Select Page
Як голосують у школах Китаю та чому це потрібно знати українцям?

Як голосують у школах Китаю та чому це потрібно знати українцям?

Ці питання обговорювали учасники кінопоказу, що відбувся 21 вересня 2018 року для старшокласників Площанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великобурлуцького району Харківської області.

До них у гості завітав пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!». І модератор клубу, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак представив юним глядачам фільм китайського кінорежисера Вейдзюнь Чена «Голосуйте за мене, будь ласка!».

Документальна стрічка дотепно і детально демонструє виборчий процес на прикладі «перших демократичних виборів» старости класу в одній із шкіл КНР.

Троє восьмирічних школярів змагаються за місце старости класу. У ході «передвиборчої кампанії» на них чинять тиск надміру турботливі батьки. Троє головних героїв беруться до справи, використовуючи різноманітні методи: складання стратегії виборчої кампанії, передвиборчі обіцянки та фактичний підкуп виборців.

За кілька хвилин до закінчення фільму, як то кажуть, «на самому цікавому місці», Юрій Чумак застосував техніку «стоп-кадр», запропонувавши учасникам перегляду передбачити, хто ж таки стане переможцем виборчих кіно-перегонів.

І більшість юнаків і дівчат, разом з учителями, – не вгадали. Оскільки сам факт роздачі подарунків напередодні голосування одним із кандидатів було показано у стрічці пізніше. Як виявилося, цей епізод став вирішальним у питанні визначення майбутнього старости в китайській школі.

Чи вплинув би подібний вчинок на волевиявлення юних площанців? Навіщо і як ми голосуємо? І як це пов’язано з демократією?

Обговорення з цих питань виявилося жвавим та активним.

«Ви показали нам фільм про вибори у Китаї, але в ньому ми побачили багато схожого з Україною. Адже і в нашій країні під час виборів нечесні дорослі кандидати намагаються купувати голоси. Переконана, що коли я стану виборцем, голосуватиму через переконання, а не «за гречку», – сказала учениця 9-го класу Аліна.

Отже, можна стверджувати, що цього дня, завдяки мистецтву документального кіно, старшокласники Площанської школи отримали певний урок демократії.

Георгій Кобзар

Кіно просто неба: літо в docu/клубах

Кіно просто неба: літо в docu/клубах

Покази на дахах і в полонині, у стінах замку чи на літньому майданчику. Наші невтомні модератори та модераторки діляться своїм досвідом перегляду документального кіно просто неба цього літа!

Юрій Чумак, модератор пересувного кіноклубу медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй!», голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»:

Пересувний кіноклуб медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй» ще торік започаткував традицію літніх показів просто неба. Разом із партнерами з дружніх організацій ми влаштували низку сеансів на даху Дому проектів у Харкові. Раз на місяць на глядач(ок)ів чекало гарне кіно на висоті 10-го поверху – панорамний вид на місто, дружня атмосфера, вечірнє небо та цікаве обговорення. Ми встигли переглянути фільми «Коли-небудь ми станемо щасливими», «Лізо, ходи додому!» та «Це моя земля». І після кожного з них усі активно включалися в дискусії: і згадували приклади з власного досвіду, і переносили побачене на нашу реальність, і розмірковували щодо розбудови безконфліктного життя в сім’ях і громадах.

У нас ніколи не буває показів за класичним принципом: вимкнули світло, продемонстрували фільм, увімкнули світло, і люди розійшлися – це означало б, що показ не відбувся. Нещодавно я показував кінофільми в одному з харківських вузів, це були стрічки про події на сході країни. Дві дівчини-студентки спитали, чому наприкінці обговорення не було висновку. Але якщо люди замислилися, зацікавилися, значить, усе вийшло. Фільми, які ми обираємо до перегляду, показують життя таким, яким воно є, змушують мозок, серце й душу працювати.

Фото – Денис Колесніченко

Docuclub

У Чугуєві вихованці GoCamp відкрили для себе Docudays UA

У Чугуєві вихованці GoCamp відкрили для себе Docudays UA

Чугуївська загальноосвітня школа №7 цього року пройшла конкурсний відбір та започаткувала на своїй базі літній табір GoCamp-2018. У таборі діти не тільки розвивають свої навички розмовної англійської мови, але й спілкуються з волонтерами, отримують нові й корисні знання, вміння та навички під час різноманітних заходів.

Так, 2 серпня до Чугуївського GoCamp завітав пересувний клуб Docudays UA «ДУМАй!», що працює на базі Центру правових та політичних досліджень «ДУМА». І голова Центру «ДУМА» правозахисник Юрій Чумак представив свою улюблену стрічку з репертуару кіноклубів Docudays UA – документальний фільм «Коли-небудь ми станемо щасливими» (режисер Павел Височанські, Польща).

DSC01084

У картині йдеться про Даніеля – юнака з депресивного містечка у південній Польщі. Озброєний відеокамерою, він розпитує своїх земляків – дітей та дорослих – про їхні мрії. І навіть допомагає трьом підліткам «доторкнутися» до жаданого: одна з дівчат побувала на день дитячою вихователькою, друга – фотомоделлю, а парубку, що заявив про бажання стати «злочинцем», було запропоновано відвідати в’язницю та поспілкуватися з засудженими…

«Чи є сенс мріяти?» – спитав Ю. Чумак у дітей після перегляду. І, хоча думки хлопчиків та дівчат розділилися, коли їх запросили докладніше обґрунтувати свої міркування, вони зійшлися: потрібно не просто мріяти, а наполегливо працювати, аби мрії втілилися в життя.

DSC01101

Як зауважила ініціаторка створення табору, вчителька англійської мови Чугуївської ЗОШ №7 Ірина Яськова, «ми робимо все, аби час, проведений дітьми в GoCamp, був дуже насиченим, і правозахисне кіно від Docudays UA стало справжнім відкриттям для наших вихованців».

Довідково: GoCamp – це найбільша волонтерська програма в Східній Європі, що працює під гаслом: «Ми прагнемо виховати нове всебічно розвинене та освічене покоління свідомих громадян України, здатних до навчання впродовж життя і готових до викликів 21-го століття; надихати молодь вільно володіти іноземними мовами та бути відкритими до інших культур і досвідів».

Георгій Кобзар

До чого призводить суспільство надмірного споживання

До чого призводить суспільство надмірного споживання

Щороку у світі накопичується близько 50 мільйонів тонн електронного сміття. Значну частину вживаних і непотрібних електротоварів звозять до країн «третього світу».

А там вони переробляються у варварський спосіб, отруюючи все, що навколо.

Повторно видобуті метали знов відправляються до «розвинутих» країн. Хоча, були б вони дійсно розвинутими – не творили б такого неподобства.

Фільм «Край електросміття» режисера Девіда Феделя (Австралія) з репертуару кіноклубів документального кіно про права людини Docudays UA являє собою дослідження «кругообігу» електронного сміття, що відбувається у Гані.

Стрічка без діалогів та авторських коментарів, короткометражна, але буквально пронизує кожного, хто її перегляне.

Даний фільм було представлено модератором пересувного клубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрієм Чумаком на заході 29 червня 2018 року, присвяченому річниці екологічної акції «Прихисти пакет» у Харкові.

DSC08530 - копия

Кіно викликало жваве обговорення, під час якого учасники та учасниці говорили про екологічні проблеми у світі та в Україні, про те, що суспільство надмірного споживання породжує таки жахливі прояви, які показані у фільмі. А також про те, що відповідальністю кожного є дбайливе ставлення до природи.

Врятувати Олега Сенцова!

Врятувати Олега Сенцова!

22 червня 2018 року у Харкові відбувся кінопоказ під відкритим небом документальної стрічки «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова».

У подвір’ї Літературного музею зібралися небайдужі харків’яни, аби переглянути драматичну історію про двобій людини та безжальної системи.

IMG_8624

Під час протестів у Києві зимою 2014 року, український кінорежисер Олег Сенцов став активістом Автомайдану. А після початку анексії Криму повернувся до Сімферополя і активно виступав за єдину Україну. 10 травня 2014 Сенцов був заарештований співробітниками ФСБ за звинуваченням у тероризмі та підготовці підриву пам’ятника Леніну й меморіалу Вічного вогню в Сімферополі.

Звинувачення, пред’явлені Олегу Сенцову, були засновані на показаннях двох інших обвинувачених, один з яких, Геннадій Афанасьєв, пізніше в суді відмовився від своїх слів, заявивши, що обмовити Олега він був примушений під тортурами. За словами Дмитра Дінзе, інших доказів причетності режисера до «терористичного співтовариства» в справі немає: ні прослуховувань, ні матеріалів оперативно-розшукових заходів.

Сенцов не визнав себе винним в інкримінованих йому злочинах і назвав справу політичною та сфабрикованими. В ході суду він повідомив про спроби під час допитів вибити з нього показання: заради цього його били руками, ногами, палицею, душили пакетом. Про застосовуються до нього катувань у ході слідства також повідомив другий обвинувачений, лівий активіст Олександр Кольченко.

У серпні 2015 року російський «суд» засудив Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму, Кольченку було «призначено» 10 років колонії суворого режиму.

У своєму останньому слові, в найдраматичніший момент, оповідаючи притчу про Понтія Пілата, Олег закликав усіх не бути боягузами, не лишатись серед мовчазної більшості.

Зйомки фільму розпочались в липні 2014 року одночасно в Москві та Києві. Режисера Аскольда Курова, який особисто знає Олега, настільки вразило ув’язнення Сенцова, що він за допомогою документального фільму вирішив показати об’єктивні обставини справи Олега Сенцова…

DSC08377

По закінченні перегляду стрічки активіст та документаліст Володимир Чистилін зачитав присутнім повідомлення, яке надіслав харків’янам Аскольд Куров:

«Передайте, что я виделся с Олегом 4 июня. И это тот же Сенцов, что и в фильм: он не сломался, не сдался и не потерял веру в свои убеждения… И еще Олег передавал большое спасибо всем, кто его не забывает и поддерживает».

Як зауважила Марина Краснова, керівниця проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Благодійного фонду «Карітас Харків», що виступив організатором заходу, актуальність кінопоказу викликана вкрай тривожною ситуацією, яка зараз склалася навколо долі Сенцова.

Модератор заходу, керівник кіноклубу «ДУМАй!» правозахисник Юрій Чумак нагадав, що 14 травня 2018 року, перебуваючи в колонії «Білий ведмідь» (м. Лабитнангі, Якутія), Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування, вимагаючи звільнення 64 українських політв’язнів, які знаходяться в Росії.

В одному зі своїх листів режисер зазначив, що у голодуванні налаштований «йти до кінця».

Не відступати в боротьбі за бранців Кремля та йти до кінця – звільнення всіх – готові й правозахисні організації, громадські та культурні діячі з усього світу, що виступили на підтримку Олега Сенцова.

 

Нагадаємо, що Європейська кіноакадемія відкрила спеціальний рахунок, куди можна перераховувати благодійну допомогу родині Олега Сенцова.

З-за кордону:

European Film Academy e.V.

IBAN: DE69 1005 0000 0190 3335 70

BIC/SWIFT: BELADEBEXXX

Reason for payment: Donation for Oleg Sentsov

Платіж по Україні:

5168 7422 0686 2595 ПриватБанк

Необхідно зробити все можливе задля врятування Олега Сенцова!

 

Довідково: Стрічка «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова» була у 2017 році в репертуарі Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Надана для перегляду Arthouse Traffic.

 

PS: «Антологія державного цинізму, брехні та несправедливості. І це стосується кожного… Везіть фільм «Процес» у містечка та села! Кожен мусить мати свою причетність до цієї жахливої історії проти людськості, відчути та усвідомити свою роль у ході історії. Тоді, припускаю, не буде коментарів у дусі: «ви не знаєте Сенцова особисто, то нащо виходите», – написала у своєму коментарі одна з учасниць перегляду, еко-активістка Анна Прокаєва.

Георгій Кобзар

Фото Дениса Колесніченка та Андрія Чумака

Docudays UA: фильмы для ума, а не для желудка

Docudays UA: фильмы для ума, а не для желудка

Международный фестиваль Docudays UA – крупнейший фестиваль документального кино в Украине о правах человека. Он проходит ежегодно, объединяя усилия и таланты документалистов и правозащитников. Концепция Docudays UA заключается в слогане «Перемагай щодня!» – побеждай зло, несправедливость, безразличие, насилие. Мы поговорили с правозащитником Юрием Чумаком, региональным партнером Фестиваля в Харьковской области.

Как работает Фестиваль?

Docudays UA проходит каждый год в марте, в этом году состоялся 15-й. К нам приезжают представители со всех континентов, кроме Антарктиды. Они представляют свое кино, привозят главных героев. Идет конкурсный отбор, работает жюри, организовываются перформансы и фотовыставки, затем выбирают победителей, и на этом… не все. Дальше Docudays UA начинает путешествовать: он отправляется по всем городам нашей Родины.

Какие фильмы представлены на Фестивале?

В этом году впервые была отдельная украинская программа. Если раньше кинофильмы попадали в разделы DOCU/ПРАВА, DOCU/ДЕТИ, DOCU/ЭКОЛОГИЯ и т.д., то в 2018-м собран целый пакет украинских документальных фильмов, и соревновались они отдельно в DOCU/УКРАИНА. Украинских фильмов стало больше, и они – на злобу дня.

Расскажите о концепции Фестиваля?

У нас никогда не бывает показов по классическому принципу: выключили свет, показали фильм, включили свет и люди разошлись – это означало бы, что показ не состоялся. Обязательно выступает модератор, иногда и сам режиссер, рассказывают историю ленты, а после ее демонстрации начинается обсуждение в формате «вопрос-ответ».

В этом году какова тема Docudays UA?

В этом году Фестиваль проходил под лозунгом «Рівні рівності» и был посвящен тематике защиты прав различных меньшинств. В прошлом году во главе угла была экологическая проблема. Еще пару лет назад внимание уделялось пропаганде и как ей противостоять. То есть, мы выбираем насущные социальные темы.

Опишите вашу аудиторию.

Если говорить о Киеве – то это удивительная аудитория. Мы проводили кинофестиваль в кинотеатре «Жовтень», перед этим – в Доме кино, и всегда были аншлаги! До недавнего времени вход был бесплатным, а сейчас организаторы сделали его платным. Ну, как платным – 20-30 гривен, по киевским меркам – это стакан кофе. И ничего не поменялось: полный аншлаг. Мы переживали, так как поменяли основную локацию, – но нет, все равно аншлаг.

Как происходит показ?

Мы показываем разные фильмы в разных залах одновременно, а раньше еще и в разных кинотеатрах, каким бы бэтменом или суперменом ты ни был, одновременно посетить все сеансы не получится. Приходят люди, которым близка тема защиты прав человека и, в первую очередь, меньшинств: политических, национальных, сексуальных, языковых, всех, кого ущемляют.

В чем особенность ваших фильмов?

Фильмы без нарратива, без нравоучений, которые показывают жизнь, как она есть, которые заставляют мозг, сердце и душу работать. Ты посмотрел такое кино – и ты будешь думать.

Мне говорят: «Принесите нам фильмы, где четко разграничены черное и белое, хорошие и плохие», – а я не могу принести, нет таких фильмов на Фестивале. Не наш формат.

У меня был один характерный момент: я показывал кинофильмы в одном из харьковских вузов, это были ленты о Востоке страны. Мы посмотрели и обсудили, уже все разошлись, а ко мне подошли две девушки-студентки с вопросом, и у нас состоялся следующий диалог:

˗ А Вы в конце не сказали вывод, какой вывод?

˗ Не сказал.

˗ А что мы должны понять?

˗ Ничего не должны. Вы задумались? Вам было интересно? Значит, все получилось.

Задача была в том, чтобы они «расшевелились».

Очень интересный подход. Почему именно так?

Когда я работал учителем права и истории, ставил «12» только тем, кто умеет думать, доказывать свою мысль. Эта мысль могла совершенно не соответствовать моим взглядам, но человек думал. Знаний сейчас много: у меня есть друг, зовут его «Google», и с этим другом я могу найти любую информацию. Если раньше это занимало несколько месяцев в библиотеке, то сейчас – дело двух секунд. Добыть информацию – просто, а умение ею оперировать, не «хавать» фейки – очень важно.

Есть еще одно ответвление Docudays – DOCU/КЛУБЫ, в которых их модераторы могут с разрешения авторов брать фильмы не только этого года, но и прошлых. Там мы смотрим фильмы, обсуждаем и думаем. И это всегда работает! Например, на днях я показывал фильм про заключенных в реабилитационном центре – наркоманам и алкоголикам. И была отдача, была реакция, им очень понравилось.

Вы сказали, что представляются картины со всех уголков мира. А что по поводу России? Есть ли российские фильмы на Фестивале?

Есть, их очень много, они классные и все разные. Например, фильм «Бумажные звезды» рассказывает о жизни девочек-подростков в детском лагере, показывает их взаимоотношения в коллективе. Фильм «Путинские игры» – об Олимпиаде в Сочи, о коррупционной стороне: сколько миллиардов вложено, можно было в другой стране провести две-три Олимпиады за такие деньги.

Влияет ли как-то ярлык «российский фильм» на реакцию зрителей?

На реакцию зрителей – нет. Они приходят и смотрят с удовольствием, ведь государство и люди – это разное. Россияне, которые снимают документальное правозащитное кино – наши прямые союзники, потому что они говорят о демократии, о правах человека.

Да, я сам не мог показывать российские фильмы в 2014–2015 годах, просто не мог внутренне. Потом постепенно пришло понимание, что Россия-государство и российские граждане, режиссеры – это кардинально разные вещи.

Бывало, что я приходил в организации, предлагал классный российский фильм, и мне говорили, что не покажут только из-за того, что он российский. Я спрашивал: «А если бы не российский был?». «Да, показали бы», – отвечали мне.

Есть ли разница в зрителях? Отличаются они, например, в Харькове и Киеве?

В Киеве всегда аншлаг. Никогда не видел пустых залов. Многие фильмы тяжелые, артхаусные, достаточно продолжительные, но все равно полные залы.

Мой товарищ Игорь Кофман, партнер Фестиваля, никогда не желает приятного просмотра: эти фильмы могут не вызывать приятных эмоций, они – не под пиво и попкорн.

Кстати, очень важно, на фестивалях Docudays UA с попкорном в зал не пускают: это фильмы для работы ума, а не желудка.

В Харькове с кинотеатрами проблемы, у нас зритель не привык к «умному» кино: на премьеру приходят, а дальше ходят… не очень. Но есть и своя «намоленная» публика – это люди, которые любят такое кино, это активисты. Мы проводим показы на базе пресс-центра «Kharkiv Today», медиагруппы «Накипело», общественной организации «Каритас Харьков» и в других локациях.

Если я иду в вузы, то зрители будут, если я иду в общественные организации – будут, 100-300 человек, но будут. Харьков более «попсовый». Харьков любит блокбастеры и «экшены», аудитория еще формируется. Хотя уже лучше: несколько лет назад я бы не рискнул проводить показ в большом кинозале.

Давайте поговорим о ваших любимых, запомнившихся фильмах.

Фильм «Отдаленный лай собак» получил приз студенческого жюри в этом году. Кино, хоть и снято иностранцами, посвящено небольшому селу Гнутово около Мариуполя. Оно контролируется украинскими войсками, но постоянно подвергается обстрелам. В этом селе живет мальчик с бабушкой и другом.

Это фильм о подростках, которые там живут, о том, что у войны – не детское лицо. Кино снято настолько пронзительно, такое чистое… И после фильма вышли эти мальчики и бабушка; а фильм мы показывали в марте, – помните, какой у нас был март? Снежный и холодный… И мы вышли на улицу, а пацаны – они всегда пацаны, начали играть в снежки и мне зафигачили снежком (смеется). Они только приехали из войны в мир. Фильм без пафоса, без спецэффектов, он передает атмосферу, говорит о детских мечтах, и он – невероятно искренний, пробирает, никакие речи Президента, политиков не проберут настолько.

Очень понравился фильм  «Алиса в стране войны». Его снимали две режиссерки, Алиса Коваленко и Любовь Дуракова. Они – две противоположности: Любовь спокойная, а Алиса – как живчик, и это видно в фильме. В кино две сюжетные линии. Алиса снимала войну, она говорила: «Как я, документалист, могу туда не поехать?». А вторая сюжетная линия – романтическая история. Героиня с женихом-французом гуляют по Елисейским полям… а потом она говорит, что так не может, и уезжает на войну. Эту часть снимала Люба.

Как по мне, этот фильм – современная украинская квинтэссенция «Войны и мира» Толстого, только мини-вариант. Он снят, как и предыдущий, без лишних «понтов», очень красиво. Мужскую аудиторию цепляет тема войны, а женскую – тема любви, все пропорционально и нет ничего лишнего.

Есть еще отличный фильм «Домашние игры», он посвящен девчатам, которые играют в футбол. Знаете, сколько получают мужчины – профессиональные игроки в футбол? Тысячи и миллионы. А сколько получают девочки? Или очень мало, или ничего.

Фильм о футболе и о жизни. У героини умирает мама, и девушка становится фактически опекуншей двух детей. Она не может заработать футболом в наших условиях, с нашим «равноправием», и она должна найти возможность и самой не скатиться, и поднимать брата с сестрой, и не потерять смысл жизни – футбол. Очень сильный фильм. Мы его показывали в селах области – там люди большого кино никогда не видели! Доехали от Харькова до районного центра на хорошей машине, а затем нас пересадили на джип, потому что дальше проехать можно или на джипе, или на танке.

Когда мы показали фильм, зрители сказали, что у них тоже есть футбольная команда девушек. Я планировал показывать фильм с целью: «мечтайте, но и поднимайтесь с дивана ради своей мечты» – а тут это все реально происходит. То есть, это было точное попадание.

Каждый из наших фильмов ценен не только своим кинематографическим мастерством, но и впечатлением, которое производит на зрителя.

«Накипело»