Select Page
Як започаткувати «шерифів» у своїй громаді? – Мешканці Циркунів отримали інформацію для роздумів

Як започаткувати «шерифів» у своїй громаді? – Мешканці Циркунів отримали інформацію для роздумів

У Циркунівській ОТГ пройшов захід, присвячений механізмам залучення цивільних осіб до вирішення безпекових проблем у громадах.

Циркунівська сільська об’єднана територіальна громада Харківської області утворилася цього року. До її складу увійшли 9 сіл, в яких разом проживає понад 9 тис. населення. 29 квітня 2018 року відбулися перші вибори до ради ОТГ, в результаті яких сільським головою було обрано Миколу Сікаленка.

А незадовго до цього, 28 лютого, у Харкові пройшов круглий стіл, в ході якого команда «Фонду милосердя та здоров’я» спільно з Інформаційним ресурсним центром «Правовий простір» представили проект «Шерифи для нових громад», покликаний розповісти про успішний досвід територіальних громад пілотних областей у самостійному вирішенні безпекових проблем.

Одним із активних учасників круглого столу був Андрій Сікаленко – старший інспектор Управління патрульної поліції в Харківській області. Його зацікавила ідея проекту і він розповів про неї своєму батькові. Коли того обрали сільським головою Циркунівської ОТГ…

І на запрошення Миколи Сікаленка 15 серпня 2018 року до Циркунів завітав координатор проекту «Шерифи для нових громад» Юрій Чумак.

Гість наголосив, що у новостворених спроможних об’єднаних територіальних громадах є можливість самостійно визначати пріоритети розвитку, і при цьому приділяти більше уваги забезпеченню громадської безпеки.

Він нагадав про те, що небайдужі громадяни можуть долучатися до громадських формувань з охорони громадського порядку, а також виконувати громадські роботи за видом інформування щодо запобігання порушень громадського порядку від центрів зайнятості – за умови вибору такого виду робіт відповідною місцевої радою. Також територіальні громади можуть знаходити способи мотивації праці таких активістів, зокрема, призначаючи їх на посади інспекторів сільрад або рад ОТГ з охорони правопорядку.

Розповідаючи про це, Юрій Чумак представив стрічку «Українські шерифи» (режисер Роман Бондарчук), що повідує про цікаву практику села Стара Збур’ївка Херсонської області, де двоє чоловіків за підтримки сільради взяли на себе функції охорони громадського порядку. А в якості демонстрації досвіду Харківщини правозахисник показав сюжет «На Харківщині нічний спокій бережуть шерифи», нещодавно знятий у с. Одринка Нововодолазької ОТГ журналістами «Вісті Ньюс».

По закінченні перегляду відбулося жваве обговорення побаченого та почутого.

Ось як про це написав циркунівський активіст Михайло Ігнатов:

«Найбільш активна частина депутатів і членів виконкому Циркунівської ради, голова Циркунівської ОТГ Сікаленко М.В. прослухали інформацію на предмет організації на території ОТГ системи, що допомагає поліції наводити лад і відповідати за внутрішній суспільний порядок у населеному пункті. Ми дізналися про те, що в деяких ОТГ, селах і селищах України для забезпечення порядку люди самоорганізовано, на засадах, що не суперечать законодавству України, створили – де громадське формування з відставних пенсіонерів системи МВС, де козацьку групу, де просто охоронне співтовариство…

Задавалися питання, одержувалися відповіді, вносились пропозиції. Отримана інформація до роздумів, обробки, а, можливо, до подальшої розробки та затвердження у всіх необхідних інстанціях.

Радує те, що тема забезпечення правопорядку в нашій ОТГ не залишається без уваги сільради і більшої частини активу ОТГ».

Зауважимо, що захід було проведено в рамках проекту «Шерифи для нових громад», що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта.

DSC01832

Георгій Кобзар

Різні, але рідні

Різні, але рідні

10 серпня 2018 року харків’яни переглянули фільм «Рідні». В якому режисер Віталій Манський на прикладі своєї сім’ї намагається усвідомити суть нинішньої війни на Сході України.

Захід відбувався у Харківському Літературному музеї в рамках проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру». Стрічка була люб’язно надана для перегляду вітчизняною кампанією-дистрибутором документалістики «86Procat».

У кінострічці Манський подорожує Україною, щоб дослідити суспільство після Євромайдану на прикладі своєї власної родини, що живе у різних кінцях країни: у Львові, Одесі, в окупованих Донецьку та Севастополі.

У «Рідних» кути екрану закруглені, викликаючи в пам’яті асоціації зі старою плівкою. Закадровий голос режисера неспішний і негучний, немов адресований особисто тобі. Наче не в кінозалі сидиш, а там же – в кімнаті біля телевізора.

До речі, телевізор є ще одним «героєм» фільму. Чи то антигероєм. Майже всі родичі Манського значний час проводять перед «ящиком», черпаючи з нього інформацію та уявлення про світ. Різну інформацію – та різні уявлення.

Режисер знімав своїх рідних. Тут показні не так звані «брати – слов’янські народи», а реальні родичі. Сім’я по різні боки російсько-українського конфлікту. Стрічка шукає причини цього конфлікту, в результаті якого громадяни України опинилися по різні боки барикад, у тому числі, й родина режисера.

Найголовніше, над чим варто замислитися кожному: «А ким ми будемо один одному, коли війна закінчиться?». Це риторичне непромовлене запитання є лейтмотивом всього фільму.

Після перегляду відбулася жвава дискусія, в ході якої глядачі згадували й свої почуття та емоції, які довелося пережити в 2014 – 2015 роках, і наводили приклади поведінки людей в умовах військового конфлікту в інших країнах, і давали свої прогнози щодо перспектив миру в Україні.

Щоправда, дехто заявляв, що таку стрічку не варто показувати, адже вона є «неоднозначною» та може викликати «неправильну» реакцію, особливо серед нашого, так званого «неопрєдєлівшегося» населення.

На що отримали такі відповіді:

Модератор кінопоказу правозахисник Юрій Чумак:

– Фільм – правдивий і об’єктивний, і це головне. Навіть у Росії це кіно з великим «скрипом» дозволили. Хоча режисер був змушений переїхати до Латвії. А Ви хочете, щоб у нас цензура була ще гіршою, ніж у РФ?! Чи припускаєте, що в Україні люди не мають права на правду, що інформацію потрібно подавати дозовано, під наглядом? Я так не вважаю, тому з радістю погодився модерувати цей захід. Не шукайте скрізь «зраду», намагайтеся дозволити собі подумати, що люди мають право думати! Я вірю, що саме через те, що майже в кожного з нас є рідні в Криму і на Донбасі, нам вдасться досягти миру – незважаючи на те, що всі ми різні.

Володимир Чистилін, кінодокументаліст:

– Так, фільм неоднозначний, і тим він ще більше цікавий. У стрічці саме показані пересічні українці. Такі, які вони є: без френд-стрічки і патріотичного забарвлення. Як на мене, кіно прекрасно демонструє, як нам треба швидше рухатись від «совка» і колоніального мислення. Дякую за коректну модерацію, бо дискусія справді була непростою!

Михайло «Спротив», громадський активіст:

– Сподобалося своєрідне «занурення» у події та думки того періоду… Наче згадав себе у ті часи. Зал просто хмикнув одночасно – коли чоловік з Одеси клявся, що війна має скоро закінчитися (до листопада 2014 року). І в мене промайнула думка: «Який наївний». І відразу: «Та ми всі так гадали у 2014 році». Це вже потім, згодом, ми побачили, що ця війна, наче ненажера, – відбирає у цього світу все більше та більше часу…

Фільм – можливість ще раз все переосмислити, оцінити. Обміркувати питання – що далі? До чого рухатися, чого прагнути? Як вписати в свої прагнення тих, хто залишилися «там»? Що можна зробити і що – робити не варто.

Олена Горошко, депутатка Харківської обласної ради:

– Я згадую ті дні і розумію, що кіно – чесне. Адже майже в усіх нас є рідні, які по-різному сприйняли події Революції Гідності та війни на Сході України. Дуже вдячна за запрошення і за всі ті ваші зусилля, які призводять до єднання нашої країни!

Керівниця проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру» Марина Краснова:

– Стрічка «Рідні» за підтримки «Карітасу» демонструвалася і в інших географічних точках нашої країни, і скрізь викликала активне обговорення. І це добре, оскільки метою організаторів якраз і є пошук інструментів примирення в нашому суспільстві. Війна рано чи пізно закінчиться, як закінчуються всі війни, і нам потрібно буде об’єднувати Україну!

DSC01705

Довідково:

«Рідні» – міжнародно-спродюсований документальний фільм, знятий російським режисером українського походження Віталієм Манським. Світова прем’єра відбулась 5 липня 2016 року на Кінофестивалі у Карлових Варах. В Україні стрічка дебютувала 20 липня 2016 року на 7-ому Одеському міжнародному кінофестивалі й згодом вийшла в український обмежений прокат.

Документальний фільм Манського також було продемонстровано на інших міжнародних кінофестивалях у Канаді, Латвії, Німеччині, Естонії, Голландії, Великій Британії, Бразилії тощо. У травні 2017 року стрічка отримала головний приз на австрійському кінофестивалі Crossng Europe Film Festival Linz 2017.

Віталій Манський – режисер документального кіно, сценарист, продюсер українського походження, президент російського фестивалю «Артдокфест». Лауреат ряду міжнародних фестивалів і кінопремій. Мешкає в Латвії (переїхав до Риги в 2015 році).

Георгій Кобзар

У Харкові обговорено співпрацю між громадами та поліцією

У Харкові обговорено співпрацю між громадами та поліцією

9 серпня 2018 року відбувся Харківський форум з громадської безпеки, організований Регіональним представництвом Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС).

До участі були запрошені працівники правоохоронних органів та представники організацій громадянського суспільства.

Під час Форуму речники Регіонального представництва КМЄС у Харкові презентували свою діяльність, а в учасників заходу була можливість обмінятися інформацією про власні організації та обговорити перспективи співпраці в царині забезпечення громадської безпеки та шляхи розвитку співпраці між громадами та правоохоронними органами.

Зокрема, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціації УМДПЛ) та координатор проекту «Шерифи для нових громад» Юрій Чумак розповів про проект та його реалізацію в Харківській області, а також поділився досвідом проведення правоосвітніх заходів для молоді та підлітків з використанням анімаційного фільму «Ти і поліція», підготовленого Асоціацією УМДПЛ.

DSC01537

Правозахисник наголосив на необхідності в сфері взаємодії поліції з громадськістю робити акцент на залученні активних громадян до участі у забезпеченні публічного порядку в громадах. Використовуючи різні форми роботи «шерифів» – громадські формування з охорони громадського порядку, інспекторів сільських та селищних рад, включення безробітних до інформування щодо запобігання порушень громадського порядку тощо.

На Форумі громадські активісти дізналися про майбутні ініціативи та проекти, зокрема про кампанію з підвищення безпеки дорожнього руху, заплановану на вересень 2018 року, та майбутню програму «Сусідська варта», в рамках якої мешканці об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) у Харкові отримають інформацію про те, як захистити майно та зробити своє місце проживання безпечнішим.

Як зауважила радник-тренер з питань незалежного врядування, кадрової політики КМЄС Алета Вебер, у наступні місяці пріоритетним напрямком діяльності Регіонального представництва в Харкові буде посилення співпраці між організаціями громадянського суспільства та правоохоронними органами.

Георгій Кобзар

Представниці об’єднаних територіальних громад Харківщини: за нами – майбутнє!

Представниці об’єднаних територіальних громад Харківщини: за нами – майбутнє!

Чугуївська правозахисна група за підтримки посольства Фінляндії в Україні в рамках проекту «Молодь Харківщини за незалежне управління» провела 4-5 серпня 2018 року в мальовничому урочищі Малинівка Демократичну школу «Жінка-політик – рух до демократії».

Навчальний інтерактивний захід складався з двох частин: у перший день Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт Чугуївської правозахисної групи з питань доступу до інформації та очільник Тренінгового центру прав людини поділився з учасницями основами інформаційного законодавства України, правилами підготовки матеріалів для ЗМІ та засадами комунікації між владою, громадськістю й ЗМІ, а також повідав про особливості роботи у Facebok та Youtube.

А наступного дня Тетяна Романова, виконавча директорка «Агенції муніципальних ініціатив» (Чернігів) розповіла про фандрайзинг і залучення коштів, про «секрети» підготовки успішної заявки, про проекти й управління ними.

Як зауважила Т. Романова, її завданням було донести до представниць громад Харківської області теми проектного менеджменту та написання проектних заявок. І тренерка упевнена, що жінкам потрібні ці знання, бо вони є лідерками, і прагнуть розвивати свої громади. Учасниці Школи були дуже активними, зацікавленими, гарно виконували тренінгові завдання, задавали питання. Тепер вони будуть використовувати максимально ефективно ці навички на практиці. Та ділитися знаннями в своїх громадах.

Роман Лихачов, заступник голови Чугуївської правозахисної групи, керівник проекту, зазначив:

— Школу проводили задля того, аби дати знання новій команді жінок-лідерок з об’єднаних територіальних громад Харківщини. На даний момент в керівництві громад, в депутатському корпусі спостерігається гендерний дисбаланс – незважаючи на те, що в області серед населення переважають жінки, до сфери управління та прийняття рішень допущено всього близько 20% жінок. Ми ставимо перед собою задачу належно підготувати жінок-лідерок, а також молодь. Аби вони могли презентувати себе, знайти своїх прибічників, сформувати ідеї для позитивних демократичних змін на місцях, а також відшуковувати ресурси на реалізацію своїх ідей.

Ми здійснювали конкурсний відбір на Школу, жінки заповнювали анкети, зазначали свою мотивацію, чому їм необхідно взяти участь у навчанні. Таким чином ми відібрали 20 жінок, які є депутатками місцевих рад, представницями органів місцевого самоврядування, лідерками громадських організацій, очолюють ініціативні групи – тобто, не словом, а ділом працюють на громади.

Ми вже проводимо в цих громадах стажування для молоді та зустрічі з депутатами різних рівнів, планується ще ряд інформаційних кампаній, створення кластерів для спеціалістів у громадах, які займаються пошуком ресурсів.

Цільовою аудиторією нашого проекту стали жінки та молодь з ОТГ (для молодих людей Школа відбувалася тут же, в Малинівці, в липні поточного року). Оскільки саме об’єднані територіальні громади – це надія України, адже стара система демонструє свою недієздатність. Ми бачимо, що ці громади успішно розвиваються, і ми прагнемо, аби децентралізація не перетворилася просто на «децентралізацію корупції» на місцях, тому необхідні нові лідери і лідерки, які здатні повести людей до позитивних змін.

Ми розпитали й деяких учасниць Школи про їхні враження:

Альона Лихоман, представниця Чкалівської ОТГ:

— Змістовно, доступно та корисно. Ми отримали відомості, про те, як здобути інформацію, як писати проекти. Тренери освічені та досвідчені. Дуже приємним було спілкування. Ми збагнули, що все в наших руках, було б тільки бажання!

Наталія Євглевська, начальниця відділу культури, туризму, молоді та спорту Нововодолазької селищної ради:

— Дуже позитивна атмосфера, тренінг цікавий, гарна подача матеріалу. І, що найголовніше – потрібного матеріалу. Необхідно зараз вертатися додому, писати прес-релізи, думати, як залучати кошти міжнародних донорів. Я під позитивними враженнями, думаю, як впроваджувати все це в своїй громаді.

Оксана Ситник, секретарка виконавчого комітету Старосалтівської селищної ради:

— З Чугуївською правозахисною групою ми вже співпрацюємо понад рік. І вони приїздили до нас, і ми свою молодь делегували на попередню Школу. Сподобалося те, що насправді професійні тренери, матеріал подається доступно та жваво, засвоюється легко. Певна, що інформація, яку ми отримали, обов’язково стане у нагоді.

Катерина Спіріна, депутатка Чугуївської районної ради, керівниця громадської організації «Наш дім – Мосьпанове»:

— Вчитися потрібно все життя. Було важливо структурувати свої знання щодо доступу до публічної інформації, отримати поради стосовно поширення інформації. Щоб її споживачам було цікаво слідкувати за моєю депутатською діяльністю. Відомості щодо написання грантових заявок теж будуть корисними, оскільки очолювана мною громадська організація має чимало ідей, які ми хотіли б оформити в проекти. Отримала нові корисні знайомства – будемо обов’язково обмінюватися досвідом з ОТГ Харківської області.

Ольга Козачек, начальниця відділу освіти Нововодолазької селищної ради:

— Я дуже вдячна, що тренери ділилися з нами своїми знаннями. І я переконана – якщо я зателефоную (а я зателефоную!), тренери Юрій та Тетяна допоможуть консультацією. І дякую всім нам за активну роботу. Я певна: за нами – майбутнє!

Георгій Кобзар

У Чугуєві вихованці GoCamp відкрили для себе Docudays UA

У Чугуєві вихованці GoCamp відкрили для себе Docudays UA

Чугуївська загальноосвітня школа №7 цього року пройшла конкурсний відбір та започаткувала на своїй базі літній табір GoCamp-2018. У таборі діти не тільки розвивають свої навички розмовної англійської мови, але й спілкуються з волонтерами, отримують нові й корисні знання, вміння та навички під час різноманітних заходів.

Так, 2 серпня до Чугуївського GoCamp завітав пересувний клуб Docudays UA «ДУМАй!», що працює на базі Центру правових та політичних досліджень «ДУМА». І голова Центру «ДУМА» правозахисник Юрій Чумак представив свою улюблену стрічку з репертуару кіноклубів Docudays UA – документальний фільм «Коли-небудь ми станемо щасливими» (режисер Павел Височанські, Польща).

DSC01084

У картині йдеться про Даніеля – юнака з депресивного містечка у південній Польщі. Озброєний відеокамерою, він розпитує своїх земляків – дітей та дорослих – про їхні мрії. І навіть допомагає трьом підліткам «доторкнутися» до жаданого: одна з дівчат побувала на день дитячою вихователькою, друга – фотомоделлю, а парубку, що заявив про бажання стати «злочинцем», було запропоновано відвідати в’язницю та поспілкуватися з засудженими…

«Чи є сенс мріяти?» – спитав Ю. Чумак у дітей після перегляду. І, хоча думки хлопчиків та дівчат розділилися, коли їх запросили докладніше обґрунтувати свої міркування, вони зійшлися: потрібно не просто мріяти, а наполегливо працювати, аби мрії втілилися в життя.

DSC01101

Як зауважила ініціаторка створення табору, вчителька англійської мови Чугуївської ЗОШ №7 Ірина Яськова, «ми робимо все, аби час, проведений дітьми в GoCamp, був дуже насиченим, і правозахисне кіно від Docudays UA стало справжнім відкриттям для наших вихованців».

Довідково: GoCamp – це найбільша волонтерська програма в Східній Європі, що працює під гаслом: «Ми прагнемо виховати нове всебічно розвинене та освічене покоління свідомих громадян України, здатних до навчання впродовж життя і готових до викликів 21-го століття; надихати молодь вільно володіти іноземними мовами та бути відкритими до інших культур і досвідів».

Георгій Кобзар

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

Таку назву мав міжнародний круглий стіл, що проходив у Києві 27-28 липня 2018 року. В ньому взяли участь експерти та науковці, громадські діячі та практичні психологи з України, Боснії та Герцеговини, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та Хорватії.

Захід відбувався у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» міжнародного проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Круглий стіл фактично проходив у форматі конференції, під час якої проходили панельні дискусії, презентації та обговорення.

Відкриваючи захід, очільниця ГО «Країна вільних людей» (Україна) Надія Хоменко наголосила:

– Наша країна вже протягом 4-х років перебуває у стані збройного конфлікту, що мав наслідками близько 10 тис. загиблих, тисячі поранених, 1,5 млн вимушених переселенців. Значна кількість людей, що пройшли через війну, мають психологічні травми, на руках у населення багато зброї. Через те й проблема насильства в сім’ї в Україні ще більш загострилася. Тому для нас є дуже нагальним вивчення досвіду інших країн у протидії зростанню домашньому насильству як наслідку збройного конфлікту.

З даної проблематики активно розгорнувся дискурс під час панельних дискусій:

  1. Подолання проблем домашнього насильства в країнах, які пережили військовий конфлікт раніше або в даний час: Україна, Молдова, Хорватія, Росія, Вірменія і Грузія.
  2. Превентивні методи роботи в країнах, які пережили військовий конфлікт: на що треба звертати увагу, які є практики та рекомендації і в який бік розвиватися.
  3. Практичний досвід роботи з кривдниками в країнах, які пережили військовий конфлікт: проблеми, результати, перспективи.

Представляючи ситуацію з домашнім насильством в Україні, голова організації «Ла Страда – Україна» Ольга Калашник зазначила:

– 20 років «Ла Страда» працює в царині протидії домашньому насильству. І, за нашими спостереженнями, після 2014 року проблеми у цій сфері загострилися, в першу чергу, в сім’ях людей, які пройшли через війну або були її очевидцями – в родинах учасників АТО і переселенців. Зараз на нашу телефонну «гарячу лінію» щодо запобігання домашньому насильству нерідко телефонують і чоловіки (приблизно 20% від усіх звернень), що потребують психологічної допомоги. Відмічається загострення ситуації з насильством у так званих «сірих зонах» на Сході України, де мирне населення страждає від бойовиків та іноді – ніде правди діти – і від українських військових. На сьогоднішній день в Україні, за оцінками експертів, майже кожна третя жінка потерпає від гендерно зумовленого насильства.

Як же можна запобігти поширенню домашнього насильства? – презентації досвіду учасників круглого столу проходили з такої тематики:

1) Ефективні практики проведення інформаційних кампаній в галузі превенції домашнього насильства.

2) Форум-театр в роботі проти домашнього насильства – робота з хлопчиками.

3) Досвід роботи з авторами насильства: корекція поведінки, робота з гендерними стереотипами, використання ненасильницької.

4) Програма роботи з кривдниками «Переосмислена мужність», на основі програми Норвезької моделі роботи з кривдниками.

5) Психосоціальне поводження з особами, які вчинили насильство в сім’ї.

Отже, висвітлені практики з різних країн теж були різноманітними.

І певною «родзинкою» міжнародного круглого столу стало представлення програми «Від реабілітації до освіти і практики протидії критичному зростанню домашнього насильства як наслідку збройного конфлікту на Сході України через залучення чоловіків до відповідальних практик проти домашнього насильства» в рамках проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Марія Слезачек (ФРН), керівниця проекту «Подолаємо наслідки війни разом», розповіла:

– Наша організація діє вже 25 років. Ми вивчали досвід країн, що пережили військові конфлікти, внаслідок яких погіршувалася ситуація із насильством у сім’ях. І дійшли до кількох виразних висновків:

  1. Вирішити проблему домашнього насильства, працюючи тільки з жінками – неможливо.
  2. Наразі в Україні в цій сфері дуже мало хто працює з чоловіками.
  3. Ті, хто мають намір працювати з чоловіками в питаннях попередження домашнього насильства, часто стикаються з проблемою, як залучити чоловіків до роботи за даною тематикою.

Тому ми і вирішили взятися за цю проблематику. І започаткували унікальний проект, до якого долучили чоловіків, які б могли працювати з іншими чоловіками на зниження проявів домашнього насильства за принципом «рівний – рівному»: учасниками нашої програми стали ветерани АТО, вимушені переселенці та громадські активісти, які мали досвід роботи із першими двома категоріями.

Ми вели роботу з відібраними чоловіками за 4-ма компонентами:

  1. Реабілітаційний – відповідні вправи та практики.
  2. Освітній – навчання за програмою EMAP (яка включає в себе розгляд таких тем як причини і сприятливі фактори для виникнення насильства, статус і влада, взаємодія і залежність один від одного жертви і кривдника, вплив насильства в цілому на суспільство, а також практичні інструменти використання EMAP для протидії насильству над жінками і дітьми).
  3. Реалізація власних тренінгових проектів та інформаційних кампаній у регіонах.
  4. Підсилюючий підхід, сенс якого полягає в тому, що наша діяльність впроваджувалася через призму ідеї «чоловіки самі страждають від нерівного розподілу влади в сім’ї, вони потрібні задля того, аби змінити ситуацію на краще, чоловіки прагнуть до цього і можуть це зробити!».

Після того своїми здобутками поділилися чоловіки – учасники проекту, які реалізовували інформаційні кампанії у м. Києві (Павло Матвієнко, «ПУД проти насильства»), Дніпропетровській (Олексій Харламов, «Чоловіки проти насильства»), Донецькій, (Олександр Дубіна, «Світ без війни – дім без насильства»), Одеській (Володимир Авдєєв, «Розмова по-чоловічому»), Харківській (Юрій Чумак, «Чоловіки не лупцюють»), та Черкаській (Руслан Герасимов, «Ветеран АТО – захисник своєї сім’ї») областях.

Вони не тільки відповіли на запитання модераторки та учасників заходу, але й влаштували галерею своїх інформаційних кампаній, на якій представили фотографії, буклети та брошури, відеоролики та інші інформаційні матеріали.

І здійснена за проектом робота була високо оцінена учасниками круглого столу, які підмітили в такому досвіді зачаток дуже ефективного мережевого об’єднання, певного всеукраїнського ресурсного центру з роботи щодо запобігання домашньому насильству серед чоловіків.

А Перший секретар, референт з питань зовнішньої політики і політики безпеки Посольства ФРН в Україні Флоріан Поеттер заявив, що він радий, що Міністерство закордонних справ Німеччини підтримує такий проект, і підкреслив, що представлена робота є напрочуд важливою в ситуації, що склалася в Україні.

Наприкінці було проведено підведення підсумків у форматі мозкового штурму. Обговорювались питання того, які успішні практики можна і потрібно застосовувати для роботи на тему «Домашнє насильство» в превентивних формах і прямий роботі з кривдниками в конфліктних і постконфліктних регіонах – для зниження рівня домашнього насильства в представлених на круглому столі країнах. До речі, учасники запропонували розглядати превенцію домашньому насильству в контексті миротворчості, що цілком відповідає концепції проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Закриваючи круглий стіл, М. Слезачек відмітила:

– Дякую за щирість, за продуктивну та гарну роботу! На сьогодні не в усіх наших країн добрі стосунки, проте потрібно налагоджувати взаємостосунки між добрими людьми!

Зауважимо, що Міжнародний круглий стіл проходив у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» проекту «Подолаємо наслідки війни разом». Дана ініціатива реалізується німецькою організацією «DRA e.V.» спільно з українською організацією «Країна вільних людей» і шістьма іншими партнерами проекту з України, Грузії, Вірменії, Росії та Німеччини, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

 

PS: Нам вдалося поспілкуватися з 3-ма чоловіками, які приймали участь у проектному компоненті «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України». Ми їм задали 2 запитання:

  1. Чому Ви вирішили включитися в цей проект? У чому його значимість особисто для Вас?
  2. Які були труднощі в реалізації та які успіхи?

Руслан Герасимов, учасник АТО, м. Черкаси:

  1. Моєю мотивацією було допомогти бойовим товаришам повернутися до мирного життя. Мета – розбудова в Україні здорового суспільства. Здорового в сенсі того, щоб воно мало здоровий моральний та психологічний клімат, в першу чергу – в сім’ях. Адже я переконаний, що здорове суспільство – залог успішності країни.
  2. Певні скептицизм і замкнутість, викликані депресивним психологічним станом у значної частки цільової аудиторії. Вдало або невдало відпрацювали – дізнаємося в підсумку, а в нас на даний момент все в активному процесі.

Юрій Чумак, громадський активіст, м. Харків:

  1. Я й раніше працював за тематикою попередження насильства в сім’ї. Так, у 2009 – 2010 роках проводив на Харківщині тренінги з даного питання для працівників міліції. Але я бачив, що проблематика домашнього насильства постала останніми роками ще більш гостро. Тому вирішив включитися в дану програму, аби внести власну лепту в таку важливу справу.
  2. Певні труднощі виникали, коли доводилося пояснювати сенс наших тренінгів та інформаційної кампанії. Іноді нас перепитували, чому ми не працюємо з жінками, тоді доводилося роз’яснювати, що ми спрямували свою роботу саме на превенцію насильству, акцентуючи увагу на тому, що на ділі сильні, впливові, відповідальні, мужні чоловіки не кривдять своїх рідних. А успіхом вважаю те, що наша інформаційна кампанія, незважаючи на те, що офіційно її строки вже закінчилися, продовжує працювати. Приміром, днями радниця з гендерних питань губернатора Харківської області Юлія Сєдая повідомила, що знятий нами відеоролик «Чоловіки не лупцюють» будуть транслювати на Південній залізниці та під час футбольних матчів на Харківщині.

Олексій Харламов, вимушений переселенець, м. Дніпро:

  1. Починати необхідно завжди з себе, зі свого двору, свого будинку. Хочеш змінити світ – змінюйся сам! Тому я відразу відгукнувся на запит цього проекту. Щоб нести вирішення проблеми домашнього насильства в суспільство, необхідно самому її розуміти, саме тоді людина зможе відверто і чесно боротися.
  2. Я – член Паралімпійської збірної України, треную людей з інвалідністю, але спробувати себе в якості тренера-фасилітатора для мене було викликом. Я знаю, що і як говорити своїм спортсменам на тренуванні, але тут відчував себе «першокласником». Тому на перших тренінгах було важко. Але наші тренери розставили «по поличках» все те, що до цього нам здавалося простою буденністю… Під час діяльності за проектом познайомився з новими людьми, з одним з яких – Валентином Ушичем – ми й провели інформаційну кампанію на доволі високому рівні. Успіхом є розуміння того, що ця тема цікава для суспільства, адже ми бачили гарний зворотний зв’язок. Я хотів би займатися протидією домашньому насильству все своє життя. І все ж мрію про ті часи, коли до мене приходитимуть мої онуки або правнуки і запитуватимуть: як ви жили в тому жахливому суспільстві, де було стільки насильства? Для мене важливо стояти біля витоків цих змін!

 

Георгій Кобзар