Select Page

Знову стикнувся з ситуацією невігластва поліцейських. Рано вранці заходжу до будівлі залізничного вокзалу в Харкові, адже маю бажання скористатися послугами «Укрзалізниці». До мене спочатку підходить якийсь громадянин, який питається, де знаходиться зала з касами (я йому підказую, і той рушає далі), а слідом за ним «підкатує» молодий поліцейський та наполегливо вимагає: «Пред’явіть ваші документи!».

Я у відповідь так само наполегливо прошу спочатку показати посвідчення самого працівника поліції. Потрібно надати належне правоохоронцю, він показує. Я демонстративно записую його ПІБ до нотатника у смартфоні – вигляд у поліцейського стає вже менш упевненим.

Після цього питаюся:
– А через що, власне, ви так зацікавилися моїми документами?

– На підставі статті 32 Закону «Про поліцію», – заучено «рапортує» поліціянт.

– Гм, не дуже зрозуміло… А про що йдеться у цій статті?

– Я що, на іспиті?

– Ні, звісно, ви не на іспиті, але ж ви вимагаєте у мене мої документи, вочевидь, у чомусь підозрюєте мене, – завзято продовжую дізнаватися про причини поліцейської прискіпливості щодо себе.

– Ну, ви зайшли до будівлі вокзалу, і погано в ній орієнтувалися, навіть питалися в інших, – нарешті лунає «пояснення».

– По-перше, я дуже непогано орієнтуюся на Харківському залізничному вокзалі, і навіть сам давав поради іншій людини стосовно такого «орієнтування», по-друге, навіть погана обізнаність громадянина на місцевості аж ніяк не є причиною для якихось підозр, а по-третє, у нормальній країні нормальний поліцейський, навпаки, мав би допомогти порадою такому бідоласі, а не чіплятися до нього.

І я порадив зовсім зніяковілому поліціянту добре вчити «матчасть» – ту саму статтю Закону, на яку він так бадьоро посилався…
І наостанок. У 1793 році революційний Конвент Франції видав «Декрет про підозрілих», яким давав підстави затримувати ледь не всіх. У ньому, зокрема, зазначалося: «Негайно після опублікування даного декрету всі підозрілі особи, які перебувають на території Республіки і користуються ще свободою, повинні бути заарештовані. Вважаються підозрілими ті, хто своєю поведінкою або зв’язками, промовами або творами проявили себе як прихильники тиранії, федералізму і вороги свободи».

Зараз вже не XVIII століття, а XXI, і тому в державі, яка позиціонує себе як правова, не має місця для поліцейського свавілля і перевірки документів або затримання тих, хто просто здається підозрілим.

Тому хочеться ще раз нагадати для всіх зміст статті 32 (Перевірка документів особи) Закону України «Про Національну поліцію»:
1. Поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:
1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

Все, всі інші «підстави», перепрошую за тавтологію, є безпідставними!

Юрій Чумак