Select Page
До чого призводить суспільство надмірного споживання

До чого призводить суспільство надмірного споживання

Щороку у світі накопичується близько 50 мільйонів тонн електронного сміття. Значну частину вживаних і непотрібних електротоварів звозять до країн «третього світу».

А там вони переробляються у варварський спосіб, отруюючи все, що навколо.

Повторно видобуті метали знов відправляються до «розвинутих» країн. Хоча, були б вони дійсно розвинутими – не творили б такого неподобства.

Фільм «Край електросміття» режисера Девіда Феделя (Австралія) з репертуару кіноклубів документального кіно про права людини Docudays UA являє собою дослідження «кругообігу» електронного сміття, що відбувається у Гані.

Стрічка без діалогів та авторських коментарів, короткометражна, але буквально пронизує кожного, хто її перегляне.

Даний фільм було представлено модератором пересувного клубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрієм Чумаком на заході 29 червня 2018 року, присвяченому річниці екологічної акції «Прихисти пакет» у Харкові.

DSC08530 - копия

Кіно викликало жваве обговорення, під час якого учасники та учасниці говорили про екологічні проблеми у світі та в Україні, про те, що суспільство надмірного споживання породжує таки жахливі прояви, які показані у фільмі. А також про те, що відповідальністю кожного є дбайливе ставлення до природи.

Врятувати Олега Сенцова!

Врятувати Олега Сенцова!

22 червня 2018 року у Харкові відбувся кінопоказ під відкритим небом документальної стрічки «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова».

У подвір’ї Літературного музею зібралися небайдужі харків’яни, аби переглянути драматичну історію про двобій людини та безжальної системи.

IMG_8624

Під час протестів у Києві зимою 2014 року, український кінорежисер Олег Сенцов став активістом Автомайдану. А після початку анексії Криму повернувся до Сімферополя і активно виступав за єдину Україну. 10 травня 2014 Сенцов був заарештований співробітниками ФСБ за звинуваченням у тероризмі та підготовці підриву пам’ятника Леніну й меморіалу Вічного вогню в Сімферополі.

Звинувачення, пред’явлені Олегу Сенцову, були засновані на показаннях двох інших обвинувачених, один з яких, Геннадій Афанасьєв, пізніше в суді відмовився від своїх слів, заявивши, що обмовити Олега він був примушений під тортурами. За словами Дмитра Дінзе, інших доказів причетності режисера до «терористичного співтовариства» в справі немає: ні прослуховувань, ні матеріалів оперативно-розшукових заходів.

Сенцов не визнав себе винним в інкримінованих йому злочинах і назвав справу політичною та сфабрикованими. В ході суду він повідомив про спроби під час допитів вибити з нього показання: заради цього його били руками, ногами, палицею, душили пакетом. Про застосовуються до нього катувань у ході слідства також повідомив другий обвинувачений, лівий активіст Олександр Кольченко.

У серпні 2015 року російський «суд» засудив Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму, Кольченку було «призначено» 10 років колонії суворого режиму.

У своєму останньому слові, в найдраматичніший момент, оповідаючи притчу про Понтія Пілата, Олег закликав усіх не бути боягузами, не лишатись серед мовчазної більшості.

Зйомки фільму розпочались в липні 2014 року одночасно в Москві та Києві. Режисера Аскольда Курова, який особисто знає Олега, настільки вразило ув’язнення Сенцова, що він за допомогою документального фільму вирішив показати об’єктивні обставини справи Олега Сенцова…

DSC08377

По закінченні перегляду стрічки активіст та документаліст Володимир Чистилін зачитав присутнім повідомлення, яке надіслав харків’янам Аскольд Куров:

«Передайте, что я виделся с Олегом 4 июня. И это тот же Сенцов, что и в фильм: он не сломался, не сдался и не потерял веру в свои убеждения… И еще Олег передавал большое спасибо всем, кто его не забывает и поддерживает».

Як зауважила Марина Краснова, керівниця проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Благодійного фонду «Карітас Харків», що виступив організатором заходу, актуальність кінопоказу викликана вкрай тривожною ситуацією, яка зараз склалася навколо долі Сенцова.

Модератор заходу, керівник кіноклубу «ДУМАй!» правозахисник Юрій Чумак нагадав, що 14 травня 2018 року, перебуваючи в колонії «Білий ведмідь» (м. Лабитнангі, Якутія), Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування, вимагаючи звільнення 64 українських політв’язнів, які знаходяться в Росії.

В одному зі своїх листів режисер зазначив, що у голодуванні налаштований «йти до кінця».

Не відступати в боротьбі за бранців Кремля та йти до кінця – звільнення всіх – готові й правозахисні організації, громадські та культурні діячі з усього світу, що виступили на підтримку Олега Сенцова.

 

Нагадаємо, що Європейська кіноакадемія відкрила спеціальний рахунок, куди можна перераховувати благодійну допомогу родині Олега Сенцова.

З-за кордону:

European Film Academy e.V.

IBAN: DE69 1005 0000 0190 3335 70

BIC/SWIFT: BELADEBEXXX

Reason for payment: Donation for Oleg Sentsov

Платіж по Україні:

5168 7422 0686 2595 ПриватБанк

Необхідно зробити все можливе задля врятування Олега Сенцова!

 

Довідково: Стрічка «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова» була у 2017 році в репертуарі Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Надана для перегляду Arthouse Traffic.

 

PS: «Антологія державного цинізму, брехні та несправедливості. І це стосується кожного… Везіть фільм «Процес» у містечка та села! Кожен мусить мати свою причетність до цієї жахливої історії проти людськості, відчути та усвідомити свою роль у ході історії. Тоді, припускаю, не буде коментарів у дусі: «ви не знаєте Сенцова особисто, то нащо виходите», – написала у своєму коментарі одна з учасниць перегляду, еко-активістка Анна Прокаєва.

Георгій Кобзар

Фото Дениса Колесніченка та Андрія Чумака

Docudays UA: фильмы для ума, а не для желудка

Docudays UA: фильмы для ума, а не для желудка

Международный фестиваль Docudays UA – крупнейший фестиваль документального кино в Украине о правах человека. Он проходит ежегодно, объединяя усилия и таланты документалистов и правозащитников. Концепция Docudays UA заключается в слогане «Перемагай щодня!» – побеждай зло, несправедливость, безразличие, насилие. Мы поговорили с правозащитником Юрием Чумаком, региональным партнером Фестиваля в Харьковской области.

Как работает Фестиваль?

Docudays UA проходит каждый год в марте, в этом году состоялся 15-й. К нам приезжают представители со всех континентов, кроме Антарктиды. Они представляют свое кино, привозят главных героев. Идет конкурсный отбор, работает жюри, организовываются перформансы и фотовыставки, затем выбирают победителей, и на этом… не все. Дальше Docudays UA начинает путешествовать: он отправляется по всем городам нашей Родины.

Какие фильмы представлены на Фестивале?

В этом году впервые была отдельная украинская программа. Если раньше кинофильмы попадали в разделы DOCU/ПРАВА, DOCU/ДЕТИ, DOCU/ЭКОЛОГИЯ и т.д., то в 2018-м собран целый пакет украинских документальных фильмов, и соревновались они отдельно в DOCU/УКРАИНА. Украинских фильмов стало больше, и они – на злобу дня.

Расскажите о концепции Фестиваля?

У нас никогда не бывает показов по классическому принципу: выключили свет, показали фильм, включили свет и люди разошлись – это означало бы, что показ не состоялся. Обязательно выступает модератор, иногда и сам режиссер, рассказывают историю ленты, а после ее демонстрации начинается обсуждение в формате «вопрос-ответ».

В этом году какова тема Docudays UA?

В этом году Фестиваль проходил под лозунгом «Рівні рівності» и был посвящен тематике защиты прав различных меньшинств. В прошлом году во главе угла была экологическая проблема. Еще пару лет назад внимание уделялось пропаганде и как ей противостоять. То есть, мы выбираем насущные социальные темы.

Опишите вашу аудиторию.

Если говорить о Киеве – то это удивительная аудитория. Мы проводили кинофестиваль в кинотеатре «Жовтень», перед этим – в Доме кино, и всегда были аншлаги! До недавнего времени вход был бесплатным, а сейчас организаторы сделали его платным. Ну, как платным – 20-30 гривен, по киевским меркам – это стакан кофе. И ничего не поменялось: полный аншлаг. Мы переживали, так как поменяли основную локацию, – но нет, все равно аншлаг.

Как происходит показ?

Мы показываем разные фильмы в разных залах одновременно, а раньше еще и в разных кинотеатрах, каким бы бэтменом или суперменом ты ни был, одновременно посетить все сеансы не получится. Приходят люди, которым близка тема защиты прав человека и, в первую очередь, меньшинств: политических, национальных, сексуальных, языковых, всех, кого ущемляют.

В чем особенность ваших фильмов?

Фильмы без нарратива, без нравоучений, которые показывают жизнь, как она есть, которые заставляют мозг, сердце и душу работать. Ты посмотрел такое кино – и ты будешь думать.

Мне говорят: «Принесите нам фильмы, где четко разграничены черное и белое, хорошие и плохие», – а я не могу принести, нет таких фильмов на Фестивале. Не наш формат.

У меня был один характерный момент: я показывал кинофильмы в одном из харьковских вузов, это были ленты о Востоке страны. Мы посмотрели и обсудили, уже все разошлись, а ко мне подошли две девушки-студентки с вопросом, и у нас состоялся следующий диалог:

˗ А Вы в конце не сказали вывод, какой вывод?

˗ Не сказал.

˗ А что мы должны понять?

˗ Ничего не должны. Вы задумались? Вам было интересно? Значит, все получилось.

Задача была в том, чтобы они «расшевелились».

Очень интересный подход. Почему именно так?

Когда я работал учителем права и истории, ставил «12» только тем, кто умеет думать, доказывать свою мысль. Эта мысль могла совершенно не соответствовать моим взглядам, но человек думал. Знаний сейчас много: у меня есть друг, зовут его «Google», и с этим другом я могу найти любую информацию. Если раньше это занимало несколько месяцев в библиотеке, то сейчас – дело двух секунд. Добыть информацию – просто, а умение ею оперировать, не «хавать» фейки – очень важно.

Есть еще одно ответвление Docudays – DOCU/КЛУБЫ, в которых их модераторы могут с разрешения авторов брать фильмы не только этого года, но и прошлых. Там мы смотрим фильмы, обсуждаем и думаем. И это всегда работает! Например, на днях я показывал фильм про заключенных в реабилитационном центре – наркоманам и алкоголикам. И была отдача, была реакция, им очень понравилось.

Вы сказали, что представляются картины со всех уголков мира. А что по поводу России? Есть ли российские фильмы на Фестивале?

Есть, их очень много, они классные и все разные. Например, фильм «Бумажные звезды» рассказывает о жизни девочек-подростков в детском лагере, показывает их взаимоотношения в коллективе. Фильм «Путинские игры» – об Олимпиаде в Сочи, о коррупционной стороне: сколько миллиардов вложено, можно было в другой стране провести две-три Олимпиады за такие деньги.

Влияет ли как-то ярлык «российский фильм» на реакцию зрителей?

На реакцию зрителей – нет. Они приходят и смотрят с удовольствием, ведь государство и люди – это разное. Россияне, которые снимают документальное правозащитное кино – наши прямые союзники, потому что они говорят о демократии, о правах человека.

Да, я сам не мог показывать российские фильмы в 2014–2015 годах, просто не мог внутренне. Потом постепенно пришло понимание, что Россия-государство и российские граждане, режиссеры – это кардинально разные вещи.

Бывало, что я приходил в организации, предлагал классный российский фильм, и мне говорили, что не покажут только из-за того, что он российский. Я спрашивал: «А если бы не российский был?». «Да, показали бы», – отвечали мне.

Есть ли разница в зрителях? Отличаются они, например, в Харькове и Киеве?

В Киеве всегда аншлаг. Никогда не видел пустых залов. Многие фильмы тяжелые, артхаусные, достаточно продолжительные, но все равно полные залы.

Мой товарищ Игорь Кофман, партнер Фестиваля, никогда не желает приятного просмотра: эти фильмы могут не вызывать приятных эмоций, они – не под пиво и попкорн.

Кстати, очень важно, на фестивалях Docudays UA с попкорном в зал не пускают: это фильмы для работы ума, а не желудка.

В Харькове с кинотеатрами проблемы, у нас зритель не привык к «умному» кино: на премьеру приходят, а дальше ходят… не очень. Но есть и своя «намоленная» публика – это люди, которые любят такое кино, это активисты. Мы проводим показы на базе пресс-центра «Kharkiv Today», медиагруппы «Накипело», общественной организации «Каритас Харьков» и в других локациях.

Если я иду в вузы, то зрители будут, если я иду в общественные организации – будут, 100-300 человек, но будут. Харьков более «попсовый». Харьков любит блокбастеры и «экшены», аудитория еще формируется. Хотя уже лучше: несколько лет назад я бы не рискнул проводить показ в большом кинозале.

Давайте поговорим о ваших любимых, запомнившихся фильмах.

Фильм «Отдаленный лай собак» получил приз студенческого жюри в этом году. Кино, хоть и снято иностранцами, посвящено небольшому селу Гнутово около Мариуполя. Оно контролируется украинскими войсками, но постоянно подвергается обстрелам. В этом селе живет мальчик с бабушкой и другом.

Это фильм о подростках, которые там живут, о том, что у войны – не детское лицо. Кино снято настолько пронзительно, такое чистое… И после фильма вышли эти мальчики и бабушка; а фильм мы показывали в марте, – помните, какой у нас был март? Снежный и холодный… И мы вышли на улицу, а пацаны – они всегда пацаны, начали играть в снежки и мне зафигачили снежком (смеется). Они только приехали из войны в мир. Фильм без пафоса, без спецэффектов, он передает атмосферу, говорит о детских мечтах, и он – невероятно искренний, пробирает, никакие речи Президента, политиков не проберут настолько.

Очень понравился фильм  «Алиса в стране войны». Его снимали две режиссерки, Алиса Коваленко и Любовь Дуракова. Они – две противоположности: Любовь спокойная, а Алиса – как живчик, и это видно в фильме. В кино две сюжетные линии. Алиса снимала войну, она говорила: «Как я, документалист, могу туда не поехать?». А вторая сюжетная линия – романтическая история. Героиня с женихом-французом гуляют по Елисейским полям… а потом она говорит, что так не может, и уезжает на войну. Эту часть снимала Люба.

Как по мне, этот фильм – современная украинская квинтэссенция «Войны и мира» Толстого, только мини-вариант. Он снят, как и предыдущий, без лишних «понтов», очень красиво. Мужскую аудиторию цепляет тема войны, а женскую – тема любви, все пропорционально и нет ничего лишнего.

Есть еще отличный фильм «Домашние игры», он посвящен девчатам, которые играют в футбол. Знаете, сколько получают мужчины – профессиональные игроки в футбол? Тысячи и миллионы. А сколько получают девочки? Или очень мало, или ничего.

Фильм о футболе и о жизни. У героини умирает мама, и девушка становится фактически опекуншей двух детей. Она не может заработать футболом в наших условиях, с нашим «равноправием», и она должна найти возможность и самой не скатиться, и поднимать брата с сестрой, и не потерять смысл жизни – футбол. Очень сильный фильм. Мы его показывали в селах области – там люди большого кино никогда не видели! Доехали от Харькова до районного центра на хорошей машине, а затем нас пересадили на джип, потому что дальше проехать можно или на джипе, или на танке.

Когда мы показали фильм, зрители сказали, что у них тоже есть футбольная команда девушек. Я планировал показывать фильм с целью: «мечтайте, но и поднимайтесь с дивана ради своей мечты» – а тут это все реально происходит. То есть, это было точное попадание.

Каждый из наших фильмов ценен не только своим кинематографическим мастерством, но и впечатлением, которое производит на зрителя.

«Накипело»

«Пізнання правди йде через почуття»

«Пізнання правди йде через почуття»

У День Європи в Україні, який цьогоріч припадає на 19 травня, жителі нашої країни відзначають день загальних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

І напередодні, 18 травня, у приміщенні «Kharkiv Today» відбулися перегляд та обговорення двох документальних фільмів з репертуару кіноклубів Docudays UA – «Боротьба Джамали» та «Нові герої». Вони були обрані для показу саме через те, що присвячені людям, які відстоюють права – свої та інших – наближаючи Україну до європейських вартостей та до Європи.

«Боротьба Джамали» (2017, Швеція, режисерка Елін Йонссон): це дуже особистий і потужний портрет надзвичайно талановитої жінки, а також розповідь про її виступ на «Євробаченні», що пролив світло на історичні події та сучасну політичну ситуацію в Криму.

Важливо, що кінопоказ у Харкові проходив у річницю ганебної депортації кримськотатарського народу, яку вчинила радянська влада у 1944 році.

Стрічка викликала сильний емоційний відклик у глядачів. Адже значна частина з них прийшла на перегляд з мітингу, що відбувся на честь роковин трагедії. «Пізнання правди йде через почуття, і фільм викликає дуже сильні переживання», – зазначив один із учасників заходу.

А переселенка зі Сходу України Марина Федорченко наголосила, що фільм «Боротьба Джамали» – не тільки про Крим, але й про тих, хто змушений був виїхати з окупованих територій Донбасу.

Працівниця «Карітас Харків» Ольга Чаплик розповіла зворушливу оповідь про свою сім’ю: «У кінострічці «Боротьба Джамали» я побачила розповідь, схожу з історією моєї родини. В 1951 році мого дідуся, (йому на той час було 3 роки) з його сімейством, та усіх жителів села Лісковате (нині територія Польщі), виселили на Донеччину. Так само, як сталінська влада – кримських татар, їх змусили покинути домівки і вантажними вагонами повезли на Донбас. Дідусь розповідав, що їхали довго. На станції його мама йшла в інший вагон, де везли худобу. Надоїла молока і годувала його! Вони приїхали на «пусту землю». Жили в місцевих «на квартирі», працювали, будували хати. Вже декілька поколінь народилося, проте ми пам’ятаємо історію наших пращурів. У 2014 було страшно, всього не розкажеш…  Але найбільше я боялася того, аби моєму дідусеві знову не довелося їхати… Дякувати Богові, і до сьогодні він і вся моя родина на Донеччині, на підконтрольній Україні території».

Фільм «Нові герої» (2011, Україна, режисер Роман Бондарчук): це 3 документальних портрети звичайних українців. У кожного з них своя історія, проте є й спільне – їхня боротьба з несправедливістю у країні.

Як підкреслив регіональний партнер Фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, модератор пересувного кіноклубу медіапросвіти «ДУМАй!» Юрій Чумак, ці розповіді про те, що перемогти кривду – можливо, якщо докласти зусиль, не боятися та не ламатися під тиском обставин.

До речі, одна з історій оповідає про те, як мешканці села Стара Збур’ївка Херсонської області відстояли СВОГО сільського голову від утиску з боку владників, «правоохоронців» та бандитів (які іноді виступають як «три в одному»). А пізніше у цьому ж селі було започатковано власних «шерифів», що боронять односельців від порушень громадського порядку. Про це Роман Бондарчук зняв свою наступну стрічку «Українські шерифи», яка навіть висувалася від України на здобуття «Оскару».

Цей фільм незабаром переглянуть і харків’яни – в рамках кіноклубу Docudаys UA.

Обговорення

Георгій Кобзар

Фото Андрія Чумака

«Українські шерифи» разом із «Шерифами для нових громад» відвідали Нововодолазьку ОТГ

«Українські шерифи» разом із «Шерифами для нових громад» відвідали Нововодолазьку ОТГ

26 квітня 2018 року у Нововодолазькій селищній раді відбулися кінопоказ та обговорення документального фільму «Українські шерифи». Фільм представив Юрій Чумак – голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», модератор пересувного кіноклубу медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй!».

У зустрічі приймали участь працівники та депутати місцевої ради, старости старостинських округів об’єднаної територіальної громади, співробітники поліції та громадські активісти.

Ю. Чумак наголосив, що у новостворених об’єднаних територіальних громадах, таких, як Нововодолазька (де перші вибори відбулися рік тому, 30 квітня 2017 року), є можливість самостійно визначати пріоритети розвитку, і при цьому приділяти більшу увагу забезпеченню громадської безпеки, поєднуючи зусилля поліції та різні моделі вирішення безпекових питань за участі цивільних.

Зокрема, гість нагадав про те, що небайдужі громадяни можуть долучатися до громадських формувань з охорони громадського порядку, а також виконувати громадські роботи за видом інформування щодо запобігання порушень громадського порядку від центрів зайнятості – за умови вибору такого виду робіт відповідною місцевої радою. У деяких селах України ще діють добровільні помічники дільничних офіцерів поліції (щоправда, на сьогодні їх робота нормативно не врегульована). І територіальні громади можуть знаходити способи мотивації праці таких активістів, зокрема, призначаючи їх на посади інспекторів сільрад або рад ОТГ з охорони правопорядку.

Саме такий спосіб і було обрано у селі Стара Збур’ївка Херсонської області, де двоє чоловіків за підтримки сільради взяли на себе функції охорони громадського порядку. Ним і присвячено фільм «Українські шерифи» (знятий Романом Бондарчуком у копродукції України, Латвії та Німеччини). Прем’єра стрічки в нашій країні відбулася 26 березня 2016 року на кінофестивалі Docudays UA. Кіно навіть було висунуто Україною на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.

У Новій Водолазі глядачі дивилися стрічку «на одному диханні», переживали за героїв, сміялися над дотепними жартами, пошепки коментували цікаві моменти…

«Я сам 15 років був сільським головою, і мені з працівниками ради доводилося вирішувати дуже багато питань, пов’язаних з громадським порядком – і опікуватись тими, хто пиячать, і рознімати тих, що б’ються, і займатися безхатченками… Знаю про подібні проблеми не з чуток. Тому дякую вам, що привезли гарне кіно! Воно правдиве, адже показує життя без прикрас – таким, яким воно є», – зазначив під час обговорення заступник Нововодолазького селищного голови з питань розвитку територіальної громади Віталій Столяренко.

Заступник селищного голови з правових питань Аліна Єфіменко, яка активно сприяла в організації кінопоказу, наголосила, що Нововодолазька селищна рада ОТГ ретельно вивчить досвід із запровадження різних моделей вирішення безпекових проблем у громадах, оскільки дане питання є нагальним.

А Нововодолазький селищний голова Олександр Єсін розповів про цікавий досвід очолюваної ним об’єднаної територіальної громади: в Одринському старостинському окрузі місцевий староста Дмитро Машура прийняв на роботу двох чоловіків, які виконують обов’язки охоронців комунального майна, але при цьому додатково ще й патрулюють вулиці села. І вже є вагомий результат: крадіжки, які до цього дошкуляли мешканцям Одринки, фактично зійшли нанівець. Отже, й у Нововодолазькій ОТГ на сьогодні є свої «шерифи»!

Зауважимо, що захід було проведено в рамках проекту «Шерифи для нових громад», що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Георгій Кобзар

Подяка від Docudays UA

Подяка від Docudays UA

Керівник пересувного кіноклубу медіа-просвіти з прав людини «ДУМАй» при Центрі правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак отримав подяку від оргкомітету Фестивалю Docudays UA:

«За натхненну та ефективну роботу задля формування в українському суспільстві поваги до прав людини, ґрунтовний підхід до використання документального кіно як інструменту медіапросвіти для побудови правової держави Україна».