріх, Олексій Топчій, який виклав низку дописів про підготовку Салтівського району м. Харкова до зими, та Ольга Вельможна, яка також веде активний блог про надання гуманітарної допомоги мешканцям Індустріального району м. Харкова. Попри наявність сторінок у ФБ, Олексій Артикуленко, В’ячеслав Ільєнко, Семен Сирота та Володимир Тупіцин їх не наповнюють інформацією. А Валентина Боднар, Олександр Василенко, Ганна Головчанська, Володимир Золотарьов, Юрій Медведєв, Роман Нехорошков, Олександр Новак, Олена Тоболіна, Олег Товкун та Володимир Чумаков взагалі не ведуть е-комунікації (в соціальних мережах їхні сторінки відсутні). Сторінки Неллі Казанжиєвої, Аліси Панової та Тетяни Поздєєвої мають відкритий доступ лише для друзів. Пости інших депутатів «БКУХ» висвітлюють тематику надання гуманітарної допомоги.
Серед чотирьох депутатів, які отримали мандат у ХМР від ПП «Партія Шарія», сторінку у ФБ мають всі четверо. Щоправда, якщо натиснути на посилання, яке наведено на сайті Харківської міськради в депутата Володимира Плетньова, то опиняєшся на… Facebook-сторінці депутата Анатолія Бабічева з фракції «Блоку Світличної «Разом!». Сергій Терещук закрив свій профіль, який є доступним тільки для друзів. А от ведуть комунікацію з підписниками Давіто Матвейченко та Олександр Мільшин, які згадували у дописах про діяльність міськради та наповнюють свої сторінки контентом про події в місті й країні. Але якщо Мільшін інформує здебільшого про гуманітарну діяльність своєї команди, то Матвейченко публікує чимало постів у стилі «не все так однозначно». Під якими нерідко з’являються коментарі Володимира Плетньова (з іншої, не зазначеної на сайті ХМР сторінки у ФБ із закритим профілем), які мають проросійську направленість.
Опрацювавши інформацію про депутатів від колишньої фракції ПП «Опозиційна платформа – за життя», було виявлено, що сторінку у Facebook мають 13 з 19 членів фракції. Проте активно наповнюють їх контентом п’ятеро: Євгеній Андрійчук, Анатолій Родзинський, Андрій Спаський (які викладали дописи про роботу депутатського корпусу міськради) та Джавід Саід і Віктор Фесун. Попри наявність сторінок у соцмережах, їх не поновлюють Сергій Данило, Ігор Овечкін, Ігор Полупанов, Едуард Тичков та Дмитро Хівренко. Переглядати сторінки Андрія Лесика, Марії Скоробагач та Ігоря Шрама можуть тільки друзі. Не використовують е-комунікації Альона Агеєнко, Анастасія Губіна, Віталій Кириленко, Віктор Ларченко, Сергій Насінник та Денис Нев’ядомський. Варто зазначити, що Андрій Спаський активно інформував про те, як займався питанням будинку, що обвалився, по проспекту Гагаріна, 20.
Найвагомішим інструментом органів місцевого самоврядування є місцевий бюджет. І мешканці громади мають право на одержання інформації про те, як відбувається бюджетний процес, аби, у підсумку, мати можливість контролювати використання бюджетних коштів. Утім, варто зазначити, що жоден депутат Харківської міської ради у поточному році практично не висвітлював питань бюджету на 2023 рік та майбутнього розвитку громади.
Серед усіх переглянутих сторінок депутатів у Facebook виявлено, що проблематику підготовки громади до зими висвітлювали тільки 3 депутати: Ольга Вельможна та Олексій Топчій із фракції «Блок Кернеса – Успішний Харків!», Анатолій Родзинський (колишній член фракції ОПЗЖ), що складає 3,7% від загальної кількості депутатського корпусу.
У ході дослідження було з’ясовано, що основним каналом інформації про депутатську діяльність, роботу Харківської міської ради та подання іншої інформації, яка стосується громади м. Харкова, для депутатів є соціальна мережа Facebook. Instagram-сторінки обранці ведуть для постів, що стосуються їхнього приватного життя. YouTube-канали давно не поповнювались свіжими відео.
Також варто зазначити, що дописи депутатів за 9 місяців 2022 року кардинально змінились, порівнюючи з постами минулих років. Зараз пости багатьох народних обранців мають тематику воєнного стану та реалій війни: допомога Збройним силам України, внутрішньо переміщеним особам, гуманітарну підтримку, збори коштів, роботу благодійних фондів, наслідки військової агресії та подібну проблематику.
Отже, значна частина депутатів ХМР працюють задля Перемоги України над ворогом: підтримують ЗСУ, співпрацюють з волонтерами, залучають вітчизняні та закордонні приватні підприємства, державні установи, міжнародні організації та активних громадян до надання допомоги армії, постраждалим громадам та вимушеним переселенцям. І звітують про все це у соціальних мережах, здебільшого – у Facebook. З іншого боку, на жаль, свою безпосередню депутатську діяльність більшість із них висвітлюють недостатньо.
Це слідує з результатів опитування молоді з числа вимушених переселенців, що переїхали до Лозівщини під час війни. Дослідження проведене у вересні 2022 року в рамках громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!», яка спрямована на підвищення рівня соціальної інтеграції підлітків-ВПО в життя громади.
Всього було опитано 25 молодих людей віком 15 – 35 років. З них більшість – 17 – склали дівчата та хлопці 15–20 років. Серед тих, хто погодився відповісти на питання анкети, було 15 юних осіб жіночої статі (60% від опитаних) та 10 юнаків (40%).
На запитання «Як давно Ви проживаєте у Лозівській громаді», 3 особи (12%) вказали, що до 3-х місяців, 8 (32%) – до 6 місяців, а 14 (56%) зауважили, що вже більше 6 місяців.
Характерною виявилася географія їх внутрішнього переміщення: як виявилося, з іншого населеного пункту Харківщини переїхали 11 людей (44%), з Донецької області – 9 (36%), з Луганської області – 5 (20%). З іншого регіону України не виявилося жодного ВПО з числа опитаних. І це й не дивно, адже Харківська область знаходиться на сході нашої країни, межує з Донеччиною та розташована неподалік від Луганщини. А те, що окупанти на початку війни захопили північ та схід Харківщини, заподіяло значне переселення людей саме звідтіля до більш безпечних районів області.
Де ж мешкають молоді ВПО зі своїми сім’ями у Лозівській громаді? Трохи більше половини опитаних – 13 людей (52%) зараз живуть у своїх рідних та близьких, наявність яких, вочевидь, і зумовила тимчасове переселення сюди. 5 (20%) проживають у гуртожитках та інших прихистках, а 7 (28%) – в орендованих приміщеннях.
Рід занять молоді з числа внутрішньо переміщених осіб розподілився наступним чином: 16 (64%) навчаються у старших класах або є студентами, працюють 2 (8%), не змогли знайти роботу (є безробітними) 6 (24%). Одна молода жінка віком 26–30 років зазначила, що є волонтеркою, що «потягнуло» на 4% опитаних. З огляду на те, що чимало соціально активних переселенців, які вже завершили освіту, так і не змогли знайти роботу у Лозівській громаді, питанню сприяння працевлаштуванню ВПО слід приділити додаткову увагу.
На запитання «Чи маєте Ви друзів серед молоді Лозівської громади?» 18 (72%) відповіли стверджувальне «так», лише 1 (4%) – «ні», а 6 (24%) засвідчили, що «є люди, з якими я спілкуюся, але друзями їх назвати складно». Причому, серед тих, хто визнав наявність таких складнощів із дружбою на новому місці, більшість склали молоді люди віком 26–35 років. Вірогідно, не маючи спільного спілкування під час навчання та, натомість, маючи складнощі з працевлаштуванням, їм дійсно важко знайти собі друзів.
Коли у переселенців спитали, «Чи є у Вас можливість цікаво проводити дозвілля у Лозівській громаді?», тільки 6 (24%) поставили відмітку напроти слова «ні», а 2 (8%) посвідчили, що їм «вистачає смартфона та/або телевізора». Решта 17 (68%) відповіли ствердно «так». Серед місць такого дозвілля вони вказали: бібліотеку (шкільну бібліотеку) – 3 (12% від усіх опитаних), молодіжний центр на базі Панютинського ліцею – 3 (12%), школу – 4 (16%), парк, кіно, спортзал – 7 (28%).
Серед тих молодих ВПО, хто заповнили анкети, 19 (76%) задоволені якістю освітніх послуг у Лозівській громаді, 1 (4%) не задоволений ними, а 6 (24%) указали, що вони та члени їхніх родин не отримують освітні послуги (не відвідують дитячий садок, не навчаються у школі, закладі професійно-технічної освіти, коледжі тощо).
Якісними медичні послуги в Лозівській громаді назвали 16 респондентів (76%), не погодились із цим 2 (8%), а 7 (28%) поставили позначку напроти «мені та моїм рідним не доводилося звертатися за медичною допомогою».
Наводить на роздуми оцінка ситуації з психологічною поміччю молодим переселенцям. На запитання «Чи отримували Ви психологічну допомогу після переїзду до Лозівської громади?» відповіли «так» 7 (28%) опитаних, 5 (20%) повідомили, що ні. Натомість, більше половини – 13 (52%) наголосили: «мені не потрібна така допомога, тому я за нею не звертався/від неї відмовився». Це може свідчити про те, що загальноукраїнська тенденція, коли багато хто не бачить особливої різниці між психологом та психіатром, тому не бажає звертатися за психологічною допомогою, торкнулася й вимушених переселенців. Більшості з яких, така допомога, через пережиті важкі стреси, напевно, потрібна. Отже, цьому питанню слід приділити більше уваги відповідним службам Лозівської громади.
На запитання «види гуманітарної допомоги, яку Ви (Ваша сім’я) отримували, проживаючи у Лозівській громаді?», респонденти зазначили продукти харчування – 24 (96%), засоби особистої гігієни – 14 (56%), одяг/взуття – 12 (48%). «Інше» вказала 1 особа (4%), щоправда, не назвала, що саме. Сума процентів із приведених відповідей перевищує 100%, тому що можна було обирати кілька варіантів.
Цікаво, що переважна більшість молодих переселенців виявилися дуже скромними, адже на запитання «Які потреби/проблеми Ви маєте?» 21 із них (84%) відповіли «На даний момент базові потреби задоволено», «Всього вистачає» або просто «Не маю». Тільки одна жінка 31–35 років відмітила потребу в засобах гігієни, а 3 юних чоловіків віком 15–20 років серед потреб назвали: 1) «хотілося б займатися ремонтом техніки та зварювальними роботами», 2) «більше грошей» та 3) «власний будинок».
Для розуміння рівня соціальної інтеграції молоді з числа ВПО в життя місцевої спільноти важливим було запитання «Чи відчуваєте Ви себе частиною Лозівської громади?». На нього відповіли «вже відчуваю» 20 молодих людей (80%), «ще не відчуваю» – 3 (12%), «іноді відчуваю, іноді – ні» – 2 (8%). Таким чином, як бачимо, молоді переселенці виявляють достатньо високі адаптивні якості. Та, ймовірно, до них дійсно добре та гостинно поставилися у Лозовій.
Також слід відмітити, що жоден із опитаних не назвав себе «людиною, від якої «відгородилися» у відповідь на запитання «Як би Ви оцінили власну роль у житті Лозівської громади?». Хоча як «стороннього», спостерігача себе наразі оцінюють 7 (28%), пасивного учасника – 5 (20%), активістом відчувають 8 (32%). А 5 молодих осіб (20%) віком 15–20 років (4 юнака та 1 дівчина) зазначили, що вони є лідерами у своїх групах у громаді, що їх прийняла.
На заключне відкрите запитання «Як Ви вважаєте, яку громаду можна назвати ЗГУРТОВАНОЮ?», були надані такі відповіді: «Громада, в якій кожен почуває себе потрібним, захищеним», «Та, в якій люди допомагають один одному і вирішують важливі питання разом», «Яка слідить за порядком у своєму місті та допомагає іншим людям», «В якій місцева влада та населення знаходять спільну мову для вирішення проблем», «Де всі співпрацюють для вирішення важливих питань», «Де всі розуміють один одного». Одна пані написала: «Я була вражена, як всі тут співпрацюють у соціальних мережах». 3 людей не знайшлися, що відповісти. А 13 (52%) просто написали: «Лозівська територіальна громада».
P.S. Анкету розробила ініціативна група команди молоді громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!» у співпраці з фахівцями громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Опитування проводилося у межах проєкту «Всі різні – всі свої» програми «Мріємо та діємо» (IREX Україна).
P.P.S. Звісно, що дане міні-опитування на може претендувати на соціологічну точність та репрезентативність. Утім, його результати, безумовно, демонструють певні тенденції. Та можуть стати в нагоді місцевим владникам – як то кажуть, для врахування в роботі.
На фото: один із заходів ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!»
В умовах воєнної агресії, розв’язаної росією проти України, багато хто вважає, що питання протидії торгівлі людьми сьогодні «не на часі». Однак слід пам’ятати, що й під час війни ризик того, що злочинці захочуть скористатися вразливістю та розгубленістю українців, зокрема, переселенців і біженців, на жаль, є високим.
Тому висновки й рекомендації, до яких експерти Харківської міської організації Міжнародної організації «Жіноча громада» у співпраці з правниками ГО «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» дійшли за підсумками моніторингу виконання регіональних програм/планів дій та виділення заявленого фінансування у сфері протидії торгівлі людьми у Харківській області за другу половину 2020 року і 2021 рік, можуть бути нагальними і зараз.
Висновки:
1. У Харківській області питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту міських територіальних громад Харкова, Куп’янська, Люботина, Краснограда, Чугуєва, Ізюма, Лозової, Змійова, Мерефи, Барвінкового. Перелік заходів з протидії торгівлі людьми включений у Програми міста Харкова, Куп’янська, Чугуєва, а міста Первомайський, Люботин, Лозова, Ізюм, Дергачі і Мерефа кожен рік розробляють і затверджують окремі плани заходів з протидії торгівлі людьми.
У селищних територіальних громадах питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту територіальних громад Золочіва, Пісочина, Солоніцівки, Нової Водолаги, і Краснокутська. Плани заходів з протидії торгівлі людьми мають Золочівська, Пісочинська і Нововодолазька ТГ.
Що стосується Програм соціального захисту населення семи районів Харківської області, то у 2020 році заходи з протидії торгівлі людьми проводились за старими програмами, які були сформовані і затверджені до укрупнення районів.
З 2021 року діють програми соціального захисту у Лозівському і Богодухівському районі.
Треба зауважити, що Програми не спеціалізовані, а стосуються кількох пов’язаних між собою проблем соціального захисту, часто заходи з попередження торгівлі людьми плутаються із загальною правопросвітницькою роботою з прав людини, загальнолюдські цінності та попередження насильства, що не завжди є цілеспрямованою роботою з попередження сучасних форм рабства.
Всі програми та плани не мають очікуваних результатів та індикаторів їх досягнення. В той же час дослідження програм соціального захисту (наприклад, у місті Люботин) показує, що навички підготовки стратегічних документів із результатами та індикаторами у місцевих чиновників є. На жаль, до теми попередження торгівлі людьми вони не були задіяні.
2. В усіх районах області, міських і селищних територіальних громадах створені Координаційні ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми. Треба відмітити, що засідання Координаційних рад у 2020 і 2021 роках проводились нерегулярно, що пов’язано з епідемічними вимогами епідемії Covid-19.
3. Наказами голів районних державних адміністрацій назначені відповідальні за проведення процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Відповідальні фахівці, працівники районних управлінь соціального захисту населення, постійно отримують консультативну підтримку експертів громадських організацій і у 2021 році взяли участь у двох інформаційних семінарах. Навчання проводили експерти Харківської організації «Жіноча громада» в режимі Zoom-конференції за пропозицією Коаліції громадських організацій, що діють в галузі протидії торгівлі людьми і Національної соціальної сервісної служби.
4. Заходи з попередження торгівлі людьми у 2020 мали фінансування з бюджетів Ізюмського району, міст Чугуєва і Лозової. У 2021 році на проведення інформаційних кампаній були витрачені кошти з бюджетів міст Харкова, Чугуєва, Лозової Мерефи й селища Пісочин. В інших територіальних громадах і районах області зазначено, що заходи не потребують фінансування. Вочевидь вони фінансуються з інших програм або використовуються інші ресурси та, за звичай, ентузіазмом вчителів та соціальних працівників. Не виключається й залучення корупційних схем. Так зазначається, що місто видало листівки з теми протидії торгівлі людьми, однак без грошей це зробити не можливо. Варто зауважити, що у 2020 і 2021 роках мали місце труднощі місцевого бюджету, пов’язані з карантинними обмеженнями по статтях, що передбачають фінансування виплат заробітної плати, зокрема медичним працівникам, відповідно в такій ситуації виділення коштів на будь-які інформаційно-просвітницькі заходи не є можливим. Варто зауважити, що кошти у сумі 5800 грн, закладені у бюджеті Харківської області на проведення заходів з протидії торгівлі людьми у 2020 році, не були використані.
5. Лише у місті Лозова працює тематична гаряча лінія, на теренах області працює обласна комунальна установа «Кризовий соціальний центр для жінок», який має структурний підрозділ — притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства і торгівлі людьми. Заклад знаходиться у віддаленому районі області. В місті Харкові і в інших містах області немає притулку або іншого закладу для постраждалих осіб, які отримали статус ПТЛ.
6. Виявлено розбіжності між даними, наданими у відповідь на інформаційні запити, та інформацією, що озвучувалась під час телефонних контактів і робочих зустрічей онлайн різними місцевими відомствами. Це свідчить про недостатню кооперацію та співпрацю різних відомств щодо проблеми, відсутність обміну інформацією, а, відповідно, знижує ефективність профілактичної роботи.
Помітно, що інформаційно-просвітницька робота, як і в минулі роки, спрямована переважно на шкільну молодь та студентів. Однак у 2020 – 2021 рр. в Ізюмському, Богодухівському, Красноградському і Харківському районах, в більшості міських і селищних територіальних громад значна увага приділялась превентивній роботі з незайнятими особами. Інформаційні семінари проводились в районних і міськрайонних центрах зайнятості. Інформацію про проведення інформаційно-консультативних семінарів для ВПО надали лише Куп’янська РДА і місто Красноград. З уточнюючих бесід під час телефонного спілкування з відповідальними особами управлінь соціального захисту РДА помітно, що така робота ведеться, але не є пріоритетною.
Треба відмітити недостатній рівень залучення поліції до взаємодії у профілактичній роботі. Також помітно, що замала співпраця з місцевими громадськими організаціями. Так їм не відведено роль у жодному з планів та програм. Але це й очевидне поле для посилення своєї активності для самих організацій.
7. Що стосується виявлення осіб, постраждалих ід торгівлі людьми – мешканців Харківської області, то треба відмітити збільшення кількості звернень щодо отримання статусу до відповідальних структур як обласного, так і районного рівня. У 2020 році кілька потерпілих осіб(чоловіки) були спрямовані правоохоронними органами і беруть участь у кримінальній справі по ст.149 (форма торгівлі людьми – трудова експлуатація). Останнє свідчить про ефективність інформаційних кампаній і превентивної роботи з клієнтами Центрів зайнятості.
8. У 2020 і 2021 роках в Харківській області на ефективність діяльності з протидії торгівлі людьми і планування роботи протягом 2021 – 2025 рр. впливали наступні фактори:
• прогалини у законодавстві України: не внесені зміни і доповнення у Закон України «Про протидію торгівлі людьми» що враховують результати проведення адміністративно-територіальної реформи;
• не затверджена Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.
• плинність адміністративно–територіальної реформи (створення ТГ і укрупнення районів області);
• місцеві вибори 25 жовтня 2020 року;
• процес реформування соціальної служби: створення Національної соціальної сервісної служби України і невизначеність розмежування функцій між Департаментом соціального захисту населення, районними і міськими управліннями соціального захисту та територіальними структурами Національної соціальної сервісної служби;
• впровадження в Україні адаптивного карантину Covid-19.
Всі робочі зустрічі і консультації в ході виконання дослідження були проведені з дотриманням соціального дистанціювання, вимог до кількості учасників і наявності засобів захисту.
Рекомендації:
1. У зв’язку з тим, що питання розроблення та прийняття програми/плану дій з протидії торгівлі людьми на рівні Харківської області буде розглянуто після затвердження Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року пропонуємо створити і затвердити Плани заходів з протидії торгівлі людьми на 2022 рік у відповідності до Концепції Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.
2. Міським і селищним радам створити власні плани або програми роботи з попередження торгівлі людьми на 2022 рік, взявши за основу програми або плани заходів міста Лозова чи міста Куп’янськ (у місті Лозова план заходів з протидії торгівлі людьми прийнятий на 2022 рік).
3. Ставити в програмах та планах реальні та конкретні цілі, пов’язані із попередженням торгівлі людьми, поінформованості вразливих груп про це явище, формування навичок безпечного працевлаштування, зменшення неврегульованої міграції, небезпек внутрішньої міграції, надання допомоги постраждалим особам. Включити в плани та програми конкретні результати їх виконання та індикатори їх досягнення. Запланувати роботу з різними цільовими групам, зокрема з ВПО, незайнятими особами, військовослужбовцями тощо.
4. Розглянути можливість виділення фінансування програм з місцевих бюджетів.
5. Забезпечити регулярну роботу Координаційних рад з протидії торгівлі людьми (не менш ніж щоквартальні зустрічі).
6. Організувати навчання соціальних фахівців ТГ, відповідальних осіб обласного і районного рівня на базі Харківського обласного центру соціальних служб, з залученням експертів громадських організацій.
7. Впорядкувати сайти ТГ щодо представлення на них теми попередження торгівлі людьми та зробити доступну й логічну навігацію.
8. Включити до планів та програм співпрацю з громадськими організаціями та визначити спільну роботу з ними, як один із пріоритетів місцевої влади. Залучати підтримку національних та міжнародних організацій в проведенні інформаційних кампаній і навчанні фахівців. Активно використовувати ресурси організацій – членів Всеукраїнської коаліції громадських організацій, які працюють в галузі протидії торгівлі людьми у Харківській області – Харківської організації «Жіноча громада», Обласної громадської організації «Твоє право» і ГО «Шлях до життя» у проведенні ефективних інформаційних кампаній.
Важливо! Розглядати проблематику торгівлі людьми необхідно як складову загальної задачі щодо забезпечення БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ та економічного добробуту громади й регіону.
P.S. Публікацію підготовлено в рамках проєкту Міжнародної організації з міграції «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми в Полтавській, Кіровоградській, Харківській та Чернівецькій областях у 2021–2022 роках», за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Думки, висловлені у публікації, є думками авторів і не обов’язково відображають точку зору IOM Ukraine та USAID.