Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Переважна більшість молодих переселенців Лозівської громади відчувають себе її частиною

Переважна більшість молодих переселенців Лозівської громади відчувають себе її частиною

Це слідує з результатів опитування молоді з числа вимушених переселенців, що переїхали до Лозівщини під час війни. Дослідження проведене у вересні 2022 року в рамках громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!», яка спрямована на підвищення рівня соціальної інтеграції підлітків-ВПО в життя громади.

Всього було опитано 25 молодих людей віком 15 – 35 років. З них більшість – 17 – склали дівчата та хлопці 15–20 років. Серед тих, хто погодився відповісти на питання анкети, було 15 юних осіб жіночої статі (60% від опитаних) та 10 юнаків (40%).

На запитання «Як давно Ви проживаєте у Лозівській громаді», 3 особи (12%) вказали, що до 3-х місяців, 8 (32%) – до 6 місяців, а 14 (56%) зауважили, що вже більше 6 місяців.

Характерною виявилася географія їх внутрішнього переміщення: як виявилося, з іншого населеного пункту Харківщини переїхали 11 людей (44%), з Донецької області – 9 (36%), з Луганської області – 5 (20%). З іншого регіону України не виявилося жодного ВПО з числа опитаних. І це й не дивно, адже Харківська область знаходиться на сході нашої країни, межує з Донеччиною та розташована неподалік від Луганщини. А те, що окупанти на початку війни захопили північ та схід Харківщини, заподіяло значне переселення людей саме звідтіля до більш безпечних районів області.

Де ж мешкають молоді ВПО зі своїми сім’ями у Лозівській громаді? Трохи більше половини опитаних – 13 людей (52%) зараз живуть у своїх рідних та близьких, наявність яких, вочевидь, і зумовила тимчасове переселення сюди. 5 (20%) проживають у гуртожитках та інших прихистках, а 7 (28%) – в орендованих приміщеннях.

Рід занять молоді з числа внутрішньо переміщених осіб розподілився наступним чином: 16 (64%) навчаються у старших класах або є студентами, працюють 2 (8%), не змогли знайти роботу (є безробітними) 6 (24%). Одна молода жінка віком 26–30 років зазначила, що є волонтеркою, що «потягнуло» на 4% опитаних. З огляду на те, що чимало соціально активних переселенців, які вже завершили освіту, так і не змогли знайти роботу у Лозівській громаді, питанню сприяння працевлаштуванню ВПО слід приділити додаткову увагу.

На запитання «Чи маєте Ви друзів серед молоді Лозівської громади?» 18 (72%) відповіли стверджувальне «так», лише 1 (4%) – «ні», а 6 (24%) засвідчили, що «є люди, з якими я спілкуюся, але друзями їх назвати складно». Причому, серед тих, хто визнав наявність таких складнощів із дружбою на новому місці, більшість склали молоді люди віком 26–35 років. Вірогідно, не маючи спільного спілкування під час навчання та, натомість, маючи складнощі з працевлаштуванням, їм дійсно важко знайти собі друзів.

Коли у переселенців спитали, «Чи є у Вас можливість цікаво проводити дозвілля у Лозівській громаді?», тільки 6 (24%) поставили відмітку напроти слова «ні», а 2 (8%) посвідчили, що їм «вистачає смартфона та/або телевізора». Решта 17 (68%) відповіли ствердно «так». Серед місць такого дозвілля вони вказали: бібліотеку (шкільну бібліотеку) – 3 (12% від усіх опитаних), молодіжний центр на базі Панютинського ліцею – 3 (12%), школу – 4 (16%), парк, кіно, спортзал – 7 (28%).

Серед тих молодих ВПО, хто заповнили анкети, 19 (76%) задоволені якістю освітніх послуг у Лозівській громаді, 1 (4%) не задоволений ними, а 6 (24%) указали, що вони та члени їхніх родин не отримують освітні послуги (не відвідують дитячий садок, не навчаються у школі, закладі професійно-технічної освіти, коледжі тощо).

Якісними медичні послуги в Лозівській громаді назвали 16 респондентів (76%), не погодились із цим 2 (8%), а 7 (28%) поставили позначку напроти «мені та моїм рідним не доводилося звертатися за медичною допомогою».

Наводить на роздуми оцінка ситуації з психологічною поміччю молодим переселенцям. На запитання «Чи отримували Ви психологічну допомогу після переїзду до Лозівської громади?» відповіли «так» 7 (28%) опитаних, 5 (20%) повідомили, що ні. Натомість, більше половини – 13 (52%) наголосили: «мені не потрібна така допомога, тому я за нею не звертався/від неї відмовився». Це може свідчити про те, що загальноукраїнська тенденція, коли багато хто не бачить особливої різниці між психологом та психіатром, тому не бажає звертатися за психологічною допомогою, торкнулася й вимушених переселенців. Більшості з яких, така допомога, через пережиті важкі стреси, напевно, потрібна. Отже, цьому питанню слід приділити більше уваги відповідним службам Лозівської громади.

На запитання «види гуманітарної допомоги, яку Ви (Ваша сім’я) отримували, проживаючи у Лозівській громаді?», респонденти зазначили продукти харчування – 24 (96%), засоби особистої гігієни – 14 (56%), одяг/взуття – 12 (48%). «Інше» вказала 1 особа (4%), щоправда, не назвала, що саме. Сума процентів із приведених відповідей перевищує 100%, тому що можна було обирати кілька варіантів.

Цікаво, що переважна більшість молодих переселенців виявилися дуже скромними, адже на запитання «Які потреби/проблеми Ви маєте?» 21 із них (84%) відповіли «На даний момент базові потреби задоволено», «Всього вистачає» або просто «Не маю». Тільки одна жінка 31–35 років відмітила потребу в засобах гігієни, а 3 юних чоловіків віком 15–20 років серед потреб назвали: 1) «хотілося б займатися ремонтом техніки та зварювальними роботами», 2) «більше грошей» та 3) «власний будинок».

Для розуміння рівня соціальної інтеграції молоді з числа ВПО в життя місцевої спільноти важливим було запитання «Чи відчуваєте Ви себе частиною Лозівської громади?». На нього відповіли «вже відчуваю» 20 молодих людей (80%), «ще не відчуваю» – 3 (12%), «іноді відчуваю, іноді – ні» – 2 (8%). Таким чином, як бачимо, молоді переселенці виявляють достатньо високі адаптивні якості. Та, ймовірно, до них дійсно добре та гостинно поставилися у Лозовій.

Також слід відмітити, що жоден із опитаних не назвав себе «людиною, від якої «відгородилися» у відповідь на запитання «Як би Ви оцінили власну роль у житті Лозівської громади?». Хоча як «стороннього», спостерігача себе наразі оцінюють 7 (28%), пасивного учасника – 5 (20%), активістом відчувають 8 (32%). А 5 молодих осіб (20%) віком 15–20 років (4 юнака та 1 дівчина) зазначили, що вони є лідерами у своїх групах у громаді, що їх прийняла.

На заключне відкрите запитання «Як Ви вважаєте, яку громаду можна назвати ЗГУРТОВАНОЮ?», були надані такі відповіді: «Громада, в якій кожен почуває себе потрібним, захищеним», «Та, в якій люди допомагають один одному і вирішують важливі питання разом», «Яка слідить за порядком у своєму місті та допомагає іншим людям», «В якій місцева влада та населення знаходять спільну мову для вирішення проблем», «Де всі співпрацюють для вирішення важливих питань», «Де всі розуміють один одного». Одна пані написала: «Я була вражена, як всі тут співпрацюють у соціальних мережах». 3 людей не знайшлися, що відповісти. А 13 (52%) просто написали: «Лозівська територіальна громада».

P.S. Анкету розробила ініціативна група команди молоді громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!» у співпраці з фахівцями громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Опитування проводилося у межах проєкту «Всі різні – всі свої» програми «Мріємо та діємо» (IREX Україна).

P.P.S. Звісно, що дане міні-опитування на може претендувати на соціологічну точність та репрезентативність. Утім, його результати, безумовно, демонструють певні тенденції. Та можуть стати в нагоді місцевим владникам – як то кажуть, для врахування в роботі.

На фото: один із заходів ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!»

Георгій Кобзар

Висновки та рекомендації за підсумками моніторингу діяльності з протидії торгівлі людьми на Харківщині

Висновки та рекомендації за підсумками моніторингу діяльності з протидії торгівлі людьми на Харківщині

В умовах воєнної агресії, розв’язаної росією проти України, багато хто вважає, що питання протидії торгівлі людьми сьогодні «не на часі». Однак слід пам’ятати, що й під час війни ризик того, що злочинці захочуть скористатися вразливістю та розгубленістю українців, зокрема, переселенців і біженців, на жаль, є високим.

Тому висновки й рекомендації, до яких експерти Харківської міської організації Міжнародної організації «Жіноча громада» у співпраці з правниками ГО «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» дійшли за підсумками моніторингу виконання регіональних програм/планів дій та виділення заявленого фінансування у сфері протидії торгівлі людьми у Харківській області за другу половину 2020 року і 2021 рік, можуть бути нагальними і зараз.

Висновки:

1. У Харківській області питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту міських територіальних громад Харкова, Куп’янська, Люботина, Краснограда, Чугуєва, Ізюма, Лозової, Змійова, Мерефи, Барвінкового. Перелік заходів з протидії торгівлі людьми включений у Програми міста Харкова, Куп’янська, Чугуєва, а міста Первомайський, Люботин, Лозова, Ізюм, Дергачі і Мерефа кожен рік розробляють і затверджують окремі плани заходів з протидії торгівлі людьми.

У селищних територіальних громадах питання протидії торгівлі людьми включені до Програм соціального захисту територіальних громад Золочіва, Пісочина, Солоніцівки, Нової Водолаги, і Краснокутська. Плани заходів з протидії торгівлі людьми мають Золочівська, Пісочинська і Нововодолазька ТГ.

Що стосується Програм соціального захисту населення семи районів Харківської області, то у 2020 році заходи з протидії торгівлі людьми проводились за старими програмами, які були сформовані і затверджені до укрупнення районів.

З 2021 року діють програми соціального захисту у Лозівському і Богодухівському районі.

Треба зауважити, що Програми не спеціалізовані, а стосуються кількох пов’язаних між собою проблем соціального захисту, часто заходи з попередження торгівлі людьми плутаються із загальною правопросвітницькою роботою з прав людини, загальнолюдські цінності та попередження насильства, що не завжди є цілеспрямованою роботою з попередження сучасних форм рабства.

Всі програми та плани не мають очікуваних результатів та індикаторів їх досягнення. В той же час дослідження програм соціального захисту (наприклад, у місті Люботин) показує, що навички підготовки стратегічних документів із результатами та індикаторами у місцевих чиновників є. На жаль, до теми попередження торгівлі людьми вони не були задіяні.

2. В усіх районах області, міських і селищних територіальних громадах створені Координаційні ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми. Треба відмітити, що засідання Координаційних рад у 2020 і 2021 роках проводились нерегулярно, що пов’язано з епідемічними вимогами епідемії Covid-19.

3. Наказами голів районних державних адміністрацій назначені відповідальні за проведення процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Відповідальні фахівці, працівники районних управлінь соціального захисту населення, постійно отримують консультативну підтримку експертів громадських організацій і у 2021 році взяли участь у двох інформаційних семінарах. Навчання проводили експерти Харківської організації «Жіноча громада» в режимі Zoom-конференції за пропозицією Коаліції громадських організацій, що діють в галузі протидії торгівлі людьми і Національної соціальної сервісної служби.

4. Заходи з попередження торгівлі людьми у 2020 мали фінансування з бюджетів Ізюмського району, міст Чугуєва і Лозової. У 2021 році на проведення інформаційних кампаній були витрачені кошти з бюджетів міст Харкова, Чугуєва, Лозової Мерефи й селища Пісочин. В інших територіальних громадах і районах області зазначено, що заходи не потребують фінансування. Вочевидь вони фінансуються з інших програм або використовуються інші ресурси та, за звичай, ентузіазмом вчителів та соціальних працівників. Не виключається й залучення корупційних схем. Так зазначається, що місто видало листівки з теми протидії торгівлі людьми, однак без грошей це зробити не можливо. Варто зауважити, що у 2020 і 2021 роках мали місце труднощі місцевого бюджету, пов’язані з карантинними обмеженнями по статтях, що передбачають фінансування виплат заробітної плати, зокрема медичним працівникам, відповідно в такій ситуації виділення коштів на будь-які інформаційно-просвітницькі заходи не є можливим. Варто зауважити, що кошти у сумі 5800 грн, закладені у бюджеті Харківської області на проведення заходів з протидії торгівлі людьми у 2020 році, не були використані.

5. Лише у місті Лозова працює тематична гаряча лінія, на теренах області працює обласна комунальна установа «Кризовий соціальний центр для жінок», який має структурний підрозділ — притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства і торгівлі людьми. Заклад знаходиться у віддаленому районі області. В місті Харкові і в інших містах області немає притулку або іншого закладу для постраждалих осіб, які отримали статус ПТЛ.

6. Виявлено розбіжності між даними, наданими у відповідь на інформаційні запити, та інформацією, що озвучувалась під час телефонних контактів і робочих зустрічей онлайн різними місцевими відомствами. Це свідчить про недостатню кооперацію та співпрацю різних відомств щодо проблеми, відсутність обміну інформацією, а, відповідно, знижує ефективність профілактичної роботи.

Помітно, що інформаційно-просвітницька робота, як і в минулі роки, спрямована переважно на шкільну молодь та студентів. Однак у 2020 – 2021 рр. в Ізюмському, Богодухівському, Красноградському і Харківському районах, в більшості міських і селищних територіальних громад значна увага приділялась превентивній роботі з незайнятими особами. Інформаційні семінари проводились в районних і міськрайонних центрах зайнятості. Інформацію про проведення інформаційно-консультативних семінарів для ВПО надали лише Куп’янська РДА і місто Красноград. З уточнюючих бесід під час телефонного спілкування з відповідальними особами управлінь соціального захисту РДА помітно, що така робота ведеться, але не є пріоритетною.

Треба відмітити недостатній рівень залучення поліції до взаємодії у профілактичній роботі. Також помітно, що замала співпраця з місцевими громадськими організаціями. Так їм не відведено роль у жодному з планів та програм. Але це й очевидне поле для посилення своєї активності для самих організацій.

7. Що стосується виявлення осіб, постраждалих ід торгівлі людьми – мешканців Харківської області, то треба відмітити збільшення кількості звернень щодо отримання статусу до відповідальних структур як обласного, так і районного рівня. У 2020 році кілька потерпілих осіб(чоловіки) були спрямовані правоохоронними органами і беруть участь у кримінальній справі по ст.149 (форма торгівлі людьми – трудова експлуатація). Останнє свідчить про ефективність інформаційних кампаній і превентивної роботи з клієнтами Центрів зайнятості.

8. У 2020 і 2021 роках в Харківській області на ефективність діяльності з протидії торгівлі людьми і планування роботи протягом 2021 – 2025 рр. впливали наступні фактори:

•          прогалини у законодавстві України: не внесені зміни і доповнення у Закон України «Про протидію торгівлі людьми» що враховують результати проведення адміністративно-територіальної реформи;

•          не затверджена Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.

•          плинність адміністративно–територіальної реформи (створення ТГ і укрупнення районів області);

•          місцеві вибори 25 жовтня 2020 року;

•          процес реформування соціальної служби: створення Національної соціальної сервісної служби України і невизначеність розмежування функцій між Департаментом соціального захисту населення, районними і міськими управліннями соціального захисту та територіальними структурами Національної соціальної сервісної служби;

•          впровадження в Україні адаптивного карантину Covid-19.

Всі робочі зустрічі і консультації в ході виконання дослідження були проведені з дотриманням соціального дистанціювання, вимог до кількості учасників і наявності засобів захисту.

Рекомендації:

1. У зв’язку з тим, що питання розроблення та прийняття програми/плану дій з протидії торгівлі людьми на рівні Харківської області буде розглянуто після затвердження Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2025 року пропонуємо створити і затвердити Плани заходів з протидії торгівлі людьми на 2022 рік у відповідності до Концепції Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2025 року.

2. Міським і селищним радам створити власні плани або програми роботи з попередження торгівлі людьми на 2022 рік, взявши за основу програми або плани заходів міста Лозова чи міста Куп’янськ (у місті Лозова план заходів з протидії торгівлі людьми прийнятий на 2022 рік).

3. Ставити в програмах та планах реальні та конкретні цілі, пов’язані із попередженням торгівлі людьми, поінформованості вразливих груп про це явище, формування навичок безпечного працевлаштування, зменшення неврегульованої міграції, небезпек внутрішньої міграції, надання допомоги постраждалим особам. Включити в плани та програми конкретні результати їх виконання та індикатори їх досягнення. Запланувати роботу з різними цільовими групам, зокрема з ВПО, незайнятими особами, військовослужбовцями тощо.

4. Розглянути можливість виділення фінансування програм з місцевих бюджетів.

5. Забезпечити регулярну роботу Координаційних рад з протидії торгівлі людьми (не менш ніж щоквартальні зустрічі).

6. Організувати навчання соціальних фахівців ТГ, відповідальних осіб обласного і районного рівня на базі Харківського обласного центру соціальних служб, з залученням експертів громадських організацій.

7. Впорядкувати сайти ТГ щодо представлення на них теми попередження торгівлі людьми та зробити доступну й логічну навігацію.

8. Включити до планів та програм співпрацю з громадськими організаціями та визначити спільну роботу з ними, як один із пріоритетів місцевої влади. Залучати підтримку національних та міжнародних організацій в проведенні інформаційних кампаній і навчанні фахівців. Активно використовувати ресурси організацій – членів Всеукраїнської коаліції громадських організацій, які працюють в галузі протидії торгівлі людьми у Харківській області – Харківської організації «Жіноча громада», Обласної громадської організації «Твоє право» і ГО «Шлях до життя» у проведенні ефективних інформаційних кампаній.

Важливо! Розглядати проблематику торгівлі людьми необхідно як складову загальної задачі щодо забезпечення БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ та економічного добробуту громади й регіону.

P.S. Публікацію підготовлено в рамках проєкту Міжнародної організації з міграції «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми в Полтавській, Кіровоградській, Харківській та Чернівецькій областях у 2021–2022 роках», за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Думки, висловлені у публікації, є думками авторів і не обов’язково відображають точку зору IOM Ukraine та USAID.

Булінг по-різному рахують

Булінг по-різному рахують

З 27 вересня по 1 жовтня 2021 року у вітчизняних закладах освіти проходив Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу. Нагальність проблеми булінгу в освітньому середовищі спричинила й появу даної статті.

Коли я навчався у школі, в ній неодноразово ставалися випадки цькування. Хоча такого поняття як «булінг» тоді не знали. І толком не вміли протидіяти злодіянням юних кривдників, які цькували своїх однолітків або школярів молодшого віку. Тільки у ситуаціях, коли це набувало гострих форм та ставало відомо широкому загалу, втручалася міліція…

Сьогодні питанню запобігання булінгу та реагуванню на його прояви приділяється значно більше уваги.

У грудні 2018 року Закон України «Про освіту» доповнили пунктом 3-1 частини 1 статті 1, в якому визначили булінг (цькування) як «діяння (дія або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
— систематичність (повторюваність) діяння;
— наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
— дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Правники вказують, що до булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

При цьому потрібно відрізняти булінг від «звичайного» конфлікту. Для булінгу характерною є систематичність, тобто вчинення у різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, в тому числі за допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів – стосовно однієї й тієї ж особи. Що наносить шкоду психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

У разі, якщо такі дії не набули ознак кримінального правопорушення (злочину), кривдник все одно несе відповідальність – адміністративну. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) у грудні 2018 року доповнили статтею 173-4: «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу».

У ній прописано, що адмінвідповідальність за булінг несуть не тільки самі булери (кривдники), а, в разі, якщо вони є неповнолітніми та не досягли 16-річного віку, за скоєне ними правопорушення карають їхніх батьків (або осіб, які їх замінюють), – за частинами 3 і 4 ст. 173-4 КУпАП.

До того ж, якщо керівнику закладу освіти стало відомо про випадки булінгу (цькування), але він/вона, не бажаючи «виносити сміття з хати», не повідомляє про це підрозділ Національної поліції України – це карається за ч. 5 ст. 173-4 КУпАП.

Аби дізнатися, якою є ситуація з реагуванням Нацполіції на випадки булінгу, я надіслав до ГУНП в Харківській та Дніпропетровській областях запити на інформацію, в яких просив повідомити:

1. Скільки всього було зафіксовано звернень про булінг учасників освітнього процесу в 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
2. Скільки було складено протоколів про адміністративні правопорушення за булінг за ст. 173-4 КУпАП у 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
3. Скільки осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності за булінг за статтею 173-4 КУпАП у 2020 році та за 6 міс. 2021 року?
3.1. Скільки з них – дорослі особи, що вчинили булінг?
3.2. Скільки з них – батьки, які понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами?
3.3. Скільки з них – керівники закладів освіти, покарані за неповідомлення органів Національної поліції України про випадки булінгу?

І поліція Харківщини відповіла:
«В інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі – ІТС «ІП НПУ») під час прийняття та опрацювання повідомлень окремої категорії повідомлень про «булінг» (цькування) учасників освітнього процесу не велася. З 01.07.2021 з метою належної реєстрації підрозділами «102» ГУНП в областях, повідомлень про «булінг» (цькування) учасників освітнього процесу внесено зміни подій «оператора 102» «ІП НПУ» та доповнено подією «булінг».
Згідно наявних обліків поліцейськими ГУНП в Харківській області в 2020 році виявлено та задокументовано 8 фактів «булінгу» (цькування) учасників освітнього процесу, станом на 30.06.2021 року задокументовано 3 факти «булінгу» (цькування) учасників освітнього процесу.
З них в 2020 році дорослих, які вчинили булінг, до відповідальності притягнуто 1 особу, в 2021 році дорослих, які вчинили булінг, до відповідальності притягнуто 1 особу.
Батьків, за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, в 2020 році до відповідальності притягнуто 7 осіб, в 2021 році до відповідальності притягнуто 3 особи.
В 2020 році та в 2021 році керівники закладів освіти за неповідомлення органів Національної поліції України про випадки булінгу серед учасників освітнього процесу до відповідальності не притягувались».

ГУНП в Дніпропетровській області вже «традиційно» наш запит проігнорувало. Втім, після того, як я поскаржився на це до міністра внутрішніх справ, надійшло одразу дві відповіді.

Управління превентивної діяльності повістило:
«У 2020 році до органів та підрозділів ГУНП в Дніпропетровській області надійшло 53 звернення про булінг в закладах освіти, за 6 місяців 2021 – 39.
За статтею 173-4 КУпАП у 2020 році складено 8 протоколів про адміністративне правопорушення (до відповідальності притягнуто 8 осіб) та 5 протоколів за 6 місяців поточного року (до відповідальності притягнуто 4 особи, 1 протокол про адміністративне правопорушення судом не розглянутий). Всі вказані протоколи складалися відносно батьків, за вчинення булінгу їх малолітніми та неповнолітніми дітьми. За частиною 5 статті 173-4 КУпАП протоколи про адміністративне правопорушення не складалися».

А Управління інформаційно-аналітичної підтримки поінформувало:
«Станом на 07.09.2021 по Дніпропетровській області усього за 2020 рік надійшло 61 звернення про булінг учасників освітнього процесу та 43 звернення за 6 міс. 2021 року.
За 2020 рік складено 17 протоколів про адміністративні правопорушення за булінг ст. 173-4 КУпАП, за 6 міс. 2021 року – 9 протоколів. Аналогічно за 2020 рік 17 осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-4 КУпАП, за 6 міс. 2021 – 9 осіб:
— з них за 2020 рік 11 батьків понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, за 6 міс. 2021 року – 4 батьків;
— з них жодного протоколу про адміністративне правопорушення за 2020 рік, 6 міс. 2021 року щодо дорослих осіб, які вчинили булінг та керівників закладів освіти за неповідомлення органів поліції про випадки булінгу».

Отже, як бачимо, з одного боку, правоохоронці досить активно реагують на випадки булінгу стосовно учасників освітнього процесу. А на Харківщині до відповідальності за булінг навіть притягували дорослих (тобто, вірогідно, вчителів, які знущалися над учнями).

А з іншого, з’ясувалися й певні проблемні моменти.

По-перше, щодо самого обліку випадків булінгу. Так, якщо ГУНП в Харківській області вказало, що до 01.07.2021 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі «ІП НПУ» окремої категорії повідомлень про булінг не фіксувалося (вочевидь, з цієї причини і не дали відомості щодо кількості таких повідомлень), то поліція Дніпропетровської області дані щодо звернень про булінг надало як за 2020-й, так і за 6 міс. 2021 року. Щоправда, від 2-х управлінь ГУНП в Дніпропетровській області – різні, які між собою «не б’ються». Що може говорити про те, що ці цифри рахують, керуючись неоднаковими алгоритмами.

По-друге, статистика по булінгу з Дніпропетровщини від 2-х управлінь ГУНП взагалі різниться. Достатньо побачити, що Управління превентивної діяльності вказує, що за 2020 рік та за 6 міс. 2021 року «всі вказані протоколи складалися відносно батьків, за вчинення булінгу їх малолітніми та неповнолітніми дітьми». Натомість, Управління інформаційно-аналітичної підтримки надає інші дані: «за 2020 рік 17 осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності, за 6 міс. 2021 – 9 осіб, з них за 2020 рік 11 батьків понесли відповідальність за діяння, вчинені малолітніми або неповнолітніми особами, за 6 міс. 2021 року – 4 батьків». Виходить, що десь залишаються «поза дужками» 6 покараних осіб у 2020 році та 5 – за 6 міс. 2021 року. Хто ж ці «небатькі»? Можливо, ці булери – учні (студенти), які є неповнолітніми, однак яким вже виповнилося 16 років, тому вони понесли адміністративну відповідальність? Важко сказати, бо, як вже зазначено вище, цифри від 2-х поліцейських управлінь Дніпропетровської області не співпадають.

По-третє, ані на Харківщині, ані на Дніпропетровщині до відповідальності за булінг не притягалися керівники освітніх закладів. Чи свідчить це про те, що шановні директори шкіл, ліцеїв, коледжів завжди своєчасно інформують поліцейських про випадки булінгу? Хочеться вірити, що так. Хочеться, але не віриться. Оскільки неодноразово доводилося чути про ситуації з булінгом, на які педагоги воліли «закривати очі», або не знаючи, як правильно реагувати на таке неподобство, або не бажаючи «псувати репутацію закладу».

До речі, слід зауважити, що жертвами (потерпілими) від булінгу іноді стають не тільки учні, але й викладачі. Хоча останні, як правило, воліють нікуди не скаржитися, побоюючись розголосу та поганої слави…

Підсумовуючи, зазначимо, що булінг – тривожна тенденція, яка ставить під загрозу безпеку учасників освітнього процесу і, в першу чергу, дітей. Попередити булінг можна тільки шляхом об’єднання зусиль всіх зацікавлених сторін – педагогів, батьків і служб, які причетні до роботи з дітьми (ювенальної превенції, опіки та піклування, охорони здоров’я, державної системи безоплатної правової допомоги тощо). Також вагоме слово можуть сказати представники неурядових громадських організацій, які проводять правоосвітню роботу з дітьми та вчителями. А в протидії булінгу свою ефективну роль мають відігравати працівники правоохоронних органів.

Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Харківській та Дніпропетровській областях

Див. також:

Корисні посилання щодо теми антибулінгу

Лист Міністерства освіти і науки України від 14.08.2020 р. № 1/9-436 «Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидії булінгу (цькуванню)»

Мужчины в Харькове страдают от домашнего насилия молча

Мужчины в Харькове страдают от домашнего насилия молча

«Мужики не плачут», «мужики не жалуются», «мужики должны терпеть» – по таким стереотипам живет немало мужчин, молча страдающих от домашнего насилия. К тому же ни государство, ни органы местного самоуправления на Харьковщине не могут предоставить им убежище, поскольку все приюты для жертв домашних тиранов рассчитаны только на женщин и детей. Как изменить ситуацию?

Сейчас на Харьковщине работают только два приюта для жертв домашнего насилия: в Харькове – на 10 мест и в Лозовском районе – на 18 мест. И предусмотрены они исключительно для женщин или женщин с детьми. Правда, в Харькове есть так называемая кризисная комната, где загнанные в угол домашней тиранией мужчины могут «перекантоваться» только лишь три дня.

– Мужчины редко обращаются за помощью, – констатирует заместитель начальника отдела по делам семьи и по работе с общественностью облдепартамента социальной защиты населения Юлия Карпачева. – По статистике за восемь месяцев этого года только четверо мужчин официально обратились за помощью в консультативную службу социально-психологической помощи. А в приюты не обращался никто. Возможно, и нужно бы сделать отдельный приют или выделить места в уже имеющихся именно для мужчин, чтобы им там предоставлялась психологическая, социальная, юридическая помощь, если бы количество обращений о помощи от них выросло. Но сейчас у нас такой статистики нет. Даже в кризисную комнату в харьковском центре они не обращались ни разу.

ПОЧЕМУ В ПРИЮТАХ НЕТ МЕСТ ДЛЯ МУЖЧИН

Получается какой-то замкнутый круг.

– Почему в приютах нет мест для мужчин? Потому что мужчины не обращаются. А почему мужчины не обращаются? Да потому что там для них нет мест, – замечает эксперт проекта «Everyone has to be protected», президент ОО «Центр правовых и политических исследований «ДУМА», основатель инициативы «Мужчины против домашнего насилия» Юрий Чумак. – Даже полиция, когда их консультирует, не советует обращаться в приюты, потому что их нет.

Проект «Everyone has to be protected» как раз и нацелен на то, чтобы показать, что от домашнего насилия могут страдать не только женщины и дети, и поспособствовать созданию мест в приютах и для мужчин.

– Проект состоит их нескольких частей, – рассказывает председатель ОО «Ты нужен Украине», проектный менеджер «Everyone has to be protected» Лилия Веревкина. – Одна из них – информационная, цель которой показать, насколько широка эта проблема, ведь домашнее насилие может коснуться и мужчин с инвалидностью, и пожилых, и других незащищенных категорий граждан мужского пола. Также есть в проекте и адвокационная часть, нацеленная на то, чтобы поспособствовать созданию хотя бы одного места в Харьковской области для пребывания там мужчин, которые страдают от домашнего насилия. Причем не на три дня, а от трех до шести месяцев. Сейчас же на Харьковщине вообще не обеспечено такое пребывание. Аналогичная ситуация – по всей Украине.

ХОТЬ ПОД МОСТ ИДИ НОЧЕВАТЬ

Одна из задач проекта – показать реальные истории мужчин-жертв домашнего насилия.

– Вот одна из них. Очень интеллигентный мужчина с высшим образованием, но невысокой зарплатой напрягся и купил свой жене путевку на море. Та встретила на отдыхе другого мужчину, который оказался более успешным, и решила избавиться от мужа – стала всеми правдами и неправдами выживать его из квартиры, оказывать психологическое давление, закатывать скандалы по любому поводу, выхватывать из рук тарелку с обедом и демонстративно бить ее, – рассказывает Юрий Чумак. – Он говорит: «Мое терпение подошло к концу, я не в силах держать себя в руках – вот-вот сорвусь. Мне нужно куда-то уйти из этой квартиры, пока не решится вопрос с разводом и разделом имущества. На съемное жилье зарплаты не хватает. Хоть под мост иди ночевать»… То есть такие ситуации есть. И одна из задач проекта – показать эти истории. Мы хотим снять ролики, где мужчины расскажут реальные истории, и мы сможем адвокатировать идею создания в приютах мест для мужчин не просто на основе статистике, а на основе реальных историй реальных мужчин.

«БОЮСЬ, ЧТО МЕНЯ УЗНАЮТ»

Делиться такими историями мужчины не спешат: «мужики не плачут», «мужики не жалуются»…

– Мужчина, который пострадал от домашнего насилия, уже, будучи загнанным в угол, может пожаловаться в полицию или в социальные службы, но делать свою историю достоянием широкой общественности не хочет: «Даже если мое лицо закроют квадратиками, боюсь, что меня узнают. Для мужика это позор!». Гендерные стереотипы довлеют в обществе, и таким мужчинам очень сложно, – говорит Юрий Чумак. – Поэтому я хочу обратиться к мужчинам: во-первых, мы сможем обеспечить вашу анонимность, обращайтесь. Мы с вами обязательно встретимся. Поделившись своей историей, вы поможете не только себе, но и другим страдающим от домашней тирании.

По его словам, над этой проблемой, с одной стороны, должны задуматься государство и органы местного самоуправления, а с другой – мужчины должны обращаться за помощью.

– Громады должны заботиться о своих жителях и если есть проблемы домашнего насилия, задуматься о необходимости создания приютов для тех, кто от него страдает. Расходы не ложатся исключительно на плечи самой громады – государство выделяет на эти цели субвенцию. А 2021 году выделяется субвенция из госбюджета на создание 28 приютов для пострадавших от домашнего насилия. Если такая необходимость у громады есть, нужно стучать и государство может найти на это средства, – уверен Юрий Чумак. – Цель нашего проекта, чтобы в Харьковской области хотя бы 10% мест в приютах было выделено для мужчин.

ЭТИ ЦИФРЫ – ТОЛЬКО ВЕРХУШКА АЙСБЕРГА

На протяжении 2020 года в полиции ГУ НП в Харьковской области зарегистрировано 804 заявления о совершении правонарушений, связанных с домашним насилием, котореы подали лица мужского пола. За восемь месяцев этого года в полицию поступило 4120 обращений по поводу домашнего насилия, из них 12% – именно от мужчин.

Ирина Канунникова

Вечерний Харьков

Домашнє насильство щодо дітей: небезпечні канікули

Домашнє насильство щодо дітей: небезпечні канікули

З’ясувалося, що під час літніх канікул, залишаючись вдома, діти наражаються на небезпеку домашнього насильства більше, ніж тоді, коли вони навчаються та перебувають у школі.

Проєкт «Шерифи для нових громад» збирає відомості про успішний досвід у вирішенні проблем із забезпечення публічної безпеки в громадах. А також активно вивчає питання запобігання й протидії домашньому насильству, оскільки цей вид насилля є суттєвим чинником, що впливає на загальну безпекову ситуацію в кожній громаді України.

І, відповідно до ст. 34 Конституції України та Закону України «Про доступ до публічної інформації», ми звернулися до Національної поліції з запитом, в якому просили надати наступну інформацію:

  1. Скільки всього було зафіксовано звернень про жорстоке поводження з дітьми (стосовно яких вчинено домашнє насильство або існує реальна загроза його вчинення, та сімей, у яких діти зазнали насильства) в Україні у 2020 році та за 5 міс. 2021 року?
  2. Скільки осіб в Україні було притягнуто до адміністративної відповідальності за домашнє насильство стосовно дітей за статтею 173-2 КУпАП у 2020 році та за 5 міс. 2021 року?

З огляду на те, що Нацполіція, на жаль, не надіслала відповіді на інформаційний запит, ми звернулися вже до Міністерства внутрішніх справ з проханням сприяти відновленню порушеного права на доступ до публічної інформації шляхом надання запитуваних нами відомостей (з корекцією запитуваної інформації за 2021 рікза І півріччя, а не за 5 місяців).

І у відповідь надійшло одразу два листи:

  1. У Департаменті інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України нам повідомили, що за 2020 рік органами поліції зареєстровано 3 433 заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством, подані дітьми. За 5 місяців 2021 року зареєстровано 1 829 таких заяв і повідомлень, у тому числі 331 подано дітьми, які заявляють, що постраждали.
  1. У Департаменті превентивної діяльності Нацполіції поінформували, що за 6 місяців 2021 року до органів поліції надійшло 688 звернень дітей про факти вчинення стосовно них домашнього насильства та 2 959 звернень подано дітьми щодо учиненого домашнього насильства відносно інших осіб.

При цьому, дізнатися кількість осіб, що були притягнуті до відповідальності за таке гидке правопорушення як домашнє насильство щодо дітей, нам не вдалося, позаяк Нацполіція вказала, що «інші запитувані відомості формами звітності не передбачені».

Втім, і отримані цифри є напрочуд наочними. Як бачимо, за даними Нацполіції, у червні (6-му місяці) 2021 року поступило вдвічі більше (688 – 331 = 357) звернень від дітей про вчинення щодо них домашнього насильства, ніж за попередні 5 місяців поточного року. Це може свідчити про те, що під час літніх канікул, залишаючись вдома, діти наражаються на небезпеку домашнього насильства сильніше, ніж тоді, коли вони навчаються та перебувають у школі.

Ця ситуація є схожою з тією, що панувала під час запровадження карантину в березні минулого року (див.: «Домашнє насильство під час карантину: страждають діти»). Нагадаємо, тоді громадська організація «Ла Страда – Україна» у відповідь на наш запит надала інфографіку, з якої слідує, що на Національну дитячу «гарячу» лінію організації в березні 2020 року надійшло 6 812 звернень (у той час як у лютому їх було всього 1 629). І майже 40% з них стосувалися саме насильства та жорстокого поводження з дітьми та комерційної експлуатації дітей.

Зауважимо, що офіційні дані, надані Національною поліцією, вочевидь, не в повній мірі відображають ситуацію з кількістю дітей, постраждалих від домашнього насильства, адже стосуються лише тих випадків, коли дитина сама заявила про вчинення домашнього насильства. Втім, неповнолітні часто соромляться або бояться розповісти про те, що з них знущаються. Основними причинами незвернення дітей до правоохоронних органів експерти вважають страх помсти кривдника, сором перед оточенням, зневіра в можливостях захисту, небажання згадувати та говорити про травмуючи події, а іноді діти просто не знають іншого ставлення до себе, а тому вважають його «нормою»…

Прокоментувати отримані нами відомості ми попросили Олексія Лазаренка, віце-президента Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей», колишнього начальника Департаменту (управління) кримінальної міліції у справах дітей МВС України:

– Слід зазначити, що ці цифри напевно є неповними, адже дитина у віці, скажімо, 7–9 років навряд чи в змозі подати заяву до поліції… Звичайно, шкільні канікули – це період, коли збільшується кількість випадків домашнього насильства стосовно дітей, і кількість правопорушень щодо неповнолітніх взагалі. При цьому, коли діти ходили до школи, педагоги, в разі виявлення ознак домашнього насильства, мали б повідомляти про це поліцію, а під час канікул такий додатковий нагляд, звісно, не здійснюється.

– Зрозуміло, ми не можемо, ґрунтуючись лише на  деяких даних, отриманих від Національної поліції, робити висновки про всю «картину» домашнього насильства щодо дітей…

– Однак ми можемо зробити висновок про те, що в Україні система, яка має захищати права дітей, пробуксовує. З утворенням нових територіальних громад, у малих громадах фактично зникли служби у справах дітей – їх, через брак коштів, об’єднали зі структурами, що займаються молоддю, з соціальними службами, розмили їхні функції.

До того ж, створена на рівні держави Національна соціальна сервісна служба України й не ставить задачі займатися профілактикою домашнього насильства, вона виключно надає соціальні послуги. Родина, яка відчуває, що в ній не все гаразд, має звернутися до соціальних служб, і ті вже вирішують, чи потрібна цій сім’ї відповідна соціальна послуга. Щось на кшталт «спасіння утопаючих є справою рук самих утопаючих».

Отже, як з боку держави, так і з боку територіальних громад контроль за цим питанням відтепер мінімальний. І виходить, що система «child protection» (захисту дітей) у нас напівзруйнована…

– Ми тепер знаємо: коли діти йдуть на канікули, можна очікувати збільшення випадків домашнього насильства щодо них. А що все ж таки можна зробити, аби зменшити таку негативну тенденцію?

– Для того, щоб профілактувати, ми маємо забезпечити, аби діти не вешталися на канікулах де завгодно (щоб потім батьки не «наказували» їх за це, застосовуючи насилля), а також і не сиділи весь час удома (що аж ніяк не йде на користь їх здоров’ю). Раніше багато дітей у червні, як правило, перебували у пришкільних, дитячих чи оздоровчих таборах. Зараз, за умов поширення коронавірусної інфекції, більшість із цих закладів не працює, а дітей просто розпустили по домівках.

Тому громади мають продумати на пору канікул для дітей більш змістовне дозвілля, мусять працювати клуби, секції, коворкінги, де б дітлахи та підлітки могли з користю проводити час. Також це в певній мірі зможе знизити в родинах напругу, яку породжують соціально-економічні проблеми. Умовно кажучи, мати, яка працює на 3-х роботах, з більшим розумінням поставиться до власної дитини, яка зайнята чимось благотворним, ніж у випадку, коли остання безцільно «вбиває час».

– Неодноразово доводилося бачити: напередодні канікул дітям видають брошурки з питань безпеки, приміром, щодо правил поводження на воді, перестороги щодо можливого випадіння з вікна, попередження про підвищену увагу під час знаходження на залізниці тощо. Але певного інструктажу для дітей чи батьків відносно попередження домашнього насильства, як на мене, напередодні канікул не проводиться.

– Звичайно. Оскільки на школу не покладено цей обов’язок. Нечисленним підрозділам ювенальної превенції Національної поліції в пріоритет ставляться запобіжні заходи щодо підліткової злочинності, самовільного залишення домівок. А до профілактики домашнього насильства, як то кажуть, часто не доходять руки.

Через те б я радив, що б освітяни разом із ювенальної превенцією перед канікулами проводили зустрічі з батьками, роз’яснювали їм законодавчі й психологічні аспекти домашнього насильства та ділилися «секретами» стосовно того, як його можна запобігти. А діткам видавалися б такі пам’ятки, в яких би зазначалися номери Національної дитячої «гарячої» лінії, куди вони можуть, у разі потреби, зателефонувати та попросити пораду або допомогу.

До речі, Національна дитяча гаряча лінія:

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів);

— Короткий номер 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів).

 

Довідково:

Дії поліції під час реагування на факти домашнього насильства та захисту прав дітей регламентують:

— Закон України «Про Національну поліцію»;

— Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

— постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. №658 «Про затвердження Положення взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі»;

— постанова КМУ від 03.10.2018 р. №800 «Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю»;

— постанова КМУ від 01.06.2020 р. №585 «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах»;

— наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01.08.2018 р. №654 «Про затвердження порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника»;

— наказ МВС України від 25.02.2019 р. №124 «Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України»;

— наказ Міністерства соціальної політики України та МВС України від 13.03.2019 р. №369/180 «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»

— наказ МВС України від 27.04.2020 р. №357 «Про затвердження Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного реагування в органах (підрозділах) Національної поліції України».

 

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Юрій Чумак

Шерифи для нових громад

Чоловіки теж потребують захисту від домашнього насильства!

Чоловіки теж потребують захисту від домашнього насильства!

«Чоловіки не плачуть», «чоловіки не скаржаться», «справжні чоловіки все стерплять», – такі твердження та настанови українські хлопчики чують ледь не з народження.

І в той же час, за результатами соцопитування «Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків», проведеного Amnesty International в Україні, 65% українських чоловіків у дитинстві були жертвами домашнього насильства.

А більшість із них, подорослішавши, в разі, якщо стикаються з домашнім насильством, воліють мовчати. Втім, навіть у ситуації, коли в суспільстві панують подібні гендерні стереотипи, за інформацією громадської організації «Ла Страда – Україна» (яка адмініструє Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства), 13% звернень щодо домашнього насильства надходять від чоловіків.

Урядова уповноважена із питань гендерної політики Катерина Левченко наголосила, що домашнє насильство стосується і жінок, і чоловіків будь-якого віку, і близько 10-15%, відповідно до узагальненого аналізу жертв домашнього насильства складають чоловіки.

При цьому, протягом 2020 року на урядову гарячу лінію з протидії насильству 15-47 від чоловіків надійшло 27 676 повідомлень, що складає 13,1% від загальної кількості звернень.

Відповідно до «Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. №655, «повнолітні постраждалі особи різної статі розміщуються в окремих притулках (будівлях притулку), утворених відповідно до потреб територіальних громад з урахуванням непропорційного впливу насильства на жінок і чоловіків та можливості здійснення позитивних дій».

Втім, посилаючись на «непропорційний вплив насильства на жінок і чоловіків», органи місцевого самоврядування, як правило, взагалі не виділяють місць у притулках для чоловіків. І у випадках, якщо останні зазнають домашнього насильства, шукати прихисток їм просто ніде.

У рамках проєкту «Everyone has to be protected» («Кожен має бути захищений») ми вирішили з’ясувати: а) якою є офіційна поліцейська статистика щодо домашнього насильства стосовно чоловіків у Харківській області та в Україні загалом; б) чи є на Харківщині та в Україні притулки, в яких передбачені місця й для постраждалих від такого насильства чоловіків.

І для цього надіслали відповідні запити на інформацію до Національної поліції, Головного управління Нацполіції в Харківській області, Міністерства соціальної політики України та Харківської обласної державної адміністрації.

Відповіді виявилися достатньо красномовними:

«Протягам 2020 року у відділах та відділеннях поліції ГУНП в Харківській області зареєстровано 804 заяви, повідомлення про вчинення правопорушень та інші події, пов’язані з домашнім насильством, подані особами чоловічої статі», – такі дані надала нам Харківська поліція у відповідь на інформаційний запит.

«За 2020 рік органами поліції зареєстровано 23 263 заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством, подані дорослими особами чоловічої статі. За 6 місяців 2021 року зареєстровано 6 226 таких заяв і повідомлень, поданих дорослими особами чоловічої статі, які заявляють, що постраждали», – повідомили в Департаменті інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України.

А в Департаменті превентивної діяльності Нацполіції уточнили: «Протягом першого півріччя в органах та підрозділах Національної поліції України зареєстровано 143 887 (2020 рік – 208 784) заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством. За результатами перевірки підтверджено 6 587 фактів насильства стосовно чоловіків. Крім цього, за 6 місяців 2021 року виявлено 54 890 осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) Кодексу України про адміністративні правопорушення (2020 рік – 96 257), з яких 6 558 (11 000) особи жіночої статі, 165 (314) – неповнолітні».

Якщо порахувати, виходить, що в 2020 році 11% скарг щодо домашнього насильства надійшли від чоловіків. І, що характерно, понад 11% притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в 2020 році склали особи жіночої статі. Звісно, кривдниками в сім’ях можуть виступати й інші чоловіки або неповнолітні, однак, вочевидь, найчастіше все ж таки чоловіки потерпають від насильства з боку жінок.

Отже, як бачимо, чоловіки, навіть за даними поліції, не так вже й рідко стають жертвами домашнього насильства.

При цьому, напевно, ці цифри є тільки «верхівкою айсбергу». Адже результати вже згаданого всеукраїнського соціологічного опитування, що його провела Amnesty International у квітні–травні 2021 року, підтвердили, що більшість українських чоловіків схильні замовчувати випадки насильства – незалежно від віку й середовища (ідеться про дім, школу, вулицю тощо як місця, де відбувається насильство). Близько 80% респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або в зрілому віці, не зверталися по допомогу.

На жаль, ці дані аж ніяк не корелюються з кількістю місць у притулках, які виділяють (а точніше, не виділяють) органи влади та місцевого самоврядування для чоловіків – жертв домашнього насильства.

«На території Харківської області з 2007 року діє Комунальна установа Харківської обласної ради «Кризовий соціальний центр для жінок»… До зазначеного закладу можуть звертатися жінки, які постраждали від торгівлі людьми та жінки разом зі своїми дітьми, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі», – повідомили нам у Харківській облдержадміністрації. Як бачимо, чоловікам у цьому притулку (навіть, виходячи з його назви) немає місця.

З 7 районних державних адміністрацій (що уособлюють місцеві органи виконавчої влади усіх районів Харківської області) та з 43 територіальних громад Харківщини нам надійшли відповіді, в яких значиться, що притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, на їх територіях немає. Тому, й місця у таких притулках для чоловіків відсутні. Власне, як і для жінок (за виключенням Лозівського району, на території якого розташований обласний «Кризовий соціальний центр для жінок»).

І тільки Харківська міська рада надала дещо обнадійливу інформацію: «У місті Харкові працює Комунальний заклад «Центр надання допомоги постраждалим від насильства». В структурі закладу працюють відділення притулку для жінок, які постраждали від насильства, яке розраховане на 10 місць, та відділення кризового реагування. Розміщення чоловіків у вищезазначеному притулку не здійснюється. У відділенні кризового реагування Комунального закладу «Центр надання допомоги постраждалим від насильства» є кімнати кризового реагування, які розраховані на 6 осіб, і в яких можуть розміщуватися і жінки, і чоловіки».

При спілкуванні з працівником Департаменту у справах сім’ї, молоді та спорту Харківської міськради ми з’ясували, що, на відміну від притулку для жінок, в якому постраждалі можуть перебувати у комфортних умовах до 3 місяців, у відділенні кризового реагування є кімнати, які фактично виконують функції нічліжки, де нужденні можуть перебувати лише кілька діб. Тобто, замінити собою повноцінний притулок (шелтер) для постраждалих від домашнього насильства, вони, ці кімнати, не можуть.

Довідатися про те, якою є ситуація в цій царині в інших областях України, нам наразі не вдалося, оскільки Мінсоцполітики просто проігнорувало наш інформаційний запит. Зараз триває реформування цього Міністерства та передання значної частини функцій Національній соціальній сервісній службі України, тому, ймовірно, відбувся певний «збій» у роботі чиновників…

Як наголошує експерт з питань протидії насильству проєкту «Everyone has to be protected», голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак, підхід, за якого в комунальних притулках відводяться місця тільки для жінок (та жінок із дітьми), постраждалих від домашнього насильства, є невиправданим та дискримінаційним по відношенню до чоловіків. На сьогоднішній день на Харківщині, в разі, якщо чоловік постраждає від домашнього насильства та вимушений буде, задля уникнення продовження перебування у ситуації насильства, покинути місце свого проживання, знайти належний притулок йому буде ніде.

У той же час, у прийнятій Кабінетом Міністрів України 24 лютого 2021 року «Державній програмі запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року» передбачено розширення мережі спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, зокрема додатково планується створити 450 притулків, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, денних центрів соціально-психологічної допомоги/ спеціалізованих служб первинного соціально-психологічного консультування.

З огляду на вищезазначене, громадська ініціатива «Everyone has to be protected» («Кожен має бути захищений» вирішила провести широку адвокаційну кампанію щодо громадського лобіювання виділення у комунальних притулках для постраждалих від домашнього насильства місць для чоловіків – у кількості, принаймні 10% від загальної.

P.S. Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» та ГО «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА», і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Георгій Кобзар

Права людини в Україні