Команда молоді «Інноватори змін» Чугуївського опорного ліцею №6 провела онлайн-опитування серед підлітків громади на тему «СтопБулінг: скажи, як є!».
У ньому взяли участь 106 молодих людей віком від 10 до 18 років. Серед них 68,9% – жіночої статі та 31,1% – чоловічої.
На питання «Чи були Ви свідком булінгу в освітньому середовищі?» 30,2% відповіли «Так», а ще 38,7% вказали «Так, але дуже рідко». При цьому, на питання «Чи були Ви жертвою булінгу?» ствердно відповіли 32,1% опитаних. Отже, ці дані беззаперечно свідчать про гостроту проблематики булінгу в Чугуївській громаді!
Відповіді на питання «Який вид булінгу Ви найчастіше бачили/відчували?» розподілилися наступним чином:
— Психологічний (бойкот, погрози, принизливі жарти тощо) – 54,7%.
— Кібербулінг (приниження, знущання та переслідування за допомогою телефонного зв’язку, інтернету) – 28,3%.
— Фізичний (побиття, штовхання, підніжки тощо) – 12,3%.
— Сексуальний (прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, сексуальні погрози, жарти тощо) – 2,8%.
— Економічний (крадіжки, вимагання грошей, псування майна тощо) – 1,9%.
Питання «Чи розповідали Ви комусь про випадки булінгу?» передбачало можливість обрати кілька варіантів відповіді (тому загальний підсумок відсотків перевищує 100). Респонденти назвали такі:
— Так, друзям – 52,8%.
— Так, батькам – 46,2%.
— Так, вчителям – 10,4%.
— Так, повідомляв у поліцію – 1,9%.
— Ні, нікому – 30,2%.
Цифри доволі красномовні, вони показують, що до правоохоронців інформація про цькування у шкільному середовищі майже не доходить.
Наступне питання «В яких обставинах, за яких умов, ви були б готові розповісти дорослим/поліції про булінг?» було ключовим в опитуванні. Воно було відкритим, і відповіли на нього 80 юних респондентів/ок. Зауважимо, що сума відсотків і тут перевищує 100%, оскільки учасники/ці опитування могли називати кілька умов одночасно. Підлітки нерідко вказували не одну, а кілька причин, за яких він або вона готові повідомити про булінг. Тому відсотки відображають поширеність мотивів, а не чіткий поділ респондентів на окремі групи:
54% – готові звертатися лише тоді, коли є фізична загроза життю або здоров’ю
Найбільш поширена категорія. Підлітки готові звертатися, коли:
«б’ють», «є побиття, травми»;
«є пряма загроза життю або здоров’ю»;
«булінг перейшов усі межі»;
«є вимагання грошей»;
«фізичний, сексуальний булінг».
Висновок: булінг часто не сприймається як достатня причина для звернення, поки не стає небезпечним фізично.
15% – звертаються, якщо не можуть впоратися самостійно
Розповсюджені мотиви:
«коли не можу сам/сама припинити»;
«коли розмови з агресором не працюють»;
«якщо звернення до вчителя не допомогло».
Висновок: підлітки спочатку беруть відповідальність на себе, і лише після виснаження шукають допомоги.
12% – готові говорити, щоб захистити інших (свідки булінгу)
Чимало відповідей про готовність звернутися:
«якщо булінг відбувається щодо іншої людини»;
«якщо бачу несправедливість»;
«якщо жертва слабша або не може захиститися»;
«якщо кривдник системно булить інших».
Висновок: підліткам легше повідомляти про інших, ніж говорити за себе – це важливий ресурс для профілактики.
7% – за умови довіри, безпеки, анонімності
Чітко звучать умови:
«за умови анонімності»;
«якщо буду певна, що вислухають і реально допоможуть»;
«якщо це буде безпечно для мене»;
«при повній безпеці».
Висновок: головний бар’єр – страх наслідків і недовіра до системи реагування.
5% – у випадках кібербулінгу та загрози приватності
Окрема група відповідей:
«кібербулінг»;
«погрози розповсюдити особисту інформацію»;
«булінг, пов’язаний із сім’єю, місцем проживання, номером телефону».
Висновок: онлайн-булінг сприймається як особливо небезпечний, коли зачіпає приватність.
6% – вважають, що повідомляти треба завжди
Менша, але важлива група:
«завжди треба повідомляти»;
«у будь-яких обставинах»;
«без різниці – все одно розповіла б».
Висновок: є підлітки з високою правосвідомістю, на яких можна спиратися як на агентів змін.
8% – не готові звертатися за жодних умов (тривожна група)
Дуже важлива категорія:
«ні в яких випадках»;
«нема сенсу»;
«нікому»;
«я би відповів булінгом»;
«не можу / важко відповісти».
Висновок: це свідчить про:
досвід неефективної допомоги;
нормалізацію насильства;
або страх ще більшого погіршення ситуації.
Таким чином, ми бачимо, що:
— Понад 50% чугуївських підлітків готові говорити вголос про булінг лише тоді, коли вже є фізична загроза.
— Лише 6% мають внутрішню установку звертатися на ранніх етапах.
— Майже кожен десятий не бачить сенсу скаржитися взагалі.
— Важливими факторами задля того, аби повідомляти про булінг, є безпека, серйозність шкоди, довіра до дорослих і відсутність негативних наслідків для себе.
Все це напряму вказує на потребу профілактичних заходів, а не лише кризових реагувань. Тому «Інноватори змін» міркують про те, як провести в громаді ефективну та креативну правопросвітницьку кампанію в школах, спрямовану на запобігання булінгу.
P.S. Опитування проводилося в межах освітньої програми UActive, що впроваджується Благодійним фондом savED.
У цій «Дорожній карті» представлено результати пілотного проєкту, який реалізовувався організацією IREX та був спрямований на впровадження гендерно чутливого підходу у шкільному середовищі. Проєкт базувався на власному досвіді шкіл-учасниць проєкту та опрацюванні успішних практик інших країн. Представники/ці закладів освіти, що брали участь у проєкті (Коломийський ліцей №9 Івано-Франківської обл., Славутицький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Київської обл., Ліцей №7 Подільської міської ради Одеської обл., Здолбунівський ліцей №4 Рівненської обл., Панютинський та Смирнівський ліцеї Лозівської міської ради Харківської обл.), пройшли навчання та, з менторською підтримкою, впроваджували гендерно чутливий підхід у своїх школах та громадах. Це дало змогу адаптувати апробовані методики до українських реалій сьогодення. Результат проєкту – розроблення комплексного інструменту впровадження змін, який охоплює різні аспекти шкільного життя: роботу з усіма учасниками/цями освітнього процесу (учнівством, педагогічним колективом та батьками), аналіз матеріалів для навчання та позакласної діяльності, оновлення освітнього середовища.
«Дорожня карта» містить реальні приклади успіхів, викликів та знахідок, здобутих у ході реалізації пілотного проєкту, і може бути корисною для освітян/ок, які прагнуть пройти шляхом впровадження змін у своїх школах. Цільове спрямування проєкту та подальша робота з його результатами та рекомендаціями стане важливим етапом у впровадженні гендерно чутливого підходу в освітній системі України. Переконані, що такі ініціативи сприятимуть як підвищенню якості освіти, так і розвитку сучасного українського суспільства на шляху до гендерно рівного та інклюзивного майбутнього.
Над «Дорожньою картою» працювали:
Залучені експерти/ки:
Олександр ВОЙТЕНКО, має значний досвід педагогічної діяльності (вчителем історії та суспільствознавства, заступником директора гімназії з виховної роботи та науково-методичної роботи); експерт з освіти в сфері прав людини, недискримінації та гендерної рівності низки міжнародних та вітчизняних організацій; автор та співавтор методичних посібників з громадянської освіти, виховання толерантності та антидискримінаційної освіти.
Олександра КОЗОРОГ, працювала вчителькою історії та суспільних дисциплін, вчитель-методист; експертка з освіти у сфері прав людини, гендерних питань та недискримінації, громадянської освіти, методики викладання, керівниця освітнього департаменту Української Гельсінської спілки з прав людини; авторка та співавторка низки навчальних програм та курсів, підручників і посібників.
Фахівці/чині та експерти/ки програми USAID «Мріємо та діємо», IREX:
Юрій ЧУМАК, тренер з прав людини, програмний координатор;
Валентина БАЛБЕКОВА, радниця з питань гендерної рівності та соціальної інклюзії;
Світлана ДРОБОТЕНКО, тренерка, спеціалістка з формальної освіти;
1. Теоретично, особи, які проживають на тимчасово окупованих територіях (далі – ТОТ), можуть навчатися в українських вищих навчальних закладах дистанційно. Наскільки я зміг з’ясувати, окремо отримувати ліцензію на надання дистанційних освітніх послуг навчальним закладам не потрібно. Принаймні, це випливає з постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. №1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1187-2015-%D0%BF#n452. В якій є лише вимога: «у разі запровадження дистанційної форми навчання ліцензіат повинен додатково дотримуватися вимог до кадрового і навчально-методичного забезпечення дистанційної форми навчання, а також забезпечити створення і функціонування системи управління дистанційною формою навчання та веб-ресурсами освітніх компонентів».
2. Інформацією про навчання школярів поділилися 2 особи, що працюють вчителями для дітей з Херсонської та Донецької областей.
Перша (з однієї з окупованих громад Херсонщини) розповіла, що в селищі, з якого вона виїхала, росіяни так і не спроміглися відкрити свою школу, тому діти навчаються де-юре в місцевій українській школі, а де-факто – дистанційно (в онлайні) з вчителями, яким вдалося евакуюватися на територію, контрольовану Україною або за кордон.
Вчителі вже мають досвід викладання в онлайні, набутий під час пандемії covid-19. По завершенні навчання діти отримують атестати державного зразка, в яких ніяким чином не відображається, що навчання було дистанційним. Додаткового ліцензування на видачу атестатів для здобувачів освіти, що навчаються в такий спосіб, школа не проходила і, за словами опитаної особи, воно не є необхідним. Вже є практика, коли здобуті атестати передавалися на окуповану територію «партизанськими тропами».
Одначе у Херсонській області був випадок, коли окупаційні «владники» дізналися про те, що дитина, яка закінчила школу, подала дистанційно документи на вступ в українській виш, та погрожували їй та матері «депортацією» (що відбувається у дикунський спосіб – людей просто вивозять на лінію розмежування, тобто, на лінію фронту, і кидають там). Врятувало їх те, що мати на той час вже вимушена була отримати паспорт рф…
До речі, якщо є висока небезпека навчатися онлайн із іншими учнями у віртуальному класі, батьки можуть перевести дитину на індивідуальне навчання. Тоді такий/а учень/иця навчається сам-на-сам з учителями, уникаючи спілкування зі сторонніми особами, він/вона та батьки не фігурують у загальних чатах у месенджерах тощо.
Вагомою проблемою є те, що ніяких захищених каналів комунікації між учнями на ТОТ та вчителями/школою немає.
Друга особа (з Маріуполя) повідала, що вона викладає для дітей, які здебільшого виїхали з окупованого міста, але є й такі, що в ньому залишилися та навчаються дистанційно, в онлайні. За її словами, на сьогоднішній день у такому режимі працює всього 6 маріупольських шкіл. Обов’язковою умовою роботи при цьому є те, щоб вчителі знаходилися на контрольованих Урядом України територіях (або в евакуації за кордоном, не в росії). Школа, в якій працює моя співрозмовниця, мала досвід працювати з екстернатом ще задовго до часів covid-19. Також адміністрація та вчителі цієї школи до 2022 року вже працювали з дітьми 9-х та 11-х класів з окупованих на той час територій.
Вчителька з Маріуполя повідомила, що онлайн заняття відбуваються в Google Meet, Google Classroom та Zoom. Наскільки ці сервіси є захищеними – важко сказати.
До лютого 2022 року, допоки була можливість перетинати лінію розмежування, здобувачі освіти самостійно (з батьками) приїжджали за документами. Після широкомасштабного вторгнення рф батьки з окупованих територій пишуть довіреності, надсилають їх електронною поштою, і зазначені в довіреностях люди перевозять/пересилають ці атестати «манівцями».
Також на сьогоднішній день теоретично є можливість, щоб абітурієнт звернувся до директора школи, аби той надіслав атестат до вишу, в який збирається дистанційно поступати дитина, що завершила школу. Теоретична – тому що, за правилами, що існували в 2023 році, вступники, які подавали документи віддалено, все одно потім мали відвідати заклад освіти очно для подачі оригіналів документів. І, якщо через 3 місяці після вступу, вони цього не зробили, наказ на зарахування мав бути анульований (докладніше про це читай тут: https://www.education.ua/news/2023/06/29/vstup-iz-tymchasovo-okupovanykh-terytoriy-u-2023-rotsi/). Отже, виходить, що діти, які залишилися на окупованих територіях, в 2023 році не мали практичної змоги навіть дистанційно поступити до українських вишів.
ІІ. Мої висновки та пропозиції:
1. На сьогоднішній день навчання учнів/ениць на тимчасово окупованих територіях відбувається здебільшого в школах, що юридично залишилися працювати, педагогічні працівники/ці яких виїхали з ТОТ. Найбільшою проблемою при цьому є забезпечення безпеки учнів, які, разом із своїми батьками, ризикують опинитися під репресіями з боку окупантів. З огляду на це, вважаю за доцільне розглянути варіант започаткування проєкту з розробки та впровадження захищеного програмного забезпечення з онлайн навчання для шкіл, які надають дистанційні освітні послуги для дітей з ТОТ.
2. Порядок прийому для здобуття вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти осіб, які проживають на територіях, де неможливо забезпечити виконання стандартів освіти України та/або стабільний освітній процес https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0505-21#Text (у редакції Наказу МОН № 866 від 19.07.2023) містить у п. 11 цілком слушну диспозицію: «Після прийняття приймальною комісією рішення про рекомендування до зарахування заявники зобов’язані виконати вимоги для зарахування на місця державного замовлення, а саме подати особисто оригінали документів, передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регламентують вступ до закладів фахової передвищої або вищої освіти у поточному році, з урахуванням особливостей, зазначених у цьому Порядку. У разі настання обставин, що об’єктивно унеможливлюють особисте подання заявником оригіналів документів, передбачених Правилами прийому, заявник надсилає на електронну пошту Центра (приймальної комісії закладу освіти) скановані копії (фотокопії) відповідних документів».
Але ця норма повністю нівелюється наступним абзацом того ж пункту: «Оригінали документів (крім сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання), які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регламентують вступ до закладів фахової передвищої або вищої освіти у поточному році, обов’язково мають бути подані до приймальної комісії закладу вищої/фахової передвищої освіти впродовж трьох місяців після початку навчання. У разі неподання цих документів та/або не укладання договору про навчання у встановлений строк наказ про зарахування скасовується в частині зарахування такого заявника».
Себто, абітурієнт з ТОТ може дистанційно подати документи для вступу до вишу і навіть бути зарахованим до навчання в ньому. Проте, якщо протягом 3-х місяців з початку навчання не надасть до вишу оригінали документів (що майже неможливо за умов проживання на ТОТ), він/вона буде відрахований.
На мою думку, МОН має внести зміни до цього наказу, які б дозволяли молоді з ТОТ дистанційно навчатися в українських вишах за скан/фото-копіями документів. Вимога подати оригінали документів має пред’являтися лише у двох випадках: 1) якщо студенту/ці вдалося виїхати на контрольовану територію України, 2) якщо ЗСУ визволили ту частину ТОТ, де проживає студент/ка. І едвокасі-кампанія, спрямована на те, щоб МОН вніс відповідні зміни до вищезазначеного наказу, могла б стати файною лептою у добру справу з відстоювання прав учнівської/студентської молоді, яка нині виживає на ТОТ.
Депутати Харківської міської ради, представники громадського сектору та експертного середовища зустрілися нещодавно на онлайн-платформі Харківського прес-клубу – на публічну дискусію «Харків: сьогодення та майбутнє». Задля того, аби обговорити питання, які є найбільш нагальними та важливими для Харкова у найближчій перспективі.
Захід був умовно поділений на 2 частини: спочатку народні обранці представили свої стислі звіти про депутатську діяльність у важкий воєнний 2022 рік, а потім, разом із експертами, запропонували свої «5 речей, які першочергово потрібно зробити (змінити) в Харкові після перемоги».
І, хоча відзвітувати у публічному просторі напередодні було запропоновано депутатам від усіх фракцій (депутатських груп) Харківської міської ради, виступити зголосилися тільки представники Блоку Світличної «Разом», партій «Європейська солідарність» та «Слуга народу», а також 2 позафракційні депутати.
За словами Дмитра Булаха (Блок Світличної «Разом»), у 2022 році Харківська міськрада «взагалі працювала достатньо умовно, тобто «скомкано». Оскільки фактично призупинилася діяльність депутатських комісій, пленарні засідання ради перейшли в Zoom-формат, знизилася кількість звернень від виборців. З початку повномасштабного вторгнення він активно займався волонтерською діяльністю, доправляв гуманітарну допомогу до різних населених пунктів області, а також допомагав нашим військовим. Через складну безпекову ситуацію, прийом виборців пан Дмитро здійснював у телефонному режимі або через електронне листування.
Попереднього речника багато в чому підтримала Ірина Гончарова («Європейська солідарність»). Вона повідомила, що за минулий рік вдалося провести лише 4 сесії ради. З огляду на те, що не збираються постійні депутатські комісії, підготовка до пленарних засідань перейшла на менш якісний рівень, порівняно з попередніми періодами. Депутатка минулого року готувала звернення, зокрема, до Державної служби праці – в інтересах медичних працівників Харкова, котрих було відправлено на «простій» або у відпустку власним коштом. Пані Ірина зазначила, що канцелярія міськради, в умовах війни, належно запрацювала лише десь із серпня. І з тих пір вона, за зверненнями харків’ян, писала запити щодо захисту архітектурних об’єктів Харкова, неналежного функціонування деяких Пунктів незламності. А ще А ще депутатка організовувала гуманітарну видачу психотропних ліків для людей із ментальними порушеннями.
Її колега по фракції Андрій Іванов акцентував, що звик діяти за принципом «є проблема – треба її вирішувати». Він повідав, що з початку широкомасштабної агресії росії проти України, активно долучився до організації евакуації містян з Харкова, який потерпав він постійних обстрілів. Усього, за його словами, разом із колегами-волонтерами, було вивезено понад 5000 осіб. Натомість, у місто завозилася гуманітарна допомога. Спільно з міськими службами налагодили зварювання протитанкових «їжаків». Щодо взаємодії з Харківською міською радою, пан Андрій зауважив: «Питання є, але далі будемо працювати».
Олександр Котуков («Слуга народу») повідомив, що ще напередодні 24 лютого він, з низкою інших депутатів, ініціювали зміни до Програми розвитку цивільного захисту та підвищення рівня публічної безпеки у Харкові на 2018–2025 роки, спрямовані на сприяння організації системи територіальної оборони у місті. З 1-го дня війни він включився до волонтерської діяльності – доставляли нужденним городянам та військовим ліки, продукти, гарячі обіди, паливо тощо. Також, на думку пана Олександра, навіть під час війни необхідно підтримувати молодь, спорт, культуру та освіту в місті. Тому ним із колегами було запропоновано створити муніципальний спортивний клуб «Харків», і в 2022 році він розпочав свою діяльність. Зараз у програмі футзал, але є ще амбіційні плани щодо гандболу та інших видів спорту. З міркувань безпеки прийом громадян понад пів року не проводився, але з осені розпочалися зустрічі Олександра Котукова з мешканцями за місцем їх проживання. А з початку 2023 року відновлено роботу громадської приймальні депутата. І на звернення сьогодні служби реагують доволі швидко.
Позафракційний депутат Сергій Сирота зазначив, що з початку війни займався евакуацією городян, волонтерською діяльністю, допомогою Збройним силам України. З огляду на це, він протягом року не написав жодного письмового депутатського звернення. Однак до нього та його помічниць харків’яни зверталися і за телефоном, і через Фейсбук, і через месенджери. І він у телефонному режимі багато питань вирішував через відповідні муніципальні служби. Приміром, коли, в результаті вибуху, в одному з будинків у під’їзді повибивало шибки та вікна, після повідомлення пана Сергія комунальники «чітко й швидко» все залагодили за допомогою ДСП. До речі, за словами депутата, його з Іриною Гончаровою постійна комісія не збирається ще й через те, що все технічне обладнання, яке забезпечувало роботу комісії, та знаходилося в будівлі Харківської облдержадміністрації, було знищене в результаті потрапляння в ХОДА ворожої ракети. «Мабуть, потрібен час, щоб все це до ладу довести», – зауважив Сергій Сирота.
Сергій Терещук, який теж є позафракційним, підкреслив, що 2022 рік був найскладнішим за всю сучасну історію України. І це, безумовно, відобразилося й на роботі депутатів Харківської міськради. Так, якщо в 2021-му він подав близько 200 депутатських звернень, то в минулому – в десять разів менше. І нині основні питання, які виникають, вдається вирішувати у депутатських чатах. У лютому 2022 року гостро постала проблема закритих бомбосховищ, які вдалося доволі швидко відкрити, щоб люди мали прихисток під час обстрілів. Вирішувалися певні комунальні питання. Пан Сергій включився і в надання гуманітарної допомоги, зробивши акцент на допомозі особам з маломобільних груп населення.
Між депутатами виникла й певна дискусія щодо того, наскільки ефективним є вирішення питань городян «у ручному режимі», що набуло широкого практичного застосування за останній рік. З одного боку, це дозволяє оперативно надавати допомогу тим, хто її потребує – говорили Андрій Іванов та Сергій Терещук. А з іншого, як наголосив Дмитро Булах, тут проявляється певна «смаківщина», коли чиновники діють «на свій смак» – з одними депутатами комунікують та вирішують питання, а з іншими – не комунікують, і не вирішують. «Це не система, а просто особисті відносини, як правило», – зауважив пан Дмитро.
Після цього він мусив залишити онлайн-дискусію, оскільки поспішав на інший захід.
Тому пріоритети майбутнього розвитку Харкова від депутатів, які пропонувалися у другій частині заходу, тезисно представлені нижче вже без його участі:
Олександр Котуков:
1. Розбудова сучасної системи роботи зі зверненнями та вирішенням місцевих проблем.
2. Підтримка стартапів.
3. Оптимізація та скорочення кількості виконавчих органів Харківської міської ради (ХМР).
4. Оптимізація та скорочення кількості комунальних підприємств.
5. Підтримка бізнесу та створення умов для інвестицій.
Сергій Терещук:
1. Створення депутатських фондів, які допоможуть депутатам реагувати на потреби виборців.
2. Більш прозора робота ХМР.
3. Упорядкування роботи структур ХМР.
4. Розвиток освіти, спорту, міжнародних відносин.
Сергій Сирота:
1. Відновлення зруйнованого житла та інфраструктури міста.
2. Започаткування віртуального кабінету депутата на сайті ХМР (як в Одесі).
3. Має вирішуватися екологічна проблематика.
Андрій Іванов:
1. Реабілітація (соціальна, психологічна тощо) постраждалих харків’ян.
2. Відкритість діяльності міськради, комунальних підприємств.
3. Забезпечення безпеки освітнього процесу.
4. Інновації, залучення інвесторів.
Ірина Гончарова:
1. Прозорість діяльності ХМР та її комунальних підприємств.
2. Поліцентрична концепція розвитку міста (коли основні інституції розташовані не тільки в центрі, але й і в інших районах).
3. «Генплан участі» Харкова.
4. Місто для людей, а не для автівок.
5. Перетворюємо «кам’яні джунглі» на місто, дружнє для всіх форм життя.
Після депутатів до обговорення долучилися й експерти.
Першим перелік свій 5 речей, які першочергово буде потрібно зробити після перемоги, представив Денис Подьячев, політолог, керівник організації «Український соціологічний стандарт»:
1. Зробити аудит усіх міських КП з метою оптимізації (скорочення неефективних, дублюючих тощо).
2. Ініціювати капітальний гео-просторовий аудит міста, яке через війну зазнало суттєвих перетворень, оскільки відбулися тотальні зміни, пов’язані з переміщенням населення.
3. Прийняти концепції реконструкції постраждалих районів.
4. З залученням громадськості та експертного середовища визначити оптимальну модель перепрофілювання економіки міста з метою сприяння галузям, що здатні у майбутньому забезпечити якнайшвидше зростання.
5. Під час останньої (сподіваюся) ітерації роботи топонімічної комісії забезпечити прийняття нею більш виважених рішень, ніж черговий «проспект ім. Харківських Харків’ян».
Артем Сосіпатров, експерт з розвитку громадського транспорту, координатор ГО «Зелений фронт»:
1. Підвищити якість комунікації міської ради з громадянами – сконструювати механізм впливу громади на муніципалітет.
2. З’ясувати, які галузі економіки можуть стати драйверами майбутнього економічного розвитку Харкова.
3. Розбудувати безпекову та безпечну інфраструктури міста (теплопостачання, водопостачання тощо).
4. Врахувати важливість природа в місті, рекреації.
5. Забезпечити належний розвиток громадського транспорту, аби було втілено принцип: місто не для автівок, а для людини.
Віктор Дворніков, архітектор, що займається охороною пам’яток культури та фіксацією шкоди, завданої внаслідок воєнних дій:
1. Об’єкти культурної спадщини є елементами нашої спільної самоідентифікації, тому мають бути захищеними.
2. Потрібно розвивати власну культуру як основу майбутнього піднесення.
3. Має бути комплексна візія майбутнього розвитку міста.
4. Пошук «продукту», який Харків може давати світу.
5. Надання можливостей людям щодо визначеності розвитку міста.
Микола Благовестов, «Асоціація молодіжних лідерів України»:
Головна ідея – забезпечити максимальні умови для повернення молоді. Задля цього:
1. Створити умови для розвитку підприємництва молоді.
2. Сприяти молоді з вирішенням житлового питання.
3. Мають працювати соціальні ліфти для молоді.
Михайло Камчатний, директор Інституту свободи і конкуренції
1. Люди не їдуть просто у дома і квартири, вони їдуть туди, де їм комфортно. На цьому принципі й необхідно розвивати місто.
2. Створити відкритий реєстр постраждалих від війни, і виплатити їм грошову компенсацію вартості житла.
3. Здійснити ревізію міського бюджету та скорочення розходів на різні служби та комунальні підприємства.
4. Провести адмінреформу – скоротити чисельність районів міста або взагалі їх ліквідувати, щоб скоротити управлінський апарат, але при цьому надати більше прав органам самоорганізації населення.
5. Вирішити проблему невизначеності з власністю. Влада має позбавитися власності та невластивих функцій. Натомість, більше прав і повноважень передати ОСББ.
Звісно, що представлені думки були суб’єктивними, але ця суб’єктивність, будучи узагальненою, має «народити» певну об’єктивність щодо бачення планів розвитку міста після завершення війни. Даний матеріал буде надіслано до Харківської міської ради та, сподіваємось, врахований у її подальшій роботі.
P.S. Відеотрансляцію публічної дискусії «Харків: сьогодення та майбутнє» можна переглянути за посиланням.
У межах громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад» експерти громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» з’ясовували, як депутати Харківської міської ради комунікують із виборцями під час війни. Докладніше з результатами дослідження можна ознайомитися за покликанням.
При цьому виявилося, що на офіційному сайті Харківської міськради у розділі «Депутати» інформація протягом 2022 року фактично не оновлювалася. Як і раніше, там фігурували вже неіснуючі фракції партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, були не заповнені відомості про позафракційних депутатів, а дані про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту взагалі відсутні.
Розуміючи, в яких важких умовах зараз працюють співробітники виконавчих органів Харківської міської ради, зокрема й ті, які відповідають за оновлення сайту, все ж таки зауважимо, що актуальні відомості про депутатів є напрочуд важливими для виборців та й для всіх жителів Харкова.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», голова ЦППД «ДУМА» Юрій Чумак адресувався до Харківського міського голови Ігоря Терехова та у своєму зверненні попросив:
1. Оновити на офіційному сайті Харківської міської ради дані про депутатські фракції (групи) 8 скликання.
2. Опублікувати на офіційному сайті Харківської міської ради в розділі «Депутати» відомості про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
3. Заповнити на офіційному сайті Харківської міської ради сторінку «Позафракційні» у розділі «Депутати».
Пізніше надійшла відповідь, підписана директором департаменту у справах інформації та зв’язків з громадськістю Харківської міськради Юрієм Сидоренком. У ній йдеться:
«Оновлення відомостей про депутатів Харківської міської ради 8 скликання на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет, в тому числі даних про депутатські фракції, відбувається періодично, по мірі надходження інформації від Департаменту організаційної роботи з урахуванням технічних можливостей в умовах воєнного стану. Стосовно Микити Роженка та Сергія Сироти Департаментом організаційної роботи в межах компетенції повідомляється таке.На даний час відбувається судовий процес за апеляційними скаргами сторін щодо визначення статусу депутатів Харківської міської ради 8 скликання Роженка М.А. та Сироти С.Б. За інформацією сайту “Судова влада України” справа № 953/24946/21 знаходиться в Полтавському апеляційному суді, 30.07.2022 призначено склад суду (головуючий суддя Пилипчук Л.І.). Інша інформація щодо стану розгляду та будь-якого руху зазначеної справи на цей час у Реєстрі судових рішень та на сайті «Судова влада України» відсутня. Тому відомості щодо депутатів Харківської міської ради Роженка М.А. та Сироти С.Б. будуть опубліковані на офіційному вебсайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету після завершення судового процесу та ухвалення відповідного рішення».
Як неважко пересвідчитися, Харківська міська рада фактично надала відповідь лише на один пункт звернення з трьох. Давши свою інтерпретацію того, чому й досі на офіційному сайті мерії немає інформації про депутатів Микиту Роженка та Сергія Сироту.
Нагадаємо, в серпні 2021 року їх, через тертя з керівництвом партії, виключили з її лав. А наприкінці грудня того ж року намагалися позбавити мандатів – Партія Шарія прийняла таке рішення на своєму з’їзді. Однак Сирота та Роженко звернулися до суду з вимогою зупинити рішення Партії Шарія та заборонити міськвиборчкому приймати документи про нових депутатів, які б мали «піднятися» за списком. І Київський районний суд Харкова 5 січня 2022 року ухвалив відповідну постанову. З тих пір тривають судові «баталії». Микита Роженко та Сергій Сирота тим часом продовжують свою депутатську діяльність. Вже й фракція Партії Шарія у Харківській міськраді щезла, вже й заборонили в Україні цю партію, а чиновники міськради й досі чекають якогось рішення суду, аби… опублікувати відомості про цих двох депутатів на офіційному сайті. Хоча, за логікою, прибирати інформацію про них мали б тільки після рішення суду про дострокове припинення їхніх повноважень, яке вступило в законну силу (якщо таке, звісно, буде).
Але наше звернення мало й позитивні наслідки. Незважаючи на те, що департамент у справах інформації та зв’язків з громадськістю нічого не повідомив про оновлення на офіційному сайті Харківської міської ради даних про депутатські фракції (групи) 8 скликання, воно таки відбулося. І в цьому неважко пересвідчитися, зайшовши за посиланням. Там уже немає фракцій партії «ОПЗЖ» та Партії Шарія, нарешті з’явилися дані про депутатську групу «Відновлення України» (до якої влилася значна частина колишніх представників «ОПЗЖ») та про позафракційних. Останні – теж колишні члени фракції «ОПЗЖ» і Партії Шарія.
Так, на сайті Харківської міської ради й досі залишаються «баги» в інформації стосовно депутатів. Зокрема, за алфавітним покажчиком досі серед них є Сергій Світличний, який помер ще рік тому.
Втім, наші зусилля, як ми бачимо, не пішли дарма: співробітники мерії нарешті звернули увагу на те, що дані про народних обранців мають регулярно оновлюватися, і почали цей процес.
P.S. До речі, Микита Роженко кардинально поміняв свої погляди щодо Шарія й компанії, і зі зброєю в руках зараз боронить Харків та Україну від рашистських окупантів.
Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» вивчає, зокрема, й питання запобігання насильству щодо дітей. Так, у 2021 році ми провели дослідження, результатом якого стала аналітична стаття «Домашнє насильство щодо дітей: небезпечні канікули».
З огляду на військову агресію росії, що в лютому минулого року відкрито вдерлася своїми військами до нашої країни, звісно, акценти в проблематиці насильства щодо дітей суттєво змінилися.
Враховуючи це, ми вирішили знайти релевантну та, за можливості, найбільш повну інформацію стосовно чисельності дітей, які постраждали внаслідок неоголошеної війни рф проти України.
І звернулися з відповідними інформаційними запитами до Офісу Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністерства внутрішніх справ.
У запитах ми просили надати наступну інформацію за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року:
1. Скільки українських дітей загинуло внаслідок російської агресії?
2. Скільки дітей було поранено?
3. Скільки дітей пропало безвісті?
4. Скільки дітей було примусово переміщено та депортовано до росії?
5. Скільки дітей разом із родинами та близькими були вимушені виїхати за кордон (не включаючи росію)?
6. Скільки дітей, через війну, залишилися без піклування дорослих?
7. Скільки дітей, що під час війни залишилися без піклування дорослих, були прийняті у нові сім’ї?
8. Скільки дітей, які зникли безвісті, вдалося знайти за допомогою інформаційної платформи «Діти війни» та завдячуючи зусиллям правоохоронців?
9. Скільки дітей вдалося повернути з депортації?
Більшість владних структур, до яких ми зверталися, переслали наші запити до інших відомств. Так, Офіс Президента, повідомив, що запит «надіслано для розгляду в межах компетенції до Офісу Генерального прокурора, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Адміністрації Державної прикордонної служби, Національної соціальної сервісної служби України».
При цьому значна частина владних відомств переслали запити до нової для України структури – Національного інформаційного бюро. Його функції зараз здійснює Державне підприємство Український національний центр розбудови миру», підпорядковане Міністерству з питань реінтеграції…
Отримані відповіді по суті ми розмістити в хронологічному порядку:
Першою відгукнулася Національна поліція України, яка в листі від 17.01.2023 повідомила:
«Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» у період з 24.02 по 31.12.2022 у державний розшук оголошено 1 497 дітей (осіб, які на момент зникнення не досягли 18-річного віку), зниклих безвісти, з них встановлено місцезнаходження 1 135, у т.ч. 417 зникли на території бойових дій (під час воєнних дій), з них встановлено місцезнаходження 223 осіб.
Відокремлений облік, збір та узагальнення запитуваних відомостей стосовно переміщення, депортації, виїзду за кордон, залишення без піклування дітей, а також формування на їх підставі статичної інформації в Департаменті не здійснюється.
У свою чергу, згідно відповіді Управління ювенальної превенції Національної поліції України інформуємо, що станом на 31 грудня 2022 року за інформацією Національного інформаційного бюро Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яка опублікована на державному порталі «Діти війни» (https://childrenofwar.gov.ua/), спільно створеному Національною поліцією з іншими державними органами влади в якості комунікаційної платформи з громадянами, 13 876 дітей депортовано на тимчасово окуповану територію України, а також на території держави-агресора та республіки білорусь, з яких 125 дітей повернуто на підконтрольну територію України.
За інформацією Офісу Генерального прокурора, опублікованою на вказаному порталі, у запитуваний період 450 дітей загинули, 872 – поранені.
Крім того, з часу запровадження воєнного стану на території України станом на 31 грудня 2022 року до органів Національної поліції надійшло 8 807 звернень про безвісне зникнення 8 955 дітей. Правоохоронцями 8 597 дітей розшукано, 358 залишаються в активному розшуку».
Національна соціальна сервісна служба України в листі від 25.01.2023 зауважила:
«Департамент з питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної соціальної сервісної служби України розглянув запит Центру правових і політичних досліджень «ДУМА» від 11.01.2023 № 03 про надання публічної інформації, надісланий листами Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з прав дітей, сім’ї, молоді та спорту Вихор О.П. від 17.01.2023 № 2299.4/4.13/23/31/48.2, Офісу Президента України від 17.01.2023 № 22/1-06/293, та щодо порушених у запиті питань в межах компетенції повідомляє.
Щодо чисельності дітей, які залишилися без батьківського піклування
За оперативною інформацією, наданою службами у справах дітей обласних, Київської міської державних адміністрацій, станом на 31.12.2022 службами у справах дітей територіальних громад виявлено 6 447 дітей, які залишилися без батьківського піклування, з них 1 233 дитини, у зв’язку з обставинами воєнної агресії рф проти України.
Відповідно до пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (із змінами), службами у справах дітей територіальних громад вживаються заходи щодо тимчасового влаштування цих дітей. Зокрема, більшість дітей тимчасово влаштовані в сімейні форми, а саме в сім’ї родичів/знайомих – 4 161 дитина; в сім’ї патронатних вихователів – 172 дитини; в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – 169 дітей; в сім’ї громадян України, які виявили бажання прихистити дитину й пройшли відповідне навчання – 39 дітей.
Станом на 31.12.2022, згідно з рішеннями органу опіки та піклування, 4 400 дітям установлено статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, з них 638 дітям у зв’язку з обставинами воєнної агресії рф проти України.
Щодо чисельності дітей, які тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України
Відповідно до пункту 83 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (із змінами), під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану забезпечується ведення обліку дітей, які тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України, окремих категорій дітей, зокрема, дітей, які під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сім’ях опікунів/піклувальників, в прийомних сім’ях, в дитячих будинках сімейного типу, в сім’ях патронатних вихователів; дітей, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, діти, які не досягли 18-річного віку, не належать до категорії дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі діти з інвалідністю, зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування.
За даними єдиної інформаційно-аналітичної системи «Діти», станом на 25.01.2023 за кордон переміщено (евакуйовано) 11 606 дітей вищезазначених категорій (з них 10 379 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).
Додатково зазначаємо, що діти, які разом із батьками (або з одним із батьків) під час дії воєнного стану перемістилися за кордон, не входять до категорій дітей, які обліковуються службами у справах дітей, як тимчасово переміщені (евакуйовані) на території України, де не ведуться бойові дії, або за межі України».
Державне підприємство «Український національний центр розбудови миру» у своєму листі від 25.01.2023 поінформувало:
«Насамперед зазначаємо, що відповідно до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року мета Національного інформаційного бюро (далі – НІБ) полягає в тому, щоб держави забезпечили облік захищених осіб (які належать до супротивної сторони міжнародного збройного конфлікту), які опинилися в їхніх руках, запобігали їх зникненню та повідомляли сім’ям про їхню долю. Завдання НІБ полягає в тому, щоб збирати, централізовувати певну інформацію про захищених осіб, які опинилися в руках цієї сторони, та передавати цю інформацію супротивній стороні через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста, що виступає в якості нейтрального посередника, а також, де це доречно та так передбачено, через державу-покровительку.
На день надходження Вашого запиту за наявною у розпорядженні НІБ інформацією на територію держави-агресора та республіки білорусь, а також на тимчасово окуповану територію України депортовано (примусово вивезено) 14 711 дітей, з них 126 вдалось повернути.
Безпосередньо на територію рф вивезено 10 160 дітей, з яких 123 вдалось повернути.
Також інформуємо, що актуальна інформація щодо кількості поранених та загиблих дітей, кількості дітей, які знаходять в розшуку, кількості депортованих та незаконно переміщених дітей до рф, республіки білорусь та тимчасово окуповані території України, а також інформація щодо кількості повернутих дітей розміщується у відкритому доступі на порталі «Діти війни» за посиланням https://childrenofwar.gov.ua/. Інформація зазначеного порталу наповнюється за даними та інформацією Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України, інших правоохоронних органів.
Інші питання Вашого запиту не належать до компетенції НІБ, запитувана інформація до НІБ не надходить, не отримується, не обробляється, не аналізується, не узагальнюється, тобто не створюється в ході роботи».
Офіс Генерального прокурора листом від 25.01.2023 повістив:
«За інформацією Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу Генерального прокурора за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року внаслідок російської агресії загинуло 452 дитини, отримали поранення різного ступеня тяжкості – 876 дітей.
Станом на 31.12.2022 здійснювалось досудове розслідування за фактами зникнення в умовах воєнних дій 241 дитини.
Прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва в 1 об’єднаному кримінальному провадженні за фактом депортації 13 916 дітей на територію російської федерації, з них повернуто 126.
Ці цифри неостаточні, оскільки триває робота з їх встановлення в місцях ведення активних бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях»».
Лист від Міністерства внутрішніх справ надійшов 27.01.2023. У ньому йшлося:
«Міністерством реінтеграції тимчасово окупованих територій України разом з Національним інформаційним бюро за дорученням Офісу Президента України створено інформаційно-комунікаційний портал «Діти війни» – єдину платформу, яка надає актуальну та зведену інформацію про дітей, які постраждали внаслідок війни російської федерації проти України (загиблі, поранені, зниклі безвісти, депортовані), та тих, кого вдалося розшукати і врятувати.
Відповідно до оприлюдненої на ІКП «Діти війни» інформації у період з 24 лютого 2022 року до 27 січня 2023 року загинули – 459 дітей, поранені – 917, зниклі – 343, знайдені – 9 278, депортовані – 14711, повернуті – 126.
Адміністрація Держприкордонслужби інформує, що 24.02.2022 з України виїхало 18 806 неповнолітніх громадян України, а у період з 25.02.2023 по 31.12.2022 державний кордон на виїзд з України перетнуло 2 241 062 дітей».
Зайшовши на портал «Діти війни», ми побачили, що станом на 22 березня 2023 р. підтверджена інформація про 464 загиблі дитини, 935 поранених, 389 зниклих, 10 597 знайдених, 16 226 депортованих та 308 повернутих.
Утім, як підкреслено в листі від МВС, «точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України». Тобто, кількість українських дітлахів, які були вбиті, поранені та депортовані до країни-агресора, напевно, на порядки вище. Кривава війна, розв’язана росією, яка супроводжується численними військовими злочинами з боку окупантів, призвела до неймовірних страждань українського народу. І, як завжди, найбільше страждають діти. Вочевидь, на цьому потрібно буде робити акцент і на майбутньому міжнародному трибуналі над біснуватим рашистським фюрером та його поплічниками*.
А вже сьогодні необхідно забезпечити наших дітей, які пережили жахіття війни, всіма видами необхідної допомоги, зокрема, психологічної.
Довідково:
На порталі «Діти війни» є функція пошуку дитини, яка постраждала, за прізвищем. Є можливість подати заяву в один клік за такими напрямками:
— Я знаю, де знаходиться дитина, яку розшукують.
— Хочу розповісти про злочин, скоєний відносно дитини.
— Повідомити про зникнення/депортацію/примусове переміщення дитини.
— Хочу повідомити про випадок примусової зміни громадянства.
Також опублікована інформація про те, як у форматі офлайн чи онлайн отримати консультацію щодо захисту прав постраждалих від війни дітей у Консультаційному центрі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Онлайн це можна зробити за телефонами:
0800-50-17-20 (безкоштовно в межах України);
044-299-74-08 (для дзвінків із-за кордону).
*17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт двох персон у контексті ситуації в Україні: президента росії Володимира Путіна та уповноваженої президента рф з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Їх звинувачують в організованому масовому вивезенні окупантами дітей. Це є воєнним злочином, що передбачений Римським статутом МКС.
Минулого року рашисти почала активну та масову депортацію українських дітей з окупованих територій. І йдеться далеко не лише про дітей-сиріт. Як інформує «Європейська правда», вихованців дитячих будинків серед викрадених – дуже небагато. Частина вивезених з України дітей – це ті, в кого росіяни вбили одного або обох батьків.
Україна вже ідентифікувала понад 16 тисяч дітей, які були викрадені подібним чином. 6 тисяч епізодів верифіковані міжнародними партнерами України – ця цифра фігурує у рішеннях ООН, Ради Європи, документах уряду США тощо. Утім, реальна кількість може бути суттєво вищою. Достатньо згадати про те, що сама Росія у пропагандистських роликах восени 2022 року хвалилася тим, що вивезла з України 150 тисяч дітей, які «потребують усиновлення». А у звітах військового відомства РФ йшлося про понад 200 тисяч дітей, «евакуйованих» з окупованих частин України.
Зауважимо, що Римський статут передбачає, що геноцид певної національної або етнічної групи може полягати не лише у масовому вбивстві, фізичному знищенні представників цієї групи тощо. Окремим складом злочину геноциду є «насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи», якщо така вчинена «з наміром знищити повністю або частково» національну/етнічну групу. Отже, рашистським нелюдям у майбутньому може «світити» й звинувачення у злочині геноциду.
