Select Page
Газовые вымогатели

Газовые вымогатели

Сижу, никого не трогаю… Открываю свою электронну почту. А там – от «Харьковгаза» ЭТО: ВИМОГА-ПОВІДОМЛЕННЯ про сплату заборгованості за спожитий природний газ.

Думаю: какая-такая «несплата», я вовремя плачу за коммуналку, у меня все ходы записаны!

А там – страшное: многабукафф с упоминанием условий «Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам».

И грозное:

«У зв’язку з порушенням вказаних строків розрахунків за природний газ, станом на 10.08.2018 за Вашим особовим рахунком накопичена заборгованість в сумі 294,8 грн… Якщо заборгованість в сумі 294,8 грн. не буде погашена в строк до 01 серпня 2018 року, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання природного газу Споживачу…».

Дальше – перечисление всяческих «кар небесных», которые мне вскоре грозят, если не метнусь срочно платить 294,8 грн:

— на меня подадут в суд и потом еще и взыщут 1762 грн судебного сбора;

— сдерут с меня пеню;

— еще и начислят «інфляційні нарахування за порушення боржником грошового зобов’язання»…

В общем, я бы, наверное, тут же в страхе кинулся в банк погашать сию «задолженность», если бы не а) был уверен, что никакой задолженности у меня нет; б) на календаре уже 14 августа, и до 1 августа мне ну никак не успеть.

И тогда я обратился к своему другу – «Гуглу», дабы спросить у него, как на языке уголовного права называется, когда с человека что-то требуют безосновательно, еще и угрожая поражением в правах. И – «эврика!» – нашел 189 статью Уголовного кодекса Украины. Что и помогло мне написать ответ вымогателям:

Доброго дня!

Вочевидь, сталася якась помилка!

За червень ми розрахувалися.

А за липень платіжка ще не надходила.

Отже, прошу мені безпідставні ВИМОГИ не надсилати.

У протилежному випадку буду змушений звернутися до правоохоронних органів щодо відкриття до винних осіб кримінального провадження за ст. 189 Кримінального кодексу України (вимагання):

«Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою… обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб (вимагання), – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк».

З повагою,

Юрій Чумак, правозахисник.

 

И буквально через пару часов имел удовольствие прочитать следующее письмо:

«Добрий день, шановний клієнт!

Приносимо вибачення за некоректну інформацію, зазначену в попередньому листі…

З повагою,

Центр обслуговування клієнтів».

Юрий Чумак

«Вгору»

Громадських помічників дільничних «помножили на нуль»

Громадських помічників дільничних «помножили на нуль»

В умовах, коли навантаження на дільничних постійно збільшується, допомога їм з боку громадських помічників була зовсім не зайвою. Особливо – в сільській місцевості. Чому ми пишемо про це в минулому часі?

Для успішного формування й розвитку партнерських відносин між населенням і Національною поліцією необхідно створення відповідних правових і соціально-психологічних умов, використання всіх наявних можливостей з боку державних і місцевих органів влади, поліції та громадськості.

У п. 3 Указу Президента України №1119/2005 «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності», Міністерству внутрішніх справ України було доручено, зокрема, «затвердити програми з налагодження співробітництва органів внутрішніх справ з населенням, залучення громадян до профілактики правопорушень, боротьби із злочинністю, зокрема як громадських помічників дільничних інспекторів міліції з числа членів громадських формувань з охорони громадського порядку».

І в наказі МВС України №550 від 11.11.2010 року «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України» значна увага приділялася організації діяльності громадських помічників дільничних інспекторів міліції – цьому було присвячено цілий розділ 17.

В умовах, коли навантаження на дільничних постійно збільшується, допомога їм з боку громадських помічників була зовсім не зайвою. Особливо – в сільській місцевості. Дільничних завжди не вистачало, а внаслідок реформи правоохоронних органів їх кількість ще скоротилася по всій Україні. Сьогодні кожен з них обслуговує по 5 і більше сіл, відстані між якими – до сотні кілометрів.

А громадський помічник дільничного, який живе в селі, знав там кожного, завжди був на сторожі громадського порядку, його діяльність була спрямована, в першу чергу, на профілактику правопорушень.

Чому ми пишемо про це в минулому часі?

А тому що, у зв’язку з прийняттям наказу МВС №650 від 28.07.2017 року «Про затвердження інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції», наказ №550 від 11.11.2010 року втратив чинність. А в новому нормативному акті відсутні норми, які регулюють діяльність громадських (добровільних) помічників дільничних офіцерів поліції.

І, як слідує з листа-відповіді Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України №20/5/02-38зі,40зі від 27.03.2018 року на інформаційний запит голови Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», очільника Харківського обласного осередку Асоціації УМДПЛ Юрія Чумака, «нормативно-правові акти, які регламентують діяльність громадських (добровільних) помічників дільничних офіцерів поліції у Національній поліції не приймалися».

Отже, на сьогоднішній день утворився «юридичний вакуум» у сфері регулювання діяльності громадських помічників дільничних офіцерів поліції, що призводить до неможливості їх роботи у правовому полі.

Зауважимо, що дане питання піднімалося правозахисниками під час виїзного засідання Громадської ради при МВС, що відбулося 19 червня 2018 р. у м. Маріуполі Донецької області. Втім, ніякої реакції з боку Міністерства внутрішніх справ не було.

Тому Ю. Чумак звернувся до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та голови Нацполіції Сергія Князєва з проханням «надати вказівку відповідним службам МВС та Національної поліції розробити та підготувати до затвердження відповідний нормативний документ, який би регламентував діяльність громадських (добровільних) помічників дільничних офіцерів поліції – як важливого елементу участі громадян у забезпеченні громадської безпеки в громадах України».

На жаль, замість відповіді по суті, від МВС та Нацполіції надійшли «відмазки».

Міністерство внутрішніх справ у листі від 26.07.2018 року обмежилося констатацією того факту, що «на сьогодні основним нормативним актом, що регулює залучення населення до охорони громадського порядку є Закон України від 22 червня 2000 року №1835-ІІІ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», і що «цим Законом врегульовані правові засади діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, форми і методи їх роботи під час взаємодії, у тому числі, з Національною поліцією України».

Так ми про це й так знали. Складається враження, що відповідь готував якийсь черговий «капітан очевидність» (на жаль, не відаємо, яке його звання в поліції).

А Нацполіція у своєму листі №20/05/03-Ч-207 від 25.07.2018 року відписалася, що «діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ згідно із законом. Отже вимоги пункту 3 Указу Президента (вочевидь, мається на увазі Указ «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності» – автор) органів поліції не стосуються, оскільки вони не є правонаступником «міліції».

Також Нацполіція нагадала, що «до громадських помічників зараховували виключно членів громадських формувань з охорони громадського порядку, а їх функції, права та обов’язки були сформовані відповідно до зазначеного Закону (очевидно, мається на увазі Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» – автор), що фактично було дублюванням їх діяльності».

Це так, утім, не зовсім. Бо громадські помічники дільничних дійсно були членами громадських формувань з охорони громадського порядку та пропонувалися на такі посади загальними зборами громадських формувань. Але ці помічники закріплювалися за конкретним дільничним, який і здійснював керівництво діяльністю своїх помічників, давав їм відповідні доручення. Громадські помічники напряму й повсякденно працювали у зв’язці з дільничними, мали відповідні значки. Очільники міськрайорганів і дільничні інспектори проводили регулярні навчання для таких помічників. Працюючи у тісній «спайці» з дільничним, громадські помічники мали змогу дієво надавати допомогу міліції в охороні громадського порядку. Тобто, діяли на постійній основі й доволі ефективно.

Так, у Херсонській області в селі Стара Збур’ївка вже кілька років працюють 2 місцеві громадські помічники дільничних. Місцеві жителі звикли, що є «шерифи», які профілактують та викривають злочини. І результат не забарився: кількість правопорушень тут у 8 разів менше, ніж у сусідніх селах, де немає помічників дільничних. До речі, про громадських правоохоронців зі Старої Збур’ївки навіть було знято документальний фільм «Українські шерифи» (режисер Роман Бондарчук), який висувався від України для номінації на «Оскар» у 2016 році.

Діяльність же громадських формувань з охорони громадського порядку здійснюється, так би мовити, час від часу: вони виходять на спільні патрулювання разом із поліцейськими, долучаються до забезпечення правопорядку під час масових заходів тощо. І в невеликих селах, де цілого формування (чисельність якого, відповідно до законодавства, має бути не менше 10 членів), як правило, не буває, без громадських помічників дільничних обходитися складно.

Зараз у регіонах України громадські помічники продовжують діяти фактично (хоча юридично їх вже не існує). Тим більше, що в багатьох «шерифів» ще не вийшов термін дії виданих раніше посвідчень.

За нашою інформацією, на Харківщині наразі працюють 57 громадських помічників дільничних. Для порівняння, у листопаді 2017 року (на момент прийняття нової Інструкції для дільничних офіцерів поліції) їх нараховувалося 108 (97 в районах області та 11 – у Харкові).

З такою тенденцією, до кінця року їх просто «помножать на нуль» – по всій країні. І поліція залишиться ще без одного з важливих та дієвих інструментів з охорони громадського порядку. Особливо – в сільській місцевості.

«Дублювання діяльності», – кажете?! Та в нинішніх умовах правоохоронцям слід ледь не молитися на тих, хто допомагає їм у профілактиці правопорушень та боротьбі зі злочинністю! Адже робота поліції може бути ефективною лише за широкої підтримки з боку громадськості. Здається тільки, що сама поліція не дуже зацікавлена в такій підтримці. Чому? – питання, на яке ми не маємо відповіді.

Георгій Кобзар

Різні, але рідні

Різні, але рідні

10 серпня 2018 року харків’яни переглянули фільм «Рідні». В якому режисер Віталій Манський на прикладі своєї сім’ї намагається усвідомити суть нинішньої війни на Сході України.

Захід відбувався у Харківському Літературному музеї в рамках проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру». Стрічка була люб’язно надана для перегляду вітчизняною кампанією-дистрибутором документалістики «86Procat».

У кінострічці Манський подорожує Україною, щоб дослідити суспільство після Євромайдану на прикладі своєї власної родини, що живе у різних кінцях країни: у Львові, Одесі, в окупованих Донецьку та Севастополі.

У «Рідних» кути екрану закруглені, викликаючи в пам’яті асоціації зі старою плівкою. Закадровий голос режисера неспішний і негучний, немов адресований особисто тобі. Наче не в кінозалі сидиш, а там же – в кімнаті біля телевізора.

До речі, телевізор є ще одним «героєм» фільму. Чи то антигероєм. Майже всі родичі Манського значний час проводять перед «ящиком», черпаючи з нього інформацію та уявлення про світ. Різну інформацію – та різні уявлення.

Режисер знімав своїх рідних. Тут показні не так звані «брати – слов’янські народи», а реальні родичі. Сім’я по різні боки російсько-українського конфлікту. Стрічка шукає причини цього конфлікту, в результаті якого громадяни України опинилися по різні боки барикад, у тому числі, й родина режисера.

Найголовніше, над чим варто замислитися кожному: «А ким ми будемо один одному, коли війна закінчиться?». Це риторичне непромовлене запитання є лейтмотивом всього фільму.

Після перегляду відбулася жвава дискусія, в ході якої глядачі згадували й свої почуття та емоції, які довелося пережити в 2014 – 2015 роках, і наводили приклади поведінки людей в умовах військового конфлікту в інших країнах, і давали свої прогнози щодо перспектив миру в Україні.

Щоправда, дехто заявляв, що таку стрічку не варто показувати, адже вона є «неоднозначною» та може викликати «неправильну» реакцію, особливо серед нашого, так званого «неопрєдєлівшегося» населення.

На що отримали такі відповіді:

Модератор кінопоказу правозахисник Юрій Чумак:

– Фільм – правдивий і об’єктивний, і це головне. Навіть у Росії це кіно з великим «скрипом» дозволили. Хоча режисер був змушений переїхати до Латвії. А Ви хочете, щоб у нас цензура була ще гіршою, ніж у РФ?! Чи припускаєте, що в Україні люди не мають права на правду, що інформацію потрібно подавати дозовано, під наглядом? Я так не вважаю, тому з радістю погодився модерувати цей захід. Не шукайте скрізь «зраду», намагайтеся дозволити собі подумати, що люди мають право думати! Я вірю, що саме через те, що майже в кожного з нас є рідні в Криму і на Донбасі, нам вдасться досягти миру – незважаючи на те, що всі ми різні.

Володимир Чистилін, кінодокументаліст:

– Так, фільм неоднозначний, і тим він ще більше цікавий. У стрічці саме показані пересічні українці. Такі, які вони є: без френд-стрічки і патріотичного забарвлення. Як на мене, кіно прекрасно демонструє, як нам треба швидше рухатись від «совка» і колоніального мислення. Дякую за коректну модерацію, бо дискусія справді була непростою!

Михайло «Спротив», громадський активіст:

– Сподобалося своєрідне «занурення» у події та думки того періоду… Наче згадав себе у ті часи. Зал просто хмикнув одночасно – коли чоловік з Одеси клявся, що війна має скоро закінчитися (до листопада 2014 року). І в мене промайнула думка: «Який наївний». І відразу: «Та ми всі так гадали у 2014 році». Це вже потім, згодом, ми побачили, що ця війна, наче ненажера, – відбирає у цього світу все більше та більше часу…

Фільм – можливість ще раз все переосмислити, оцінити. Обміркувати питання – що далі? До чого рухатися, чого прагнути? Як вписати в свої прагнення тих, хто залишилися «там»? Що можна зробити і що – робити не варто.

Олена Горошко, депутатка Харківської обласної ради:

– Я згадую ті дні і розумію, що кіно – чесне. Адже майже в усіх нас є рідні, які по-різному сприйняли події Революції Гідності та війни на Сході України. Дуже вдячна за запрошення і за всі ті ваші зусилля, які призводять до єднання нашої країни!

Керівниця проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру» Марина Краснова:

– Стрічка «Рідні» за підтримки «Карітасу» демонструвалася і в інших географічних точках нашої країни, і скрізь викликала активне обговорення. І це добре, оскільки метою організаторів якраз і є пошук інструментів примирення в нашому суспільстві. Війна рано чи пізно закінчиться, як закінчуються всі війни, і нам потрібно буде об’єднувати Україну!

DSC01705

Довідково:

«Рідні» – міжнародно-спродюсований документальний фільм, знятий російським режисером українського походження Віталієм Манським. Світова прем’єра відбулась 5 липня 2016 року на Кінофестивалі у Карлових Варах. В Україні стрічка дебютувала 20 липня 2016 року на 7-ому Одеському міжнародному кінофестивалі й згодом вийшла в український обмежений прокат.

Документальний фільм Манського також було продемонстровано на інших міжнародних кінофестивалях у Канаді, Латвії, Німеччині, Естонії, Голландії, Великій Британії, Бразилії тощо. У травні 2017 року стрічка отримала головний приз на австрійському кінофестивалі Crossng Europe Film Festival Linz 2017.

Віталій Манський – режисер документального кіно, сценарист, продюсер українського походження, президент російського фестивалю «Артдокфест». Лауреат ряду міжнародних фестивалів і кінопремій. Мешкає в Латвії (переїхав до Риги в 2015 році).

Георгій Кобзар

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

Таку назву мав міжнародний круглий стіл, що проходив у Києві 27-28 липня 2018 року. В ньому взяли участь експерти та науковці, громадські діячі та практичні психологи з України, Боснії та Герцеговини, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та Хорватії.

Захід відбувався у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» міжнародного проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Круглий стіл фактично проходив у форматі конференції, під час якої проходили панельні дискусії, презентації та обговорення.

Відкриваючи захід, очільниця ГО «Країна вільних людей» (Україна) Надія Хоменко наголосила:

– Наша країна вже протягом 4-х років перебуває у стані збройного конфлікту, що мав наслідками близько 10 тис. загиблих, тисячі поранених, 1,5 млн вимушених переселенців. Значна кількість людей, що пройшли через війну, мають психологічні травми, на руках у населення багато зброї. Через те й проблема насильства в сім’ї в Україні ще більш загострилася. Тому для нас є дуже нагальним вивчення досвіду інших країн у протидії зростанню домашньому насильству як наслідку збройного конфлікту.

З даної проблематики активно розгорнувся дискурс під час панельних дискусій:

  1. Подолання проблем домашнього насильства в країнах, які пережили військовий конфлікт раніше або в даний час: Україна, Молдова, Хорватія, Росія, Вірменія і Грузія.
  2. Превентивні методи роботи в країнах, які пережили військовий конфлікт: на що треба звертати увагу, які є практики та рекомендації і в який бік розвиватися.
  3. Практичний досвід роботи з кривдниками в країнах, які пережили військовий конфлікт: проблеми, результати, перспективи.

Представляючи ситуацію з домашнім насильством в Україні, голова організації «Ла Страда – Україна» Ольга Калашник зазначила:

– 20 років «Ла Страда» працює в царині протидії домашньому насильству. І, за нашими спостереженнями, після 2014 року проблеми у цій сфері загострилися, в першу чергу, в сім’ях людей, які пройшли через війну або були її очевидцями – в родинах учасників АТО і переселенців. Зараз на нашу телефонну «гарячу лінію» щодо запобігання домашньому насильству нерідко телефонують і чоловіки (приблизно 20% від усіх звернень), що потребують психологічної допомоги. Відмічається загострення ситуації з насильством у так званих «сірих зонах» на Сході України, де мирне населення страждає від бойовиків та іноді – ніде правди діти – і від українських військових. На сьогоднішній день в Україні, за оцінками експертів, майже кожна третя жінка потерпає від гендерно зумовленого насильства.

Як же можна запобігти поширенню домашнього насильства? – презентації досвіду учасників круглого столу проходили з такої тематики:

1) Ефективні практики проведення інформаційних кампаній в галузі превенції домашнього насильства.

2) Форум-театр в роботі проти домашнього насильства – робота з хлопчиками.

3) Досвід роботи з авторами насильства: корекція поведінки, робота з гендерними стереотипами, використання ненасильницької.

4) Програма роботи з кривдниками «Переосмислена мужність», на основі програми Норвезької моделі роботи з кривдниками.

5) Психосоціальне поводження з особами, які вчинили насильство в сім’ї.

Отже, висвітлені практики з різних країн теж були різноманітними.

І певною «родзинкою» міжнародного круглого столу стало представлення програми «Від реабілітації до освіти і практики протидії критичному зростанню домашнього насильства як наслідку збройного конфлікту на Сході України через залучення чоловіків до відповідальних практик проти домашнього насильства» в рамках проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Марія Слезачек (ФРН), керівниця проекту «Подолаємо наслідки війни разом», розповіла:

– Наша організація діє вже 25 років. Ми вивчали досвід країн, що пережили військові конфлікти, внаслідок яких погіршувалася ситуація із насильством у сім’ях. І дійшли до кількох виразних висновків:

  1. Вирішити проблему домашнього насильства, працюючи тільки з жінками – неможливо.
  2. Наразі в Україні в цій сфері дуже мало хто працює з чоловіками.
  3. Ті, хто мають намір працювати з чоловіками в питаннях попередження домашнього насильства, часто стикаються з проблемою, як залучити чоловіків до роботи за даною тематикою.

Тому ми і вирішили взятися за цю проблематику. І започаткували унікальний проект, до якого долучили чоловіків, які б могли працювати з іншими чоловіками на зниження проявів домашнього насильства за принципом «рівний – рівному»: учасниками нашої програми стали ветерани АТО, вимушені переселенці та громадські активісти, які мали досвід роботи із першими двома категоріями.

Ми вели роботу з відібраними чоловіками за 4-ма компонентами:

  1. Реабілітаційний – відповідні вправи та практики.
  2. Освітній – навчання за програмою EMAP (яка включає в себе розгляд таких тем як причини і сприятливі фактори для виникнення насильства, статус і влада, взаємодія і залежність один від одного жертви і кривдника, вплив насильства в цілому на суспільство, а також практичні інструменти використання EMAP для протидії насильству над жінками і дітьми).
  3. Реалізація власних тренінгових проектів та інформаційних кампаній у регіонах.
  4. Підсилюючий підхід, сенс якого полягає в тому, що наша діяльність впроваджувалася через призму ідеї «чоловіки самі страждають від нерівного розподілу влади в сім’ї, вони потрібні задля того, аби змінити ситуацію на краще, чоловіки прагнуть до цього і можуть це зробити!».

Після того своїми здобутками поділилися чоловіки – учасники проекту, які реалізовували інформаційні кампанії у м. Києві (Павло Матвієнко, «ПУД проти насильства»), Дніпропетровській (Олексій Харламов, «Чоловіки проти насильства»), Донецькій, (Олександр Дубіна, «Світ без війни – дім без насильства»), Одеській (Володимир Авдєєв, «Розмова по-чоловічому»), Харківській (Юрій Чумак, «Чоловіки не лупцюють»), та Черкаській (Руслан Герасимов, «Ветеран АТО – захисник своєї сім’ї») областях.

Вони не тільки відповіли на запитання модераторки та учасників заходу, але й влаштували галерею своїх інформаційних кампаній, на якій представили фотографії, буклети та брошури, відеоролики та інші інформаційні матеріали.

І здійснена за проектом робота була високо оцінена учасниками круглого столу, які підмітили в такому досвіді зачаток дуже ефективного мережевого об’єднання, певного всеукраїнського ресурсного центру з роботи щодо запобігання домашньому насильству серед чоловіків.

А Перший секретар, референт з питань зовнішньої політики і політики безпеки Посольства ФРН в Україні Флоріан Поеттер заявив, що він радий, що Міністерство закордонних справ Німеччини підтримує такий проект, і підкреслив, що представлена робота є напрочуд важливою в ситуації, що склалася в Україні.

Наприкінці було проведено підведення підсумків у форматі мозкового штурму. Обговорювались питання того, які успішні практики можна і потрібно застосовувати для роботи на тему «Домашнє насильство» в превентивних формах і прямий роботі з кривдниками в конфліктних і постконфліктних регіонах – для зниження рівня домашнього насильства в представлених на круглому столі країнах. До речі, учасники запропонували розглядати превенцію домашньому насильству в контексті миротворчості, що цілком відповідає концепції проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Закриваючи круглий стіл, М. Слезачек відмітила:

– Дякую за щирість, за продуктивну та гарну роботу! На сьогодні не в усіх наших країн добрі стосунки, проте потрібно налагоджувати взаємостосунки між добрими людьми!

Зауважимо, що Міжнародний круглий стіл проходив у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» проекту «Подолаємо наслідки війни разом». Дана ініціатива реалізується німецькою організацією «DRA e.V.» спільно з українською організацією «Країна вільних людей» і шістьма іншими партнерами проекту з України, Грузії, Вірменії, Росії та Німеччини, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

 

PS: Нам вдалося поспілкуватися з 3-ма чоловіками, які приймали участь у проектному компоненті «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України». Ми їм задали 2 запитання:

  1. Чому Ви вирішили включитися в цей проект? У чому його значимість особисто для Вас?
  2. Які були труднощі в реалізації та які успіхи?

Руслан Герасимов, учасник АТО, м. Черкаси:

  1. Моєю мотивацією було допомогти бойовим товаришам повернутися до мирного життя. Мета – розбудова в Україні здорового суспільства. Здорового в сенсі того, щоб воно мало здоровий моральний та психологічний клімат, в першу чергу – в сім’ях. Адже я переконаний, що здорове суспільство – залог успішності країни.
  2. Певні скептицизм і замкнутість, викликані депресивним психологічним станом у значної частки цільової аудиторії. Вдало або невдало відпрацювали – дізнаємося в підсумку, а в нас на даний момент все в активному процесі.

Юрій Чумак, громадський активіст, м. Харків:

  1. Я й раніше працював за тематикою попередження насильства в сім’ї. Так, у 2009 – 2010 роках проводив на Харківщині тренінги з даного питання для працівників міліції. Але я бачив, що проблематика домашнього насильства постала останніми роками ще більш гостро. Тому вирішив включитися в дану програму, аби внести власну лепту в таку важливу справу.
  2. Певні труднощі виникали, коли доводилося пояснювати сенс наших тренінгів та інформаційної кампанії. Іноді нас перепитували, чому ми не працюємо з жінками, тоді доводилося роз’яснювати, що ми спрямували свою роботу саме на превенцію насильству, акцентуючи увагу на тому, що на ділі сильні, впливові, відповідальні, мужні чоловіки не кривдять своїх рідних. А успіхом вважаю те, що наша інформаційна кампанія, незважаючи на те, що офіційно її строки вже закінчилися, продовжує працювати. Приміром, днями радниця з гендерних питань губернатора Харківської області Юлія Сєдая повідомила, що знятий нами відеоролик «Чоловіки не лупцюють» будуть транслювати на Південній залізниці та під час футбольних матчів на Харківщині.

Олексій Харламов, вимушений переселенець, м. Дніпро:

  1. Починати необхідно завжди з себе, зі свого двору, свого будинку. Хочеш змінити світ – змінюйся сам! Тому я відразу відгукнувся на запит цього проекту. Щоб нести вирішення проблеми домашнього насильства в суспільство, необхідно самому її розуміти, саме тоді людина зможе відверто і чесно боротися.
  2. Я – член Паралімпійської збірної України, треную людей з інвалідністю, але спробувати себе в якості тренера-фасилітатора для мене було викликом. Я знаю, що і як говорити своїм спортсменам на тренуванні, але тут відчував себе «першокласником». Тому на перших тренінгах було важко. Але наші тренери розставили «по поличках» все те, що до цього нам здавалося простою буденністю… Під час діяльності за проектом познайомився з новими людьми, з одним з яких – Валентином Ушичем – ми й провели інформаційну кампанію на доволі високому рівні. Успіхом є розуміння того, що ця тема цікава для суспільства, адже ми бачили гарний зворотний зв’язок. Я хотів би займатися протидією домашньому насильству все своє життя. І все ж мрію про ті часи, коли до мене приходитимуть мої онуки або правнуки і запитуватимуть: як ви жили в тому жахливому суспільстві, де було стільки насильства? Для мене важливо стояти біля витоків цих змін!

 

Георгій Кобзар

Наскільки терміново запрацює в Україні терміновий заборонний припис?

Наскільки терміново запрацює в Україні терміновий заборонний припис?

Чому процес затвердження наказу про порядок застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника гальмують у МВС? У Міністерства внутрішніх справ є справи більш важливі?

У грудні 2017 року було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким уведено цілу низку новацій у сфері боротьби з цим негативним явищем.

Зокрема, запроваджено терміновий заборонний припис стосовно кривдника – спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства.

Стаття 25 Закону детально описує механізм дії цього припису:

  1. Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
  2. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

  1. Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Працівники уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.

  1. Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.
  2. Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.
  3. Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія – постраждалій особі або її представнику.
  4. Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.
  5. Кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.
  6. Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.
  7. Терміновий заборонний припис не може містити заходів, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 2 цієї статті (тобто, зобов’язання залишити місце проживання, заборона на вхід та перебування в місці проживання – Ю. Чумак), якщо кривдником є особа, яка на день винесення припису не досягла вісімнадцятирічного віку та має спільне місце проживання (перебування) з постраждалою особою.

Не зосереджуючись довго на питанні відповідності статті 41 Конституції України (яка гарантує, що «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю» і «право приватної власності є непорушним») норми, що надає можливість тимчасово позбавити кривдника права користуватися приміщенням, яке належить йому на правах приватної власності, все ж зауважимо, що в деяких випадках винесення термінового заборонного припису працівниками поліції може дійсно врятувати життя та здоров’я особам, які стають жертвами домашнього насильства.

Може, але…

В Законі «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що терміновий заборонний припис «виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України». І відповідно пункту 4 розділу IX Закону визначено шестимісячний строк для забезпечення приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Шість місяців з моменту прийняття Закону минуло ще в червні 2018 року, тому ми спрямували до МВС і Національної поліції запити, в яких просили надати відповідь на просте питання: Чи прийнято Міністерством внутрішніх справ та/або Національною поліцією України нормативний документ, який регулює застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника? (Прохання надати копію відповідного документу).

На що отримали відповідь: «З метою реалізації положень Закону Національною поліцією України розроблено проект наказу Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника» (далі – проект акта), який надіслано до МВС для внесення на розгляд Міністрові внутрішніх справ України та забезпечення подання на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України у визначеному законодавством порядку. Проект акта розміщено на офіційному сайті Національної поліції України».

Скан

Щоправда, на сайті Нацполіції проекту акту з такою назвою знайти не вдалося. Там розміщено документ із більш стислим найменуванням: «Проект наказу «Про затвердження Порядку винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника в Національній поліції».

Отже, проект дійсно існує, він доволі розлогий – із 6-ма додатками:

1) форма оцінки ризиків, пов’язаних з домашнім насильством;

2) бланк термінового заборонного припису;

3) технічний опис бланка термінового заборонного припису;

4) журнал реєстрації повідомлень про місце тимчасового перебування осіб, яким винесено терміновий заборонний припис;

5) журнал видачі бланків термінових заборонних приписів;

6) журнал обліку термінових заборонних приписів.

Працівники Національної поліції зазначали, що міжвідомча робоча група з розробки термінового заборонного припису працювала за підтримки ОБСЄ, міжнародних та українських партнерів. І обіцяли, що вже в червні поточного року цей припис запрацює на практиці. За інформацією з наших джерел, проект «Про затвердження Порядку винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника в Національній поліції» було підготовлено ще в травні. Та передано на розгляд міністрові внутрішніх справ.

Чому процес затвердження наказу гальмують у самому МВС? У Міністерства внутрішніх справ є (перепрошую за тавтологію) справи більш важливі?

Тому по сьогоднішній день терміновий заборонний припис – юридичний механізм, який міг би в руках поліцейських стати вагомим інструментом профілактики випадків домашнього насильства, на жаль, так і не працює.

Довідково:

Водночас, на інший наш інформаційний запит Національна поліція України повідомила, що за І півріччя складено 50,7 тис. адміністративних протоколів за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування), виявлено 40,5 тис. осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені цією статтею КУпАП, на профілактичний облік поставлено 36,6 тис. кривдників (з них 33,1 тис. осіб чоловічої статі) та 26 особам анульовано дозвіл на право придбання, зберігання, носіння зброї чи боєприпасів.

Юрій Чумак

Антидот

ПРАЗДНИК СО СЛЕЗАМИ НА ГЛАЗАХ

ПРАЗДНИК СО СЛЕЗАМИ НА ГЛАЗАХ

Нам предстоит четырехдневное народное гулянье, посвященное очередной годовщине Украинской Конституции. Летом погулять особенно приятно, только по поводу чего гуляем, не очень-то понятно.

Многократно изнасилованная политиками Конституция сейчас больше похожа на декларацию о намерениях. Намерениях, которые государственные мужи (и жены) отнюдь не торопятся воплощать в жизнь. Ведь до сих пор не реализованы положения даже 1-й статья Конституции: «Украина является суверенным и независимым, демократическим, социальным и правовым государством». Уже 22 года является, является, да все никак таковою не явится…

Достаточно взять самый главный, с моей точки зрения, ІІ-й раздел Основного Закона – «Права, свободы и обязанности человека и гражданина», и «пробежаться» по статьям, чтобы убедиться, что значительная часть из них просто не работают. Я не буду здесь рассматривать все статьи раздела (иначе получился бы не материал для блога, а целая диссертация), остановлюсь на нескольких, с моей точки зрения, показательных.

Так, статья 22 утверждает, что «конституционные права и свободы гарантируются и не могут быть отменены. При принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы не допускается сужение содержания и объема существующих прав и свобод». Но при этом в нашей стране сплошь и рядом происходит это сужение – повышается возраст выхода на пенсию, отменяются социальные льготы, ликвидируется гарантированное Конституцией право на бесплатную медицинскую помощь…

Статья 24: «Граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом. Не может быть привилегий или ограничений по признакам расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного состояния, местожительства, по языковым или другим признакам. Равенство прав женщины и мужчины обеспечивается». Достаточно вспомнить о том, что до сих пор женщины в Украине нередко получают меньшую оплату труда, чем мужчины. А лишение права голоса переселенцев с Крыма и Донбасса – что это, если не «ограничение по признакам местожительства»?!

Статья 38. «Граждане имеют право принимать участие в управлении государственными делами, во всеукраинском и местных референдумах, свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и органы местного самоуправления». О НЕучастии в выборах переселенцев – см. выше. И притчей во язецах стали фальсификации во время избирательных кампаний, беззастенчивое и безнаказанное использование админресурса и СМИ власть предержащими. Что касается референдумов. Гм, право-то наши граждане имеют, а вот возможности – нет: закона о местном референдуме не существует, а закон о всеукраинском референдуме недавно был признан Конституционным судом неконституционным. Жаль, что никто не считает неконституционной бездеятельность нардепов, которые отнюдь не спешат «вооружать» народ таким инструментом непосредственной демократии, как референдум.

Статья 43. «Каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается». Не только безработица стала спутницей для многих наших сограждан, но и наличие работы в нашей стране отнюдь не гарантирует «возможности зарабатывать себе на жизнь». Миллионы украинцев вынуждены «крутиться» на нескольких работах, дабы прокормить себя и свою семью, миллионы уезжают на заработки за границу, миллионы мечтают о том, чтобы уехать. И очень многие, увы, уже не возвращаются.

Статья 46. «Граждане имеют право на социальную защиту… Пенсии, иные виды социальных выплат и пособий, являющиеся основным источником существования, должны обеспечивать уровень жизни не ниже прожиточного минимума, установленного законом». Если пенсионер – не бывший судья, прокурор, большой чин в полиции или в органах власти, то пенсия ему, скорее всего, обеспечит уровень жизни не выше плинтуса.

Статья 47. «Каждый имеет право на жилище. Государство создает условия, при которых каждый гражданин будет иметь возможность построить жилье, приобрести его в собственность или взять в аренду». Здесь просто no comments.

Из того же разряда и идущие далее статьи:

Статья 48. «Каждый имеет право на достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи, включающий достаточное питание, одежду, жилище».

Статья 49. «Каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование… В государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения медицинская помощь предоставляется бесплатно; существующая сеть таких учреждений не может быть сокращена».

Статья 50. «Каждый имеет право на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду и на возмещение причиненного нарушением этого права вреда».

Красиво звучит и статья 53: «Каждый имеет право на образование… Государство обеспечивает доступность и бесплатность дошкольного, полного общего среднего, профессионально-технического, высшего образования в государственных и коммунальных учебных заведениях». Государство «обеспечивает», а родители оплачивают и регулярно доплачивают.

Очень важная статья 55 «Права и свободы человека и гражданина защищаются судом» гласит: «Каждому гарантируется право на обжалование в суде решений, действий или бездействия органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных и служебных лиц». Но поднятые за последние годы в десятки раз ставки судебного сбора и фактическое законодательное закрепление монопольного права за адвокатами представлять интересы граждан в судах делает право на судебную защиту доступным только для обеспеченных украинцев.

Статья 66. «Каждый обязан не наносить вред природе, культурному наследию, возмещать причиненные им убытки». Если бы так было на практике, нам бы не грозила экологическая катастрофа. А она, зараза, грозит…

Как видим, очень многие статьи нашей Конституции не наполнены реальным их воплощением в жизнь. И на фоне этого в последнее время регулярно стали появляться идеи, исходящие от пула близких к власти правоведов, сводящиеся к тому, чтобы изменить Основной Закон (или принять новый), выкинув те статьи, которые «не работают» в современных украинских условиях, и оставив лишь «работающие».

Мол, необходимо убрать доставшиеся нам в наследство от «совка» социальные гарантии, а оставить лишь основополагающие гражданские и политические права и свободы. Дескать, если что, граждане смогут на митингах сказать «нет» властям и те, убоявшись, поспешат пойти навстречу чаяниям народа. Типа, будь голодным и болезненным, зато можешь митинговать. Хотя, на голодный желудок и будучи больным, не долго-то и помитингуешь…

Посему поспешу уже сейчас сказать резкое «нет» таким поползновениям провластных «реформаторов»! Украина – огромная, богатая и благодатная страна, обладающая колоссальными природными и человеческими ресурсами. Которых наверняка должно хватать не только на миллиардные состояния олигархов, армию и полицию, но и на дороги, школы, больницы и социальное обеспечение для миллионов «простых» украинцев.

В противном случае – зачем тогда нам соблюдать статью 67 Конституции: «Каждый обязан платить налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом»? Только чтобы кормить ораву бюрократов?

Вообще, я считаю, что одной из бед современной Украины как раз и является то, что лица, находящиеся при власти, вместо того, чтобы неукоснительно соблюдать Основной Закон, регулярно «юзают» его, переделывая «правила игры» под себя. Нужно не переписывать Конституцию под каждого нового президента, а заставить чиновников и правоохранителей жить и работать по предписанию статьи 19: «Органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины».

Ибо не «бюджетное корыто», сферы влияния и дерибан, а «человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью» (статья 3 Конституции).

Смахнем слезу… И – с праздником, дорогие украинцы!

Юрий Чумак, правозащитник