У «Гончаренко центрі Черкаси» відбувся показ документального фільму «Абетка», присвячений 5-річчю діяльності освітнього та культурного простору.
Стрічку презентував правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак, який долучився до заходу в онлайні.
Після перегляду відбулося обговорення, під час якого глядачі/ки ділилися емоціями та власними роздумами. Говорили про те, що фільм насправді – не тільки про навчання під час війни, а й про гідність, можливості та право кожної людини реалізувати свій потенціал.
Окрему увагу приділили темі права на освіту. Обговорення допомогло зрозуміти: коли це право порушується, людина стає більш вразливою та обмеженою у виборі.
Практичною частиною зустрічі стала вправа «Освіта як міст». Учасники/ці зобразили шлях від «теперішнього себе» до «себе через кілька років» та визначили знання й навички, які можуть стати тим мостом до бажаного майбутнього.
І поділилися своїми враженнями:
«Я замислився, що освіта – це не просто атестат чи диплом, а шанс самому обирати, як жити».
«Мені сподобалася ідея, що освіта – це міст у майбутнє. Тепер думаю, які знання потрібні саме мені».
А керівниця «Гончаренко центру Черкаси» Анна Драч зауважила: «Фільм «Абетка» піднімає ключову тему – цінність освіти як основи свободи, гідності та можливості змінювати своє майбутнє. Для нас – це відображення місії – створювати простір для навчання й зростання. Кінопоказ став нагодою замислитися, як знання змінюють людей і громаду, адже освіта – це особиста абетка можливостей».
У Державному біотехнологічному університеті проведено зустріч із представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Харківській області Оленою Сібільовою, головним спеціалістом Відділу сприяння роботи регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Максимом Тупіковим та регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Юрієм Чумаком.
Щодо моніторингу дотримання прав вступників, які звертаються до університету з метою здобуття освіти із тимчасово окупованих територій, територій зони активних бойових дій та територій можливих бойових дій та роботи освітних Центрів «Донбас-Україна», «Крим-Україна».
Зустріч відбулася за ініціативи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Під час моніторингової зустрічі з відповідальним секретарем приймальної комісії ДБТУ Ксенією Калєнік і заступником відповідального секретаря – керівником освітніх центрів «Донбас-Україна» та «Крим-Україна» Андрієм Міленіним обговорені питання щодо діяльності освітніх центрів у 2025 році та підготовки до вступної кампанії у 2026 році.
Також були розглянуті проблемні питання, з якими стикається університет під час роботи зі вступниками з тимчасово окупованих територій.
Відмічено, що освітні центри «Донбас-Україна» та «Крим-Україна» виконують свої функції, надано рекомендації щодо підготовки освітніх центрів до наступного етапу роботи під час вступної кампанії – 2026.
Наприкінці зустрічі наголошено щодо важливості співпраці між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та закладами вищої освіти з метою забезпечення рівних можливостей доступу до освіти для всіх громадян України, незалежно від їхнього місця проживання чи життєвих обставин.
У Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця працюють ефективно.
Моніторингова група Представництва Уповноваженого в Харківській області здійснила візит до Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця.
За результатами візиту встановлено:
▪️в освітніх центрах «Крим-Україна» та «Донбас-Україна» створені належні умови для вступу абітурієнтів із тимчасово окупованих територій України та зони активних бойових дій;
▪️для забезпечення їх діяльності визначено уповноважений заклад загальної середньої освіти – Харківський науковий ліцей-інтернат «Обдарованість» Харківської обласної ради;
▪️на офіційному вебсайті Університету функціонує окремий розділ «Вступнику» з вкладкою для вступників із окупованих територій України та зони активних бойових дій, де розміщено актуальну інформацію щодо роботи центрів, переліку документів, важливих дат та умов вступу.
Показники вступної кампанії 2025 року: понад 250 осіб звернулися за консультаціями і майже всі з них подали заяви.
Абітурієнти – мешканці Донецької, Харківської, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Сумської областей.
За результатами моніторингового візиту надано рекомендації щодо розміщення додаткової інформації на вебсайті Університету з метою покращення доступу до українського освітнього простору.
Освіта – це шлях до майбутнього. І цей шлях має залишатися відкритим для кожного українського абітурієнта, незалежно від місця проживання.
Команда молоді «Інноватори змін» Чугуївського опорного ліцею №6 провела онлайн-опитування серед підлітків громади на тему «СтопБулінг: скажи, як є!».
У ньому взяли участь 106 молодих людей віком від 10 до 18 років. Серед них 68,9% – жіночої статі та 31,1% – чоловічої.
На питання «Чи були Ви свідком булінгу в освітньому середовищі?» 30,2% відповіли «Так», а ще 38,7% вказали «Так, але дуже рідко». При цьому, на питання «Чи були Ви жертвою булінгу?» ствердно відповіли 32,1% опитаних. Отже, ці дані беззаперечно свідчать про гостроту проблематики булінгу в Чугуївській громаді!
Відповіді на питання «Який вид булінгу Ви найчастіше бачили/відчували?» розподілилися наступним чином:
— Психологічний (бойкот, погрози, принизливі жарти тощо) – 54,7%.
— Кібербулінг (приниження, знущання та переслідування за допомогою телефонного зв’язку, інтернету) – 28,3%.
— Фізичний (побиття, штовхання, підніжки тощо) – 12,3%.
— Сексуальний (прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, сексуальні погрози, жарти тощо) – 2,8%.
— Економічний (крадіжки, вимагання грошей, псування майна тощо) – 1,9%.
Питання «Чи розповідали Ви комусь про випадки булінгу?» передбачало можливість обрати кілька варіантів відповіді (тому загальний підсумок відсотків перевищує 100). Респонденти назвали такі:
— Так, друзям – 52,8%.
— Так, батькам – 46,2%.
— Так, вчителям – 10,4%.
— Так, повідомляв у поліцію – 1,9%.
— Ні, нікому – 30,2%.
Цифри доволі красномовні, вони показують, що до правоохоронців інформація про цькування у шкільному середовищі майже не доходить.
Наступне питання «В яких обставинах, за яких умов, ви були б готові розповісти дорослим/поліції про булінг?» було ключовим в опитуванні. Воно було відкритим, і відповіли на нього 80 юних респондентів/ок. Зауважимо, що сума відсотків і тут перевищує 100%, оскільки учасники/ці опитування могли називати кілька умов одночасно. Підлітки нерідко вказували не одну, а кілька причин, за яких він або вона готові повідомити про булінг. Тому відсотки відображають поширеність мотивів, а не чіткий поділ респондентів на окремі групи:
54% – готові звертатися лише тоді, коли є фізична загроза життю або здоров’ю
Найбільш поширена категорія. Підлітки готові звертатися, коли:
«б’ють», «є побиття, травми»;
«є пряма загроза життю або здоров’ю»;
«булінг перейшов усі межі»;
«є вимагання грошей»;
«фізичний, сексуальний булінг».
Висновок: булінг часто не сприймається як достатня причина для звернення, поки не стає небезпечним фізично.
15% – звертаються, якщо не можуть впоратися самостійно
Розповсюджені мотиви:
«коли не можу сам/сама припинити»;
«коли розмови з агресором не працюють»;
«якщо звернення до вчителя не допомогло».
Висновок: підлітки спочатку беруть відповідальність на себе, і лише після виснаження шукають допомоги.
12% – готові говорити, щоб захистити інших (свідки булінгу)
Чимало відповідей про готовність звернутися:
«якщо булінг відбувається щодо іншої людини»;
«якщо бачу несправедливість»;
«якщо жертва слабша або не може захиститися»;
«якщо кривдник системно булить інших».
Висновок: підліткам легше повідомляти про інших, ніж говорити за себе – це важливий ресурс для профілактики.
7% – за умови довіри, безпеки, анонімності
Чітко звучать умови:
«за умови анонімності»;
«якщо буду певна, що вислухають і реально допоможуть»;
«якщо це буде безпечно для мене»;
«при повній безпеці».
Висновок: головний бар’єр – страх наслідків і недовіра до системи реагування.
5% – у випадках кібербулінгу та загрози приватності
Окрема група відповідей:
«кібербулінг»;
«погрози розповсюдити особисту інформацію»;
«булінг, пов’язаний із сім’єю, місцем проживання, номером телефону».
Висновок: онлайн-булінг сприймається як особливо небезпечний, коли зачіпає приватність.
6% – вважають, що повідомляти треба завжди
Менша, але важлива група:
«завжди треба повідомляти»;
«у будь-яких обставинах»;
«без різниці – все одно розповіла б».
Висновок: є підлітки з високою правосвідомістю, на яких можна спиратися як на агентів змін.
8% – не готові звертатися за жодних умов (тривожна група)
Дуже важлива категорія:
«ні в яких випадках»;
«нема сенсу»;
«нікому»;
«я би відповів булінгом»;
«не можу / важко відповісти».
Висновок: це свідчить про:
досвід неефективної допомоги;
нормалізацію насильства;
або страх ще більшого погіршення ситуації.
Таким чином, ми бачимо, що:
— Понад 50% чугуївських підлітків готові говорити вголос про булінг лише тоді, коли вже є фізична загроза.
— Лише 6% мають внутрішню установку звертатися на ранніх етапах.
— Майже кожен десятий не бачить сенсу скаржитися взагалі.
— Важливими факторами задля того, аби повідомляти про булінг, є безпека, серйозність шкоди, довіра до дорослих і відсутність негативних наслідків для себе.
Все це напряму вказує на потребу профілактичних заходів, а не лише кризових реагувань. Тому «Інноватори змін» міркують про те, як провести в громаді ефективну та креативну правопросвітницьку кампанію в школах, спрямовану на запобігання булінгу.
P.S. Опитування проводилося в межах освітньої програми UActive, що впроваджується Благодійним фондом savED.
У навчально-науковому інституті №3 Харківського національного університету внутрішніх справ відбулася психолого-правова дискусія «Кібербулінг і сексуальний шантаж: нові виклики для безпеки людини».
Під час заходу учасники переглянули документальний фільм «Мій щоденник сексуального шантажу» з репертуару Мандрівного фестивалю Docudays UA та обговорили актуальні питання цифрової безпеки.
До обговорення долучився правозахисник, регіональний координатор Docudays UA на Харківщині Юрій Чумак.
Курсанти розглянули правові та психологічні аспекти проблеми, зокрема:
• відповідальність за кібербулінг і сексуальний шантаж згідно із законодавством України;
• дії правоохоронців щодо захисту постраждалих осіб;
• психологічний вплив на потерпілих — стрес, депресивні стани, суїцидальні думки;
• важливість цифрової гігієни та безпеки особистих даних.
Окрему увагу приділили темі рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, запобіганню дискримінації за ознакою статі та протидії гендерно зумовленому насильству.
Наприкінці зустрічі учасники отримали правові пам’ятки «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», підготовлені Docudays UA спільно з громадською організацією «Магнолія».
Мандрівний Docudays UA – це мандрівний фестиваль документального кіно, він охоплює всю Україну. Більшість заходів у рамках фестивалю є відкритими для всіх охочих. Глядачі мають можливість переглянути документальне кіно, долучитися до дискусій і взяти участь у тренінгах.
«Цьогорічна тема фестивалю – «Рідкісний ресурс». Хоча вона апелювала до угоди між Америкою та Україною, її головний сенс актуальний, як ніколи. Рідкісний ресурс – це, насамперед, наші люди. Саме українці сьогодні творять історію», – розповідає Ольга Солапанова, регіональна координаторка фестивалю Docudays UA в Харкові.
І дійсно: найціннішим ресурсом, який має наша держава, є не корисні копалини, а люди — українці та українки.
«Коли працюєш у шаленому фестивальному ритмі, не завжди помічаєш, наскільки важливою є ця робота. Люди отримують нове бачення, їм стає легше після того, як вони обговорять особистісні, гострі й болючі теми. Наш формат – це жива дискусія. Глядачі вирішують проблеми і знаходять нові орієнтири для себе», – зазначає Юрій Чумак, регіональний координатор фестивалю в Харківській області.
Юрій наводить приклад помітного впливу документального кіно на суспільство щодо важливої, але мало обговорюваної теми сексуального насильства над дітьми в інтернеті: «В Україні гострою є проблема поширення в інтернеті матеріалів сексуального насильства над дітьми. На показах у Черкасах, у Харкові та області, коли ми її порушили, реакція була бурхливою: «Боже, ми не чули, не знали, не бачили!». Результат – підвищення обізнаності. Багато дорослих дізналися про масштаб проблеми, провели профілактичні розмови з дітьми. Є відгуки від учителів, які готові говорити про це зі школярами. Документальне кіно стає потужним інструментом профілактики і поштовхом до спільних дій».
Мандрівний фестиваль Docudays UA також проводиться в школах, університетах, музеях і тюрмах.
У школах досі бояться говорити на гострі теми. Вчителі бачать проблему, але не знають, як розповідати дітям. Ті, кого не навчили, мають навчати інших. Це замкнене коло. Проте переконання «якщо мовчати – проблеми не буде» лише шкодить. Коли дорослі мовчать, діти шукають відповіді самі, часто в небезпечних джерелах.
Координатори фестивалю запрошують психологів і фахівців, які вміють спокійно та без остраху пояснювати дітям і вчителям складні речі. На покази фільмів приходять педагоги, які потім несуть ці знання у школи. Так діти отримують правдиву інформацію у безпечному середовищі.
