Питанням того, як знайти баланс між вимогливістю батьків і вихователів та потребами самої дитини, а також, де та грань, коли авторитарне керівництво замість ефективності призводить до поразок та порушення особистої свободи людини, були присвячені показ та обговорення документальної стрічки «Цвіт крізь сльози», що відбулися 13 березня в Dzherelo Hub у Харкові.
Кіноклуб медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» та Благодійний фонд «Карітас Харків» представили увазі глядачів це чудове кіно (Китай, режисер Хуацін Цзінь).
Героями фільму є Юань і Сян, які займаються акробатикою, а також їхні батьки. На худенькі дитячі плечі покладені надії обох родин. Дорослішаючи, дітлахи мусять як фізично, так і морально долати труднощі, але водночас і вчаться по-своєму радіти кожному дню.
Обговорення було дуже жвавим. Його учасники згадували особисті історії, проводили паралелі між спортивними змаганнями та суперництвом економік різних країн. Актуальною була інформація про те, що в охопленому коронавірусом Ухані нову лікарню збудували буквально за 10 днів. У той же час, з громадянськими та політичними свободами в Китаї і досі існують великі проблеми…
P.S.: Захід відбувся за сприяння регіонального координатора взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олександра Міненкова.
До речі:
Виховання дітей в Китаї – питання державного рівня, тому вважається нормальним, коли дитину відправляють в ясла з тримісячного віку. У півтора року дитини вже починають вчити: рахунок, спів, малювання, лист. Швидше, швидше зробити з дитини «корисного члена суспільства», включити в процес виробничої гонки!
Багато китайських дітей вже в 2-3 роки розповідають на пам’ять десятки віршів, читають з 3-х років, знаючи близько тисячі ієрогліфів, а до 4-х років починають грати на музичних інструментах або відвідують тренування з досить високими навантаженнями. Все це, зрозуміло, зусиллями батьків, а також системи освіти, яка підтримує ці тенденції.
До шкільного спорту в Китаї теж ставляться серйозно, китайські підлітки впевнено перемагають на олімпіадах. Принципи місцевого виховання прямо штовхають їх до цього: перемога за всяку ціну, жорстка дисципліна, заняття «через не можу»…
Не можна заперечувати ефективність таких методів – дійсно, китайські діти показують високі результати в школах і університетах, а Олімпіади останнього десятиліття традиційно проходять під егідою переваги китайських спортсменів.
З іншого боку, будь-яка небажана з точки зору батьків або тренерів поведінка присікається в жорсткій формі з упором на почуття провини. Фрази «ти – ганьба сім’ї», «якщо ти не перший, то ти – той, хто програв», «ти – найгірша дитина» тощо є цілком припустимими для китайської системи виховання дитини.
Юрій Чумак