Ноя 30, 2017
«Регулювання конфлікту інтересів спрямоване на запобігання ситуаціям, коли виникає спокуса. Тобто врегулювання потенційного лиха ще до того, як воно сталося». (Асоціації адвокатів Нью-Йорка)
27 листопада 2017 року голова Харківського обласного відділення ВГО «Комітет виборців України» Михайло Камчатний та експерт Юрій Чумак провели семінари «Основи законодавства про запобігання корупції та конфлікту інтересів» в селищах Малинівка та Чкаловське Чугуївського району.
Навколо цих селищ на Чугуївщині утворені об’єднані територіальні громади, які роблять перші кроки на шляху розбудови своєї соціально-економічної спроможності. А довіра громадян є найціннішим капіталом, який здатні примножити особи, вповноважені на здійснення функцій місцевого самоврядування, довіра зменшує спротив проведенню реформ, сприяє пожвавленню приватної і громадської активності. Саме тому питання врегулювання конфлікту інтересів є надзвичайно чутливим у роботі таких осіб в об’єднаних територіальних громадах.
У навчальних заходах взяли участь посадові особи виконавчих органів рад ОТГ, місцеві депутати та громадські активісти.
Як зазначили представники КВУ, метою зустрічей є інформування учасників про суть законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів, а також озброєння їх необхідними знаннями для виявлення ознак конфлікту інтересів та застосування алгоритму дій у разі його виникнення і, в кінцевому результаті – мінімізація проявів конфлікту інтересів на місцевому рівні.
Під час семінарів присутніх найбільше цікавили питання спільної роботи близьких осіб (особливо – в сільській місцевості), дій працівника у зв’язку із встановленням наявності конфлікту інтересів, способи врегулювання конфлікту інтересів. Під час заходів розглядали судову практику з цих питань, а також на конкретних прикладах (кейсах) вчилися, як не допускати негативних проявів.
Учасники отримали відповіді на свої питання з теми, а також одержали зразки тестів на наявність реального конфлікту інтересів.
«Певен, що обізнані та озброєні знаннями представники об’єднаних територіальних громад, відтепер краще знатимуть норми вітчизняного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів та не допускатимуть таких проявів у своїй діяльності», – підкреслив голова ХОВ ВГО КВУ Михайло Камчатний.
Зауважимо, що семінари проведені в межах проекту «Посилення антикорупційної спроможності місцевих громад в Україні», що реалізується ГО «Школа політичної аналітики» спільно з ВГО «Комітет виборців України» у партнерстві з ГО «Асоціація об’єднаних територіальних громад» – за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.
http://www.anticormereja.info/2017/11/28/як-запобігти-спокусу-конфлікту-інт/
Сен 6, 2017
«Чому переселенці не хочуть працювати?», «Переселенец украл у товарища 80 тыс. грн», – подібними заголовками рясніють вітчизняні видання останнім часом.
У даному випадку ми маємо приклади використання мови ворожнечі.
Мова ворожнечі (англ. «hate speech»), за визначенням організації «Міжнародна Амністія» – це будь-яке вираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Її поширення фактично є проявом дискримінаційного відношення до певних груп та категорій осіб. І може спричинити конфлікти та агресію.
Саме питанням того, як вирізняти «мову ворожнечі» та як, заради розбудови миру, запобігати її використанню, був присвячений семінар-тренінг для громадських активістів, журналістів та блогерів, що відбувся 2 вересня 2017 року в «Kharkiv Today».
Тренером виступив Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», експерт з питань попередження ксенофобії, член правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України, колишній регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по Харківській області. У співпраці з Харківською правозахисною групою він здійснював моніторинг порушень прав людини на ґрунті расизму та дискримінації на Слобожанщині.
Як підкреслив експерт, мова ворожнечі оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи, нівелюючи при цьому індивідуальність людини.
Учасники тренінгу дізналися, що об’єктами ксенофобії, в тому числі і мови ворожнечі як її прояву, можуть виступати різноманітні особи або групи, обрані за такими критеріями розрізнення: етнічні (раса, нація), регіональні (наприклад, прояви ксенофобії на основі розподілу на східну і західну Україну), лінгвістичні (наприклад, прояви ксенофобії на основі виділення груп російськомовних та українськомовних українців), приналежність до маргінальних груп (наприклад, прояви ксенофобії до осіб без місця проживання, хворих на алкоголізм, СНІД, наркоманію тощо), сексуальна орієнтація тощо.
З умовною долею відносності, можна виділити види мови ворожнечі, поділивши їх за спектром поширення (публічна та непублічна) та за ступенем жорсткості (можна сказати – суспільної небезпечності): від відвертих закликів до насилля та дискримінації до обмовлень та незначних порушень коректності (жорстка, середня, м’яка).
Існує і ст. 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», що встановлює кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Однак у ході обговорення учасники дійшли висновків, що у більшості випадків мова ворожнечі є скоріше не правопорушенням, що підпадає під кримінальну, адміністративну чи цивільну відповідальність, її використання є наслідком невміння чи нездатності передчувати реакцію тих, до кого спрямовані газетні чи телевізійні матеріали.
На практиці було розглянуто кілька таких випадків з реальних «кейсів», проведено вправи на чутливість щодо «мови ворожнечі», розглянуто «рецепти» стосовно її попередження.
Захід було організовано «Карітас Харків», у рамках реалізації проекту «Об’єднуючи людей заради розбудови миру» за підтримки Caritas Germany та GFFО.
http://caritas.kharkiv.ua/2017.09/zarady-rozbudovy-myru-zapobigayemo-movi-vorozhnechi/
Сен 3, 2017
Харьковчанин подал в суд на главу ХОГА Юлию Светличную за то, что она отказала ему в личном приеме. Виктор Скрынников – не единственный, чью просьбу о встрече с губернатором проигнорировали. Глава ХОГА предпочитает не встречаться с народом.
Этим летом харьковчанин Виктор Скрынников стал завсегдатаем приемных помещений облгосадминистрации на Сумской, 64. Он неоднократно обращался к чиновникам всех уровней, но ему так и не удалось ни решить свою проблему, ни добиться встречи с губернатором.
«В приеме не нуждается»
Обращения Виктора Скрынника касаются системы распределения путевок в лагеря и санатории среди детей льготных категорий. Харьковчанин подозревает, что действия сотрудников облгосадминистрации, которые отвечают за это, неправомерны. Он решил пожаловаться руководству.
Я был у Беккера, Бабичева, Черняка (заместители Светличной – ред.), но они не решили мой вопрос, ведь речь там идет о привлечении к ответственности их же подчиненных. В ХОГА работает коррупционная схема, из года в год путевки для оздоровления детей льготных категорий распределяются в ручном режиме, там работают откаты. Я эту схему раскопал и хотел бы детально изложить на личном приеме губернатору, – рассказал «ХН» Виктор Скрынников.
Однако попасть на прием к руководителю ХОГА не вышло – пришло письмо с отказом, поскольку, по мнению сотрудников отдела работы с обращениями граждан, Скрынников получил ответ на свой вопрос и в личном приеме у губернатора не нуждается.
В результате Виктор Скрынников вынужден был обратиться в Харьковский окружной административный суд, но там ему отказали в приеме иска, сейчас дело находится в Харьковском областном апелляционном суде. Харьковчанин не впервые судится с органами власти за отказ принять его. В прошлом году он выиграл суд против горсовета – Геннадия Кернеса обязали провести прием гражданина, в котором ему отказывали.
К Светличной не прорваться
Случай Виктора Скрынникова – не единичный. Попасть на прием к губернатору невозможно даже в том случае, если ты – академик. Больше года добивается ответа на свой вопрос вице-президент Украинской Ассоциации ветеринарных врачей мелких животных Алим Заволока…
«Ужасная система» существует благодаря с подвохом выписанному Порядку проведения личного приема граждан, который был придуман еще во времена Михаила Добкина, в 2012 году, и с тех пор остался без изменений.
«Запись на личный прием к председателю облгосадминистрации проводится в том случае, если поставленный гражданином вопрос остался не решенным после личного приема граждан заместителями председателя ХОГА и если решение данного вопроса принадлежит к компетенции облгосадминистрации», – говорится в Порядке.
Именно в этих деталях и кроется дьявол, поскольку взгляды на то, решена проблема или нет, у чиновников и граждан могут очень отличаться.
В законе есть норма о том, что не рассматривается обращение граждан, проблема которых была уже решена, и эта норма – очень сложная. Гражданин считает, что он получил отписку, а чиновники полагают, что они все сделали в рамках своих полномочий, – рассказал «ХН» правозащитник Юрий Чумак. – С точки зрения верховенства права это Положение облгосадминистрации я считаю неправильным. Что, например, делать человеку, который хочет пожаловаться главе облгосадминистрации на его заместителя? Отправлять его к заму – нелепо.
Право на обращение является одним из конституционных прав граждан Украины, хоть конкретно приемы глав облгосадминистраций и не регламентируются законодательством. Тем не менее, руководствуясь Конституцией, человек имеет право обратиться в суд с жалобой на чиновников. Юрий Чумак советует также пожаловаться омбудсмену – уполномоченному парламента по правам человека. Он может разъяснить, нарушает ли отказ в приеме право гражданина, и, в случае нарушения закона, повлиять на чиновников.
Елена Павленко, «KharkivToday»
https://2day.kh.ua/podalshe-ot-naroda-harkovchanin-podal-v-sud-svetlichnuyu/
Авг 21, 2017
19 серпня до мешканців села Мосьпанове Чугуївського району завітало документальне кіно з прав людини.
Вперше з тих пір, як розвалилася система кінофікації, що була створена ще за радянських часів, селяни мали можливість переглянути якісне кіно світового масштабу на великому екрані. Ввечері, під зоряним небом, на стіні місцевого клубу культури демонструвалися кращі короткометражні стрічки.
Фільми з репертуару кіноклубів Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA презентував голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак.
Спочатку підліткам та молоді було запропоновано перенестися до Бразилії, «повболівати» за юного героя фільму «Габріель повідомляє з чемпіонату світу» (режисер Ельс ван Дріль, Нідерланди). У цьому кіно розповідається про те, як напередодні чемпіонат світу з футболу владники вирішили прокласти залізницю через квартал, де живе Габріель. Будинки зносять, сім’ї змушені переїжджати, і навіть майданчик, на якому місцеві діти ганяють м’яча, скоро зникне. Хлопчик обурений нерівністю в своєму місті і викладає у блог відеозапис того, як бульдозери руйнують його район.
Дехто з тих, хто переглянув фільм, зазначали, що подібні явища, на жаль, нерідко відбуваються і в нашій державі. Тому наступною стрічкою стали «Нові герої» (Роман Бондарчук, Україна). Це портрети звичайних українців. У кожного з них своя історія, проте є й спільне – їхня боротьба з несправедливістю у країні. Кіно викликало жвавий відгук у мосьпанівців.
І на завершення кіновечора їм було представлено фільм «Лізо, ходи додому!» (Оксана Бура, Литва/Естонія). Маленька Ліза постійно тікає з дому. Її життя похмуре й жорстоке, тому вона шукає прихистку в природи, де в неї свій світ. У дівчинки настільки багата уява, що вона примудряється переживати нескінченні запої матері.
Глядачі зауважили, що пияцтво та насильство в сім’ї є дуже поширеними явищами сьогодення. Фільм спричинив активне обговорення. Правозахисники та селяни зійшлися у думці, що тільки любов та належна увага можуть стати запорукою доброго виховання, яке допоможе розкритися здібностям будь-якої дитини.
Наприкінці заходу провідний аналітик Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов запропонував усім бажаючим звертатися до організації за безоплатною правовою допомогою, та наголосив, що ЧПГ буде й надалі сприяти правоосвітнім заходам у Чугуївському районі.
Кінопоказ був організований пересувним кіноклубом Docudays UA «ДУМАй!», що діє на базі громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» – за підтримки Чугуївської правозахисної групи. Окрема подяка директорці Мосьпанівського будинку культури Катерині Спіріній, без якої даний захід був би неможливим!
Георгій Кобзар
Окт 12, 2006
У рамках Програми міжнародних відвідувачів-лідерів, що має назву «Участь громадян у демократії», з 16 вересня по 7 жовтня в США, за запрошенням Державного Департаменту перебувала українська делегація у складі 7 чоловік. До неї входили 2 співробітники виконавчої влади України й 5 представників громадських організацій. У їхньому числі – і наш земляк – заступник головного редактора бюлетеня «Права людини» Харківської правозахисної групи Юрій Чумак. Він погодився поділитися своїми враженнями із читачами.
12 жовтня 1492 року мореплавець Христофор Колумб, що служив іспанській короні, досяг Багамських островів у Карибському морі. Цей день вважається відкриттям Америки. У другій половині вересня – початку жовтня 2006 року я «відкривав» Америку для себе.
Запрошення відвідати Америку я одержав від відділу преси, освіти та культури посольства США в Україні. Організатором Програми виступав Держдеп США (аналог нашого Міністерства закордонних справ), за сприяння незалежної американської громадської організації «Академія освітнього прогресу».
Програма міжнародних відвідувачів-лідерів, яка заснована в 1940 р., націлена на те, щоб люди з різних країн мали змогу безпосередньо знайомити з культурою, мистецтвом, освітою, суспільними, економічними й політичними процесами в США, спілкуватися зі своїми колегами, налагоджувати взаємовигідні контакти. Примітно, що 225 нинішніх і колишніх глав держав і урядів світу, до того, як досягти вершин своєї кар’єри, були учасниками цієї Програми (досить згадати Маргарет Тетчер з Великобританії й Герхарда Шрьодера з Німеччини).
Державний Департамент запропонував такі теми для цієї подорожі:
- Покращення розуміння процесу залучення громадян до системи урядування.
- Зустрічі з різноманітними громадськими організаціями, що допомагають залучати людей до активної громадської позиції.
- Ознайомлення з роллю ЗМІ у забезпеченні відповідальності та прозорості урядових структур.
- Знайомство з виборчим процесом у США, політичними кампаніями та діяльністю груп, що захищають певні інтереси.
- Обов’язки громадян та права людини в американському суспільстві.
Програма візиту була дуже насиченою, містила в собі відвідування 6 міст у різних штатах, зустрічі в Держдепартаменті, Капітолії й Пентагоні, екскурсійні поїздки до Гранд-каньйону й Ніагарського водоспаду. Відразу підкреслю: за увесь час подорожі ніхто не намагався нас ні вербувати, ні «наставляти на шлях щирий», ні «учити демократії». Навпаки, нам не показували «потьомкінських сіл», а демонстрували Америку таку, яка вона є – з усіма властивими їй досягненнями й красами (яких безліч), недоліками й вадами (а в якій країні їх немає?!). Зустрічалися ми не тільки й не стільки із правлячими республіканцями, але й з опозиційними демократами, а переважно – із представниками громадських організацій, які своєю активною діяльністю домагаються, щоб і ті й інші не забували про права виборців.
Стисло поділюся своїми безпосередніми враженнями. Вашингтон і Нью-Йорк – це як Санкт-Петербург і Москва відповідно, перший – місто-музей, другий – бізнесовий центр. Вашингтон мене просто захопив: чистий, зелений, затишний, величезна кількість фонтанів, скульптур, архітектурних пам’ятників, чудові й абсолютно безкоштовні музеї світового рівня, що перебувають у самому центрі міста. Нью-Йорк приголомшує своєю масою, неймовірним рухом, вогнями, розмаїтістю й змішанням культур, стилів, народів і рас. «Хмарочоси, хмарочоси, а я маленький такий»… Канзас-Сіті – тихий і спокійний центр США, справжня, переважно біла, Америка. Скоттсдейл, штат Арізона – рай земний, створений руками людини, – пустелю перетворили на оазис: пальми, басейни, гігантські кактуси, вічне літо й кондиціонери, що ніколи не вимикаються. Міннеаполіс, штат Міннесота – вдале поєднання могутті Нью-Йорка й розміреності Канзасу, північ США. Здивувало те, що практично між всіма висотними будинками в центрі міста на рівні 2-го поверху побудовані криті переходи, щоб жителі могли відвідати торгівельні й адміністративні заклади, не виходячи на вулицю, щоб не змерзнути! І наостанок Рочестер, що перебуває на території штату Нью-Йорк – депресивне місто з високим рівнем безробіття, але доглянуте, акуратне, омиване хвилями Великого озера Онтаріо.
Як правило, всі міста в США мають схожу структуру: відносно невеликий центр, що складається з декількох десятків хмарочосів, і величезних розмірів пригороди – традиційна двоповерхова Америка. Виключення становлять лише Нью-Йорк і ще пара-трійка мегаполісів, де хмарочособудування досягло більших масштабів.
Американці дуже товариські, доброзичливі, люблять пожартувати, цінують і розуміють гумор. Щоправда, трохи напружувало те, що ледве не кожну фразу вони починають зі слова «перепрошую» і постійно посміхаються на весь рот своєю 100-процентною американською посмішкою. Погоджуся з тим, що ввічливість їх найчастіше напускна, але, зізнатися, мені це спало до душі більше, ніж наше звичне в Україні щире хамство.
Двоїсте враження залишив у мене підхід американців до свого здоров’я. З одного боку, їдять вони дуже багато – майже кожна вільна хвилина присвячується тому, щоб відправити в шлунок нову порцію їжі або рідини. З іншого боку – повальне захоплення бігцем і тренажерами. От так вони й живуть – багато жують, а потім рятуються від зайвої ваги бігом. Втім, врятуватися вдається далеко не всім. Тому, більшість американок, по-своєму, звичайно, гарні, а по-моєму, вибачте, не дуже.
Легкі американці на підйом. Вони не чекають, поки завод біля їх будинку, який зупинився, відновить свою роботу через декілька років. У пошуках кращої долі американець змінює своє місце проживання в середньому 7 разів за життя.
Дуже охайні офіси у США. Будь-яка адміністративна, офіційна установа, організація, бізнес-структура своє фойє перетворюють на міні-музей, на стінах якого висять фотографії й барвисті (переважно – абстракціоністські) картини, у коридорах велично спочивають скульптури, а при вході найчастіше радують око фонтани й квіти.
Цікавий досвід місцевого самоврядування в США. У великих містах, зрозуміло, мери наділені більшим обсягом повноважень і відповідальності. А от у невеликих населених пунктах нерідко практикується система, за якої мер, як і депутати, працює… на громадських засадах, і навіть на службу їздить на власному автомобілі. Обирають керівниками місцевих громад, як правило, людей, що мають солідний життєвий досвід, які статок собі вже забезпечили й, досягши відповідного віку, вирішили на волонтерських засадах принести користь рідному місту. Слід зазначити, що основним джерелом прибутків місцевих бюджетів є податок на нерухомість, тому, чим більше будують люди, тим багатше їхні громади. В Україні ж такий податок дотепер відсутній, що дозволяє уводити в тінь величезні доходи.
З огляду на те, що державних ЗМІ в Штатах традиційно не існує, владні структури на місцях, для того, щоб донести свою точку зору до громадськості, намагаються знайти власні методи й способи впливу на мас-медіа. При цьому вимальовується характерна закономірність: чим економічно розвинутіший регіон, тим більш відкритими і демократичними є взаємини місцевої влади з пресою, і навпаки. Так, у благополучному містечку в Канзасі, мерія випускає бюлетень обсягом усього в 2 аркуші, в якому в короткій формі викладена інформація про всі рішення, що прийняті й готуються, анонси подій і посилання на Інтернет-сайт, де з усіма документами можна ознайомитися в повному обсязі. Бюлетень готує 1 людина і розсилається він безкоштовно в усі домоволодіння 1 раз на місяць. Ідилія.
Конгрес Арізони – штату, що успішно набирає темпи розвитку, але ще відстає від деяких своїх сусідів, – має власну телекомпанію. Директор телекомпанії призначається керівником сенату, тобто людиною, що очолює правлячу більшість місцевого парламенту. Це мінус. Але за узгодженням з керівником парламентської меншості. Тому будь-який матеріал, що виходить в ефір на цьому каналі, в обов’язковому порядку повинен представляти 2 точки зору – як більшості, так і опозиції. Я запитав у співробітника конгресу, чи були прецеденти, коли який-небудь впливовий чиновник намагався попередньо переглянути підготовлену до ефіру програму, внести в неї корективи за своїм умоглядом, коротше, застосувати цензуру в м’якій її формі. Що Ви?! – жахнувся мій співрозмовник, це неможливо, якби подібне відбулося, журналісти відразу б надали такому факту розголосу, і цей чиновник став би політичним трупом – за нього ніхто ніколи б уже не проголосував.
У Рочестері, що зайняв торік зовсім непочесне 2-е місце в США за рівнем безробіття, мером обрали колишнього начальника поліції. Бравий молодик завзято узявся за діло, звільнив половину старих співробітників, набрав нову команду. «Командуючий» відділом по зв’язках із громадськістю в бесіді з нами ремствував на те, що журналісти місцевого телеканалу, якому мерія передає свої матеріали, чомусь постійно намагаються представити й іншу точку зору, а це, як він вважає, не завжди потрібно. Навіщо, мовляв, критикувати мера, якщо за даними соцопитування, проведеного самою мерією, у їхнього керманича рейтинг довіри в місті дуже високий. На що член нашої делегації, директор українського Інституту масової інформації Вікторія Сюмар справедливо зазначила, що з таким підходом до роботи із пресою, цей рейтинг має всі шанси в найближчому майбутньому різко зійти нанівець.
Дуже сподобалась практика співпраці зі ЗМІ, що існує у федеральних державних закладах. Навіть у таких своєрідних установах, як Пентагон (Міністерство оборони) для журналістів є спеціальні кімнати, в яких вони можуть готувати свої репортажі, в тому числі – у прямому ефірі. Вся інформація, яка не є державною таємницею, надається акулам пера безпосередньо, або у відповідь на інформаційний запит, який задовольняється протягом 2-х тижнів.
Крім громадських організацій, що відстоюють інтереси громадян, у США ще існує мережа державних установ із захисту прав людини. Вони мають певну американську специфіку – у першу чергу приділяють увагу порушенням соціально-економічних прав на підставі дискримінації за ознаками раси, національності, релігійних поглядів, віку, статі, сексуальної орієнтації, стану здоров’я, наявності чи відсутності дітей, служби в армії, судимості. Ці організації приймають скарги від осіб, проводять власні розслідування та мають певну квазісудову компетенцію на кшталт адміністративних судів. Цікаво, що урядові за формою американські установи із захисту прав людини до 25-30 % своїх справ відкривають проти уряду та його структур.
Уразило, наскільки адаптовані до активного життя американські інваліди. Для людей, що страждають фізичними недоліками, створені всі необхідні умови, щоб відвідувати суспільні заклади, школи, магазини, бібліотеки, користуватися транспортом, туалетом. Інваліди працюють, беруть участь у громадському житті, обираються депутатами. Словом, вони не почувають себе защемленими. Але таке становище не впало їм з неба, американські інваліди домоглися цього у 60-х роках минулого століття, шляхом довготривалої й широкої громадянської боротьби за свої права.
При цьому системи медичного забезпечення й освіти в США, з мого погляду, і на сьогоднішній день не є досконалими. Приміром, 6 млн. дітей у благополучній Америці не мають забезпечення з охорони здоров’я, тому що їхні батьки не в змозі заплатити за медичну страховку. А школи в різних штатах працюють за різними програмами, матеріальне наповнення яких часто залежить від рівня економічного розвитку даної території. Є школи просто шикарні, оснащені басейнами, тенісними кортами й комп’ютерними класами із супутниковим Інтернетом, а є «богадільні», в яких на всіх учнів доводиться всього 2 учителі. Тому не дивно, що деякі випускники мають досить умовні уявлення про цілий ряд навчальних дисциплін.
Безумовно, проблемами є загальний рівень життя деяких індіанців і афроамериканців. Незважаючи на те, що багато чорношкірих американців (слово «негр» для них є лайливим) домоглися положення, кар’єри й слави, у США є цілі квартали, де вже виросло кілька поколінь афроамериканців, які ніколи й ніде не працювали й живуть на соціальну допомогу. Плюс нелегальні джерела доходів. Мінус освіта. Така ж ситуація й у багатьох резерваціях для індіанців. До того ж великого клопоту федеральному та місцевим урядам завдає масштабна нелегальна імміграція до США, переважно з країн Латинської Америки. Як нам розповідали в Арізоні, щоночі кордон штату з Мексикою незаконно перетинає 5 тисяч мексиканців!
Що знаменно: за 21 день перебування в США я жодного разу не зустрів американця, який би підтримував війну в Іраку. Ні, напевно, такі десь є, але вони в явній меншості. До того ж багато жителів прямо заявляють про те, що вони терпіти не можуть Буша. Навіть республіканці, з якими ми спілкувалися, не висловлювали захоплення з його приводу. При цьому нелюбов до глави держави зовсім не поширюється на саму державу. Американці – безперечно патріоти. І зірково-смугастий прапор гордо розвівається чи не на кожному другому домоволодінні.
Так, США – дійсно потужна економічна, політична і військова наддержава, і у американців є всі підстави пишатися своєю країною. Однак, головний висновок, що я для себе виніс із візиту до Америки – це те, що всі надбання, які має її народ, не були йому принесені державою на блюдці із блакитною каймою, а є наслідком довготривалої наполегливої громадської боротьби. І зараз громадянське суспільство дуже активне, і якраз воно, а не уряд чи чиновники, є запорукою демократії у США.
Після повернення додому, мене дехто запитував, мовляв, чому ж я не намагався залишитися в ситій і багатій Америці? Відповідаю публічно: тому що Україна – моя Батьківщина, тут мої друзі, мої рідні, моя наречена. І немає нічого такого нездійснимого в американській мрії, чого б не можна було втілити тут, в Україні (хіба що кактуси 3-метрові в нас не ростуть).
Юрій Чумак, ХПГ
