Select Page
Школи – без політики! Та політиків

Школи – без політики! Та політиків

Фото: 24 канал

Політики, що роблять подарунки дітям, намагаються купити голоси їхніх батьків.

Тільки-но прозвучав старт виборчої президентської кампанії, як до закладів освіти всієї країни масово почали навідуватися політики. Граючи ролі таких собі Дідів Морозів чи то Санта-Клаусів, вони несуть дітям подарунки.

І потім заповзято виставляють фото- та відеозвіти про свою «благодійність» у соціальних мережах та поширюють їх у ЗМІ.

А от наскільки відповідає чинному законодавству така діяльність та чи не є це прихованою агітацією або навіть підкупом виборців? – Давайте розбиратися.

Зауважимо, що ч. 1 ст. 58 Закону України «Про вибори Президента України» дає доволі розлоге тлумачення терміну «передвиборна агітація»: – це «здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата на пост Президента України. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України».

Чи можуть подарунки дітям спонукати їхніх батьків проголосувати за певного кандидата? – Питання, я думаю, риторичне. І чи суперечить така «подарункова» форма агітації законам України?

Відповідь шукаємо у ч. 6 ст. 64 (Обмеження щодо ведення передвиборної агітації) закону «Про вибори Президента України»: «Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей. Така передвиборна агітація або надання виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата або згадуванням його імені, вважається підкупом виборців».

Тобто, обдаровувати потенційних виборців забороняється, а надання грошей, товарів чи послуг у поєднанні із закликами голосувати за кандидата є підкупом.

За що, до речі, передбачена кримінальна відповідальність. У Кримінальному кодексі України є відповідна стаття 160 (Підкуп виборця, учасника референдуму), ч. 2 якої містить припис: «Пропозиція, обіцянка або надання виборцю чи учаснику референдуму неправомірної вигоди за вчинення або невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права…, голосування за окремого кандидата на виборах, – караються обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 1 до 3 років».

Щоправда, у примітці до цієї статті значиться, що під неправомірною вигодою слід розуміти кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги або нематеріальні активи, вартість яких перевищує 3 відсотки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Що на сьогоднішній день дорівнює 57,63 грн.

Виходить, що в разі, якщо «добродії» від політики обдаровуватимуть виборців на суми, менші, ніж 57,63 грн, такі дії не підпадатимуть під кримінальну відповідальність. Хіба що ставатимуть предметом суспільного осуду…

Навіщо писати про відповідальність за підкуп виборців, якщо мова вище йшла про подарунки для дітлахів, які навчаються в школах, є неповнолітніми і не є виборцями? – вигукне уважний читач. А я відповім йому: раніше вітчизняні суди дотримувалися такої ж логіки. Але тепер…

Як зауважує радник з юридичних питань Громадянської мережі «ОПОРА» Павло Романюк, Вищий адміністративний суд України у 2016 році підготував свої «Узагальнення щодо особливостей провадження у справах за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, інших учасників виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців», в яких чітко наголосив на тому, що роздача кандидатами подарунків дітям здійснюється саме «з метою спонукання їхніх батьків, які зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття і нести фінансову відповідальність за неї, голосувати за певного кандидата».

Іншими словами, ВАСУ юридично обґрунтував те, що фактично було всім і раніше зрозуміло: політики, коли роблять подарунки дітям, намагаються купити голоси їхніх батьків. І роблять це незаконно.

Певно, «адвокати» діячів, що полюбляють під час виборів «ходити в народ» до шкіл і ліцеїв, знайдуть інший аргумент на захист своїх патронів: мовляв, останні ще не зареєструвалися в якості кандидатів у Президенти, тому й обмеження щодо агітації на них допоки не розповсюджуються.

На жаль, українське законодавство виписано так, що за дочасну агітацію дійсно не передбачено відповідальності. З одного боку, це логічно: наперед же неможливо знати, чи буде хтось, хто активно піариться, незабаром висуватися у Президенти. А з іншого…

А з іншого – є пряма норма статті 31 (Особливості відносин між закладами освіти та політичними партіями і релігійними організаціями) Закону України «Про освіту», ч. 4 якої передбачає: «Керівництву закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в заходах, організованих… політичними партіями (об’єднаннями), крім заходів, передбачених освітньою програмою».

Так, тут ідеться про політичні партії, але, за аналогією права, навіть безпартійним кандидатам, якщо вони приходять агітувати за себе, любимих, нема чого робити в школах та інших освітніх закладах.

До прикладу, ще в лютому 2018 року Київська міськрада прийняла рішення щодо недопущення політичної діяльності та політичної агітації в загальноосвітніх навчальних закладах міста Києва. Відповідно до рішення, у столичних школах не допускається розповсюдження реклами політичного характеру. Також заборонена політична агітація серед учнів та просування політичного брендингу.

Однак через те, що у 2019 році в Україні відбудуться одразу дві виборчі кампанії, то і намагань політиків використовувати навчальні заклади як майданчики для агітації батьків побільшає.

Тому радимо свідомим батькам скаржитися до Департаментів освіти та правоохоронних органів на випадки політичної агітації в навчальних закладах. А свідомим політикам пропонуємо працювати на благо людей – таким чином, щоб ніхто не потребував передвиборчих подачок.

Отже, бійтеся політиків, що дари приносять! І хай школи обійдуться без політики! Та політиків.

Юрій Чумак

Рубрика

Головне – не хто, а як

Головне – не хто, а як

«Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» / Фото: depositphotos.com

Мене останнім часом часто запитують: за кого слід голосувати на прийдешніх президентських виборах? На що я відповідаю абсолютно щиро: для мене головне, не кого саме виберуть, а ЯК оберуть.

Якщо кандидат прийде до влади, використовуючи відвертий популізм та/або підкуп виборців, адміністративний ресурс, обман і маніпуляції, безсоромні фальсифікації – так само він і країною управляти буде. Тиснути та брехати, красти й хитрувати – щоб витрати на підкуп з лишком «відбити».

Якщо ж кандидат продемонструє порядність, відповідальність, не даватиме пустопорожніх обіцянок і не роздаватиме гречку – є всі підстави сподіватися, що і Президентом буде з великої літери.

Скажете: такі до влади не приходять. Відповім – а потрібно, щоб прийшли! Тоді й Україна підніметься.

І галас щодо того, що в чесних не вистачить коштів навіть на балотування, є неслушним. Адже за 27 років незалежності в нашій країні з’явилися люди, які заробили нормальні гроші не розпилом заводів і фабрик, що залишилися після СРСР, не дерибаном бюджету, а наполегливою працею. Таких небагато. Але вони є.

«Судіть про них за справами, а не за словами їх».

А роль громадянського суспільства, як на мене, не в тому, щоб розділитися і в три горла волати – кожен за «свого», а в тому, щоб об’єднатися і докласти максимум зусиль, аби процес виборів був законним, чесним і прозорим.

Юрій Чумак, голова Громадського центру «ДУМА»

Рубрика

Когда они возвращаются…

Когда они возвращаются…

6 декабря страна отмечает День Вооруженных сил. По данным ежегодного рейтинга военной мощи Global Firepower (GFP), армия Украины находится на 30-м месте в мире по боевой мощи. На март 2018 года численность ВСУ составляет 255 тысяч человек, из них контрактников 110 тысяч, резервистов – 1 миллион, 150 тысяч человек – с боевым опытом, из них – 7000 женщин.

По данным Генштаба, в Вооруженных силах на различных должностях проходят службу более 55 тысяч женщин. Из них более 3000 – офицеры. В целом женщины составляют 22,4% от общего количества военнослужащих ВСУ.

«Ему было всего 23 года. Пуля в одну бровь вошла, а во вторую вышла. Сразу груз 200. Он просто утром вышел из блиндажа, чтобы позвонить. И – пуля снайпера…»

«Когда я вернулась, я ни с кем не могла разговаривать, я начинала плакать. За три года войны я ни разу не заплакала, а теперь начинаю плакать… Отчего? От наплыва воспоминаний, о ребятах, которых знала, вспоминаю… О тех, кто остался на передовой, вспоминаю, особенно, когда мне звонят оттуда…»

«Первый месяц после возвращения я не могла заснуть. Это страшное состояние. Ты и воюешь, и не воюешь. Тебе не хочется жить. У меня началась бессонница. Снотворные не помогали….»

Это говорит еще молодая, симпатичная женщина Оксана Якубова. Говорит медленно, словно отправляя слова не вовне, а в себя. Она – майор, служила заместителем командира батальона по работе с личным составом в зоне боевых действий. Попала под первую волну мобилизации. На момент, когда ей пришла повестка, она была главным экономистом Министерства финансов Украины.

Оксана – героиня документального фильма «Явних проявів немає». Оксана Петровна говорит, что согласилась на предельную откровенность в фильме, чтобы помочь всем, кто чувствует то же самое, что и она. Война продолжается у каждого в душе, кто был на ней… В канун Дня Вооруженных сил Украины фильм был показан в Харькове в рамках XV передвижного фестиваля Docudays UA. Организаторы: Центр правовых и политических исследований «ДУМА» и проект «Объединяя людей ради мира» Каритас Харьков. Партнер: Харьковский областной центр помощи участникам АТО.

– Лента получила четыре награды на фестивале Docudays UA: специальную награду от дистрибьюторской компании «Letter to fest», специальную награду Украинского Хельсинкского союза для героини фильма, специальную награду от партнера фестиваля Currenttime.tv, а также награду жюри международного конкурса фестиваля дока /право, – рассказал региональный координатор Docudays UA в Харькове Юрий Чумак.

Невидимый батальон

Женщина на войне – мало обсуждаемая тема. Неудобная правда, что идет вразрез с общественным стереотипным представлениям о том, что война является сугубо мужским делом. В последние годы Министерство обороны открывает для женщин те должности, которые ранее были под табу. Два года назад для женщин в армии стали доступны около 100 специальностей рядового, сержантского и старшинского состава, в том числе и боевые. Женщина в армии может быть водителем, гранатометчиком, заместителем командира разведгруппы, командиром боевой машины пехоты, пулеметчиком и снайпером.

Как известно, Верховная Рада Украины в сентябре приняла закон о равных правах женщин и мужчин во время прохождения военной службы. Это означает, что женщин смогут принимать в добровольном порядке на контракт или срочную службу. Также они будут проходить службу в резерве и могут быть военнослужащими запаса.

Из законодательства также изъяли упоминания об ограничении возраста службы для женщин с 18 до 40 лет (как по призыву, так и по контракту), ведь для мужчин такого ограничения нет.

Оксана Якубова: «Если твои солдаты видели, что у тебя офицерские погоны, ты для них, конечно, командир, должен знать военное дело, выезжать на позиции, иначе тебя перестанут уважать. Утро начиналось с того, что я ехала на позиции, затем ездила оформлять отпуска, УБД (удостоверение участника боевых действий. – Прим. ред.), до полуночи сидела и готовила документы. Для того чтобы тебя уважали солдаты, они должны были увидеть, что ты действительно о них заботишься, что все, что ты делаешь, – это для них. Ты, словно их мама».

…Это стало очень актуальным или наступил критический момент для осмысления, но на пятый год войны тема женщины в условиях боевых действий и возвращение ее с войны, оказалась в центре внимания самого непредвзятого жанра в отечественном искусстве – документального кинематографа.

В этом году было представлено сразу два фильма «Невидимий батальйон» (здесь и далее названия фильмов даны на языке оригинала) и «Явних проявів немає». В создании обеих кинолент принимала участие молодая талантливая режиссер Анна Горлова.

«Я вовсе не была готова к этой истории, – вспоминает начало своей работы над фильмом «Явних проявів немає» Алина Горлова. – Я шла к Оксане Петровне Якубовой, совсем не понимая, куда я иду. Мы говорили в течение трех часов, и с каждым часом я все глубже осознавала: это надо снимать. Мы договорились, что будем снимать путь реабилитации. Думаю, Оксана Петровна тогда тоже не понимала, как это будет. До этого я не сталкивалась с людьми, которые имеют такой сильный посттравматический синдром, хотя я знала, что это такое. Мы начали съемки, жили в том же санатории, где проходила реабилитацию Оксана Петровна. Было сложно с психологами и психотерапевтами. Доказать им, что героиня фильма дала согласие сниматься. Они нам всячески препятствовали. Там было несколько неплохих специалистов, но в целом, честно говоря, было понятно, что психологи не готовы работать с такими людьми, не знают, как с такими людьми говорить».

Где заканчивается война?

– Что остается за кулисами героических кинокадров о наших воинах на Донбассе? С чем они вынуждены сталкиваться один на один в мирной жизни и где заканчивается война? – говорит Юрий Чумак. – Фильм «Явних проявів немає» – это история женщины, которая возвращается с войны. Этот документальный фильм показывает ее невероятно трудный путь от начала реабилитации к возвращению на работу. Среди бесед с психологами, борьбы с посттравматическим синдромом и паническими атаками, она пытается вернуться к нормальной жизни.

Оксана Якубова:

– Женщина в водку не полезет. Дома ее ждут дети, муж. Там нужна мама, там нужна жена. И ты должна стать такой, какой была до войны. Но внутри, в голове уже все изменилось. И тебе нужно с этим справиться, чтобы не стать обузой для своей семьи…

Кризисный психолог Валерий Луценко с 2014 года работает с бойцами в Харьковском военном госпитале, воинских частях, на полигонах…

– Фильм наглядно показывает ту проблему, которая ждет нас в будущем и которая уже в нашем обществе есть, – говорит он. – Мне не хватило в фильме, чтобы показали, что у нее сейчас все хорошо. Хотя в моей практике встречаются разные люди, которые по-разному переживают полученную на войне травму. Во время возвращения с фронта они сталкиваются с тремя факторами: медицинским, психологическим и социально-экономическим. И когда человек не может реализовать ту мечту, которая у него была до войны, и нет никакой помощи, какой она должна быть на самом деле. Плюс сама наша система. Которую мы стараемся поменять, но система монолитна и стремится к устойчивости, сохранению себя. И ей нет доверия.

На войне мир черно-белый, он разделен по принципу «свой – чужой». Когда боец приезжает домой, он не спит, потому что его беспокоит – тишина. Потому что, если наступила тишина, значит, близко враг.

Кстати, Валерий Луценко убежден, что ПТСР (посттравматическое стрессовое расстройство) стало чуть ли не ругательным словом, но на самом деле – не все, кто побывал в зоне боевых действий, переживают ПТСР. По статистике проявление тех или иных симптомов встречается у 10–20%. Но диагноз можно ставить только 5–7%. При этом для 2% военнослужащих война – это профессия, не вызывающая стрессовой ситуации вообще. И это – опора армии.

Методов психологической коррекции очень много, которые помогают, но к каждому следует подбирать их индивидуально. Тут главное, конечно, поддержка семьи. Если она есть, человек обязательно вернется с войны. Может быть, не полностью, но вернется.

***

Фильм Алины Горловой «Явних проявів немає» отмечен на Международном кинофестивале документального кино DOK Leipzig наградой за выдающуюся восточноевропейскую картину…

Елена Зеленина

Время

Тростянець: місто, що розвивається

Тростянець: місто, що розвивається

14 листопада представники громад Харківської області в рамках проекту Чугуївської правозахисної групи відвідали унікальне місто Тростянець Сумської області. У чому його особливість? – гостям розповів мер Юрій Бова.

Інформація була дуже об’ємна та цікава, тому передамо її в тезах:

Міський голова наголосив, що в кожному успішному населеному пункті повинні бути створені комфортні умови:
— для роботи;
— для життя;
— для відпочинку.

Що ж втілено в Тростянці?

Для роботи:

— Створили привабливі умови для діяльності Тростянецької шоколадної фабрики «Україна». ПрАТ «Монделіс Україна» – єдина в нашій країні фабрика з повним циклом виробництва шоколаду, також вона виробляє каву. Продукція іде на експорт у багато країн світу. У свою чергу, підприємство не тільки забезпечує містян гарною й добре оплачуваною роботою та значно поповнює міський бюджет, але й приймає участь у підтримці соціальних проектів у Тростянці.

— Робота з фондами та міжнародними організаціями. У структурі апарату міської ради запровадили відділ проектної діяльності та міжнародного співробітництва, який завзято працює над підготовкою різних проектів – протягом поточного року вже залучили близько 30 млн грн грантових коштів. Зараз в Україні дуже мало міст, які вміють готувати проектні заявки на конкурси, що оголошуються Європейським Союзом. Тростянець вчиться цьому та сподівається на значну підтримку з боку ЄС.

— Активно наводиться порядок у сфері торгівлі. Завдяки цьому вдалося значно збільшити надходження від акцизів на алкоголь та цигарки.

— У Тростянецькій міській раді – гендерний баланс: з 26 депутатів, 13 – жінки. Середній вік працівників апарату міськради – 36 років. Вони отримують відповідні заробітні плати (наприклад, зарплата юриста – 10 тис. грн). Працює електронна система «Голос», що дозволяє депутатам отримувати усю документацію на планшети та здійснювати з них голосування. Але не допускає «кнопкодавства».

— Створено комунальну Телерадіокомпанію «Тростянець». В її складі – телеканал «TVT», для якого закупили обладнання, і він скоро приступить до роботи, та «Добре радіо», що вже працює на FM-хвилях.

Для життя:

— Рік тому, після утворення міської об’єднаної територіальної громади (коли до Тростянця доєдналися ще 2 сільські ради), взяли на баланс від району школи та лікарню. Коли побачили, в якому стані вони знаходяться, вирішили, що поки не будуть класти в центрі міста кольорову бруківку та будувати фонтани, а розвиватимуть соціальну сферу.

— Почали ремонтувати школи. Повністю переобладнали терапевтичне відділення лікарні. Зробили гарний ремонт у міській бібліотеці, перетворили її на справжній сучасний хаб.

— Щоб приватні перевізники не диктували свої умови, запустили комунальний автотранспорт у місті. Ввели «картку мешканця Тростянецької міської ОТГ» – для пільговиків на автобусному та приміському залізничному транспорті.

— Тростянець підключено до платформи «Відкрите місто». Громадяни можуть як поінформувати в онлайн-режимі про аварійні чи критичні ситуації, так і отримувати за допомогою SMS повідомлення про важливі місцеві події.

— У місті створено та легалізовано понад 200 органів самоорганізації населення – будинкових та вуличних комітетів, які об’єднані у 7 квартальних комітетів. Вони є справжніми містками між мешканцями та міською радою, впливають на прийняття рішень про благоустрій відповідних територій.

— Попри всі заборони, УВЕСЬ житловий фонд багатоповерхових будинків міста (2171 квартиру) переведено на індивідуальне газове опалення, що дозволяє мешканцям значно економити гроші. Тепер ремонтують у багатоповерхівках дахи – на сьогоднішній день жоден не протікає.

— У Тростянці працює громадське формування з охорони громадського порядку «Сила і честь», що підтримується міською радою. По місту встановлено 23 відеокамери, а диспетчерський пульт виведено на офіс «Сили і честі». І криміногенна ситуація значно покращилася.

Для відпочинку:

— Відреставрували візитівку міста – пам’ятку архітектури «Круглий двір», привели в порядок ще низку старовинних будівель.

— Розбудували міський парк ім. Чайковського (у Тростянці славетний композитор написав свою першу увертюру). У парку – ставок, дитячий майданчик для дітлахів з особливими потребами, тренажери, футбольне поле тощо. Поряд – бесідки з лавками та мангалами. Все – під відеонаглядом, аби вандали не руйнували.

— Допомогли створити Музей шоколаду.

— У теплу пору року у місті постійно вирують фестивалі: у травні – класичної музики «Чайковський Fest», у червні – історичної реконструкції «Стара фортеця», у липні – для любителів велоспорту «Велофест», у серпні – рок-фестиваль «Схід-рок». Це приваблює тисячі туристів, для яких працюють 2 комунальні готелі.

— Зараз опрацьовують проект «Музейно-культурний комплекс «Городище та поселення скифської культури», що теж має збільшити потік туристів.

DSC04311

На фото – делегація з Харківщини разом з міським головою Тростянця Юрієм Бовою.

PS: Звісно, сказати, що в Тростянці вже немає ніяких проблем – буде неправдою. Так, ще не проведено заміну системи водопостачання, яка застаріла та часто нагадує про себе поривами. Далеко не європейської якості й дороги в місті. Але важливим є те, що городяни відчувають постійний поступ вперед. Тростянець розвивається, і це видно неозброєним оком.

Юрій Чумак

Занадто великий вибір спантеличує

Занадто великий вибір спантеличує

«Ми віримо в те, що вибір, який зробили після ретельного планування, повинен принести очікувані результати – щастя, безпеку, задоволення. Що, зробивши правильний вибір, нам вдасться уникнути неприємних відчуттів… Але в підсумку нерідко виходить все навпаки: коли людей збиває з пантелику величезний вибір і коли вони переживають щодо нього, найчастіше з’являється заперечення, невігластво і навмисна сліпота».

Це не про вибори представників влади – це було написано про вибір товарів у магазинах. А втім…

«Розгубленість перед обличчям надто великого вибору робить людей пасивними. Відбирає у них енергію, необхідну для активної дії». Американський психолог і професор соціальної теорії Баррі Шварц (Barry Schwartz) у своїй книзі «Парадокс вибору» (The Paradox of Choice) стверджує, що на практиці великий вибір збиває з пантелику.

Відмінний приклад цього показаний в наступному експерименті: На презентації в продуктовому магазині на одному столі було 6 видів джему, на іншому – 24. Перед заставленим столом люди зупинялися частіше і активніше цікавилися асортиментом, але на покупку зважилися тільки 3% покупців. А ось «напівпорожній» прилавок ажіотажу не викликав, зате джем продавався в 10 (десять!) разів частіше.

Звичайно, вибори без вибору – набагато гірше (ми це вже проходили в СРСР – як з товарами, так і з політиками). Але, як встановили психологи, оптимальне число об’єктів (до «об’єктів» у даному випадку відносяться і живі істоти – наприклад, кошенята, одного з яких хочеться купити, або політики, одного з яких необхідно відзначити в бюлетені), вибір між якими не викликає стрес – до 7-12.

До чого це я? А до того, що на прийдешніх виборах президента України очікується рекордна кількість кандидатів. Вже зараз про свої потенційні претензії на президентську «булаву» заявляють близько 20 претендентів. До весни 2019-го їх може «поспіти» ще 30-40. І, хто б не стояв за ними, які б амбіції не виношував, але об’єктивно велике число кандидатів буде грати на руку нинішній владі. Чому? – читай початок статті.

А в нині діючого є певний пул прихильників плюс ще можна буде додати електоральні симпатії за рахунок популістських подачок, які стали вже традиційними під вибори в Україні. Плюс «накрутити» відсотки за рахунок горезвісного адмінресурсу, що майже зійшов нанівець за часів Ющенка, але знову повернувся до життя при останніх двох «гарантах».

Так що при великій кількості кандидатів Порошенко зможе, вже вибачте за каламбур, розпорошити голоси своїх основних опонентів і майже напевно вийти у другий тур. Ну а там – згадають технологію «голосуй або програєш» а-ля спаринг Єльцин-Зюганов або Кучма-Симоненко. Проте, це вже зовсім інша історія (тобто, тема).

Юрій Чумак, голова Громадського центру «ДУМА»

Рубрика

Чому Вакарчука не пустили до Харківського юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Чому Вакарчука не пустили до Харківського юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Фото з Facebook-сторінки заходу «Верховенство права в Україні. Quo Vadis?»

«Верховенство права в Україні. Quo Vadis?» – таку назву мав захід, який повинен був відбутися 29 жовтня у Науковій бібліотеці Харківського національного юридичного університету ім. Я. Мудрого за участі громадського діяча та рок-музиканта Святослава Вакарчука. Але, через несподівану відмову вишу надати приміщення, був перенесений до одного з виставкових комплексів міста.

Університет розірвав раніше підписаний договір і відмовився надати приміщення для зустрічі лідера «Океану Ельзи» з харків’янами. Як повідомив «Цензор.НЕТ», сам Вакарчук даний ексцес прокоментував так: «Ми отримали відмову в наданні приміщення і проведення зустрічі в стінах вузу. Відмова звучала так: «В силу об’єктивних причин не можемо надати вам приміщення». Мені це нагадало радянські часи, коли все робилося за «вказівкою зверху».

Прес-служба вузу озвучила таку причину відмови: «У нас починає роботу комісія Фонду держмайна з правомірності використання майна. У Законі «Про освіту» говориться, що майно навчального закладу може бути використано тільки в освітніх цілях. А цей захід викликає сумніви, освітній він чи ні, тому керівництво вузу прийняло таке рішення».

Але дану інформацію спростував на своїй сторінці у Facebook в.о. голови Фонду держмайна Віталій Трубаров: «Мовляв, не дозволили виступити перед студентами Юридичного університету, бо Фонд державного майна проводить перевірку. Більшої маячні в юридичному навчальному закладі придумати не змогли. Фондом державного майна України не проводиться перевірка діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і жодних погоджень чи договорів від Фонду не потрібно для організації зустрічі з тим чи іншим лектором».

У соціальних мережах думки коментаторів розділилися. Прибічники конспірологічної теорії вважають, що Вакарчук – кандидат від влади, тому така заборона – навмисно розіграна політтехнологами вистава, аби додати йому балів як «опозиціонеру». Інші ж переконані, що Святослав – реальний кандидат (хоча на зустрічі в Харкові так і не дав відповіді на питання, чи збирається балотуватися на посаду президента), владники його побоюються, тому й зустріч в універі «зарубили». Мовляв, щоб на собі відчув, чи є в Україні верховенство права.

За інформацією Інтернет-видання «KHARKIV Today», подібні методи в Харкові застосовуються не вперше: у 2017 році до вищих навчальних закладів для спілкування зі студентами не пустили главу фракції «Самопоміч» у Верховній Раді Олега Березюка, а в медіацентрі «Время», де повинна була відбутися зустріч з міським головою Львова Андрієм Садовим, захід скасували через те, що там «раптом загорілася проводка».

Зауважимо, що відповідно до результатів опитування, проведеного 30 серпня – 9 вересня дослідницькими центрами КМІС, Центр Разумкова та «СОЦІС», Святослав Вакарчук посідає четверте місце в рейтингу потенційних кандидатів на пост президента. За нього готові віддати свої голоси 6,5% опитаних.

Нагадаємо, згідно з законодавством, вибори президента України проводяться в останню неділю березня на п’ятий рік повноважень чинного глави держави. Таким чином, дата чергових виборів – 31 березня 2019 року. Не пізніше, ніж за 90 днів до вищевказаної дати, повинна початися виборча кампанія.

Юрій Чумак

Рубрика