Select Page

«Чому переселенці не хочуть працювати?», «Переселенец украл у товарища 80 тыс. грн», – подібними заголовками рясніють вітчизняні видання останнім часом.

У даному випадку ми маємо приклади використання мови ворожнечі.

Мова ворожнечі (англ. «hate speech»), за визначенням організації «Міжнародна Амністія» – це будь-яке вираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Її поширення фактично є проявом дискримінаційного відношення до певних груп та категорій осіб. І може спричинити конфлікти та агресію.

Саме питанням того, як вирізняти «мову ворожнечі» та як, заради розбудови миру, запобігати її використанню, був присвячений семінар-тренінг для громадських активістів, журналістів та блогерів, що відбувся 2 вересня 2017 року в «Kharkiv Today».

Тренером виступив Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт з питань попередження ксенофобії, член правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України, колишній регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по Харківській області. У співпраці з Харківською правозахисною групою він здійснював моніторинг порушень прав людини на ґрунті расизму та дискримінації на Слобожанщині.

Як підкреслив експерт, мова ворожнечі оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи, нівелюючи при цьому індивідуальність людини.

Учасники тренінгу дізналися, що об’єктами ксенофобії, в тому числі і мови ворожнечі як її прояву, можуть виступати різноманітні особи або групи, обрані за такими критеріями розрізнення: етнічні (раса, нація), регіональні (наприклад, прояви ксенофобії на основі розподілу на східну і західну Україну), лінгвістичні (наприклад, прояви ксенофобії на основі виділення груп російськомовних та українськомовних українців), приналежність до маргінальних груп (наприклад, прояви ксенофобії до осіб без місця проживання, хворих на алкоголізм, СНІД, наркоманію тощо), сексуальна орієнтація тощо.

З умовною долею відносності, можна виділити види мови ворожнечі, поділивши їх за спектром поширення (публічна та непублічна) та за ступенем жорсткості (можна сказати – суспільної небезпечності): від відвертих закликів до насилля та дискримінації до обмовлень та незначних порушень коректності (жорстка, середня, м’яка).

Існує і ст. 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», що встановлює кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Однак у ході обговорення учасники дійшли висновків, що у більшості випадків мова ворожнечі є скоріше не правопорушенням, що підпадає під кримінальну, адміністративну чи цивільну відповідальність, її використання є наслідком невміння чи нездатності передчувати реакцію тих, до кого спрямовані газетні чи телевізійні матеріали.

На практиці було розглянуто кілька таких випадків з реальних «кейсів», проведено вправи на чутливість щодо «мови ворожнечі», розглянуто «рецепти» стосовно її попередження.

Захід було організовано «Карітас Харків», у рамках реалізації проекту «Об’єднуючи людей заради розбудови миру» за підтримки Caritas Germany та GFFО.

http://caritas.kharkiv.ua/2017.09/zarady-rozbudovy-myru-zapobigayemo-movi-vorozhnechi/