«Схід і Захід разом!»: молодь з Харківщини та Волині мала змогу не тільки висловити свої міркування, але й почути думки своїх «колег» з іншої частини України.
На День молоді відбувся унікальний захід. Унікальний – тому що пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!» вирішив одночасно проводити кінопоказ у «літніх кінотеатрах» у 2-х громадах з різних регіонів України, у вечірній час (та ще й з різницею в часі заходу сонця у 35 хв.).
12 серпня два молодіжні центри, що працюють за підтримки програми IREX «Мріємо та діємо», об’єдналися в Zoom онлайн. Це вимагало значних зусиль з організації та технічного забезпечення, але і молодіжний центр Зміївської громади «Хабідей», і Молодіжний простір м.Рожище з усім файно впоралися.
Дивилися документальний фільм «Коли-небудь ми станемо щасливими» польського режисера Павла Височанські, обговорювали прекрасну стрічку, говорили про щастя та мрії.
Цікавими виявилися відповіді глядачів/ок на питання «Що таке щастя?»:
Рожище:
Даня: «Щастя – це сім’я та друзі. Мир у світі та щоб не було війни».
Андрій: «Комфорт для себе та своїх близьких, здоров’я. І перемога».
Віталій: «Я б хотів, аби всі у моїй сім’ї були здорові. Щоб Україна перемогла і був мир».
Дарина: «Задоволення – це просто попити зранку чашку кави зі своїми рідними та знати, що всі живі. І що у нас і нашої держави є своє майбутнє».
Зміїв:
Ірина: «Для мене щастя – іти до своєї мрії, робити те, чого я прагну, і не бути підданою осуду».
Максим: «Це комфорт у колі родичів та друзів».
Анжела: «Мирне та спокійне життя».
Альбіна: «Щастя – це бути здоровою, адже здоров’я за гроші не купиш. А ще хочу, аби наші мрії справджувалися в житті».
Марія: «Щастя – це мир. І… музика. А також бути з друзями та класно проводити час».
Модератор заходу Юрій Чумак зазначив: «Я не буду робити аналізу ваших щасть. Бо просто хотів, аби ви висловили свої думки та пересвідчились, що багато в чому наші погляди співпадають – як на Заході, так і на Сході України».
Також молодь ділилася своїми мріями:
Зміїв:
Наталя: «Мрію мати власний будинок та займатися улюбленою справою. А ще хочу навчитися грати на фортепіано».
Анастасія: «Моя мрія – двоповерховий будинок, праця кінолога, європейська вівчарка та файна дружина».
Кирило: «Мрію стати програмістом. Та створити таку гру, програму, сайт тощо, аби до мене підходили та казали: «Дякую!».
Настя: «Мрію стати психологинею. І керуюся принципом: «Якщо ти чогось насправді захочеш, ти завжди до цього дійдеш!».
Рожище:
Настя: «Мрію, щоб одного разу я вийшла на сцену, і зі мною разом заспівали тисячі людей».
Ася: «Мрію подорожувати по всьому світу».
Владислав: «Моя мрія – це вільна незалежна Україна, і теплий океан на місці так званої «російської федерації».
Наталія: «Всіх українців зараз об’єднує мрія про завершення війни нашою перемогою».
«Ми наочно побачили, яка в нас величезна країна: коли у Змієві вже потемніло, у Рожище ще було світло… Молодь виявила неабияку активність. Було цікаво висловитися та почути думки інших», – поділилася враженнями кураторка молодіжного центру Зміївської громади «Хабідей» Ольга Перелигіна.
Отже, мрійте та дійте! Адже мрії мають чудову здатність збуватися!
До Дня Конституції України пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!» запропонував для черкащан/ок та вимушених переселенців/ок короткометражну документальну стрічку «Ти, б*, рота закрий!».
Фільм присвячений юному громадському активісту Сергію, який у рідному селі на Київщині бореться з корупцією та незаконною забудовою. Для однодумців та частини односельців він – герой. Але для частки села – ганьба. Йому погрожують, радять не лізти у «справи дорослих», а однієї ночі підкидають на подвір’я вибухівку…
Після перегляду глядачі/ки активно ділилися своїми думками з приводу побаченого.
«Я, чесно кажучи, обурена тим, як у цій стрічці поводять себе місцеві депутати та поліцейські, коли владники вчиняють корупційні дії, а правоохоронці відверто бездіють. Та ще й намагаються «футболити» Сергія. Сама я, коли стикаюся з чиновниками, завжди звертаюся до них письмово, обов’язково фіксую це звернення, аби ті його не «загубили». Звісно, що вони мене за це недолюблюють. Але така офіційна форма спілкування допомагає мені добиватися моїх законних інтересів», – зауважила громадська активістка Ольга.
Її підтримала психологиня Людмила Алексашкіна: «Наша задача – свою позицію показати, спокійно та виважено. А те, як людина, наділена повноваженнями, це сприйме – її проблема. Нас це не обходить. Головне, що наші вимоги є законними та обґрунтованими».
А переселенка Тамара поділилася своїм досвідом відстоювання прав, коли довелося пройти низку кіл поневірянь у спілкуванні з поліцією та нарешті вдалося добитися справедливості в судовому порядку.
Модератор заходу – правозахисник, керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак наголосив: «У Конституції закріплені наріжні права та свободи, які зобов’язалася утверджувати та забезпечувати держава. Втім, жодна «розумна книга» сама по собі не гарантує, що написане в ній автоматично буде реалізовуватися на практиці. Без активної життєвої позиції громадян/ок неможливо розбудувати дійсно суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову Україну».
«Це був не просто перегляд, а справжнє занурення у соціально-політичну реальність нашої країни. Обговорення було жвавим і насиченим – кожен міг висловити свою думку та поставити питання. Такі заходи допомагають глибше усвідомити важливість наших прав і свобод», – підсумувала керівниця «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture» Анна Драч.
15 червня до «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture» знов завітав пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!».
Модератор кіноклубу Юрій Чумак запропонував До Дня батька* переглянути фільм «Таткова донечка», що оповідає про непрості взаємини між турком Ченгізом, який мешкає у Фінляндії, та його 26-річною донькою Мелісою, напівфінляндкою за походженням. Нездатність чоловіка змиритися з тим, що його вже доросла дочка вирвалася на свободу, призводить до того, що вони тимчасово віддаляються один від одної…
Глядачі/ки із захопленням дивилися стрічку, подекуди, разом із головними героями, сумували, в деяких моментах щиро сміялися, а по завершенні навіть аплодували. Як то кажуть, кіно «зайшло» черкащанам/кам.
Під час обговорення вони активно ділилися своїми міркуваннями та враженнями від побаченого:
Так, Роман вказав на недоліки в поведінці Ченгіза: «Батько свою доньку контролює, досі ставиться до неї, як до маленької, знецінює її успіхи».
Натомість, Віра відмітила позитивні моменти: «Чоловік, проживаючи в іншій країні, не опустився. І після розлучення (коли маленькій Мелісі було лише 6 рочків), він, можна сказати, всього себе поклав на виховання доньки. Та, безперечно, любить її. Тому, незважаючи на те, що в якийсь момент тато її образив, доня його простила. Як ми завжди прощаємо нашим рідним і близьким».
«На мою думку, важливим є момент, коли Ченгіз підходить до яблуньки та каже: «Дерево засихає, можливо, я щось не так зробив». Ми бачимо, що батько ніби порівнює це з ситуацією зі своєю донькою: він розуміє, що робив певні помилки, що й призвело до тривалого розриву. Але наприкінці стрічки батько й донька – знову разом», – наголосила Галина Раєвська.
А Юрій Чумак підсумував: «Діти, яких весь час гноблять та які не відчувають любові, у підлітковому віці нерідко починають бунтувати та обирати кризові життєві шляхи. Натомість Меліса, що 26 років була, з одного боку, під гіперопікою, а з іншого – купалася в любові свого батька, змогла знайти в собі сили та вирости сильною особистістю. Все, що в ній було пригнічено, «вирвалося» назовні у творчості. Одним із продуктів якої і став фільм «Таткова донечка».
На завершення всі долучилися до мозкового штурму, метою якого було визначити риси ідеального батька. Отже, справжній тато, на думку учасників/ць заходу, має бути: люблячим, уважним, справедливим, працьовитим, другом та прикладом для дітей, рівномірно розподіляти домашні справи в сім’ї. Також він мусить не ображати дітей, а, навпаки, забезпечувати їхній захист та безпеку. І, головне – навчити бути самостійними.
*Україна відзначає День батька як офіційне свято, щорічно в третю неділю червня. Указ Президента України, підписаний 18 травня 2019 року, визначає необхідність запровадження цього Дня «з метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім’ї як основи суспільства та визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей».
Мережа DOCU/CLUB цього року оголосила конкурс на кращий імпакт-кіноклуб серед постійно діючих кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA.
Основною метою конкурсу було проаналізувати та оцінити вплив (англійською – impact) діяльності кіноклубів Docudays UA на підвищення рівня обізнаності глядачів та глядачок про права людини в Україні.
Усього на конкурс було подано 32 заявки. З них обрали 10 звитяжців.
Приємно відмітити, що серед переможців відзначили й кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!», що діє при громадській організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Цей пересувний кіноклуб вже давно вийшов за межі Харківщини та проводить свої покази у Черкаській, Сумській, Київській областях України…
Як відмітила керівниця Мережі DOCU/CLUB Ніна Хома, модератор кіноклубу «ДУМАй!» Юрій Чумак діє як «сіяч», оскільки, сам закоханий у документальне кіно від Docudays UA, заохочує до започаткування нових кіноклубів скрізь, де організовує свої покази з обговореннями.
Також Ніна Хома нагадала, що в 2021 р. розпочата в Чугуєві Харківської області адвокаційна кампанія кіноклубу «ДУМАй!» завершилася тим, що правозахисники домоглися, аби на рівні всієї країни Мінсоцполітики затвердило форму направлення постраждалих від домашнього насильства до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Що вагомо сприяло забезпеченню права таких осіб на одержання безоплатної адвокатської допомоги від держави.
У червні 2024 Мережа DOCU/CLUB відзначає свій 10-річний ювілей. Ідея створення кіноклубів виникла під час Революції Гідності у співзасновників фестивалю Docudays UA Алли Тютюнник та Геннадія Кофмана.
Директорка Департаменту з розвитку мереж ГО «Докудейз» Алла Тютюнник пригадує: «До кінця 2014 року ми зареєстрували 35 кіноклубів, а в 2015 їх стало вже 75. І в нас вже було 20 фільмів, перекладених і озвучених українською мовою. І були сценарії до них, написані експерт(к)ами з прав людини. І були десятки партнерів-правозахисників, готових допомагати кіноклубам».
Так розпочався кіноклубний рух, який відтоді охопив усю країну. На сьогодні Мережа об’єднує понад 450 кіноклубів, має більше 130 фільмів у колекції. Лише минулого року кіноклуби Docudays UA провели близько 1800 показів, які відвідали понад 40 тисяч глядачів/-ок.
Ці вражаючі показники – результат роботи модераторів і модераторок кіноклубів за підтримки команди Мережі DOCU/CLUB. Модератор(к)и залучають до показів нову аудиторію, закохують глядачів/-ок у документальне кіно, проводять дискусії про права людини, гуртують навколо кіноклубів мешканців/-ок своїх громад та спільно з учасниками/-цями кіноклубів ініціюють впровадження змін, важливих і потрібних для громади.
До 10-річчя кіноклубів Docudays UA команда Мережі DOCU/CLUB підготувала збірник історій про роботу модераторів/-ок та вплив кіноклубів на життя у громадах.
У збірник увійшли статті про кіноклуби, що були опубліковані у медіа упродовж 2022-2024 років. Вони об’єднані у три тематичні розділи: читачі й читачки познайомляться з історіями просвітницької діяльності модераторів/-ок, дізнаються про результати адвокаційних кампаній кіноклубів, оцінять масштаби впливу кіноклубів завдяки інтерв’ю учасників/-ць команди Мережі.
Друкований варіант збірника надійде у бібліотеки в тих громадах, де працюють кіноклуби Docudays UA. Також ми сподіваємося, що історії успіху і впливу наших модераторів/-ок надихатимуть активних людей у громадах відкривати кіноклуби та займатися правопросвітою.
З електронною версією збірника усі охочі можуть ознайомитися тут. Читайте, надихайтеся і поширюйте!
Команда Мережі DOCU/CLUB дякує модератор(к)ам за небайдужість і результативну роботу. Щиро пишаємося нашою співпрацею та результатами роботи кіноклубів. Готуємо до публікації нові натхненні історії.
P.S. До збірки увійшла й стаття «Як харків’янин розвиває Docudays UA на Черкащині» (медіа видання «18000»), яка оповідає історію правозахисника Юрія Чумака, який є регіональним координатором Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA на Харківщині та Черкащині, а також модератором пересувного клубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!».
25 травня, до Дня захисту дітей, у Черкасах відбувся показ документального фільму «Віддалений гавкіт собак».
Стрічку, зняту данським режисером Сімоном Леренґом Вільмонтом, представив керівник пересувного кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!», правозахисник Юрій Чумак. Він розповів, що документальне кіно, яке вийшло на екрани в 2017 році, знімалося в невеличкому селі Гнутове, що неподалік від Маріуполя. Де 10-річний Олежка разом із двоюрідним братиком та бабцею проживали тоді під постійними обстрілами…
Після показу відбулася дискусія, під час якої глядачі/ки обговорили важливість захисту дітей у зоні бойових дій і роль документального кіно у приверненні уваги до таких важливих тем.
Так, Олена, переселенка з Донецької області, зауважила: «Олежка, коли бабуся захворіла, дуже швидко став дорослим, зрозумів, що на ньому вже є певна відповідальність за молодшого братика».
Ольга, мати 2-х дітей: «Бабця, розуміючи, що її поведінка впливає на психічний стан цих дітей, жодним видом не показувала свого хвилювання. Спокійний дорослий у таких умовах – це найбільший порятунок для дитини. І діти відповідають їй беззаперечною любов’ю».
«Війна стосується кожного. І навіть той, хто на сьогоднішній день сидить у відносно безпечному місці, в теплому будинку, з електрикою, має знати, в яких умовах живуть його співвітчизники», – підкреслила Ольга.
Наталія поділилася своєю думкою: «Я би гаслом для стрічки назвала: «Життя на фоні ракет». Війна йде, руйнуючи все навколо, але життя все одно продовжується».
А Микола навіть намалював афішу до цього фільму. На якій ключовим визначив велике слово «WAR». І зазначив: «Це не «Війна і мир», тут суцільна війна. Де не повинно бути місця дітям».
«Показ стрічки викликав хвилю емоцій серед учасників/ць заходу. Кіно глибоко вражає своєю емоційною силою і відкриває глядачам реалії життя дітей у зоні бойових дій на сході України. Фільм допомагає зрозуміти, з чим стикаються дітлахи, як війна впливає на їхнє дитинство та психічне здоров’я. Ці діти мають бути захищені!», – наголосила керівниця «Гончаренко центр-партнер Черкаси education and culture» Анна Драч.
