Ноя 30, 2022
Для Юрія Чумака, модератора кіноклубу «ДУМАй!» при Центрі правових та політичних досліджень «ДУМА» на Харківщині, однією з провідних тем професійної діяльності є протидія насильству у сім’ї. Під час роботи у правозахисних організаціях та у системі безоплатної правової допомоги він бачив, наскільки нагальною є ця проблема для нашої країни.
Тож не дивно, що коли Мережа DOCU/CLUB оголосила конкурс на проведення адвокаційних кампаній, Юрій Чумак вже знав, над вирішенням якої проблеми хоче працювати.
Закон про запобігання та протидію домашньому насильству говорить про те, що діти, які є свідками домашнього насильства, фактично стають жертвами психологічного насильства. Їхня психіка страждає.
Я вирішив дізнатися, як це відбувається у Чугуєві, у моєму рідному місті. З’ясувалося, що хоча всі відповідні державні служби працюють, але діти-свідки домашнього насильства все одно залишаються поза їхньою увагою. Бо система налаштована так, що коли поліцейський приходить на виклик, він опитує винуватця і постраждалого, а діти залишаються непомітними.
Ми вирішили привернути увагу до цієї проблеми за допомогою документального кіно з арсеналу Docudays UA. Я на собі відчув, що жоден художній чи освітній фільм на правозахисну тему не проймає, не зачіпає розум, серце і душу глядачів так, як документальне кіно. Коли ти бачиш реальну історію, то переймаєшся цією темою набагато більше і глибше.
В арсеналі наших докуклубів є фільм «Ліза, ходи додому», присвячений темі психологічного насильства над дитиною. У сім’ї героїв фільму відбуваються п’яні дебоші, а дитина через це втікає з дому. Ми взяли цю стрічку як інструмент, і ходили з нею на покази у всі інституції, долучені до тематики протидії домашньому насильству. Цей фільм з репертуару докуклубів подивилися і поліцейські, працівники пробації, служби у справах дітей, центру соціальних служб, управління соціального захисту населення. Подивилися батьки, самі діти, працівники безоплатної правової допомоги.
Після кожного показу ми проводили опитування, робили анкетування щодо того, як реагують різні служби на повідомлення про домашнє насильство. Ми побачили, що люди, залучені у цю проблему, активно працюють, але є прогалини. І така ситуація не тільки в Чугуєві, а й по всій Україні. Алгоритми реагування на домашнє насильство вибудувані так, що діти-свідки домашнього насильства є невидимими.
Тому у мене була ідея: звернути увагу на цю проблему і подумати, що зробити, аби допомогти таким дітям. Вони мають стати видимими і для суспільства, і для своїх батьків, бо діти у подібних ситуаціях страждають.
Юрію, але ваша адвокаційна кампанія, окрім запланованих, мала ще один несподіваний і дуже важливий для всієї країни результат.
Так, справді. Працюючи над цією темою, ми знайшли велику «чорну діру» у законодавстві. Це взагалі не було метою нашого проєкту, а з’ясувалося у процесі роботи. Виявилося, що постраждалі від домашнього насильства не можуть отримати вторинну безоплатну правову допомогу, бо не мають документів на підтвердження свого статусу постраждалих. Без них отримати допомогу від держави неможливо. Єдиний документ, який має бути у постраждалих, – це направлення від соціальних служб до центрів БПД (безоплатної правової допомогти – ред.) за формою, затвердженою Міністерством соціальної політики.
Так, практично випадково, ми дізналися, що цієї форми не існує. Я написав адвокаційного листа у Міністерство з проханням про її затвердження і звернувся до урядової Уповноваженої з гендерних питань Катерини Левченко за сприянням. Таким чином, проблему, яку ми виявили у маленькому місті Чугуєві Харківської області, вдалося вирішити у масштабах всієї країни. І тепер усі постраждалі від домашнього насильства можуть отримати відповідне направлення і скористатися правом на адвокатську безоплатну правову допомогу.
Юрію, а як ви самі оцінюєте, вам пощастило отримати такий результат чи це наслідок системних зусиль і праці? Інакше кажучи, це закономірність чи випадок?
(Сміється – ред.) Я думаю, що в нашому випадку, це закономірність. Ми вийшли на цю проблему завдяки тому інструментарію, який використовували. Ми не просто показали фільм і провели круглий стіл, а проводили опитування, спілкувалися.
Так знайшли цю проблему. Дуже допоміг досвід адвокаційних кампаній. Ти маєш розуміти, чого хочеш і з якою метою їх проводиш. Мені поталанило, бо я був обізнаний у цих аспектах і обізнаний у тематиці протидії домашньому насильству.
А якби ви не були настільки обізнаним? Чи можуть розраховувати на успіх адвокаційної кампанії люди без досвіду її проведення?
Потрібні мінімальна підготовка і бажання працювати. Власне, як і в будь-якій іншій діяльності. Але я насправді вірю і знаю, що коли поруч є фахові ментори, які на цій тематиці знаються, які можуть підказати, щось порадити, то можна чимало зробити. Такий результат — це не чудо. Це закономірний процес. Будь-хто може по цьому шляху пройти і я певен, що може пройти доволі успішно.
Результатом нашої адвокаційної кампанії стала брошура з рекомендаціями для відповідних служб щодо роботи з дітьми. Місцеві чиновники зараз використовують їх у роботі, бо ми допомогли їм побачити ті проблеми, які залишалися поза їхньою увагою.
Ви весь час кажете «ми». Хто такі ось ці «ми»?
Знаєте, один у полі -– теж воїн. Але скажу так: коли я займався цією темою, то побачив велику зацікавленість усіх структур. Ми не зустрічали опору ні від соціальних служб, ні від поліції. Навпаки, ми бачили їхню зацікавленість.
Наша кампанія була успішною багато в чому завдяки документальному кіно. Це дуже важливий інструмент. Якби ми просто ходили по організаціях і установах і говорили про проблему, було б складніше. Ми спершу показували фільм і вже на ґрунті побаченого говорили про те, що такі діти є і у чугуївській громаді. А потім працювали у команді однодумців і шукали спільний вихід. Оце і є те «ми» на місцевому рівні.
А на рівні Мінсоцполітики фактично працював один я, але був натхненний активністю у Чугуєві. Якщо людина зацікавлена, горить своєю ідеєю, тоді позитивний результат не забариться. Саме тому я і потрапив у команду докуклубів. І я від цього просто кайфую.
DocuClub
Окт 26, 2021
23–24 жовтня у Дніпрі відбувся семінар для модераторів кіноклубів Docudays UA.
Програма заходу передбачала менторську підтримку, обмін досвідом та розвиток мережі кіноклубів. Конференц-зала готелю «Arbi» стала майданчиком для марафону з обговорень, планувань, обміну досвідом, спільного перегляду стрічок, презентацій досягнутого та навчання новому – все задля розвитку мережі кіноклубів, покращення її взаємодії та ефективної роботи з громадськістю в правопросвітницькому напрямку.
Семінар почався з вітального слова організаторів та знайомства учасників. Наталя Жебрик озвучила стратегії розвитку кіноклубів та висвітлення їх діяльності, а ментори Docudays UA відкрили першу сесію програми: «Обмін досвідом та розвиток мережі кіноклубів». Представники мережі кіноклубів, слухачі заходу, поділилися досягненнями в правопросвітницькій діяльності та намірами подальшого розвитку і співпраці.
Окремої уваги було приділено інструментам правової освіти – документальним фільмам з прав людини, які також є вагомою і невід’ємною частиною адвокаційної діяльності кіноклубів, в рамках проєкту «DocuДіє». І дієві приклади використання інструментів надала аудиторії Наталя Кожем’яка – одна з менторок семінару.
Також цікаво було висвітлено тему інформаційного супроводу діяльності кіноклубів, зокрема створенню медіа-подій. Вичерпну інформацію на цю тему надав правозахисник Юрій Чумак. Жваве включення учасників у тему та поради ментора наповнили багаж медіа-обізнаності присутніх.
Продовженням сесійної роботи став перегляд фільму з колекції Docudays UA «Хоттабич та його команда», за модераторства менторки і авторки сценарію по сумісництву, Ліни Бабич. Стрічка, навіть після вже не першого перегляду, викликає захоплення. Фільм про події на сході України, про самовіддану роботу волонтерів. Після перегляду модератори і активісти згадали часи початку 2014, розповіли про свою волонтерську участь і допомогу країні в непростий для неї період.
Перший день роботи семінару добіг кінця, і прогулянка гуртом вечірнім містом стала гарним приводом для перезавантаження, ресетування учасників семінару, наповнила приємними емоціями від неформального спілкування та допомогла налаштуватись на день наступний.
Недільний ранок видався не по-недільному активним. Ментори Ліна Бабич та Юрій Чумак сприяли висвітленню теми «Залучення партнерських організацій та їх представників до події в межах діяльності кіноклубу. Участь у Мандрівному Docudays UA». Мережа кіноклубів має бути живою, дієвою та ефективною. Єднання однодумців, підтримка діючих кіноклубів та залучення нових небайдужих і активних громадян до просвітницької роботи є пріоритетними аспектами у функціонуванні мережі.
А сценарна майстерня, з переглядом фільму «Булер» якнайкраще стала в нагоді для новачків, що нещодавно долучилися до мережі. Картина не лишає байдужим нікого. У фільмі йдеться про насильство серед дітей і підлітків – «булінг» Насичена емоціями дискусія після перегляду тривала довго і не лишила осторонь жодного з учасників семінару. Корисну інформацію та орієнтири в заходах з протидії булінгу надали ментори заходу. Алгоритми дій для правозахисників і постраждалих від насильства і що важливо, настанови дітям (від. Ю. Чумака) як діяти в ситуаціях, пов’язаних з булінгом, теж були корисними. А менторка Наталя Кожем’яка провела цікаве інтерв’ю з найменшим гостем семінару, 9-річним Данилом. Спілкувалися про випадки шкільного булінгу. Сміливий та жвавий хлопчик отримав пам’ятні сувеніри від організаторів.
Про вагомість виборчих прав, а також про їх порушення у вигляді фальсифікацій і підкупу виборців повідав Юрій Чумак. «Голосуйте не шлунком, голосуйте розумом!», – звернувся він до всіх, хто в майбутньому стане аудиторією кіноклубів Docudays UA…
Підведення підсумків – важливий розділ будь-якого заходу. Зворотній зв’язок учасників з організаторами, уточнення і планування, домовленості про співпрацю і побажання щодо наступних зустрічей. І, звісно, слова вдячності за теплий прийом, змістовну і насичену програму. Кожен з тих, хто завітав на семінар, забрав із собою з берегів Дніпра багаж нових знань, вражень та мотивацій. У кожного попереду своє безмежне поле просвітницької, натхненної роботи з Docudays. UA.
Павел Бесараб
Сен 1, 2021
Нещодавно голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Харківській та Дніпропетровській областях Юрій Чумак взяв участь у робочій зустрічі з керівником операційного департаменту Консультативної місії Європейського Союзу з реформування сектору цивільної безпеки України (КМЄС в Україні) Удо Мюллером.
На зустріч були запрошені речники громадських організацій Харківщини, що взаємодіють із поліцією в різних напрямках. У ході заходу були обговорені питання співробітництва поліції та громадського сектору.
Удо Мюллер відмітив, що людям у громадах важливо, аби не було крадіжок, водії не перевищували швидкість руху, не дебоширили особи напідпитку та щоб поліція швидко виїжджала на виклики. Тобто, щоб панував порядок і було безпечно. У той час як керівництву поліції часто потрібні горезвісні «показники» розкриття злочинів.
Тому Удо Мюллер висловив переконання, що поліція може бути успішною лише тоді, коли співпрацює з громадами. І довіра населення до поліції, яка є основним критерієм оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, формується не на вертикальному рівні (коли поліцейські мусять працювати на «покажчики», що доводяться їм «згори»), а на горизонтальному – в громадах.
«Ми прагнемо започаткувати постійний діалог поліції з громадянським сектором у 4-х регіонах – у Харківській, Одеській і Львівській областях та у Маріуполі (Донецька область)», – зауважив Удо Мюллер. І запропонував учасникам робочої зустрічі стати основою для майбутнього складу експертної платформи на Харківщині.
Юрій Чумак підтримав ідею створення дієвого діалогового майданчика між поліцією та громадськістю. Він нагадав про досвід діяльності Громадської ради з прав людини, яка досить якісно працювала при Харківській обласній міліції в 2008 – 2010 роках, оскільки до її складу входили фахові повпреди громадянського суспільства. Щоправда, коли в Громадської ради прибрали спрямованість на права людини, вона перетворилася на «міжсобойчик» представників різних організацій, необізнаних у функціонуванні міліції/поліції, що призвело до фактичного припинення її плодотворної роботи.
Правозахисник закликав, аби діалогова платформа, яку планує впровадити КМЄС, об’єднала не просто тих, хто «хоче», а тих, хто може, тобто має відповідні знання, досвід і фах, аби плідно співпрацювати з поліцією та допомагати їй реформуватися.
Також Юрій Чумак представив проєкт «Шерифи для нових громад», який досліджує успішні практики малих і середніх громад у самостійному вирішенні безпекових проблем. Адже тематика проєкту прямо пов’язана з візією КМЄС в Україні – створення ефективного та прозорого сектору цивільної безпеки, що користується довірою громадян.
На завершення заходу Юрій Чумак презентував Удо Мюллеру книгу «Успішні практики безпеки: український масштаб, видану в рамках проєкту «Шерифи для нових громад».
Георгій Кобзар
Мар 10, 2021
Як досягти гендерної рівності в українському політичному житті? Наскільки гендерні квоти є ефективними? Що продемонстрували минулі місцеві вибори в Україні та, зокрема, на Харківщині. Відповіді на ці питання в нашому матеріалі.
Ефективність гендерних квот
На місцевих виборах 2015 року в законодавстві України вже були запроваджені гендерні квоти, які передбачали, що партії мають до своїх списків зараховувати не менше 30% членів іншої статі, але ці норми не забезпечувалися жодними санкціями.
У Верховній Раді України, обраній у 2019 році, 20% становлять жінки. За даними ЦВК, нововведення збільшили частку жінок – депутатів місцевих рад до 44%, у порівнянні, у 2015 році їх було 35%.
Аналітики Українського жіночого фонду стверджують, що гендерні квоти можна було обійти, і деякі партії це робили. Вимога щодо відсотків діє на момент подання списків, а далі кандидати можуть змінюватися.
Ситуація в Україні
Згідно з аналізом місцевих виборів, що здійснив рух ОПОРА, серед усіх обраних депутатів 64,1% становлять чоловіки, 35,9% – жінки.
Як зазначає Юрій Чумак, виборчий омбудсмен ОПОРИ в Харківській області: «Гендерна квота на етапах подання списків була забезпечена, але до голосування дещо зменшилася. Відповідно до аналізу даних ЦВК, оприлюднених на кінець грудня, чим нижчий рівень ради, тим більше там жінок. Наприклад, у сільських радах відсоток жінок 42,17%, в обласних – лише 27,85%».
Така ситуація є не лише у виборних органах влади, а й на державній службі. За словами Юлії Біденко: «При більшій кількості жінок на державних службах, посади категорії А все одно частіше обіймають чоловіки. Бачимо ми це на прикладі невтішної ситуації в міністерствах».
Як зауважує Юрій Чумак: «Попри певні позитивні зрушення щодо збільшення кількості жінок у міських радах, було помічено, що кандидатки зустрічалися з певним булінгом у соціальних мережах більше, ніж чоловіки. Наприклад, казали, що одна кандидатка не має дітей і тому вона не зможе розумітися на міській політиці».
Що на Харківщині?
Якщо говорити про Харківську обласну раду, то наразі там 28% депутатів – жінки. Харківська міська рада має 33% жінок. Чугуївська районна рада – 45% жінок.
Юрій Чумак наголошує: «Ми маємо гендерний ейджизм на теренах Харківщини. Виборці не звикли, що молоді жінки можуть реалізовувати себе не тільки в сім’ї, але і в політиці, бізнесі тощо. Жінки можуть народжувати не тільки дітей, а також нормальні реальні позитивні рішення, які потім спрацюють на поліпшення життя в громаді».
Юлія Біденко, у свою чергу, звернула увагу на проблему розподілу кадрів: «На жаль, немає жодної міської голови обласного центру, але при цьому доволі багато, понад 200, тих, які очолюють сільські та селищні громади».
Проблемою, за словами експертів, є також те, що більшість партій створюються на виборчий період п’яти років, а тому не можуть ухвалювати та реалізовувати далекоглядні політичні рішення. Одним із таких рішень є впровадження та забезпечення рівності чоловіків і жінок. За словами Юлії, подібну проблему має і влада на місцях:
Олена Недайборщ
Gromada Group
Янв 15, 2021
Толераантність (від лат. tolerantia – стійкість, витривалість, терпимість. ) – термін, що означає терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв. Протилежністю толерантності є нетерпимість.
Аби донести сенс цього важливого поняття до учнів, класна керівниця 7-«В» класу Харківської спеціалізованої школи №75 Владислава Ільгова запросила до спілкування модератора кіноклубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!», комунікатора Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юрія Чумака.
14 січня, в умовах локдауну, виховна година відбулася в онлайні, на платформі «Zoom».
Правник запитав у дітей, як вони розуміють слово «толерантність». І більшість школярів в якості синонімів назвали «уважне ставлення», «повагу». А одна з 7-класниць сказала: «толерантність – це розуміння того, що людина має право бути не такою, як інші».
І саме таке визначення, на думку Юрія Чумака, є найбільш відповідним значенню терміна «толерантність». Адже доволі просто з повагою відноситися до людей зі схожими поглядами, набагато важче терпимо ставитися до інакших. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Вольтер говорив: «Я не поділяю Ваших переконань, але готовий віддати життя за Ваше право їх висловлювати». І зараз, у безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності.
Увазі учасників онлайн-заходу було запропоновано 2 анімаційні стрічки: «За бортом» та «Штучний відбір». Ці мультфільми створені дітьми та підлітками на майстер-класах проєкту HUMRA, що проходили в Грузії, Росії, Україні, Білорусі та Німеччини.
Анімаційний фільм «За бортом» добре розкриває тему фейків та породжуваної ними ксенофобії. А «Штучний відбір» показує важливість життя на нашій планеті людей різних соціальних, вікових та професійних категорій.
Бо з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову.
На завершення Владислава Ільгова зазначила: «Сучасна культурна людина має володіти не тільки знаннями. Аби досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти та бійки, кожному доцільно сформувати у собі толерантність. Це вважається ознакою високого розвитку індивідуума, групи, суспільства в цілому».
Георгій Кобзар
Окт 31, 2020
У межах 17 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA пройшов показ фільму «За кордоном» режисерки Сон-А Юн. Фільм розповідає історію філіппінських жінок, які проходять навчання, перш ніж на два роки вирушити працювати покоївками до іншої країни.
Відбулась дискусія за участі Олени Кальбус, експертки з питань попередження та протидії торгівлі людьми ГО «Центр «Жіночі перспективи», Юрія Чумака, експерта з адвокації Харківської міської організації міжнародної організації «Жіноча громада», Віри Проців, заступниці начальника зв’язків з громадськістю патрульної поліції у Львівській області, Тетяни Панасенко, регіональної координаторки взаємодії з громадськістю Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини у Львівській області, Наталі Реви, провідної фахівчині відділу активної підтримки безробітних Львівського обласного центру зайнятості. Під час дискусії експерт(к)и обговорювали питання трудового рабства, відповідальності держави за дотримання прав робітників та робітниць, діяльності агенцій із працевлаштування, превентивні заходи торгівлі людьми та правову допомогу її жертвам. Публікуємо конспект з центральними тезами дискусії з експерт(к)ами…
Юрій Чумак:
– В Україні часто плутають проблему торгівлі людьми та порушення трудових прав. В обох ситуаціях використовується вразливий стан людини, але відповідно до 149 статті Кримінального кодексу України і профільного Закону «Про протидію торгівлі людьми» основними ознаками цієї проблеми є вербування, переміщення та передача людини з метою експлуатації. У фільмі «За кордоном» проблема саме трудової експлуатації.
У стрічці жінки описують ситуації, коли вони перебували у вразливому стані. Натомість в агенції їх не вчать захищати себе, а просто кажуть, як реагувати, аби оминути конфлікт. Але українська традиція «не виносити сміття з хати» не призведе до вирішення ситуації. Ганебна практика триватиме й далі. Цей фільм важливий для українців, адже мільйони заробітчан з країни виїжджають за кордон і постійно ризикують опинитися в ситуації трудової експлуатації. Інформування про проблему – перший крок до її вирішення.
Богдана Стельмах
Мандрівний фестиваль Docudays UA
P.S. Співорганізатором заходу на Харківщині виступив кіноклуб медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй!», на запрошення якого до перегляду й обговорення долучилися правники з центрів та бюро безоплатної правової допомоги.
