10 грудня 2024 року відбувся правовий онлайн-кінозал для студентів/ок Харківського гуманітарно-педагогічного коледжу та учнів/ениць 11 класу Кочетоцької санаторної школи. Разом із кіноклубом Docudays UA «ДУМАй!» переглядали документальну стрічку «89 днів».
Декілька цитат з обговорення:
Катерина, студентка Харківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу (ХГПФК): «Я жила перші дні широкомасштабної війни в метрополітені, у вагонах. І я ледь не розплакалась, поки дивилась фільм. Тому що згадала, як нам було складно, на початку не було, чого їсти, не було, де сісти, спали просто на сходинках або на підлозі – на карематах. Дуже боляче дивитись і згадувати, як страждали діти, вже престарілі люди, тварини».
Софія, студентка Харківського ХГПФК: «На початку цієї війни я жила в м. Ізюм. Обстріли міста були жахливими. Нерозуміння того, що буде завтра, – це було дуже важко».
Ірина Василевська, вихователька Кочетоцької санаторної школи: «Згадую, як до нас з’їхалися в дім із Чугуєва 3 сім’ї. Було дуже тісно й незручно. Але хтось із нас сказав: «А уявляєте, харків’яни в холодному метро зараз сплять». І всі стогнання припинилися».
Дар’я, студентка ХГПФК: «Сприймати це кіно нам дійсно боляче. Але, незважаючи на все, що тоді відбувалося, діти у метро малювали, між собою гралися. Люди все одно намагалися знайти щось, що може їм підняти дух та допоможе жити далі».
Павло Дорогой, режисер фільму: «Мені здавалося, що я знаходжусь в якомусь сюрреалістичному світі. Але я, коли робив це кіно, намагався показати не тільки всю складність ситуації. Бо було чимало доброго, навіть світлого. Люди там знайомилися, дружили, будували між собою теплі взаємовідносини. Вони були об’єднані однією бідою, одним простором, однією ціллю, і постійно допомагали один одному. Перші місяці війни змінили фокус з «Я» на «Ми». Вони засвідчили реальний характер багатьох людей, реальні цінності життя».
Юрій Чумак, правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!»: «Я люблю демонструвати цю стрічку, бо вона показує наших людей – харків’ян і харків’янок – які за будь-яких умов підтримують один одного, продовжують любити своє рідне місто. Які стали після цих випробувань добрішими, стали після цього сильнішими».
Георгій Кобзар