Сексуальне насильство над дітьми в інтернеті може проявлятися по-різному, починаючи від небажаних розмов на інтимні теми чи пропозицій близькості, надсилання незнайомцями відвертих фото/відео та прохань поділитися своїми, до поширення таких матеріалів, погроз або шантажу з метою подальших сексуальних дій чи експлуатації, у тому числі, наживо.
Наскільки ця проблема близька окремо взятій сім’ї чи громаді? Що робити, якщо є підозра, що це могло статися з вашою дитиною, або якщо ви побачили контент зі сценами сексуального насилля над дітьми у мережі? Чи розслідуються такі злочини і хто відповідальний за протидію?
Ці та інші питання обговорювали 23 жовтня на всеукраїнській онлайн-дискусії в межах інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей» – спільної ініціативи ГО «Докудейз» та ВГО «Магнолія», – під час 21 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Сексуальне насильство над дітьми в інтернеті це проблема, що торкнулася без винятку всіх країн. Згідно з останнім дослідженням Глобального інституту безпеки дітей Childlight Единбурзького університету, постраждалими від дій зловмисників щороку стають понад 300 млн дітей, а це кожна 8 дитина у світі. Кількість чоловіків, які визнали, що вчиняли онлайн-насилля над дітьми (11% у США, 7% у Великобританії), або хотіли би зробити фізично, якби знали, що це залишиться в таємниці, – вражає.
За даними міжнародної асоціації INHOPE – мережі гарячих ліній, що на сьогодні об’єднує 54 країни, – у 2020 році в Україні почав стрімко зростати хостинг матеріалів сексуального насилля над дітьми, за два роки зріс майже у шість разів. І станом на кінець 2022 за кількістю розміщених в інтернеті відповідних матеріалів ми посідали 5 місце у світі.
«Основними причинами тоді називали дешеві хостинг-послуги, слабкий контроль за інтернет-платформами і, звісно ж, недостатню регуляцію. Не останню роль відіграла й повномасштабна війна, – каже Олексій Сидоренко, керівник напряму протидії насильству над дітьми ВГО «Магнолія». – Однак, хочу сказати, що останні два роки наша країна не стояла на місці та зробила значні кроки для подолання цієї проблеми».
На початку 2024 Україна долучилася до INHOPE і запустила гарячу лінію stopcrime.ua. Це портал, створений «Магнолією», куди можна повідомити про вчинення будь-якого злочину над дитиною, в тому числі сексуального насильства в інтернеті – для цього достатньо лише надіслати посилання на підозрілі матеріали (анонімно).
«За 8 місяців роботи платформи наші аналітики встигли проаналізувати 2029 повідомлень, із них у 742 було підтверджено наявність шкідливого контенту – вони були передані до департаменту кіберполіції України для подальшого блокування та розслідування злочинів, а також переадресовані до інших країн-членів асоціації, де хостилися шкідливі матеріали, та їхніх правоохоронних органів.
Якщо аналізувати усі вище вказані цифри, ми розуміємо, що проблема, зокрема для України, дуже актуальна. І тут заклик єдиний: не бути байдужими і повідомляти, якщо натрапили на такий контент в мережі», – говорить Олексій.
Власне, що ми маємо на увазі, коли говоримо про матеріали сексуального насилля над дітьми? Як пояснила Мар’яна Гевко – психологиня центру захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства за моделлю «Барнахус», експертка МГО «Міжнародний центр розвитку і лідерства» та проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB, мова про реальні, а також згенеровані комп’ютером фото й відео будь-яких дій сексуального характеру за участі дитини або в її присутності. Саме ж поняття сексуального насилля онлайн також має свою специфіку.
«Будь-які дії інтимного характеру стосовно дитини – це є насилля, тому що це завжди дисбаланс сил і діти насправді на таке не дають згоди: коли доросла людина шляхом встановлення довірливих стосунків, шляхом маніпуляцій, погроз, шантажу досягає певних цілей, які приносять психологічну, або й фізичну шкоду дитині – це є насильство, – пояснює експертка. – Дорослі не мають права і не повинні просто так спілкуватися з дитиною на інтимні теми (якщо це не просвіта, якщо спілкується не педагог,який має відповідну освіту й кваліфікацію). Ніхто не має права просити дитину надіслати фото або відео оголених частин тіла, «скидати» дитині відео чи фото сексуального характеру. Тим часом діти можуть взагалі не усвідомлювати, що з ними відбувається, навіть заперечувати, що це було насилля, зловмисники можуть казати, що «вони не опирались» і так відбувається нормалізація таких дій дорослих і поширюється далі. Поширений у колах неосвічених людей аргумент: дитина сама винна, для чого погоджувалася на це дивитися.
Ще одна ілюзія – «з моєю дитиною такого точно не трапиться», «в нашій громаді такого точно бути не може». На жаль, потенційно це може статися з будь-якою дитиною, незалежно від того, наскільки добре вона вихована, або обізнана щодо можливих небезпек. Існує дуже багато психологічних причин, чому діти потрапляють на гачок зловмисників», – каже Мар’яна.
Мар’яна Гевко зазначила, що насправді ми навіть не здогадуємося, скільки дітей переживають подібний досвід, адже більшість із них про це не говорять, а відповідні індикатори є малопомітними.
Сексуальне насильство можливе як щодо дівчаток, так і щодо хлопчиків, і з останніми ситуація ще складніша: вони ще рідше ідентифікують це як насилля та комусь розповідають. Окремий аспект – сексуальне насильство в інтернеті, здійснене дітьми один щодо одного.
«Коли нам стає відомо про факти насильства щодо неповнолітнього/-ньої, ми зобов’язані звернутися до поліції та пояснити необхідність цього дитині. Найкраще це робити через лінію “102”, – ділиться досвідом психологиня. – Зараз Україна рухається в напрямку реалізації європейських стандартів правосуддя, дружнього до дитини, захисту дітей в процесі правосуддя. Відповідно всі справи щодо дітей, які потерпіли або стали свідками насильства, внесені до ЄРДР, розслідуються з посиленою увагою, чого не було ще два роки тому, є випадки, коли відкривають заново справи. Тому шанси захистити наших дітей є достатньо великими. Важливо їм вірити, реагувати і повідомляти, це основне», – підсумувала Мар’яна Гевко.
«Проблема полягає, зокрема, і в тому, що вже минула майже чверть 21-го століття, а в Україні досі немає ні уроків статевого виховання, ні сексуальної освіти, – каже Юрій Чумак, правозахисник, регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA у Харківській та Черкаській областях. – Діти знайомляться з темою сексу з інтернету, порносайтів або від таких же, як і вони, дітей. Про це не говорять у школі, більшість батьків не говорять про це зі своїми дітьми і тому не дивно, що діти також нічого не розповідають батькам, бо вони не бачать в них людей, яким можна це довірити і до кого можна звернутися за порадою».
За словами Юрія Чумака, цьогорічний Мандрівний фестиваль має дуже хороший інструмент – документальну стрічку «У сітях» (реж. Барбора Халупова, Віт Клусак), де три дорослі актриси задля експерименту вдають із себе дванадцятирічних дівчат і у спеціально створених копіях своїх дитячих кімнат під запис кінокамер спілкуються з різними чоловіками, які самі знаходять їх і наполегливо знайомляться. Покази цього фільму та обговорення з експерт(к)ами допоможуть відкрити й донести проблему сексуального насильства над дітьми в інтернеті до батьків, освітян і всіх, хто працює з дітьми. Напередодні дискусії учасники та учасниці також мали можливість переглянути фільм онлайн.
До кінця листопада правозахисні заходи, присвячені темі інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», відбудуться в багатьох регіонах, де побуває фестиваль, а далі продовжаться у кіноклубах Docudays UA, яких нині налічується понад 450.
«І Мандрівний фестиваль, і мережа DOCU/CLUB намагаються створити середовище безпеки і прийняття, де можна ділитися своїми думками, де можна говорити про важливе , не боятися бути засудженим і отримати допомогу, – додає Ольга Бабчук, модераторка дискусії, комунікаційна менеджерка мережі Кіноклубів Docudays UA. – Я думаю, що наша велика всеукраїнська спільнота підштовхне суспільство до того, щоб ми нарешті почали долати проблему сексуального насильства в інтернеті. Бо що є важливішим, ніж наші діти, їхнє щасливе життя і майбутнє?»
Наші спікери та спікерки поділилися таким об’ємом важливої інформації, що не вмістити на сторінку. Тож дивіться розмову повністю, занотовуйте, осмислюйте, вчіться говорити з дітьми та їх чути.
Нагадаємо, що 21 Мандрівний Docudays UA подорожуватиме Україною до 30 листопада у комбінованому офлайн та онлайн-форматах – із показами кращих фільмів з програми титульного фестивалю, правозахисними дискусіями, «живими бібліотеками», спецподіями, а також заходами інформаційної кампанії щодо протидії сексуальному насильству над дітьми в мережі з демонстрацією стрічки «У сітях».Слідкуйте за нашими анонсами на сайті, сторінці Мандрівного у фейсбуці та приходьте на фестиваль, щоб дивитися талановите документальне кіно і говорити про важливе.
21 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Королівства Нідерландів в Україні та International Media Support.Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть виключно її автор(к)и.Інформаційні партнери: Медіаплатформа «Вгору», Ресурсний центр ГУРТ.
Документальні стрічки вітчизняних режисерів уже були представлені на багатьох міжнародних фестивалях, зокрема на Канадському фестивалі документального кіно Hot Docs. Україною тур розпочався з Чугуєва, а далі організатори планують презентувати фільми «Гості з Харкова» та «89 днів» й інші документальні стрічки у понад двадцяти містах Харківщини, Сумщини, Закарпаття та в інших областях.
Доволі цікавий формат показів короткометражок пропонують організатори проєкту «Сила правди» від «Babylon’13», найбільшого кінооб’єднання документалістів України. Це не лише показ кіно, а й можливість стати частиною важливої дискусії, почути голоси представників української кіноспільноти, поділитися своїми думками.
Першим глядачі подивилися фільм режисера Павла Дорогого «89 днів». Сюжет розповідає про життя тисяч харків’ян, які знайшли порятунок на станціях метрополітену в перші дні рашистських нещадних обстрілів міста. Майже три місяці простір у підземці та вагони потягів були поділені на сімейні притулки. Подолати складнощі пристосування у своєрідному гуртожитку та організувати найпростіші побутові умови вдалося, мабуть, завдяки прагненню кожного у будь-яких обставинах залишатися людиною.
Цей фільм, звісно, нагадав чугуївцям початок повномасштабного вторгнення, коли й вони ховалися, де тільки могли: у підвалах будинків, у холодних погребах. Поспіхом були пристосовані й громадські укриття, щоб містяни могли там хоч якось притулитися. Глядачі з цікавістю послухали розповідь пана Павла, як створювалася стрічка про життя в метро, а відтак поділилися своїми спогадами.
Треба віддати належне нашій Чугуївській міській військовій адміністрації — її працівники не сиділи склавши руки два з половиною роки, а подбали, за підтримки міжнародних донорів, про створення безпечних просторів, де у людей різного віку є змога змістовно провести час у комфортних умовах, поспілкуватися, а найголовніше — сховатися під час обстрілів.
Події, які зафільмувала документалістка Галина Лаврінець у стрічці «Гості з Харкова», також відгукувалися у спогадах багатьох глядачів. Адже перипетії життя в евакуації переселенців з Харкова дуже схожі на ті, з якими стикаються люди, що вимушено покинули свої оселі через військову агресію рф.
До болю зворушливий епізод, коли жінка, що виїхала з родиною до Полтавщини, спілкуючись відеозв’язком, вдивляється в картинку рідного міста. Її погляд зосереджується на кожній дрібниці, а очі наповнюються слізьми. Вона та її рідні живуть надією повернутися додому. Тим часом, поки наші доблесні воїни гнали ворога подалі, переселенці якось пристосовувалися жити у зовсім не звичних для них умовах, про які вони раніше й гадки не мали. І, як бачимо, не без кумедних історій проходило життя-буття гостей з мегаполісу в сільській місцевості.
Долучитися до дискусії після перегляду другого фільму було чимало охочих. Хтось побачив себе в героях стрічки, а комусь важливо було розказати про інші перешкоди та проблеми, з якими стикаються люди зі статусом тимчасово переміщеної особи. Звісно, у кого такий статус тимчасовий, ця історія, хоч якою б вона була, ще може вважатися з добрим завершенням. До речі, Чугуїв прийняв майже дванадцять тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але хто може знати, скільки стане таких ВПО, яким нема куди повернутися, бо їхні домівки й далі знищують російські варвари. Цим людям доведеться соціалізуватися там, де вони опинилися через сумнозвісні обставини.
Мета проєкту «Сила правди» від «Babylon’13», що реалізовується за підтримки IREX, не тільки зафіксувати і показати дійсність у часи лихоліття війни, а й дослідити, через що виникають складнощі у взаєминах між громадянами, аби допомогти українцям розібратися, де справжній ворог підступно діє на знищення нашої єдності.
Досягти цієї мети, як вважають організатори та засновники проєкту, і з ними неможливо не погодитися, реально тільки завдяки такому відвертому, живому спілкуванню, яке дійсно стало подією і для містян, і для гостей Чугуївської громади.
Насправді невимушена атмосфера заходу сприяла й подальшим розмовам між присутніми, тож гості та організатори ще довго обговорювали важливі для всіх теми.
Це підкреслює значущість ініціатив у реалізації проєкту «Сила правди» від «Babylon’13»! Тож можна щиро подякувати керівникові кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!», добре відомому землякам правозахисникові Юрію Чумаку за знайомство чугуївців з документалістами Галиною Лаврінець та Павлом Дорогим, керівницею проєкту Іванною Хіцінською та іншими гостями громади.
Документальну стрічку «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» з репертуару Мандрівного міжнародного фестивалю Docudays UA було представлене 5 грудня, у Міжнародний день волонтера, у Чугуєві. Кінопоказ, з міркувань безпеки, відбувався в одному з укриттів міста.
На початку заходу представник командування 14-ї окремої механізованої бригади вручив відзнаку волонтеру Олегу Майбороді за допомогу Збройним Силам України. А секретар Чугуївської міської ради Євгеній Резченко з нагоди Дня волонтера вручив подяки регіональному координатору Фестивалю Docudays UA в Харківській області Юрію Чумаку та героїні документального фільму «Король Лір…» Юлії Горєлковій – за популяризацію і розвиток документального кіно та активну громадянську позицію.
А потім, власне, відбувся сам перегляд документальної стрічки, яка оповідає дивовижну історію про те, як в Ужгороді під час війни вирішили поставити легендарну п’єсу Шекспіра «Король Лір» силами акторів-аматорів з числа вимушених переселенців. Однією з таких акторок і стала Юлія Горєлкова, яка пройшла відповідний кастинг та зіграла у виставі молодшу доньку короля Ліра принцесу Корделію.
Глядачі та глядачки, затамувавши подих, споглядали на екрані живі історії людей, яких війна змусила покинути власні домівки та шукати прихистку на Заході України. Операторська камера показувала й наслідки рашистської агресії, що окупанти залишили після себе в Ірпіні, Чернігові та Чугуєві. Одночасно розгорталася картина підготовки, репетицій та організації самої вистави «Король Лір», просякнутої ідеєю пошуку любові – навіть в умовах війни.
По завершенні кінопоказу розгорнулося жваве обговорення. Наводимо кілька цитат:
Світлана Лиманська, начальниця відділу у справах молоді та спорту Чугуївської міської ради:
– Незважаючи на те, що Юлія виглядає тендітною, вона є сильною особистістю. Попри багато труднощів у житті, вона призвичаїлась їх долати. Адже Юлія – борець. Вона допомагає іншим, займається спортом, дає мотивацію іншим людям. При цьому – вона прекрасна дружина та мати двох синів.
Сергій Лисенко, директор Чугуївського центру туризму та краєзнавства, колишній тренер Юлії Горєлкової:
– В Юлії є такий стрижень, який вона сама в себе виховала… У цьому фільмі показані наші друзі та наше місто. Особливо зачепили кадри з розбитим російською ракетою Будинком культури. Ми живемо навпроти та пережили всі ці обстріли своїми нутрощами. Вижили та розуміємо, що треба далі жити. І перечитувати «Короля Ліра»… А документальне кіно, звичайно, доносить нам правду – і про Голодомор, і про нинішню війну. Ми будемо й надалі його дивитися та ідентифікувати себе як українців.
Юлія Горєлкова:
– Я ще хочу додати про зйомки в зруйнованому Будинку культури в Чугуєві. Ви бачили, приміром, там лежав чийсь фотоальбом. Це згадки щасливого життя вихованців численних гуртків, робота яких була жорстоко перервана з початком широкомасштабної війни. Мені було досить важко туди йти, але я знала, що фільм буде демонструватися закордоном. І для мене було важливо, щоб у різних країнах побачили правду – що з нами відбувається, з нашим містом. Для мене цей момент є найважливішим у цій стрічці.
Юрій Чумак:
– У репертуарі 20-го Мандрівного фестивалю Docudays UA 20 документальних фільмів. І більша частина з них – або вітчизняні, або зарубіжних режисерів, присвячені Україні. Я вважаю, що це важливо – документувати те, що зараз відбувається в нашій країні. Зауважу, що для мене – це велика честь показувати у своєму рідному місті кіно, однією з героїнь якого є мешканка Чугуєва. Власне, опосередковано і сам Чугуїв став «героєм» цієї стрічки. Наш Мандрівний фестиваль завжди проходить напередодні 10 грудня – Міжнародного дня прав людини. І дуже хочеться вірити, що наступний Фест Docudays UA відбуватиметься у мирній Україні, я привезу до Чугуєва нові документальні фільми, які ми будемо дивитися вже не у бомбосховищі.
Попри війну, ХХ ювілейний Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA подорожує країною. Зокрема, у Харківській та Черкаській областях фестиваль триватиме з 30 листопада по 12 грудня. Центральна тема 20 Docudays UA – «Образ майбутнього» – це те, що нам варто уявляти і починати втілювати вже зараз. Це розмова про справедливість – невідворотнє покарання винних у воєнних злочинах, документування свідчень їхніх жертв і руйнувань. І про відбудову після нашої Перемоги.
Подробиці розповіли представниця Харківської правозахисної групи, регіональна координаторка Мандрівного фестивалю Docudays UA в Харківській області Ольга Солапанова та голова «Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA в Харківській та Черкаській областях Юрій Чумак у Харківському прес-клубі.
Усього в програмі цьогорічного Мандрівного фестивалю 20 документальних стрічок із 13 країн світу: України, Швейцарії, Франції, Бельгії, Німеччини, Польщі, Італії, Данії, Чехії, Ірландії, Великої Британії, США, Канади. 8 українських та 12 зарубіжних стрічок, 10 повнометражних і 10 короткометражних. При цьому 6 фільмів міжнародного авторства мають спільне коріння з нашим контекстом.
Важливо, що значна частка фільмів пов’язані саме з Харківською та Черкаською областями
– Є фільм Максима Лукашова, який називається «Друге дихання», – розповідає Юрій Чумак. – Максим народився у Черкасах і зняв фільм про перші тижні війни, про діяльність волонтерів у Чернігові. На жаль, ми не зможемо запросити Максима Лукашова на зустріч із глядачами, бо він нині воює у ЗСУ, до речі, як і головний герой його картини. Але ми обов’язково покажемо фільм 5 грудня у День волонтера у черкаському хабі «Халабуда», який евакуювався з Маріуполя.
Спеціальною подією є покази стрічки «Нескорений Херсон» від партнера Docudays UA – Медіаплатформи «Вгору».
— Це фільм про мужніх херсонців, які окупантів зустрічали протестними пікетами, витримали місяці окупації, а потім радісно зустрічали ЗСУ, – наголосив Юрій Чумак. – І коли фільм був майже готовий, сталася страшна трагедія на Каховській ГЕС і епілогом картини стали події, які ніхто передбачити не міг. І вони теж увійшли до стрічки.
Довідка «Громади»
Фотографії кореспондента «Вгору» Олександра Корнякова з херсонських протестів проти російської окупації облетіли відомі світові інформаційні агенції – Reuters, The Times, The Guardian, BBC, Aljazeera та багато інших. Світ побачив те, що відбувається у Херсоні, саме очима Олександра.
— Фотовиставку «Нескорений Херсон, що пройшла 17 містах України, побачили понад 20 тисяч відвідувачів. Свого часу ми показували у хабі «Всі свої» фотовиставку фоторепортера Олександра Корнякова. І мені кажуть: як же так? Фотовиставку привіз, а фільм не привезеш? І ми покажемо фільм «Нескорений Херсон» 1 грудня у тому самому приміщенні, що й фотовиставку. Онлайн к нам приєднається команда фільму.
Юрій Чумак звертає увагу, що велика кількість вітчизняних фільмів є своєрідною родзинкою фестивалю та є можливість запросити режисерів та режисерок.
Існує також фільм «В Україні», який зняли польські режисери. Показ його запланувати в Харкові і є висока ймовірність, що принаймні один із творців фільму приєднатися до нас онлайн.
Ольга Солапанова вже переглянула всі фестивальні фільми. І серед тих, які справили найбільше враження, називає «Зерна голоду. Україна 1933». Його особливість у тому, що він повністю складається із архівних кадрів.
Їй також дуже сподобався фільм «Юний Платон».
– Мені здається, він дуже близький нам, – каже Ольга, – тому що стрічка розповідає про директора школи на території збройного конфлікту. І тоді педагог через відкриття дітям філософії допомагає їм зрозуміти та відчути себе та інших. І тим самим він спонукає дітей не йти шляхом злочинності та наркоманії, які поширені в регіоні.
— Цьогорічний Docudays UA – ювілейний, і було б просто нечесно, якщо б він не «замандрував» до Харкова – міста, в якому фестиваль фактично народився, – зазначила Ольга Солопанова. – Тому Мандрівний у Харкові відбудеться, часто офлайн і з відкритими подіями.
Окрім показів фільмів, на подіях будемо проводити обговорення стрічок, дискусії з проблем, що порушуються у фільмах або мають бути підняті в громаді. Також організуємо майстер-класи, тренінги і найголовніше – зустрічі з режисер(к)ами!
Незвичайною подією стане захід, присвячений інклюзії: під час нього буде проведений тренінг, де гості зможуть наочно зрозуміти важливість елементів інклюзії, а також навчитись допомагати людям, що мають інвалідність.
А другий незвичний захід присвячений освіті, його особливість у тому, що цільова авдиторія починається з 6 років. До цієї події доєднається благодійний реабілітаційний центр «Kinder Velt», щоб провести терапевтичне заняття з дітьми та показати батькам нові шляхи для гарної комунікації в родині.
Ці дві події виокремлюються своєю однозначною практичною користю, проте, насправді кожна подія буде корисна глядачам, адже ми будемо завжди намагатися подивитися на тему обговорення під різними кутами й відкрити для себе нову точку зору.
Центр «ДУМА» цього року вдруге організовує кінопокази Мандрівного фестивалю як на Харківщині, так і на Черкащині. Це, в основному, будуть виїзди до невеликих міст/містечок та заходи у молодіжних центрах і хабах.
Важливо, що документальні фільми подивляться й курсанти/ки Харківського національного університету внутрішніх справ, працівники та клієнти філій Центру пробації 2-х областей, а також персонал і засуджені виправних установ, що підпорядковані Північно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань.
Білий лист – до такого образу звернувся Юрій Чумак, описуючи наше майбутнє після Перемоги. І кожен з нас може написати або намалювати на цьому аркуші свої барвисті уявлення, уподобання та мрії.
За подіями Мандрівного фестивалю Docudays UA! можна стежиті на FB-сторінці.
Напередодні Дня Гідності та Свободи й у рамках відзначення першої річниці деокупації м. Херсона мешканців Переяславської міської територіальної громади запросили до безкоштовного перегляду документального фільму «Нескорений Херсон», який по обіді понеділка, 20 листопада, відбувся в 2-му корпусі КЗ «Переяславський ЦКМ». На презентації були й кореспонденти Proslav.
На початку кінопоказу до кількох десятків присутніх у залі учнів закладів середньої освіти Переяславської громади, студентів та охочих містян звернувся адміністратор Молодіжного центру «Зустріч», переселенець з Херсонщини Денис Скрипець. Він поділився власною історією перебування на окупованій Херсонщині. Зазначив, що має велику честь бути співініціатором показу цієї важливої стрічки для мешканців нашої громади.
Фільм був представлений пересувним кіноклубом Docudays UA «ДУМАй!». Про його діяльність учасникам зустрічі розповів Юрій Чумак. Підкреслив, що мережа DOCU/CLUB, яка виросла з Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA, спрямована на підвищення обізнаності про права людини та вільний доступ громадян України до кращої документалістики з усього світу. За допомогою фільмів та дискусій кіноклуби Docudays UA, серед іншого, формують в українському суспільстві розуміння людської гідності як найвищої цінності, розвивають громадянський активізм та формують активне громадянське суспільство.
Нині мережа налічує близько 500 кіноклубів, які працюють як самостійні ініціативі групи при громадських, державних та комунальних установах по всій Україні. Упродовж 2022 року і цьогоріч, попри виклики воєнного стану, діяльність відновили понад 160 кіноклубів. У колекції Мережі DOCU/CLUB більше 130 стрічок з медіатеки Міжнародного фестивалю Docudays UA, серед яких призери Sundance Film Festival, Sheffield Doc/Fest, Watch Docs та інших знакових фестивалів.
Надалі відбувався безпосередній перегляд стрічки «Нескорений Херсон». Її героями стали журналісти медіаплатформи «Вгору», які фіксували все, що відбувалося в місті протягом півтора року від захоплення російськими військовими обласного центру: мітинги херсонців, окупацію та звільнення рідного міста, затоплення його через підрив Каховської ГЕС і щоденні обстріли. Унікальні кадри документального фільму показують, якими були для Херсона та його жителів ці тяжкі дні, в яких умовах та з якими ризиками довелося працювати журналістам. Кадри зібрав воєдино режисер Устин Данчук. Герої цієї стрічки – фотокореспондент Олександр Корняков, журналістки Ліза Жарких та Ірина Ухваріна, директорка Ілона Коротіцина. Вони не припиняли роботу після захоплення міста росіянами, були активними учасниками мітингів, інформували про події в Херсоні. Певна частина стрічки присвячена самовідданій боротьбі херсонців, які виходили на мирні акції протестів, аби чинити опір російській пропаганді та показати окупантам, що з квітами та триколорним ганчір’ям їх тут ніхто не чекав. У фільмі використані фото та відеоматеріали фотокореспондента «Вгору» Олександра Корнякова. Видається, саме вони й відкривають для всього світу реалії життя в Херсоні під час війни – світ, фактично, й бачив окупацію Херсона через об’єктив Корнякова. Також, забігаючи наперед, саме його робота справила найбільше враження на тих, хто поділився думками про побачене опісля перегляду.
Як дізналися глядачі з 72-хвилинного фільму, частина журналістів прийняла рішення лишитись в окупації й продовжувати свою роботу. хтось перебував у місті аж до звільнення, комусь довелось виїхати. Чоловіки та жінки, ризикуючи життям, збирали матеріали, фіксували на фото та відео все, що відбувалось в окупованому місті, збирали докази воєнних злочинів рф, яка, за допомогою своїх проксі, тероризувала місцеве мирне населення. Важливо, що де б не перебували члени команди, попри постійну загрозу рідному місту, вони не втрачають оптимізму, вірять у перемогу та працюють, демонструючи Україні та світу, що Херсон живий і буде жити. «Нескорений Херсон» – це стрічка про любов до рідного міста.
Як розповів після зустрічі режисер стрічки Устин Данчук, концепція фільму складалась з декількох частин, у кожній з яких є маленькі історії, які близькі кожному херсонцю. Події, які зображені у стрічці, розбили на сезони: весна 2022 року, літо, осінь та зима. А також, як епілог наприкінці, до фільму увійшли події, що відбувались після підриву греблі Каховської ГЕС у цьому році.
Наразі творці фільму планують покази в різних містах України, відкриті до співпраці. Кажуть, у вільному інтернет-доступі стрічка наразі не викладатиметься. Фільм також буде подаватись на міжнародні фестивалі документального кіно.
Після перегляду фільму глядачі могли висловити свої емоції. Слід зазначити, що, окрім присутніх у залі переяславців, фільм, за допомогою інтернету та zoom-підключення, дивилися й мешканці Херсонщини – учні та колеги Дениса. Люди говорили про те, що з кадрами фільму пережили знову біль і страх, свідками яких були. Але через усю кінострічку іде думка – Херсон нескорений, перемога буде за нами. За відгуками школярів-переяславців стає зрозуміло, що вони дивилися із завмиранням кадри війни та історії херсонців. І, хай і не були безпосередніми очевидцями цих подій, як виявилося, багато знають про них.
Фінальні титри стрічки пройшли під палкі оплески присутніх, якими вони нагородили присутню в онлайн-режимі творчу групу на чолі з режисером Устином Данчуком, журналісткою Іриною Ухваріної, керівником пересувного кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрієм Чумаком. Безумовно, історія нескореного Херсона цього надвечір’я не залишила байдужим нікого з присутніх у залі.
Про їхню користь для суспільства та документальне кіно читайте в розмові з директоркою Департаменту з розвитку мереж Docudays UA Аллою Тютюнник:
«На сьогодні 167 кіноклубів відновили роботу, ще 143 відкрилося нових…
Розкажу вам про юриста Григорія Курачицького з Маріуполя, у нього там було два кіноклуби Docudays UA. Коли почали бомбити, він із родиною жив у підвалі. Електрики вже не було, їжі було мало, по воду треба було йти під пострілами й снарядами. Наприкінці березня 2022 року дружина й діти вже не могли заснути вночі від холоду і вибухів. Григорій кинув у машину найнеобхідніші речі і, пропри небезпеку, зважився виїхати з родиною. Через пів години подзвонив сусід і сказав, що від дому, звідки вони виїхали, уже нічого не залишилося – ракетна атака стерла все його минуле життя.
Уже в Дніпрі, у центрі для переселенців, Григорій починає допомагати: розвантажувати гуманітарку. І з дерев’яних палетів майструє лавки, стіл, під наметом ставить ноутбук і починає показувати документальне кіно. На прохання людей, він демонстрував фільми через день, а іноді й щодня. На сьогодні він відкрив у Дніпрі вже чотири кіноклуби. Це хіба не вражає?
Юрій Чумак із Харкова, правозахисник, минулого року, коли дуже бомбили Харків, пішов родину проводжати на потяг. Почався обстріл, родина не хотіла без нього їхати й він, у чому стояв, виїхав. Зараз він уже ментор у нашій Мережі, відкрив у Черкасах два кіноклуби й навчає новачків у різних містах і містечках в Україні створювати власні кіноклуби й захищати свої права та інтереси громад.
