Июн 19, 2018
Згідно з попередньою оцінкою, рівень відкритості інформації про бюджетний процес м. Краматорськ становить 95%. До такого висновку дійшли експерти Громадського Партнерства “За прозорі місцеві бюджети!” за результатами моніторингу в межах проекту “Підвищення прозорості бюджетного процесу на локальному рівні”, що здійснюється за підтримки МФ “Відродження”.
Краматорськ має прогноз доходів та видатків на плановий та два наступні за плановим бюджетні роки. Прогноз затверджений рішенням виконкому міської ради 19.07.2017 № 504, його проект вчасно було оприлюднено, за 20 днів до його розгляду. Міською радою навіть у рішенні було затверджено склад робочої групи з підготовки проекту бюджету міста на 2018 рік і прогнозів місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди. Всі ці фактори сприяли значно високій оцінці прозорості на вказаному етапі.
Програма економічного і соціального розвитку міста Краматорська на 2018 рік була затверджена разом із рішенням про бюджет, 20.12.2017 року, тобто вчасно. ПСЕР містить усі додатки та знаходиться у вільному доступі, навіть через пошук у мережі Інтернет.
Проект рішення про місцевий бюджет на сайті оприлюднений, але не містить пояснювальної записки.
Рішення про бюджет оприлюднено з усіма додатками, але не вчасно, 27.12.2017 року, тобто після 25 грудня, як це передбачено. Усі проекти та рішення про звіти про виконання бюджету оприлюднені в повному обсязі на сайті ради та вчасно. Вільний доступ до документів передбачає швидкий пошук та можливості безперешкодно ознайомлюватись із ними.
Краматорськ має окремий розділ «Бюджет міста», однак його наповнення, як і у більшості міст, залишає сподівання на краще. Вказаний розділ необхідно заповнити в повному обсязі наступною інформацією:
- перелік головних розпорядників бюджетних коштів із зазначенням кодів ЄДРПОУ;
- посилання на сторінки головних розпорядників бюджетних коштів на порталі E-Data;
- Програму соціально-економічного розвитку громади;
- кошторис на утримання органу місцевого самоврядування;
- паспорти бюджетних програм всіх головних розпорядників, актуалізовані паспорти (з наказами про їх затвердження та з наказами про затвердження у новій редакції), та звіти про їх виконання (в єдиній структурованій папці);
- титульний перелік капітальних видатків, а також створення Інтерактивної онлайн-платформи пооб’єктної візуалізації, з зазначенням посилання на мапу в цьому ж розділі;
- посилання на портал відкритих даних (свій або державний), де бюджетні дані оприлюднені у машиночитних форматах, а також посилання на всю інформацію щодо бюджету участі (в разі, якщо такий реалізується в громаді);
- впровадити «бюджет для громадян» з метою активної участі звичайної громади у бюджетних питаннях.
Для підвищення прозорості місцевого бюджету рекомендовано:
— залучити до процесу планування бюджету окрему робочу групу та затвердити положення, яке буде визначати роботу цієї групи. Можливо проведення обговорення на рівні міста з цього питання;
— запровадити «бюджет для громадян» для залучення пасивної громади до участі у роботи ради;
— впровадити та затверджувати звіти з оцінки ефективності бюджетних програм;
— практикувати залучення громадськості до оцінки виконання бюджету з метою підвищення прозорості роботи ради.
Стаття підготована за результатами моніторингу в межах проекту “Підвищення прозорості бюджетного процесу на локальному рівні”, що здійснюється Громадським Партнерством “За прозорі місцеві бюджети!” за підтримки МФ “Відродження”.
Роман Лихачов
Июн 18, 2018
Чи є відкритою інформація про бюджетний процес Харкова?
Згідно з попередньою оцінкою, рівень відкритості інформації про бюджетний процес м. Харкова становить 63%. До такого висновку дійшли експерти Громадського Партнерства «За прозорі місцеві бюджети!» за результатами моніторингу в межах проекту «Підвищення прозорості бюджетного процесу на локальному рівні», що здійснюється за підтримки МФ «Відродження».
Харків має прогноз доходів та видатків на плановий та два наступні за плановим бюджетні роки. Прогноз на поточний рік затверджений у форматі рішення сесії міської ради № 850/17 «Про бюджет міста Харкова на 2018 рік» та окремо схвалений на 2 наступні роки.
Прогнози опубліковано на сайті міської ради, але не вчасно, оскільки оприлюднено в день затвердження.
«Програма економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2018 рік» затверджена рішенням ради від 20.12.2017 року. ПСЕР затверджена вчасно, тобто одночасно із рішенням про затвердження бюджету міста. ПСЕР містить усі додатки, але у зв’язку із труднощами пошукового доступу та необхідністю реєстрації для доступу до документів ради, знайти її не легко.
Проект рішення про місцевий бюджет на сайті не оприлюднювався взагалі, отже, порушено вимоги, передбачені ст.76 Бюджетного кодексу України. Через що занижена оцінка по вказаному етапу прозорості.
Рішення 17-ї сесії Харківської міської ради 7-го скликання № 850/17 «Про бюджет міста Харкова на 2018 рік» (20.12.2017 року) оприлюднено на сайті міської ради, з усіма додатками та вчасно (20.12.2017 р.). Звіти про виконання бюджету оприлюднені в повному обсязі на сайті ради та вчасно. Власно сам сайт для пошуку документів передбачає багато перешкод, одна з яких — це обов’язкова реєстрація на сайті для доступу до рішень та протоколів ради.
Харків має окремий розділ про бюджет, однак бюджетної інформації в ньому, окрім рішення «Про бюджет міста Харкова на 2018 рік» взагалі немає. Таким чином, наявна необхідність до заповнення цього розділу наступною інформацією:
- перелік головних розпорядників бюджетних коштів із зазначенням кодів ЄДРПОУ;
- посилання на сторінки головних розпорядників бюджетних коштів на порталі E-Data;
- Програму соціально-економічного розвитку громади;
- кошторис на утримання органу місцевого самоврядування;
- паспорти бюджетних програм всіх головних розпорядників, актуалізовані паспорти(з наказами про їх затвердження та з наказами про затвердження у новій редакції), та звіти про їх виконання (в єдиній структурованій папці);
- титульний перелік капітальних видатків, а також створення Інтерактивної онлайн-платформи пооб’єктної візуалізації, з зазначенням посилання на мапу в цьому ж розділі; «бюджет для громадян»;
- посилання на портал відкритих даних (свій або державний), де бюджетні данні оприлюднені у машиночитних форматах, а також посилання на всю інформацію щодо бюджету участі (в разі, якщо такий реалізується в громаді);
- впровадити «бюджет для громадян» з метою активної участі звичайної громади у бюджетних питаннях.
З метою підвищення прозорості місцевого бюджету рекомендовано:
— затвердити нормативно-правовий акт, який буде передбачати процедуру збору пропозицій від громадян щодо проекту бюджету на наступний рік. Рекомендовано такий НПА викласти на сайті разом із звітами про отримані пропозиції. На головній сторінці сайту бажано зробити або посилання на НПА або створити окремий розділ з питань консультування; актуально буде встановити онлайн платформу для здійснення зворотного зв’язку із громадою;
— задіяти та затвердити склад робочої групи, яка буде приймати участь в процесі планування бюджету, до складу якої долучити представників різних зацікавлених сторін. Прийняти НПА, який буде визначати роботу цієї групи. Можливо залучення громади на конкурсній основі до такого органу;
— всі розпорядчі документи про порядок консультацій, протоколи консультацій, звіт про враховані та невраховані громадські пропозиції з обґрунтуванням підстав для неврахування оприлюднювати на офіційному сайті. Змінити доступ до офіційного сайту та зняти режим доступу до документів через обов’язкову реєстрацію;
— оприлюднювати всі проекти рішень, незалежно від їх подальшого затвердження та прийняття рішень по цим проектам;
— анонсування про проведення засідання зберігати до архіву, так як наразі знайти посилання неможливо, через те, що анонс зберігається лише на поточний тиждень;
— запровадити ведення стенограм засідань або їх відеозапис з метою підвищення прояву довіри до роботи ради.
Стаття підготована за результатами моніторингу в межах проекту «Підвищення прозорості бюджетного процесу на локальному рівні», що здійснюється Громадським Партнерством «За прозорі місцеві бюджети!» за підтримки МФ «Відродження».
Роман Лихачов
Май 26, 2018
Международный фестиваль Docudays UA – крупнейший фестиваль документального кино в Украине о правах человека. Он проходит ежегодно, объединяя усилия и таланты документалистов и правозащитников. Концепция Docudays UA заключается в слогане «Перемагай щодня!» – побеждай зло, несправедливость, безразличие, насилие. Мы поговорили с правозащитником Юрием Чумаком, региональным партнером Фестиваля в Харьковской области.
Как работает Фестиваль?
Docudays UA проходит каждый год в марте, в этом году состоялся 15-й. К нам приезжают представители со всех континентов, кроме Антарктиды. Они представляют свое кино, привозят главных героев. Идет конкурсный отбор, работает жюри, организовываются перформансы и фотовыставки, затем выбирают победителей, и на этом… не все. Дальше Docudays UA начинает путешествовать: он отправляется по всем городам нашей Родины.
Какие фильмы представлены на Фестивале?
В этом году впервые была отдельная украинская программа. Если раньше кинофильмы попадали в разделы DOCU/ПРАВА, DOCU/ДЕТИ, DOCU/ЭКОЛОГИЯ и т.д., то в 2018-м собран целый пакет украинских документальных фильмов, и соревновались они отдельно в DOCU/УКРАИНА. Украинских фильмов стало больше, и они – на злобу дня.
Расскажите о концепции Фестиваля?
У нас никогда не бывает показов по классическому принципу: выключили свет, показали фильм, включили свет и люди разошлись – это означало бы, что показ не состоялся. Обязательно выступает модератор, иногда и сам режиссер, рассказывают историю ленты, а после ее демонстрации начинается обсуждение в формате «вопрос-ответ».
В этом году какова тема Docudays UA?
В этом году Фестиваль проходил под лозунгом «Рівні рівності» и был посвящен тематике защиты прав различных меньшинств. В прошлом году во главе угла была экологическая проблема. Еще пару лет назад внимание уделялось пропаганде и как ей противостоять. То есть, мы выбираем насущные социальные темы.
Опишите вашу аудиторию.
Если говорить о Киеве – то это удивительная аудитория. Мы проводили кинофестиваль в кинотеатре «Жовтень», перед этим – в Доме кино, и всегда были аншлаги! До недавнего времени вход был бесплатным, а сейчас организаторы сделали его платным. Ну, как платным – 20-30 гривен, по киевским меркам – это стакан кофе. И ничего не поменялось: полный аншлаг. Мы переживали, так как поменяли основную локацию, – но нет, все равно аншлаг.
Как происходит показ?
Мы показываем разные фильмы в разных залах одновременно, а раньше еще и в разных кинотеатрах, каким бы бэтменом или суперменом ты ни был, одновременно посетить все сеансы не получится. Приходят люди, которым близка тема защиты прав человека и, в первую очередь, меньшинств: политических, национальных, сексуальных, языковых, всех, кого ущемляют.
В чем особенность ваших фильмов?
Фильмы без нарратива, без нравоучений, которые показывают жизнь, как она есть, которые заставляют мозг, сердце и душу работать. Ты посмотрел такое кино – и ты будешь думать.
Мне говорят: «Принесите нам фильмы, где четко разграничены черное и белое, хорошие и плохие», – а я не могу принести, нет таких фильмов на Фестивале. Не наш формат.
У меня был один характерный момент: я показывал кинофильмы в одном из харьковских вузов, это были ленты о Востоке страны. Мы посмотрели и обсудили, уже все разошлись, а ко мне подошли две девушки-студентки с вопросом, и у нас состоялся следующий диалог:
˗ А Вы в конце не сказали вывод, какой вывод?
˗ Не сказал.
˗ А что мы должны понять?
˗ Ничего не должны. Вы задумались? Вам было интересно? Значит, все получилось.
Задача была в том, чтобы они «расшевелились».
Очень интересный подход. Почему именно так?
Когда я работал учителем права и истории, ставил «12» только тем, кто умеет думать, доказывать свою мысль. Эта мысль могла совершенно не соответствовать моим взглядам, но человек думал. Знаний сейчас много: у меня есть друг, зовут его «Google», и с этим другом я могу найти любую информацию. Если раньше это занимало несколько месяцев в библиотеке, то сейчас – дело двух секунд. Добыть информацию – просто, а умение ею оперировать, не «хавать» фейки – очень важно.
Есть еще одно ответвление Docudays – DOCU/КЛУБЫ, в которых их модераторы могут с разрешения авторов брать фильмы не только этого года, но и прошлых. Там мы смотрим фильмы, обсуждаем и думаем. И это всегда работает! Например, на днях я показывал фильм про заключенных в реабилитационном центре – наркоманам и алкоголикам. И была отдача, была реакция, им очень понравилось.
Вы сказали, что представляются картины со всех уголков мира. А что по поводу России? Есть ли российские фильмы на Фестивале?
Есть, их очень много, они классные и все разные. Например, фильм «Бумажные звезды» рассказывает о жизни девочек-подростков в детском лагере, показывает их взаимоотношения в коллективе. Фильм «Путинские игры» – об Олимпиаде в Сочи, о коррупционной стороне: сколько миллиардов вложено, можно было в другой стране провести две-три Олимпиады за такие деньги.
Влияет ли как-то ярлык «российский фильм» на реакцию зрителей?
На реакцию зрителей – нет. Они приходят и смотрят с удовольствием, ведь государство и люди – это разное. Россияне, которые снимают документальное правозащитное кино – наши прямые союзники, потому что они говорят о демократии, о правах человека.
Да, я сам не мог показывать российские фильмы в 2014–2015 годах, просто не мог внутренне. Потом постепенно пришло понимание, что Россия-государство и российские граждане, режиссеры – это кардинально разные вещи.
Бывало, что я приходил в организации, предлагал классный российский фильм, и мне говорили, что не покажут только из-за того, что он российский. Я спрашивал: «А если бы не российский был?». «Да, показали бы», – отвечали мне.
Есть ли разница в зрителях? Отличаются они, например, в Харькове и Киеве?
В Киеве всегда аншлаг. Никогда не видел пустых залов. Многие фильмы – тяжелые, артхаусные, достаточно продолжительные, но все равно – полные залы.
Мой товарищ Игорь Кофман, партнер Фестиваля, никогда не желает приятного просмотра: эти фильмы могут не вызывать приятных эмоций, они – не под пиво и попкорн.
Кстати, очень важно, на фестивалях Docudays UA с попкорном в зал не пускают: это фильмы для работы ума, а не желудка.
В Харькове с кинотеатрами проблемы, у нас зритель не привык к «умному» кино: на премьеру приходят, а дальше ходят… не очень. Но есть и своя «намоленная» публика – это люди, которые любят такое кино, это активисты. Мы проводим показы на базе пресс-центра «Kharkiv Today», медиагруппы «Накипело», общественной организации «Каритас Харьков» и в других локациях.
Если я иду в вузы, то зрители будут, если я иду в общественные организации – будут, 100-300 человек, но будут. Харьков более «попсовый». Харьков любит блокбастеры и «экшены», аудитория еще формируется. Хотя уже лучше: несколько лет назад я бы не рискнул проводить показ в большом кинозале.
Давайте поговорим о ваших любимых, запомнившихся фильмах.
Фильм «Отдаленный лай собак» получил приз студенческого жюри в этом году. Кино, хоть и снято иностранцами, посвящено небольшому селу Гнутово около Мариуполя. Оно контролируется украинскими войсками, но постоянно подвергается обстрелам. В этом селе живет мальчик с бабушкой и другом.
Это фильм о подростках, которые там живут, о том, что у войны – не детское лицо. Кино снято настолько пронзительно, такое чистое… И после фильма вышли эти мальчики и бабушка; а фильм мы показывали в марте, – помните, какой у нас был март? Снежный и холодный… И мы вышли на улицу, а пацаны – они всегда пацаны, начали играть в снежки и мне зафигачили снежком (смеется). Они только приехали из войны в мир. Фильм без пафоса, без спецэффектов, он передает атмосферу, говорит о детских мечтах, и он – невероятно искренний, пробирает, никакие речи Президента, политиков не проберут настолько.
Очень понравился фильм «Алиса в стране войны». Его снимали две режиссерки, Алиса Коваленко и Любовь Дуракова. Они – две противоположности: Любовь спокойная, а Алиса – как живчик, и это видно в фильме. В кино две сюжетные линии. Алиса снимала войну, она говорила: «Как я, документалист, могу туда не поехать?». А вторая сюжетная линия – романтическая история. Героиня с женихом-французом гуляют по Елисейским полям… а потом она говорит, что так не может, и уезжает на войну. Эту часть снимала Люба.
Как по мне, этот фильм – современная украинская квинтэссенция «Войны и мира» Толстого, только мини-вариант. Он снят, как и предыдущий, без лишних «понтов», очень красиво. Мужскую аудиторию цепляет тема войны, а женскую – тема любви, все пропорционально и нет ничего лишнего.
Есть еще отличный фильм «Домашние игры», он посвящен девчатам, которые играют в футбол. Знаете, сколько получают мужчины – профессиональные игроки в футбол? Тысячи и миллионы. А сколько получают девочки? Или очень мало, или ничего.
Фильм о футболе и о жизни. У героини умирает мама, и девушка становится фактически опекуншей двух детей. Она не может заработать футболом в наших условиях, с нашим «равноправием», и она должна найти возможность и самой не скатиться, и поднимать брата с сестрой, и не потерять смысл жизни – футбол. Очень сильный фильм. Мы его показывали в селах области – там люди большого кино никогда не видели! Доехали от Харькова до районного центра на хорошей машине, а затем нас пересадили на джип, потому что дальше проехать можно или на джипе, или на танке.
Когда мы показали фильм, зрители сказали, что у них тоже есть футбольная команда девушек. Я планировал показывать фильм с целью: «мечтайте, но и поднимайтесь с дивана ради своей мечты» – а тут это все реально происходит. То есть, это было точное попадание.
Каждый из наших фильмов ценен не только своим кинематографическим мастерством, но и впечатлением, которое производит на зрителя.
«Накипело»
Апр 12, 2018
«ПЖ» на тюремном сленге означает «пожизненник» (по-украински – «довічник»). На сегодняшний день в Украине насчитывается 1601 лицо, осужденных к пожизненному лишению свободы. И каждый год их число увеличивается приблизительно на 50.
10 апреля из знаменитой Качановской исправительной колонии №54 освободили приговоренную к пожизненному заключению Любовь Кушинскую. Ее обвинили в заказном убийстве 2-х человек. Сама же Кушинская заявляла, что ее подставили высокопоставленные работники правоохранительных органов, чтобы не возвращать ей долг в несколько сотен тысяч долларов.
Любовь провела за решеткой 27 лет и 9 месяцев. Она стала первой женщиной в Украине, осужденной к пожизненному лишению свободы, которую помиловал президент.
Разумеется, Кушинская мечтала об оправдательном приговоре, но при нашей судебной системе это почти невозможно. Помогла поддержка со стороны одного из народных депутатов, который, узнав о судьбе узницы, хлопотал об ее освобождении перед президентом.
11 апреля в Киеве состоялась премьера документального фильма «ПЖ», снятого студией Real Stories Production совместно с правозащитной организацией «Ассоциация УМДПЛ». Героем трогательной и пронзительной ленты стал Вячеслав Подварчан. Кстати, автор фильма, режиссер Ксения Кравцова сознательно ушла от того, чтобы в ленте шла речь о том, за что осужден Вячеслав, все юридические тонкости остались за кадром.
В кадре – внутренний мир человека, его переживания, стихи, мысли вслух. И лишь в конце, в титрах, короткая фраза: «В конце 1990-х украинские власти боролись с засильем организованной преступности. Суды временами выносили слишком жесткие приговоры. Вячеслав Подварчан до сих пор обжалует суровость своего наказания, требуя пересмотра обстоятельств дела».
В недрах «всемирной паутины» удалось найти такую информацию: «Полтавчанин Вячеслав Подварчан проходил срочную службу в особом отделе военной контрразведки Службы безопасности Украины, участвовал в боевых действиях на Кавказе, служил в спецназе, имеет государственные награды. Отбывает наказание за убийство. Говорит, что его не совершал: «Нас было четверо, мы приехали на встречу. Стреляли в меня – попали в моего товарища. За его убийство меня и осудили. Грубо говоря, я сижу за убийство человека, который меня спас».
Правозащитники считают, что подобных историй с судьбами людей, отбывающих «ПЖ», может быть немало. И поднимают вопрос о том, чтобы и у пожизненников была реальная перспектива условно-досрочного освобождения.
«Пока человек жив, пока у него бьется сердце, я верю в то, что он может исправиться, может стать ЧЕЛОВЕКОМ», – заявил на пресс-конференции, посвященной выходу фильма «ПЖ» тюремный капеллан Артур Гузеев.
Ведь цель уголовного наказания – исправление и перевоспитание. Но, если государство ставит на человеке клеймо «ПЖ» с эфемерной возможностью пересмотра приговора, оно фактически расписывается в неспособности своей «пенитенциарной» системы ресоциализировать бывшего преступника и вернуть его в общество.
Справка:
Пожизненное лишение свободы в Украине является высшей мерой наказания (с момента отмены смертной кары в 2000-м году) и применяется к лицам, совершившим наиболее тяжкие преступления, например, умышленное убийство с обстоятельствами, отягчающими наказание.
Несмотря на то, что наказание называется «пожизненным», законодательство предусматривает определенные условия, при которых лицо, осужденное к такому виду наказания, может освободиться. После отбытия не менее 20 лет заключения, осужденный при «добросовестном поведении и отношении к труду» может подать ходатайство о его помиловании президентом Украины. В случае удовлетворения ходатайства Президент Украины издает указ, согласно которому заменяет осужденному дальнейшее отбывание наказания лишением свободы на срок не менее 25 лет.
Юрий Чумак
Апр 2, 2018
«Кожного разу, коли їдеш до клієнта, ти не знаєш, що на тебе там чекає»; «На дорозі сутенерства немає. На трасі сутенери – міліціонери». (Цитати жінок із фільму «Білий танець»).
«З точки зору секс-туризму України – найпривабливіша країна Європи зі столицею в Харкові». (Журнал «Фокус»).
30 березня 2018 року в прес-центрі KHARKIV Today в рамках кіноклубу документального кіно з прав людини «ДУМАй!» харків’янам було представлено стрічку «Білий танець». Фільм знято студією Real Stories Production за підтримки Асоціації УМДПЛ.
За 17 хвилин «Білого танцю» учасники заходу мали змогу побачити правдиві інтерв’ю чотирьох жінок: трьох секс-працівниць і «мамочки»-сутенерки. Дехто з героїнь сьогодні має іншу роботу, хтось займається громадською діяльністю, а хтось і досі стоїть на трасі, намагаючись заробити гроші на життя.
Не завжди жінки потрапляють у секс-індустрію з власної волі. Але й ті з них, котрі добровільно зробили такий вибір, зазнають регулярних принижень. Фільм висвітлює секс-роботу як явище із широкою гамою супутньої проблематики. Відверті історії, непрості долі…
По закінченні перегляду відбулось активне обговорення за скайп-зв’язком – з режисеркою стрічки Ксенією Кравцовою та однією з героїнь фільму директрисою Всеукраїнської благодійної організації «Легалайф-Україна» Наталею Ісаєвою.
Н. Ісаєва також була секс-працівницею. За її словами, у цю сферу потрапляють різні люди, незалежно від віку, освіти та зовнішності: «Є вчительки, є продавчині, які підробляють, коли у крамниці вихідні».
«На сьогоднішній день відсутня кримінальна відповідальність за проституцію, проте є адміністративна. До того ж, у Кримінальному кодексі залишилась стаття 302 – за створення або утримання «місць розпусти». І на цьому точиться багато зловживань з боку правоохоронців. Тому ми говоримо про необхідність декриміналізації секс-роботи, яка є певним видом послуг. Одночасно, звісно, ми проти експлуатації (торгівлі людьми), коли жінок примушують займатися проституцією та втягування в цю діяльність неповнолітніх», – наголосила активістка.
«Наразі найбільшим «сутенером» виступає держава, яка збирає з громадян чималі податки, що досягають ледь не половини доходів – і при цьому майже нічого не робить. Народні депутати та священики, які нерідко самі користуються послугами секс-працівниць, грають у «моральність». А ми виступаємо за надання легального статусу комерційному сексу, без дискримінаційних обмежень», – підкреслила Наталія Ісаєва
Питання, думки, репліки глядачів завжди отримували відверті відповіді. Чому жінки обирають таку небезпечну роботу? Які наслідки матиме декриміналізація на ситуацію з торгівлею людьми? Чи продовжується поліцейське свавілля щодо жінок, залучених у сферу комерційного сексу, після реформи правоохоронних органів? Чи дійсно декриміналізація захищатиме інтереси секс-працівниць? Чи можлива легалізація в українському вимірі? – Дискусія виявилася напрочуд жвавою й тривала майже дві години.
Як зазначила Ксенія Кравцова, це кіно, у першу чергу, про жінок, про їхні долі: «У моїх героїнь непроста, дуже ризикована професія. Мене зацікавило, як вони потрапляють туди. Врешті – хто вони? Було надзвичайно цікаво спілкуватися з ними. Ми звикли до штампів, що повія – така собі нафарбована білявка на високих підборах. Звичайно, бувають і такі, але я побачила справжніх жінок, які через усі труднощі пронесли своє «я».
На переконання керівника кіноклубу «ДУМАй!», очільника Харківського обласного осередку Асоціації УМДПЛ Юрія Чумака, у фільмі йдеться, насамперед, про вразливу групу людей, права яких теж повинні дотримуватися в державі, що оголосила себе правовою.
PS: Організатори заходу висловлюють щиру подяку прес-центрові KHARKIV Today за гостинність!
PPS: Незабаром виходить нова стрічка К. Кравцової та Real Stories Production з даної тематики – «Така робота».
Георгій Кобзар
Янв 11, 2018
«Пільговики з Харківської області не зможуть безкоштовно користуватися пасажирським транспортом у Харкові», – безапеляційно проголосили 10 січня 2018 року на сайті Харківської міської ради.
Мовляв, «держава переклала забезпечення компенсації за перевезення пільгового контингенту на плечі місцевих бюджетів. Тому все, що приймається Харківською міськрадою, тепер має стосунок тільки до жителів міста, і тільки вони мають право цим користуватися».
Проте, здається мені, пан Дульфан трошки погарячкував. Спробую довести це:
Рік тому було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті».
Ним встановлено, що Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом (як і Правила користування міським електричним транспортом) затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов’язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
При цьому в закони «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та деякі інші – внесені зміни, які, по суті, можна звести до того, що пільги на проїзд вказаним категоріям відтепер надаються «за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – також електронного квитка, який видається на безоплатній основі».
Мало того, в законодавстві (наприклад, в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», хоча аналогічні норми є й в інших законах, присвячених категоріям громадян, щодо яких державою встановлені додаткові заходи соціального захисту) чітко прописано, що безплатний проїзд гарантується «незалежно від відстані та місця проживання».
Отже, ніде не зазначено, що дані категорії громадян при виїзді з населеного пункту, де вони проживають («прописані») та при в’їзді до Харкова втрачають надані ЗАКОНОМ (а не Харківською міською радою!) пільги.
Так, держава останнім часом переклала основний тягар щодо вирішення питання компенсації витрат на пільговий проїзд на місцеві бюджети. З іншого боку, вона залишає й більше коштів у містах. Тому, гадаю, підстав волати про нестачу грошей у керівництва Харкова не буде. Тим більше, якщо навести лад з фінансовими потоками, що надходять від реклами та торгівлі у міському транспорті, зокрема у метро, то бюджет значно «потовстішає».
Місцева рада, за бажання, може надати додаткові пільги на проїзд ще комусь (наприклад, почесним громадянам міста), але не має підстав на власний розсуд позбавляти будь-кого законодовчо встановлених прав.
Харківська міськрада має відповідати за територію своєї громади. Але це не дає міськраді права на території громади нехтувати законами, що діють у всій Україні.
У Харкові перевізники повинні забезпечувати пільговий проїзд всіх пільговиків, які живуть в Харкові і приїхали до Харкова (у Мерефі – всіх, що мешкають у Мерефі та приїхали до Мерефи, у Чугуєві – всіх, хто проживає у Чугуєві та приїхали до Чугуєва…). І так – повсюдно. Адже ті, хто приїжджають до Харкова (і пільговики, в тому числі), не тільки транспортом користуються, а ще й гроші свої залишають на ринках, в кафе, магазинах, аптеках, театрах і далі – скрізь. З чого, в кінцевому рахунку, певні податки теж в харківський бюджет надходять.
Також нагадаю: у нас дискримінація за ознакою місця проживання законодавчо заборонена! Чому громадянин України, який рятував Україну від ядерної катастрофи в Чорнобилі або ж захищав від російської агресії на Сході, приїжджаючи до Харкова, повинен позбавлятися своїх гарантованих державою прав і пільг?!!
В цілому підтримуючи ідею монетизації пільг, мушу зазначити: поки діє таке законодавство, яке діє, пільговий проїзд мають забезпечувати для ВСІХ пільговиків, незважаючи на «прописку».
За нинішніх умов правильним виглядало б розроблення процедури того, як немешканцям Харкова, які регулярно відвідують «першу столицю» та відносяться до пільгових категорій, надати можливість отримати пільгові електронні квитки.
Зауважу, що існує стаття 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом):
«Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
До речі, також не передбачено законодавством, скільки одночасно може їхати пільговиків (двоє чи вся маршрутка). Тобто те, що перевізники встановлюють свої квоти на перевезення, також є свавіллям. Отже, будь-яка відмова від перевезення пільгових категорій є незаконною. Незалежно від того, є чи немає компенсації, право пільговиків на безоплатний проїзд нікуди не зникає, не може бути обмежене та має бути забезпечене перевізником.
В разі, коли людина має право на пільговий проїзд, але її змушують платити або виганяють з автобусу/тролейбусу/маршрутки, потрібно викликати поліцію з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 133-1 КУпАП.
Юрій Чумак, правозахисник, голова ЦППД «ДУМА»
