Прем’єра документальної стрічки про працівниць секс-індустрії в Україні

Апр 19, 2018

Стрічка є частиною міжнародного проекту, що розповість про працівниць секс-індустрії у 8 різних країнах.

У Києві відбудеться прем’єра документальної стрічки «Така робота» про працівниць секс-індустрії в Україні. Про це на прес-конференції в УНІАН повідомив правозахисник, член правління Асоціації Українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (УМДПЛ) Юрій Чумак, презентуючи стрічку разом з ініціатором її створення – керівницею ВБО «Легалайф-Україна» Наталією Ісаєвою.

Чумак зазначив, що фільм випустила студія Real Stories Production, яка має гасло: «Мовою мистецтва – про права людини». «Саме правам певної верстви суспільства – людям, які обирають для себе цей певний вид робіт – присвячена ця стрічка», – сказав Чумак.

Режисер стрічки «Така робота» Ксенія Кравцова повідомила, що фільм складається з трьох історій – три героїні розповідають про свою роботу, про перший досвід у ній та про те, як вони її сприймають і як живуть, враховуючи небезпеку, що пов’язана з такою діяльністю. «Ця стрічка є частиною великого проекту, який розпочала робити команда в Будапешті спільно з правозахисниками, які займаються темою секс-працівниць. На цей проект були запрошені 8 країн. Кожна зі свого боку мала відобразити секс-роботу такою, якою вона є в даній країні. Від України таку стрічку зробили ми (Real Stories Production) спільно з «Легалайф-Україна», – розповіла Кравцова.

Ісаєва звернула увагу, що законодавство України має бути удосконалене в частині захисту людей, які зайняті у секс-індустрії. «Потрібно щось робити для цих людей, бо їм потрібна безпека. Потрібно поважати їх вибір, який вони зробили. Треба зміни, щоб ці люди не мали насильства ні з боку правоохоронних органів, ні з боку бандитів, ні з боку інших оточуючих їх людей», – сказала Ісаєва.

Координатор кампаній Асоціації УМДПЛ, експерт з питань взаємодії із правоохоронними органами Сергій Пернікоза зазначив, що дуже важливо піднімати у суспільстві дискусію щодо вказаної проблематики. «Якщо говорити, зокрема, про правоохоронні органи. Працівники поліції, коли спілкуються з секс-працівниками, бачать в них правопорушників, і на цьому картинка для них складається повністю. Тобто бачити в них людину – це надзусилля для переважної більшості працівників правоохоронних органів. Навіть якщо за чинним законодавством це є порушення, це не означає , що така людина перестає бути людиною, це не означає, що проти неї також можна порушувати закон», – зауважив Пернікоза.

Водночас він висловив надію, що нові правоохоронні органи відрізняються від правоохоронних органів часів президентства Віктора Януковича і зараз можна з ними шукати спільну мову, і що шляхом проведення спільних проектів щодо захисту прав людей вдасться змінити ситуацію.

Фільм знятий за підтримки фундації «Відкрите суспільство».

УНІАН

Век воли не видать?

Апр 12, 2018

«ПЖ» на тюремном сленге означает «пожизненник» (по-украински – «довічник»). На сегодняшний день в Украине насчитывается 1601 лицо, осужденных к пожизненному лишению свободы. И каждый год их число увеличивается приблизительно на 50.

10 апреля из знаменитой Качановской исправительной колонии №54 освободили приговоренную к пожизненному заключению Любовь Кушинскую. Ее обвинили в заказном убийстве 2-х человек. Сама же Кушинская заявляла, что ее подставили высокопоставленные работники правоохранительных органов, чтобы не возвращать ей долг в несколько сотен тысяч долларов.

Любовь провела за решеткой 27 лет и 9 месяцев. Она стала первой женщиной в Украине, осужденной к пожизненному лишению свободы, которую помиловал президент.

Разумеется, Кушинская мечтала об оправдательном приговоре, но при нашей судебной системе это почти невозможно. Помогла поддержка со стороны одного из народных депутатов, который, узнав о судьбе узницы, хлопотал об ее освобождении перед президентом.

11 апреля в Киеве состоялась премьера документального фильма «ПЖ», снятого студией Real Stories Production совместно с правозащитной организацией «Ассоциация УМДПЛ». Героем трогательной и пронзительной ленты стал Вячеслав Подварчан. Кстати, автор фильма, режиссер Ксения Кравцова сознательно ушла от того, чтобы в ленте шла речь о том, за что осужден Вячеслав, все юридические тонкости остались за кадром.

В кадре – внутренний мир человека, его переживания, стихи, мысли вслух. И лишь в конце, в титрах, короткая фраза: «В конце 1990-х украинские власти боролись с засильем организованной преступности. Суды временами выносили слишком жесткие приговоры. Вячеслав Подварчан до сих пор обжалует суровость своего наказания, требуя пересмотра обстоятельств дела».

В недрах «всемирной паутины» удалось найти такую информацию: «Полтавчанин Вячеслав Подварчан проходил срочную службу в особом отделе военной контрразведки Службы безопасности Украины, участвовал в боевых действиях на Кавказе, служил в спецназе, имеет государственные награды. Отбывает наказание за убийство. Говорит, что его не совершал: «Нас было четверо, мы приехали на встречу. Стреляли в меня – попали в моего товарища. За его убийство меня и осудили. Грубо говоря, я сижу за убийство человека, который меня спас».

Правозащитники считают, что подобных историй с судьбами людей, отбывающих «ПЖ», может быть немало. И поднимают вопрос о том, чтобы и у пожизненников была реальная перспектива условно-досрочного освобождения.

«Пока человек жив, пока у него бьется сердце, я верю в то, что он может исправиться, может стать ЧЕЛОВЕКОМ»,  – заявил на пресс-конференции, посвященной выходу фильма «ПЖ» тюремный капеллан Артур Гузеев.

Ведь цель уголовного наказания – исправление и перевоспитание. Но, если государство ставит на человеке клеймо «ПЖ» с эфемерной возможностью пересмотра приговора, оно фактически расписывается в неспособности своей «пенитенциарной» системы ресоциализировать бывшего преступника и вернуть его в общество.

Справка:

Пожизненное лишение свободы в Украине является высшей мерой наказания (с момента отмены смертной кары в 2000-м году) и применяется к лицам, совершившим наиболее тяжкие преступления, например, умышленное убийство с обстоятельствами, отягчающими наказание.

Несмотря на то, что наказание называется «пожизненным», законодательство предусматривает определенные условия, при которых лицо, осужденное к такому виду наказания, может освободиться. После отбытия не менее 20 лет заключения, осужденный при «добросовестном поведении и отношении к труду» может подать ходатайство о его помиловании президентом Украины. В случае удовлетворения ходатайства Президент Украины издает указ, согласно которому заменяет осужденному дальнейшее отбывание наказания лишением свободы на срок не менее 25 лет.

Юрий Чумак

Харків’яни побачили «Білий танець» українських секс-працівниць

Апр 2, 2018

«Кожного разу, коли їдеш до клієнта, ти не знаєш, що на тебе там чекає»; «На дорозі сутенерства немає. На трасі сутенери – міліціонери». (Цитати жінок із фільму «Білий танець»).

«З точки зору секс-туризму України – найпривабливіша країна Європи зі столицею в Харкові». (Журнал «Фокус»).

30 березня 2018 року в прес-центрі KHARKIV Today в рамках кіноклубу документального кіно з прав людини «ДУМАй!» харків’янам було представлено стрічку «Білий танець». Фільм знято студією Real Stories Production за підтримки Асоціації УМДПЛ.

За 17 хвилин «Білого танцю» учасники заходу мали змогу побачити правдиві інтерв’ю чотирьох жінок: трьох секс-працівниць і «мамочки»-сутенерки. Дехто з героїнь сьогодні має іншу роботу, хтось займається громадською діяльністю, а хтось і досі стоїть на трасі, намагаючись заробити гроші на життя.

Не завжди жінки потрапляють у секс-індустрію з власної волі. Але й ті з них, котрі добровільно зробили такий вибір, зазнають регулярних принижень. Фільм висвітлює секс-роботу як явище із широкою гамою супутньої проблематики. Відверті історії, непрості долі…

По закінченні перегляду відбулось активне обговорення за скайп-зв’язком – з режисеркою стрічки Ксенією Кравцовою та однією з героїнь фільму директрисою Всеукраїнської благодійної організації «Легалайф-Україна» Наталею Ісаєвою.

Н. Ісаєва також була секс-працівницею. За її словами, у цю сферу потрапляють різні люди, незалежно від віку, освіти та зовнішності: «Є вчительки, є продавчині, які підробляють, коли у крамниці вихідні».

«На сьогоднішній день відсутня кримінальна відповідальність за проституцію, проте є адміністративна. До того ж, у Кримінальному кодексі залишилась стаття 302 – за створення або утримання «місць розпусти». І на цьому точиться багато зловживань з боку правоохоронців. Тому ми говоримо про необхідність декриміналізації секс-роботи, яка є певним видом послуг. Одночасно, звісно, ми проти експлуатації (торгівлі людьми), коли жінок примушують займатися проституцією та втягування в цю діяльність неповнолітніх», – наголосила активістка.

«Наразі найбільшим «сутенером» виступає держава, яка збирає з громадян чималі податки, що досягають ледь не половини доходів – і при цьому майже нічого не робить. Народні депутати та священики, які нерідко самі користуються послугами секс-працівниць, грають у «моральність». А ми виступаємо за надання легального статусу комерційному сексу, без дискримінаційних обмежень», – підкреслила Наталія Ісаєва

Питання, думки, репліки глядачів завжди отримували відверті відповіді. Чому жінки обирають таку небезпечну роботу? Які наслідки матиме декриміналізація на ситуацію з торгівлею людьми? Чи продовжується поліцейське свавілля щодо жінок, залучених у сферу комерційного сексу, після реформи правоохоронних органів? Чи дійсно декриміналізація захищатиме інтереси секс-працівниць? Чи можлива легалізація в українському вимірі? – Дискусія виявилася напрочуд жвавою й тривала майже дві години.

Як зазначила Ксенія Кравцова, це кіно, у першу чергу, про жінок, про їхні долі: «У моїх героїнь непроста, дуже ризикована професія. Мене зацікавило, як вони потрапляють туди. Врешті – хто вони? Було надзвичайно цікаво спілкуватися з ними. Ми звикли до штампів, що повія – така собі нафарбована білявка на високих підборах. Звичайно, бувають і такі, але я побачила справжніх жінок, які через усі труднощі пронесли своє «я».

На переконання керівника кіноклубу «ДУМАй!», очільника Харківського обласного осередку Асоціації УМДПЛ Юрія Чумака, у фільмі йдеться, насамперед, про вразливу групу людей, права яких теж повинні дотримуватися в державі, що оголосила себе правовою.

PS: Організатори заходу висловлюють щиру подяку прес-центрові KHARKIV Today за гостинність!

PPS: Незабаром виходить нова стрічка К. Кравцової та Real Stories Production з даної тематики – «Така робота».

Георгій Кобзар

Чоловіки не лупцюють: в Україні правозахисники вчать чоловіків не бити жінок та дітей

Мар 31, 2018

Ірина Ромалійська Гості: Юрій Чумак

Чоловіки проти домашнього насильства. Харківський правозахисник Юрій Чумак розповість про свою інформаційну кампанію.

Юрій Чумак: Ініціатива «Чоловіки про ти домашнього насильства або чоловіки не лупцюють» виникла в рамках проекту «Подолаємо наслідки війни разом». Це українсько-німецький проект, і європейські дослідники досліджували ситуацію в Боснії та Герцеговині після війни і в Чечні, де теж пройшли дві війни. І вони побачили, що дуже багато людей, які бачили війну, були вимушені переселитися або брали участь у військових діях, відчувають психологічні проблеми, які даються взнаки, в першу чергу, в їхніх сім’ях.

Ірина Ромалійська: Тобто повертаючись з війни, вони починають бити жінок?

Юрій Чумак: Не обов’язково бити, але інколи доходить і до побиття. І дослідники прийшли до висновку, що подібна ситуація, можливо, бути мати місце і в Україні, оскільки Україна зараз теж переживає конфлікт на сході. І вони підійшли досить нетрадиційно. Як правило, в нас військових відправляють до психологів, і самі військові кажуть, що часто до них застосовують такі підходи, як наче вони вже потенційні насильники. Друге – як правило, цими питаннями займаються жінки, які піднімають питання, що потрібно захищати жінок та дітей від чоловіків. Тому в рамках цього проекту взяли чоловіків, громадських активістів, волонтерів, переселенців, учасників АТО, і з нами працювали, нас вчили практикам, які не нападають на чоловіків, а піднімають їх, ми хочемо допомогти чоловікам піднятися і дати їм зрозуміти, що не можна скоювати насильство в сім’ї, а варто бути партнером жінок, їхнім союзником.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. Скорочену текстову версію підготувала Алла Торчанська

Громадське радіо