Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Допомогли Нацполіції усунути правову прогалину в роботі з громадськими формуваннями

Допомогли Нацполіції усунути правову прогалину в роботі з громадськими формуваннями

Проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає, як забезпечують свою безпеку територіальні громади України – на засадах співпраці поліції та громадськості. Предметом дослідження є діяльність різних категорій цивільних осіб, що долучаються до профілактики правопорушень. І один із акцентів уваги спрямовано на роботу громадських формувань з охорони громадського порядку.

Раніше питання організації роботи міліції/поліції з громадськими формуваннями регламентувались наказом МВС України від 23.08.2011 №608 «Про затвердження Інструкції щодо організації роботи органів внутрішніх справ України із забезпечення взаємодії з населенням та громадськими формуваннями з охорони громадського порядку у сфері профілактики правопорушень».

Проте, відповідно до наказу МВС України №333 від 26 квітня 2019 року «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства внутрішніх справ України», наказ від 23.08.2011 №608 було скасовано.

Також на наш запит Департамент юридичного забезпечення МВС повідомив, що «протягом 2019–2020 років нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ та/або Національної поліції України, які регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, не видавалися».

Зауважимо, що стаття 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» висуває тверду вимогу: «Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах Національної поліції, підрозділах Державної прикордонної служби України і одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки… Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ…».

А порядку такого, як ми з’ясували, на сьогоднішній день немає. Тому проєкт «Шерифи для нових громад» нагадав про цю проблему МВС та звернувся з пропозицією розглянути питання щодо прийняття відомчого нормативного акту, який би регулював організацію роботи Національної поліції щодо забезпечення взаємодії з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку.

І от нещодавно ми отримали відповідь, в якій йдеться: «На теперішній час Національною поліцією України розроблено проєкт нормативного акта, яким запроваджуватиметься правове врегулювання взаємовідносин Національної поліції України та громадських формувань. Проєкт цього нормативного акту проходить погодження зацікавлених підрозділів Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України для доповіді і затвердження Міністром внутрішніх справ України, а також наступної державної реєстрації в Міністерстві юстиції України».

МВС_відповідь

Отже, завдяки пильності та активності громадських дослідників проєкту «Шерифи для нових громад» вже найближчим часом буде усунута дана юридична прогалина та робота Національної поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку організовуватиметься на чітких правових засадах.

Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях

Дорослішання людини та «дорослішання» країни

Дорослішання людини та «дорослішання» країни

Такою була тема онлайн-обговорення за участі студентів Харкова і Маріуполя, що відбулося 9 грудня в межах Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Основою для дискусії стала стрічка «Голубки з передмістя», що оповідає про тінейджерів з невеликого депресивного містечка в Шотландії. Дідусь головної героїні відкриває залу для боксу і проводить виставки голубів – задля того, аби дати своїй онуці та іншим місцевим підліткам альтернативу вулиці. Однак соціально-економічні проблеми міста, в якому для юної дівчини є лише дві «перспективи» – завагітніти або «сісти» (у в’язницю), даються взнаки. І незабаром після народження дитини вона наважується на переїзд, а на новому місці знаходить і роботу, і новий сенс життя.

Після перегляду студентки й студентки Харківського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом та Маріупольського державного університету активно обговорювали кіно, порівнювали побачене з українськими реаліями, зазначали, що подібні фільми (за обов’язкової їх модерації) необхідно показувати ще дітям, починаючи з 5-го класу – аби зробити певне щеплення від гострих проблем підліткового віку.

Запрошена експертка – арт-терапевтка, кандидатка психологічних наук, доцентка Харківського інституту МАУП Інна Литвинова підкреслила, що для підліткового віку властивим є те, що батьки та дорослі не є авторитетами для тінейджерів, зачасту молоді люди не сприймають порад, а на власному досвіді, роблячи помилки, шукають свій шлях у житті. Тому батькам доцільно говорити про складні й важливі речі з дітьми ще до досягнення ними пубертатного періоду.

Регіональний координатор Docudays UA на Донеччині Григорій Курачицький зауважив, що батьки мають бути не тільки наставниками, але й друзями для своїх дітей, більше спілкувалися з ними, тоді останні будуть відповідати довірою і повагою татусям і матерям.

На переконання кандидатки економічних наук Ольги Телепнєвої, діти мають приходити в доросле життя здоровими – як фізично, так і морально. А на це, крім особливостей психологічного розвитку, впливає і соціально-економічне становище. Адже за умов кризи, навпаки, розростаються такі соціальні хвороби як алкоголізм, наркоманія, злочинність.

Як впливає болючий процес дорослішання країни на дорослішання людини? – На цьому питанні акцентувала свою увагу доцент кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного університету Світлана Арабаджи. Їй фільм нагадав про рідний Маріуполь – промислове місто, індустріальний потенціал якого останнім часом поволі знижується. І нові виклики потребуватимуть нових сучасних рішень.

Україна на своєму шляху до розвинутої модерної держави, в якій би панувало верховенство право, незважаючи на вже майже 30-річний вік, є ще «підлітком». – На цьому зробив наголос регіональний координатор Docudays UA на Харківщині Юрій Чумак. «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», – закарбовано у ст. 3 Конституції України. От коли ці важливі слова перетворяться на практичну реальність, наша країна дійсно стане «дорослою» та правовою.

Георгій Кобзар

Як я запитував про президентське «опитування»

Як я запитував про президентське «опитування»

Як тільки президент України Володимир Зеленський виступив із ідеєю щодо проведення 25 жовтня «опитування суспільства», навколо цієї ініціативи виникло багато непорозумінь та чуток. При цьому коментарі з владного олімпу суперечили один одному та не давали можливості збагнути всю глибину президентського задуму.

Тому я вирішив роз’яснити це особисто в глави держави та гаранта додержання Конституції України, й 16 жовтня спрямував йому запит на інформацію. В якому просив відповісти:

  1. Яким законним чи підзаконним нормативно-правовим актом України визначено порядок такого опитування суспільства? В разі, якщо президентом України приймався відповідний нормативно-правовий акт, прохання надати копію останнього.
  2. Які органи влади, інші державні органи та структури залучатимуться до проведення даного опитування суспільства? Яку кількість осіб планується задіяти?
  3. Скільки коштів буде виділено на організацію та проведення опитування суспільства 25 жовтня? Які джерела цього фінансування: державний бюджет, кошти міжнародних донорів, особисті накопичення певних осіб, гроші від благодійних фондів тощо? Прохання вказати відповідні суми витрат.

Як і передбачено законодавством, протягом 5 робочих днів надійшла відповідь з Офісу президента, в якій мене інформували, що »на підставі частини 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»… прийнято рішення про продовження строку розгляду запиту протягом 20 робочих днів з дати його надходження».

Принагідно нагадаю, що у зазначеній нормі Закону йдеться про те, що пролонгація терміну розгляду запиту можлива »у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних». Вочевидь, Офісу президента потрібно було шукати великий обсяг даних щодо ініціативи керманича держави, тим більше, що інформація про неї, яку озвучували владні речники, змінювалася ледь не щодня. До того ж, продовження строку надання відповіді дозволяло «проскочити» дату дня голосування 25 жовтня, після якого дані відомості вже значно втрачали свою актуальність.

1.-Vidpovid-OP_1

Утім, провівши в день виборів власний моніторинг того, як відбувалося це дивне «опитування» на практиці, я ще з більшим нетерпінням вирішив дочекатися остаточної відповіді від Офісу президента.

Годі й говорити, яким було моє розчарування, коли 6 листопада прийшов лист, в якому ніякої інформації по суті фактично не було. У ньому йшлося, що »за інформацією, наданою Директоратом з питань інформаційної політики Офісу президента України, організацію та проведення опитування, ініційованого президентом України В. Зеленським під умовною назвою «5 питань», здійснювала партія «Слуга народу». Власне, до того часу цю версію вже оприлюднила сама партія, тому новиною така відповідь не стала. Однак це аж ніяк не знімало з «порядку денного» всі 3 мої запитання. Натомість, мене повідомляли, що мій запит переслали до політичної партії «Слуга народу». А також (незрозуміло, для чого, оскільки я цього не запитував), надавалися «попередні результати» опитування.

2.-Vidpovid_OP_2

З цього приводу зауважу, що за умов, коли: а) ніхто з «волонтерів», що його проводили, не цікавилися, де проживає респондент, та чи заповнював він (вона) вже цей опитувальник; б) опитувальники були надруковані на простих папірцях формату А4, що не мали жодного ступеню захисту; в) соціологічної вибірки ніхто не робив та не дотримувався; г) за процесом опитування та подальшого зведення підсумків ніхто не спостерігав, – його «результати» могли бути абсолютно будь-якими.

Отже, відверто кажучи, мене все ж таки більше цікавили відповіді на мої запитання до президента щодо його опитування, ніж дані про те, що там у такий спосіб «наопитували».

І от, бінго, нарешті 18 листопада (тобто, через 23 робочі дні з дати надсилання мною запиту), від партії «Слуга народу» надійшов лист (датований 17.11.2020), в якому мене повідомляли, що дана партія »виступила замовником опитування «5 питань президента України» та сплачувала послуги з організації цього опитування за рахунок внесків на підтримку Партії». А з огляду на те, що юридична особа, яка не є суб’єктом владних повноважень, зобов’язана надавати інформацію лише стосовно використання бюджетних коштів, «Слуги народу» зробили поспішний висновок: »відтак інформація щодо фінансування зазначеного опитування не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Я хотів було пожартувати, що «Слуга народу» після доволі невтішних для себе місцевих виборів – 2020 (для мобілізації виборців під час яких, власне, й було організоване це «опитування»), розписалася в тому, що більше не є «суб’єктом владних повноважень». Але залишу це для іншого разу.

А тут замічу, що, якщо партія «Слуга народу» замовляла та оплачувала опитування, то в даному випадку вона вчиняла, як суб’єкт господарювання. І до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Певно, що відомості, за які кошти було профінансовано чи то президентське, чи то «слуганародне» опитування, неабияк цікавлять українське суспільство.

До того ж, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» вказує, що »предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману».

Пряме намагання президента «підіграти» своїм «опитуванням» одному з суб’єктів виборчого процесу – партії «Слуга народу» – суперечить принципам виборчого права. А спроби «пропетляти» – замість надання інформації на прямо поставлені питання (уважний читач може пересвідчитися, що не на одне з запитань мого запиту повної та чіткої відповіді так і не було надано) – вказує на ймовірність такого «введення громадськості в оману».

Обнадійливим можна назвати тільки те, що «Слуга народу» пообіцяла повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про витрати на «5 питань президента України» у звіті за IV квартал 2020 року. Сподіваюсь, що антикорупціонери та розслідувачі матимуть змогу дослідити ці дані в «Єдиному державному реєстрі звітності політичних партій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» на офіційному веб-сайті НАЗК. Адже все таємне рано чи пізно стає явним.

Щоправда, очікуватися на те, що президент Володимир Зеленський у майбутньому не буде впроваджувати сумнівні та не визначені законодавством (читай – незаконні) «ініціативи», поки що особливих підстав немає…

Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

Рубрика

Чи мають право голосу на місцевих виборах особи, які перебувають у СІЗО?

Чи мають право голосу на місцевих виборах особи, які перебувають у СІЗО?

З таким питанням до громадського омбудсмена із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області Юрія Чумака звертався член Харківської обласної територіальної виборчої комісії. ОПОРА адресувалася за роз’ясненням до Центральної виборчої комісії. Відповідь була негативною. Втім, таке позбавлення виборчих прав суперечить Конституції.

«Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними», – говорить стаття 70 Конституції України.

Виходячи з її змісту, можна дійти до висновку про те, що в нашій країні не мають права голосу:
— негромадяни України (тобто, іноземці та апатриди);
— громадяни України, яким ще не виповнилося 18 років;
— громадяни України, визнані судом недієздатними.

Все! Будь-які інші категорії, яких би можна було позбавити права голосу, в Конституції не згадуються.

Окрім того, в ч. 2 ст. 8 Основного Закону закарбовано: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Однак на практиці це, на жаль, далеко не так. Позаяк у виборчих законах, що приймаються в Україні, перелік «позбавленців» почасту є більшим. Приміром, до 2020 року на місцевих виборах права голосу фактично не мали вимушені переселенці.

Крім того, законодавці, котрі приймали новий Виборчий кодекс України, у ч. 7 ст. 7 включили норму, згідно з якою, крім осіб, визнаних судом недієздатними, вирішили вважати «такими, що не належать до жодної територіальної громади, та не мають права голосу на місцевих виборах» ще й військовослужбовців строкової служби, громадян України, які проживають за кордоном, та тих, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Заради справедливості зазначу, що ця норма не є новацією Виборчого кодексу. Адже й у Законі України «Про місцеві вибори», прийнятому в 2015 році, й у Законі «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (в редакції 2010 року) містилися абсолютно ідентичні приписи, які дослівно відтворили у Виборчому кодексі.

Також і в першій редакції Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», прийнятій ще в 2004 році, вказувалося, що «не мають права голосу на місцевих виборах… громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі».

А Закон «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», що діяв з 1998 року, мав більш обережне формулювання: «Здійснення виборчого права  зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, – на час перебування в цих місцях».

Термін «місця позбавлення волі» можна визначити за допомогою ст. 63 Кримінального кодексу України, в якій йдеться про те, що позбавлення волі є одним із видів покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Проте, крім громадян, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, є ще чимала група осіб, що знаходяться у слідчих ізоляторах (ізоляторах тимчасового тримання). «Попереднє ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили», – говориться у ст. 1 Закону України «Про попереднє ув’язнення».

Отже, як бачимо, ці громадяни не потрапляють навіть під ті категорії, яких для «спрощення» позбавили права голосу на місцевих виборах. Враховуючи, що СІЗО є в кожному регіоні України та в них переважно ув’язнені особи, що проживають у відповідній області, логічним було б надати їм хоча б можливість проголосувати на виборах до обласних рад.

Власне, з питанням щодо того, чи потрібно забезпечити право голосу на таких виборах «сидельцям» Харківського СІЗО, до мене під час кампанії місцевих виборів-2020 звернувся член Харківської обласної територіальної виборчої комісії, який має досвід роботи в правозахисній громадській організації та, вочевидь, правову свідомість.

Оскільки прямих норм з цього питання Виборчий кодекс України не містить, я запитав про це в старшої радниці ОПОРИ з юридичних питань Ольги Коцюруби. Виявилося, що Громадянська мережа ОПОРА вже адресувалася щодо цього до Центральної виборчої комісії. На що отримала відповідь, яку, якщо відкинути задовгу «прелюдію», можна звести до однієї тези: «Частиною шостою статті 30 Кодексу (мається на увазі Виборчий кодекс України – прим. автора) передбачено, що для підготовки та проведення голосування і підрахунку голосів виборців на місцевих виборах використовуються лише спеціальні виборчі дільниці, що існують на постійній основі у стаціонарних закладах охорони здоров’я. Організацію голосування виборців на місцевих виборах у слідчих ізоляторах Кодексом не передбачено».

Таким чином виходить, що громадян, вина яких у скоєнні кримінальних правопорушень ще не встановлена вироком суду, вже позбавили одного з конституційних прав – права голосу. Принаймні, на місцевих виборах.

Через те, народним депутатам та суддям Конституційного Суду України пора звернути свою увагу на це кричуще порушення Основного Закону. З огляду на те, що в СІЗО має шанс опинитися будь-хто з можновладців – в установи попереднього ув’язнення вони «заїжджають», як свідчить практика, частіше, ніж до місць позбавлення волі, – не слід нехтувати правами ув’язнених.

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА

Врахувати помилки: «другий тур» виборів в Україні необхідно забезпечити належними протиепідемічними заходами

Врахувати помилки: «другий тур» виборів в Україні необхідно забезпечити належними протиепідемічними заходами

Зараз мапа карантинних зон України виглядає, як осіннє листя: вона вся червоно-помаранчева.

11 листопада уряд запровадив «карантин вихідного дня». Одночасно чиновники, політики, представники МОЗу вголос говорять про необхідність посилення карантинних заходів, ледь не введення нового локдауну. Проте чомусь «забувають» вказати на одну з ймовірних причин сьогоднішнього спалаху пандемії: недостатньо ефективне забезпечення протиепідемічних заходів під час проведення голосування з місцевих виборів 25 жовтня 2020 року.

У день виборів, здійснивши моніторинг 15 виборчих дільниць у Харкові та області, й побачивши на власні очі і кабінки для голосування людей з маломобільних груп населення, поєднані з кабінками для осіб з симптомами респіраторних захворювань, і термометри, які показували температуру виборців у 32-34 (а одного разу й 25) градусів, і натовпи перед приміщеннями для голосування, в яких люди стояли без дотримання соціальної дистанції, і членів ДВК, які сміливо (але необачно), не маючи належного захисту від потенційного зараження, ходили з маленькою скринькою до тих, хто через хворобу не зміг прийти до дільниці, і… одним словом, я був трохи ошелешеним.

Тому вирішив зателефонувати медичному експерту – лікарю, кандидату медичних наук Андрію Роханському, аби спитати в нього, наскільки така ситуація може вплинути на поширення інфекції коронавірусу.

Нижче наводжу стислі тезитого, що він мені тоді розповів:

  1. Будь-які масові заходи, навіть з дотриманням протиепідемічних мір, все одно несуть певні ризики.
  1. Основна маса людей на виборах перебуває в масках, які фільтрують, проте не затримують на 100% поширення вірусу. Набагато краще, аби всі, хто приходив на виборчі дільниці, були в респіраторах, які не дають вірусу ані потрапити до організму, ані вийти назовні.
  1. Основні ризики є для членів виборчих комісій, а також для правоохоронців, які постійно знаходяться у закритих приміщеннях, нерідко – понад добу. І не слід забувати, що маски, в яких вони працюють, розраховані всього на 2-3 години (тому їх необхідно регулярно міняти). При цьому ті, хто працював на дільницях, що мають маленькі приміщення для голосування, наражалися на більшу небезпеку – через скупчення людей і обмеження повітря.
  1. Загроза зараження на COVID-19 та тяжкості протікання хвороби напряму залежить від «вірусного навантаження», тобто, кількості вірусів, які особа, умовно кажучи, «спожила». Якщо хтось контактує з багатьма людьми, що мають коронавірус, шанси захворіти, на жаль, збільшуються.
  1. Градусники для температурного скринінгу, як і будь-які інші медичні прилади, мали пройти метрологічну сертифікацію. З огляду на стислі терміни, в які їх купували, та великі обсяги таких закупівель, вірогідним є те, що таку сертифікацію термометри не пройшли. Та ще й членів виборчих комісій навряд чи встигли належно навчити ними користуватися. За таких умов недивним є те, що градусники показують занижену температуру, через те свою превентивну функцію такий скринінг не забезпечує.
  1. До того ж, якщо врахувати обмеження, встановлені Кабміном до певних територій, які входять до так званих «помаранчевої» та «червоної» зон карантину, то проведення в більшості з них «масових заходів», якими є вибори, взагалі мало бути унеможливлене. Втім, було прийнято політичне рішення про те, що вибори відбудуться «за будь-якої погоди», тобто, за будь-якої епідемічної ситуації…
  1. Інкубаційний період у COVID-19 складає, в середньому, до 14 днів. Отже, якраз через 2 тижні після дня голосування ми зможемо побачити, наскільки вибори вплинули на поширення коронавірусної інфекції в Україні.

Аби не наврочити, я вичекав ці 2 тижні. І, на жаль, прогнози медичного експерта справдилися – крива захворюваності на коронавірус в нашій країні різко пішла вгору.

Не маючи цифр щодо кількості членів дільничних та територіальних виборчих комісій, які захворіли після 25 жовтня (адже така статистика ніким не ведеться), в якості певної ілюстрації наведу цифри, що публікує Міністерство внутрішніх справ стосовно своїх працівників (значна частина яких – працівники поліції та рятувальники – якраз чергували на виборчих дільницях):

— 15 жовтня – за добу зафіксовано 213 випадків COVID-19 серед працівників МВС.

— 16 жовтня – за добу зафіксовано 247 нових лабораторно підтверджених діагнозів коронавірусної хвороби серед працівників системи МВС.

— 30 жовтня – зафіксовано 378 лабораторно підтверджених діагнозів коронавірусної хвороби у працівників МВС.

— 10 листопада – COVID-19 зафіксовано у 569 правоохоронців.

Нагадаю, урядова постанова, що затвердила «Порядок здійснення протиепідемічних заходів під час організації та проведення виборів», була прийнята 14 вересня. Нею всі видатки, пов’язані із здійсненням протиепідемічних заходів у зв’язку з організацією та проведенням виборів, покладалися за рахунок коштів місцевих бюджетів (в тому числі резервних фондів зазначених бюджетів). Однак органи місцевого самоврядування, які втілювали в життя приписи Кабміну, були обмежені не тільки фінансово, але й у часі…

Я не ставлю за мету привести читачів до висновку, що місцеві вибори в Україні в жовтні 2020 року взагалі не слід було проводити. Та й юридично не можна скасовувати місцеві вибори (існує лише можливість їх відстрочки за умови введення в країні надзвичайного стану).

А даною статтею хочу наголосити на тому, що нашвидкуруч організовані протиепідемічні заходи (незважаючи на значні суми, витрачені на них з місцевих бюджетів), на жаль, не були достатньо дієвими.

P.S. У низці громад України незабаром відбудеться повторне голосування з виборів міських голів. Хочеться сподіватися, що, знаючи про перелічені вище недоліки та помилки, місцеві владники зможуть забезпечити всі необхідні протиепідемічні умови під час проведення «другого туру».

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА

Безпекові програми Харківщини: «перші ластівки»

Безпекові програми Харківщини: «перші ластівки»

У Харківській області до 25 жовтня 2020 року було створено 23 об’єднані територіальні громади (ОТГ). Таким чином завершується реформа децентралізації проведенням місцевих виборів на новій територіальній основі громад. Тепер освіта та охорона здоров’я, адміністративні та соціальні послуги, дороги та освітлення, водопостачання та вивіз сміття, благоустрій та забудова, і навіть створення безпечного середовища на своїй території – перейшли до компетенції місцевої влади об’єднаних громад. Саме органи місцевого самоврядування ОТГ мають займатися вирішенням більшості питань в громаді, виділяти на це кошти і нести відповідальність за успішність та ефективність такої діяльності.

Ілюстрація з сайту https://decentralization.gov.ua/

З огляду на те, що проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає досвід громад у самостійному розв’язанні безпекових проблем, ми вирішили дізнатися, як ОТГ на Харківщині намагалися вирішувати це питання на системному рівні. Та, чи існують в об’єднаних територіальних громадах програми забезпечення громадської безпеки (профілактики злочинності тощо). І, якщо так, попросили надати копії даних документів.

З відповідей, що отримали, виявилося, що подібні програми існують у 5 громадах:

  1. Комплексна програма профілактики правопорушень, затверджена рішенням Золочівської селищної ради від 15.03.2019 р.
  2. Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки, затверджена 30.05.2016 р.
  3. Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік, затверджена рішенням від 24.01.2020 р.
  4. Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок», затверджена 28.02.2020 р.
  5. Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки, затверджена 14.07.2016 р.

Також Пісочинська селищна рада повідомила, що на території ОТГ діє Меморандум про співпрацю та партнерство між Головним управління Національної поліції в Харківській області та Пісочинською селищною об’єднаною територіальною громадою (від 30.07.2019 року).

Такі меморандуми є типовими та підписані між ГУНП в Харківській області з 13 ОТГ Харківщини, в яких з початку поточного року впроваджено проєкт Національної поліції «Поліцейський офіцер громади».

Дані меморандуми передбачають, зі боку ГУНП – забезпечення ефективності надання поліцейських послуг, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», а з боку ОТГ – вирішення спільно з ГУНП та його відповідним відокремленим підрозділом (тобто, місцевим відділом або відділенням поліції) питання щодо створення належних умов для служби поліцейських.

Повертаючись до програм, розглянемо їх окремо.

1. Золочівська «Комплексна програма профілактики правопорушень», яка була розрахована на 2019 рік, включає в себе 6 розділів, найбільшу цікавість з яких представляє розділ ІІІ (Основні заходи щодо виконання Програми). До таких заходів віднесені:

3.1. Організаційні заходи.
3.2. Заходи з охорони публічного порядку, профілактики правопорушень у громадських місцях та в умовах вулиці.
3.3 Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх, молодіжне середовище та попередження насильства у сім’ї.

Однак виписані вони без конкретизації, як саме ці заходи планується втілювати в життя. Наприклад, за напрямком 3.2. пропонується: «Забезпечувати охорону публічного порядку та безпеку громадян під час проведення на території селищної ради соціально-політичних, спортивних та культурно-масових заходів з масовим перебуванням громадян». І вказані виконавці: Виконавчий комітет ОТГ, Золочівське відділення поліції Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області. До речі, такі ж виконавці значаться й в усіх інших пунктах Програми.

Конкретика, хоча й не повна, з’являється тільки в розділі ІV (Ресурсне забезпечення Комплексної програми профілактики правопорушень). У ньому зазначено: «На сьогоднішній день на обслуговування території ОТГ задіяно 3 службових автомобілі, на ремонт та придбання автозапчастин до них необхідно 150 тис. грн, придбання паливно-мастильних матеріалів – 200 тис. грн».

Також йдеться про те, що «необхідно придбати та встановити в найбільш криміногенних ділянках додаткові відеокамери (3 шт. на суму 200 тис. грн)». Наскільки ця ціна є виправданою, які саме камери планується купити за бюджетні кошти – не уточнюється.

До того ж, золочівські депутати вирішили, що для профілактики правопорушень конче необхідним є «придбання канцелярського приладдя (папки-накопичувачі, поштові конверти – 10 тис. грн), паперу (білого – 50 пачок – 5 тис. грн) та придбання витратних та інших матеріалів для комп’ютерної та оргтехніки (на суму 6 тис. грн)».

Характерно, що будь-які інші інституції, крім Виконавчого комітету ОТГ та Золочівського відділення поліції, у Програмі не згадуються. Отже, місцеві владники вважають, що забезпечити безпеку в громаді цілком можливо зусиллями самих лише чиновників і поліції. Хоча міжнародний та вітчизняний досвід свідчать — успіху в організації безпечного середовища можна досягти лише обєднавши зусилля всієї громади, в першу чергу шерифів.

2. «Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» виписана доволі розлого. Містить загальну частину, мету, головні напрямки та механізм реалізації.

А заходи реалізації Програми включають:

І. Організаційно-правове забезпечення профілактики правопорушень.
ІІ. Запобігання злочинним посяганням на життя, здоров’я, честь і гідність громадян, їх майнові інтереси.
III. Зменшення криміналізації економічних відносин.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
V. Заходи щодо запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Підтримання публічної безпеки та порядку.
VІІІ. Фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення заходів програми.

Важливо, що Програма передбачає залучення, крім Ізюмського відділу поліції, ще управлінь та відділів Ізюмської міської ради, також і районні управління Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби, Служби безпеки України, відділ Кримінально-виконавчої інспекції (нині – Центру пробації) та Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції.

У Програмі зазначено про необхідність «сприяти наданню всебічної підтримки для виконання програм (проєктів) дитячих, молодіжних, жіночих та інших громадських організацій і благодійних фондів, спрямованих на організацію та проведення інформаційно-пропагандистських компаній, тематичних акцій, конкурсів з питань профілактики правопорушень, правового виховання дітей та молоді».

Важливо, що в заходах із підтримки публічної безпеки та порядку вказано: «Під час складання проєктів місцевого бюджету впродовж 2016–2020 років, у межах дії цієї Програми розглянути питання щодо виділення коштів для забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку та заохочення громадських помічників дільничних інспекторів поліції відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону».

Щоправда, таких громадських формувань на території Ізюмщини наразі немає. Тому, можливо, Ізюмській міській раді доцільніше було б спочатку сприяти створенню такого дієвого формування, а потім вже «розглядати питання щодо виділення коштів» для нього. До того ж, з 2017 року, на жаль, вже неможливо заохочувати громадських помічників дільничних інспекторів поліції, позаяк вони зникли з відомчих нормативних актів МВС.

Також Програма містить і певні анахронізми. Зокрема, намічено «провести заходи щодо припинення незаконного виробництва, розповсюдження і реалізації аудіо-, відеопродукції, компакт-дисків…».

Цікаво, що у Програмі пропонується «з метою створення належних умов праці, підняття іміджу працівників поліції серед населення, придбати формений одяг» останнім. Хоча Законом України «Про Національну поліцію» вже передбачено, що «поліцейський отримує однострій безоплатно» і, напевно, не за рахунок місцевих рад (однак поліцейські в різних регіонах України подекуди жаліються, що на практиці доводиться купувати ледь не всі предмети форменого гардеробу за власні кошти).

У Додатку «Прогнозні розрахунки видатків на реалізацію «Комплексної програми профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» планується витрачати щорічно на:

— придбання спеціальної оргтехніки – 150 тис. грн;
— придбання паливно-мастильних матеріалів та запчастин для службового автотранспорту – 300 тис. грн;
— придбання та встановлення в публічних місцях систем відеоспостереження – 300 тис. грн;
— придбання матеріалів для проведення поточного ремонту адміністративної будівлі – 200 тис. грн;
— придбання форменого одягу та засобів спеціального захисту – 250 тис. грн;
— придбання інвентарю та предметів довгострокового користування – 15 тис. грн.

Разом виходить сума в 1 млн 215 тис. грн – і так 5 років поспіль.

До Програми потім вносилися зміни, якими «для більш ефективної роботи Ізюмської місцевої прокуратури» останній виділялися кошти «для поліпшення матеріально-технічної бази».

3. Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік є ґрунтовним документом. Вона включає паспорт, визначення проблем, на розв’язання яких вона спрямована, мету та завдання, обсяги й джерела фінансування, строки реалізації, очікувані результати, а також безпосередньо заходи.

До останніх відносяться:

І. Організаційні заходи.
ІІ. Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.
ІІІ. Протидія злочинності і корупції.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на дітей та молодіжне середовище.
V. Запобігання поширенню наркоманії та пияцтва.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Охорона громадського порядку.
VІІІ. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення профілактичної роботи.

При цьому більшість із заходів, на думку малинівських депутатів, чомусь «фінансування не потребують», хоча вимагають значних часових затрат та людських ресурсів.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 244 280 грн. З яких 130 тис. грн планується витратити на встановлення на вулицях та в інших громадських місцях систем відеоспостереження, а решту – на забезпечення дільничних офіцерів поліції (поліцейських офіцерів громади) службовим приміщенням, засобами зв’язку, оргтехнікою, меблями, необхідними побутовими приладами, поточний ремонт службового автотранспорту ПОГів, придбання запчастин та паливно-мастильних матеріалів для нього.

Ми вже писали про активну роботу малинівських поліцейських офіцерів громади (див.: «Персональне маленьке відділення поліції» або Один день із життя двох поліцейських офіцерів громади) і, на нашу думку, вони несуть службу достатньо ефективно.

4. Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок» прописана своєрідно. З одного боку, в ній є паспорт, склад проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом, мета, строки та етапи виконання, напрями діяльності, ресурсне забезпечення, контроль за ходом виконання та очікувані результати.

А з іншого, вона не має детального розподілу витрат, а лише містить щорічний обсяг коштів на забезпечення заходів на протидію злочинності. Він виглядає так: 2020 рік – 270 тис. грн, 2021 рік – 284,31 тис. грн, 2022 рік – 298,80 тис. грн. Разом – 853 111 грн.

Таким чином, зрозуміти, на які саме напрямки, завдання та заходи – які бюджетні асигнування будуть спрямовані, неможливо.

З того, що на початку Програми вказано, що вона розроблена «в умовах дієвої взаємодії Харківського ВП ГУНП в Харківській області з Виконавчим комітетом Мереф’янської міської ради», можна здогадатися, що й фінансування на профілактику правопорушень на території цієї ОТГ дістанеться цим двом структурам. Інші правоохоронні органи, державні структури та недержавні інституції в Програмі не згадуються.

5. «Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки» включає такі напрямки:

І. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
ІІ. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
ІІІ. Протидія рецидивній злочинності.
ІV. Матеріально-технічне та кадрове забезпечення профілактичної роботи.

Особливістю даної Програми є те, що всі заходи береться проводити сільська рада, причому – постійно. Проте фінансову допомогу сама рада готова надати Липецькому відділенню поліції Харківського ВП ГУНП в Харківській області (на придбання камер відеоспостереження в с. Циркуни, а також на паливно-мастильні матеріали, оргтехніку, комп’ютерну техніку та меблі – вочевидь, для поліцейських офіцерів громади), управлінню СБУ в Харківській області (на оновлення матеріально-технічного забезпечення) та Харківській місцевій прокуратурі (на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення). Щоправда, обсяги такого фінансування взагалі не вказуються.

Підсумовуючи, хочеться зауважити, що проаналізовані програми, незважаючи на недовершеність, є «першими ластівками» в системній діяльності органів місцевого самоврядування ОТГ Харківської області у сфері забезпечення безпеки у власних громадах. Тому їх роботу та досвід слід вітати.

В якості певного орієнтиру можемо запропонувати змістовно поєднати програми, прийняті в Ізюмі та Малинівці, створивши найкращу форму, гідну для наслідування іншими громадами.

Звісно, є широке поле до поліпшення та вдосконалення подібних документів:

  1. До них слід включати взаємодію не тільки з поліцією, але й з іншими державними та недержавними структурами.
  1. Потрібно передбачати чітке фінансування (кошторис видатків) окремих заходів.
  1. Кроки з реалізації доцільно закріпляти у конкретному плані заходів, який додавати до безпекової програми.

І бажаним було б передбачати підтримку різних форм організації безпеки в громадах, без яких ефективна розбудова безпечного середовища є дуже ускладненою, якщо не сказати – неможливою.

P.S. 12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. В результаті в країні створено 1438 територіальних громад (а також 31 тергромаду на непідконтрольній території в межах Донецької та Луганської областей). Після місцевих виборів 25 жовтня всі громади на підконтрольній території набувають права ОТГ. Повноваження, ресурси і відповідальність передаються від центральної влади на місця, і вирішувати питання безпеки тепер доведеться громадам. А для того, аби робити це системно й ефективно, необхідно приймати та втілювати в життя відповідні місцеві програми.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях

Шерифи для нових громад