Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Як абетку, треба знати: про проблему насильства не можна мовчати!

Як абетку, треба знати: про проблему насильства не можна мовчати!

Гендерно зумовлене насильство є порушенням прав людини. За даними міжнародних дослідників, кожна третя жінка або дівчина піддається сексуальному або фізичному насильству протягом свого життя, а 70% жінок зазнають гендерно зумовленого психологічного насильства вдома, на роботі або в громадських місцях.

Також жінки по всьому світу стають жертвами зґвалтувань, до того ж масштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані. Тому уряди країн та громадські організації здійснюють заходи з метою підвищення інформованості суспільства щодо цієї проблематики.

Тому 25 листопада – у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок – у Черкасах було організовано комунікаційний майданчик, на який запросили представників/представниць правоохоронних органів, установ та інституцій, задіяних у питанні запобігання та протидії домашньому насильству.

Під час заходу керівник кіноклубу медіапросвіти з прав людини Docudays UA «ДУМАй!», фундатор громадської ініціативи «Чоловіки проти домашнього насильства» Юрій Чумак розповів про адвокаційну кампанію «DOCU ДІЄ проти психологічного насильства щодо дитини», реалізовану минулого року в Чугуївській територіальній громаді Харківської області. Також він презентував брошуру «Діти – свідки домашнього насильства. Що робити, щоб на Чугуївщині стали видимими такі діти», видану за підсумками кампанії.

Юрій Чумак наголосив, що ініціативність та наполегливість правозахисників допомогла вирішити проблему, виявлену на Чугуївщині, але значущу для всієї України: змусили Мінсоцполітики розробити документ (форму направлення), який дає можливість постраждалим від домашнього насильства отримувати безоплатну вторинну правову допомогу.

Учасники та учасниці зустрічі переглянули документальний фільм «Абетка» з репертуару кіноклубів Docudays UA та провели активне обговорення стрічки. Кіно оповідає історію юної Веле з Ліберії, яка під час війни була зґвалтована, народила дитину та переживає психологічні труднощі. Але знаходить у собі сили піти навчатися до школи – разом із донькою.

Як зауважила регіональна координаторка взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Черкаській області Людмила Проценко, важливо усвідомити кожному і кожній – про проблему насильства не треба мовчати! Постраждалим слід звертатися за допомогою до поліції та інших компетентних органів.

І добре, що поліцейські принесли правові буклети та пам’ятки, що містять інформацію щодо того, як запобігти насильству та куди звертатися у випадку, якщо воно все ж відбулося. Після комунікаційного майданчику ці матеріали будуть поширені у цільових групах на Черкащині.

P.S. А наприкінці Юрій Чумак запросив усіх охочих долучатися до заходів Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, які, незважаючи на війну, проходитимуть на Черкащині з 30 листопада по 12 грудня. І першим із них стане відкриття фотовиставки «Нескорений Херсон», яке відбудеться 30.11.2022 р. о 15.00 у Хабі «Всі свої».

Георгій Кобзар

З метою налагодження взаємодії та планування спільних просвітницьких заходів

З метою налагодження взаємодії та планування спільних просвітницьких заходів

Відбулась робоча зустріч регіональної координаторки взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Черкаській області Людмили Проценко зі старшим інспектором з особливих доручень відділу уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Черкаській області) Управління дотримання прав людини Національної поліції України, майором поліції Олександром Грамою, з завідувачкою бібліотеки-філії № 7 для дорослих Черкаської міської ЦБС Іриною Рибкіною та з представником Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, модератором кіноклубу медіапросвіти Docudays UA Юрієм Чумаком.

Кожен з учасників робочої зустрічі коротко презентував напрямки своєї роботи, та на підставі цього були сплановані спільні заходи, які сприятимуть згуртуванню, підвищенню правової грамотності громадян та формуванню активної життєвої позиції, яка б базувалась на загальнолюдських цінностях.

Представництво Уповноваженого ВРУ з прав людини в Черкаській області

Як залишатися у безпеці в Інтернеті?

Як залишатися у безпеці в Інтернеті?

Цьому питанню була присвячена онлайн-зустріч, яку 4 листопада провів для старшокласників/ць Кочетоцької санаторної школи комунікатор Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, керівник кіноклубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.

На початку учасники/ці зійшлися на думці, що Інтернет дійсно відкриває широкі горизонти для отримання нових знань, самовдосконалення, обміну корисною інформацією тощо. Однак, з іншого боку, світова мережа таїть у собі й численні загрози, про які необхідно бути обізнаним – задля того, щоб бути захищеним.

Правник нагадав про такі небезпеки, як інтернет-залежність, ігроманія, інтернет-шахрайство, кібергрумінг та секстинг тощо.

Також чимало уваги було приділено кібербулінгу. В якості наочної ілюстрації цього поняття та кращого розуміння його різновидів до уваги підлітків було запропоновано мультфільм «10 друзів кібербулінгу».

Анімаційну стрічку створено на основі пошукових запитів підлітків й аналізу найбільш розповсюджених форм маніпуляцій, якими користуються зловмисники, щоб спіймати молодих людей у свої тенета. У формі навігатора віртуального світу показано, які фальшиві «друзі» можуть зустрітися та як розпізнати небезпеку.

Важливо, що наприкінці пізнавального мультфільму даються поради, як позбутися негативного впливу, а також наведені контакти відповідальних інституцій, до яких слід звертатися у разі кібербулінгу. Відео було підготовлене минулого року в межах проєкту «Шерифи для нових громад».

Як зауважила вихователька Кочетоцької санаторної школи Ірина Василевська, захід мав важливий практичний зміст, оскільки під час нього була надана корисна актуальна інформація, яка може стати в нагоді будь-кому, хто користується Інтернетом. Показово, що у зустрічі взяли участь і ті учні/ениці школи, які зараз, через війну, перебувають в евакуації в інших регіонах України та за кордоном.

Георгій Кобзар

Як повернутися до реального життя з віртуального?

Як повернутися до реального життя з віртуального?

Інтернет-залежність стала глобальною проблемою сьогодення. Дедалі більше людей, особливо молодих, користуються Інтернетом частіше, ніж спілкуються з однолітками. Цій тематиці був присвячений онлайн-кінозал, проведений 28 жовтня кіноклубом медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» для громадських активістів/ок Харківщини.

Інтернет-залежність – нав’язливе бажання вийти в Інтернет і хвороблива нездатність вчасно відключитися від нього. При цьому людина фокусується на віртуальному, а не на реальному світі. І в такому стані може ігнорувати потребу в їжі, туалеті, сні, живому спілкуванні, фізичній активності тощо. Американський психіатр Айвен Голдберг в 1995 році запропонував термін Internet Addiction Disorder (IAD), а пізніше розробив набір діагностичних критеріїв інтернет-залежності.

У 2008 році китайські лікарі порадили визнати інтернет-залежність хворобою. Визначення і його діагностичні критерії розроблені співробітниками Пекінського центрального військового шпиталю за матеріалами 1300 «проблемних» користувачів Інтернету. Проте у західній медицині визнають проблему як нав’язливу потребу і одну з численних форм психологічної залежності людини.

Документальний фільм «Інтернет-залежний» режисерок Шош Шлам та Гілли Медаліа (Ізраїль, США) занурюється в життя реабілітаційного центру в Пекіні й досліджує випадки трьох китайських підлітків – протягом 3-х місяців їх лікування там і до повернення додому.

По завершенні перегляду відбулася жвава дискусія. Цікаво, що дехто з глядачів/ок активно заперечував те, що інтернет-залежність взагалі є проблемою. Мовляв, сьогодення ХХІ сторіччя вимагає бути весь час у вирі подій, цікавитися новинами, спілкуватися одночасно за багатьма людьми й на відстані. Тому постійне перебування в Інтернеті – ніщо інше, як відповідність сучасності. Однак модератор кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак (який, до речі, має ступінь магістра психології) заперечив такі доводи.

І навів симптоми інтернет-залежності, які, певно, буде цікаво знати всім:

1. Якщо ви проводите в Інтернеті понад 5 годин (не рахуючи виконання робочих завдань), то потрібно починати бити на сполох. Невинне гортання стрічки новин у соцмерехаж та постінг безглуздих stories дуже швидко переростають у відмову від реального життя та спілкування. Людина з інтернет-залежністю може проводити в мережі близько 20 годин, забуваючи про здоровий сон та їжу.

2. Перевага віртуального життя над реальним. Залежні від Інтернету люди відмовляються зустрічатися з друзями, не мають інтересів поза комп’ютером чи телефоном, відмовляються від кар’єри та втрачають цікавість до соціального життя.

3. Агресивність. Люди з інтернет-залежністю дуже дратівливі: вони агресивно ставляться до тих, хто намагається відволікти їх від гаджета та часто вступають у конфлікти з оточуючими людьми.

4. Байдужість. Інтернет-залежні часто забувають піклуватися про себе, їм байдуже на власний зовнішній вигляд та здоров’я. Тому вони можуть навіть не дотримуватися елементарних правил особистої гігієни.

Отже, якщо у поведінці якоїсь людини мають місце дані ознаки, потрібно не зволікати та звернутися за допомогою до фахових спеціалістів. І більше спілкуватися з друзями, знайти собі хобі та проводити дозвілля у реальному житті, а не у віртуальному.

Георгій Кобзар

Ми не раби, і не маємо потрапляти в рабство

Ми не раби, і не маємо потрапляти в рабство

27 липня та 2 серпня до Черкаського обласного молодіжного ресурсного центру завітав пересувний кіноклуб медіа-просвіти Docudays UA «ДУМАй!». Модератор кіноклубу Юрій Чумак представив увазі черкаської молоді документальну стрічку «Раби».

«Усіх нас викрали: маму, батька, сестру та мене. Потім батьків убили, а нас із сестрою розлучили», – розказує факти, що леденять душу, маленька героїня фільму Абук.

«Раби» – це анімаційне кіно про дев’ятирічну Абук та п’ятнадцятирічного Мачіка. Суданська «міліція», яку фінансує уряд, забрала їх, як і тисячі інших дітей, у рабство… Сюжет фільму «Раби» заснований на інтерв’ю цих діточок 2003 року.

Глядачів та глядачок зворушила не тільки сама показана історія, але й формат її подачі. Так, керівниця молодіжного ресурсного центру Олена Левченко зазначила, що мультфільм чимось схожий на комікс, адже дозволяє включити власну уяву та змалювати для себе якісь додаткові деталі й нюанси. Завдяки цьому й сприйняття доволі трагічного за змістом сюжету трохи полегшується.

А експертка з питань протидії торгівлі людьми Благодійної організації «100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ» Марина Стадник відмітила, що анімаційний фільм створено на основі реальних історій, які актуалізують проблему сучасного рабства. Зараз, через війну в країні, українці перебувають у постійному стресі, тому стають уразливими до ситуацій торгівлі людьми.

Експертка нагадала про 5 МАРКЕРІВ БЕЗПЕКИ для запобігання торгівлі людьми під час війни

— Надавайте документи лише офіційним особам, зберігайте їх електронні копії.

— Знайте, куди їдете, та повідомляйте про поїздку рідним чи друзям.

— Приймайте допомогу лише від людей та організацій, що заслуговують на довіру.

— Будьте насторожі з незнайомцями, не віддавайте нікому мобільний телефон.

— Повідомляйте рідним чи друзям про зміни щодо місця перебування та роботи.

Зауважимо, що заходи було приурочено до Всесвітнього дня боротьби з торгівлею людьми, який відзначається 30 липня.

Георгій Кобзар

«Край електросміття»: фільм показує, чого не можна робити

«Край електросміття»: фільм показує, чого не можна робити

Вага старих електричних та електронних девайсів, які в 2021 році люди відправили на смітники, перевищила 57 млн тон. Це більше, ніж вага Великої китайської стіни – найважчого штучного об’єкта на нашій планеті.

І тут проявляються всі парадокси сучасного світу. Адже в Європі та США не можна викидати подібне сміття на звалища. Проте цілком законним є його вивезення до країн «третього світу». Попри те, що згідно з Базельською конвенцією заборонено транспортувати токсичні відходи до країн, які розвиваються, на практиці відбувається зовсім інше.

З усього обсягу електронних відходів лише близько 25% переробляються, інші ж 75% потрапляють до країн, як-от Гана. Тут розташоване одне з найбільших у світі сміттєзвалищ списаної електроніки. Щоденно місцеве населення у примітивний спосіб, за допомогою спалювання пластикових оболонок, вилучає з електронного мотлоху метали.

Про це й розповідається у документальному фільмі «Край електросміття», який переглянули 23 липня в онлайні діти та підлітки – учасники/ці Zero Waste Camp – Люботин. Стрічка закінчується закадровим голосом і текстом такого змісту: «Отримані метали переважно експортують з Африки багатонаціональні компанії назад до «розвинутого» світу. В результаті переробки та спалювання електронних відходів у навколишнє середовище потрапляють токсичні пари з пластмас, хімічних речовин і важких металів, таких як свинець, ртуть, кадмій. Це може спричиняти гостре ушкодження легень, клітин крові і нирок, підвищувати ризик ракових захворювань, перешкоджати розвитку мозку, особливо у дітей».

Кіно викликало жвавий відгук у глядачів та глядачок. Під час обговорення вони емоційно співчували не тільки людям, які вимушені жити та працювати у таких жахливих умовах, але й домашнім тваринам, що харчуються рештками від вогнищ, де спалювали різного роду пластмаси. Так, юна Даша зауважила: «Звірі не винні. Вони страждають через недбалість людей. Фільм показує, чого не можна робити».

А пані Олена Калишевська, яка переглянула стрічку разом із сином та кішкою, зазначила: «Дуже вразив фільм. Після нього залишається чітке розуміння – треба сортувати відходи! Не жити сьогоднішнім днем, а думати про майбутнє».

Модератор кінопоказу – керівник клубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак закликав подумати, що кожен може зробити задля того, аби кількість електросміття зменшувалася, принаймні в Україні. І діти пропонували:

— не займатися гонитвою за брендами та новими моделями, якщо наявні смартфони, планшети, ноутбуки тощо цілком влаштовують якістю своєї роботи;

— намагатися ремонтувати, а не одразу викидати гаджети, які зламалися;

— у разі, якщо гаджет вже неможливо «повернути до життя», слід або пристосувати його для якихось домашніх потреб – приміром, як підставку, або здати до точки, де деталі з нього ще будуть використовувати (у такому випадку можна навіть сподіватися на отримання певного доходу).

На завершення екологиня, координаторка Zero Waste Camp – Люботин Анна Прокаєва подякувала учасницям та учасницям заходу за активність та зацікавленість у тематиці екології. І висловила впевненість у тому, що нинішні підлітки, коли виростуть, зможуть розбудувати таку Україну, в якій буде легко дихати.

Георгій Кобзар