Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Податкові пільги для підприємств та підприємців, що надають грошову благодійну допомогу

Податкові пільги для підприємств та підприємців, що надають грошову благодійну допомогу

Правове регулювання благодійної діяльності здійснюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Податковим кодексом  України та іншими нормативно-правовими актами. Ключовим законодавчим документом, яким регламентуються основні засади благодійної діяльності в Україні, є Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Статтею 1 означеного Закону визначено, що благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.

Слід зазначити, що благодійником є дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права, яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.

Статтею 5 Закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації» встановлено, що благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору одного або кількох таких її видів:

— безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав;

— безоплатна передача бенефіціарам права користування та інших речових прав на майно і майнові права;

— безоплатна передача бенефіціарам доходів від майна і майнових прав;

— безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів;

— благодійна спільна діяльність та виконання інших контрактів (договорів) про благодійну діяльність;

— публічний збір благодійних пожертв;

— управління благодійними ендавментами;

— виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності;

— проведення благодійних аукціонів, негрошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.

Варто зазначити, що отримувачами такої благодійної допомоги можуть виступати фізичні особи, неприбуткові організації, а також юридичні особи для досягнення цілей, передбачених Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Статтею 13 Закону означено, що благодійні організації можуть бути створені відповідно у вигляді:

  • благодійного товариства;
  • благодійної установи;
  • благодійного фонду.

Таким чином, надавати благодійну допомогу (тобто бути благодійником) можуть як благодійні організації, так і інші суб’єкти господарювання, а також фізичні особи. А от перелік отримувачів такої допомоги більш обмежений – ними можуть бути лише фізичні особи, неприбуткові організації та територіальні громади.

Також слід зауважити, що законодавством обмеження на надання благодійної допомоги не встановлені. Можливість та порядок надання такої допомоги визначається відповідно до статуту юридичної особи – благодійника.

Для великих платників податку на прибуток (а також для малих платників, які використовують коригування при складанні податкової декларації) надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій, зменшуватиме оподатковуваний прибуток лише в межах 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, відповідно до пункту 140.5.9 Податкового кодексу України.

Як виняток, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який прийнятий 30 березня 2020 року, внесено зміни до такого правила, та встановлено, що в 2020 році суми благодійної допомоги включались до витрат підприємств у повній мірі, незалежно від річного доходу такого підприємства.

Благодійна допомога, надана фізичним особам та юридичним особам – платникам податку на прибуток, зменшує оподатковуваний прибуток на всю суму. Якщо ж отримувач благодійної допомоги – юридична особа – не є платником податку на прибуток, та не зареєстрований у якості неприбуткової організації, то сума благодійної допомоги не зменшуватиме оподатковуваний прибуток благодійника.

Тобто, для платників єдиного податку надання благодійної допомоги не впливає на суму податку.

Стосовно податкових наслідків для надавача благодійної допомоги, якою є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, слід зазначити наступне:

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначено ст. 177 Податкового кодексу України, згідно з п. 177.2 якої, об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Пунктом 177.4 цієї статті визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, яким не передбачено віднесення до витрат сум благодійної (спонсорської) допомоги, яку надає фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування.

Так, відповідно до п. 138.1 Податкового кодексу України, до операційних витрат включаються: витрати, які формують собівартість реалізованих товарів (наданих послуг та/або виконаних робіт), загальновиробничі витрати, адміністративні, витрати на збут й інші витрати операційної діяльності.

Витрати, добровільно перераховані до неприбуткових організацій, відносяться до складу інших витрат, тобто не є витратами операційної діяльності.

Таким чином, сума благодійної (спонсорської) допомоги, яку надано неприбутковій організації фізичною особою – підприємцем не відноситься до витрат такого підприємця.

Одночасно зазначаємо, що дана консультація носить виключно роз’яснювальний та інформаційний характер і не встановлює правових норм.

Для отримання необхідної інформації і вичерпних відповідей з питань податкового законодавства радимо звертатись до Податкової служби України.

Наталія Мазницька, Чугуївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги

«Має бути рівність»: що думають кандидатки з Харківщини про гендерні квоти на місцевих виборах

«Має бути рівність»: що думають кандидатки з Харківщини про гендерні квоти на місцевих виборах

Зараз Громадянська мережа ОПОРА проводить опитування кандидаток у депутатки на місцевих виборах 2020 року, щодо рівних можливостей під час виборчого процесу. На Харківщині більшість опитаних жінок зазначили, що мали рівний доступ до ресурсів та не відчували негативного ставлення за ознаками статі з боку колег по партії та виборців у цілому. Хоча про окремі прояви ейджизму та сексизму з боку виборців старшого віку заявляли кандидатки вікової категорії 25-35.

Характерно, що більшість опитаних жінок – як кандидаток, яким так і не довелося здобути на перегонах депутатського мандату, так і тих, що пройшли до місцевих рад, зазначали, що представники/представниці обох статей мали в партіях, від яких вони балотувалися, рівний доступ до ресурсів під час виборів. Та що вони не відчували негативного ставлення за ознаками статі з боку колег по партії та виборців у цілому. І, незважаючи на те, що без «чорного піару» на минулих місцевих виборах, звісно, не обійшлося, респондентки переважно не пов’язували його зі своєю статтю.

За одним суттєвим виключенням: ті кандидатки, які перебувають у віковій категорії 25-35 років, таки вказували, що зустрічалися випадки, коли їм виборці старшого віку закидали, що, мовляв, «недоречно» молодим жінкам приймати участь у виборах. Наприклад: «У вас є діти? Ви заміжня? Чи ви замість реалізації в родині це тут кар’єрою вирішили займатися?!». Отже, виходить, що в Україні «процвітає» такий собі гендерний ейджизм. Принаймні, на Харківщині. На підтвердження цього одна з респонденток поважного віку згадала, що до неї теж ставилися доволі зневажливо, коли вона ще молодою починала свою політичну діяльність.

При цьому переможниці виборів здебільшого говорили, що гендерні квоти їм не потрібні та ніяк не допомогли. А одна з кандидаток, що стала депутаткою, навіть заявила: «Жінки просто принижуються цією квотою – це моє власне переконання. Чому ми маємо «бути під квотою», ніби ми якісь неповноцінні? Мене ця квота особисто принижує. Я хочу себе проявити як політик і людина, а не щоб мене жаліли і розказували: «А, ти по квоті пройшла».

Натомість, кандидатки, які не пройшли до депутатства, не були настільки категоричними. Деякі з них нарікали на те, що квотний принцип так і не став дієвим. Бо «Необхідно закріплювати реальні механізми реалізації жінками прав балотуватись та бути обраними», «Щоб жінки були на прохідних місцях» тощо.

Отже, вочевидь, тут має місце такий собі психологічний аспект, коли жінки, які добилися успіху на останніх місцевих виборах, не воліють пов’язувати його з отриманими, відповідно до законодавства, гендерними квотами, оскільки це, в їхніх очах, зменшує рівень їх особистого внеску задля досягнення перемоги.

І, хоча кандидатки з Харківщини поставили, в середньому, доволі високий бал ступеню фактичної рівності у доступі до участі у виборах чоловіків та жінок – 3,8 (за 5-бальною шкалою), все ж таки більшість із них зауважували, що досі існують певні бар’єри, які обмежують доступ жінок до обрання депутатками місцевого рівня. І серед таких найчастіше називали особисті/психологічні («Страх негативу, стати публічною особою. Є ще стереотипи в суспільстві, що дівчина чогось не зможе»), фінансові («Утримувачі фінансів, хочемо ми чи не хочемо, це – чоловіки. І вони зачасту входять до списків, тому що вносять такий вагомий фінансовий внесок») та сімейні («Декому з жінок можуть сказати: «У тебе діти, сім’я, коли ти цим будеш займатися?»).

Аби ці перепони подолати, щоб жінки мали реальну можливість брати участь у політичному житті країни на різних рівнях, кандидатки з Харківщини пропонували:

  1. Проводити активну освітню та інформаційну політику, спрямовану на залучення жінок до участі в управлінні місцевими й державними справами: «Має бути в освіті впровадження, психологічно налаштовувати, що жінка може, так само, як і чоловік, здатна, має навички і досвід», «Щоб жінки активніше брали участь, треба, починаючи з інститутів, мотивувати їх на те, що вони щось можуть зробити».
  2. Запровадити програми підготовки кандидаток до виборів та депутатства: «Обов’язково має бути підготовка. Як виступати перед виборцями. Як поводитися на засіданнях», «В ідеалі, звісно, щоб людина здавала тести – з Конституції, Закону про місцеве самоврядування та ще ряду специфічних – про депутатську діяльність та інше».
  3. Внести зміни на законодавчому рівні: «Це добре, що зробили в п’ятірці квоту 3/2. Але я б збільшила, адже має бути рівність – 50/50. Це буде сприяти тому, щоб залучати жінок до політики, виховувати їх».

P.S. Як зазначає речниця ГО «Жіноча Ліга» Лілія Антонюк, рівний доступ до влади й ухвалення рішень усіх груп населення держави – один із основних індикаторів її демократичності та справедливості в контексті розподілу ресурсів, прав та можливостей. Відповідно до даних Глобального звіту про гендерний розрив 2020, у загальному рейтингу зі 153 країн світу Україна посіла 59 місце. З одного боку, це позитивний результат, адже у 2018 Україна була на 65 місці із 149. З іншого ж, у контексті політичної участі жінок та доступу до влади вона значно поступається іншим демократіям – 83 місце у звіті 2020 та 105 – у звіті 2018.

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА

Допомогли Нацполіції усунути правову прогалину в роботі з громадськими формуваннями

Допомогли Нацполіції усунути правову прогалину в роботі з громадськими формуваннями

Проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає, як забезпечують свою безпеку територіальні громади України – на засадах співпраці поліції та громадськості. Предметом дослідження є діяльність різних категорій цивільних осіб, що долучаються до профілактики правопорушень. І один із акцентів уваги спрямовано на роботу громадських формувань з охорони громадського порядку.

Раніше питання організації роботи міліції/поліції з громадськими формуваннями регламентувались наказом МВС України від 23.08.2011 №608 «Про затвердження Інструкції щодо організації роботи органів внутрішніх справ України із забезпечення взаємодії з населенням та громадськими формуваннями з охорони громадського порядку у сфері профілактики правопорушень».

Проте, відповідно до наказу МВС України №333 від 26 квітня 2019 року «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства внутрішніх справ України», наказ від 23.08.2011 №608 було скасовано.

Також на наш запит Департамент юридичного забезпечення МВС повідомив, що «протягом 2019–2020 років нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ та/або Національної поліції України, які регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, не видавалися».

Зауважимо, що стаття 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» висуває тверду вимогу: «Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах Національної поліції, підрозділах Державної прикордонної служби України і одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки… Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ…».

А порядку такого, як ми з’ясували, на сьогоднішній день немає. Тому проєкт «Шерифи для нових громад» нагадав про цю проблему МВС та звернувся з пропозицією розглянути питання щодо прийняття відомчого нормативного акту, який би регулював організацію роботи Національної поліції щодо забезпечення взаємодії з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку.

І от нещодавно ми отримали відповідь, в якій йдеться: «На теперішній час Національною поліцією України розроблено проєкт нормативного акта, яким запроваджуватиметься правове врегулювання взаємовідносин Національної поліції України та громадських формувань. Проєкт цього нормативного акту проходить погодження зацікавлених підрозділів Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України для доповіді і затвердження Міністром внутрішніх справ України, а також наступної державної реєстрації в Міністерстві юстиції України».

МВС_відповідь

Отже, завдяки пильності та активності громадських дослідників проєкту «Шерифи для нових громад» вже найближчим часом буде усунута дана юридична прогалина та робота Національної поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку організовуватиметься на чітких правових засадах.

Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях

Дорослішання людини та «дорослішання» країни

Дорослішання людини та «дорослішання» країни

Такою була тема онлайн-обговорення за участі студентів Харкова і Маріуполя, що відбулося 9 грудня в межах Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Основою для дискусії стала стрічка «Голубки з передмістя», що оповідає про тінейджерів з невеликого депресивного містечка в Шотландії. Дідусь головної героїні відкриває залу для боксу і проводить виставки голубів – задля того, аби дати своїй онуці та іншим місцевим підліткам альтернативу вулиці. Однак соціально-економічні проблеми міста, в якому для юної дівчини є лише дві «перспективи» – завагітніти або «сісти» (у в’язницю), даються взнаки. І незабаром після народження дитини вона наважується на переїзд, а на новому місці знаходить і роботу, і новий сенс життя.

Після перегляду студентки й студентки Харківського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом та Маріупольського державного університету активно обговорювали кіно, порівнювали побачене з українськими реаліями, зазначали, що подібні фільми (за обов’язкової їх модерації) необхідно показувати ще дітям, починаючи з 5-го класу – аби зробити певне щеплення від гострих проблем підліткового віку.

Запрошена експертка – арт-терапевтка, кандидатка психологічних наук, доцентка Харківського інституту МАУП Інна Литвинова підкреслила, що для підліткового віку властивим є те, що батьки та дорослі не є авторитетами для тінейджерів, зачасту молоді люди не сприймають порад, а на власному досвіді, роблячи помилки, шукають свій шлях у житті. Тому батькам доцільно говорити про складні й важливі речі з дітьми ще до досягнення ними пубертатного періоду.

Регіональний координатор Docudays UA на Донеччині Григорій Курачицький зауважив, що батьки мають бути не тільки наставниками, але й друзями для своїх дітей, більше спілкувалися з ними, тоді останні будуть відповідати довірою і повагою татусям і матерям.

На переконання кандидатки економічних наук Ольги Телепнєвої, діти мають приходити в доросле життя здоровими – як фізично, так і морально. А на це, крім особливостей психологічного розвитку, впливає і соціально-економічне становище. Адже за умов кризи, навпаки, розростаються такі соціальні хвороби як алкоголізм, наркоманія, злочинність.

Як впливає болючий процес дорослішання країни на дорослішання людини? – На цьому питанні акцентувала свою увагу доцент кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного університету Світлана Арабаджи. Їй фільм нагадав про рідний Маріуполь – промислове місто, індустріальний потенціал якого останнім часом поволі знижується. І нові виклики потребуватимуть нових сучасних рішень.

Україна на своєму шляху до розвинутої модерної держави, в якій би панувало верховенство право, незважаючи на вже майже 30-річний вік, є ще «підлітком». – На цьому зробив наголос регіональний координатор Docudays UA на Харківщині Юрій Чумак. «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», – закарбовано у ст. 3 Конституції України. От коли ці важливі слова перетворяться на практичну реальність, наша країна дійсно стане «дорослою» та правовою.

Георгій Кобзар

Як я запитував про президентське «опитування»

Як я запитував про президентське «опитування»

Як тільки президент України Володимир Зеленський виступив із ідеєю щодо проведення 25 жовтня «опитування суспільства», навколо цієї ініціативи виникло багато непорозумінь та чуток. При цьому коментарі з владного олімпу суперечили один одному та не давали можливості збагнути всю глибину президентського задуму.

Тому я вирішив роз’яснити це особисто в глави держави та гаранта додержання Конституції України, й 16 жовтня спрямував йому запит на інформацію. В якому просив відповісти:

  1. Яким законним чи підзаконним нормативно-правовим актом України визначено порядок такого опитування суспільства? В разі, якщо президентом України приймався відповідний нормативно-правовий акт, прохання надати копію останнього.
  2. Які органи влади, інші державні органи та структури залучатимуться до проведення даного опитування суспільства? Яку кількість осіб планується задіяти?
  3. Скільки коштів буде виділено на організацію та проведення опитування суспільства 25 жовтня? Які джерела цього фінансування: державний бюджет, кошти міжнародних донорів, особисті накопичення певних осіб, гроші від благодійних фондів тощо? Прохання вказати відповідні суми витрат.

Як і передбачено законодавством, протягом 5 робочих днів надійшла відповідь з Офісу президента, в якій мене інформували, що »на підставі частини 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»… прийнято рішення про продовження строку розгляду запиту протягом 20 робочих днів з дати його надходження».

Принагідно нагадаю, що у зазначеній нормі Закону йдеться про те, що пролонгація терміну розгляду запиту можлива »у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних». Вочевидь, Офісу президента потрібно було шукати великий обсяг даних щодо ініціативи керманича держави, тим більше, що інформація про неї, яку озвучували владні речники, змінювалася ледь не щодня. До того ж, продовження строку надання відповіді дозволяло «проскочити» дату дня голосування 25 жовтня, після якого дані відомості вже значно втрачали свою актуальність.

1.-Vidpovid-OP_1

Утім, провівши в день виборів власний моніторинг того, як відбувалося це дивне «опитування» на практиці, я ще з більшим нетерпінням вирішив дочекатися остаточної відповіді від Офісу президента.

Годі й говорити, яким було моє розчарування, коли 6 листопада прийшов лист, в якому ніякої інформації по суті фактично не було. У ньому йшлося, що »за інформацією, наданою Директоратом з питань інформаційної політики Офісу президента України, організацію та проведення опитування, ініційованого президентом України В. Зеленським під умовною назвою «5 питань», здійснювала партія «Слуга народу». Власне, до того часу цю версію вже оприлюднила сама партія, тому новиною така відповідь не стала. Однак це аж ніяк не знімало з «порядку денного» всі 3 мої запитання. Натомість, мене повідомляли, що мій запит переслали до політичної партії «Слуга народу». А також (незрозуміло, для чого, оскільки я цього не запитував), надавалися «попередні результати» опитування.

2.-Vidpovid_OP_2

З цього приводу зауважу, що за умов, коли: а) ніхто з «волонтерів», що його проводили, не цікавилися, де проживає респондент, та чи заповнював він (вона) вже цей опитувальник; б) опитувальники були надруковані на простих папірцях формату А4, що не мали жодного ступеню захисту; в) соціологічної вибірки ніхто не робив та не дотримувався; г) за процесом опитування та подальшого зведення підсумків ніхто не спостерігав, – його «результати» могли бути абсолютно будь-якими.

Отже, відверто кажучи, мене все ж таки більше цікавили відповіді на мої запитання до президента щодо його опитування, ніж дані про те, що там у такий спосіб «наопитували».

І от, бінго, нарешті 18 листопада (тобто, через 23 робочі дні з дати надсилання мною запиту), від партії «Слуга народу» надійшов лист (датований 17.11.2020), в якому мене повідомляли, що дана партія »виступила замовником опитування «5 питань президента України» та сплачувала послуги з організації цього опитування за рахунок внесків на підтримку Партії». А з огляду на те, що юридична особа, яка не є суб’єктом владних повноважень, зобов’язана надавати інформацію лише стосовно використання бюджетних коштів, «Слуги народу» зробили поспішний висновок: »відтак інформація щодо фінансування зазначеного опитування не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Я хотів було пожартувати, що «Слуга народу» після доволі невтішних для себе місцевих виборів – 2020 (для мобілізації виборців під час яких, власне, й було організоване це «опитування»), розписалася в тому, що більше не є «суб’єктом владних повноважень». Але залишу це для іншого разу.

А тут замічу, що, якщо партія «Слуга народу» замовляла та оплачувала опитування, то в даному випадку вона вчиняла, як суб’єкт господарювання. І до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Певно, що відомості, за які кошти було профінансовано чи то президентське, чи то «слуганародне» опитування, неабияк цікавлять українське суспільство.

До того ж, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» вказує, що »предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману».

Пряме намагання президента «підіграти» своїм «опитуванням» одному з суб’єктів виборчого процесу – партії «Слуга народу» – суперечить принципам виборчого права. А спроби «пропетляти» – замість надання інформації на прямо поставлені питання (уважний читач може пересвідчитися, що не на одне з запитань мого запиту повної та чіткої відповіді так і не було надано) – вказує на ймовірність такого «введення громадськості в оману».

Обнадійливим можна назвати тільки те, що «Слуга народу» пообіцяла повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про витрати на «5 питань президента України» у звіті за IV квартал 2020 року. Сподіваюсь, що антикорупціонери та розслідувачі матимуть змогу дослідити ці дані в «Єдиному державному реєстрі звітності політичних партій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» на офіційному веб-сайті НАЗК. Адже все таємне рано чи пізно стає явним.

Щоправда, очікуватися на те, що президент Володимир Зеленський у майбутньому не буде впроваджувати сумнівні та не визначені законодавством (читай – незаконні) «ініціативи», поки що особливих підстав немає…

Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

Рубрика

Чи мають право голосу на місцевих виборах особи, які перебувають у СІЗО?

Чи мають право голосу на місцевих виборах особи, які перебувають у СІЗО?

З таким питанням до громадського омбудсмена із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області Юрія Чумака звертався член Харківської обласної територіальної виборчої комісії. ОПОРА адресувалася за роз’ясненням до Центральної виборчої комісії. Відповідь була негативною. Втім, таке позбавлення виборчих прав суперечить Конституції.

«Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними», – говорить стаття 70 Конституції України.

Виходячи з її змісту, можна дійти до висновку про те, що в нашій країні не мають права голосу:
— негромадяни України (тобто, іноземці та апатриди);
— громадяни України, яким ще не виповнилося 18 років;
— громадяни України, визнані судом недієздатними.

Все! Будь-які інші категорії, яких би можна було позбавити права голосу, в Конституції не згадуються.

Окрім того, в ч. 2 ст. 8 Основного Закону закарбовано: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Однак на практиці це, на жаль, далеко не так. Позаяк у виборчих законах, що приймаються в Україні, перелік «позбавленців» почасту є більшим. Приміром, до 2020 року на місцевих виборах права голосу фактично не мали вимушені переселенці.

Крім того, законодавці, котрі приймали новий Виборчий кодекс України, у ч. 7 ст. 7 включили норму, згідно з якою, крім осіб, визнаних судом недієздатними, вирішили вважати «такими, що не належать до жодної територіальної громади, та не мають права голосу на місцевих виборах» ще й військовослужбовців строкової служби, громадян України, які проживають за кордоном, та тих, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Заради справедливості зазначу, що ця норма не є новацією Виборчого кодексу. Адже й у Законі України «Про місцеві вибори», прийнятому в 2015 році, й у Законі «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (в редакції 2010 року) містилися абсолютно ідентичні приписи, які дослівно відтворили у Виборчому кодексі.

Також і в першій редакції Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», прийнятій ще в 2004 році, вказувалося, що «не мають права голосу на місцевих виборах… громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі».

А Закон «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», що діяв з 1998 року, мав більш обережне формулювання: «Здійснення виборчого права  зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, – на час перебування в цих місцях».

Термін «місця позбавлення волі» можна визначити за допомогою ст. 63 Кримінального кодексу України, в якій йдеться про те, що позбавлення волі є одним із видів покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Проте, крім громадян, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, є ще чимала група осіб, що знаходяться у слідчих ізоляторах (ізоляторах тимчасового тримання). «Попереднє ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили», – говориться у ст. 1 Закону України «Про попереднє ув’язнення».

Отже, як бачимо, ці громадяни не потрапляють навіть під ті категорії, яких для «спрощення» позбавили права голосу на місцевих виборах. Враховуючи, що СІЗО є в кожному регіоні України та в них переважно ув’язнені особи, що проживають у відповідній області, логічним було б надати їм хоча б можливість проголосувати на виборах до обласних рад.

Власне, з питанням щодо того, чи потрібно забезпечити право голосу на таких виборах «сидельцям» Харківського СІЗО, до мене під час кампанії місцевих виборів-2020 звернувся член Харківської обласної територіальної виборчої комісії, який має досвід роботи в правозахисній громадській організації та, вочевидь, правову свідомість.

Оскільки прямих норм з цього питання Виборчий кодекс України не містить, я запитав про це в старшої радниці ОПОРИ з юридичних питань Ольги Коцюруби. Виявилося, що Громадянська мережа ОПОРА вже адресувалася щодо цього до Центральної виборчої комісії. На що отримала відповідь, яку, якщо відкинути задовгу «прелюдію», можна звести до однієї тези: «Частиною шостою статті 30 Кодексу (мається на увазі Виборчий кодекс України – прим. автора) передбачено, що для підготовки та проведення голосування і підрахунку голосів виборців на місцевих виборах використовуються лише спеціальні виборчі дільниці, що існують на постійній основі у стаціонарних закладах охорони здоров’я. Організацію голосування виборців на місцевих виборах у слідчих ізоляторах Кодексом не передбачено».

Таким чином виходить, що громадян, вина яких у скоєнні кримінальних правопорушень ще не встановлена вироком суду, вже позбавили одного з конституційних прав – права голосу. Принаймні, на місцевих виборах.

Через те, народним депутатам та суддям Конституційного Суду України пора звернути свою увагу на це кричуще порушення Основного Закону. З огляду на те, що в СІЗО має шанс опинитися будь-хто з можновладців – в установи попереднього ув’язнення вони «заїжджають», як свідчить практика, частіше, ніж до місць позбавлення волі, – не слід нехтувати правами ув’язнених.

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА