Команда молоді «Інноватори змін» Чугуївського опорного ліцею №6 провела онлайн-опитування серед підлітків громади на тему «СтопБулінг: скажи, як є!».
У ньому взяли участь 106 молодих людей віком від 10 до 18 років. Серед них 68,9% – жіночої статі та 31,1% – чоловічої.
На питання «Чи були Ви свідком булінгу в освітньому середовищі?» 30,2% відповіли «Так», а ще 38,7% вказали «Так, але дуже рідко». При цьому, на питання «Чи були Ви жертвою булінгу?» ствердно відповіли 32,1% опитаних. Отже, ці дані беззаперечно свідчать про гостроту проблематики булінгу в Чугуївській громаді!
Відповіді на питання «Який вид булінгу Ви найчастіше бачили/відчували?» розподілилися наступним чином:
— Психологічний (бойкот, погрози, принизливі жарти тощо) – 54,7%.
— Кібербулінг (приниження, знущання та переслідування за допомогою телефонного зв’язку, інтернету) – 28,3%.
— Фізичний (побиття, штовхання, підніжки тощо) – 12,3%.
— Сексуальний (прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, сексуальні погрози, жарти тощо) – 2,8%.
— Економічний (крадіжки, вимагання грошей, псування майна тощо) – 1,9%.
Питання «Чи розповідали Ви комусь про випадки булінгу?» передбачало можливість обрати кілька варіантів відповіді (тому загальний підсумок відсотків перевищує 100). Респонденти назвали такі:
— Так, друзям – 52,8%.
— Так, батькам – 46,2%.
— Так, вчителям – 10,4%.
— Так, повідомляв у поліцію – 1,9%.
— Ні, нікому – 30,2%.
Цифри доволі красномовні, вони показують, що до правоохоронців інформація про цькування у шкільному середовищі майже не доходить.
Наступне питання «В яких обставинах, за яких умов, ви були б готові розповісти дорослим/поліції про булінг?» було ключовим в опитуванні. Воно було відкритим, і відповіли на нього 80 юних респондентів/ок. Зауважимо, що сума відсотків і тут перевищує 100%, оскільки учасники/ці опитування могли називати кілька умов одночасно. Підлітки нерідко вказували не одну, а кілька причин, за яких він або вона готові повідомити про булінг. Тому відсотки відображають поширеність мотивів, а не чіткий поділ респондентів на окремі групи:
54% – готові звертатися лише тоді, коли є фізична загроза життю або здоров’ю
Найбільш поширена категорія. Підлітки готові звертатися, коли:
- «б’ють», «є побиття, травми»;
- «є пряма загроза життю або здоров’ю»;
- «булінг перейшов усі межі»;
- «є вимагання грошей»;
- «фізичний, сексуальний булінг».
Висновок: булінг часто не сприймається як достатня причина для звернення, поки не стає небезпечним фізично.
15% – звертаються, якщо не можуть впоратися самостійно
Розповсюджені мотиви:
- «коли не можу сам/сама припинити»;
- «коли розмови з агресором не працюють»;
- «якщо звернення до вчителя не допомогло».
Висновок: підлітки спочатку беруть відповідальність на себе, і лише після виснаження шукають допомоги.
12% – готові говорити, щоб захистити інших (свідки булінгу)
Чимало відповідей про готовність звернутися:
- «якщо булінг відбувається щодо іншої людини»;
- «якщо бачу несправедливість»;
- «якщо жертва слабша або не може захиститися»;
- «якщо кривдник системно булить інших».
Висновок: підліткам легше повідомляти про інших, ніж говорити за себе – це важливий ресурс для профілактики.
7% – за умови довіри, безпеки, анонімності
Чітко звучать умови:
- «за умови анонімності»;
- «якщо буду певна, що вислухають і реально допоможуть»;
- «якщо це буде безпечно для мене»;
- «при повній безпеці».
Висновок: головний бар’єр – страх наслідків і недовіра до системи реагування.
5% – у випадках кібербулінгу та загрози приватності
Окрема група відповідей:
- «кібербулінг»;
- «погрози розповсюдити особисту інформацію»;
- «булінг, пов’язаний із сім’єю, місцем проживання, номером телефону».
Висновок: онлайн-булінг сприймається як особливо небезпечний, коли зачіпає приватність.
6% – вважають, що повідомляти треба завжди
Менша, але важлива група:
- «завжди треба повідомляти»;
- «у будь-яких обставинах»;
- «без різниці – все одно розповіла б».
Висновок: є підлітки з високою правосвідомістю, на яких можна спиратися як на агентів змін.
8% – не готові звертатися за жодних умов (тривожна група)
Дуже важлива категорія:
- «ні в яких випадках»;
- «нема сенсу»;
- «нікому»;
- «я би відповів булінгом»;
- «не можу / важко відповісти».
Висновок: це свідчить про:
- досвід неефективної допомоги;
- нормалізацію насильства;
- або страх ще більшого погіршення ситуації.
Таким чином, ми бачимо, що:
— Понад 50% чугуївських підлітків готові говорити вголос про булінг лише тоді, коли вже є фізична загроза.
— Лише 6% мають внутрішню установку звертатися на ранніх етапах.
— Майже кожен десятий не бачить сенсу скаржитися взагалі.
— Важливими факторами задля того, аби повідомляти про булінг, є безпека, серйозність шкоди, довіра до дорослих і відсутність негативних наслідків для себе.
Все це напряму вказує на потребу профілактичних заходів, а не лише кризових реагувань. Тому «Інноватори змін» міркують про те, як провести в громаді ефективну та креативну правопросвітницьку кампанію в школах, спрямовану на запобігання булінгу.
P.S. Опитування проводилося в межах освітньої програми UActive, що впроваджується Благодійним фондом savED.
to be continued
Юрій Чумак