Ноя 27, 2018
Центр правових та політичних досліджень «ДУМА» й Центр гендерної культури організували і провели 26 листопада 2018 року перегляд та обговорення фільму з репертуару Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA «Жінка в полоні».
Захід приурочений до початку Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства».
«Жінка в полоні» (режисерка Бернадетт Туза-Ріттер, Угорщина) – це фільм, який можна класифікувати як документальний трилер. Він оповідає про Маріш, 52-річну угорку, яка служить одній родині вже понад 10 років, працюючи ледь не цілодобово і без оплати. Її гнобителі відібрали в неї паспорт, їй не можна виходити з дому без дозволу. З нею поводяться як із твариною: годують недоїдками, не надають ліжка для сну, застосовують побої. Маріш проводить дні зі страхом у серці, але мріє про те, щоб повернути собі своє гідне життя. У фільмі простежений шлях Маріш назад до свободи.
Стрічка була фільмом-відкриттям цьогорічного Фестивалю Docudays UA у Києві.
Під час обговорення у Центрі гендерної культури очільниця Харківської міської громадської організації «Жіноча громада», експертка з питань протидії торгівлі людьми Ольга Білецька зазначила, що сучасне рабство приголомшує своєю буденністю – воно виявляється набагато більш поширеним, ніж про це зазвичай прийнято думати. «Жінка в полоні» свідчить про проблеми, що є актуальними будь-де – у тому числі в Україні, де найбільше жертви торгівлі людьми страждають саме від трудового рабства, потрапляючи до нього як всередині країни, так і за кордоном.
А координатор програми Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення в Харківській області Сергей Велигодский підкреслив, що, оскільки Маріш перебувала постійно в одному домоволодінні й до неї застосовувалося насилля, такі дії можуть бути класифіковані і як домашнє насильство. Яке часто буває латентним і не завжди знаходить відповідного реагування з боку державних структур. Навіть ті факти складених поліцією адміністративних протоколів та відкритих кримінальних проваджень за домашнє насильство, про які звітують вітчизняні правоохоронці, є лише маленькою верхівкою айсбергу.
Тому дуже важливими є ідентифікація кожного такого випадку, нульова толерантність до насильства та торгівлі людьми, адекватне покарання винних та надання ефективної допомоги постраждалим особам, у тому числі, професійної правничої та психологічної.
Нагадаємо, що Мандрівнийо фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA на Харківщині цього року проходить з 20 листопада та завершиться 10 грудня – у День прав людини.
Фото Андрія Чумака
Громадський простір
P.S. Docudays UA на Харківщині дякує Центру гендерної культури та особисто керівниці Тетяні Ісаєвій за сприяння в організації заходу.
Ноя 22, 2018
21 листопада, в День Гідності та Свободи, у Харкові стартував XV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Відкрився фестиваль у кінотеатрі «8 1/2» фільмом «Віддалений гавкіт собак», який демонструвався з тифлоперекладом для людей з порушенням зору.
Як зауважив правозахисник та регіональний координатор Docudays UA в Харківській області Юрій Чумак, наскрізною темою цьогорічному Фестивалю є «Рівні рівності». Людська гідність, свобода, справедливість і рівність – є цінностями, на яких тримається концепція прав людини. Саме тому організатори й приурочили початок Фестивалю про права людини до Дня Гідності та Свободи.
До того ж, тематика рівності передбачає і надання рівних можливостей всім верствам суспільства, меншинам та вразливим групам, – підкреслила ведуча заходу, керівниця Харківської обласної фундація «Громадська альтернатива» та представниця «Коаліції проти дискримінації» Марія Ясеновська. Отже, інклюзивний показ документального фільму для харків’ян є важливим на шляху до забезпечення дієвої рівності.
Документальне кіно «Віддалений гавкіт собак» (режисер Сімон Леренг Вільмонт, Данія, Фінляндія, Швеція) спостерігає за життям 10-річного Олега, яке перевернулося догори ногами через війну на сході України. Олежка із двоюрідним братиком і улюбленою бабусею живуть у невеликому будинку в селі Гнутове на лінії фронту. На XV Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, що проходив у Києві в березні поточного року, стрічка здобула головний приз студентського журі – «за чисті очі дитини, що радіють простим речам усупереч меланхолії у тіні війни».
І даний фільм зворушив учасників показу та спричинив активне обговорення. Наводимо кілька характерних коментарів:
Ганна, громадська активістка:
– Це кіно ще раз підтверджує тезу про те, що у війни – не дитяче обличчя. Величезні оченята дитини, які дивилися на нас з екрану, брали за саме серце. І дуже сподобалася бабуся, яка уособлює собою образ справжньої жінки – спокійної, люблячої, яка здатна захистити своїх онуків навіть під час війни.
Ігор Пашнєв, юрист:
– На жаль, держава не надає необхідної матеріальної або психологічної підтримки дітям, що постраждали внаслідок бойових дій. Це є великою проблемою, адже на лінії зіткнення проживають тисячі, десятки тисяч дітей, і держава зобов’язана про них піклуватися. У квітні минулого року було прийнято урядову постанову, що затвердила «Порядок надання статусу дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій», до якої потім вносилися зміни… Проте наразі надання даного статусу є декларативним і не несе за собою ніяких наслідків.
Євген, студент і переселенець:
– На мене стрічка справила велике враження, оскільки в ній показано життя таким, як воно є – по ту сторону миру – на лінії фронту. Як живуть звичайні люди, як вони справляються з війною. Особисто я виділив для себе цю тонку грань у фіксуванні камерою речей побуту: ми бачимо, як живуть місцеві мешканці – це картаті сумки, постійні переїзди… У фільмі показано українського солдата – буквально один раз – як він вартує на блокпості. Моя позиція стосовно цього: ми повинні дякувати нашим військовим – за те, що маємо змогу у мирному місті на мирній території переглядати фільми про війну, а не бути учасниками військового конфлікту. Тому я бажаю всім українцям миру та якнайшвидшої перемоги у цій війні.
Ігор Шрамко, представник Харківської асоціації незрячих юристів:
– Даний унікальний показ – перший крок до того, щоб у майбутньому всі осередки культури працювали в інклюзивному режимі. І це не тільки питання забезпечення рівних можливостей, але й нормальна політика цивілізованого суспільства, яка, в кінцевому рахунку, призведе й до збільшення відвідувачів установ – з усіма позитивними наслідками.
Довідково:
За даними «Голосу України», 285 мільйонів населення планети має порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, у 246 мільйонів – значна ступінь зниження зору. 90 відсотків незрячих живуть у країнах із низьким рівнем доходу. В Україні точної статистики щодо кількості людей із порушеннями зору немає: за неофіційними даними, їх приблизно 100 тисяч (з них понад 10 тисяч – діти).
Георгій Кобзар
Фото Андрія Чумака
Ноя 20, 2018
Наскрізна тема цьогорічному Фестивалю – «Рівні рівності»: людська гідність, свобода, справедливість та рівність – є цінностями, на яких тримається концепція прав людини.
21 листопада 2018 р. о 19.00 в кінотеатрі «8½» відбудеться відкриття XV Міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в Харківській області. Фільм-відкриття – «Віддалений гавкіт собак» (режисер Сімон Леренґ Вільмонт, Данія, Фінляндія, Швеція). Стрічка демонструватиметься з тифлоперекладом.
Про цей та інші заходи Фестивалю розповіли 20 листопада в прес-центрі «KHARKIV Today» регіональні координатори Мандрівного фестивалю: Ольга Алфьорова – помічник президента Харківського університетського консорціуму «УНІКОН», Володимир Каплун – представник «Харківської правозахисної групи» та Юрій Чумак – голова «Центру правових та політичних досліджень «ДУМА».
Під час прес-конференції для журналістів було організовано показ та обговорення документального фільму «Вихідний» (режисерка Жанна Максименко-Довгич, Україна, 2017 р.).
Зауважимо, що Фестиваль пропонує відвідувач(к)ам подивитись на питання нерівності з різних позицій – і не лише через кіно (увазі глядачів пропонується 22 фільми вітчизняних та зарубіжних режисерів/режисерок), а й через правопросвітницькі та правозахисні заходи, дискусії, яких організатори підготували чимало. XV Мандрівний Docudays UA на Харківщині триватиме з 20 листопада до 10 грудня 2018 року.
Регіональними партнерами Фестивалю цьогоріч виступили: Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива», Українська бібліотечна асоціація (УБА), Громадська рада при Харківській обласній державній адміністрації, Жива бібліотека в Харкові, Центр гендерної культури, Харківський літературний музей, Молодіжний хаб «City» (Чугуїв), Харківське жіноче об’єднання «Сфера», Харківська асоціація незрячих юристів, правовий клуб PRAVOKATOR (Харків), ГО «Ізюмський шлях», Українська академія лідерства (Харків), інші неурядові інституції, низка ЗМІ Харківщини. А також Харківська державна наукова бібліотека ім. Короленка, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління, Національна академія Національної гвардії України, Головне територіальне управління юстиції в Харківській області, Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін’юсту України, Управління патрульної поліції в Харківській області…
Розклад публічних заходів Фестивалю див. тут:
http://travelling.docudays.ua/schedule/kharkiv-oblast/all-cities/all-days/
Більш детально про події Мандрівного Docudays UA на Харківщині – на Facebook-сторінці: https://www.facebook.com/DOCUDAYSinKHARKIV/
Довідково:
Docudays UA – єдиний в Україні Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Він проходить щороку впродовж останнього тижня березня у Києві. По завершенню Docudays UA традиційно презентує свої кращі стрічки в регіонах України під час Мандрівного фестивалю. Фестиваль – неполітичний і некомерційний. Мета Мандрівного фестивалю – сприяти популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні.
Георгій Кобзар
Фото Андрія Чумака
Ноя 16, 2018
15 листопада у Харківському національному університеті внутрішніх справ були організовані дві інформаційні зустрічі «Подолання стигми та дискримінації стосовно представників вразливих груп населення в діяльності органів поліції».
Бінарні правоосвітні заходи для правоохоронців провели колишній помічник міністра МВС з питань дотримання прав людини, голова Харківського обласного осередку Асоціації УМДПЛ Юрій Чумак та професор кафедри конституційного і міжнародного права факультету № 4 ХНУВС Андрій Войціховський.
Під час жвавого обговорення учасники виробили спільне розуміння таких понять як «Верховенство права», «дискримінація» та «стигма».
Переглянули документальний фільм «Білий танець», знятий Асоціацією УМДПЛ та студією Real Srories Production, який правдиво та без прикрас показує життя такої стигматизованої групи суспільства як секс-працівниці.
Також майбутні поліцейські розглянули низку найбільш типових ситуацій, з якими стикаються представники вразливих груп та проаналізували фактори, що сприяють порушенню прав і свобод.
Наприкінці інформаційно-освітніх заходів учасники дійшли висновку про необхідність толерантного ставлення до різних груп суспільства та неухильного дотримання Закону в роботі поліції.
Тренінги організовано в рамках проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я» за фінансування Глобального фонду по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією.
Довідково:
Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) – неурядова правозахисна організація, створена колишніми помічниками міністра МВС у 2010 році. Експерти Асоціації беруть участь у розробці змін до нормативно-правових актів, що регулюють діяльність правоохоронних органів та є розробниками низки тренінгів, майстер-класів, посібників, аналітично-методичних матеріалів, науково-практичних видань з даної тематики.
Георгій Кобзар
Ноя 15, 2018
14 листопада представники громад Харківської області в рамках проекту Чугуївської правозахисної групи відвідали унікальне місто Тростянець Сумської області. У чому його особливість? – гостям розповів мер Юрій Бова.
Інформація була дуже об’ємна та цікава, тому передамо її в тезах:
Міський голова наголосив, що в кожному успішному населеному пункті повинні бути створені комфортні умови:
— для роботи;
— для життя;
— для відпочинку.
Що ж втілено в Тростянці?
Для роботи:
— Створили привабливі умови для діяльності Тростянецької шоколадної фабрики «Україна». ПрАТ «Монделіс Україна» – єдина в нашій країні фабрика з повним циклом виробництва шоколаду, також вона виробляє каву. Продукція іде на експорт у багато країн світу. У свою чергу, підприємство не тільки забезпечує містян гарною й добре оплачуваною роботою та значно поповнює міський бюджет, але й приймає участь у підтримці соціальних проектів у Тростянці.
— Робота з фондами та міжнародними організаціями. У структурі апарату міської ради запровадили відділ проектної діяльності та міжнародного співробітництва, який завзято працює над підготовкою різних проектів – протягом поточного року вже залучили близько 30 млн грн грантових коштів. Зараз в Україні дуже мало міст, які вміють готувати проектні заявки на конкурси, що оголошуються Європейським Союзом. Тростянець вчиться цьому та сподівається на значну підтримку з боку ЄС.
— Активно наводиться порядок у сфері торгівлі. Завдяки цьому вдалося значно збільшити надходження від акцизів на алкоголь та цигарки.
— У Тростянецькій міській раді – гендерний баланс: з 26 депутатів, 13 – жінки. Середній вік працівників апарату міськради – 36 років. Вони отримують відповідні заробітні плати (наприклад, зарплата юриста – 10 тис. грн). Працює електронна система «Голос», що дозволяє депутатам отримувати усю документацію на планшети та здійснювати з них голосування. Але не допускає «кнопкодавства».
— Створено комунальну Телерадіокомпанію «Тростянець». В її складі – телеканал «TVT», для якого закупили обладнання, і він скоро приступить до роботи, та «Добре радіо», що вже працює на FM-хвилях.
Для життя:
— Рік тому, після утворення міської об’єднаної територіальної громади (коли до Тростянця доєдналися ще 2 сільські ради), взяли на баланс від району школи та лікарню. Коли побачили, в якому стані вони знаходяться, вирішили, що поки не будуть класти в центрі міста кольорову бруківку та будувати фонтани, а розвиватимуть соціальну сферу.
— Почали ремонтувати школи. Повністю переобладнали терапевтичне відділення лікарні. Зробили гарний ремонт у міській бібліотеці, перетворили її на справжній сучасний хаб.
— Щоб приватні перевізники не диктували свої умови, запустили комунальний автотранспорт у місті. Ввели «картку мешканця Тростянецької міської ОТГ» – для пільговиків на автобусному та приміському залізничному транспорті.
— Тростянець підключено до платформи «Відкрите місто». Громадяни можуть як поінформувати в онлайн-режимі про аварійні чи критичні ситуації, так і отримувати за допомогою SMS повідомлення про важливі місцеві події.
— У місті створено та легалізовано понад 200 органів самоорганізації населення – будинкових та вуличних комітетів, які об’єднані у 7 квартальних комітетів. Вони є справжніми містками між мешканцями та міською радою, впливають на прийняття рішень про благоустрій відповідних територій.
— Попри всі заборони, УВЕСЬ житловий фонд багатоповерхових будинків міста (2171 квартиру) переведено на індивідуальне газове опалення, що дозволяє мешканцям значно економити гроші. Тепер ремонтують у багатоповерхівках дахи – на сьогоднішній день жоден не протікає.
— У Тростянці працює громадське формування з охорони громадського порядку «Сила і честь», що підтримується міською радою. По місту встановлено 23 відеокамери, а диспетчерський пульт виведено на офіс «Сили і честі». І криміногенна ситуація значно покращилася.
Для відпочинку:
— Відреставрували візитівку міста – пам’ятку архітектури «Круглий двір», привели в порядок ще низку старовинних будівель.
— Розбудували міський парк ім. Чайковського (у Тростянці славетний композитор написав свою першу увертюру). У парку – ставок, дитячий майданчик для дітлахів з особливими потребами, тренажери, футбольне поле тощо. Поряд – бесідки з лавками та мангалами. Все – під відеонаглядом, аби вандали не руйнували.
— Допомогли створити Музей шоколаду.
— У теплу пору року у місті постійно вирують фестивалі: у травні – класичної музики «Чайковський Fest», у червні – історичної реконструкції «Стара фортеця», у липні – для любителів велоспорту «Велофест», у серпні – рок-фестиваль «Схід-рок». Це приваблює тисячі туристів, для яких працюють 2 комунальні готелі.
— Зараз опрацьовують проект «Музейно-культурний комплекс «Городище та поселення скифської культури», що теж має збільшити потік туристів.
На фото – делегація з Харківщини разом з міським головою Тростянця Юрієм Бовою.
PS: Звісно, сказати, що в Тростянці вже немає ніяких проблем – буде неправдою. Так, ще не проведено заміну системи водопостачання, яка застаріла та часто нагадує про себе поривами. Далеко не європейської якості й дороги в місті. Але важливим є те, що городяни відчувають постійний поступ вперед. Тростянець розвивається, і це видно неозброєним оком.
Юрій Чумак
Ноя 11, 2018
10 листопада у Харкові відбувся кінопоказ документальної стрічки «Як ми стали добровольцями». Організатором виступив «Карітас Харків». Тішуся з того, що мав нагоду бути модератором на цьому пречудовому заході.
Фільм режисерок Лариси Артюгіної та Олександри Чупріної – мозаїка з портретів тих, хто першим став на захист України. Тих, хто вийшов з Іловайського котла і тих, хто назавжди залишиться живим в нашій пам’яті та на екрані. Кіно оповідає про тих, хто добровільно пішов боронити Вітчизну від підступної російської агресії на Сході України.
Стрічку увазі харків’ян представила Лариса Артюгіна – кінорежисерка, керівниця проекту «Платформа документального кіно», голова ГО «Новий Донбас», співзасновниця Творчого об’єднання «Вавілон 13», громадська активістка.
Сказати, що фільм сподобався учасникам перегляду – нічого не сказати: публіка була просто приголомшена, у багатьох з’явилися сльози на очах. Не пафосне, чесне й щире кіно.
Передати все, що було сказано під час обговорення, яке тривало майже 2 години – неможливо. Тому обмежусь низкою цитат і коментарів:
Лариса Артюгіна:
– В результаті Революції Гідності з’явився величезний рух добровольців та волонтерів. Цей рух фактично призвів до народження громадянського суспільства. Все почалось із Євромайдану, коли частина суспільства сказала: «Ні, так більше не буде. Ми не дозволимо бити наших дітей та нищити нас»…
Я вирішила, що просто зобов’язана фільмувати події, що розгорнулися на Донбасі – це є моїм громадянським обов’язком, я просто не могла туди не поїхати.
Ще в травні 2018 року я звернулася до міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з проханням підтримати демонстрацію за кордоном вітчизняних документальних фільмів про війну на Донбасі, так само, як МЗС сприяє показам художньої стрічки «Кіборги». На жаль, звернення до Клімкіна залишилося без відповіді.
Але ми мусимо на російську пропаганду знаходити асиметричну відповідь: пропаганду можна перемогти тільки правдою!
Учасник АТО, боєць батальйону «Донбас», позивний «Ахмет»:
– Під Іловайськом, коли нашу колону взяли в оточення регулярні російські війська, добровольці не кинулися навтікача, а контратакували, підбивали танки, самі взяли полонених.
Світлана Галашко, громадська активістка:
– Стрічка демонструє народження після Майдану добровольчого війська, та його поступове перевтілення на українську національну військову еліту. Деякі Герої фільму пішли засвіти під час Іловайського коридору смерті, а дехто загинув пізніше, тому без сліз та болю кіно дивитись неможливо. Закликаю не бути черствими й байдужими та обов’язково подивитися цей фільм!
Марина Краснова, волонтерка, керівниця проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Благодійного фонду «Карітас Харків»:
– Мене дуже зворушив цей фільм – ще й тому, що побачила в ньому багатьох знайомих військових, з якими свого часу зустрічалася на фронті, куди волонтери доставляли допомогу. А також «Піаніста» Ігоря Михайлишина, з яким «Карітас Харків» у липні цього року проводив «Живу бібліотеку». Переконана, що задля того, аби розбудувати мир у країні, люди мають знати правду про війну на Донбасі.
Микола Мох, актор та волонтер:
– Сердечна подяка за вечір, за біль, за надію і віру! Запрошуйте на наступні заходи!
PS: Авторки фільму «Як ми стали добровольцями» зобов’язалися показувати його виключно на некомерційних засадах і навіть нещодавно виклали стрічку в youtube, аби переглянути могли всі бажаючі. Не заперечують вони й проти демонстрації цього документального кіно на телебаченні.
Юрій Чумак
