Select Page

Таку назву мав міжнародний круглий стіл, що проходив у Києві 27-28 липня 2018 року. В ньому взяли участь експерти та науковці, громадські діячі та практичні психологи з України, Боснії та Герцеговини, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та Хорватії.

Захід відбувався у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» міжнародного проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Круглий стіл фактично проходив у форматі конференції, під час якої проходили панельні дискусії, презентації та обговорення.

Відкриваючи захід, очільниця ГО «Країна вільних людей» (Україна) Надія Хоменко наголосила:

– Наша країна вже протягом 4-х років перебуває у стані збройного конфлікту, що мав наслідками близько 10 тис. загиблих, тисячі поранених, 1,5 млн вимушених переселенців. Значна кількість людей, що пройшли через війну, мають психологічні травми, на руках у населення багато зброї. Через те й проблема насильства в сім’ї в Україні ще більш загострилася. Тому для нас є дуже нагальним вивчення досвіду інших країн у протидії зростанню домашньому насильству як наслідку збройного конфлікту.

З даної проблематики активно розгорнувся дискурс під час панельних дискусій:

  1. Подолання проблем домашнього насильства в країнах, які пережили військовий конфлікт раніше або в даний час: Україна, Молдова, Хорватія, Росія, Вірменія і Грузія.
  2. Превентивні методи роботи в країнах, які пережили військовий конфлікт: на що треба звертати увагу, які є практики та рекомендації і в який бік розвиватися.
  3. Практичний досвід роботи з кривдниками в країнах, які пережили військовий конфлікт: проблеми, результати, перспективи.

Представляючи ситуацію з домашнім насильством в Україні, голова організації «Ла Страда – Україна» Ольга Калашник зазначила:

– 20 років «Ла Страда» працює в царині протидії домашньому насильству. І, за нашими спостереженнями, після 2014 року проблеми у цій сфері загострилися, в першу чергу, в сім’ях людей, які пройшли через війну або були її очевидцями – в родинах учасників АТО і переселенців. Зараз на нашу телефонну «гарячу лінію» щодо запобігання домашньому насильству нерідко телефонують і чоловіки (приблизно 20% від усіх звернень), що потребують психологічної допомоги. Відмічається загострення ситуації з насильством у так званих «сірих зонах» на Сході України, де мирне населення страждає від бойовиків та іноді – ніде правди діти – і від українських військових. На сьогоднішній день в Україні, за оцінками експертів, майже кожна третя жінка потерпає від гендерно зумовленого насильства.

Як же можна запобігти поширенню домашнього насильства? – презентації досвіду учасників круглого столу проходили з такої тематики:

1) Ефективні практики проведення інформаційних кампаній в галузі превенції домашнього насильства.

2) Форум-театр в роботі проти домашнього насильства – робота з хлопчиками.

3) Досвід роботи з авторами насильства: корекція поведінки, робота з гендерними стереотипами, використання ненасильницької.

4) Програма роботи з кривдниками «Переосмислена мужність», на основі програми Норвезької моделі роботи з кривдниками.

5) Психосоціальне поводження з особами, які вчинили насильство в сім’ї.

Отже, висвітлені практики з різних країн теж були різноманітними.

І певною «родзинкою» міжнародного круглого столу стало представлення програми «Від реабілітації до освіти і практики протидії критичному зростанню домашнього насильства як наслідку збройного конфлікту на Сході України через залучення чоловіків до відповідальних практик проти домашнього насильства» в рамках проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Марія Слезачек (ФРН), керівниця проекту «Подолаємо наслідки війни разом», розповіла:

– Наша організація діє вже 25 років. Ми вивчали досвід країн, що пережили військові конфлікти, внаслідок яких погіршувалася ситуація із насильством у сім’ях. І дійшли до кількох виразних висновків:

  1. Вирішити проблему домашнього насильства, працюючи тільки з жінками – неможливо.
  2. Наразі в Україні в цій сфері дуже мало хто працює з чоловіками.
  3. Ті, хто мають намір працювати з чоловіками в питаннях попередження домашнього насильства, часто стикаються з проблемою, як залучити чоловіків до роботи за даною тематикою.

Тому ми і вирішили взятися за цю проблематику. І започаткували унікальний проект, до якого долучили чоловіків, які б могли працювати з іншими чоловіками на зниження проявів домашнього насильства за принципом «рівний – рівному»: учасниками нашої програми стали ветерани АТО, вимушені переселенці та громадські активісти, які мали досвід роботи із першими двома категоріями.

Ми вели роботу з відібраними чоловіками за 4-ма компонентами:

  1. Реабілітаційний – відповідні вправи та практики.
  2. Освітній – навчання за програмою EMAP (яка включає в себе розгляд таких тем як причини і сприятливі фактори для виникнення насильства, статус і влада, взаємодія і залежність один від одного жертви і кривдника, вплив насильства в цілому на суспільство, а також практичні інструменти використання EMAP для протидії насильству над жінками і дітьми).
  3. Реалізація власних тренінгових проектів та інформаційних кампаній у регіонах.
  4. Підсилюючий підхід, сенс якого полягає в тому, що наша діяльність впроваджувалася через призму ідеї «чоловіки самі страждають від нерівного розподілу влади в сім’ї, вони потрібні задля того, аби змінити ситуацію на краще, чоловіки прагнуть до цього і можуть це зробити!».

Після того своїми здобутками поділилися чоловіки – учасники проекту, які реалізовували інформаційні кампанії у м. Києві (Павло Матвієнко, «ПУД проти насильства»), Дніпропетровській (Олексій Харламов, «Чоловіки проти насильства»), Донецькій, (Олександр Дубіна, «Світ без війни – дім без насильства»), Одеській (Володимир Авдєєв, «Розмова по-чоловічому»), Харківській (Юрій Чумак, «Чоловіки не лупцюють»), та Черкаській (Руслан Герасимов, «Ветеран АТО – захисник своєї сім’ї») областях.

Вони не тільки відповіли на запитання модераторки та учасників заходу, але й влаштували галерею своїх інформаційних кампаній, на якій представили фотографії, буклети та брошури, відеоролики та інші інформаційні матеріали.

І здійснена за проектом робота була високо оцінена учасниками круглого столу, які підмітили в такому досвіді зачаток дуже ефективного мережевого об’єднання, певного всеукраїнського ресурсного центру з роботи щодо запобігання домашньому насильству серед чоловіків.

А Перший секретар, референт з питань зовнішньої політики і політики безпеки Посольства ФРН в Україні Флоріан Поеттер заявив, що він радий, що Міністерство закордонних справ Німеччини підтримує такий проект, і підкреслив, що представлена робота є напрочуд важливою в ситуації, що склалася в Україні.

Наприкінці було проведено підведення підсумків у форматі мозкового штурму. Обговорювались питання того, які успішні практики можна і потрібно застосовувати для роботи на тему «Домашнє насильство» в превентивних формах і прямий роботі з кривдниками в конфліктних і постконфліктних регіонах – для зниження рівня домашнього насильства в представлених на круглому столі країнах. До речі, учасники запропонували розглядати превенцію домашньому насильству в контексті миротворчості, що цілком відповідає концепції проекту «Подолаємо наслідки війни разом».

Закриваючи круглий стіл, М. Слезачек відмітила:

– Дякую за щирість, за продуктивну та гарну роботу! На сьогодні не в усіх наших країн добрі стосунки, проте потрібно налагоджувати взаємостосунки між добрими людьми!

Зауважимо, що Міжнародний круглий стіл проходив у рамках проектного компоненту «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України» проекту «Подолаємо наслідки війни разом». Дана ініціатива реалізується німецькою організацією «DRA e.V.» спільно з українською організацією «Країна вільних людей» і шістьма іншими партнерами проекту з України, Грузії, Вірменії, Росії та Німеччини, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

 

PS: Нам вдалося поспілкуватися з 3-ма чоловіками, які приймали участь у проектному компоненті «Протидія домашньому насильству як слідству війни на Сході України». Ми їм задали 2 запитання:

  1. Чому Ви вирішили включитися в цей проект? У чому його значимість особисто для Вас?
  2. Які були труднощі в реалізації та які успіхи?

Руслан Герасимов, учасник АТО, м. Черкаси:

  1. Моєю мотивацією було допомогти бойовим товаришам повернутися до мирного життя. Мета – розбудова в Україні здорового суспільства. Здорового в сенсі того, щоб воно мало здоровий моральний та психологічний клімат, в першу чергу – в сім’ях. Адже я переконаний, що здорове суспільство – залог успішності країни.
  2. Певні скептицизм і замкнутість, викликані депресивним психологічним станом у значної частки цільової аудиторії. Вдало або невдало відпрацювали – дізнаємося в підсумку, а в нас на даний момент все в активному процесі.

Юрій Чумак, громадський активіст, м. Харків:

  1. Я й раніше працював за тематикою попередження насильства в сім’ї. Так, у 2009 – 2010 роках проводив на Харківщині тренінги з даного питання для працівників міліції. Але я бачив, що проблематика домашнього насильства постала останніми роками ще більш гостро. Тому вирішив включитися в дану програму, аби внести власну лепту в таку важливу справу.
  2. Певні труднощі виникали, коли доводилося пояснювати сенс наших тренінгів та інформаційної кампанії. Іноді нас перепитували, чому ми не працюємо з жінками, тоді доводилося роз’яснювати, що ми спрямували свою роботу саме на превенцію насильству, акцентуючи увагу на тому, що на ділі сильні, впливові, відповідальні, мужні чоловіки не кривдять своїх рідних. А успіхом вважаю те, що наша інформаційна кампанія, незважаючи на те, що офіційно її строки вже закінчилися, продовжує працювати. Приміром, днями радниця з гендерних питань губернатора Харківської області Юлія Сєдая повідомила, що знятий нами відеоролик «Чоловіки не лупцюють» будуть транслювати на Південній залізниці та під час футбольних матчів на Харківщині.

Олексій Харламов, вимушений переселенець, м. Дніпро:

  1. Починати необхідно завжди з себе, зі свого двору, свого будинку. Хочеш змінити світ – змінюйся сам! Тому я відразу відгукнувся на запит цього проекту. Щоб нести вирішення проблеми домашнього насильства в суспільство, необхідно самому її розуміти, саме тоді людина зможе відверто і чесно боротися.
  2. Я – член Паралімпійської збірної України, треную людей з інвалідністю, але спробувати себе в якості тренера-фасилітатора для мене було викликом. Я знаю, що і як говорити своїм спортсменам на тренуванні, але тут відчував себе «першокласником». Тому на перших тренінгах було важко. Але наші тренери розставили «по поличках» все те, що до цього нам здавалося простою буденністю… Під час діяльності за проектом познайомився з новими людьми, з одним з яких – Валентином Ушичем – ми й провели інформаційну кампанію на доволі високому рівні. Успіхом є розуміння того, що ця тема цікава для суспільства, адже ми бачили гарний зворотний зв’язок. Я хотів би займатися протидією домашньому насильству все своє життя. І все ж мрію про ті часи, коли до мене приходитимуть мої онуки або правнуки і запитуватимуть: як ви жили в тому жахливому суспільстві, де було стільки насильства? Для мене важливо стояти біля витоків цих змін!

 

Георгій Кобзар