Як я запитував про президентське «опитування»

Ноя 23, 2020

Як тільки президент України Володимир Зеленський виступив із ідеєю щодо проведення 25 жовтня «опитування суспільства», навколо цієї ініціативи виникло багато непорозумінь та чуток. При цьому коментарі з владного олімпу суперечили один одному та не давали можливості збагнути всю глибину президентського задуму.

Тому я вирішив роз’яснити це особисто в глави держави та гаранта додержання Конституції України, й 16 жовтня спрямував йому запит на інформацію. В якому просив відповісти:

1. Яким законним чи підзаконним нормативно-правовим актом України визначено порядок такого опитування суспільства? В разі, якщо президентом України приймався відповідний нормативно-правовий акт, прохання надати копію останнього.
2. Які органи влади, інші державні органи та структури залучатимуться до проведення даного опитування суспільства? Яку кількість осіб планується задіяти?
3. Скільки коштів буде виділено на організацію та проведення опитування суспільства 25 жовтня? Які джерела цього фінансування: державний бюджет, кошти міжнародних донорів, особисті накопичення певних осіб, гроші від благодійних фондів тощо? Прохання вказати відповідні суми витрат.

Як і передбачено законодавством, протягом 5 робочих днів надійшла відповідь з Офісу президента, в якій мене інформували, що »на підставі частини 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»… прийнято рішення про продовження строку розгляду запиту протягом 20 робочих днів з дати його надходження».

Принагідно нагадаю, що у зазначеній нормі Закону йдеться про те, що пролонгація терміну розгляду запиту можлива »у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних». Вочевидь, Офісу президента потрібно було шукати великий обсяг даних щодо ініціативи керманича держави, тим більше, що інформація про неї, яку озвучували владні речники, змінювалася ледь не щодня. До того ж, продовження строку надання відповіді дозволяло «проскочити» дату дня голосування 25 жовтня, після якого дані відомості вже значно втрачали свою актуальність.

Утім, провівши в день виборів власний моніторинг того, як відбувалося це дивне «опитування» на практиці, я ще з більшим нетерпінням вирішив дочекатися остаточної відповіді від Офісу президента.

Годі й говорити, яким було моє розчарування, коли 6 листопада прийшов лист, в якому ніякої інформації по суті фактично не було. У ньому йшлося, що »за інформацією, наданою Директоратом з питань інформаційної політики Офісу президента України, організацію та проведення опитування, ініційованого президентом України В. Зеленським під умовною назвою «5 питань», здійснювала партія «Слуга народу». Власне, до того часу цю версію вже оприлюднила сама партія, тому новиною така відповідь не стала. Однак це аж ніяк не знімало з «порядку денного» всі 3 мої запитання. Натомість, мене повідомляли, що мій запит переслали до політичної партії «Слуга народу». А також (незрозуміло, для чого, оскільки я цього не запитував), надавалися «попередні результати» опитування.

З цього приводу зауважу, що за умов, коли: а) ніхто з «волонтерів», що його проводили, не цікавилися, де проживає респондент, та чи заповнював він (вона) вже цей опитувальник; б) опитувальники були надруковані на простих папірцях формату А4, що не мали жодного ступеню захисту; в) соціологічної вибірки ніхто не робив та не дотримувався; г) за процесом опитування та подальшого зведення підсумків ніхто не спостерігав, – його «результати» могли бути абсолютно будь-якими.

Отже, відверто кажучи, мене все ж таки більше цікавили відповіді на мої запитання до президента щодо його опитування, ніж дані про те, що там у такий спосіб «наопитували».

І от, бінго, нарешті 18 листопада (тобто, через 23 робочі дні з дати надсилання мною запиту), від партії «Слуга народу» надійшов лист (датований 17.11.2020), в якому мене повідомляли, що дана партія »виступила замовником опитування «5 питань президента України» та сплачувала послуги з організації цього опитування за рахунок внесків на підтримку Партії». А з огляду на те, що юридична особа, яка не є суб’єктом владних повноважень, зобов’язана надавати інформацію лише стосовно використання бюджетних коштів, «Слуги народу» зробили поспішний висновок: »відтак інформація щодо фінансування зазначеного опитування не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Я хотів було пожартувати, що «Слуга народу» після доволі невтішних для себе місцевих виборів – 2020 (для мобілізації виборців під час яких, власне, й було організоване це «опитування»), розписалася в тому, що більше не є «суб’єктом владних повноважень». Але залишу це для іншого разу.

А тут замічу, що, якщо партія «Слуга народу» замовляла та оплачувала опитування, то в даному випадку вона вчиняла, як суб’єкт господарювання. І до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Певно, що відомості, за які кошти було профінансовано чи то президентське, чи то «слуганародне» опитування, неабияк цікавлять українське суспільство.

До того ж, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» вказує, що »предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману».

Пряме намагання президента «підіграти» своїм «опитуванням» одному з суб’єктів виборчого процесу – партії «Слуга народу» – суперечить принципам виборчого права. А спроби «пропетляти» – замість надання інформації на прямо поставлені питання (уважний читач може пересвідчитися, що не на одне з запитань мого запиту повної та чіткої відповіді так і не було надано) – вказує на ймовірність такого «введення громадськості в оману».

Обнадійливим можна назвати тільки те, що «Слуга народу» пообіцяла повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про витрати на «5 питань президента України» у звіті за IV квартал 2020 року. Сподіваюсь, що антикорупціонери та розслідувачі матимуть змогу дослідити ці дані в «Єдиному державному реєстрі звітності політичних партій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» на офіційному веб-сайті НАЗК. Адже все таємне рано чи пізно стає явним.

Щоправда, очікуватися на те, що президент Володимир Зеленський у майбутньому не буде впроваджувати сумнівні та не визначені законодавством (читай – незаконні) «ініціативи», поки що особливих підстав немає…

Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

Рубрика

Чи мають право голосу на місцевих виборах особи, які перебувають у СІЗО?

Ноя 17, 2020

З таким питанням до громадського омбудсмена із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області Юрія Чумака звертався член Харківської обласної територіальної виборчої комісії. ОПОРА адресувалася за роз’ясненням до Центральної виборчої комісії. Відповідь була негативною. Втім, таке позбавлення виборчих прав суперечить Конституції.

«Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними», – говорить стаття 70 Конституції України.

Виходячи з її змісту, можна дійти до висновку про те, що в нашій країні не мають права голосу:
— негромадяни України (тобто, іноземці та апатриди);
— громадяни України, яким ще не виповнилося 18 років;
— громадяни України, визнані судом недієздатними.

Все! Будь-які інші категорії, яких би можна було позбавити права голосу, в Конституції не згадуються.

Окрім того, в ч. 2 ст. 8 Основного Закону закарбовано: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Однак на практиці це, на жаль, далеко не так. Позаяк у виборчих законах, що приймаються в Україні, перелік «позбавленців» почасту є більшим. Приміром, до 2020 року на місцевих виборах права голосу фактично не мали вимушені переселенці.

Крім того, законодавці, котрі приймали новий Виборчий кодекс України, у ч. 7 ст. 7 включили норму, згідно з якою, крім осіб, визнаних судом недієздатними, вирішили вважати «такими, що не належать до жодної територіальної громади, та не мають права голосу на місцевих виборах» ще й військовослужбовців строкової служби, громадян України, які проживають за кордоном, та тих, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Заради справедливості зазначу, що ця норма не є новацією Виборчого кодексу. Адже й у Законі України «Про місцеві вибори», прийнятому в 2015 році, й у Законі «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (в редакції 2010 року) містилися абсолютно ідентичні приписи, які дослівно відтворили у Виборчому кодексі.

Також і в першій редакції Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», прийнятій ще в 2004 році, вказувалося, що «не мають права голосу на місцевих виборах… громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі».

А Закон «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», що діяв з 1998 року, мав більш обережне формулювання: «Здійснення виборчого права  зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, – на час перебування в цих місцях».

Термін «місця позбавлення волі» можна визначити за допомогою ст. 63 Кримінального кодексу України, в якій йдеться про те, що позбавлення волі є одним із видів покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Проте, крім громадян, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, є ще чимала група осіб, що знаходяться у слідчих ізоляторах (ізоляторах тимчасового тримання). «Попереднє ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили», – говориться у ст. 1 Закону України «Про попереднє ув’язнення».

Отже, як бачимо, ці громадяни не потрапляють навіть під ті категорії, яких для «спрощення» позбавили права голосу на місцевих виборах. Враховуючи, що СІЗО є в кожному регіоні України та в них переважно ув’язнені особи, що проживають у відповідній області, логічним було б надати їм хоча б можливість проголосувати на виборах до обласних рад.

Власне, з питанням щодо того, чи потрібно забезпечити право голосу на таких виборах «сидельцям» Харківського СІЗО, до мене під час кампанії місцевих виборів-2020 звернувся член Харківської обласної територіальної виборчої комісії, який має досвід роботи в правозахисній громадській організації та, вочевидь, правову свідомість.

Оскільки прямих норм з цього питання Виборчий кодекс України не містить, я запитав про це в старшої радниці ОПОРИ з юридичних питань Ольги Коцюруби. Виявилося, що Громадянська мережа ОПОРА вже адресувалася щодо цього до Центральної виборчої комісії. На що отримала відповідь, яку, якщо відкинути задовгу «прелюдію», можна звести до однієї тези: «Частиною шостою статті 30 Кодексу (мається на увазі Виборчий кодекс України – прим. автора) передбачено, що для підготовки та проведення голосування і підрахунку голосів виборців на місцевих виборах використовуються лише спеціальні виборчі дільниці, що існують на постійній основі у стаціонарних закладах охорони здоров’я. Організацію голосування виборців на місцевих виборах у слідчих ізоляторах Кодексом не передбачено».

Таким чином виходить, що громадян, вина яких у скоєнні кримінальних правопорушень ще не встановлена вироком суду, вже позбавили одного з конституційних прав – права голосу. Принаймні, на місцевих виборах.

Через те, народним депутатам та суддям Конституційного Суду України пора звернути свою увагу на це кричуще порушення Основного Закону. З огляду на те, що в СІЗО має шанс опинитися будь-хто з можновладців – в установи попереднього ув’язнення вони «заїжджають», як свідчить практика, частіше, ніж до місць позбавлення волі, – не слід нехтувати правами ув’язнених.

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА

На Харьковщине агитационный плакат разместили на земельном участке… на втором этаже здания

Ноя 16, 2020

В середине октября, во время местных выборов, на электронный адрес общественного омбудсмена ОПОРЫ Юрия Чумака поступило сообщение о возможном совершении административного правонарушения.

На здании Ильичевского сельского совета было размещено агитационный материал политической партии «Блок Кернеса – успешный Харьков» с предвыборным лозунгом «Будь с нами!».

Частью 16 ст. 57 Избирательного кодекса Украины прямо запрещено размещение агитационных материалов и политической рекламы на зданиях и в помещениях… органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций государственной и коммунальной собственности.

Юрий Чумак 19 октября письменно обратился к начальнику ГУНП в Харьковской области и попросил:

— провести проверку по данному факту на предмет возможного состава административного правонарушения по ст. 212-14 КУоАП;

— в отношении виновных лиц составить протоколы об административных правонарушениях и направить административные материалы в суд.

Полицейские Барвенковского ОП провели проверку и установили, что агитационный материал политической партии «Блок Кернеса – успешный Харьков» с предвыборным лозунгом «Будь с нами!» на указанном здании якобы был размещен… 23.10.2020 г. То есть, через 4 дня после того, как избирательный омбудсмен сообщил о нарушении руководству Харьковской полиции.

Агитка была «в этот же день демонтирована», – говорится в ответе.

Оказалось, что второй этаж здания принадлежит не сельсовету, а СООО Агрофирма «Барвенковская».

Между «Блоком Кернеса – Успешный Харьков» и СООО 16 сентября был заключен договор аренды части земельного участка для размещения носителя наружной рекламы. И именно по этому договору Агрофирма «Барвенковская» предоставила место для установки и эксплуатации рекламной продукции – щита на внешней поверхности помещения конторы.

Итак, «часть земельного участка» оказалась на втором этаже здания.

Собрав вместе эти чудеса, доблестные Барвенковские полицейские пришли к выводу, что в вышеизложенных событиях признаки административного правонарушения не усматриваются.

Если 2-й этаж указанного здания принадлежит не сельсовету, а СООО, то нарушения действительно нет. Тогда зачем было снимать агитационный баннер?

Если же нарушения не было, непонятно, зачем работники полиции писали о размещении баннера через 4 дня после того, как на данный факт поступила жалоба?

А вот есть ли компетентные правоохранители в Барвенковском отделе полиции – вопрос остается открытым – сообщает Юрий Чумак на своей странице в Facebook.

Хроники

Врахувати помилки: «другий тур» виборів в Україні необхідно забезпечити належними протиепідемічними заходами

Ноя 13, 2020

Зараз мапа карантинних зон України виглядає, як осіннє листя: вона вся червоно-помаранчева.

11 листопада уряд запровадив «карантин вихідного дня». Одночасно чиновники, політики, представники МОЗу вголос говорять про необхідність посилення карантинних заходів, ледь не введення нового локдауну. Проте чомусь «забувають» вказати на одну з ймовірних причин сьогоднішнього спалаху пандемії: недостатньо ефективне забезпечення протиепідемічних заходів під час проведення голосування з місцевих виборів 25 жовтня 2020 року.

У день виборів, здійснивши моніторинг 15 виборчих дільниць у Харкові та області, й побачивши на власні очі і кабінки для голосування людей з маломобільних груп населення, поєднані з кабінками для осіб з симптомами респіраторних захворювань, і термометри, які показували температуру виборців у 32-34 (а одного разу й 25) градусів, і натовпи перед приміщеннями для голосування, в яких люди стояли без дотримання соціальної дистанції, і членів ДВК, які сміливо (але необачно), не маючи належного захисту від потенційного зараження, ходили з маленькою скринькою до тих, хто через хворобу не зміг прийти до дільниці, і… одним словом, я був трохи ошелешеним.

Тому вирішив зателефонувати медичному експерту – лікарю, кандидату медичних наук Андрію Роханському, аби спитати в нього, наскільки така ситуація може вплинути на поширення інфекції коронавірусу.

Нижче наводжу стислі тезитого, що він мені тоді розповів:

1. Будь-які масові заходи, навіть з дотриманням протиепідемічних мір, все одно несуть певні ризики.

2. Основна маса людей на виборах перебуває в масках, які фільтрують, проте не затримують на 100% поширення вірусу. Набагато краще, аби всі, хто приходив на виборчі дільниці, були в респіраторах, які не дають вірусу ані потрапити до організму, ані вийти назовні.

3. Основні ризики є для членів виборчих комісій, а також для правоохоронців, які постійно знаходяться у закритих приміщеннях, нерідко – понад добу. І не слід забувати, що маски, в яких вони працюють, розраховані всього на 2-3 години (тому їх необхідно регулярно міняти). При цьому ті, хто працював на дільницях, що мають маленькі приміщення для голосування, наражалися на більшу небезпеку – через скупчення людей і обмеження повітря.

4. Загроза зараження на COVID-19 та тяжкості протікання хвороби напряму залежить від «вірусного навантаження», тобто, кількості вірусів, які особа, умовно кажучи, «спожила». Якщо хтось контактує з багатьма людьми, що мають коронавірус, шанси захворіти, на жаль, збільшуються.

5. Градусники для температурного скринінгу, як і будь-які інші медичні прилади, мали пройти метрологічну сертифікацію. З огляду на стислі терміни, в які їх купували, та великі обсяги таких закупівель, вірогідним є те, що таку сертифікацію термометри не пройшли. Та ще й членів виборчих комісій навряд чи встигли належно навчити ними користуватися. За таких умов недивним є те, що градусники показують занижену температуру, через те свою превентивну функцію такий скринінг не забезпечує.

6. До того ж, якщо врахувати обмеження, встановлені Кабміном до певних територій, які входять до так званих «помаранчевої» та «червоної» зон карантину, то проведення в більшості з них «масових заходів», якими є вибори, взагалі мало бути унеможливлене. Втім, було прийнято політичне рішення про те, що вибори відбудуться «за будь-якої погоди», тобто, за будь-якої епідемічної ситуації…

7. Інкубаційний період у COVID-19 складає, в середньому, до 14 днів. Отже, якраз через 2 тижні після дня голосування ми зможемо побачити, наскільки вибори вплинули на поширення коронавірусної інфекції в Україні.

Аби не наврочити, я вичекав ці 2 тижні. І, на жаль, прогнози медичного експерта справдилися – крива захворюваності на коронавірус в нашій країні різко пішла вгору.

Не маючи цифр щодо кількості членів дільничних та територіальних виборчих комісій, які захворіли після 25 жовтня (адже така статистика ніким не ведеться), в якості певної ілюстрації наведу цифри, що публікує Міністерство внутрішніх справ стосовно своїх працівників (значна частина яких – працівники поліції та рятувальники – якраз чергували на виборчих дільницях):

— 15 жовтня – за добу зафіксовано 213 випадків COVID-19 серед працівників МВС.

— 16 жовтня – за добу зафіксовано 247 нових лабораторно підтверджених діагнозів коронавірусної хвороби серед працівників системи МВС.

— 30 жовтня – зафіксовано 378 лабораторно підтверджених діагнозів коронавірусної хвороби у працівників МВС.

— 10 листопада – COVID-19 зафіксовано у 569 правоохоронців.

Нагадаю, урядова постанова, що затвердила «Порядок здійснення протиепідемічних заходів під час організації та проведення виборів», була прийнята 14 вересня. Нею всі видатки, пов’язані із здійсненням протиепідемічних заходів у зв’язку з організацією та проведенням виборів, покладалися за рахунок коштів місцевих бюджетів (в тому числі резервних фондів зазначених бюджетів). Однак органи місцевого самоврядування, які втілювали в життя приписи Кабміну, були обмежені не тільки фінансово, але й у часі…

Я не ставлю за мету привести читачів до висновку, що місцеві вибори в Україні в жовтні 2020 року взагалі не слід було проводити. Та й юридично не можна скасовувати місцеві вибори (існує лише можливість їх відстрочки за умови введення в країні надзвичайного стану).

А даною статтею хочу наголосити на тому, що нашвидкуруч організовані протиепідемічні заходи (незважаючи на значні суми, витрачені на них з місцевих бюджетів), на жаль, не були достатньо дієвими.

P.S. У низці громад України незабаром відбудеться повторне голосування з виборів міських голів. Хочеться сподіватися, що, знаючи про перелічені вище недоліки та помилки, місцеві владники зможуть забезпечити всі необхідні протиепідемічні умови під час проведення «другого туру».

Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

ОПОРА

Правові засади здійснення фото- та відеозйомки людей

Ноя 9, 2020

Знімання людей для фото-, відеоматеріалів  регламентовано статтею 307 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою.

Звісно, вже давно переважна більшість зйомок здійснюється не на плівку, а у цифровому форматі, тому цю норму закону слід удосконалити. Але її вже зараз у судовій практиці використовують у більш широкому розумінні, маючи на увазі будь-яку фото- та відеозйомку.

Законодавство України не встановлює певної конкретної форми для вираження згоди, отже, вона може бути виражена у будь-який спосіб. При цьому правники вказують, що така згода повинна бути отримана до моменту  початку зйомки:

— ясно виражена згода – згода, надана в письмовому вигляді;

— усна згода – особа в усній формі перед камерою висловлює свою згоду на зйомки та транслювання зйомок у засобах масової інформації чи в соціальних мережах;

— мовчазна згода – особа знала й бачила, що її знімають на фото чи відеокамеру, але не висловила своїх заперечень щодо проведення зйомок.

Також у ст. 307 ЦК України зазначено, що згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається (тобто, не є потрібною), якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Зауважимо, що без згоди можна вести фото-, відеознімання службових, посадових або публічних осіб органів державної влади та місцевого самоврядування під час виконання ними своїх посадових обов’язків.

Також знімання особи без її згоди може проводитися представниками правоохоронних органів у рамках розслідування кримінального правопорушення, як правило, під час негласних слідчих розшукових дій і на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, згідно зі статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

— попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

— забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Інформація про змонтовану/розміщену поліцією, приватними чи юридичними особами автоматичну фото- і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.

Важливо! Якщо керівник підприємства, установи чи організації бажає встановити аудіо- та відеоапаратуру і фіксувати дії своїх працівників, він повинен попередньо отримати письмову згоду працівників та відобразити такі умови праці у правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Юрій Чумак, Чугуївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Чугуївська міська рада