У цьому пересвідчилися керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак та регіональна координаторка ГО «КримСОС» у Черкаській області Тетяна Кавальчук, які провели кінопоказ 20 червня у місцевому Центрі розвитку молоді.
До Всесвітнього дня біженців дивилися документальну стрічку «Хамама та Калуна» – про 2-х юних втікачів із Лівії.
А потім вийшло напрочуд жваве та зацікавлене обговорення. Бо молоді люди, які прийшли на захід у Золотоноші, виявилися вдумливими та уважними глядачами/ками, що мають активну життєву позицію.
Наводимо кілька цитат:
Дарина:
– Я записувала собі певні цитати. Приміром, «Куди ти не підеш – звідусіль нас проженуть», – це почувають, як на мене, більшість біженців в усьому світі. Бо вони відчувають себе не вдома. Мені сподобалась така алегорія: «Нас затуляє камінна стіна. І ця стіна – Альпи». Оскільки саме за цими горами, на думку Хамами та Калуни, скривається краще життя. У цьому є певний символізм, адже шлях до кращого життя перекривають не тільки гори.
Віка:
– Мені запам’яталися 2 моменти: Перший, це коли хлопці були в безпеці, але їм все одно «приходили» флешбеки та вони згадували, як перебували у в’язниці в Лівії. І другий – це було побажання «забути минули, бо, поки його не забудеш, завжди доведеться тікати від нього».
Альона:
– Коли біженці сиділи в лісі та на якійсь гілці «грали», начебто на гітарі, вони випромінювали радість. Натомість, коли Хамама їхав у потязі, він перебував у тамбурі. Можливо, він просто не мав коштів на проїзд та пересувався «зайцем».
Лілія:
– Я спілкуюся з багатьма ровесниками, які зараз, через війну, виїхали з батьками за кордон. І вони постійно відчувають самотність в інших країнах. Схоже, що через це пройшли й Хамама та Калуна. Однак головні герої стрічки все одно б’ються за свої права, за кращу долю. Я переконана, що держави, до яких приїжджають біженці, мають створювати такі умови, щоб такі люди могли швидко адаптуватися.
Валерія:
– Ці хлопці – один для одного – були спасінням. А коли роз’їхалися, їм стало нестерпно важко.
Антон:
– Навіть у таборах біженців людям мусять створити гідні умови для тимчасового перебування. І ці табори не мають бути схожими на тюрми, адже люди, які в них опинилися, не скоїли жодних злочинів, а лише через війну чи політичні переслідування вимушені були тікати з власних країн.
Тетяна Кавальчук:
– Я теж вперше дивилася цей фільм, і мене вразило, що попри всі виклики, які випали головним героям, вони не втрачають духу, спостерігають за дикими тваринками, надихаються красою природи, вірять у краще майбутнє.
Юрій Чумак пояснив, чим біженці відрізняються від трудових мігрантів. Останні переїжджають до інших держав у пошуках більших заробітків. А біженці – це особи, які залишили країну постійного проживання внаслідок надзвичайних обставин (збройних конфліктів, насильства, значних кліматичних змін тощо). Ще відрізняють внутрішньо переміщених осіб – це, фактично, біженці всередині власної країни.
Наприкінці модератор запропонував учасникам/цям вправу «Пройдись як» із посібника «Всі різні – всі свої» (розробленого в межах програми IREX «Мріємо та діємо»). Юнаки та дівчата ходили, як 1) Хамама та Калуна, 2) діти народних депутатів, 3) ромські жінки, 4) правоохоронці та 5) українські біженці. Ходили, намагаючись своїм виглядом передати почуття та емоції, що відчувають ці особи. А потім разом розбирали певні стереотипи, які тяжіють над нами стосовно сприйняття людей цих категорій.
Зауважимо, що мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.
Георгій Кобзар
Фото Андрія Чумака