Тренінг для курсантів, членів наукового гуртка «Шериф», відбувся у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. У ході онлайн-зустрічі у форматі zoom-конференції обговорили актуальні питання взаємодії поліції з громадськістю на засадах партнерства.
Провели тренінг професорка кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Ганна Блінова, старші викладачі цієї ж кафедри Світлана Рижкова та Микола Репан, а також начальник навчально-наукової лабораторії з дослідження проблем превентивної діяльності Олексій Бочковий.
Захід проведено з метою розширення уявлення курсантів про форми та методи взаємодії поліції з громадськістю на практиці; способи залучення громадян до процесу створення безпечного середовища; співпрацю з територіальними громадами; механізми створення партнерства з інститутами громадянського суспільства.
У ході виступів учасники розкрили тему взаємодії уповноважених підрозділів Національної поліції з іншими суб’єктами у сфері протидії домашньому насильству; громадських формувань з охорони громадського порядку; сусідської варти та її правового регулювання.
Також обговорили актуальні питання індивідуальних форм участі громадян в охороні громадського порядку, повноважень поліцейських офіцерів громад та дільничних офіцерів поліції щодо взаємодії з населенням.
Інформативним був виступ запрошеного на засідання координатора проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях Юрія Чумака, який поділився практичним досвідом взаємодії громадських формувань із поліцією та викликав жваве обговорення учасників заходу.
Активну участь у заході взяли такі члени наукового гуртка «Шериф»…
Всі здобувачі вищої освіти активно долучилися до обговорень та дискусій з приводу взаємодії поліції з громадськістю на засадах партнерства.
У Харківській області до 25 жовтня 2020 року було створено 23 об’єднані територіальні громади (ОТГ). Таким чином завершується реформа децентралізації проведенням місцевих виборів на новій територіальній основі громад. Тепер освіта та охорона здоров’я, адміністративні та соціальні послуги, дороги та освітлення, водопостачання та вивіз сміття, благоустрій та забудова, і навіть створення безпечного середовища на своїй території – перейшли до компетенції місцевої влади об’єднаних громад. Саме органи місцевого самоврядування ОТГ мають займатися вирішенням більшості питань в громаді, виділяти на це кошти і нести відповідальність за успішність та ефективність такої діяльності.
Ілюстрація з сайту https://decentralization.gov.ua/
З огляду на те, що проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає досвід громад у самостійному розв’язанні безпекових проблем, ми вирішили дізнатися, як ОТГ на Харківщині намагалися вирішувати це питання на системному рівні. Та, чи існують в об’єднаних територіальних громадах програми забезпечення громадської безпеки (профілактики злочинності тощо). І, якщо так, попросили надати копії даних документів.
З відповідей, що отримали, виявилося, що подібні програми існують у 5 громадах:
Комплексна програма профілактики правопорушень, затверджена рішенням Золочівської селищної ради від 15.03.2019 р.
Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки, затверджена 30.05.2016 р.
Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік, затверджена рішенням від 24.01.2020 р.
Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок», затверджена 28.02.2020 р.
Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки, затверджена 14.07.2016 р.
Також Пісочинська селищна рада повідомила, що на території ОТГ діє Меморандум про співпрацю та партнерство між Головним управління Національної поліції в Харківській області та Пісочинською селищною об’єднаною територіальною громадою (від 30.07.2019 року).
Такі меморандуми є типовими та підписані між ГУНП в Харківській області з 13 ОТГ Харківщини, в яких з початку поточного року впроваджено проєкт Національної поліції «Поліцейський офіцер громади».
Дані меморандуми передбачають, зі боку ГУНП – забезпечення ефективності надання поліцейських послуг, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», а з боку ОТГ – вирішення спільно з ГУНП та його відповідним відокремленим підрозділом (тобто, місцевим відділом або відділенням поліції) питання щодо створення належних умов для служби поліцейських.
Повертаючись до програм, розглянемо їх окремо.
1. Золочівська «Комплексна програма профілактики правопорушень», яка була розрахована на 2019 рік, включає в себе 6 розділів, найбільшу цікавість з яких представляє розділ ІІІ (Основні заходи щодо виконання Програми). До таких заходів віднесені:
3.1. Організаційні заходи.
3.2. Заходи з охорони публічного порядку, профілактики правопорушень у громадських місцях та в умовах вулиці.
3.3 Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх, молодіжне середовище та попередження насильства у сім’ї.
Однак виписані вони без конкретизації, як саме ці заходи планується втілювати в життя. Наприклад, за напрямком 3.2. пропонується: «Забезпечувати охорону публічного порядку та безпеку громадян під час проведення на території селищної ради соціально-політичних, спортивних та культурно-масових заходів з масовим перебуванням громадян». І вказані виконавці: Виконавчий комітет ОТГ, Золочівське відділення поліції Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області. До речі, такі ж виконавці значаться й в усіх інших пунктах Програми.
Конкретика, хоча й не повна, з’являється тільки в розділі ІV (Ресурсне забезпечення Комплексної програми профілактики правопорушень). У ньому зазначено: «На сьогоднішній день на обслуговування території ОТГ задіяно 3 службових автомобілі, на ремонт та придбання автозапчастин до них необхідно 150 тис. грн, придбання паливно-мастильних матеріалів – 200 тис. грн».
Також йдеться про те, що «необхідно придбати та встановити в найбільш криміногенних ділянках додаткові відеокамери (3 шт. на суму 200 тис. грн)». Наскільки ця ціна є виправданою, які саме камери планується купити за бюджетні кошти – не уточнюється.
До того ж, золочівські депутати вирішили, що для профілактики правопорушень конче необхідним є «придбання канцелярського приладдя (папки-накопичувачі, поштові конверти – 10 тис. грн), паперу (білого – 50 пачок – 5 тис. грн) та придбання витратних та інших матеріалів для комп’ютерної та оргтехніки (на суму 6 тис. грн)».
Характерно, що будь-які інші інституції, крім Виконавчого комітету ОТГ та Золочівського відділення поліції, у Програмі не згадуються. Отже, місцеві владники вважають, що забезпечити безпеку в громаді цілком можливо зусиллями самих лише чиновників і поліції. Хоча міжнародний та вітчизняний досвід свідчать — успіху в організації безпечного середовища можна досягти лише обєднавши зусилля всієї громади, в першу чергу шерифів.
2. «Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» виписана доволі розлого. Містить загальну частину, мету, головні напрямки та механізм реалізації.
А заходи реалізації Програми включають:
І. Організаційно-правове забезпечення профілактики правопорушень.
ІІ. Запобігання злочинним посяганням на життя, здоров’я, честь і гідність громадян, їх майнові інтереси.
III. Зменшення криміналізації економічних відносин.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
V. Заходи щодо запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Підтримання публічної безпеки та порядку.
VІІІ. Фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення заходів програми.
Важливо, що Програма передбачає залучення, крім Ізюмського відділу поліції, ще управлінь та відділів Ізюмської міської ради, також і районні управління Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби, Служби безпеки України, відділ Кримінально-виконавчої інспекції (нині – Центру пробації) та Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції.
У Програмі зазначено про необхідність «сприяти наданню всебічної підтримки для виконання програм (проєктів) дитячих, молодіжних, жіночих та інших громадських організацій і благодійних фондів, спрямованих на організацію та проведення інформаційно-пропагандистських компаній, тематичних акцій, конкурсів з питань профілактики правопорушень, правового виховання дітей та молоді».
Важливо, що в заходах із підтримки публічної безпеки та порядку вказано: «Під час складання проєктів місцевого бюджету впродовж 2016–2020 років, у межах дії цієї Програми розглянути питання щодо виділення коштів для забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку та заохочення громадських помічників дільничних інспекторів поліції відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону».
Щоправда, таких громадських формувань на території Ізюмщини наразі немає. Тому, можливо, Ізюмській міській раді доцільніше було б спочатку сприяти створенню такого дієвого формування, а потім вже «розглядати питання щодо виділення коштів» для нього. До того ж, з 2017 року, на жаль, вже неможливо заохочувати громадських помічників дільничних інспекторів поліції, позаяк вони зникли з відомчих нормативних актів МВС.
Також Програма містить і певні анахронізми. Зокрема, намічено «провести заходи щодо припинення незаконного виробництва, розповсюдження і реалізації аудіо-, відеопродукції, компакт-дисків…».
Цікаво, що у Програмі пропонується «з метою створення належних умов праці, підняття іміджу працівників поліції серед населення, придбати формений одяг» останнім. Хоча Законом України «Про Національну поліцію» вже передбачено, що «поліцейський отримує однострій безоплатно» і, напевно, не за рахунок місцевих рад (однак поліцейські в різних регіонах України подекуди жаліються, що на практиці доводиться купувати ледь не всі предмети форменого гардеробу за власні кошти).
У Додатку «Прогнозні розрахунки видатків на реалізацію «Комплексної програми профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» планується витрачати щорічно на:
— придбання спеціальної оргтехніки – 150 тис. грн;
— придбання паливно-мастильних матеріалів та запчастин для службового автотранспорту – 300 тис. грн;
— придбання та встановлення в публічних місцях систем відеоспостереження – 300 тис. грн;
— придбання матеріалів для проведення поточного ремонту адміністративної будівлі – 200 тис. грн;
— придбання форменого одягу та засобів спеціального захисту – 250 тис. грн;
— придбання інвентарю та предметів довгострокового користування – 15 тис. грн.
Разом виходить сума в 1 млн 215 тис. грн – і так 5 років поспіль.
До Програми потім вносилися зміни, якими «для більш ефективної роботи Ізюмської місцевої прокуратури» останній виділялися кошти «для поліпшення матеріально-технічної бази».
3. Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік є ґрунтовним документом. Вона включає паспорт, визначення проблем, на розв’язання яких вона спрямована, мету та завдання, обсяги й джерела фінансування, строки реалізації, очікувані результати, а також безпосередньо заходи.
До останніх відносяться:
І. Організаційні заходи.
ІІ. Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.
ІІІ. Протидія злочинності і корупції.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на дітей та молодіжне середовище.
V. Запобігання поширенню наркоманії та пияцтва.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Охорона громадського порядку.
VІІІ. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення профілактичної роботи.
При цьому більшість із заходів, на думку малинівських депутатів, чомусь «фінансування не потребують», хоча вимагають значних часових затрат та людських ресурсів.
Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 244 280 грн. З яких 130 тис. грн планується витратити на встановлення на вулицях та в інших громадських місцях систем відеоспостереження, а решту – на забезпечення дільничних офіцерів поліції (поліцейських офіцерів громади) службовим приміщенням, засобами зв’язку, оргтехнікою, меблями, необхідними побутовими приладами, поточний ремонт службового автотранспорту ПОГів, придбання запчастин та паливно-мастильних матеріалів для нього.
Ми вже писали про активну роботу малинівських поліцейських офіцерів громади (див.: «Персональне маленьке відділення поліції» або Один день із життя двох поліцейських офіцерів громади) і, на нашу думку, вони несуть службу достатньо ефективно.
4. Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок» прописана своєрідно. З одного боку, в ній є паспорт, склад проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом, мета, строки та етапи виконання, напрями діяльності, ресурсне забезпечення, контроль за ходом виконання та очікувані результати.
А з іншого, вона не має детального розподілу витрат, а лише містить щорічний обсяг коштів на забезпечення заходів на протидію злочинності. Він виглядає так: 2020 рік – 270 тис. грн, 2021 рік – 284,31 тис. грн, 2022 рік – 298,80 тис. грн. Разом – 853 111 грн.
Таким чином, зрозуміти, на які саме напрямки, завдання та заходи – які бюджетні асигнування будуть спрямовані, неможливо.
З того, що на початку Програми вказано, що вона розроблена «в умовах дієвої взаємодії Харківського ВП ГУНП в Харківській області з Виконавчим комітетом Мереф’янської міської ради», можна здогадатися, що й фінансування на профілактику правопорушень на території цієї ОТГ дістанеться цим двом структурам. Інші правоохоронні органи, державні структури та недержавні інституції в Програмі не згадуються.
5. «Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки» включає такі напрямки:
І. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
ІІ. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
ІІІ. Протидія рецидивній злочинності.
ІV. Матеріально-технічне та кадрове забезпечення профілактичної роботи.
Особливістю даної Програми є те, що всі заходи береться проводити сільська рада, причому – постійно. Проте фінансову допомогу сама рада готова надати Липецькому відділенню поліції Харківського ВП ГУНП в Харківській області (на придбання камер відеоспостереження в с. Циркуни, а також на паливно-мастильні матеріали, оргтехніку, комп’ютерну техніку та меблі – вочевидь, для поліцейських офіцерів громади), управлінню СБУ в Харківській області (на оновлення матеріально-технічного забезпечення) та Харківській місцевій прокуратурі (на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення). Щоправда, обсяги такого фінансування взагалі не вказуються.
Підсумовуючи, хочеться зауважити, що проаналізовані програми, незважаючи на недовершеність, є «першими ластівками» в системній діяльності органів місцевого самоврядування ОТГ Харківської області у сфері забезпечення безпеки у власних громадах. Тому їх роботу та досвід слід вітати.
В якості певного орієнтиру можемо запропонувати змістовно поєднати програми, прийняті в Ізюмі та Малинівці, створивши найкращу форму, гідну для наслідування іншими громадами.
Звісно, є широке поле до поліпшення та вдосконалення подібних документів:
До них слід включати взаємодію не тільки з поліцією, але й з іншими державними та недержавними структурами.
Потрібно передбачати чітке фінансування (кошторис видатків) окремих заходів.
Кроки з реалізації доцільно закріпляти у конкретному плані заходів, який додавати до безпекової програми.
І бажаним було б передбачати підтримку різних форм організації безпеки в громадах, без яких ефективна розбудова безпечного середовища є дуже ускладненою, якщо не сказати – неможливою.
P.S. 12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. В результаті в країні створено 1438 територіальних громад (а також 31 тергромаду на непідконтрольній території в межах Донецької та Луганської областей). Після місцевих виборів 25 жовтня всі громади на підконтрольній території набувають права ОТГ. Повноваження, ресурси і відповідальність передаються від центральної влади на місця, і вирішувати питання безпеки тепер доведеться громадам. А для того, аби робити це системно й ефективно, необхідно приймати та втілювати в життя відповідні місцеві програми.
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.
Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях
Щороку тисячі українців страждають від незаконної трудової експлуатації, статистика цих випадків погіршується.
Простий українець – назвемо його Віталієм – поїхав працювати за кордон. Йому обіцяли високу зарплатню та вигідну посаду, а замість цього у чоловіка забрали паспорт, відвезли до якогось бараку та змусили працювати в полі по 16 годин на день. Додому Віталій повернуся без обіцяних грошей та з підірваним здоров’ям. Тепер він – один із багатьох українців, які стали жертвами трудової експлуатації. Це найпоширеніший вид сучасного рабства, від якого потерпають наші співвітчизники.
Стереотипи родом із 1990-х
Починаючи з 1991 року, від торгівлі людьми постраждали 260 тисяч українців. Із них 35% – молоді люди віком до 35 років, 77% мають вищу або технічну освіту, 68% – це чоловіки. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції в Україні. Якщо піднімати статистику за минулий рік, то переважна більшість українців стала жертвами саме трудової експлуатації – таких було аж 93%. Як розповів правозахисник та експерт з адвокації Юрій Чумак, уявлення пересічного українця про жертв торгівлі людьми залишаються незмінним із 1990-х років.
«У нас, на жаль, у більшості людей трошечки викривлена уява про те, що є торгівлею людьми, – розповів Чумак. – Бо раніше ЗМІ частіше за все показували жертвами торгівлі людьми жінок, яких намагалися вивезти (або вже вивезли) в сексуальне рабство закордон. Але, за даними Міжнародної організації з міграції, 93% постраждалих від торгівлі людьми українців – це жертви саме трудової експлуатації. Не сексуальної, не втягнення в жебрацтво, не вилучення органів. Ні для кого не секрет, що Україна, на жаль, посідає одне з останніх місць у Європі за розміром оплати праці. У нас дуже низькі запалати, їх дуже важко знайти і дуже легко втратити. Тут ще і додатковий чинник – коронавірус».
Також свою злу роль може зіграти уявлення на кшталт «Зі мною це не може статися». Бо наразі реалії такі, що в рабство потрапляють абсолютно різні люди. Рівень освіти, стать, факт проживання у великому місті чи глухому селі – це все не є вирішальним критерієм. Також люди часто думають, що постраждати від трудової експлуатації можна тільки за кордоном. Але насправді в рабство можна потрапити і всередині власної країни.
Крім того, українці доволі легковажно ставляться до пошуку роботи за кордоном та не оцінюють всі наявні ризики. Мовляв, і вдома можна натрапити на такого роботодавця, який відмовиться платити гроші. Але, як зазначив Чумак, такі люди не розуміють, що вдома вони більш захищені. Тут у них є документи, поруч – близькі люди, вони в будь-який момент можуть звернутися до правоохоронців. А якщо їх вивезуть за кордон, то вони опиняться в куди більш вразливому стані. У них можуть забрати документи, позбавити зв’язку з рідними та відібрати всі засоби існування.
Обіцяні золоті гори можуть обернутися реальними проблемами
Подекуди пропозиції стосовно роботи за кордоном можуть бути вкрай заманливими. Особливо коли там фігурують обіцянки стосовно високих заробітних плат, які вже точно не отримаєш вдома. У таких випадках спеціалісти радять дивитися на ситуацію реалістично та усвідомлювати, що жоден роботодавець не заплатить приїжджому працівнику стільки, скільки він платить власному кваліфікованому спеціалісту. За словами Чумака, у таких ситуаціях слід зіставити ті пропозиції з реальною ситуацією в країні. Наприклад, у Польщі, Угорщині чи Словаччині роботодавці не забезпечують такими вже й високими зарплатами власних працівників. Тому коли десь пропонують мало не золоті гори – це вже привід замислитися. Особливо якщо зарплати нечувані навіть для місцевих мешканців.
Ще спеціалісти радять знайти якомога більше інформації – і про тих, хто пропонує роботу, і про фірму-посередника, і про самих роботодавців. Якщо це сталі організації, які працюють на ринку не один рік, вони матимуть свої сайти та сторінки в соцмережах. Також слід більше дізнатися про діяльність обраної фірми. Можливо, її керівництво зараз тягають по судах. Можливо, навіть за кримінальними провадженнями. Можна ще подивитися інформацію про обрану фірму на сайті Міністерства соціальної політики. Там є перелік фірм, які пропонують працевлаштування. До того ж, він регулярно оновлюється.
Але, як підкреслив Чумак, це не є стовідсотковою гарантією, адже ці фірми є лишень посередниками. Однак вони мають ліцензію на право надання інформаційних послуг. Тому сама їх наявність на сайті є певним запобіжником. Бо якщо ці фірми будуть давати хибну інформацію, то рано чи пізно на них почнуть скаржитися. А це загрожує втратою ліцензії.
Працедавець незаконно змушує відпрацьовувати гроші на оформлення
«Треба розуміти, що коли ми отримуємо інформацію за принципом ОБС – одна бабця сказала – ми не маємо їй довіряти, – пояснив Чумак. – Коли передається з вуст у вуста те, що ніби хтось поїхав, і там було дуже файно, і майже нічого не потрібно було робити, і добре заробили. А перевіряти інформацію слід дуже ретельно. Оскільки, на жаль, іноді знайомі, іноді й родичі підставляли близьких і відправляли на таку «роботу», де людина потрапляла у рабство. Оскільки вони або самі були у скрутному становищі, або їм пропонували за вербування певну суму грошей. І вони, власне кажучи, приставали на такі ганебні пропозиції».
Наслідки незнання законів
Перед поїздкою за кордон варто зібрати контакти всіх служб, які можуть стати в нагоді. Починаючи від посольства України і закінчуючи місцевими правоохоронними органами. Також варто мати контакти правозахисних організацій, які працюють у сфері захисту мігрантів.
Наприклад, Чумак радить у першу чергу звернути увагу на Міжнародну організацію з міграції. До того ж, варто не тільки підготувати всі необхідні документи, а й зробити їхні копії – паспорта громадянина України, закордонного паспорта, ідентифікаційного коду. Можна додатково зберігати їх в електронному вигляді. Також перед поїздкою добре буде звернутися на безкоштовну гарячу лінію «527» з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів. Тамтешні спеціалісти якраз надають консультації українцям, які планують виїхати за кордон.
Експерти також радять бути дуже обережними під час підписання договору. Буває, що такі документи пишуться іноземною мовою, де внизу маленьким шрифтом додаються примітки, які важко розгледіти. А люди підписують такі сумнівні договори просто не глядячи. Як зазначив Чумак, це все наслідки правового нігілізму, від якого страждають українці навіть у власній державі. Він радить у таких випадках зробити копію договору, показати його знайомому перекладачу, а потім звернутися до державної мережі безоплатної правової допомоги. Там юристи можуть надати безкоштовну консультую з приводу працевлаштування.
Також перед поїздкою закордон варто повідомити рідним про місце працевлаштування. Позиція на зразок «Я тобі все розкажу, як влаштуюсь» – це поганий варіант у такій ситуації. Бо навіть якщо работорговці перевезуть людину в інше місто, у її близьких буде хоча б якась зачіпка. Ще спеціалісти радять домовитися про якусь кодову фразу на випадок непередбачуваної ситуації. Важливо, щоб вона звучала максимально нейтрально та невимушено. Наприклад: «Брат вже знайшов роботу?» або «Як здоров’я у тітки Ліди?». Щоб друзі чи родичі достеменно знали, що треба бити на сполох та звертатися до правоохоронців.
«Вона має бути такою, щоб не викликати підозр у рабовласника, – розповів Чумак. – На той випадок, якщо людина опиниться в такій ситуації, де її десь закриють, триматимуть під охороною, вона не матиме можливості самостійно вийти, не матиме документів, коли її примушуватимуть працювати по 16 годин на день. Тоді вона може попросити, щоб її зв’язали з родичами, щоб вони надіслали грошей. На такі пропозиції навіть рабовласники, як правило, погоджуються. І цій людині можуть дозволити: «Ось телефон, дзвони. Але знай, що ми поряд стоїмо. Якщо не дай боже щось там ляпнеш, то матимеш великі проблеми».
Пастки сучасних рабовласників
Нерідко трапляється так, що рабовласники під різними приводами відбирають у своїх жертв паспорти. Тому в жодному разі не варто надавати такий цінний документ роботодавцю – для фіксування даних достатньо буде копії.
«Часто на цьому зловмисники і грають, – розповів Чумак. – Вони говорять про те, що «ви без документу самі будете вважатися правопорушником, до вас будуть чіплятися поліцейські». Люди бояться, і це їх зупиняє від того, щоб втекти від рабовласників. Важливо, щоб ці документи громадяни тримали при собі. Дуже часто історії з торгівлею людьми починаються навіть з того, що десь там на кордоні взяли документи та сказали, що зараз їх комусь передадуть. Документи показують прикордонникам. Прикордонники їх перевіряють, ставлять візу і на цьому все. І паспорт повертається людині. І жодним посередникам, жодним знайомим, жодним іншим людям паспорт надавати не слід. Оскільки це потім може закінчитися пасткою».
Ще рабовласники можуть влаштувати людині таку собі економічну пастку. Їй просто кажуть: «Знаєш, у тебе зараз немає грошей. Давай зараз я позичу тобі на проїзд, а ти потім все відпрацюєш?». Але подібна «допомога» може обернутися великою бідою. Людині можуть заявити, що на її проїзд чи оформлення документів були втрачені шалені гроші, і тепер їй потрібно довго та нудно відпрацьовувати той борг. А перевірити суму неможливо, адже жодних підтверджуючих документів у них немає. Уже далі ситуація стає ще гіршою: людину прагнуть десь ізолювати, починають пропонувати роботу, на яку вона не погоджувалася. Наприклад, їй могли обіцяти посаду кваліфікованого спеціаліста десь на заводі, а на ділі вивезти до якогось бараку. І тепер їй доведеться працювати у полі під палючими променями сонця за якусь баланду.
На сьогоднішній день, мешканці Західної України частіше потрапляють у рабство в Туреччині або країнах ЄС, жителі Сходу – у сусідній Росії. Як зазначають фахівці Харківської правозахисної групи, зараз можна говорити про певну епідемію злочинів, в які втягують українців на території РФ. Усе починається з того, що їм пропонують працювати кур’єром та обіцяють високу зарплату. А коли людина приїжджає на місце, то виявляється, що працювати вона буде наркокур’єром.
«Людину заганяють у вразливе становище, – розповів Чумак. – Обирати особливо не доводиться. І ці люди, на жаль, потім потрапляють в поле зору правоохоронних органів. І потрапляють у в’язниці. Так, з точки зору законодавства вони – злочинці. Вони поширювали наркотики. Але коли розбиратися більш прискіпливо, то вони самі є жертвами торгівлі людьми, жертвами тих, хто їх втягнув в цю ситуацію. Це страшно. І тим більше ми розуміємо, які зараз стосунки між Україною та Росією. Росія, як країна-агресор, до наших правозахисників не дуже воліє дослухатися. Це така, можна сказати, тенденція останнього часу». Тож будь-які хитрування на всіх етапах працевлаштування мають насторожувати.
До такого висновку прийшли правозахисники, які напередодні Європейського дня боротьби з торгівлею людьми оприлюднили результати громадського моніторингу дій у сфері протидії торгівлі людьми на Харківщині.
Харківська міська організація Міжнародної організації «Жіноча громада» проводила моніторинг виконання місцевих програм/планів дій у сфері протидії торгівлі людьми у Харківській області за 2019 рік – першу половину 2020 року.
Дані моніторингу свідчать, що в 2019 році на заходи з протидії торгівлі людьми з обласного бюджету було витрачено 8100 грн. А в першому півріччі поточного року Харківська обласна рада кошти на проведення заходів з протидії торгівлі людьми не виділяла.
Більшість районів, міст і об’єднаних територіальних громад Харківщини включили до програм соціального захисту населення питання протидії торгівлі людьми чи затвердили плани заходів з протидії торгівлі людьми на 2020 рік.
Діяльність з запобігання торгівлі людьми спрямована, в першу чергу, на студентську та учнівську молодь у віці до 35 років, незайнятих громадян, сім’ї, які знаходяться в складних життєвих обставинах, учнів професійних ліцеїв, внутрішньо переміщених осіб, демобілізованих військовослужбовців, осіб, які отримують закордонний паспорт і планують працювати за кордоном.
Однак нерідко заходи з попередження торгівлі людьми перемежаються із більш широкою правопросвітницькою роботою про загальнолюдські цінності та попередження насильства, що не завжди є доцільним.
До того ж, у 2020 році відбулося зменшення кількості семінарів-тренінгів та інформаційних заходів з протидії торгівлі людьми, що пов’язано з вимогами дотримання умов карантину COVID-19 і невизначеністю розподілу обов’язків структур районного рівня і ОТГ під час перебігу адміністративно-територіальної реформи в Харківській області.
Вкрай низькі обсяги фінансування заходів з протидії торгівлі людьми для області з населенням у 2,7 млн людей зумовлюють недостатній рівень обізнаності громадян і низьку оцінку особистого ризику постраждати від сучасного рабства. Відсутність фінансування програм протидії торгівлі людьми в період епідемії COVID-19 може спричинити збільшення випадків торгівлі людьми з метою трудової експлуатації.
«Необхідно розглядати проблематику торгівлі людьми як складову загальної задачі щодо забезпеченню БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ та економічного добробуту громади та регіону», – закликають правозахисники.
Дослідження здійснювалося в межах проєкту «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми в Полтавській, Кіровоградській, Донецькій та Харківській областях в 2020 році», що реалізовується Благодійною організацією «Світло надії» за підтримки Міжнародної організації з міграції.
Довідково:
На Харківщині у 2019 році звернулись за отриманням статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, 25 осіб, а отримали статус 18 (3 жінки, 14 чоловіків і 1 дитина). У першому півріччі 2020 року звернулись за отриманням статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, 15 осіб, а отримали статус 8 (3 жінки, 4 чоловіка і 1 дитина). За видами експлуатації, від яких потерпали мешканці області, розподіл є таким: 22 – трудова експлуатація, 1 – сексуальна експлуатація, 2 – втягнення у злочинну діяльність, 1 – полон.
Країни, до яких злочинці доправляли постраждалих: Казахстан, Росія, Фінляндія, Польща, невизнана Республіка Абхазія, Україна (в тому числі непідконтрольна територія), Литва, Данія, Азербайджан, Вірменія, Ізраїль, Китай, Естонія, Італія, Чехія, Словенія, Словаччина.
Кінопоказ та обговорення документальної стрічки, фахова дискусія за участю експертів Громадянської мережі ОПОРА, відповіді на запитання журналістів – були об’єднані загальною тематикою: як протидіяти підкупу виборців на місцевих виборах 2020 року.
Ідею висунула низка кіноклубів Docudays UA та виборчі омбудсмени ОПОРИ. Експертною думкою з учасниками поділилася старша радниця ОПОРИ з юридичних питань Ольга Коцюруба.
Захід відбувся 12 жовтня – одночасно в онлайні та офлайні. У приміщенні Харківського прес-клубу зібралися журналісти, а на платформі zoom – громадські активісти. Всі разом переглянули короткометражну документальну стрічку «Кава VS шашлики» режисера Дмитра Бурка з репертуару кіноклубів Docudays UA.
Події фільму розгортаються у Києві, під час виборів до місцевих рад 2015 року. Героями стали 2 кандидати – новачок та досвідчений представник провідної політичної сили. Спілкування під каву – з одного боку та шашлик і безкоштовні концерти –з іншого.
А що обирати виборцям? ОПОРА не радить брати ані каву, ані шашлики, …ані гречку. Оскільки зараз, під час виборів, така форма «агітації» може кваліфікуватися як підкуп виборців.
Старша радниця ОПОРИ з юридичних питань роз’яснила, що, в разі, якщо виборець (член виборчої комісії, офіційний спостерігач) візьме неправомірну вигоду та пообіцяє проголосувати за певного кандидата (або вчинити будь-які інші дії, пов’язані з виборчим процесом), – це вже буде закінченим складом злочину за частиною 1 статті 160 Кримінального кодексу України.
До того ж, цього року внесли зміни й до частини 3 цієї статті, відтепер і коли громадянам (а не тільки установам та організаціям) роздають «подарунки», що супроводжується агітацією за кандидата чи партію, це кваліфікується як непрямий підкуп виборців. При цьому, якщо вартість товарів (послуг) буде більшою за 63,06 грн – горе-«благодійників» притягнуть до кримінальної відповідальності, меншою – до адміністративної.
Що ж робити виборцям, коли вони бачать такі «аукціони небувалих щедрот»? Відповідь однозначна – звертатися до поліції! Адже підкуп виборців спотворює виборче право, приводить до влади нечесних та корумпованих політиків, підриває підвалини майбутнього розвитку як окремих громад, так і всієї України. «Цей «вірус» потрібно зупинити!», – наголосила Ольга Коцюруба.
Захід пройшов у межах громадської ініціативи «Майбутнє не продається!», що впроваджується кіноклубами Docudays UA з Харківської (Юрій Чумак), Волинської (Богдана Стельмах), Запорізької (Ігор Гармаш), Львівської (Ніна Хома) та Рівненської (Марія Цип’ящук) областей.
