Select Page
Кожен має право втілювати у життя свої мрії!

Кожен має право втілювати у життя свої мрії!

В межах реалізації правопросвітницького проекту «Я маю право!» на базі Національного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» 12 грудня проводився загальнонаціональний тест «Перевір свої знання права», спрямований на дослідження рівня правової грамотності молоді, який майже одночасно відбувався в усіх областях України.

До тестування залучилося понад 80 студентів із різних навчальних закладів м. Харкова, які охоче відповідали на поставлені питання. Адже даний тест не тільки дозволив визначити їм свій рівень правової грамотності, але й звернути увагу на наявні проблемні питання у сфері власних правових знань.

Після тестування студенти мали змогу подивитися фільм про права людини з колекції кіноклубів документального кіно про права людини Docudays UA «Коли-небудь ми станемо щасливими» (режисер Павел Височансьскі).

У даній стрічці йдеться про Даніеля, юнака з Ліпіни, найбільш нужденного містечка в усій південній Польщі. Даніель прагне вирватися з суцільної бідності. Юнак мріє зняти фільм, й робить все для того. Щоб зняти стрічку, він купує мобільний телефон, а потім і крадену відеокамеру. Пропускаючи уроки в школі, знімає своїх знайомих, розпитуючи про їх мрії.

Після перегляду учасники заходу мали змогу обговорити ті соціальні проблеми, які підняті у фільмі, а також які саме права героїв фільму були порушені.

Кіно не залишило байдужим нікого. Адже кожен МАЄ ПРАВО бути щасливим! І МАЄ ПРАВО втілювати у життя свої мрії!

 

Пам’ятайте, Конституція України гарантує, що:

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Дар’я Трофименко, Головне територіальне управління юстиції в Харківській області

В День прав человека на Харьковщине завершился XV Путешествующий фестиваль документального кино Docudays UA

В День прав человека на Харьковщине завершился XV Путешествующий фестиваль документального кино Docudays UA

10 декабря, в 70-ю годовщину принятия Всеобщей декларации прав человека, состоялся завершающий кинопоказ Фестиваля – для сотрудников пенитенциарной службы.

А всего с 20 ноября по 10 декабря 2018 года фильмы XV Путешествующего фестиваля документального кино о правах человека Docudays UA в Харьковской области смогли посмотреть свыше 4 тыс. человек.

Об этом сообщил региональный координатор Фестиваля, руководитель Центра правовых и политических исследований «ДУМА» Юрий Чумак.

В рамках Фестиваля на Харьковщине состоялись:

  • Пресс-показ для журналистов 20 ноября в «Kharkiv Today».
  • Официальное открытие Фестиваля ко Дню Достоинства и Свободы – с показом фильма «Удаленный лай собак» с тифлопереводом.
  • Одновременное проведение показа фильма «Молчаливая война» на базе хабов для юристов PRAVOKATOR в Харькове, Львове, Днепре и Одессе.
  • Показ и обсуждение фильма «Девушки «Золотого рассвета» для участников (участниц) Форума общественной журналистики в Харькове, организованного медиапроектом «Накипело».
  • Проведение публичного показа в Центре гендерной культуры (фильм «Женщина в плену»), приуроченного к началу акции «16 дней против насилия».
  • Проведение публичного показа в Литературном музее, организованного при поддержке «Каритас Харьков» (лента «Явных проявлений нет») – со скайп-общением с главной героиней фильма Оксаной Якубовой.
  • Показ и обсуждение фильма «Веаюфром» на базе Молодежного хаба «City» (Чугуев) и Украинской академии лидерства (Харьков) – с участием режиссера Дмитрия Лавриненко.
  • Проведение показов в хабах общественной активности в Лозовой и Первомайском.
  • Проведение тренингов для полицейских по тематике недискриминации.
  • Проведение показов, приуроченных к Всеукраинской неделе права для жителей отдаленных сел и городов, сотрудников уголовно-исполнительной службы и осужденных, работников полиции, курсантов Национальной гвардии и госслужащих.

Также ряд кинопоказов в культурных центрах, библиотеках и учебных заведениях организовали Харьковская правозащитная группа (в том числе – совместно с «Живой библиотекой» в Харькове) и Харьковский университетский консорциум (УНИКОН).

Всего вниманию зрителей были представлены 22 фильма из репертуара Международного фестиваля Docudays UA, из них 4 – отечественных режиссеров и 1 – снятый в стиле документальной анимации.

Важной составляющей стала организация кинопоказов с акцентом на вопросе недискриминации – как в Харькове, так и в области.

Docudays UA – единственный в Украине Международный фестиваль документального кино о правах человека.

Фестиваль – неполитический и некоммерческий. Цель Путешествующего фестиваля – способствовать популяризации и развитию документального кино и повышению уровня соблюдения прав человека в Украине.

Фоторепортажи см. здесь:

http://travelling.docudays.ua/2018/gallery/mandrivniy-2018-u-kharkovi/

https://www.facebook.com/DOCUDAYSinKHARKIV/

P.S.: Региональными партнерами Путешествующего Docudays UA на Харьковщине в этом году выступили: Харьковский областной фонд «Общественная Альтернатива», Украинская библиотечная ассоциация (УСА), Общественный совет при Харьковской облгосадминистрации, «Живая библиотека» в Харькове, Центр гендерной культуры, Харьковский литературный музей, Молодежный хаб «City» (Чугуев), Харьковское женское объединение «Сфера», Харьковская ассоциация незрячих юристов, правовой клуб PRAVOKATOR (Харьков), Еврейский культурный центр «Бейт Дан», общественная организация «Изюмский шлях», Украинская академия лидерства (Харьков), Благотворительный фонд «Каритас Харьков», Харьковский областной центр помощи участникам АТО, другие неправительственные институции, ряд СМИ Харьковщины. А также Харьковская государственная научная библиотека им. Короленко, Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления, Национальная академия Национальной гвардии Украины, Главное территориальное управление юстиции в Харьковской области, Северо-Восточное межрегиональное управление по вопросам исполнения уголовных наказаний и пробации Минюста Украины, ГУНП в Харьковской области, Управление патрульной полиции в Харьковской области…

Георгий Кобзарь

Співробітники пробації переглянули фільм про права людини

Співробітники пробації переглянули фільм про права людини

XV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, мета якого – сприяти популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні, разом з правозахисником та регіональним координатором Юрієм Чумаком завітав до філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області. У конференц-залі зібралися працівники пробації, щоб переглянути фільм «Ґвендолін» австрійського режисера Рут Казерер.

Ґвендолін шістдесят з чимось років, вона важить якихось 52 кг і володіє трьома світовими титулами з важкої атлетики. Героїня бореться з раком слинної залози, тому їй дійсно варто було б відмовитися і відпочити, але Ґвендолін навіть не думає про це. Вона тренується, щоб знову стати чемпіонкою світу. Заручившись підтримкою свого відданого тренера Пата, свого молодшого на двадцять років чоловіка Чарлі родом з Кот-д’Івуару і свого сина Йозефа, вона починає боротьбу проти фізичних та особистих обмежень.

Дивлячись на енергійну Ґвендолін, яка не втратила любові до життя, дізнавшись про тяжкий діагноз, розпочинаєш більше цінувати власне життя та підтримку близьких і рідних, по-іншому оцінювати складні ситуації. Історія Ґвендолін є свідченням того, що немає непідйомних речей для людини, яка йде до мети і хоче залишатися активним членом суспільства. А ще цей фільм змусив присутніх задуматися над роллю держави у забезпеченні соціального захисту своїх громадян, адже не секрет, що для багатьох українців діагноз «онкологічне захворювання» звучить як вирок.

Залучення співробітників до таких заходів сприяє розвитку критичного мислення, формуванню активної громадянської позиції та ставленню до людської гідності як до найвищої цінності.

Центр пробації в Харківській області

Право на любов і право на щастя

Право на любов і право на щастя

10 грудня 2018 року людство відмічало 70 річницю прийняття Організацією Об’єднаних Націй Загальної декларації прав людини.

І з нагоди Дня прав людини та в рамках Всеукраїнського тижня права до Харківської спеціалізованої школи №75 завітав голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак.

Він представив учням 5-«В» класу (класна керівниця Владислава Ільгова) анімаційну документальну стрічку «Коли я чую спів птахів» з репертуару Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

При обговоренні правозахисник спитав у школярів, які вони знають права людини. І серед «права на навчання», «права на медицину», «права на їжу» тощо з вуст дітлахів прозвучали і досить небанальні: право на відмову (робити те, чого не бажаєш), право на любов та право на щастя.

Най же цим дітям ніколи не доведеться робити щось через силу, і хай вони виростуть щасливими та в любові!

Георгій Кобзар

«Вєаюфром» та куди ми йдемо?

«Вєаюфром» та куди ми йдемо?

Чому в світі так мало хорошого? – На те воно й хороше – його забагато не буває
Дмитро Лавриненко

На Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA у Києві цього року фільм «Вєаюфром» харків’янина Дмитра Лавриненка здобув головний приз у номінації «DOCU/Україна».

Під час Мандрівного Docudays UA на Харківщині цю стрічку мали змогу побачити мешканці міста Чугуєва (5 грудня) та студенти Української академії лідерства (6 грудня).

У Чугуєві Дмитра знають як автора крутецького відеоролика, знятого цьогоріч до 380-річчя міста. Однак, через епідемію грипу та погану погоду, глядачів на показі «Вєаюфром» у Молодіжному хабі «City» було небагато. Але ті, що прийшли, явно не пошкодували: подивилися класний фільм і в якості бонусу отримали душевне спілкування з режисером.

Натомість, в УАЛ – Харків зібрався повний зал молодих людей, охочих до нових ідей та вражень. І, коли після закінчення перегляду стрічки на секунду запанувала тиша, я спочатку запанікував. Але буквально через мить приміщення розірвали бурхливі оплески…

Д. Лавриненко ґрунтовно та спокійно відповідав на питання юних інтелектуалів, докладно розповідав про зйомки фільму та долю головного герою.

Так, режисер повідав, що Євген – його сусід та знайомий, людина дуже цікава й неординарна. З одного боку, страждає ностальгією за всім радянським, збирає усіляке барахло часів СРСР, для цього навіть влаштувався працювати двірником – знайшов для свого хобі «роботу під прикриттям». А з іншого – має «зелену карту» США, ним рухає вольниця, жага до життя, така собі анархія. Євген виховувався матір’ю, яка має авторитарний характер і, можливо, через це він зневажливо ставиться до жінок. І в той же час весь час шукає собі жінку, яка б змогла його зрозуміти. Євген любить знімати всілякі цікавинки на свою відеокамеру, а Дмитро вирішив знімати самого Євгена.

Відгуки до стрічки, як у Чугуєві, так і в Харкові, були різними, але здебільшого позитивними:

Денис, громадський активіст, м. Чугуїв:
– У Вашого героя немає рамок, масок, він повністю відкритий, чим і відлякує багатьох. Втім, мені він сподобався саме цим.

Олександра, студентка УАЛ, м. Миколаїв:
– Я таких фільмів раніше ніколи не бачила: щоб я одночасно і соромилася, і сміялася, і тішилася. Дякую Вам!

Анюта, студентка УАЛ, м. Люботин:
– Було дуже приємно дивитися на те, що, в принципі, не дуже приємно.

Дарина, студентка УАЛ, м. Бердичев:
– Певна, що режисер зняв цю документальну трагікомедію не просто так, а задля того, щоб ми подумали, подивилися під іншим кутом, спробували знайти сенс.

І сам режисер на запитання про головну ідею фільму зауважив, що це – колективний портрет сучасності. Євген, який однією ногою лишився в СРСР, а іншою намагається крокувати на Захід, уособлює собою певний зріз нашого суспільства. Якому слід позбутися мотлоху минулого, щоб просуватися далі, до цивілізованого майбутнього.

DSC05111

Юрій Чумак

Фото автора

Когда они возвращаются…

Когда они возвращаются…

6 декабря страна отмечает День Вооруженных сил. По данным ежегодного рейтинга военной мощи Global Firepower (GFP), армия Украины находится на 30-м месте в мире по боевой мощи. На март 2018 года численность ВСУ составляет 255 тысяч человек, из них контрактников 110 тысяч, резервистов – 1 миллион, 150 тысяч человек – с боевым опытом, из них – 7000 женщин.

По данным Генштаба, в Вооруженных силах на различных должностях проходят службу более 55 тысяч женщин. Из них более 3000 – офицеры. В целом женщины составляют 22,4% от общего количества военнослужащих ВСУ.

«Ему было всего 23 года. Пуля в одну бровь вошла, а во вторую вышла. Сразу груз 200. Он просто утром вышел из блиндажа, чтобы позвонить. И – пуля снайпера…»

«Когда я вернулась, я ни с кем не могла разговаривать, я начинала плакать. За три года войны я ни разу не заплакала, а теперь начинаю плакать… Отчего? От наплыва воспоминаний, о ребятах, которых знала, вспоминаю… О тех, кто остался на передовой, вспоминаю, особенно, когда мне звонят оттуда…»

«Первый месяц после возвращения я не могла заснуть. Это страшное состояние. Ты и воюешь, и не воюешь. Тебе не хочется жить. У меня началась бессонница. Снотворные не помогали….»

Это говорит еще молодая, симпатичная женщина Оксана Якубова. Говорит медленно, словно отправляя слова не вовне, а в себя. Она – майор, служила заместителем командира батальона по работе с личным составом в зоне боевых действий. Попала под первую волну мобилизации. На момент, когда ей пришла повестка, она была главным экономистом Министерства финансов Украины.

Оксана – героиня документального фильма «Явних проявів немає». Оксана Петровна говорит, что согласилась на предельную откровенность в фильме, чтобы помочь всем, кто чувствует то же самое, что и она. Война продолжается у каждого в душе, кто был на ней… В канун Дня Вооруженных сил Украины фильм был показан в Харькове в рамках XV передвижного фестиваля Docudays UA. Организаторы: Центр правовых и политических исследований «ДУМА» и проект «Объединяя людей ради мира» Каритас Харьков. Партнер: Харьковский областной центр помощи участникам АТО.

– Лента получила четыре награды на фестивале Docudays UA: специальную награду от дистрибьюторской компании «Letter to fest», специальную награду Украинского Хельсинкского союза для героини фильма, специальную награду от партнера фестиваля Currenttime.tv, а также награду жюри международного конкурса фестиваля дока /право, – рассказал региональный координатор Docudays UA в Харькове Юрий Чумак.

Невидимый батальон

Женщина на войне – мало обсуждаемая тема. Неудобная правда, что идет вразрез с общественным стереотипным представлениям о том, что война является сугубо мужским делом. В последние годы Министерство обороны открывает для женщин те должности, которые ранее были под табу. Два года назад для женщин в армии стали доступны около 100 специальностей рядового, сержантского и старшинского состава, в том числе и боевые. Женщина в армии может быть водителем, гранатометчиком, заместителем командира разведгруппы, командиром боевой машины пехоты, пулеметчиком и снайпером.

Как известно, Верховная Рада Украины в сентябре приняла закон о равных правах женщин и мужчин во время прохождения военной службы. Это означает, что женщин смогут принимать в добровольном порядке на контракт или срочную службу. Также они будут проходить службу в резерве и могут быть военнослужащими запаса.

Из законодательства также изъяли упоминания об ограничении возраста службы для женщин с 18 до 40 лет (как по призыву, так и по контракту), ведь для мужчин такого ограничения нет.

Оксана Якубова: «Если твои солдаты видели, что у тебя офицерские погоны, ты для них, конечно, командир, должен знать военное дело, выезжать на позиции, иначе тебя перестанут уважать. Утро начиналось с того, что я ехала на позиции, затем ездила оформлять отпуска, УБД (удостоверение участника боевых действий. – Прим. ред.), до полуночи сидела и готовила документы. Для того чтобы тебя уважали солдаты, они должны были увидеть, что ты действительно о них заботишься, что все, что ты делаешь, – это для них. Ты, словно их мама».

…Это стало очень актуальным или наступил критический момент для осмысления, но на пятый год войны тема женщины в условиях боевых действий и возвращение ее с войны, оказалась в центре внимания самого непредвзятого жанра в отечественном искусстве – документального кинематографа.

В этом году было представлено сразу два фильма «Невидимий батальйон» (здесь и далее названия фильмов даны на языке оригинала) и «Явних проявів немає». В создании обеих кинолент принимала участие молодая талантливая режиссер Анна Горлова.

«Я вовсе не была готова к этой истории, – вспоминает начало своей работы над фильмом «Явних проявів немає» Алина Горлова. – Я шла к Оксане Петровне Якубовой, совсем не понимая, куда я иду. Мы говорили в течение трех часов, и с каждым часом я все глубже осознавала: это надо снимать. Мы договорились, что будем снимать путь реабилитации. Думаю, Оксана Петровна тогда тоже не понимала, как это будет. До этого я не сталкивалась с людьми, которые имеют такой сильный посттравматический синдром, хотя я знала, что это такое. Мы начали съемки, жили в том же санатории, где проходила реабилитацию Оксана Петровна. Было сложно с психологами и психотерапевтами. Доказать им, что героиня фильма дала согласие сниматься. Они нам всячески препятствовали. Там было несколько неплохих специалистов, но в целом, честно говоря, было понятно, что психологи не готовы работать с такими людьми, не знают, как с такими людьми говорить».

Где заканчивается война?

– Что остается за кулисами героических кинокадров о наших воинах на Донбассе? С чем они вынуждены сталкиваться один на один в мирной жизни и где заканчивается война? – говорит Юрий Чумак. – Фильм «Явних проявів немає» – это история женщины, которая возвращается с войны. Этот документальный фильм показывает ее невероятно трудный путь от начала реабилитации к возвращению на работу. Среди бесед с психологами, борьбы с посттравматическим синдромом и паническими атаками, она пытается вернуться к нормальной жизни.

Оксана Якубова:

– Женщина в водку не полезет. Дома ее ждут дети, муж. Там нужна мама, там нужна жена. И ты должна стать такой, какой была до войны. Но внутри, в голове уже все изменилось. И тебе нужно с этим справиться, чтобы не стать обузой для своей семьи…

Кризисный психолог Валерий Луценко с 2014 года работает с бойцами в Харьковском военном госпитале, воинских частях, на полигонах…

– Фильм наглядно показывает ту проблему, которая ждет нас в будущем и которая уже в нашем обществе есть, – говорит он. – Мне не хватило в фильме, чтобы показали, что у нее сейчас все хорошо. Хотя в моей практике встречаются разные люди, которые по-разному переживают полученную на войне травму. Во время возвращения с фронта они сталкиваются с тремя факторами: медицинским, психологическим и социально-экономическим. И когда человек не может реализовать ту мечту, которая у него была до войны, и нет никакой помощи, какой она должна быть на самом деле. Плюс сама наша система. Которую мы стараемся поменять, но система монолитна и стремится к устойчивости, сохранению себя. И ей нет доверия.

На войне мир черно-белый, он разделен по принципу «свой – чужой». Когда боец приезжает домой, он не спит, потому что его беспокоит – тишина. Потому что, если наступила тишина, значит, близко враг.

Кстати, Валерий Луценко убежден, что ПТСР (посттравматическое стрессовое расстройство) стало чуть ли не ругательным словом, но на самом деле – не все, кто побывал в зоне боевых действий, переживают ПТСР. По статистике проявление тех или иных симптомов встречается у 10–20%. Но диагноз можно ставить только 5–7%. При этом для 2% военнослужащих война – это профессия, не вызывающая стрессовой ситуации вообще. И это – опора армии.

Методов психологической коррекции очень много, которые помогают, но к каждому следует подбирать их индивидуально. Тут главное, конечно, поддержка семьи. Если она есть, человек обязательно вернется с войны. Может быть, не полностью, но вернется.

***

Фильм Алины Горловой «Явних проявів немає» отмечен на Международном кинофестивале документального кино DOK Leipzig наградой за выдающуюся восточноевропейскую картину…

Елена Зеленина

Время