Мандрівний Docudays UA – це мандрівний фестиваль документального кіно, він охоплює всю Україну. Більшість заходів у рамках фестивалю є відкритими для всіх охочих. Глядачі мають можливість переглянути документальне кіно, долучитися до дискусій і взяти участь у тренінгах.
«Цьогорічна тема фестивалю – «Рідкісний ресурс». Хоча вона апелювала до угоди між Америкою та Україною, її головний сенс актуальний, як ніколи. Рідкісний ресурс – це, насамперед, наші люди. Саме українці сьогодні творять історію», – розповідає Ольга Солапанова, регіональна координаторка фестивалю Docudays UA в Харкові.
І дійсно: найціннішим ресурсом, який має наша держава, є не корисні копалини, а люди — українці та українки.
«Коли працюєш у шаленому фестивальному ритмі, не завжди помічаєш, наскільки важливою є ця робота. Люди отримують нове бачення, їм стає легше після того, як вони обговорять особистісні, гострі й болючі теми. Наш формат – це жива дискусія. Глядачі вирішують проблеми і знаходять нові орієнтири для себе», – зазначає Юрій Чумак, регіональний координатор фестивалю в Харківській області.
Юрій наводить приклад помітного впливу документального кіно на суспільство щодо важливої, але мало обговорюваної теми сексуального насильства над дітьми в інтернеті: «В Україні гострою є проблема поширення в інтернеті матеріалів сексуального насильства над дітьми. На показах у Черкасах, у Харкові та області, коли ми її порушили, реакція була бурхливою: «Боже, ми не чули, не знали, не бачили!». Результат – підвищення обізнаності. Багато дорослих дізналися про масштаб проблеми, провели профілактичні розмови з дітьми. Є відгуки від учителів, які готові говорити про це зі школярами. Документальне кіно стає потужним інструментом профілактики і поштовхом до спільних дій».
Мандрівний фестиваль Docudays UA також проводиться в школах, університетах, музеях і тюрмах.
У школах досі бояться говорити на гострі теми. Вчителі бачать проблему, але не знають, як розповідати дітям. Ті, кого не навчили, мають навчати інших. Це замкнене коло. Проте переконання «якщо мовчати – проблеми не буде» лише шкодить. Коли дорослі мовчать, діти шукають відповіді самі, часто в небезпечних джерелах.
Координатори фестивалю запрошують психологів і фахівців, які вміють спокійно та без остраху пояснювати дітям і вчителям складні речі. На покази фільмів приходять педагоги, які потім несуть ці знання у школи. Так діти отримують правдиву інформацію у безпечному середовищі.
До Дня людей поважного віку у Харкові провели показ документального фільму «Свідки: На північ від Києва», створеного командою Архіву війни.
Стрічка з репертуару кіноклубів Docudays UA розповідає про звичайних людей із Київщини, які пережили окупацію, але зберегли людяність, силу духу й віру у перемогу.
На захід зібралися люди, для яких ця тема виявилася особливо близькою. Багато хто з них пережив обстріли, втрату майна, вимушену евакуацію. Тож історії героїв фільму викликали щирий відгук і глибокі емоції.
Після перегляду відбулася щира розмова про стійкість, підтримку й пам’ять, адже учасники/ці погодилися: важливо не мовчати про пережите, зберігати власні спогади для нащадків і говорити правду про війну.
«Дивитися було непросто… Але дуже потрібно. Ми впізнавали себе – ті ж відчуття, той самий біль. І водночас – гордість за наших людей», – поділилася пані Марія.
«Фільм дав відчуття, що ми не самі. Що сила – у простих людях, які не здаються навіть тоді, коли все навколо зазнає руйнувань», – наголосив Олександр Миколайович.
А керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» правозахисник Юрій Чумак зазначив, що свідчення, зібрані в подібних стрічках, можуть бути використані для офіційних розслідувань, щоб встановити відповідальність за воєнні злочини. І люди, які були свідками, мають допомагати збереженню доказів, сприяти забезпеченню правди для наступних поколінь.
Таку назву мав бінарний захід, що відбувся в онлайні для студентів/ок ІІ курсу Харківського національного університету внутрішніх справ.
Бінарним він був тому, що, крім викладача Університету, професора кафедри конституційного і міжнародного права та прав людини ХНУВС Андрія Войціховського, до проведення був запрошений колишній помічник міністра МВС, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Правозахисник повідав, що до вразливих категорій населення зазвичай відносять групи, які мають особливі потреби чи піддаються вищому ризику дискримінації, експлуатації або насильства.
Ось деякі з цих груп та приклади міжнародного законодавства, що регулює їхній захист:
Діти – через фізичну та психологічну незрілість.
Конвенція про права дитини (1989): захищає права дітей, включаючи право на життя, розвиток та захист від експлуатації.
Жінки – зокрема в контексті гендерної дискримінації чи насильства.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, 1979): забезпечує рівні права для жінок.
Люди похилого (поважного) віку – через соціальну та економічну вразливість.
Міжнародне право загалом включає їх через концепції прав людини, хоча спеціальних конвенцій поки недостатньо.
Особи з інвалідністю – через фізичні або ментальні бар’єри.
Конвенція про права осіб з інвалідністю (2006): захищає їхні права та сприяє рівноправ’ю.
Біженці та переміщені особи – через втрату домівки чи переслідування.
Конвенція про статус біженців (1951): визначає їхній правовий статус і захист.
Національні, етнічні чи релігійні меншини – через ризики дискримінації.
Декларація ООН про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин (1992).
Особи, які піддаються торгівлі людьми – через експлуатацію.
Палермський протокол (2000): міжнародний документ про боротьбу з торгівлею людьми.
Також захист вразливих груп закріплений в універсальних принципах прав людини та спеціалізованих міжнародних конвенціях. Наприклад:
Загальна декларація прав людини (1948).
Міжнародні пакти про громадянські та політичні права і про економічні, соціальні та культурні права (1966).
Крім того, окремі регіональні угоди та національне законодавство посилюють захист цих груп.
Так, в українській нормативній базі визначення «вразливі групи населення» дається у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги»: – це особи/сім’ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників.
При цьому, складні життєві обставини – обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно.
Чинники, що можуть зумовити складні життєві обставини:
а) похилий вік;
б) часткова або повна втрата рухової активності, пам’яті;
в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування;
г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;
ґ) інвалідність;
д) бездомність;
е) безробіття;
є) малозабезпеченість особи;
ж) поведінкові розлади у дітей через розлучення батьків;
з) ухилення батьками або особами, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків із виховання дитини;
и) втрата соціальних зв’язків, у тому числі під час перебування в місцях позбавлення волі;
і) жорстоке поводження з дитиною;
ї) насильство за ознакою статі;
й) домашнє насильство;
к) потрапляння в ситуацію торгівлі людьми;
л) шкода, завдана пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією (п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
Очевидно, що це не вичерпний перелік осіб, які потребують особливого захисту, оскільки багато інших груп людей можуть страждати від дискримінації та приниження.
Так, учасники/ці дискусії називали секс-працівниць, ромів, колишніх засуджених тощо.
В якості наочної ілюстрації становища таких людей Юрій Чумак запропонував переглянути короткометражне польське документальне кіно «Що написане пером» з репертуару кіноклубів Docudays UA. Головний її персонаж – безпритульна алкозалежна людина, що опинився на самому «дні» соціуму…
Під час обговорення студенти/ки поділилися своїми враженнями.
Так, Володимир Дребот зазначив: «У стрічці було показане реальне життя після позбавлення волі – без романтизації, коли люди, що відбули покарання, повертаються ні з чим та в нікуди».
«Мені дуже подобаються фільми документального жанру, вони викликають багато змішаних відчуттів. Коли дивилася це кіно, було одночасно відчуття жалю та співчуття до головного героя», – зауважила Олена Карелідзе.
«Правова система має забезпечувати однакове поводження з усіма людьми. Вразливі групи населення часто стикаються з дискримінацією та нерівним поводженням. Юристи, які мають знання про їхні особливі права та потреби, можуть ефективно відстоювати їхні інтереси. Таким чином, знання прав уразливих груп населення є не лише професійною необхідністю для правників, а й важливою умовою для забезпечення справедливості, рівності та захисту прав людини у суспільстві», – наголосив Андрій Войціховський.
Христинівська молодь переглянула документальний фільм про Голокост.
Чи дивилися ви коли-небудь анімаційне кіно? Це незвичний для багатьох формат, в якому поєднуються елементи фільму та мультиплікації.
21 лютого до Христинівського будинку культури завітав пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!» на чолі з його модератором – правозахисником Юрієм Чумаком.
І молодь громади мала можливість переглянути анімаційну документальну стрічку «Зламані гілки» (режисерка Аяла Шарот, Ізраїль/Палестина).
Фільм оповідає історію 14-річної єврейської дівчинки, яка вимушена була покинути свою домівку в Польщі та поїхати до Ізраїлю напередодні ІІ світової війни. Родина повинна була незабаром приєднатися до неї, але з початком війни усе змінилося…
Після показу відбулося жваве обговорення, під час якого глядачі/ки поділилися враженнями та висловили свої думки.
«Добре, що у фільмі найбільш жорстокі моменти передані за допомогою анімації, це дозволяє демонструвати його й дітям. Взагалі, стрічка просто приголомшлива!», – зауважила Христина, учениця 11 класу Христинівського ліцею №1.
Олена Миколаївна, вчителька української мови та літератури Христинівського ліцею №1, зазначила: «У фільмі показаний геноцид, який скоїли нацисти щодо євреїв у роки ІІ світової війни».
До речі, як згадали учасники/ці заходу, у Христинівській громаді є село Івангород, в якому під час тієї війни було єврейське гетто, а нині встановлений пам’ятний знак на вшанування євреїв – жертв нацизму.
Юрій Чумак запропонував юнакам та дівчатам вправу «Факти та стереотипи», яка допомагає краще зрозуміти, як через стереопізоване мислення виникають суспільні упередження, що можуть призводити до дискримінації та інших негативних проявів.
Також правозахисник пояснив, як відбувається ескалація цих проявів за принципом «піраміда ненависті». На верхівці якої є геноцид – цілеспрямовані дії з метою знищення національних, етнічних, расових груп населення чи народів. І нинішня війна, розв’язана росією проти українського народу, має певні ознаки геноциду.
А геноцид єврейського народу в часи ІІ світової війни має назву «Голокост». Внаслідок нього загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв.
Як наголосила представниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Христинівської міської ради Альона Денисенкова, ознайомлення з історією Голокосту через інструментарій документального кіно допомагає молоді зрозуміти, до яких жахливих наслідків може призвести ненависть та дискримінація. Це важливий урок толерантності та взаємоповаги.
P.S. Захід був приурочений до Міжнародного дня підтримки жертв злочинів. Цей день покликаний привернути увагу до необхідності сприяння всім тим, хто постраждав у результаті кримінальних дій чи від зловживань владою.
У Чугуївському опорному ліцеї №6 відбувся важливий захід, присвячений безпеці дітей в інтернеті. Для педагогічного колективу було організовано спеціальний перегляд чеського документального фільму «У сітях», що викриває загрози сексуального насильства над дітьми у цифровому просторі.
Модератором виступив керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
«У сітях» (режисери Барбора Халупова та Віт Клусак) – це документальне розслідування, в якому актриси, що виглядають як 12-річні дівчатка, створюють дитячі акаунти в соцмережах і… стикаються з сотнями «хижаків», що намагаються маніпулювати ними. Кіно стало резонансним у багатьох країнах, оскільки показує реальні небезпеки, які чатують на дітей в інтернеті.
Після перегляду відбулася жвава дискусія, під час якої багато вчителів/ьок зізналися, що були шоковані масштабом проблеми.
«Ми всі знаємо про ризики в інтернеті, але цей фільм змусив нас побачити реальність очима дітей, які стають жертвами. Це відкриває нам нові перспективи в підході до навчання цифрової безпеки», – зауважила педагогиня-організаторка Оксана Мила.
Юрій Чумак поділився порадами щодо організації подальшої діяльності в напрямку попередження сексуального насильства щодо дітей в інтернеті:
1. Просвіта дітей та батьків – пояснювати правила безпеки в інтернеті, розповідати про ризики спілкування з незнайомцями та про важливість приватності.
2. Навчання цифровій гігієні – вчити дітей не ділитися особистою інформацією, не надсилати фото чи відео незнайомцям і не погоджуватися на зустрічі з ними в реальному житті.
3. Захист облікових записів – навчити дітей створювати складні паролі, налаштовувати конфіденційність у соцмережах і не додавати незнайомців у друзі.
4. Формування довірливих стосунків – заохочувати дітей відкрито говорити батькам про свої онлайн-досвіди, підтримувати атмосферу довіри, щоб вони не боялися повідомити про підозрілі контакти.
5. Інформування про механізми допомоги – діти, батьки та педагоги/ні повинні знати, куди звертатися у разі загрози («гарячі» лінії, поліція, організації з захисту прав дітей).
Як зазначила директорка Чугуївського опорного ліцею №6 Юлія Єрошенко, проведення таких заходів – це інвестиція в безпеку та здоровий розвиток дітей. Вчителі/ьки мають бути добре поінформовані про сучасні загрози, щоб ефективно протидіяти їм.
10 грудня 2024 року відбувся правовий онлайн-кінозал для студентів/ок Харківського гуманітарно-педагогічного коледжу та учнів/ениць 11 класу Кочетоцької санаторної школи. Разом із кіноклубом Docudays UA «ДУМАй!» переглядали документальну стрічку «89 днів».
Декілька цитат з обговорення:
Катерина, студентка Харківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу (ХГПФК): «Я жила перші дні широкомасштабної війни в метрополітені, у вагонах. І я ледь не розплакалась, поки дивилась фільм. Тому що згадала, як нам було складно, на початку не було, чого їсти, не було, де сісти, спали просто на сходинках або на підлозі – на карематах. Дуже боляче дивитись і згадувати, як страждали діти, вже престарілі люди, тварини».
Софія, студентка Харківського ХГПФК: «На початку цієї війни я жила в м. Ізюм. Обстріли міста були жахливими. Нерозуміння того, що буде завтра, – це було дуже важко».
Ірина Василевська, вихователька Кочетоцької санаторної школи: «Згадую, як до нас з’їхалися в дім із Чугуєва 3 сім’ї. Було дуже тісно й незручно. Але хтось із нас сказав: «А уявляєте, харків’яни в холодному метро зараз сплять». І всі стогнання припинилися».
Дар’я, студентка ХГПФК: «Сприймати це кіно нам дійсно боляче. Але, незважаючи на все, що тоді відбувалося, діти у метро малювали, між собою гралися. Люди все одно намагалися знайти щось, що може їм підняти дух та допоможе жити далі».
Павло Дорогой, режисер фільму: «Мені здавалося, що я знаходжусь в якомусь сюрреалістичному світі. Але я, коли робив це кіно, намагався показати не тільки всю складність ситуації. Бо було чимало доброго, навіть світлого. Люди там знайомилися, дружили, будували між собою теплі взаємовідносини. Вони були об’єднані однією бідою, одним простором, однією ціллю, і постійно допомагали один одному. Перші місяці війни змінили фокус з «Я» на «Ми». Вони засвідчили реальний характер багатьох людей, реальні цінності життя».
Юрій Чумак, правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!»: «Я люблю демонструвати цю стрічку, бо вона показує наших людей – харків’ян і харків’янок – які за будь-яких умов підтримують один одного, продовжують любити своє рідне місто. Які стали після цих випробувань добрішими, стали після цього сильнішими».
