Select Page
«Тільки вирішивши питання безпеки, можна розбудовувати гідне життя в громаді»

«Тільки вирішивши питання безпеки, можна розбудовувати гідне життя в громаді»

Інтерв’ю зі старшим інспектором відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, майором поліції Олександром Сурмачем.

– Ми збираємо досвід співробітництва поліції та цивільних осіб у питаннях забезпечення громадського порядку. Яка на сьогоднішній день склалася ситуація з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку на Харківщині?

– Зауважу, що я достатньо тривалий час працюю за цим напрямком, тому можу охарактеризувати ситуацію в динаміці. На 01.10.2011 року в Харківській області нараховувалося 244 такі громадські формування, в їх лавах перебувало 5 889 членів. На жаль, далеко не всі вони працювали. Тому ми ініціювали проведення певної «ревізії». Міліція, а незабаром – поліція, – проводила звірку разом із органами місцевого самоврядування щодо стану роботи громадських формувань. І, в разі, якщо такої не спостерігалося, виступали з пропозицією щодо їх ліквідації. Таким чином, на сьогодні на Харківщині залишилося 13 громадських формувань з охорони громадського порядку (в яких задіяно 1 108 членів). З них 3 працюють у місті Харкові, а 10 – в районах області. Це реально існуючі, активні формування.

– І в чому проявляється їхня активність?

– У цих формуваннях членами є громадяни, які з особистої ініціативи пішли допомагати поліції наводити лад у своїх населених пунктах. Вони всі десь навчаються або працюють, ведуть власне господарство у селах, отже, охороні громадського порядку можуть віддавати лише частку свого часу. Але, менше з тим, щоденно близько 30 – 50 чоловік по Харківській області добровільно виходять на сумісне патрулювання зі співробітниками поліції.

Найбільш активним є громадське формування «Корпус громадської безпеки» в Дергачівському районі. Вони і патрулюють, і максимально надають допомогу поліції, і займають відповідальну громадянську позицію. Також є 2 формування у Нововодолазькому районі, 3 – в Богодухівському, 1 – в Краснограді (козаки), 1 – в Балаклії, 1 – в Коломаку та 1 – у Дворічанському районі. І ще 3 – у Київському районі Харкова.

Загалом за І півріччя 2018 року ними проведено спільно з працівниками поліції 148 рейдів, прийнято участь у затриманні 264 осіб, що скоїли адміністративні правопорушення.

Також наші громадські «шерифи» долучалися й до розкриття кримінальних правопорушень (злочинів). Так, нещодавно у Богодухівському районі за участі члена громадського формування Анатолія Повзика було встановлено лиходія, що скоїв крадіжку бензинової мотокоси, а член громадського формування Григорій Кучков допоміг викрити особу, що вкрала велосипед.

До речі, за півроку 7 членів громадських формувань були заохочені керівниками відділів поліції почесними грамотами.

– Скажіть, а як органи виконавчої влади на місцях та органи місцевого самоврядування сприяють діяльності таких громадських формувань?

– Зараз у них, вочевидь, багато інших важливих справ. У березні поточного року наше Головне управління поліції разом із Харківською облдержадміністрацією підготувало листа на райдержадміністрації та міста обласного значення, щоб останні активізували роботу щодо взаємодії з існуючими громадськими формуваннями та громадянами, які мають бажання ініціювати створення таких формувань. Так, ми раніше чимало зробили, аби позбавитися від недієвих громадських формувань, але кровно зацікавлені в тому, щоб виникали нові та дієві.

Цитата з листа: «За результатами аналізу встановлено, що місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування приділено недостатню увагу належному виконанню вимог Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», оскільки має місце тенденція до зменшення чисельності громадських формувань, які діють на території області, що викликає занепокоєння керівництва обласної державної адміністрації, територіальних правоохоронних органів й на це звернено увагу у рішенні Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності».

Проте значимих змін у даному напрямку не відбулося. На жаль, без реальної підтримки з боку владників на місцях, доволі складно підтримувати ентузіазм громадян на високому рівні протягом значного періоду часу, та ще й без відповідної мотивації.

Без допомоги територіальних громад, поліції важко організувати належне несення служби з охорони правопорядку. Одним із виразних позитивних виключень на цьому тлі може послугувати приклад селища Безлюдівка Харківського району, де нещодавно запрацювала перша поліцейська станція на Харківщині, приміщення для якої виділила селищна рада.

– От саме на це наш проект «Шерифи для нових громад» і спрямовує увагу: за умов бюджетної децентралізації місцеві ради можуть виділяти певне фінансування й на питання забезпечення публічної безпеки.

– Так, і ми раді співпрацювати з такими радами. Це посилює можливості поліції, але в кінцевому рахунку служить саме інтересам громад.

Незабаром ми плануємо відкрити чергову поліцейську станцію на базі Старосалтівської ОТГ. Там наразі проводяться будівельно-ремонтні роботи. Раніше у Старому Салтові був цілий селищний відділ міліції, в ході реформування його ліквідували. А в літній період на відпочинок на місцеве водосховище приїздять багато харків’ян, населення збільшується в кілька разів, і одному дільничному доволі складно справлятися з усіма безпековими питаннями.

І взагалі, хочеться, аби до забезпечення правопорядку активно долучалися громади, щоб це було потрібно не тільки поліції, але й самим громадянам. Щоб знаходилися такі люди, як Володимир Степаненко (керівник «Корпусу громадської безпеки» в Дергачівському районі – автор): ідейні, активні, в яких не опускаються руки. Та які розуміють, що безпека власного житла, вулиці, села, міста – на першому місці. І тільки вирішивши це питання, можна розбудовувати гідне життя в громаді.

Автор: Юрій Чумак, координатор проекту «Шерифи для нових громад» у Харківській області

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

«Робота з чоловіками за темою домашнього насильства: ефективні практики превенції, робота з кривдниками»

Таку назву мав міжнародний круглий стіл, що проходив у Києві 27-28 липня 2018 року. В ньому взяли участь експерти та науковці, громадські діячі та практичні психологи з України, Боснії та Герцеговини, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та Хорватії.

Захід відбувався у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» міжнародного проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Круглий стіл фактично проходив у форматі конференції, під час якої проходили панельні дискусії, презентації та обговорення.

Відкриваючи захід, очільниця ГО «Країна вільних людей» (Україна) Надія Хоменко наголосила:

– Наша країна вже протягом 4-х років перебуває у стані збройного конфлікту, що мав наслідками близько 10 тис. загиблих, тисячі поранених, 1,5 млн вимушених переселенців. Значна кількість людей, що пройшли через війну, мають психологічні травми, на руках у населення багато зброї. Через те й проблема насильства в сім’ї в Україні ще більш загострилася. Тому для нас є дуже нагальним вивчення досвіду інших країн у протидії зростанню домашньому насильству як наслідку збройного конфлікту.

З даної проблематики активно розгорнувся дискурс під час панельних дискусій:

  1. Подолання проблем домашнього насильства в країнах, які пережили військовий конфлікт раніше або в даний час: Україна, Молдова, Хорватія, Росія, Вірменія і Грузія.
  2. Превентивні методи роботи в країнах, які пережили військовий конфлікт: на що треба звертати увагу, які є практики та рекомендації і в який бік розвиватися.
  3. Практичний досвід роботи з кривдниками в країнах, які пережили військовий конфлікт: проблеми, результати, перспективи.

Представляючи ситуацію з домашнім насильством в Україні, голова організації «Ла Страда – Україна» Ольга Калашник зазначила:

– 20 років «Ла Страда» працює в царині протидії домашньому насильству. І, за нашими спостереженнями, після 2014 року проблеми у цій сфері загострилися, в першу чергу, в сім’ях людей, які пройшли через війну або були її очевидцями – в родинах учасників АТО і переселенців. Зараз на нашу телефонну «гарячу лінію» щодо запобігання домашньому насильству нерідко телефонують і чоловіки (приблизно 20% від усіх звернень), що потребують психологічної допомоги. Відмічається загострення ситуації з насильством у так званих «сірих зонах» на Сході України, де мирне населення страждає від бойовиків та іноді – ніде правди діти – і від українських військових. На сьогоднішній день в Україні, за оцінками експертів, майже кожна третя жінка потерпає від гендерно зумовленого насильства.

Як же можна запобігти поширенню домашнього насильства? – презентації досвіду учасників круглого столу проходили з такої тематики:

1) Ефективні практики проведення інформаційних кампаній в галузі превенції домашнього насильства.

2) Форум-театр в роботі проти домашнього насильства – робота з хлопчиками.

3) Досвід роботи з авторами насильства: корекція поведінки, робота з гендерними стереотипами, використання ненасильницької.

4) Програма роботи з кривдниками «Переосмислена мужність», на основі програми Норвезької моделі роботи з кривдниками.

5) Психосоціальне поводження з особами, які вчинили насильство в сім’ї.

Отже, висвітлені практики з різних країн теж були різноманітними.

І певною «родзинкою» міжнародного круглого столу стало представлення програми «Від реабілітації до освіти і практики протидії критичному зростанню домашнього насильства як наслідку збройного конфлікту на Сході України через залучення чоловіків до відповідальних практик проти домашнього насильства» в рамках проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Марія Слезачек (ФРН), керівниця проекту «Подолаємо наслідки війни разом», розповіла:

– Наша організація діє вже 25 років. Ми вивчали досвід країн, що пережили військові конфлікти, внаслідок яких погіршувалася ситуація із насильством у сім’ях. І дійшли до кількох виразних висновків:

  1. Вирішити проблему домашнього насильства, працюючи тільки з жінками – неможливо.
  2. Наразі в Україні в цій сфері дуже мало хто працює з чоловіками.
  3. Ті, хто мають намір працювати з чоловіками в питаннях попередження домашнього насильства, часто стикаються з проблемою, як залучити чоловіків до роботи за даною тематикою.

Тому ми і вирішили взятися за цю проблематику. І започаткували унікальний проект, до якого долучили чоловіків, які б могли працювати з іншими чоловіками на зниження проявів домашнього насильства за принципом «рівний – рівному»: учасниками нашої програми стали ветерани АТО, вимушені переселенці та громадські активісти, які мали досвід роботи із першими двома категоріями.

Ми вели роботу з відібраними чоловіками за 4-ма компонентами:

  1. Реабілітаційний – відповідні вправи та практики.
  2. Освітній – навчання за програмою EMAP (яка включає в себе розгляд таких тем як причини і сприятливі фактори для виникнення насильства, статус і влада, взаємодія і залежність один від одного жертви і кривдника, вплив насильства в цілому на суспільство, а також практичні інструменти використання EMAP для протидії насильству над жінками і дітьми).
  3. Реалізація власних тренінгових проектів та інформаційних кампаній у регіонах.
  4. Підсилюючий підхід, сенс якого полягає в тому, що наша діяльність впроваджувалася через призму ідеї «чоловіки самі страждають від нерівного розподілу влади в сім’ї, вони потрібні задля того, аби змінити ситуацію на краще, чоловіки прагнуть до цього і можуть це зробити!».

Після того своїми здобутками поділилися чоловіки – учасники проекту, які реалізовували інформаційні кампанії у м. Києві (Павло Матвієнко, «ПУД проти насильства»), Дніпропетровській (Олексій Харламов, «Чоловіки проти насильства»), Донецькій, (Олександр Дубіна, «Світ без війни – дім без насильства»), Одеській (Володимир Авдєєв, «Розмова по-чоловічому»), Харківській (Юрій Чумак, «Чоловіки не лупцюють»), та Черкаській (Руслан Герасимов, «Ветеран АТО – захисник своєї сім’ї») областях.

Вони не тільки відповіли на запитання модераторки та учасників заходу, але й влаштували галерею своїх інформаційних кампаній, на якій представили фотографії, буклети та брошури, відеоролики та інші інформаційні матеріали.

І здійснена за проектом робота була високо оцінена учасниками круглого столу, які підмітили в такому досвіді зачаток дуже ефективного мережевого об’єднання, певного всеукраїнського ресурсного центру з роботи щодо запобігання домашньому насильству серед чоловіків.

А Перший секретар, референт з питань зовнішньої політики і політики безпеки Посольства ФРН в Україні Флоріан Поеттер заявив, що він радий, що Міністерство закордонних справ Німеччини підтримує такий проект, і підкреслив, що представлена робота є напрочуд важливою в ситуації, що склалася в Україні.

Наприкінці було проведено підведення підсумків у форматі мозкового штурму. Обговорювались питання того, які успішні практики можна і потрібно застосовувати для роботи на тему «Домашнє насильство» в превентивних формах і прямий роботі з кривдниками в конфліктних і постконфліктних регіонах – для зниження рівня домашнього насильства в представлених на круглому столі країнах. До речі, учасники запропонували розглядати превенцію домашньому насильству в контексті миротворчості, що цілком відповідає концепції проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Закриваючи круглий стіл, М. Слезачек відмітила:

– Дякую за щирість, за продуктивну та гарну роботу! На сьогодні не в усіх наших країн добрі стосунки, проте потрібно налагоджувати взаємостосунки між добрими людьми!

Зауважимо, що Міжнародний круглий стіл проходив у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» проекту «Подолаємо наслідки війни разом». Дана ініціатива реалізується німецькою організацією «DRA e.V.» спільно з українською організацією «Країна вільних людей» і шістьма іншими партнерами проекту з України, Грузії, Вірменії, Росії та Німеччини, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

 

PS: Нам вдалося поспілкуватися з 3-ма чоловіками, які приймали участь у проектному компоненті «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України». Ми їм задали 2 запитання:

  1. Чому Ви вирішили включитися в цей проект? У чому його значимість особисто для Вас?
  2. Які були труднощі в реалізації та які успіхи?

Руслан Герасимов, учасник АТО, м. Черкаси:

  1. Моєю мотивацією було допомогти бойовим товаришам повернутися до мирного життя. Мета – розбудова в Україні здорового суспільства. Здорового в сенсі того, щоб воно мало здоровий моральний та психологічний клімат, в першу чергу – в сім’ях. Адже я переконаний, що здорове суспільство – залог успішності країни.
  2. Певні скептицизм і замкнутість, викликані депресивним психологічним станом у значної частки цільової аудиторії. Вдало або невдало відпрацювали – дізнаємося в підсумку, а в нас на даний момент все в активному процесі.

Юрій Чумак, громадський активіст, м. Харків:

  1. Я й раніше працював за тематикою попередження насильства в сім’ї. Так, у 2009 – 2010 роках проводив на Харківщині тренінги з даного питання для працівників міліції. Але я бачив, що проблематика домашнього насильства постала останніми роками ще більш гостро. Тому вирішив включитися в дану програму, аби внести власну лепту в таку важливу справу.
  2. Певні труднощі виникали, коли доводилося пояснювати сенс наших тренінгів та інформаційної кампанії. Іноді нас перепитували, чому ми не працюємо з жінками, тоді доводилося роз’яснювати, що ми спрямували свою роботу саме на превенцію насильству, акцентуючи увагу на тому, що на ділі сильні, впливові, відповідальні, мужні чоловіки не кривдять своїх рідних. А успіхом вважаю те, що наша інформаційна кампанія, незважаючи на те, що офіційно її строки вже закінчилися, продовжує працювати. Приміром, днями радниця з гендерних питань губернатора Харківської області Юлія Сєдая повідомила, що знятий нами відеоролик «Чоловіки не лупцюють» будуть транслювати на Південній залізниці та під час футбольних матчів на Харківщині.

Олексій Харламов, вимушений переселенець, м. Дніпро:

  1. Починати необхідно завжди з себе, зі свого двору, свого будинку. Хочеш змінити світ – змінюйся сам! Тому я відразу відгукнувся на запит цього проекту. Щоб нести вирішення проблеми домашнього насильства в суспільство, необхідно самому її розуміти, саме тоді людина зможе відверто і чесно боротися.
  2. Я – член Паралімпійської збірної України, треную людей з інвалідністю, але спробувати себе в якості тренера-фасилітатора для мене було викликом. Я знаю, що і як говорити своїм спортсменам на тренуванні, але тут відчував себе «першокласником». Тому на перших тренінгах було важко. Але наші тренери розставили «по поличках» все те, що до цього нам здавалося простою буденністю… Під час діяльності за проектом познайомився з новими людьми, з одним з яких – Валентином Ушичем – ми й провели інформаційну кампанію на доволі високому рівні. Успіхом є розуміння того, що ця тема цікава для суспільства, адже ми бачили гарний зворотний зв’язок. Я хотів би займатися протидією домашньому насильству все своє життя. І все ж мрію про ті часи, коли до мене приходитимуть мої онуки або правнуки і запитуватимуть: як ви жили в тому жахливому суспільстві, де було стільки насильства? Для мене важливо стояти біля витоків цих змін!

 

Георгій Кобзар

Минулого року 43 мешканця Харківщини стали рабами

Минулого року 43 мешканця Харківщини стали рабами

Але це тільки верхівка айсбергу, адже постраждалі не завжди погоджуються давати про себе які-небудь дані.

Взагалі, якої-небудь статистки щодо постраждалих внаслідок торгівлі людьми не існує. Є люди, яких було включено до програми допомоги Міжнародної організації з міграції, є люди, які отримали від Мінсоцполітики статус «особи, постраждалої від торгівлі людьми». За даними МОМ, минулого року жертвами торгівлі людьми стали 43 мешканця Харківської області. Це 30 чоловіків, 12 жінок та одна дитина. П’ятеро з них є внутрішньо переміщеними особами.

Загалом, більшість з них – 40 осіб – постраждали від трудової експлуатації. В інших випадках мала місце сексуальна експлуатація, продаж дитини та втягнення людини в збройний конфлікт.

Але, як зазначила Ольга Білецька, голова ГО «Жіноча громада», ці цифри – тільки верхівка айсберга, адже більшість жертв торгівлі людьми відмовляється надавати про себе відповідні дані. На цьому також наголошує Юрій Шпарага, директор Департаменту соціального захисту населення ХОДА. За його словами, такі справи дуже важко довести до суду. Наприклад, цього року від торгівлі людьми постраждали 22 харків‘янина, проте 17 відмовились давати про себе які-небудь дані та доводити справу до суду. Та взагалі, отримати допомогу від держави постраждалі можуть після підтвердження відповідного статусу.

«Україна, згідно з рейтингом Держдепартаменту США, знаходиться в другій групі країн з протидії торгівлі людьми, – розповіла Ольга Білецька, – добре працює Міністерство соціальної політики і Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА. Поступово йде усвідомлення важливості цієї роботи».

Але разом з тим вона зазначила, що грошей на проведення інформаційних акцій, направлених на протидію торгівлею людьми, явно недостатньо. В Харківській області на це виділяється 4-5 тисяч гривень кожного року, що не відповідає потребам регіону.

«В країні склалися такі соціально-економічні обставини (криза, стагнація економіки, безробіття, низькі зарплати), які підштовхують людей до пошуку «кращої долі» в інших регіонах України та за кордоном, – розповів Юрій Чумак, правозахисник, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» – а низька правова обізнаність громадян збільшує ризики потрапляння в рабство. Правоохоронні органи більш-менш навчилися розкривати злочини, пов’язані з сексуальною експлуатацією. Але на сьогоднішній день переважаючим видом торгівлі людьми є трудова експлуатація. І в цій царині правоохоронці майже не мають здобутків. Довести такі злочини важко. І поліція не дуже й обізнана щодо того, як з цією проблематикою працювати».

За словами правозахисника, у Києві та обласних центрах можна знайти достатньо інформації щодо запобігання торгівлі людьми чимало. Проте в невеличких містах її небагато, а органи влади та місцевого самоврядування, освітянські та медичні заклади приділяють недостатньо уваги цій проблемі.

Говорячи про трудову експлуатацію, слід відмітити, що часом громадяни України вже на самому початку починають наражати себе на небезпеку. Вони не стараються офіційно оформити свої стосунки з роботодавцем, що тягне за собою значні ризики.

«Людину продали, паспорт забрали, – розповів Шпарага – і вона, по суті, не має жодних прав, які б її захистили. Дякуючи нашим правоохоронним органам, дякуючи тому, що ті громадяни потім звертаються до консульського представництва за кордоном, ми це відслідковуємо. Тобто, така ганебна проблема, на жаль, існує».

За його словами, всі свої стосунки з роботодавцем потрібно проводити на законних підставах, особливо якщо він не є резидентом України. Тим більше, що українці нині популярні за кордоном. Пропозиції працювати в іншій країні можуть бути заманливими, але без офіційного оформлення тут не обійтись. На цьому також наголошує і Олена Петренко, заступниця начальника Головного управління держпраці в Харківській області. Вона також радить перевірити фірму-посередника, яка займається працевлаштуванням за кордоном. За її словами, для цього потрібно просто звернутися до центру зайнятості. Співробітники таких фірм щороку мають подавати звіти щодо працевлаштування громадян, а також мати при собі ліцензію від Міністерства соціальної політики. Відсутність такої звітності має стати приводом відмовитися від такої сумнівної співпраці.

Юлія Гуш

Справжня варта

Наскільки терміново запрацює в Україні терміновий заборонний припис?

Наскільки терміново запрацює в Україні терміновий заборонний припис?

Чому процес затвердження наказу про порядок застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника гальмують у МВС? У Міністерства внутрішніх справ є справи більш важливі?

У грудні 2017 року було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким уведено цілу низку новацій у сфері боротьби з цим негативним явищем.

Зокрема, запроваджено терміновий заборонний припис стосовно кривдника – спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства.

Стаття 25 Закону детально описує механізм дії цього припису:

  1. Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
  2. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

  1. Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Працівники уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.

  1. Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.
  2. Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.
  3. Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія – постраждалій особі або її представнику.
  4. Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.
  5. Кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.
  6. Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.
  7. Терміновий заборонний припис не може містити заходів, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 2 цієї статті (тобто, зобов’язання залишити місце проживання, заборона на вхід та перебування в місці проживання – Ю. Чумак), якщо кривдником є особа, яка на день винесення припису не досягла вісімнадцятирічного віку та має спільне місце проживання (перебування) з постраждалою особою.

Не зосереджуючись довго на питанні відповідності статті 41 Конституції України (яка гарантує, що «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю» і «право приватної власності є непорушним») норми, що надає можливість тимчасово позбавити кривдника права користуватися приміщенням, яке належить йому на правах приватної власності, все ж зауважимо, що в деяких випадках винесення термінового заборонного припису працівниками поліції може дійсно врятувати життя та здоров’я особам, які стають жертвами домашнього насильства.

Може, але…

В Законі «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що терміновий заборонний припис «виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України». І відповідно пункту 4 розділу IX Закону визначено шестимісячний строк для забезпечення приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Шість місяців з моменту прийняття Закону минуло ще в червні 2018 року, тому ми спрямували до МВС і Національної поліції запити, в яких просили надати відповідь на просте питання: Чи прийнято Міністерством внутрішніх справ та/або Національною поліцією України нормативний документ, який регулює застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника? (Прохання надати копію відповідного документу).

На що отримали відповідь: «З метою реалізації положень Закону Національною поліцією України розроблено проект наказу Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника» (далі – проект акта), який надіслано до МВС для внесення на розгляд Міністрові внутрішніх справ України та забезпечення подання на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України у визначеному законодавством порядку. Проект акта розміщено на офіційному сайті Національної поліції України».

Скан

Щоправда, на сайті Нацполіції проекту акту з такою назвою знайти не вдалося. Там розміщено документ із більш стислим найменуванням: «Проект наказу «Про затвердження Порядку винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника в Національній поліції».

Отже, проект дійсно існує, він доволі розлогий – із 6-ма додатками:

1) форма оцінки ризиків, пов’язаних з домашнім насильством;

2) бланк термінового заборонного припису;

3) технічний опис бланка термінового заборонного припису;

4) журнал реєстрації повідомлень про місце тимчасового перебування осіб, яким винесено терміновий заборонний припис;

5) журнал видачі бланків термінових заборонних приписів;

6) журнал обліку термінових заборонних приписів.

Працівники Національної поліції зазначали, що міжвідомча робоча група з розробки термінового заборонного припису працювала за підтримки ОБСЄ, міжнародних та українських партнерів. І обіцяли, що вже в червні поточного року цей припис запрацює на практиці. За інформацією з наших джерел, проект «Про затвердження Порядку винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника в Національній поліції» було підготовлено ще в травні. Та передано на розгляд міністрові внутрішніх справ.

Чому процес затвердження наказу гальмують у самому МВС? У Міністерства внутрішніх справ є (перепрошую за тавтологію) справи більш важливі?

Тому по сьогоднішній день терміновий заборонний припис – юридичний механізм, який міг би в руках поліцейських стати вагомим інструментом профілактики випадків домашнього насильства, на жаль, так і не працює.

Довідково:

Водночас, на інший наш інформаційний запит Національна поліція України повідомила, що за І півріччя складено 50,7 тис. адміністративних протоколів за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування), виявлено 40,5 тис. осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені цією статтею КУпАП, на профілактичний облік поставлено 36,6 тис. кривдників (з них 33,1 тис. осіб чоловічої статі) та 26 особам анульовано дозвіл на право придбання, зберігання, носіння зброї чи боєприпасів.

Юрій Чумак

Антидот

На Харківщині вирішили активно протидіяти торгівлі людьми

На Харківщині вирішили активно протидіяти торгівлі людьми

18 липня 2018 року Харківська міська організація Міжнародної організації «Жіноча громада» у співпраці з представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні провели у м. Ізюм круглий стіл «Протидія торгівлі людьми як складова концепції «Людської безпеки».

У засіданні взяли участь депутати міської ради, представники суб’єктів взаємодії, дотичних до виконання Закону України «Про протидію торгівлі людьми», громадські активісти, журналісти.

Як відмітила голова ХМОМО «Жіноча громада» Ольга Білецька, що на тлі поглиблення соціально-економічної кризи, поступового збільшення міграційних настроїв та погіршення загальної криміногенної ситуації проблема торгівлі людьми в Україні продовжує загострюватися.

DSC00646

Водночас погіршуються й експертні оцінки щодо масштабів торгівлі людьми в Україні. Так, за результатами дослідження компанії GfKUkraine, здійсненого на замовлення Представництва МОМ в Україні у квітні – червні 2017 року, кількість постраждалих від торгівлі людьми в 2014-2017 рр. була оцінена у майже 70 тис. осіб, що значно більше, ніж було встановлено у ході подібного дослідження, проведеного у 2015 році (близько 41 тис. за 2012-2014 рр.). При цьому частка уразливого населення, схильного пристати на будь-які пропозиції щодо працевлаштування за кордоном, достатньо вагома і становить 21%.

Тому протидія та боротьба з торгівлею людьми має стати одним із пріоритетів діяльності органів місцевого самоврядування у сфері захисту прав людини.

Було обговорено питання взаємодії Ізюмської міської ради з ХМОМО «Жіноча громада» у питанні попередження торгівлі людьми та спільного здійснення широкої профілактичної інформаційної кампанії «ПротиДІЙ торгівлі людьми!», приуроченої до Всесвітнього дня протидії торгівлі людьми 30 липня.

Про планування і проведення інформаційних кампаній, про складові успішної комунікації повідав голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт з адвокації Юрій Чумак.

DSC00611

Також учасники круглого столу вирішили вивчити можливість створення міської програми з протидії торгівлі людьми, спрямованої на виконання Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року.

Зауважимо, що захід проходив у рамках проекту «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми у Харківській області». Дана ініціатива є регіональним компонентом спільного проекту Всеукраїнської Коаліції громадських організацій, які діють у сфері протидії торгівлі людьми, та підтримується представництвом МОМ в Україні.

Аналогічні круглі столи раніше були проведені й в інших містах обласного значення Харківщини – в Чугуєві, Первомайському, Люботині, Куп’янську та Лозовій.

Довідково:

У 2017 році спеціалізованими підрозділами Національної поліції було знешкоджено 16 організованих злочинних угруповань, діяльність яких пов’язана з торгівлею людьми, та  обліковано 346 злочинів за ст. 149 Кримінального кодексу України (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), що більш ніж втричі перевищує показники минулих років.

За даними Представництва МОМ в Україні, впродовж 2017 року по допомогу до організаціїзвернулося1256 осіб, які постраждали від торгівлі людьми, в т.ч. 34 дитини, що також є максимальними показниками, починаючи з 2000-ого року.

Міністерством соціальної політики було офіційно визнано постраждалими у 2017 році 198 осіб (проти 110 у 2016 р.), а в місті Харкові і Харківській області на 12 липня 2018 року статус отримали 43 особи.

Георгій Кобзар

ПРАЗДНИК СО СЛЕЗАМИ НА ГЛАЗАХ

ПРАЗДНИК СО СЛЕЗАМИ НА ГЛАЗАХ

Нам предстоит четырехдневное народное гулянье, посвященное очередной годовщине Украинской Конституции. Летом погулять особенно приятно, только по поводу чего гуляем, не очень-то понятно.

Многократно изнасилованная политиками Конституция сейчас больше похожа на декларацию о намерениях. Намерениях, которые государственные мужи (и жены) отнюдь не торопятся воплощать в жизнь. Ведь до сих пор не реализованы положения даже 1-й статья Конституции: «Украина является суверенным и независимым, демократическим, социальным и правовым государством». Уже 22 года является, является, да все никак таковою не явится…

Достаточно взять самый главный, с моей точки зрения, ІІ-й раздел Основного Закона – «Права, свободы и обязанности человека и гражданина», и «пробежаться» по статьям, чтобы убедиться, что значительная часть из них просто не работают. Я не буду здесь рассматривать все статьи раздела (иначе получился бы не материал для блога, а целая диссертация), остановлюсь на нескольких, с моей точки зрения, показательных.

Так, статья 22 утверждает, что «конституционные права и свободы гарантируются и не могут быть отменены. При принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы не допускается сужение содержания и объема существующих прав и свобод». Но при этом в нашей стране сплошь и рядом происходит это сужение – повышается возраст выхода на пенсию, отменяются социальные льготы, ликвидируется гарантированное Конституцией право на бесплатную медицинскую помощь…

Статья 24: «Граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом. Не может быть привилегий или ограничений по признакам расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного состояния, местожительства, по языковым или другим признакам. Равенство прав женщины и мужчины обеспечивается». Достаточно вспомнить о том, что до сих пор женщины в Украине нередко получают меньшую оплату труда, чем мужчины. А лишение права голоса переселенцев с Крыма и Донбасса – что это, если не «ограничение по признакам местожительства»?!

Статья 38. «Граждане имеют право принимать участие в управлении государственными делами, во всеукраинском и местных референдумах, свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и органы местного самоуправления». О НЕучастии в выборах переселенцев – см. выше. И притчей во язецах стали фальсификации во время избирательных кампаний, беззастенчивое и безнаказанное использование админресурса и СМИ власть предержащими. Что касается референдумов. Гм, право-то наши граждане имеют, а вот возможности – нет: закона о местном референдуме не существует, а закон о всеукраинском референдуме недавно был признан Конституционным судом неконституционным. Жаль, что никто не считает неконституционной бездеятельность нардепов, которые отнюдь не спешат «вооружать» народ таким инструментом непосредственной демократии, как референдум.

Статья 43. «Каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается». Не только безработица стала спутницей для многих наших сограждан, но и наличие работы в нашей стране отнюдь не гарантирует «возможности зарабатывать себе на жизнь». Миллионы украинцев вынуждены «крутиться» на нескольких работах, дабы прокормить себя и свою семью, миллионы уезжают на заработки за границу, миллионы мечтают о том, чтобы уехать. И очень многие, увы, уже не возвращаются.

Статья 46. «Граждане имеют право на социальную защиту… Пенсии, иные виды социальных выплат и пособий, являющиеся основным источником существования, должны обеспечивать уровень жизни не ниже прожиточного минимума, установленного законом». Если пенсионер – не бывший судья, прокурор, большой чин в полиции или в органах власти, то пенсия ему, скорее всего, обеспечит уровень жизни не выше плинтуса.

Статья 47. «Каждый имеет право на жилище. Государство создает условия, при которых каждый гражданин будет иметь возможность построить жилье, приобрести его в собственность или взять в аренду». Здесь просто no comments.

Из того же разряда и идущие далее статьи:

Статья 48. «Каждый имеет право на достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи, включающий достаточное питание, одежду, жилище».

Статья 49. «Каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование… В государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения медицинская помощь предоставляется бесплатно; существующая сеть таких учреждений не может быть сокращена».

Статья 50. «Каждый имеет право на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду и на возмещение причиненного нарушением этого права вреда».

Красиво звучит и статья 53: «Каждый имеет право на образование… Государство обеспечивает доступность и бесплатность дошкольного, полного общего среднего, профессионально-технического, высшего образования в государственных и коммунальных учебных заведениях». Государство «обеспечивает», а родители оплачивают и регулярно доплачивают.

Очень важная статья 55 «Права и свободы человека и гражданина защищаются судом» гласит: «Каждому гарантируется право на обжалование в суде решений, действий или бездействия органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных и служебных лиц». Но поднятые за последние годы в десятки раз ставки судебного сбора и фактическое законодательное закрепление монопольного права за адвокатами представлять интересы граждан в судах делает право на судебную защиту доступным только для обеспеченных украинцев.

Статья 66. «Каждый обязан не наносить вред природе, культурному наследию, возмещать причиненные им убытки». Если бы так было на практике, нам бы не грозила экологическая катастрофа. А она, зараза, грозит…

Как видим, очень многие статьи нашей Конституции не наполнены реальным их воплощением в жизнь. И на фоне этого в последнее время регулярно стали появляться идеи, исходящие от пула близких к власти правоведов, сводящиеся к тому, чтобы изменить Основной Закон (или принять новый), выкинув те статьи, которые «не работают» в современных украинских условиях, и оставив лишь «работающие».

Мол, необходимо убрать доставшиеся нам в наследство от «совка» социальные гарантии, а оставить лишь основополагающие гражданские и политические права и свободы. Дескать, если что, граждане смогут на митингах сказать «нет» властям и те, убоявшись, поспешат пойти навстречу чаяниям народа. Типа, будь голодным и болезненным, зато можешь митинговать. Хотя, на голодный желудок и будучи больным, не долго-то и помитингуешь…

Посему поспешу уже сейчас сказать резкое «нет» таким поползновениям провластных «реформаторов»! Украина – огромная, богатая и благодатная страна, обладающая колоссальными природными и человеческими ресурсами. Которых наверняка должно хватать не только на миллиардные состояния олигархов, армию и полицию, но и на дороги, школы, больницы и социальное обеспечение для миллионов «простых» украинцев.

В противном случае – зачем тогда нам соблюдать статью 67 Конституции: «Каждый обязан платить налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом»? Только чтобы кормить ораву бюрократов?

Вообще, я считаю, что одной из бед современной Украины как раз и является то, что лица, находящиеся при власти, вместо того, чтобы неукоснительно соблюдать Основной Закон, регулярно «юзают» его, переделывая «правила игры» под себя. Нужно не переписывать Конституцию под каждого нового президента, а заставить чиновников и правоохранителей жить и работать по предписанию статьи 19: «Органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины».

Ибо не «бюджетное корыто», сферы влияния и дерибан, а «человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью» (статья 3 Конституции).

Смахнем слезу… И – с праздником, дорогие украинцы!

Юрий Чумак, правозащитник