Онлайн-кінопоказ за участі режисерки відбувся 20 квітня. Учасниками заходу, організованого за сприяння Благодійного фонду «Карітас Харків», стали мешканці Харківщини та вимушені переселенці, що зацікавилися тематикою документального кіно про права людини.
Модератором виступив керівник кіноклубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Він представив стрічку «Домашні ігри» (2017 рік), що оповідає про життя 20-річної киянки Аліни, яка захоплюється футболом. Але раптово помирає мати Аліни, і на руках у юної спортсменки лишаються 6-річний брат і 7-річна сестра. Аліна прагне для них кращого дитинства, ніж було в неї. Кіно піднімає питання: як виграти матч свого життя, коли обставини проти тебе?
На запрошення Юрія Чумака до обговорення підключилася режисерка фільму Аліса Коваленко. Вона розказала про процес зйомки стрічки, надала відповіді на запитання учасників, повідала про те, як склалася доля героїні фільму.
Зокрема, глядачів цікавило, чому Аліна не перейшла грати до іншого футбольного клубу, де зарплати є більшими.
Аліса Коваленко розповіла, що в українському жіночому футболі найбільш сильними командами є дві харківські: «Житлобуд-1» та «Житлобуд-2», і футболістки цих команд отримують більш-менш нормальну платню. У Києві футбольний клуб «Атекс» (в якому грає Аліна) на той час взагалі з трудом відшукував кошти, тренерка намагалася знайти спонсора, проте це дуже складно. Але для Аліни важливим було залишатися в команді – з тренеркою Аллою Василівною – людиною, яка її фактично врятувала, витягла з вулиці, купила їй перші бутси, першу спортивну форму, навіть стала їй хресною мамою.
Аліна грала раніше в юніорській національній збірній України. Однак, через те, що довелося значний час приділити братику та сестричці, яким стала опікункою, вона не могла повністю присвятити себе футболу. Юній спортсменці було напрочуд важко, коли померла мати, не було коштів навіть на поховання, Аліса їй допомагала. Втім, Аліна наполеглива, продовжувала боротися, намагалася поєднувати сім’ю та спорт. І, як бачимо сьогодні, в неї вийшло!
Як зазначила режисерка, для неї великий інтерес представляє жіноча тема. І жінки, які борються з обставинами. Тому в «Домашніх іграх» вона досліджувала саме жіночий футбол, жіночий спорт. Аліса Коваленко вважає, що в нас ще дуже патріархальне суспільство. І досі існує проблема гендерної нерівності. Приміром, зарплати спортсменок у жіночому футболі України є набагато нижчими, ніж у чоловічому.
На питання учасників заходу щодо подальших творчих планів, Аліса розповіла, що зараз знімає фільм, присвячений підліткам з Попасної (власне, і на онлайн-зв’язок вона вийшла, перебуваючи на Донбасі). Для 5-х з них відомий спортивний журналіст Валентин Щербачов готує подорож до Гімалаїв. Незважаючи на те, що значну частину свого життя вони прожили фактично на війні, змінити їх долі на краще ще можливо.
Алісі Коваленко вивчати цю тему напрочуд цікаво, адже в такому віці психологія дітей ще перебуває в стадії «пластиліну», тобто, трансформації. Тому слід допомагати цьому молодому поколінню, – переконана режисерка.
Вона зауважила, що наразі невідомо, коли саме вийде нова документальна стрічка, оскільки після зйомок ще процес монтажу триватиме близько 9 місяців.
А Юрій Чумак підмітив: «Ваші фільми – як Ваші діти. Яка Ви – щира, відкрита, – такими виходять і Ваші стрічки»!
P.S. Вже після кінопоказу дві його учасниці письмово поділилися своїми враженнями від «Домашніх ігор»:
Світлана Фєнота: «Мало хто в таких обставинах утримується на плаву. На жаль, ми не бачимо в стрічці активної участі та підтримки з боку державних служб. Але Аліна – розумниця. І Аліса – теж, адже не просто зняла фільм, а й підтримала сім’ю. Вчасно подана рука – це може стати ключовим моментом в житті, переломним. Дітям пощастило зустріти хороших людей».
Марина Федорченко: «Для мене це не просто сюжет, як для «журналістів» ОРТ: «чим гірше героям, тим є більш видовищним». Футбол для Аліни – порятунок! І це чудо, що він є. Я з власного досвіду знаю про дитячий футбол. І бутси бігала покупати хлопцям, тому що їх мамі не до цього. А вони приходили в туфлях грати, і грали краще за всіх… Я вірю в Аліну, і вірю, що її життя можна змінити на краще!».
Георгій Кобзар