Відбувся 23 червня у Канівському молодіжному центрі «ЙоЙ», що на Черкащині.
Відвідувачі/ки мали можливість побачити короткометражну стрічку «Хамама та Калуна» з репертуару кіноклубів Docudays UA, яку представив голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак.
Під час обговорення правозахисник запропонував глядачам/кам взяти участь у вправі, спрямованій на розвінчання стереотипів та подолання дискримінації в суспільстві.
А регіональна координаторка ГО «КримСОС» у Черкаській області Тетяна Кавальчук провела пізнавальну вікторину, присвячену відомим історичним постатям, які були біженцями. Зокрема, згадали й про народжену у Києві прем’єрку Ізраїлю Голду Меїр.
Запрошена експертка – юристка Благодійного фонду «Право на захист» Ірина Дудник – розповіла про відмінності статусів біженця та внутрішньо переміщеної особи (ВПО), повідала про правові засади перебування українців, що отримали тимчасовий захист, у країнах Європи.
«Коли людина є біженцем або внутрішньо переміщеною особою, вона проживає у новому місці, де не має звичних для неї соціальних зв’язків, тому відчуває самотність. Яку важко пережити, навіть у мирному житті. Під час війни від обстрілів та руйнувань втікають усі – і дорослі, і діти, і багаті, і бідні. І людина може мати дорогі автівку та смартфон, але це аж ніяк не означає, що вона ні в чому не є нужденною, бо, можливо, в неї вдома «асвабадітєлі» знищили все інше майно. Тому жителі приймаючих громад мають із розумінням ставитися до вимушених переселенців. І наше завдання – допомогти цим людям. Тоді постраждалі від війни співвітчизники поступово адаптуються до нового життя, і вже нове оточення їх підсилить і дасть наснаги жити далі», – наголосила пані Ірина.
По завершенні заходу вона провела безкоштовні правові консультації для бажаючих осіб.
Нагадаємо, що подібні кінопокази, приурочені до Всесвітнього дня біженців, відбулися 20 червня в Золотоноші та 21 червня – у Черкасах.
Зауважимо, що мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.
Про їхню користь для суспільства та документальне кіно читайте в розмові з директоркою Департаменту з розвитку мереж Docudays UA Аллою Тютюнник:
«На сьогодні 167 кіноклубів відновили роботу, ще 143 відкрилося нових…
Розкажу вам про юриста Григорія Курачицького з Маріуполя, у нього там було два кіноклуби Docudays UA. Коли почали бомбити, він із родиною жив у підвалі. Електрики вже не було, їжі було мало, по воду треба було йти під пострілами й снарядами. Наприкінці березня 2022 року дружина й діти вже не могли заснути вночі від холоду і вибухів. Григорій кинув у машину найнеобхідніші речі і, пропри небезпеку, зважився виїхати з родиною. Через пів години подзвонив сусід і сказав, що від дому, звідки вони виїхали, уже нічого не залишилося – ракетна атака стерла все його минуле життя.
Уже в Дніпрі, у центрі для переселенців, Григорій починає допомагати: розвантажувати гуманітарку. І з дерев’яних палетів майструє лавки, стіл, під наметом ставить ноутбук і починає показувати документальне кіно. На прохання людей, він демонстрував фільми через день, а іноді й щодня. На сьогодні він відкрив у Дніпрі вже чотири кіноклуби. Це хіба не вражає?
Юрій Чумак із Харкова, правозахисник, минулого року, коли дуже бомбили Харків, пішов родину проводжати на потяг. Почався обстріл, родина не хотіла без нього їхати й він, у чому стояв, виїхав. Зараз він уже ментор у нашій Мережі, відкрив у Черкасах два кіноклуби й навчає новачків у різних містах і містечках в Україні створювати власні кіноклуби й захищати свої права та інтереси громад.
У цьому пересвідчилися керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак та регіональна координаторка ГО «КримСОС» у Черкаській області Тетяна Кавальчук, які провели кінопоказ 20 червня у місцевому Центрі розвитку молоді.
До Всесвітнього дня біженців дивилися документальну стрічку «Хамама та Калуна» – про 2-х юних втікачів із Лівії.
А потім вийшло напрочуд жваве та зацікавлене обговорення. Бо молоді люди, які прийшли на захід у Золотоноші, виявилися вдумливими та уважними глядачами/ками, що мають активну життєву позицію.
Наводимо кілька цитат:
Дарина:
– Я записувала собі певні цитати. Приміром, «Куди ти не підеш – звідусіль нас проженуть», – це почувають, як на мене, більшість біженців в усьому світі. Бо вони відчувають себе не вдома. Мені сподобалась така алегорія: «Нас затуляє камінна стіна. І ця стіна – Альпи». Оскільки саме за цими горами, на думку Хамами та Калуни, скривається краще життя. У цьому є певний символізм, адже шлях до кращого життя перекривають не тільки гори.
Віка:
– Мені запам’яталися 2 моменти: Перший, це коли хлопці були в безпеці, але їм все одно «приходили» флешбеки та вони згадували, як перебували у в’язниці в Лівії. І другий – це було побажання «забути минули, бо, поки його не забудеш, завжди доведеться тікати від нього».
Альона:
– Коли біженці сиділи в лісі та на якійсь гілці «грали», начебто на гітарі, вони випромінювали радість. Натомість, коли Хамама їхав у потязі, він перебував у тамбурі. Можливо, він просто не мав коштів на проїзд та пересувався «зайцем».
Лілія:
– Я спілкуюся з багатьма ровесниками, які зараз, через війну, виїхали з батьками за кордон. І вони постійно відчувають самотність в інших країнах. Схоже, що через це пройшли й Хамама та Калуна. Однак головні герої стрічки все одно б’ються за свої права, за кращу долю. Я переконана, що держави, до яких приїжджають біженці, мають створювати такі умови, щоб такі люди могли швидко адаптуватися.
Валерія:
– Ці хлопці – один для одного – були спасінням. А коли роз’їхалися, їм стало нестерпно важко.
Антон:
– Навіть у таборах біженців людям мусять створити гідні умови для тимчасового перебування. І ці табори не мають бути схожими на тюрми, адже люди, які в них опинилися, не скоїли жодних злочинів, а лише через війну чи політичні переслідування вимушені були тікати з власних країн.
Тетяна Кавальчук:
– Я теж вперше дивилася цей фільм, і мене вразило, що попри всі виклики, які випали головним героям, вони не втрачають духу, спостерігають за дикими тваринками, надихаються красою природи, вірять у краще майбутнє.
Юрій Чумак пояснив, чим біженці відрізняються від трудових мігрантів. Останні переїжджають до інших держав у пошуках більших заробітків. А біженці – це особи, які залишили країну постійного проживання внаслідок надзвичайних обставин (збройних конфліктів, насильства, значних кліматичних змін тощо). Ще відрізняють внутрішньо переміщених осіб – це, фактично, біженці всередині власної країни.
Наприкінці модератор запропонував учасникам/цям вправу «Пройдись як» із посібника «Всі різні – всі свої» (розробленого в межах програми IREX «Мріємо та діємо»). Юнаки та дівчата ходили, як 1) Хамама та Калуна, 2) діти народних депутатів, 3) ромські жінки, 4) правоохоронці та 5) українські біженці. Ходили, намагаючись своїм виглядом передати почуття та емоції, що відчувають ці особи. А потім разом розбирали певні стереотипи, які тяжіють над нами стосовно сприйняття людей цих категорій.
Зауважимо, що мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.
Нещодавно молодь Височанської громади була запрошена в правовий кінозал. За сприяння Молодіжного центру High у будинку культури смт Покотилівка було організовано показ документальної стрічки з репертуару кіноклубів Docydays UA «Таткова донечка».
Цей фільм про кохання, стосунки батьків і дітей та традиціоналізм у суспільстві.
Після перегляду пройшло обговорення, модератором якого виступив правозахисник, керівник пересувного кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Ось деякі думки глядачів/ок:
Настя, 13 років: «Напрочуд важко, коли ти постійно стикаєшся з тим, що тебе оцінюють батьки і порівнюють з однокласниками, які, з їхнього погляду, краще, ніж ти. У фільмі побачила історію, схожу зі своєю».
Ксюша, 15 років: «Мені сподобалося дивитися фільм у компанії друзів та потім його обговорювати. Це новий для мене досвід».
Наталія, 41 рік: «Я дуже задоволена, що прийшла на перегляд фільму разом зі своїм сином, це допоможе мені зрозуміти, що я роблю не так при його вихованні – особливо після обговорення з сином цієї картини».
Особливу увагу запрошеної експертки з безпечної міграції та гармонійного розвитку особистості, голови ГО «Соціальна Організація Студентів» Юлії Тарасенко-Баландіної було приділено питанням аб’юзу, що зображався у даній стрічці.
Присутні розібрали сцени з фільму, які яскраво показували наявність психологічного насильства та маніпуляцій одних героїв стрічки по відношенню до інших у певних ситуаціях.
Також експертка запропонувала учасникам/цям подумати, чи були вони коли-небуть у схожих з героями/їнями ситуаціях та надала кілька порад щодо того, як вийти з аб’юзивних стосунків.
Окремо було обговорено питання особистих кордонів і можливість отримання конфіденційних медичних, психологічних та соціально-педагогічних консультацій через мережу «Клінік, дружніх до молоді», що є надзвичайно актуальним в умовах війни і особливо для підлітків з числа ВПО.
Зауважимо, що мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.
Під час ХХ Фестивалю Docudays UA відбулося нагородження грамотами регіональних координаторів, які здобули найбільших успіхів в організації Мандрівного фесту – 2022.
Серед відзначених був і Юрій Чумак – голова ЦППД «ДУМА», регіональний координатор Мандрівного Docudays UA на Харківщині. Як зауважила директорка департаменту з розвитку мереж Docudays UA Алла Тютюнник, Юрій минулоріч спромігся провести кінопокази та обговорення кращих документальних стрічок не тільки в Харківській, але й у Черкаській областях.
У грамоті зазначено: «За відвагу, незламність та віддане служіння ідеї прав людини в організації й проведенні Мандрівного фестивалю Docudays UA під час повномасштабного військового вторгнення в Україну».
Під час війни виразом найвищої людяності та громадянської відповідальності є волонтерство. Жертовність людей та волонтерська робота свідчать про потужну силу гуманізму та піклування про інших, які залишають незабутнє враження про можливість побудувати кращий світ навіть у найтяжчі часи.
Підтримуючи цю важливу тему, 30 травня у німецькомі місті Гісен відбувся показ українського документального фільму «Казка про Коника» режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного.
Історія Анатолія Лютюка, що «дав обітницю знаходити щось добре у кожному дні». Початок війни на Сході України змушує його залишити мирну естонську столицю і з волонтерською місією вирушити у прифронтові містечка. Поєднуючи духовне життя з соціальним активізмом, з 2014 року він постійно їздить на Донбас, щоб доставити гуманітарну допомогу, де його обітниця випробовується реальністю «сірої зони».
Показ організований Кіноклубом Docudays UA при факультеті міжнародних відносин Національного авіаційного університету та українсько-німецьким проєктом «Genau», був орієнтований саме на українську цільову аудиторію. Адже, як зазначила експертка з прав людини та модераторка заходу Наталія Аляб’єва, «Важливість подій, які ми побачили в фільмі – це створена історія для майбутніх поколінь. Людяність – це те, що вирізняє нас, українців».
По завершенню останніх кадрів цієї чутливої історії, кожен, хто знаходився в аудиторії, точно мав, що сказати. Саме тому подія стала чудовою нагодою для обговорення та дискусії. Дехто відмітив, що «фільм був дуже важкий з точки зору психології, а саме через воєнні дії в Україні». А дехто зазначив, що «використання анімалістичних художніх вставок є цікавим прийомом, що такі анімації обігрують деякі жахливі моменти, які б було важко дивитися, якщо б це були справжні реальні кадри». Цю чудову анімацію створила талановита команда Родіон і Марія Шуб та Мара Забашта із студії «Ridni animation».
Та спільної думки глядачі дійшли саме в тому, що кінострічка «про людяність, про вміння дивитися на світ дитячими очима». Дійсно, символічним є те, що Анатолій Лютюк збирав аркуші паперу на рекламних дошках прифронтових міст Сходу України, а потім, переробивши цей матеріал на нові аркуші, писав «самобутню книгу про історії, що сталися з людьми з участю тварин». Про події, що відбувалися на Донбасі з початку 2014 року.
У свою чергу, запрошений експерт, правозахисник Юрій Чумак також підкреслив важливість теми людяності. Бо вона є одним з найголовніших аспектів, що визначають нашу гуманістичну природу, вона нагадує нам про нашу здатність до добра, співчуття та милосердя, і вона є моральним компасом, що спонукає нас діяти в інтересах блага всього людства.
Отже, підсумовуючи всі враження та коментарі, отримані після перегляду стрічки, можна дійти висновку, що показ документального фільму про війну і волонтерство є нагадуванням про незламну силу людяності в найтяжчі часи. Кожна людина може стати частиною цінного руху, що пропагує гуманітарні цінності і сприяє побудові кращого майбутнього для нашої країни.
Організатори події вдячні за співпрацю та допомогу у наданні платформи для проведення даного кінопоказу Євгенію Сафронову, керівнику українсько-німецького проєкту «Genau».
Слідкуйте за оновленнями на сторінці українсько-німецького проєкту «Genau» в Instagram. Адже потрапити на показ фільму може кожен, як онлайн, так і офлайн.
