Select Page

16 січня 2018 року у приміщенні харківського медіацентру «ВРЕМЯ» відбувся експертний круглий стіл «Шляхи усунення дискримінації у сфері реєстрації фактів народження та смерті осіб на окупованих територіях України».

Доповідачами виступили дослідники, які опрацьовували дану проблематику в рамках проекту «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України»:

—          Олег Ільницький, кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, керівник проекту;

—          Андрій Гнида, представник Центру правових та політичних досліджень «СІМ», асистент проекту;

—          Максим Тимочко, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини.

Якщо громадянину України потрібно зареєструвати факт народження або смерті, він звернеться до органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), і цього ж дня отримає відповідне свідоцтво. Але якщо факт народження або смерті відбудеться на тимчасово окупованій або непідконтрольній Уряду України території (Кримський півострів, ОРДЛО), то громадянину України потрібно буде пережити низку поневірянь: спочатку звернутись до РАЦСу, одержати відмову, потім звернутись до суду, дочекатись позитивного рішення, і тільки після того з’явиться можливість, ще раз звернувшись до РАЦСу, отримати відповідне свідоцтво. Постає резонне запитання: чому для одних громадян України існує адміністративна процедура (через РАЦС), а іншим ці ж факти народження або смерті потрібно доводити виключно через судову процедуру?

Масштаби проблеми вражають. Зокрема, орієнтовна кількість фактів народження та смерті, що відбулись на окупованих або непідконтрольних територіях з 2014 року становить понад 372 тисячі випадків. За цей же час офіційними українськими органами внесено тільки 31 317 записів про факти народження або смерті на вищезазначених територіях тобто, менше 10%.

Але найгіршим у цій ситуації є те, що існує дискримінація за територією походження особи. Олег Ільницький відзначає, що «для держави України, яка декларує, що вона є правовою, будь-яка дискримінація є ганебним явищем. Явищем, забороненим Конституцією України».

Учасники круглого столу прийняли резолюцію, в якій відмітили, що чинний спосіб підтвердження актів цивільних станів, які виникли на тимчасово окупованій території, в поряду окремого провадження за правилами цивільного судочинства є заформалізованим, складним та фінансово обтяжливим для осіб. Його реалізація зумовлює виконання судами України невластивих їм функцій без належного правового обґрунтування фактичної потреби, неспівмірності між запропонованими засобами та досягнутим результатом, з порушенням міжнародних стандартів та зобов’язань України в сфері прав людини.

А тому закликали владу прийняти нормативно-правові акти, якими:

— закріпити спеціальні правила адміністративної процедури реєстрації актів цивільного стану, що виникли на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим;

— удосконалити правила окремого провадження цивільного судочинства для встановлення фактів, які виникли на тимчасово окупованій території ОРДЛО, з метою зменшення формалізації та покращення доступності процесу;

— побудувати систему обліку документів, що визначають правовий статус особи, виданих на тимчасово окупованій території, для підвищення рівня контролю за документами, а не особою;

— провести широку просвітницько-роз’яснювальну роботу серед службовців різних рівнів щодо впровадження механізмів усунення дискримінації за ознакою місця походження.

Зауважимо, що проект «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України» реалізується за фінансової підтримки Фонду сприяння демократії Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.

DSC03288

Правовий коментар:

У п. 125 Консультативного висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 р. «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що невизнання управління окупованою територією не повинно призводити до позбавлення народу будь-яких переваг, які виникають з міжнародної співпраці. Зокрема, в той час, як офіціальні дії окупаційної влади від імені та в інтересах народу окупованої території є незаконними та недійними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, які можуть бути проігноровані лише на шкоду мешканцям окупованих територій.

Використовуючи вказаний правовий висновок, Європейський суд з прав людини у справах «Лоізіду проти Туречиини» («Loizidou v. Turkey», 18.12.1996 р., § 45), «Кіпр проти Туреччини» («Cyprus v. Turkey», 10.05.2001 р., §§ 91-96) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» («Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», 23.02.2016 р., § 137) констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду чітко показує, що зобов’язання не брати до уваги акти фактичних утворень не є абсолютним. Інший підхід означав би позбавлення мешканців територій всіх їхніх прав… Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Юрій Нужний

 

Див. також:

Допоможемо почути дискримінованих!