Це слідує з результатів опитування молоді з числа вимушених переселенців, що переїхали до Лозівщини під час війни. Дослідження проведене у вересні 2022 року в рамках громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!», яка спрямована на підвищення рівня соціальної інтеграції підлітків-ВПО в життя громади.
Всього було опитано 25 молодих людей віком 15 – 35 років. З них більшість – 17 – склали дівчата та хлопці 15–20 років. Серед тих, хто погодився відповісти на питання анкети, було 15 юних осіб жіночої статі (60% від опитаних) та 10 юнаків (40%).
На запитання «Як давно Ви проживаєте у Лозівській громаді», 3 особи (12%) вказали, що до 3-х місяців, 8 (32%) – до 6 місяців, а 14 (56%) зауважили, що вже більше 6 місяців.
Характерною виявилася географія їх внутрішнього переміщення: як виявилося, з іншого населеного пункту Харківщини переїхали 11 людей (44%), з Донецької області – 9 (36%), з Луганської області – 5 (20%). З іншого регіону України не виявилося жодного ВПО з числа опитаних. І це й не дивно, адже Харківська область знаходиться на сході нашої країни, межує з Донеччиною та розташована неподалік від Луганщини. А те, що окупанти на початку війни захопили північ та схід Харківщини, заподіяло значне переселення людей саме звідтіля до більш безпечних районів області.
Де ж мешкають молоді ВПО зі своїми сім’ями у Лозівській громаді? Трохи більше половини опитаних – 13 людей (52%) зараз живуть у своїх рідних та близьких, наявність яких, вочевидь, і зумовила тимчасове переселення сюди. 5 (20%) проживають у гуртожитках та інших прихистках, а 7 (28%) – в орендованих приміщеннях.
Рід занять молоді з числа внутрішньо переміщених осіб розподілився наступним чином: 16 (64%) навчаються у старших класах або є студентами, працюють 2 (8%), не змогли знайти роботу (є безробітними) 6 (24%). Одна молода жінка віком 26–30 років зазначила, що є волонтеркою, що «потягнуло» на 4% опитаних. З огляду на те, що чимало соціально активних переселенців, які вже завершили освіту, так і не змогли знайти роботу у Лозівській громаді, питанню сприяння працевлаштуванню ВПО слід приділити додаткову увагу.
На запитання «Чи маєте Ви друзів серед молоді Лозівської громади?» 18 (72%) відповіли стверджувальне «так», лише 1 (4%) – «ні», а 6 (24%) засвідчили, що «є люди, з якими я спілкуюся, але друзями їх назвати складно». Причому, серед тих, хто визнав наявність таких складнощів із дружбою на новому місці, більшість склали молоді люди віком 26–35 років. Вірогідно, не маючи спільного спілкування під час навчання та, натомість, маючи складнощі з працевлаштуванням, їм дійсно важко знайти собі друзів.
Коли у переселенців спитали, «Чи є у Вас можливість цікаво проводити дозвілля у Лозівській громаді?», тільки 6 (24%) поставили відмітку напроти слова «ні», а 2 (8%) посвідчили, що їм «вистачає смартфона та/або телевізора». Решта 17 (68%) відповіли ствердно «так». Серед місць такого дозвілля вони вказали: бібліотеку (шкільну бібліотеку) – 3 (12% від усіх опитаних), молодіжний центр на базі Панютинського ліцею – 3 (12%), школу – 4 (16%), парк, кіно, спортзал – 7 (28%).
Серед тих молодих ВПО, хто заповнили анкети, 19 (76%) задоволені якістю освітніх послуг у Лозівській громаді, 1 (4%) не задоволений ними, а 6 (24%) указали, що вони та члени їхніх родин не отримують освітні послуги (не відвідують дитячий садок, не навчаються у школі, закладі професійно-технічної освіти, коледжі тощо).
Якісними медичні послуги в Лозівській громаді назвали 16 респондентів (76%), не погодились із цим 2 (8%), а 7 (28%) поставили позначку напроти «мені та моїм рідним не доводилося звертатися за медичною допомогою».
Наводить на роздуми оцінка ситуації з психологічною поміччю молодим переселенцям. На запитання «Чи отримували Ви психологічну допомогу після переїзду до Лозівської громади?» відповіли «так» 7 (28%) опитаних, 5 (20%) повідомили, що ні. Натомість, більше половини – 13 (52%) наголосили: «мені не потрібна така допомога, тому я за нею не звертався/від неї відмовився». Це може свідчити про те, що загальноукраїнська тенденція, коли багато хто не бачить особливої різниці між психологом та психіатром, тому не бажає звертатися за психологічною допомогою, торкнулася й вимушених переселенців. Більшості з яких, така допомога, через пережиті важкі стреси, напевно, потрібна. Отже, цьому питанню слід приділити більше уваги відповідним службам Лозівської громади.
На запитання «види гуманітарної допомоги, яку Ви (Ваша сім’я) отримували, проживаючи у Лозівській громаді?», респонденти зазначили продукти харчування – 24 (96%), засоби особистої гігієни – 14 (56%), одяг/взуття – 12 (48%). «Інше» вказала 1 особа (4%), щоправда, не назвала, що саме. Сума процентів із приведених відповідей перевищує 100%, тому що можна було обирати кілька варіантів.
Цікаво, що переважна більшість молодих переселенців виявилися дуже скромними, адже на запитання «Які потреби/проблеми Ви маєте?» 21 із них (84%) відповіли «На даний момент базові потреби задоволено», «Всього вистачає» або просто «Не маю». Тільки одна жінка 31–35 років відмітила потребу в засобах гігієни, а 3 юних чоловіків віком 15–20 років серед потреб назвали: 1) «хотілося б займатися ремонтом техніки та зварювальними роботами», 2) «більше грошей» та 3) «власний будинок».
Для розуміння рівня соціальної інтеграції молоді з числа ВПО в життя місцевої спільноти важливим було запитання «Чи відчуваєте Ви себе частиною Лозівської громади?». На нього відповіли «вже відчуваю» 20 молодих людей (80%), «ще не відчуваю» – 3 (12%), «іноді відчуваю, іноді – ні» – 2 (8%). Таким чином, як бачимо, молоді переселенці виявляють достатньо високі адаптивні якості. Та, ймовірно, до них дійсно добре та гостинно поставилися у Лозовій.
Також слід відмітити, що жоден із опитаних не назвав себе «людиною, від якої «відгородилися» у відповідь на запитання «Як би Ви оцінили власну роль у житті Лозівської громади?». Хоча як «стороннього», спостерігача себе наразі оцінюють 7 (28%), пасивного учасника – 5 (20%), активістом відчувають 8 (32%). А 5 молодих осіб (20%) віком 15–20 років (4 юнака та 1 дівчина) зазначили, що вони є лідерами у своїх групах у громаді, що їх прийняла.
На заключне відкрите запитання «Як Ви вважаєте, яку громаду можна назвати ЗГУРТОВАНОЮ?», були надані такі відповіді: «Громада, в якій кожен почуває себе потрібним, захищеним», «Та, в якій люди допомагають один одному і вирішують важливі питання разом», «Яка слідить за порядком у своєму місті та допомагає іншим людям», «В якій місцева влада та населення знаходять спільну мову для вирішення проблем», «Де всі співпрацюють для вирішення важливих питань», «Де всі розуміють один одного». Одна пані написала: «Я була вражена, як всі тут співпрацюють у соціальних мережах». 3 людей не знайшлися, що відповісти. А 13 (52%) просто написали: «Лозівська територіальна громада».
P.S. Анкету розробила ініціативна група команди молоді громадської ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!» у співпраці з фахівцями громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Опитування проводилося у межах проєкту «Всі різні – всі свої» програми «Мріємо та діємо» (IREX Україна).
P.P.S. Звісно, що дане міні-опитування на може претендувати на соціологічну точність та репрезентативність. Утім, його результати, безумовно, демонструють певні тенденції. Та можуть стати в нагоді місцевим владникам – як то кажуть, для врахування в роботі.
На фото: один із заходів ініціативи «Лозівські підлітки та переселенці – мріємо та діємо разом!»
Георгій Кобзар