Авг 31, 2020
Громадські активісти спрямовують свої зусилля на профілактику основних безпекових проблем на Чугуївщині – неконтрольованого вживання алкоголю та поширення наркотиків. Але офіційно зареєструвати районне громадське формування їм наразі не вдається.
У мене задзвонив телефон. Телефонував правозахисник Роман Лихачов: «Знаю, що Ви цікавитеся ініціативами, спрямованими на забезпечення громадського порядку. Так от, ми саме цим і займаємося. Запрошую Вас на вечірнє патрулювання у Чугуєві. Приходьте, буде інтересно!».
Я й прийшов. І дійсно, побачив та почув чимало цікавого.
У центрі Чугуєва – невеликого міста, що розташоване неподалік від Харкова, зібралося кілька чоловіків середніх років. До них долучилася й одна жінка. Всі одягнуті у світловідбиваючі жилети. «Ідею про таку «уніформу» ми почерпнули з Вашої статті про громадське формування «Безпечне життя» з Дніпра, – говорить Роман Лихачов. – З огляду на те, що наші чергування відбуваються у вечірній час, вирішили, що саме такі жилети нам потрібні, аби бути видимими при світлі фар автомобілів».
Вирушаємо містом. Дорогою знайомлюсь із керівником місцевих «шерифів» – Павлом Кравченком. Питаю, чому він із товаришами вирішили об’єднатися та патрулювати вулиці на громадських засадах. Павло охоче розповідає:
«Наркотики – це взагалі «морок». Вони завжди були проблемою, але зараз ситуація лавиноподібна. Молодь «підсідає» на нові синтетичні засоби, що дуже швидко призводять до згубних наслідків. Тож хочеться щось змінити. Недавно подивився фільм про департамент шерифів в Америці. І вирішив, що і нам треба щось на кшталт «добровільної народної дружини» або, по-модерному – «шерифів».
Я порадив Павлові переглянути вітчизняну документальну стрічку «Українські шерифи», яка, власне, дала поштовх нашому проєкту «Шерифи для нових громад»…
Робимо першу зупинку в сквері, де юні скейтбордисти каталися неподалік від жінок та дітей. Роман сказав, одна із бабусь жалілася, що хтось із молодиків ніби нагрубив на її зауваження про гучний галас. Парубки пообіцяли поводитися чемно. І ми рушаємо далі.
Павло продовжує:
«Я давно знаю Романа Лихачова. Коли поділився думками щодо «шерифів», він сказав, що в реаліях України можна створити громадське формування з охорони порядку. І взялися за організацію такого формування на теренах Чугуївщини. При цьому сподіваючись, що в разі успіху така діяльність може стати прикладом і для інших міст і районів Харківщини».
Дорогою часто зустрічаються написи на стінах латиницею з супровідними словами «клад», «шишки», тощо. Обізнані знають, це – реклама торговців наркотиків, які поширюють їх через «закладки». Тому такі «реклами» зафарбовують.
Питаю в Павла, що вони ще можуть зробити в царині боротьби з поширенням наркотиків, крім замальовування реклами на стінах будинків. Той розповідає:
«Нам люди скидають повідомлення про можливі наркоточки. І ми перевіряємо. Втім, можемо хіба що «погрозити пальцем». Так само заходили до самогонщиків, попереджали. Звісно, якщо матимемо підтверджену інформацію про наркоточки, передаватимемо її до поліції. Щоправда, зараз штат поліції значно скорочений порівняно з міліцією. Один дільничний, який «закриває», приміром, цілий район Чугуєва, не в силах впоратися з роботою. І, скажімо, боротьба з самогоноварінням не є у поліцейських в пріоритеті. Ми якось патрулювали з дільничним, то він нам відверто сказав: «Я іноді просто не встигаю. У мене таке навантаження, що всі ці «злачні» місця обійти ніколи».
Дивуюся, як їм вдалося долучити до свого патрулювання дільничного.
«Ми обов’язково звітуємо про свою громадську діяльність у соціальних мережах. І про нашу роботу дізналися в Головному управління Національної поліції. Тому, я так розумію, надійшла вказівка «надати» нам місцевого поліцейського для патрулювання. Хоча раніше ми зверталися до Чугуївського відділу поліції, аби їх працівники супроводжували нас у вечірніх обходах, але отримали відповідь: «Ви не зареєстровані, тому не можемо з вами патрулювати», – розповідає Павло.
Останнім часом в Україні значно поменшало громадських формувань з охорони порядку, а речники поліції не раз заявляли про необхідну для їх підтримку з боку громадськості. Тож я не міг не поцікавитися, що ж стало на заваді реєстрації чугуївських «шерифів». Кравченко оповідає про їхні «ходіння по мукам»:
«Райдержадміністрація повідомила, що готова сприяти нашій діяльності, однак не уповноважена погоджувати наш статут. Реєстратори роз’яснили: аби офіційно зареєструвати таке громадське формування в районі, потрібно взяти погодження в усіх місцевих радах на його території. Ми тепер звернулися до низки з них. Але, гадаю, що зібрати згоду від всіх просто неможливо. До того ж, для реєстрації необхідно мати не менше 10 членів саме з місцевих громад, а серед нас є кілька харків’ян (у тому числі й я). Не розумію, чому мешканці з інших територіальних одиниць не можуть бути засновниками громадського формування. У мене, наприклад, чимало друзів у Чугуєві та районі, я тут часто буваю і вболіваю, щоб тут стало легше дихати від наркоти та «паленого» алкоголю. Втім, закон є закон, тому ми добрали місцевих, і зараз нас вже 15 активістів. І поки що ми діємо, як народна ініціатива. Вже робили обходи у Чугуєві, в селах Чугуївського району – Зарожному, Великій Бабці… А паралельно намагаємося зареєструватися».
Рушаємо на площу. Там роз’яснюємо юнакам, що вживали алкоголь на постаменті колишнього пам’ятника Леніну, протиправність їх дій (після чого вони слухняно прибрали свої недопитки). Далі – в парк, що носить ім’я славетного земляка чугуївців – художника Іллі Рєпіна. Потому «шерифи» їдуть до мікрорайону «Дружба». Я сідаю в автомобіль до громадського активіста Дмитра Дробота. Розговорилися. Дмитро розповідає:
«На «Дружбі» раніше працював великий завод паливної апаратуру для сільгосптехники. Це підприємство було містоутворюючим. Після його закриття чимало людей залишилося без роботи. І довгий час «Дружба» був таким собі «чугуївським Гарлемом». Нині тут теж чимало проблем…
Вже більше місяця десь раз на тиждень ми ходимо на охорону громадського порядку. І не тільки ходимо, але й користуємося власними автівками. Виїжджаємо і до сіл у Чугуївському районі. Спочатку ми просто патрулювали скрізь. Спілкувалися з людьми. Від них дізнавалися, де є проблемні ділянки, точки, що варять самогон або «барижать» наркотиками. Зокрема, в одному з приватних будинків неподалік від залізничного переїзду жінка зізналася, що вона, аби годувати сім’ю, торгує своєю «горілкою». Ми їй порадили знайти інший шлях заробітку. Після профілактичної бесіди ця точка припинила існування. І зараз у нас вже 3 таких перемоги. Так, я на виключаю, що, через деякий час, хтось із наших «клієнтів» знову візьметься за старе. Тоді будемо викликати поліцію…».
Під час патрулювання на «Дружбі» був момент, коли групка чоловіків біля гуртожитку, зі склянками та пляшками, побачивши людей у жовтих жилетах, миттєво зникла за дверима.
Після «Дружби» поїхали до іншого віддаленого району Чугуєва – Башкирівки. Він відомий усій країні через розташування там значної військової бази Збройних сил України. Кілька багатоповерхівок у сосновому борі. Чисте повітря і краса.
Проте й її тут намагаються зіпсувати. На лавці сидять молодики, п’ють «слабоалкоголку», запльовують все навкруги соняшниковим лушпинням. «Шерифам» доводиться і з ними проводити бесіду, роз’яснювати та попереджати, що можуть викликати поліцію. Пляшки та лушпиння прибирають, хлопці розходяться.
Вечірній патруль добігає кінця. «Дружинники» ідуть пити чай. За чаюванням розпитую в Романа Лихачова, чому він, знаний правозахисник, вирішив стати фактично правоохоронцем, хоч і громадським. Роман пояснює:
«Поліція, в першу чергу, займається розкриттям злочинів. А забезпечення порядку на вулицях залишилося, фактично, на плечах самих громадян. Адже зараз немає піших патрулів поліції, а патрульних автомобілів недостатньо…
Коли я був у США за програмою міжнародних візитів, побачив, що там місцеві жителі активно допомагають поліції. Де не в змозі впоратися держава, вона просить громадян допомогти. Цей приклад надихнув. Ми зібрали чимало активних хлопців (і дівчат також). Обходимо вулиці, двори, спілкуємося, проводимо профілактичні бесіди, навідуємося до точок, де, за нашою інформацію, торгують самогоном чи наркотиками. Про такі «малини» небайдужі громадяни інформують нас у соціальних мережах, дзвонять. Здається, люди довіряють більше нам, ніж поліції. Інакше поліцейські вже давно мали б всі ці відомості.
Взагалі, я переконаний, що така діяльність має впроваджуватися так, як у Тростянці. Там є громадське формування, працює воно у тісній взаємодії з поліцією, міська влада йому всіляко допомагає. Поки що на Чугуївщині розбудувати таку модель не вдається. Але переконані, прийдемо до вирішення цього питання».
Також я звернувся до Сергія Зінчука, начальника Чугуївського відділу поліції. Він радо прийняв представника проєкту «Шерифи для нових громад». І підтвердив, що мав зустріч із активістами та готовий їх всіляко підтримувати. Як будь-яку ініціативу, спрямовану на підвищення ефективності охорони публічного порядку.
«Ми тільки «за» громадський патруль! Нам така допомога дуже потрібна. Але ми працюємо виключно в межах законодавства. Після того, як представники майбутнього громадського формування змінять склад своїх засновників, щоб місце проживання громадян відповідало території діяльності, ми не бачимо причин не погодити їх статут.
І завжди знайдемо можливість надати поліцейського для пішого патрулювання разом із громадським формуванням».
Правовий коментар. Олена Старюк, юристка проєкту «Шерифи для нових громад»:
Закон, що дозволяє цивільним громадянам брати участь в охороні громадського порядку, ухвалено ще у 2000 році. І він має певні застарілі норми.
Так, частина 1 статті 4 ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає, що «громадські формування з охорони громадського порядку… створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян». Як це було ще за радянських «добровільних народних дружин». І під «проживанням», звісно, поліцейські та чиновники мають на увазі місце реєстрації.
Вже й виборцям в Україні законодавці дозволили змінювати виборчу адресу за власним бажанням, незалежно від «прописки». Підприємці можуть діяти, де завгодно. Громадські організації позбавили «прив’язки» до певної адміністративно-територіальної одиниці. А майбутні члени громадських формувань мають пред’являти докази того, що живуть саме в тій місцині, де прагнуть допомагати поліції та владі наводити лад. В умовах сьогодення це виглядає, як анахронізм.
Крім того, ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону містить вимогу про те, що «положення (статут) узгоджується з керівництвом відповідного територіального органу Національної поліції, а також виконавчого органу ради, на території якої діятиме це громадське формування».
Однак на рівні районів (як і областей) немає виконавчих органів рад, позаяк ст. 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає виконавчі органи лише в сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) радах. Це виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації, «виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації».
А районні (та обласні) державні адміністрації не наділені повноваженнями органів місцевого самоврядування щодо узгодження положень (статутів) громадських формувань з охорони громадського порядку.
Тому виникає нагальна потреба щодо внесення змін у профільне законодавство, які б не ставили необґрунтованих перепон при реєстрації громадських формувань, які дійсно налаштовані працювати.
Довідково:
Серед проблем у царині безпеки, які найбільше турбують мешканців Харкова та області, уже кілька років найчастіше називаються чотири основні: 1) вживання наркотиків та «закладки»; 2) майнові злочини (крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства); 3) вживання алкоголю та «наливайки» і 4) порушення публічного порядку (хуліганство та вандалізм, бійки і дебоші).
Такі дані наводяться в дослідженні «Публічна безпека та довіра до правоохоронних органів – 2019», проведеного фахівцями Харківського національного університету внутрішніх справ. Керівником наукової розвідки виступив Олексій Сердюк – заступник завідувача науково-дослідної лабораторії з проблем протидії злочинності ХНУВС, кандидат соціологічних наук, підполковник поліції.
Дослідники з’ясовували думку респондентів як віч-на-віч, так і за допомогою інтернет-опитування. В 2019 р. опитані найгірше оцінили виконання покладених на поліцію завдань у сферах: «Боротьба з незаконним продажем та вживанням алкоголю», «Боротьба з незаконним обігом наркотиків» та «Боротьба з корупцією»… Саме ці проблеми як найбільш гострі були озвучені мешканцями Харківщини.
До речі, Чугуївською правозахисною групою у 2017 році проводилось анкетування мешканців м. Чугуєва, Чугуївського та Печенізького районів Харківської області «Поліція та громада – співпраця, направлена на результат». Опитування відбувалося шляхом заповнення паперових анкет та анкети такого ж змісту, розміщеної в Google-формі. І тоді на питання «Які проблеми у сфері безпеки та правопорядку найбільше турбують Вас або Ваших близьких?» більшість опитаних (51,5%) відповіли: реалізація та збут наркотичних речовин. Коментарі теж були характерні: «у місті Чугуєві обіг наркотичних речовин процвітає, а вік споживачів зменшується», «в Чугуєві, як і в інших містах, багато злочинів, де пов’язані діти», «молодь у громадських місцях вживає алкоголь та палить».
Юрій Чумак
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.
Шерифи для нових громад
Авг 12, 2020
На своєму життєвому шляху, йде до своєї мрії Аліна – героїня документальної стрічки «Домашні ігри».
Цей фільм з репертуару кіноклубів медіапросвіти Docudays UA 11 серпня продемонстрували для вихованців Харківського обласного соціального гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що розташований у м. Чугуєві.
Стрічку в рамках «Правового кіноклубу» та з нагоди Міжнародного дня молоді представив фахівець Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, модератор кіноклубу медіа-просвіти з прав людини Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Фільм зображує життя юної киянки Аліни, яка професійно займається жіночим футболом, але, після смерті матері, має піклуватися про маленьких братика та сестричку. От чи вистачить їй сили, аби впоратись з усіма труднощами?
В умовах карантинних обмежень кіноперегляд проходив із дотриманням соціальної дистанції. По закінченні відбулося обговорення, під час якого глядачі зійшлися на думці, що в головної героїні все має вийти добре.
«Я вірю, що дівчина подолає проблеми, – зауважила мешканка гуртожитку Аліна Д., – адже вона й на футболі піднімалася після падінь, і, напевно, підніметься, через всі негаразди, в будь-яких життєвих обставинах».
На думку соціального педагога Харківського соціального гуртожитку Олени Гайдар, подібні стрічки є дуже важливими для виховання в юних громадян свідомого ставлення до дорослого життя, формування відповідальної правової поведінки та підтримання впевненості у власних силах і спроможностях.
P.S. По завершенні заходу правник нагадав про існуючий порядок виплат соціальних стипендій студентам вищих навчальних закладів та надав юридичні консультації усім бажаючим.
Георгій Кобзар
Авг 4, 2020
Юрій Чумак, координатор у Харківський та Дніпропетровський областях, одержав перемогу у Конкурсі на кращий сценарій просвітницьких заходів від Департаменту розвитку мереж Docudays UA.
Так сталося, що багато людей у нашій країні не знають прав, гарантованих їм Конституцією та державою. Просвітництво є однією з задач нашого проєкту. Команда «шерифів» часто влаштовує семінари, тренінги та дискусії, бере участь в інших заходах, аби більш детально розказати людям про вплив реформи поліції та децентралізації на їх повсякденне життя. Радо працюємо зі студентською та шкільною авдиторіями, бо саме від них залежить, чи зможе Україна у майбутньому стати дійсно правовою державою.
Дуже тішимось, коли на своєму шляху зустрічаємо партнерів-однодумців. Один з яких – Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фестиваль володіє унікальною методикою: використовує документальне кіно, як інструмент медіа просвіти. Збирає глядачів для перегляду документальних стрічок, після чого відбуваються потужні правопросвітницькі дискусії.
Команду «шерифів» часто запрошують у якості експертів до таких обговорень. І ми залюбки використовуємо майданчики Docudays UA для проведення подій.
Цього разу приводом для співпраці став Конкурс на кращий сценарій просвітницьких заходів. Серед 48 претендентів, сценарій Юрія: «Підліткам – про права та правоохоронців», спочатку увійшов до дванадцятки фіналістів, а потім став найкращім у категорії студентська авдиторія.
Членкиня конкурсної комісії, директорка правозахисного департаменту ГО «Докудейз» Ксенія Шиманська розповіла: «Оцінка сценаріїв фіналістів та фіналісток включала і складову за проведення обговорення із відповідною авдиторією. Маю відзначити, що обговорення, яке підготував та провів Юрій Чумак, було інтерактивним, ґрунтовним та цілком відповідало віковим особливостям студентів та студенток. Юрію вдалось залучити авдиторію до активного обговорення. Відбувся змістовний розбір можливих випадків взаємодії молоді із поліцією, який був проілюстрований випадками із життя, мультфільмами та законодавчими нормами».
Глядачі та глядачки були з різних міст і містечок: з Лозової, Чугуєва, Харкова. За словами Юрія, часто і дитяча, і доросла аудиторії помиляються, відповідаючи на ключове питання дискусії: «Хто надає нам права людини?». Багато хто вважає, що джерелом є держава або конституція. Однак права людини з’являються в дитини при народженні. Агенти держави можуть, як забезпечувати ці права, так і порушувати їх. Тому дуже важливо відстоювати їх у спілкуванні з правоохоронцями.
Узагальнюючи, модератор заходу поділився з підлітками трьома основними правилами взаємодії з поліцією: не провокувати, не боятися та не тікати.
«Можна вважати себе законослухняною людиною, через це думати, що тема стосунків з правоохоронними органами тебе не торкнеться. Утім, таке ставлення хибне. Ситуацій, у яких це може статися, безліч. Хтось може стати потерпілим/-ою, хтось може бути схожий на орієнтування, надане правоохоронним органам, аби спіймати злочинця», – зазначає Юрій.
Алла Тютюнник, директорка Департаменту з розвитку мереж Docudays UA, керівниця проєкту «Мережа DOCU/КЛУБів за реформи», голова конкурсної комісії, наголошує:
«Юрій Чумак не лише написав дуже гарний сценарій обговорення фільму «Відкритий урок», а й блискуче провів в онлайні обговорення цього фільму з молодіжною аудиторією. Особисто мені дуже сподобався веселий, енергійний, навіть дещо іронічний стиль модератора у спілкуванні зі старшокласниками й студентами. Водночас він був дуже щирий і відкритий, це надихало юних слухачів вільно висловлювати свої думки. Із самого початку модератор взяв хороший темп і встиг поговорити зі слухачами про права людини, про реформу поліції, про те, як правильно вестися з поліцією в різних ситуаціях, дав чимало практичних порад. Він настільки сподобався аудиторії, що розмова затяглася довше запланованого часу, слухачі активно ставили питання, а під кінець спілкування одна з учасниць запросила Юрія в її школу – показати фільм і провести таке заняття для її однокласників. Це говорить про високу оцінку модератора кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрія Чумака з боку найскладнішої аудиторії – підлітків та молоді».
Команда «Шерифи для нових громад» щиро вітає Юрія з перемогою! Бажаємо так тримати, ніколи не стояти на місці й досягати нових звершень.
Інна Кондратьєва
Шерифи для нових громад
Авг 2, 2020
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні, з 1991 року від торгівлі людьми постраждали 260 тисяч українців. Із них 38% – молоді люди віком до 35 років, 68% – це чоловіки. 77% постраждалих мають вищу або технічну освіту.
Минулого року від МОМ отримали допомогу 1 345 українців, постраждалих від торгівлі людьми. З них у Харківській області – 345 людей.
«Основні види експлуатації у 2019 році: трудова – 93%, сексуальна – 6%, примусове жебрацтво – 0,7%. Є випадки, пов’язані з втягуванням в злочинну діяльність неповнолітніх», – розказує голова Харківської міської організації «Жіноча громада Ольга Білецька.
Іноді трудову експлуатацію, пов’язану з торгівлею людьми, плутають з шахрайством, але ці поняття потрібно розрізняти.
«Торгівля людьми завжди включає три компоненти: вербування, переміщення і власне експлуатація. Коли люди працюють поряд з домом, мають можливість прийти додому і пожалітися (на неналежні умови праці – ред.), то це не є торгівля людьми. Класичний приклад: людину вивезли, обіцяли золоті гори, а потім відбирають документи, обмежують її пересування і примушують щось робити фактично безоплатно або за дах чи їжу», – пояснює правозахисник Юрій Чумак. – У нас існує певний стереотип, що люди, які опиняються в ситуації торгівлі людьми – малограмотні, вихідці з селищ. На жаль, у ситуації торгівлі людьми може опинитися будь-хто».
За словами громадських діячів, через пандемію і пов’язану з цим економічну кризу побільшало випадків трудової експлуатації всередині країни.
Як не потрапити у тенета недобросовісних роботодавців
Перед тим, як їхати працювати за кордон або в інший регіон країни, експерти радять виконати наступні кроки.
1. Дізнайтеся якомога більше інформації про фірми, які пропонують роботу, та роботодавців.
«Поцікавтеся не просто в знайомої, яка поїхала працювати та розказала, що все пройшло класно. Були ситуації, коли знайомі чи рідні продавали в рабство інших (наприклад, брати сестер), і таким чином заробляли, або вони самі потрапляли в ситуації, коли роботодавці їх ставили в умови, що відпустять, якщо людина привезе замість себе кілька осіб», – каже Юрій Чумак.
2. Перевірте, чи фірма, яка пропонує вам роботу, не припинила офіційно діяльність, чи фігурує вона в кримінальних провадженнях. Є декілька ресурсів, на яких зібрана інформація про діяльність українських підприємств. Наприклад, на сайтах You-Control чи clarity-project. Якщо плануєте їхати працювати до іншої країни, перевірте, чи є у фірми ліцензія з посередництва з працевлаштування за кордоном. Перелік фірм, які офіційно можуть надавати такі послуги, є на сайті Міністерства соціальної політики.
3. Зробіть паперові, скан- та/або фотокопії закордонного паспорта, паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду та інших документів, за якими можна підтвердити вашу особистість.
4. Не надавайте оригінали документів роботодавцям, достатньо віддати їм копію, щоб зафіксувати ваші дані.
5. Занотуйте в блокнот чи/та телефон контакти консульств і посольств України за кордоном, телефони поліції, громадських організацій, які працюють у напрямку протидії трудовому рабстві, а також дані представництв Міжнародної організації з міграції у країні, до якої збираєтеся їхати.
6. Уважно прочитайте умови договору. Він має бути написаний зрозуміло. Якщо договір складено іноземною мовою, до нього має бути засвідчений переклад. Якщо ви не обізнані в якомусь питання чи не розбираєтеся в нюансах роботи за кордоном, порадьтеся з фаховими спеціалістами. Безкоштовну консультацію можна отримати за телефоном 0 800 213 103 або в центрах надання Безоплатної правової допомоги. Також в Україні діє національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів 527.
7. Домовтеся з рідними та близькими про кодову фразу на випадок біди. У разі небезпеки,
«Оберіть вислів, який не викличе підозр. Наприклад, питання «Як здоров’я дяді Васі?». Коли людину контролюють, їй іноді дають зателефонувати до рідних, як варіант, щоб попросити перерахувати гроші. Звісно, вона не зможе сказати: «рятуйте», – говорить правозахисник. – Після того, як ви сказали кодову фразу, родичі мають звертатися до правоохоронних органів».
Інформацію про безпечну роботу за кордоном можна дізнатися на сайтах 527.org.ua та stoptrafficking.org
Накипіло
