Так відповіла Національна поліція на мій запит щодо того, чи долучаються до забезпечення правопорядку в Україні громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку.
А питання це виникло не безпідставно. Не раз доводилося чути, що до подібних заходів залучаються громадські організації, які зареєстровані без дотримання вимог Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (тобто, не громадські формування з охорони громадського порядку).
Так, під час презентації в Харкові дослідження «Участь громад у забезпеченні правопорядку в Україні» один із правозахисників задав експертам запитання: «Як ви можете прокоментувати ситуацію, коли представники громадських рухів, які себе позиціонують як захисники, беруть участь у рейдерських захопленнях та навіть вступають у конфлікти з поліцією?».
Тоді очільник громадського формування з охорони громадського порядку «Корпус громадської безпеки» Володимир Степаненко прямо заявив: «В Україні є Закон «Про громадські об’єднання», яким передбачена діяльність широкого спектру громадських організацій, та спеціальний Закон «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Так от, якщо будь-яка громадська організація, яка заявляє про свій намір наводити лад на вулицях, не зареєстрована у відповідності до останнього Закону, то її «правоохоронна» діяльність є незаконною».
Ця теза здалася мені абсолютно слушною. Однак вирішив підкріпити цю правову позицію фаховим висновком профільних міністерств. Виходячи з того, що саме до повноважень Міністерства юстиції, згідно з Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», входить координація діяльності у сфері державної реєстрації громадських формувань, а також з того, що Мін’юст здійснює правову освіту населення, я попросив речників Міністерства роз’яснити: чи мають право здійснювати функції з охорони громадського порядку громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку?
І хоча Мін’юст повідомив мені, що «питання, порушені у листі, не стосуються надання роз’яснень з питань, які пов’язані з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства», водночас, «у порядку інформування» зазначив:
«Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадські об’єднання», громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка…
Засади участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону визначаються Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (далі – Закон)…
Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.
Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Повсякденна (оперативна) діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами Національної поліції, підрозділами Державної прикордонної служби України.
Таким чином, Законом визначено низку особливостей, без дотримання яких неможливо (виділено мною – Юрій Чумак) виконувати функції з охорони громадського порядку».
Отже, Мін’юст підтвердив, що далеко не кожне громадське об’єднання має право здійснювати заходи з охорони громадського порядку. Ці повноваження мають тільки ті, які дотримуються «низки особливостей», встановлених ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Нагадаємо, ст. 6 цього Закону ще на етапі реєстрації громадського формування вимагає, щоб рішення про його створення було підтримане відповідним органом Національної поліції (чи підрозділом Державної прикордонної служби України) а статут або положення були узгоджені з цими органами. Звісно, таких вимог немає при реєстрації «простого» громадського об’єднання, не наділеного функціями з охорони правопорядку.
У ст. 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» виписано спеціальний перелік обов’язків і прав членів громадських формувань, а в ст. 14 – умови та порядок застосування ними заходів фізичного впливу і спеціальних засобів… Підкреслимо, що такі повноваження членам інших громадських об’єднань жодним нормативним актом не надаються.
Паралельно я спрямував запит і до Міністерства внутрішніх справ, адже воно є головним у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Я просив повідомити, чи залучаються до охорони громадського порядку в Україні громадські об’єднання, зареєстровані не як громадські формування з охорони громадського порядку. І, якщо так, то на яких правових підставах відбувається це залучення? Чи існують відомчі нормативні документи МВС та/чи Національної поліції, що регламентують таку діяльність?
Мій запит МВС переслало «за належністю» до Національної поліції. А остання відповіла:
«За результатами розгляду Вашого запиту на інформацію повідомляємо, що органи Національної поліції України уповноважені організовувати, спрямовувати і контролювати діяльність громадських об’єднань, які створені відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».
Діяльність інших громадських організацій та добровільних об’єднань, що не зареєстровані як громадські формування з охорони громадського порядку відповідно до Закону, органами Національної поліції не спрямовується, не координується, не контролюється та вони до охорони громадського порядку не залучаються».
І на цьому можна б було поставити жирну крапку. Якби не одне «але». У засобах масової інформації не раз доводилося бачити, читати, слухати про те, як доволі активно про свою діяльність із забезпечення правопорядку заявляють, зокрема, «Національні дружини». «Це організація, метою якої є забезпечення порядку на вулицях українських міст», – значиться на їхньому сайті.
Втім, у Реєстрі громадських об’єднань Мін’юсту дане всеукраїнське об’єднання значиться не як громадське формування з охорони громадського порядку, а як громадська організація. Яка, до речі, наразі налічує 16 зареєстрованих обласних відокремлених підрозділів (див. принтскрин).
На аналітичному сервісі YouControl з 13 знайдених за запитом «Національні дружини» записів, лише 5 значаться як громадські формування, решта 8 – в тому числі й вищезазначені «Національні дружини» з центром у столиці – як громадські організації.
Чи пройшли ці ГО відповідні процедури, визначені ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», чи повсякденна (оперативна) діяльність «Національних дружин» та інших подібних не громадських формувань хоча б якось узгоджується з відповідними органами Національної поліції?
Чи надає Міністерство юстиції рекомендації державним реєстраторам з приводу чіткого розподілу громадських формувань та решти громадських організацій? – Будемо з’ясовувати.
P.S. Хтось із читачів скаже: «Ну то й що з того, що певна організація зареєстрована не як громадське формування та, здійснюючи заходи з охорони громадського порядку, не погоджує свої дії з поліцією? Головне, аби порядок на вулицях наводили». Зауважимо, що, коли діяльність таких самозваних «правоохоронців» не впорядкована, їхнє боріння за «порядок» може перетворитися на банальне самоправство.
І це наочно демонструє ситуація з всеукраїнською громадською організацією «Національні дружини». Вперше Україна дізналася про них у січні 2018 року, коли київським Хрещатиком пройшов «Марш присяги»: у центр міста вийшли понад 600 молодих людей в однакових одностроях. Відео маршу на сторінці НД у Facebook мало назву «Нас багато. Ми не боїмося застосувати Силу, аби встановити на вулицях Український Порядок!».
Після того у ЗМІ регулярно з’являються повідомлення про акції «Національних дружин» та їхні сутички з поліцією. Так, у червні 2018 року НД погромили табір ромів у Голосіївському парку Києва. У кінці липня 2018-го вони билися з поліцією під час мітингу проти будівництва житлового комплексу на столичних Осокорках. У грудні 2018 року брали участь у конфлікті орендарів та власників торгового центру «Дарниця» і борсалися з поліцією у Кременчуці. У січні 2019-го у Facebook з’явилось відео, на якому молодик у формі «Національних дружин» виголошує відверто антисемітські гасла. У березні того ж року НД разом із «Національним корпусом» неодноразово намагалися зривати мітинги кандидата у президенти Петра Порошенка. У листопаді 2019-го пікет «Нацдружин» біля обленерго у Вінниці завершився сутичками з поліцією. А напередодні Нового року НД розгромили кілька кафе у Маріуполі. Вже в лютому 2020 року чоловіки в масках і уніформі «Нацдружин» увірвалися в приміщення Жмеринської міськради та намагалися завадити проведенню чергової сесії. Ця історія мала продовження, коли на суді щодо нападу на Жмеринську раду сталася сутичка. І, на жаль, це далеко не повний перелік.
Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», речник Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юрій Чумак виступив одним із спікерів на вебінарі «Не стигматизуй і не стигматизованим будеш», організованому Благодійним фондом «Карітас Харків».
Правник роз’яснив складні терміни «дискримінація» та «стигматизація» простою, не зарозумілою мовою, а також надав поради щодо того, куди звертатися в разі, якщо особа стикнулася з цими ганебними проявами.
Разом із ним, свої рекомендації давали експерт з питань протидії торгівлі людьми Ігор Тридуб та психолог Лариса Силантьєва:
Арестанты в следственном изоляторе могут заплатить 1000 гривен в сутки и переехать из общей камеры на 20 человек в двухместный номер с телевизором и душем. Такая роскошь будет доступна не всем даже за деньги.
Вип-камера в Харьковском изоляторе похожа на комнату в очень хорошем студенческом общежитии. На 18 квадратных метрах уместились две кровати и тумбочки, в обеденной зоне – холодильник, чайник и микроволновка, сверху нависает телевизор с плоским экраном, в отдельных комнатках – туалет и душевая кабина. Теперь ждать вердикта суда можно в комфортных условиях.
Цена вопроса – 1000 гривен за сутки и 3500 гривен за неделю. Примечательно, что выгоднее «снимать» камеру на месяц, потому что цена за этот период отличается от недельной всего на 250 гривен. Открывать платную камеру в Харьков приезжала замминистра юстиции Елена Высоцкая. По ее словам, Харьковское СИЗО – еще ничего по сравнению с Киевским, Херсонским и Одесским. Чиновница рассказала, что именно плохие условия содержания задержанных натолкнули команду Минюста на мысль о том, что надо сделать ремонты и найти на это деньги.
«Следственные изоляторы по всей Украине у нас в ужасном состоянии. Быстро мы эту проблему никак не решим. Мы изыскиваем резервы внутри системы. В Киеве и раньше были подобные камеры. У политических заключенных и известных людей условия содержания в Лукьяновском СИЗО были лучше, такие камеры существовали давно, мы даже не знаем, когда они появились», – рассказала Елена Высоцкая.
Проект пилотный и рассчитан до конца года. Если все пойдет гладко, в Минюсте собираются закрепить существование вип-камер на законодательном уровне.
В Министерстве юстиции придумали брать деньги за хорошие камеры, чтобы вывести продажу мест получше в следственных изоляторах из тени. Теперь, якобы, все, у кого есть деньги, могут на равных конкурировать за право пожить в камере экстра-класса. На деле же в системе распределения мест есть масса подводных камней…
Инициатива Минюста вызывает много вопросов у правозащитников. Юрий Чумак полагает, что таким образом чиновники просто легализовали уже существующую в тюрьмах коррупцию.
«Это нарушает 24 статью Конституции, где говорится, что граждане равны в правах и привилегий быть не может. Вместо того, чтобы создать нормальную жизнеспособную систему, сделать все для того, чтобы условия содержания людей оставались человеческими, создаются какие-то «платные потемкинские деревни». Давайте тогда введем плату за занос наркотиков в изолятор, а на эти деньги купим арестованным лекарства», – заявил правозащитник KHARKIV Today.
По мнению Юрия Чумака, деньги на ремонт в камерах можно найти, если провести мониторинг средств, которые поступают от производственных предприятий, существующих в колониях. Правозащитник говорит, что прибыль колоний довольно часто идет «мимо кассы».
Переселенці та інші мобільні всередині країни громадяни зможуть проголосувати на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року.
Для цього новим Виборчим кодексом України передбачена процедура зміни виборчої адреси, яка проводитиметься за заявою до органу ведення Державного реєстру виборців.
Докладніше про те, як та в які терміни можна буде скористатися цією процедурою, розповідає експерт з виборчого права, громадський омбудсмен Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області Юрій Чумак.
Його притягли до відповідальності за статтею 161 Кримінального кодексу України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками).
В Україні правоохоронці, м’яко кажучи, не дуже активно виявляють та розслідують злочини на ґрунті ненависті. Тому інформація про те, що у м. Куп’янську, що на Харківщині, поліцейські не тільки розкрили, але й довели до суду справу за статтею 161 КК України, мене неабияк зацікавила.
Ці відомості я отримав у відповідь на свій запит до Головного управління Національної поліції в Харківській області. Пошукавши в Єдиному державному реєстрі судових рішень, я знайшов рішення за даним провадженням.
У ньому міститься така фабула справи:
«10 січня 2020 року ОСОБА_1, діючи умисно, з метою розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності, у себе вдома за допомогою комп’ютера та принтера виготовив листівки формату А4 друкованим текстом у кількості 8 штук, які за своїм змістом порушують передбачені ст.ст. 24, 26 та 35 Конституції України особисті права та свободи осіб, які сповідують іслам та містять ознаки розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі…
Після цього, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, з метою доведення змісту вказаної листівки до населення м. Куп’янська Харківської області, наклеїв зазначені листівки на дошках оголошень по вул. Студентській в м. Куп’янську, внаслідок чого вони стали доступними необмеженому колу відвідувачів та мешканців м. Куп’янська».
На цьому він, власне, і попався. Що саме містили ті листівки, хто цей чолов’яга та навіщо він пішов на злочин, з даного опису, написаного казенною юридичною мовою, збагнути неможливо.
Через те я звернувся до поліції з проханням, щоб правоохоронці надали більше подробиць справи, звісно, без зазначення персональних даних та якихось обставин своєї оперативної діяльності.
Отже, вдалося з’ясувати, що кримінальником є громадянин України «П», 1974 року народження, який має середню освіту, розлучений, не працює, «в силу ст. 89 КК України раніше не судимий» (тобто, судимість у нього погашена).
Те, що він написав у листівці, повністю публікувати не буду (аби й мене, часом, не притягли до відповідальності). Зауважу лише, що «П» у своїй «прокламації» звертався російською мовою до «православних куп’янчан» та закликав їх боротися з «засиллям мусульман», спалювати «мечеті та Корани». При цьому радив: «Вспомните историю, не зря Сталин И.В. этих (далі йде дуже образливе висловлювання) – мусульман, грузил в вагоны и вывозил как скот в Сибирь». І наприкінці скликав об’єднуватися й «відстоювати православну віру та нашу землю від мусульман» – мовляв, «від них усе зло». Всього кілька речень, але від них аж тхне ненавистю…
Про причини, які спонукали безробітного куп’янчанина так сильно зненавидіти мусульман, ніхто мені не розповів. Щоправда, адвокат сказала знехотя: «Мій клієнт – людина бідна. Спочатку говорив, що йому нібито дали листівки, заплатили гроші, він і поширив».
Проте це не завадило підозрюваному укласти з прокурором й за участі захисника угоду про визнання винуватості. Як зазначено у вироку, обвинувачений «щиро розкаявся та сприяв під час досудового розслідування розкриттю злочину».
Вочевидь тому судове рішення не було суворим: вироком Куп’янського міськрайсуду Харківської області даного громадянина було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161 Кримінального кодексу України та призначено «узгоджене покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю».
До того ж, вирішено звільнити «П» від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 1 рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.
P.S. До речі, на сьогоднішній день в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься лише 1 (один) вирок по всій країні за статтею 161 Кримінального кодексу України, винесений у 2020 році. За справою, описаною вище.
Довідково:
За даними судової статистики України, за 2019 рік кількість судових справ за статтею 161 КК України становила 9, а осіб, провадження щодо яких перебували в суді, – 10. З них засуджено минулого року 4 особи в 4 справах. Натомість, 6 проваджень на кінець року ще тривали.
Через карантин ви не працювали, але орендну плату вам нарахували. Що робити?
Зараз, після понад 2-х місяців карантинних обмежень, відновлюють роботу численні торговельні крамниці та заклади обслуговування. Але ж до цього часу багато підприємців були змушені припинити свою роботу. І сьогодні, коли вона тільки розпочалася, багато хто зіткнувся з проблемним питанням: як оплачувати оренду приміщень за період, коли через карантин діяльність не проводилася.
Які є правові підстави для перегляду умов оплати за орендоване приміщення на час карантину?
Одразу зауважимо, що не слід вимагати від орендодавця звільнення від усіх платежів (за комунальні послуги, охорону тощо), адже він теж є підприємцем, який змушений вести свій бізнес в умовах карантину.
Необхідно пояснити причини неможливості використання орендованого приміщення та отримання прибутку з підприємницької діяльності (тимчасова заборона роботи та надання послуг, неможливість дістатися до підприємства через карантинні обмеження).
Як ми пам’ятаємо, постановою КМУ від 16.03.2020 року № 215 з 17 березня була заборонена робота торговельно-розважальних центрів, закладів громадського харчування, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення. Відповідно, власник такого бізнесу, що орендує певні площі, тривалий час не мав жодної можливості ними користуватися.
І законодавство України передбачає підстави зменшення плати або звільнення від сплати оренди. Так, згідно з ч. 4 ст. 762 (Плата за користування майном) Цивільного кодексу України, наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Також частиною 6 даної статті передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
А відповідно до ч. 2 ст. 286 (Орендна плата) Господарського кодексу України, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання.
І це ще додатково було закріплено, коли 13 квітня Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Цим Законом пункт 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України прямо вказує, що до обставин, за які наймач (орендар) не відповідає, є карантинні обмеження, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб.
У зв’язку зі складною ситуацією у країні, викликаною карантином, ці положення чинного законодавства дають право орендарю ініціювати зміни до договору оренди та просити зменшення орендної плати чи звільнення від неї.
Юрій Чумак, Чугуївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги
