«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств».
Уривок зі статті 10 «Свобода вираження поглядів» Європейської конвенції з прав людини.
Як ми, люди з країни з радянським минулим, усвідомлюємо цю тезу?
Та наскільки ми, люди з країни, яка воює за свою незалежність та європейський шлях розвитку, готові впроваджувати її в життя?
До літніх людей, що застали часи, коли ти не мав права ні виказувати погляди, ні показувати вигляди, ця теза є дуже важкою для сприйняття. «Європейська конвенція», «свобода вираження поглядів» – це щось, проти чого їх змушували піднімати руки на парт-, проф- та інших зібраннях. Інформацію вони звикли передавати на нічних кухнях – єдиних місцях, де втручання органів державної влади було неможливим. Як і неможливим було ліцензування ані радіопередач, ані відеофільмів, які вони слухали та дивились на тих же нічних кухнях. Тобто їхній стиль життя – постійний супротив та боротьба в суспільстві, де їхні свободи були офіційно зневажені. Можливо тому для багатьох із них взагалі слово «свобода» стає зрозумілим тільки зараз, в ці важкі дні боротьби нашої країни за неї.
Щодо молоді – тут можна бути спокійним. Покоління, які народились і живуть в нехай не завжди ситі, але в вільні часи. Покоління з необрізаним ментами волоссям та нерозпоротими кльошами. Їм незрозуміло, як можна приховувати свої погляди, свою індивідуальність. Вони отримують та передають інформацію так швидко, що відібрати свободу у них можливо лише разом зі смартфонами, тобто неможливо взагалі. Ці нові, молоді люди вільні настільки, щоб іноді не замислюватись над способами вираження своїх поглядів, наскільки і кмітливі, щоб патентувати свої помилки.
На мою ж персональну думку, свобода вираження поглядів починається з поваги до навколишніх. З думки поперед слова. З побоювання нашкодити іншим. Тобто спори краще вирішувати аргументами, ніж дринами чи доносами. Перед тим, як висловлювати свою думку, краще проводити внутрішній спаринг на її виживання. І завжди розуміти, що думки, з якими ти не згоден, мають таке ж право на існування, як і твої.
Мені пощастило народитись в Україні, волелюбний народ якої не змогли подолати ані царські накази, ані радянські ґрати, ані імперські забобони божевільного сусіда. Ми, українці, настільки любимо свободу вираження своїх поглядів, що навіть президентів обираємо для того, щоб потім не соромитись висловлювати свою незадоволеність ними. Якоїсь миті в мене склалось враження, що ця посада існує лише для цього.
Тож в Україні зі свободою вираження поглядів все гаразд. Нам би тільки повазі один до одного десь навчитись. І тоді вже точно заживемо!
Сергій Івушкін, актор, рок-музикант, волонтер