Авг 30, 2020
Резюме моніторингу доступності виборчих дільниць у Харківській області.
Протягом 2 половини липня – 1 половини серпня 2020 року виборчим омбудсменом Громадянської мережа ОПОРА проведено моніторинг доступності 30 виборчих дільниць у Харківській області. Об’єктами моніторингу були 28 звичайних дільниць та 2, розташовані в лікувальних закладах.
Такий моніторинг здійснювався ОПОРОЮ в усіх регіонах Україні за спеціально розробленим індексом «Доступність виборчих дільниць», який було складено на основі критеріїв доступності виборчих дільниць та приміщень для голосування, розробленим Центральною виборчою комісією спільно з інститутами громадянського суспільства.
Загалом досліджувалось 15 індикаторів архітектурної доступності. Об’єктами дослідження були: територія навколо виборчої дільниці, приміщення для голосування та санітарно-гігієнічні приміщення, які розташовані поряд із приміщенням для голосування.
За результатами визначався рівень доступності виборчої дільниці (від 0 до 15 балів – недоступна, від 16 до 25 балів – малодоступна, від 26 до 30 балів – доступна) та проводився аналіз факторів, які впливають на забезпечення безперешкодного доступу. Фактори визначались методом опитування представників адміністрацій закладів, органів місцевого самоврядування, виконавчої влади.
Аналіз доступності проводився у населених пунктах різного розміру та статусу, що надало змогу побачити реальну картину з доступністю виборчих дільниць та приміщень для голосування на Харківщині.
З даного аналізу можна дійти висновку, що на сьогоднішній день доступність виборчих дільниць та приміщень для голосування у Харківській області перебуває на досить невисокому рівні.
Загалом з вибраних дільниць 26 є малодоступними та 4 недоступними для маломобільних груп населення. Жодна з виборчих дільниць не відповідає всім критеріям доступності.
Якщо вирахувати середній бал, він складатиме 19,5 балів на 1 виборчу дільницю, що відповідає за шкалою оцінювання малодоступності. На жаль, доступні дільниці в ході моніторингу на Харківщині не були знайдені.
Адже зафіксовані численні проблемні моменти. Зокрема:
Майже на всіх виборчих дільницях відсутні парковки та парковочні місця для автомобілів людей з інвалідністю. Лише на 1 з 30 дільниць є маркування на сходах світловідбивними елементами.
Тільки в одній виборчій дільниці (вона у Харкові) є спеціально облаштований туалет для людей з інвалідністю – неподалік від приміщення для голосування.
Тільки в одній виборчій дільниці (вона у Харкові) є спеціально облаштований туалет для людей з інвалідністю – неподалік від приміщення для голосування. У селах же на 7 дільницях зафіксовано відсутність у будівлях будь-яких вбиралень, що, звісно, створюватиме проблеми не тільки для представників маломобільних груп населення, але й для всіх виборців та членів виборчих комісій.
На багатьох об’єктах відсутній пандус. І нерідко там, де пандус у наявності, він не відповідає нормативам (слизька поверхня, кут нахилу понад 8 градусів та відсутні дворівневі поручні висотою 70 та 90 см).
Також заважають доступності численні пороги в будівлях. Характерно, що пороги є не тільки «набутком радянського минулого», іноді вони містяться й у нових склопластикових дверях.
Значною проблемою є розташування виборчих дільниць на 2 поверсі, що створює значні проблеми із доступністю для маломобільних груп громадян. У Харкові з 11 дільниць, які були об’єктами моніторингу, 3 розміщені на 2 поверсі. В області таких – тільки одна з 19. Причому її відносно нещодавно перенесли з 1 поверху на 2 через те, що… зробили ремонт у фойє на першому.
І приміщення для голосування 3 (з 4) виборчих дільниць, які за результатами моніторингу виявилися недоступними, розташовані на 2 поверсі.
Певним чином, саме розміщення виборчих дільниць на 2 поверсі призвело до того, що ситуація з доступністю у Харкові, в середньому, не краще, ніж у сільській місцевості.
20 з 30 виборчих дільниць «поселилися» у школах, гімназіях, ліцеях, НВК та інших навчальних закладах. Решта – у клубах, будівлях сільських рад та лікарнях. Тобто, всі – в публічних закладах. Доступність до яких має бути забезпечена не тільки раз на кілька років, у день виборів, а повсякчасно.
І хоча Виборчим кодексом України визначено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні забезпечити для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення доступність до приміщень, що надаються дільничним виборчим комісіям, в строк до… 1 січня 2025 року, владники повинні задіяти зусиль щодо переобладнання таких будівель вже зараз, аби забезпечити безбар’єрний доступ для відвідувачів цих закладів.
P.S. Проблема доступності дільниць стосується не лише людей з інвалідністю. Пункт 3.23 Державних будівельних норм (ДБН) В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» визначає: маломобільні групи населення (МГН) – люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До МГН віднесені не тільки особи з інвалідністю, але й люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, літні люди, люди з дитячими колясками. Таким чином, під дану категорію підпадає доволі велика частка населення. За даними дослідників, вона складає від 30 до 50% всього населення. А якщо врахувати, що в Україні більшу активність на виборах традиційно виявляють люди поважного віку, то представники МГН сягають понад половину виборців. Тобто, проблема доступності виборчих дільниць є нагальною не для «окремих громадян» (як вважають деякі чиновники), а для більшості тих, хто воліє проголосувати!
Юрій Чумак, виборчий омбудсмен Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області
Авг 7, 2020
Разобрались в ситуации на примере многодетной семьи в Харьковской области.
В селе Бригадировка Балаклейского района пьяный мужчина пришел вечером домой и избил жену на глазах у детей. Испуганные ребята выбежали на улицу, старшая дочь вызвала полицию, но правоохранителей пришлось ждать долго. На помощь маме с семью детьми пришел Благотворительный фонд «Волонтеры: Взрослые – детям», который опекает семью. Глава организации Виктория Тищенко позвонила в дежурную часть Балаклейского райотдела полиции с повторным вызовом. Спустя два часа после первого вызова патрульные приехали по адресу. По словам Виктории, они приняли заявление и уехали.
«Полиция действовала непрофессионально и даже халатно. Протокол по насилию не был выполнен должным образом. Не была осуществлена оценка рисков семьи. Не выдано срочное запретное предписание в отношении обидчика. В дом даже не зашли, угрозу не ликвидировали. В общении с потерпевшей патрульный не сообщил о правах женщины, наоборот, сказал: «Зачем вам-то заявление?». Направление на медицинское обследование или вызов скорой помощи – отсутствуют. Женщине не сказали, что ей бы в больницу, чтобы зафиксировать побои», – возмущается Виктория.
Дело на этом и закончилось, если бы не подключились активисты. Маму и детей на время поселили в доме Фонда, где живут другие подопечные. Ночью сотрудники Фонда отвезли женщину в больницу. Там врачи установили сотрясение мозга и вызвали полицию.
Директорка «Волонтеров» подала жалобу в полицию, обращалась к главе сельсовета, в районный и областной центры социальных служб, ОО «Ла Страда» и другие организации, занимающиеся вопросами домашнего насилия. Уже на следующий день подключилась мобильная бригада в составе правоохранителей и представителей центра соцслужб. Вместе с пострадавшей они приехали в дом, где живет семья. Патрульные пообщались с мужем и выдали ему предписание о запрете приближаться к родным на 10 дней. Сейчас мама с детьми находятся дома. Женщина готовит документы, чтобы подать в суд на развод и получение алиментов.
Побои в семье случались и до этого. Волонтеры не понимают, почему патрульные действовали не по протоколу и маме с детьми не помогли сразу.
Что не так?
В Украине действует Закон «О предотвращении и противодействии домашнему насилию». Он регламентирует работу всех структур, отвечающих за борьбу с насилием. В первую очередь потерпевшим помогают полицейские (в том числе патрульные, участковые и ювенальные инспекторы), органы соцзащиты, медики, представители системы образования, центры бесплатной правовой помощи. Порядок их взаимодействия прописан в постановлении Кабмина.
«Когда поступает обращение в органы соцзащиты или полиции, в течение суток сообщаются все субъекты. Если во время домашнего насилия пострадал ребенок или он был свидетелем такого случая, то в первую очередь оповещается служба по делам детей. Затем собирается междисциплинарная команда, которая выезжает к семье, оценивает потребности жертвы насилия и составляет план по оказанию помощи», – объясняет начальница отдела по делам семьи и по работе с общественностью Департамента соцзащиты ХОГА Юлия Карпачева.
В обязанности полицейских входит:
- Выявлять и своевременно реагировать на факты домашнего насилия.
- Принимать заявления/сообщения о совершении домашнего насилия и меры для его пресечения, а также оказывать помощь пострадавшим.
- Разъяснить пострадавшим их права и рассказать о социальных услугах, которыми они могут воспользоваться.
- Оценить риски: насколько опасна ситуация для жертвы, есть ли вероятность продолжения или повторения насилия. Полицейский в беседе с пострадавшим заполняет форму оценки рисков. Она состоит из 27-ми вопросов: угрожал ли обидчик убийством, распускал руки или нет, злоупотребляет ли алкоголем или наркотиками, был ли пьян во время нападения и т. п. По результатам опроса правоохранитель оценивает уровень опасности: «высокий», «средний» или «низкий».
⇒ Форма оцінки ризиків
- Выносить временное запретительное предписание в отношении обидчика (запрещает любым способом контактировать с пострадавшей стороной, а также находиться в доме или квартире, где живет жертва).
- Ставить на профилактический учет обидчиков.
- Контролировать, чтобы нарушители соблюдали ограничительные предписания.
- Аннулировать разрешение на право покупки, хранения, ношения и владения оружием, если оно использовалось для нанесения вреда человеку.;
- Передавать информацию другим службам, чтобы они подключились к помощи (социальной, психологической, правовой, медицинской).
Запрет как экстренная мера
Временное запретительное предписание выдается полицейскими на срок до 10 суток по заявлению потерпевшей/потерпевшего или по решению самого полицейского. При этом учитывается уровень опасности ситуации. Если он «высокий», полицейский обязательно должен выдать обидчику предписание. Если же уровень «низкий» или «средний», и нет других факторов, которые могут ухудшить ситуацию, то правоохранитель может не выписывать запретительный документ.
Предписание вручается обидчику, а его копия – жертве или ее представителю.
Что делать, если полицейских долго нет или они не помогли устранить угрозу?
Ориентировочное время, за которое наряд полиции прибывает на место:
- по городу – до семи минут (если бригада находится в зоне оперативного реагирования) или до десяти (если приедет наряд из другой зоны обслуживания);
- в сельской местности – до 20-ти или до 40-ка минут соответственно.
«Если наряд не едет, нужно жаловаться в вышестоящие органы. Есть горячие линии Нацполиции, МВД, Патрульной полиции, – отмечает правозащитник Юрий Чумак. – Управлению Патрульной полиции в Харьковской области подчиняются де-факто только подразделения Харькова. На местах они подотчетны отделам Нацполиции».
Если правоохранители уехали, но проблема осталась, юрист советует временно уйти из дома.
«Очень важно, чтобы жертвы имели возможность куда-то убежать. Есть кризисные центры в Харькове и области, где женщины и дети могут некоторое время анонимно пребывать в безопасности. Их адреса конфиденциальные, поэтому нужно обратиться в социальные службы, там подскажут адреса и, возможно, помогут с отправкой в центр, – объясняет Чумак. – Если жертва домашнего насилия – мужчина, ему-то и спрятаться негде, кроме как у родственников или на вокзале».
Как и где получить помощь?
- Вызов патруля по номеру
- Харьковский центр социальных служб для семьи, детей и молодежи «Доверие». Адрес: площадь Свободы, 5, 6-й подъезд, 6-й этаж. Телефон: (057) 705-61-65.
- Государственная горячая линия для пострадавших от домашнего насилия 15-47.
- Национальная горячая линия по предупреждению домашнего насилия, торговли людьми и гендерной дискриминации: 0-800-500-335или 116-123.
- Горячая линия системы бесплатной правовой помощи0-800-213-103.
- Мобильные бригады социально-психологической помощи в области (работают по будням с 8:00 до 17:00). Адреса и контакты можно посмотреть здесь.
В полиции, в центрах социальных служб и бесплатной правовой помощи или по телефонам «горячей линии» можно узнать контакты приютов.
Анна Мясникова
Накипело
Июл 23, 2020
В рамках проєкту «Шерифи для нових громад» ми вивчаємо, як забезпечують свою безпеку різні міста та містечка України – на засадах співпраці поліції та громадськості. Предметом дослідження є діяльність різних категорій цивільних осіб, що долучаються до профілактики правопорушень. І один із акцентів уваги спрямовано на роботу громадських формувань з охорони громадського порядку.
При спілкуванні з правоохоронцями та членами громадських формувань я неодноразово задавав запитання щодо того, як проводиться навчання та підготовка останніх до участі в забезпеченні публічного порядку. Оскільки така діяльність є надзвичайно відповідальною, і непідготовлених осіб не можна долучати до правоохоронної діяльності. Однак, зазвичай, поліцейські та активісти відповідали ухильно: мовляв, час від часу здійснюються «навчання з правових питань» та регулярно – інструктажі безпосередньо перед патрулюваннями.
Складалося враження, що відомчих документів, які б чітко регулювали порядок такого навчання членів громадських формувань, не існує, і в кожній місцині поліція організовує підготовку «за власними лекалами». Як виявилося, це не просто враження, а сумна реальність.
Справа в тому, що раніше питання організації роботи міліції/поліції з громадськими формуваннями регламентувались наказом МВС України від 23.08.2011 №608 «Про затвердження Інструкції щодо організації роботи органів внутрішніх справ України із забезпечення взаємодії з населенням та громадськими формуваннями з охорони громадського порядку у сфері профілактики правопорушень».
З метою проходження кандидатами, членами громадських формувань відповідної правової та спеціальної підготовки, вищевказаним наказом:
— на уповноважених осіб міліції покладались завдання підготовки методичних рекомендацій, із визначенням спеціальної тематики щодо організації роботи з особами, задіяними до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень;
— врегульовувались організаційні питання проведення занять на базі органів внутрішніх справ;
— визначались обов’язки з організації навчання членів громадських формувань формам і методам попередження правопорушень, здійснення профілактичної роботи.
Про проходження курсів з правової та спеціальної підготовки членам громадських формувань надавались довідки встановленого зразка.
Проте, відповідно до наказу МВС України №333 від 26 квітня 2019 року «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства внутрішніх справ України», наказ від 23.08.2011 №608 «наказав довго жити».
1. Чи приймалися протягом 2019–2020 років відомчі нормативні акти МВС та/або Національної поліції України, що регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку?
2. Якщо так, просимо надати копію такого (таких) нормативних актів.
3. Якщо ні, просимо роз’яснити, якими документами зараз регулюється робота поліції з громадськими формуваннями з охорони порядку, зокрема, щодо проведення занять з членами цих громадських формувань.
Спочатку Департамент юридичного забезпечення МВС України повідомив, що «у зв’язку з тим, що запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк його розгляду продовжено до 20 робочих днів».
Втім, і протягом 20 днів речники МВС так і не знайшли у своїх «скрижалях» потрібних документів. І вимушені були констатувати: «За результатами розгляду повідомляємо, що протягом 2019–2020 років нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ та/або Національної поліції України, які регламентують організацію роботи поліції з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, не видавалися».
Тому доводиться поліцейським при проведенні навчання членів громадських формувань керуватися наказом МВС від 23.08.2011 №608, який втратив чинність, через що його використання є неправомірним. Або, як «пошепки» розповіли нам в одному з відділів Національної поліції, «підглядати» в текст наказу МВС від 15.09.2014 №948, в якому цілий розділ V присвячено порядку організації та проведення правової і спеціальної підготовки та інформування членів громадського формування. І все б нічного, але ж цей наказ має назву «Про затвердження Інструкції про роботу з громадськими формуваннями з охорони державного кордону» (виділено автором), отже, керуватися ним в роботі з громадськими «шерифами», що патрулюють вулиці, теж не можна.
Висловлене Департаментом юридичного забезпечення МВС зауваження, що на сьогодні правові відносини з питань участі громадян в охороні громадського порядку врегульовано низкою інших законодавчих та нормативних актів, у даному питанні навряд чи допоможе. Тому що в усіх тих документах навчання членів громадських формувань або не включено взагалі, або згадуються дуже побіжно.
Наголошу, що стаття 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» висуває тверду вимогу: «Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах Національної поліції, підрозділах Державної прикордонної служби України і одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки… Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ…».
А порядку такого, як ми з’ясували, на сьогоднішній день, на жаль, немає. Будемо сподіватися, що після того, як проєкт «Шерифи для нових громад» нагадав про дану прогалину, МВС упорядкує це питання.
Юрій Чумак
Июн 25, 2020
У витягу зі списку виборців для організації голосування «на дому» слід ставити не позначку «не здатний самостійно пересуватися», а «держава не здатна забезпечити умови доступності».
Незабаром на всіх нас чекають чергові місцеві вибори. Однак новий Виборчий кодекс України вимагає від владників забезпечити доступність виборчих дільниць для голосування… до 1 січня 2025 року. Схоже, чиновники вважають, що до того часу порушувати права людей з інвалідністю та представників інших маломобільних груп населення, дозволено.
Виборчим кодексом України визначено обов’язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надати приміщення для організації та проведення виборів, які будуть доступними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Приміщення дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування повинні відповідати вимогам Кодексу, а також встановленим вимогам щодо санітарних та технічних норм, державним будівельним нормам, в тому числі щодо безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. (ст. 62).
Мало того, у ст. 7 Виборчого кодексу встановлено: «Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, інвалідності та стану здоров’я, за мовними або іншими ознаками забороняються».
Однак усі ці позитивні новації перекреслюються останнім пунктом «Прикінцевих та перехідних положень» Виборчого кодексу України: «Виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад, іншим органам (посадовим особам), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, забезпечити у межах коштів державного та відповідних місцевих бюджетів, власних доходів та за рахунок коштів з інших джерел, не заборонених законодавством, до 1 січня 2025 року доступність для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення приміщень, що надаються дільничним виборчим комісіям звичайних виборчих дільниць для організації їх роботи та проведення голосування».
Виходить, що до 2025 року можна особливо й не квапитися із витрачанням коштів на забезпечення доступності дільниць? Загалом, чиновники саме так і розуміють цю норму.
Тим більше, заявляють вони, що проблеми особливої-то й немає: адже виборці з числа людей з інвалідністю, у переважній своїй більшості, мають можливість проголосувати «на дому». У ч. 1 ст. 119 Виборчого кодексу передбачено: «Виборцю, який внесений до списку виборців на виборчій дільниці, але за віком, у зв’язку з інвалідністю чи за станом здоров’я не здатний пересуватися самостійно, дільнична виборча комісія надає можливість голосувати за місцем перебування».
І тут я маю заявити те, що вже давно накипіло:
1. Проблема доступності дільниць є такою, що стосується не тільки людей з інвалідністю. Пункт 3.23 Державних будівельних норм (ДБН) В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», що набули чинності з 1 квітня 2019 року, визначає: маломобільні групи населення (МГН) – люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До МГН віднесені не тільки особи з інвалідністю, але й люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, літні люди, люди з дитячими колясками.
Маємо розуміти, що обмеження мобільності можуть бути пов’язані як з фізичними особливостями людини – інвалідністю, дитячим чи літнім віком, великою вагою тіла тощо, так і з тимчасовими станами – вагітністю, хворобою, стресом, травмою.
Таким чином, під дану категорію підпадає доволі велика частка населення. За даними дослідників, вона складає від 30 до 50% всього населення. А якщо врахувати, що в Україні більшу активність на виборах традиційно виявляють люди поважного віку, то представники МГН сягають понад половину виборців. Тобто, проблема доступності виборчих дільниць є нагальною не для «окремих громадян» (як вважають чиновники), а для більшості тих, хто воліє проголосувати!
2. Нагадаю, що приміщення для голосування в Україні, зазвичай, розташовані у будівлях шкіл, клубів, бібліотек та в інших публічних закладах. Доступність до яких повинна бути забезпечена не тільки раз на кілька років, у день виборів, а повсякчасно. Інклюзивність освіти і культури, про які зараз так багато говорять, не може існувати без інклюзивності будівель і споруд, в яких ці заклади розміщені.
ДБН «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» визначає таку інклюзивність як «комплекс архітектурно-планувальних, інженерно-технічних, ергономічних, конструкційних і організаційних заходів для забезпечення доступності будівель і споруд, у яких кожна особа, незалежно від віку, статі, інвалідності, функціональних порушень, рівня комунікативних можливостей або обставин, може відчувати себе безпечно і комфортно без сторонньої допомоги і в міру своїх можливостей».
Без сторонньої допомоги! Іншими словами – скориставшись розумними пристосуваннями, на кшталт пандусу, підйомного пристрою, ліфту. А не так, як часто трапляється у нас: дитину з інвалідністю, людину на візку, стареньку з паличкою ледь не волоком тягнуть по сходах на ганок, а то й на 2-й чи 3-й поверх установи/організації.
У Харкові та в інших містах і містечках України минулого року на виборах були неодноразові випадки, коли громадяни, не бажаючи втрачати свою гідність, не погоджувалися на таку «допомогу» з боку членів виборчих комісій та «волонтерів» від влади й взагалі відмовлялися від голосування.
3. Якось мені довелося побувати у США. І там мене найбільше вразило, наскільки пристосовані до активного життя місцеві люди з інвалідністю. Для них створені всі необхідні умови, щоб відвідувати суспільні заклади, школи, магазини, бібліотеки, користуватися транспортом, туалетом. Таких людей скрізь чимало. Особи з інвалідністю та представники інших маломобільних груп населення працюють, беруть участь у громадському житті, обираються депутатами.
Коли я спитав у речників організації, що опікуються правами таких осіб, через що людей на інвалідних візках так багато на вулицях та в публічних місцях, мені відповіли лаконічно: «Їх у нас у відсотковому вираженні, не більше, ніж в Україні. Проте ваші вимушені сидіти вдома, а наші соціально адаптовані, адже для них створили умови доступності. І вони не почувають себе вразливими».
Але таке становище не впало їм з неба, американські МГН домоглися його шляхом довготривалої й широкої громадянської боротьби за свої права у 2-й половині XX століття. І одним із основних правових механізмів досягнення доступності стали численні судові позови. Людина хотіла придбати ліки, але, через відсутність пандусу, не змогла потрапити до аптеки. Любитель кіно мав квитки, але був не в змозі вдертися по сходах до кінотеатру. Хтось через завузькі двері не в’їхав на інвалідному візку до державної чи муніципальної установи… І вони зверталися до суду. Власники закладів та чиновники вимушені були за судовими рішеннями сплачувати чималі суми на відшкодування завданої шкоди. І схаменулися. Та вирішили, що дешевше буде облаштувати пандуси й підйомники та задіяти інші необхідні заходи.
Сьогодні Закон у США вимагає забезпечувати рівність можливостей в участі у громадському житті, незалежному існуванні та економічній самодостатності. Сюди включається доступ до тротуарів і громадського транспорту, ширина дверей та з’їзди зі сходів, написи шрифтом Брайля для незрячих тощо.
А в Україні й дотепер мільйони громадян вимушені залишатися у власних домівках, приречені ледь не на довічне позбавлення можливості вільно пересуватися, що, безумовно, є дискримінацією по відношенню до них.
Отже, настала пора й українцям, посилаючись на закарбовану у ст. 24 Конституції України норму про рівність прав і свобод громадян, а також на Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», стаття 15 якого встановлює право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації, позиватися до недбалих та неквапливих чиновників і власників установ та закладів.
Якщо таких позовів будуть тисячі, певен – крига скресне, себто, ситуація з доступністю покращиться, набагато раніше, ніж настане 2025 рік.
P.S. А допоки раджу внести зміни у виборче законодавство, відповідно до яких у витягу зі списку виборців для організації голосування за місцем перебування, замість блюзнірської позначки «не здатний пересуватися самостійно» писати «держава не здатна забезпечити умови доступності».
P.P.S. Для владників, які вирішили, що право на доступність виборчих дільниць почекає до 2025 року, пропоную так само почекати зі службовим автотранспортом. Бо це ж неправильно, коли народ не може навіть нормально пересуватися, щоб дістатися проголосувати за своїх «слуг», у той час як останні носяться вулицями з кортежами та мигалками.
Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», громадський омбудсмен Громадянської мережі ОПОРА з захисту виборчих прав у Харківській області
Июн 13, 2020
«Вождю світового пролетаріату» Леніну приписують вислів, що «кожну кухарку можна навчити управляти державою». Втім, навіть він при цьому не згадував представників шоу-бізнесу…
У 2019 я, з деяким розчуленням, але без особливого подиву, спостерігав, як наші співгромадяни віддавали свої голоси за симпатичні (й не дуже) «мордашки» – за коміків, співаків, спортсменів тощо – керуючись одним лише принципом: «аби не з обридлих політиків».
Не маючи чіткої програми і певної команди, виступаючи «за все хороше і проти всього поганого», нові зірки українського шоу-політикуму, різко зійшли на «п’єдестал».
Не знаю, як би склалися розклади в минулому році, якби Вакарчук наважився тоді піти в президенти… Але він довго думав, «прокинувся» лише на парламентських виборах і завів до Верховної Ради фракцію «Голос». Голосу якої, на жаль, так досі й не було виразно чутно.
У той час як більш розторопний Зеленський не тільки завоював пост президента, але й зумів «на хайп» провести до парламенту найбільшу фракцію, зібрану з різних людей, які назвалися «Слугами народу», і сформувати свій уряд. «Слуги» допоки, скажімо прямо, теж особливо нічого видатного (якщо не брати до уваги, звичайно ж, численних скандалів) не «наслужили».
І ось недавно Зеленський заявив, що «подумує» про те, чи не піти йому на другий термін президентства, звісно, «якщо народ попросить».
А В’ячеслав теж замислився про те, чи не піти йому вдруге на… складання повноважень народного депутата. Та 11 червня оголосив про це. З одного боку, без бою здався, а з іншого – добре, що вчасно зізнався: кухарка (музикант, комік, артист, спортсмен, танцюрист та інші) без належного досвіду не здатні ефективно керувати державою.
Очевидно, Вакарчук вирішив повернутися на свою набагато більш щасливу стежку рок-вокаліста в групі «Океан Ельзи», в очікуванні подальших послаблень карантину і швидкого дозволу на проведення масових концертів.
Щоправда, 11 червня в Україні зафіксували антирекорд з захворюваності на коронавірус. І карантин, навпаки, цілком можуть ще й посилити. Але це вже зовсім інша історія…
Юрій Чумак, Голова Громадського центру «ДУМА»
Рубрика
Июн 12, 2020
Так відповіла Національна поліція на мій запит щодо того, чи долучаються до забезпечення правопорядку в Україні громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку.
А питання це виникло не безпідставно. Не раз доводилося чути, що до подібних заходів залучаються громадські організації, які зареєстровані без дотримання вимог Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (тобто, не громадські формування з охорони громадського порядку).
Так, під час презентації в Харкові дослідження «Участь громад у забезпеченні правопорядку в Україні» один із правозахисників задав експертам запитання: «Як ви можете прокоментувати ситуацію, коли представники громадських рухів, які себе позиціонують як захисники, беруть участь у рейдерських захопленнях та навіть вступають у конфлікти з поліцією?».
Тоді очільник громадського формування з охорони громадського порядку «Корпус громадської безпеки» Володимир Степаненко прямо заявив: «В Україні є Закон «Про громадські об’єднання», яким передбачена діяльність широкого спектру громадських організацій, та спеціальний Закон «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Так от, якщо будь-яка громадська організація, яка заявляє про свій намір наводити лад на вулицях, не зареєстрована у відповідності до останнього Закону, то її «правоохоронна» діяльність є незаконною».
Ця теза здалася мені абсолютно слушною. Однак вирішив підкріпити цю правову позицію фаховим висновком профільних міністерств. Виходячи з того, що саме до повноважень Міністерства юстиції, згідно з Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», входить координація діяльності у сфері державної реєстрації громадських формувань, а також з того, що Мін’юст здійснює правову освіту населення, я попросив речників Міністерства роз’яснити: чи мають право здійснювати функції з охорони громадського порядку громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку?
І хоча Мін’юст повідомив мені, що «питання, порушені у листі, не стосуються надання роз’яснень з питань, які пов’язані з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства», водночас, «у порядку інформування» зазначив:
«Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадські об’єднання», громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка…
Засади участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону визначаються Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (далі – Закон)…
Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.
Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Повсякденна (оперативна) діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами Національної поліції, підрозділами Державної прикордонної служби України.
Таким чином, Законом визначено низку особливостей, без дотримання яких неможливо (виділено мною – Юрій Чумак) виконувати функції з охорони громадського порядку».
Отже, Мін’юст підтвердив, що далеко не кожне громадське об’єднання має право здійснювати заходи з охорони громадського порядку. Ці повноваження мають тільки ті, які дотримуються «низки особливостей», встановлених ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Нагадаємо, ст. 6 цього Закону ще на етапі реєстрації громадського формування вимагає, щоб рішення про його створення було підтримане відповідним органом Національної поліції (чи підрозділом Державної прикордонної служби України) а статут або положення були узгоджені з цими органами. Звісно, таких вимог немає при реєстрації «простого» громадського об’єднання, не наділеного функціями з охорони правопорядку.
У ст. 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» виписано спеціальний перелік обов’язків і прав членів громадських формувань, а в ст. 14 – умови та порядок застосування ними заходів фізичного впливу і спеціальних засобів… Підкреслимо, що такі повноваження членам інших громадських об’єднань жодним нормативним актом не надаються.
Паралельно я спрямував запит і до Міністерства внутрішніх справ, адже воно є головним у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Я просив повідомити, чи залучаються до охорони громадського порядку в Україні громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку. І, якщо так, то на яких правових підставах відбувається це залучення? Чи існують відомчі нормативні документи МВС та/чи Національної поліції, що регламентують таку діяльність?
Мій запит МВС переслало «за належністю» до Національної поліції. А остання відповіла:
«За результатами розгляду Вашого запиту на інформацію повідомляємо, що органи Національної поліції України уповноважені організовувати, спрямовувати і контролювати діяльність громадських об’єднань, які створені відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».
Діяльність інших громадських організацій та добровільних об’єднань, що не зареєстровані як громадські формування з охорони громадського порядку відповідно до Закону, органами Національної поліції не спрямовується, не координується, не контролюється та вони до охорони громадського порядку не залучаються».
І на цьому можна б було поставити жирну крапку. Якби не одне «але». У засобах масової інформації не раз доводилося бачити, читати, слухати про те, як доволі активно про свою діяльність із забезпечення правопорядку заявляють, зокрема, «Національні дружини». «Це організація, метою якої є забезпечення порядку на вулицях українських міст», – значиться на їхньому сайті.
Втім, у Реєстрі громадських об’єднань Мін’юсту дане всеукраїнське об’єднання значиться не як громадське формування з охорони громадського порядку, а як громадська організація. Яка, до речі, наразі налічує 16 зареєстрованих обласних відокремлених підрозділів (див. принтскрин).
На аналітичному сервісі YouControl з 13 знайдених за запитом «Національні дружини» записів, лише 5 значаться як громадські формування, решта 8 – в тому числі й вищезазначені «Національні дружини» з центром у столиці – як громадські організації.
Чи пройшли ці ГО відповідні процедури, визначені ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», чи повсякденна (оперативна) діяльність «Національних дружин» та інших подібних не громадських формувань хоча б якось узгоджується з відповідними органами Національної поліції?
Чи надає Міністерство юстиції рекомендації державним реєстраторам з приводу чіткого розподілу громадських формувань та решти громадських організацій? – Будемо з’ясовувати.
P.S. Хтось із читачів скаже: «Ну то й що з того, що певна організація зареєстрована не як громадське формування та, здійснюючи заходи з охорони громадського порядку, не погоджує свої дії з поліцією? Головне, аби порядок на вулицях наводили». Зауважимо, що, коли діяльність таких самозваних «правоохоронців» не впорядкована, їхнє боріння за «порядок» може перетворитися на банальне самоправство.
І це наочно демонструє ситуація з всеукраїнською громадською організацією «Національні дружини». Вперше Україна дізналася про них у січні 2018 року, коли київським Хрещатиком пройшов «Марш присяги»: у центр міста вийшли понад 600 молодих людей в однакових одностроях. Відео маршу на сторінці НД у Facebook мало назву «Нас багато. Ми не боїмося застосувати Силу, аби встановити на вулицях Український Порядок!».
Після того у ЗМІ регулярно з’являються повідомлення про акції «Національних дружин» та їхні сутички з поліцією. Так, у червні 2018 року НД погромили табір ромів у Голосіївському парку Києва. У кінці липня 2018-го вони билися з поліцією під час мітингу проти будівництва житлового комплексу на столичних Осокорках. У грудні 2018 року брали участь у конфлікті орендарів та власників торгового центру «Дарниця» і борсалися з поліцією у Кременчуці. У січні 2019-го у Facebook з’явилось відео, на якому молодик у формі «Національних дружин» виголошує відверто антисемітські гасла. У березні того ж року НД разом із «Національним корпусом» неодноразово намагалися зривати мітинги кандидата у президенти Петра Порошенка. У листопаді 2019-го пікет «Нацдружин» біля обленерго у Вінниці завершився сутичками з поліцією. А напередодні Нового року НД розгромили кілька кафе у Маріуполі. Вже в лютому 2020 року чоловіки в масках і уніформі «Нацдружин» увірвалися в приміщення Жмеринської міськради та намагалися завадити проведенню чергової сесії. Ця історія мала продовження, коли на суді щодо нападу на Жмеринську раду сталася сутичка. І, на жаль, це далеко не повний перелік.
Юрій Чумак
Шерифи для нових громад
