10 грудня 2024 року відбувся правовий онлайн-кінозал для студентів/ок Харківського гуманітарно-педагогічного коледжу та учнів/ениць 11 класу Кочетоцької санаторної школи. Разом із кіноклубом Docudays UA «ДУМАй!» переглядали документальну стрічку «89 днів».
Декілька цитат з обговорення:
Катерина, студентка Харківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу (ХГПФК): «Я жила перші дні широкомасштабної війни в метрополітені, у вагонах. І я ледь не розплакалась, поки дивилась фільм. Тому що згадала, як нам було складно, на початку не було, чого їсти, не було, де сісти, спали просто на сходинках або на підлозі – на карематах. Дуже боляче дивитись і згадувати, як страждали діти, вже престарілі люди, тварини».
Софія, студентка Харківського ХГПФК: «На початку цієї війни я жила в м. Ізюм. Обстріли міста були жахливими. Нерозуміння того, що буде завтра, – це було дуже важко».
Ірина Василевська, вихователька Кочетоцької санаторної школи: «Згадую, як до нас з’їхалися в дім із Чугуєва 3 сім’ї. Було дуже тісно й незручно. Але хтось із нас сказав: «А уявляєте, харків’яни в холодному метро зараз сплять». І всі стогнання припинилися».
Дар’я, студентка ХГПФК: «Сприймати це кіно нам дійсно боляче. Але, незважаючи на все, що тоді відбувалося, діти у метро малювали, між собою гралися. Люди все одно намагалися знайти щось, що може їм підняти дух та допоможе жити далі».
Павло Дорогой, режисер фільму: «Мені здавалося, що я знаходжусь в якомусь сюрреалістичному світі. Але я, коли робив це кіно, намагався показати не тільки всю складність ситуації. Бо було чимало доброго, навіть світлого. Люди там знайомилися, дружили, будували між собою теплі взаємовідносини. Вони були об’єднані однією бідою, одним простором, однією ціллю, і постійно допомагали один одному. Перші місяці війни змінили фокус з «Я» на «Ми». Вони засвідчили реальний характер багатьох людей, реальні цінності життя».
Юрій Чумак, правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!»: «Я люблю демонструвати цю стрічку, бо вона показує наших людей – харків’ян і харків’янок – які за будь-яких умов підтримують один одного, продовжують любити своє рідне місто. Які стали після цих випробувань добрішими, стали після цього сильнішими».
«Коли з початком повномасштабної війни життя мене закинуло до Черкас, я був здивований, що тут, поряд зі столицею, в самому центрі країни, не було Мандрівного Docudays UA. Вирішив, що це помилка, яку треба виправити».
Упродовж багатьох років Юрій Чумак був регіональним координатором Мандрівного на Харківщині, а після 2022 року і вимушеної евакуації сім’ї з зони активних бойових дій – закохує у документальне кіно про права людини мешканців і мешканок міст, сіл і селищ Черкащини.
Попередні два роки Юрій проводив фестиваль одразу для обох областей, однак, каже, це було організаційно і логістично досить складно. До того ж у Харкові зʼявилася нова регіональна координаторка, тож у нього відкрилася можливість максимально зосередитися на Черкащині. Єдині партнери, з якими все ж провів ряд кінопоказів на Харківщині (а ще на Сумщині та Полтавщині), – давні друзі з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, тобто це заходи в колоніях і слідчих ізоляторах.
«Мені кожного року здається, що цей фестиваль був найкращий. Цього разу, так само, – посміхається Юрій Чумак. – Не знаю, яке слово може виразити всі ті емоції, що я досі відчуваю від усіх показів, заходів, що вдалося організувати в Черкаській області. Це такий захват, величезне моральне задоволення, яке дає заряд і наснагу на місяці вперед! Цього не знайти у великому місті. Так, там буде цікаво, файно, але щось особливе відчуваєш тільки у невеликих населених пунктах, де дійсно бракує чогось доброго, хорошого, де рідко відбуваються якісь події та зачасту, крім школи й амбулаторії, взагалі немає ніякого життя».
Цієї осені Мандрівний за тиждень із майже двома десятками подій побував у 8 містах і селах Черкащини: Золотоноші, Каневі, Чигирині, Драбівцях… Покази відбувалися для аудиторій, яким близькі ідеї фестивалю і теми захисту прав людини, європейських цінностей, демократичного розвитку України і які вже встигли полюбити документальне кіно – молодіжних центрах, безпечних просторах, бібліотеках, кількох навчальних закладах та кіноклубах Docudays UA.
«Наші глядачі та глядачки – це люди, в яких горять очі, яким не треба пояснювати, що документальне кіно про права людини – це важливо, що про права можна і треба говорити навіть за умов війни, – каже регіональний координатор Мандрівного. – Що стосується самого фестивалю, то особливістю нашого був акцент одразу на двох темах: центральній для 21 фестивалю – “10 років триденної війни, яка триває три сторіччя”, а також інформаційної кампанії з протидії сексуальному насильству над дітьми в інтернеті. Проблема, яку порушує кампанія, є кричущою, тому мені було важливо привернути до неї увагу суспільства. Ми показали фільм “У сітях” 4 рази, провели потужні обговорення з експертками, і я бачу, що це знаходить відгук».
Юрій каже, що ця стрічка – такий собі неформат фестивалю, але в цій чутливій темі вона стала дуже хорошим і дієвим інструментом.
Беззаперечним фаворитом на Черкащині, що зібрав найбільше глядацьких симпатій, став фільм «Дівчинка далеко від дому». Він торкається тієї сторони війни, що не жахає і не відштовхує людей, а навпаки – багатьом є близькою і зрозумілою. Бо на прикладі однієї дівчини розповідає про тих, хто вимушені були виїхати зі своїх домівок, про роз’єднані сім’ї, які тримають емоційний зв’язок на відстані.
«Дуже дивно-приємне враження справив фільм “Чоботи в ґрунті, руки в землі” – настільки він теплий. Цього так не вистачає зараз. Скажу більше: після його перегляду я теж пішов купив помідори “сливки”, залишив після них насіння і посадив у себе на підвіконні. Вже маю перші маленькі паростки!». Загалом, за словами Юрія, цьогорічна підбірка фільмів і Мандрівний справді були найкращими. Звісно, до наступного року.
На Черкащині завершується 21 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. В його межах проводиться Інформаційна кампанія «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», яка покликана зробити проблему більш видимою, залучити значну частину суспільства до вирішення важливих питань: як убезпечити дітей та попередити батьків, знайти і покарати винних та чи можливо зупинити поширення цих злочинів.
Цю всеукраїнську кампанію спільно започаткували громадська організація «Докудейз», Мережа DOCU/CLUB та ВГО «Магнолія». Міжнародна асоціація INHOPE, яка шукає та блокує шкідливий контент, зазначає, що в 2022 році Україна посідала 5 місце серед усіх країн світу за хостингом матеріалів сексуального насильства над дітьми в інтернеті.
У Черкаській області реалізовується низка заходів кампанії. Про це розповів регіональний координатор Мандрівного Docudays UA на Черкащині Юрій Чумак. Зокрема, він повідав, що для жителів регіону демонстрували документальний детектив «У сітях» (Чехія). Головні героїні – 3 дорослі актриси – вдають із себе 12-річних дівчат і реєструються в найпопулярніших соціальних мережах для експерименту, в ході якого отримують десятки пропозицій сексуального характеру від різних чоловіків.
Правопросвітницькі заходи з показом фільму «У сітях» відбулися у Безпечному просторі «Затишно space» Черкаси (з запрошенням експертки – спеціалістки з коучингу стосунків Анни Коломієць), а також для молоді міст Христинівка та Чигирин. І завершиться Фестиваль 16 листопада в 17.00 – переглядом та обговоренням цієї стрічки (разом із психологинею та психіатринею Дар’єю Гавріковою) в «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture».
Коучиня Анна Коломієць надала відповідні корисні поради для батьків:
1. Причиною «зависання» дитини в інтернеті може бути недостатня увага до неї як особистості, не сформований інтерес дитини до життя, реального світу. Бо більшість задач дитини за день – це те, що треба зробити, ніж те, що хочеться. А в інтернеті немає мами і тата, які постійно розказують, що робити, а що не можна.
2. Наслідки від сексуального насильства можуть бути як фізичні, так і психологічні. І як правило, останні більш глобальні і довготривалі. Бо забути, стерти з пам’яті те, що відбулось, не виходить.
3. Що робити, щоб запобігти? – Поставити інтереси дитини на перше місце. Не школи, вчителя, батьків, а саме дитини. Формувати довірливі стосунки, побудовані на вірі в дитину та підтримці. Щоб, у разі порушення кордонів дитини зловмисником, вона знала, хто буде на її стороні. Працювати з дитиною над формуванням цінностей і здібностей, а не оцінок у школі, кубків чи медалей.
Потрібно розвивати критичне мислення, здатність аналізувати інформацію, приймати рішення, робити свідомий вибір, нести відповідальність за свої дії чи бездіяльність, відстоювати свої кордони та впевнено говорити «ні».
Якщо ви помітили сайт, посилання, повідомлення, фотографії з зображенням оголених дітей, листування чи будь-яку інформацію з заохоченням дітей до сексуальних дій – заходьте на портал https://stopcrime.ua/. Там можна залишити повідомлення про злочин щодо дитини. Є 3 варіанти повідомлень: воєнні злочини, будь-які інші злочини проти дитини і, окремо – сексуальне насильство над дітьми в інтернеті, матеріали сексуального характеру.
Довідково: цьогоріч у репертуарі Мандрівного DocudaysUAв Черкаській області, крім фільму «У сітях» були представлені ще 5 документальних стрічок вітчизняних та зарубіжних режисерів/ок. Партнерами Фестивалю на Черкащині стали: незалежна арт-галерея «Склад №5», бібліотека-філія №7 м. Черкаси, хаб Halabuda, Благодійний підлітковий клуб «Світи» (Черкаси), молодіжний центр «АртПростір» (м. Золотоноша), молодіжний простір «Перехрестя ідей» (м. Христинівка), Вільний простір «ХАТА-ХАБ» (м. Чигирин), молодіжний простір «АТМОСФЕРА» (с. Драбівці), кіноклуби Docudays UA при публічній бібліотеці селища Чорнобай, при Вознесенській сільській раді, при Канівському фаховому коледжі культури і мистецтв, при ГО «Крила добра» та Безпечному просторі «Затишно Space» (Черкаси), Філія Центру пробації в Черкаській області, «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture». Всього було організовано 18 кінопоказів та правозахисних подій.
Фестиваль DocudaysUA – неполітичний і некомерційний.
Наприкінці жовтня відзначається День української писемності та мови. До цієї дати в «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture» приурочили черговий сеанс документального кіно від Docudays UA.
Короткометражний фільм «Мова» режисера Сергія Лисенка представив модератор заходу – правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак. Він зауважив, що стрічка досліджує, чому мова є не просто засобом комунікації, а важливим символом української ідентичності та державності.
«Якщо на Сході буде більше книжок, і їх будуть читати, то, можливо, нам більше не доведеться купувати бронежилети…», – говорить героїня фільму Анастасія Розлуцька. На Сході й Півдні України чимало людей досі не володіють українською мовою. Активісти/ки організовують безкоштовні курси для всіх охочих, а також привозять у міста й містечка книжкові ярмарки, музичні гурти, проводять зустрічі з письменниками…
Обговорення після перегляду було дуже живим і багатоманітним.
Юрій Чумак наголосив, що показана у документальному кіно діяльність є різновидом інтелектуального волонтерства. На відміну від традиційного волонтерства, де часто потрібні фізичні зусилля чи матеріальні ресурси, інтелектуальне волонтерство зосереджене на розумовій, експертній підтримці. Цей тип волонтерства особливо цінний у сучасній Україні, оскільки дозволяє використовувати професійні навички для досягнення позитивних змін у суспільстві.
Глядачі/ки висловили свої думки про мову не лише як засіб спілкування, а й важливий елемент культури та спадщини. Кожен/на поділився своїми думками та особистими історіями про цінність мови в їхньому житті.
Зокрема коуч Анна Коломієць розповіла: «Для мене особливо це відгукується, адже я мала негативний досвід, коли, отримавши на Черкащині шкільну освіту українською мовою та поступивши до вишу (тоді ще до Дніпропетровська), зіткнулася з тим, що в університеті більшість предметів викладалися російською. І мені було складно опанувати термінологію та взагалі – важко навчатися. Тобто, в незалежній Україні в деяких регіонах довгий час не були створені умови для навчання рідною мовою! Тому героїні стрічки «Мова» – дійсно героїні, оскільки вони, під час війни, намагаються допомогти людям опанувати українську».
«Стрічка акцентує увагу на тому, як українці з різних регіонів поступово повертаються до рідної мови, бачать у ній силу, відчувають потребу говорити нею, навіть попри складнощі, пов’язані з переходом на українську після довгих років русифікації. А волонтерство, що у важкі часи стало сенсом діяльності для багатьох наших співвітчизників/ць, є рушійною силою, яка дає моці всій Україні», – підкреслила керівниця «Гончаренко центр-партнер Черкаси» Анна Драч.
Сексуальне насильство над дітьми в інтернеті може проявлятися по-різному, починаючи від небажаних розмов на інтимні теми чи пропозицій близькості, надсилання незнайомцями відвертих фото/відео та прохань поділитися своїми, до поширення таких матеріалів, погроз або шантажу з метою подальших сексуальних дій чи експлуатації, у тому числі, наживо.
Наскільки ця проблема близька окремо взятій сім’ї чи громаді? Що робити, якщо є підозра, що це могло статися з вашою дитиною, або якщо ви побачили контент зі сценами сексуального насилля над дітьми у мережі? Чи розслідуються такі злочини і хто відповідальний за протидію?
Ці та інші питання обговорювали 23 жовтня на всеукраїнській онлайн-дискусії в межах інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей» – спільної ініціативи ГО «Докудейз» та ВГО «Магнолія», – під час 21 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Сексуальне насильство над дітьми в інтернеті це проблема, що торкнулася без винятку всіх країн. Згідно з останнім дослідженням Глобального інституту безпеки дітей Childlight Единбурзького університету, постраждалими від дій зловмисників щороку стають понад 300 млн дітей, а це кожна 8 дитина у світі. Кількість чоловіків, які визнали, що вчиняли онлайн-насилля над дітьми (11% у США, 7% у Великобританії), або хотіли би зробити фізично, якби знали, що це залишиться в таємниці, – вражає.
За даними міжнародної асоціації INHOPE – мережі гарячих ліній, що на сьогодні об’єднує 54 країни, – у 2020 році в Україні почав стрімко зростати хостинг матеріалів сексуального насилля над дітьми, за два роки зріс майже у шість разів. І станом на кінець 2022 за кількістю розміщених в інтернеті відповідних матеріалів ми посідали 5 місце у світі.
«Основними причинами тоді називали дешеві хостинг-послуги, слабкий контроль за інтернет-платформами і, звісно ж, недостатню регуляцію. Не останню роль відіграла й повномасштабна війна, – каже Олексій Сидоренко, керівник напряму протидії насильству над дітьми ВГО «Магнолія». – Однак, хочу сказати, що останні два роки наша країна не стояла на місці та зробила значні кроки для подолання цієї проблеми».
На початку 2024 Україна долучилася до INHOPE і запустила гарячу лінію stopcrime.ua. Це портал, створений «Магнолією», куди можна повідомити про вчинення будь-якого злочину над дитиною, в тому числі сексуального насильства в інтернеті – для цього достатньо лише надіслати посилання на підозрілі матеріали (анонімно).
«За 8 місяців роботи платформи наші аналітики встигли проаналізувати 2029 повідомлень, із них у 742 було підтверджено наявність шкідливого контенту – вони були передані до департаменту кіберполіції України для подальшого блокування та розслідування злочинів, а також переадресовані до інших країн-членів асоціації, де хостилися шкідливі матеріали, та їхніх правоохоронних органів.
Якщо аналізувати усі вище вказані цифри, ми розуміємо, що проблема, зокрема для України, дуже актуальна. І тут заклик єдиний: не бути байдужими і повідомляти, якщо натрапили на такий контент в мережі», – говорить Олексій.
Власне, що ми маємо на увазі, коли говоримо про матеріали сексуального насилля над дітьми? Як пояснила Мар’яна Гевко – психологиня центру захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства за моделлю «Барнахус», експертка МГО «Міжнародний центр розвитку і лідерства» та проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB, мова про реальні, а також згенеровані комп’ютером фото й відео будь-яких дій сексуального характеру за участі дитини або в її присутності. Саме ж поняття сексуального насилля онлайн також має свою специфіку.
«Будь-які дії інтимного характеру стосовно дитини – це є насилля, тому що це завжди дисбаланс сил і діти насправді на таке не дають згоди: коли доросла людина шляхом встановлення довірливих стосунків, шляхом маніпуляцій, погроз, шантажу досягає певних цілей, які приносять психологічну, або й фізичну шкоду дитині – це є насильство, – пояснює експертка. – Дорослі не мають права і не повинні просто так спілкуватися з дитиною на інтимні теми (якщо це не просвіта, якщо спілкується не педагог,який має відповідну освіту й кваліфікацію). Ніхто не має права просити дитину надіслати фото або відео оголених частин тіла, «скидати» дитині відео чи фото сексуального характеру. Тим часом діти можуть взагалі не усвідомлювати, що з ними відбувається, навіть заперечувати, що це було насилля, зловмисники можуть казати, що «вони не опирались» і так відбувається нормалізація таких дій дорослих і поширюється далі. Поширений у колах неосвічених людей аргумент: дитина сама винна, для чого погоджувалася на це дивитися.
Ще одна ілюзія – «з моєю дитиною такого точно не трапиться», «в нашій громаді такого точно бути не може». На жаль, потенційно це може статися з будь-якою дитиною, незалежно від того, наскільки добре вона вихована, або обізнана щодо можливих небезпек. Існує дуже багато психологічних причин, чому діти потрапляють на гачок зловмисників», – каже Мар’яна.
Мар’яна Гевко зазначила, що насправді ми навіть не здогадуємося, скільки дітей переживають подібний досвід, адже більшість із них про це не говорять, а відповідні індикатори є малопомітними.
Сексуальне насильство можливе як щодо дівчаток, так і щодо хлопчиків, і з останніми ситуація ще складніша: вони ще рідше ідентифікують це як насилля та комусь розповідають. Окремий аспект – сексуальне насильство в інтернеті, здійснене дітьми один щодо одного.
«Коли нам стає відомо про факти насильства щодо неповнолітнього/-ньої, ми зобов’язані звернутися до поліції та пояснити необхідність цього дитині. Найкраще це робити через лінію “102”, – ділиться досвідом психологиня. – Зараз Україна рухається в напрямку реалізації європейських стандартів правосуддя, дружнього до дитини, захисту дітей в процесі правосуддя. Відповідно всі справи щодо дітей, які потерпіли або стали свідками насильства, внесені до ЄРДР, розслідуються з посиленою увагою, чого не було ще два роки тому, є випадки, коли відкривають заново справи. Тому шанси захистити наших дітей є достатньо великими. Важливо їм вірити, реагувати і повідомляти, це основне», – підсумувала Мар’яна Гевко.
«Проблема полягає, зокрема, і в тому, що вже минула майже чверть 21-го століття, а в Україні досі немає ні уроків статевого виховання, ні сексуальної освіти, – каже Юрій Чумак, правозахисник, регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA у Харківській та Черкаській областях. – Діти знайомляться з темою сексу з інтернету, порносайтів або від таких же, як і вони, дітей. Про це не говорять у школі, більшість батьків не говорять про це зі своїми дітьми і тому не дивно, що діти також нічого не розповідають батькам, бо вони не бачать в них людей, яким можна це довірити і до кого можна звернутися за порадою».
За словами Юрія Чумака, цьогорічний Мандрівний фестиваль має дуже хороший інструмент – документальну стрічку «У сітях» (реж. Барбора Халупова, Віт Клусак), де три дорослі актриси задля експерименту вдають із себе дванадцятирічних дівчат і у спеціально створених копіях своїх дитячих кімнат під запис кінокамер спілкуються з різними чоловіками, які самі знаходять їх і наполегливо знайомляться. Покази цього фільму та обговорення з експерт(к)ами допоможуть відкрити й донести проблему сексуального насильства над дітьми в інтернеті до батьків, освітян і всіх, хто працює з дітьми. Напередодні дискусії учасники та учасниці також мали можливість переглянути фільм онлайн.
До кінця листопада правозахисні заходи, присвячені темі інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», відбудуться в багатьох регіонах, де побуває фестиваль, а далі продовжаться у кіноклубах Docudays UA, яких нині налічується понад 450.
«І Мандрівний фестиваль, і мережа DOCU/CLUB намагаються створити середовище безпеки і прийняття, де можна ділитися своїми думками, де можна говорити про важливе , не боятися бути засудженим і отримати допомогу, – додає Ольга Бабчук, модераторка дискусії, комунікаційна менеджерка мережі Кіноклубів Docudays UA. – Я думаю, що наша велика всеукраїнська спільнота підштовхне суспільство до того, щоб ми нарешті почали долати проблему сексуального насильства в інтернеті. Бо що є важливішим, ніж наші діти, їхнє щасливе життя і майбутнє?»
Наші спікери та спікерки поділилися таким об’ємом важливої інформації, що не вмістити на сторінку. Тож дивіться розмову повністю, занотовуйте, осмислюйте, вчіться говорити з дітьми та їх чути.
Нагадаємо, що 21 Мандрівний Docudays UA подорожуватиме Україною до 30 листопада у комбінованому офлайн та онлайн-форматах – із показами кращих фільмів з програми титульного фестивалю, правозахисними дискусіями, «живими бібліотеками», спецподіями, а також заходами інформаційної кампанії щодо протидії сексуальному насильству над дітьми в мережі з демонстрацією стрічки «У сітях».Слідкуйте за нашими анонсами на сайті, сторінці Мандрівного у фейсбуці та приходьте на фестиваль, щоб дивитися талановите документальне кіно і говорити про важливе.
21 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Королівства Нідерландів в Україні та International Media Support.Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть виключно її автор(к)и.Інформаційні партнери: Медіаплатформа «Вгору», Ресурсний центр ГУРТ.
Документальні стрічки вітчизняних режисерів уже були представлені на багатьох міжнародних фестивалях, зокрема на Канадському фестивалі документального кіно Hot Docs. Україною тур розпочався з Чугуєва, а далі організатори планують презентувати фільми «Гості з Харкова» та «89 днів» й інші документальні стрічки у понад двадцяти містах Харківщини, Сумщини, Закарпаття та в інших областях.
Доволі цікавий формат показів короткометражок пропонують організатори проєкту «Сила правди» від «Babylon’13», найбільшого кінооб’єднання документалістів України. Це не лише показ кіно, а й можливість стати частиною важливої дискусії, почути голоси представників української кіноспільноти, поділитися своїми думками.
Першим глядачі подивилися фільм режисера Павла Дорогого «89 днів». Сюжет розповідає про життя тисяч харків’ян, які знайшли порятунок на станціях метрополітену в перші дні рашистських нещадних обстрілів міста. Майже три місяці простір у підземці та вагони потягів були поділені на сімейні притулки. Подолати складнощі пристосування у своєрідному гуртожитку та організувати найпростіші побутові умови вдалося, мабуть, завдяки прагненню кожного у будь-яких обставинах залишатися людиною.
Цей фільм, звісно, нагадав чугуївцям початок повномасштабного вторгнення, коли й вони ховалися, де тільки могли: у підвалах будинків, у холодних погребах. Поспіхом були пристосовані й громадські укриття, щоб містяни могли там хоч якось притулитися. Глядачі з цікавістю послухали розповідь пана Павла, як створювалася стрічка про життя в метро, а відтак поділилися своїми спогадами.
Треба віддати належне нашій Чугуївській міській військовій адміністрації — її працівники не сиділи склавши руки два з половиною роки, а подбали, за підтримки міжнародних донорів, про створення безпечних просторів, де у людей різного віку є змога змістовно провести час у комфортних умовах, поспілкуватися, а найголовніше — сховатися під час обстрілів.
Події, які зафільмувала документалістка Галина Лаврінець у стрічці «Гості з Харкова», також відгукувалися у спогадах багатьох глядачів. Адже перипетії життя в евакуації переселенців з Харкова дуже схожі на ті, з якими стикаються люди, що вимушено покинули свої оселі через військову агресію рф.
До болю зворушливий епізод, коли жінка, що виїхала з родиною до Полтавщини, спілкуючись відеозв’язком, вдивляється в картинку рідного міста. Її погляд зосереджується на кожній дрібниці, а очі наповнюються слізьми. Вона та її рідні живуть надією повернутися додому. Тим часом, поки наші доблесні воїни гнали ворога подалі, переселенці якось пристосовувалися жити у зовсім не звичних для них умовах, про які вони раніше й гадки не мали. І, як бачимо, не без кумедних історій проходило життя-буття гостей з мегаполісу в сільській місцевості.
Долучитися до дискусії після перегляду другого фільму було чимало охочих. Хтось побачив себе в героях стрічки, а комусь важливо було розказати про інші перешкоди та проблеми, з якими стикаються люди зі статусом тимчасово переміщеної особи. Звісно, у кого такий статус тимчасовий, ця історія, хоч якою б вона була, ще може вважатися з добрим завершенням. До речі, Чугуїв прийняв майже дванадцять тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але хто може знати, скільки стане таких ВПО, яким нема куди повернутися, бо їхні домівки й далі знищують російські варвари. Цим людям доведеться соціалізуватися там, де вони опинилися через сумнозвісні обставини.
Мета проєкту «Сила правди» від «Babylon’13», що реалізовується за підтримки IREX, не тільки зафіксувати і показати дійсність у часи лихоліття війни, а й дослідити, через що виникають складнощі у взаєминах між громадянами, аби допомогти українцям розібратися, де справжній ворог підступно діє на знищення нашої єдності.
Досягти цієї мети, як вважають організатори та засновники проєкту, і з ними неможливо не погодитися, реально тільки завдяки такому відвертому, живому спілкуванню, яке дійсно стало подією і для містян, і для гостей Чугуївської громади.
Насправді невимушена атмосфера заходу сприяла й подальшим розмовам між присутніми, тож гості та організатори ще довго обговорювали важливі для всіх теми.
Це підкреслює значущість ініціатив у реалізації проєкту «Сила правди» від «Babylon’13»! Тож можна щиро подякувати керівникові кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!», добре відомому землякам правозахисникові Юрію Чумаку за знайомство чугуївців з документалістами Галиною Лаврінець та Павлом Дорогим, керівницею проєкту Іванною Хіцінською та іншими гостями громади.
