Select Page

Чому в світі так мало хорошого? – На те воно й хороше – його забагато не буває
Дмитро Лавриненко

На Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA у Києві цього року фільм «Вєаюфром» харків’янина Дмитра Лавриненка здобув головний приз у номінації «DOCU/Україна».

Під час Мандрівного Docudays UA на Харківщині цю стрічку мали змогу побачити мешканці міста Чугуєва (5 грудня) та студенти Української академії лідерства (6 грудня).

У Чугуєві Дмитра знають як автора крутецького відеоролика, знятого цьогоріч до 380-річчя міста. Однак, через епідемію грипу та погану погоду, глядачів на показі «Вєаюфром» у Молодіжному хабі «City» було небагато. Але ті, що прийшли, явно не пошкодували: подивилися класний фільм і в якості бонусу отримали душевне спілкування з режисером.

Натомість, в УАЛ – Харків зібрався повний зал молодих людей, охочих до нових ідей та вражень. І, коли після закінчення перегляду стрічки на секунду запанувала тиша, я спочатку запанікував. Але буквально через мить приміщення розірвали бурхливі оплески…

Д. Лавриненко ґрунтовно та спокійно відповідав на питання юних інтелектуалів, докладно розповідав про зйомки фільму та долю головного герою.

Так, режисер повідав, що Євген – його сусід та знайомий, людина дуже цікава й неординарна. З одного боку, страждає ностальгією за всім радянським, збирає усіляке барахло часів СРСР, для цього навіть влаштувався працювати двірником – знайшов для свого хобі «роботу під прикриттям». А з іншого – має «зелену карту» США, ним рухає вольниця, жага до життя, така собі анархія. Євген виховувався матір’ю, яка має авторитарний характер і, можливо, через це він зневажливо ставиться до жінок. І в той же час весь час шукає собі жінку, яка б змогла його зрозуміти. Євген любить знімати всілякі цікавинки на свою відеокамеру, а Дмитро вирішив знімати самого Євгена.

Відгуки до стрічки, як у Чугуєві, так і в Харкові, були різними, але здебільшого позитивними:

Денис, громадський активіст, м. Чугуїв:
– У Вашого героя немає рамок, масок, він повністю відкритий, чим і відлякує багатьох. Втім, мені він сподобався саме цим.

Олександра, студентка УАЛ, м. Миколаїв:
– Я таких фільмів раніше ніколи не бачила: щоб я одночасно і соромилася, і сміялася, і тішилася. Дякую Вам!

Анюта, студентка УАЛ, м. Люботин:
– Було дуже приємно дивитися на те, що, в принципі, не дуже приємно.

Дарина, студентка УАЛ, м. Бердичев:
– Певна, що режисер зняв цю документальну трагікомедію не просто так, а задля того, щоб ми подумали, подивилися під іншим кутом, спробували знайти сенс.

І сам режисер на запитання про головну ідею фільму зауважив, що це – колективний портрет сучасності. Євген, який однією ногою лишився в СРСР, а іншою намагається крокувати на Захід, уособлює собою певний зріз нашого суспільства. Якому слід позбутися мотлоху минулого, щоб просуватися далі, до цивілізованого майбутнього.

DSC05111

Юрій Чумак

Фото автора