Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Безпекові програми Харківщини: «перші ластівки»

Безпекові програми Харківщини: «перші ластівки»

У Харківській області до 25 жовтня 2020 року було створено 23 об’єднані територіальні громади (ОТГ). Таким чином завершується реформа децентралізації проведенням місцевих виборів на новій територіальній основі громад. Тепер освіта та охорона здоров’я, адміністративні та соціальні послуги, дороги та освітлення, водопостачання та вивіз сміття, благоустрій та забудова, і навіть створення безпечного середовища на своїй території – перейшли до компетенції місцевої влади об’єднаних громад. Саме органи місцевого самоврядування ОТГ мають займатися вирішенням більшості питань в громаді, виділяти на це кошти і нести відповідальність за успішність та ефективність такої діяльності.

Ілюстрація з сайту https://decentralization.gov.ua/

З огляду на те, що проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає досвід громад у самостійному розв’язанні безпекових проблем, ми вирішили дізнатися, як ОТГ на Харківщині намагалися вирішувати це питання на системному рівні. Та, чи існують в об’єднаних територіальних громадах програми забезпечення громадської безпеки (профілактики злочинності тощо). І, якщо так, попросили надати копії даних документів.

З відповідей, що отримали, виявилося, що подібні програми існують у 5 громадах:

  1. Комплексна програма профілактики правопорушень, затверджена рішенням Золочівської селищної ради від 15.03.2019 р.
  2. Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки, затверджена 30.05.2016 р.
  3. Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік, затверджена рішенням від 24.01.2020 р.
  4. Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок», затверджена 28.02.2020 р.
  5. Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки, затверджена 14.07.2016 р.

Також Пісочинська селищна рада повідомила, що на території ОТГ діє Меморандум про співпрацю та партнерство між Головним управління Національної поліції в Харківській області та Пісочинською селищною об’єднаною територіальною громадою (від 30.07.2019 року).

Такі меморандуми є типовими та підписані між ГУНП в Харківській області з 13 ОТГ Харківщини, в яких з початку поточного року впроваджено проєкт Національної поліції «Поліцейський офіцер громади».

Дані меморандуми передбачають, зі боку ГУНП – забезпечення ефективності надання поліцейських послуг, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», а з боку ОТГ – вирішення спільно з ГУНП та його відповідним відокремленим підрозділом (тобто, місцевим відділом або відділенням поліції) питання щодо створення належних умов для служби поліцейських.

Повертаючись до програм, розглянемо їх окремо.

1. Золочівська «Комплексна програма профілактики правопорушень», яка була розрахована на 2019 рік, включає в себе 6 розділів, найбільшу цікавість з яких представляє розділ ІІІ (Основні заходи щодо виконання Програми). До таких заходів віднесені:

3.1. Організаційні заходи.
3.2. Заходи з охорони публічного порядку, профілактики правопорушень у громадських місцях та в умовах вулиці.
3.3 Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх, молодіжне середовище та попередження насильства у сім’ї.

Однак виписані вони без конкретизації, як саме ці заходи планується втілювати в життя. Наприклад, за напрямком 3.2. пропонується: «Забезпечувати охорону публічного порядку та безпеку громадян під час проведення на території селищної ради соціально-політичних, спортивних та культурно-масових заходів з масовим перебуванням громадян». І вказані виконавці: Виконавчий комітет ОТГ, Золочівське відділення поліції Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області. До речі, такі ж виконавці значаться й в усіх інших пунктах Програми.

Конкретика, хоча й не повна, з’являється тільки в розділі ІV (Ресурсне забезпечення Комплексної програми профілактики правопорушень). У ньому зазначено: «На сьогоднішній день на обслуговування території ОТГ задіяно 3 службових автомобілі, на ремонт та придбання автозапчастин до них необхідно 150 тис. грн, придбання паливно-мастильних матеріалів – 200 тис. грн».

Також йдеться про те, що «необхідно придбати та встановити в найбільш криміногенних ділянках додаткові відеокамери (3 шт. на суму 200 тис. грн)». Наскільки ця ціна є виправданою, які саме камери планується купити за бюджетні кошти – не уточнюється.

До того ж, золочівські депутати вирішили, що для профілактики правопорушень конче необхідним є «придбання канцелярського приладдя (папки-накопичувачі, поштові конверти – 10 тис. грн), паперу (білого – 50 пачок – 5 тис. грн) та придбання витратних та інших матеріалів для комп’ютерної та оргтехніки (на суму 6 тис. грн)».

Характерно, що будь-які інші інституції, крім Виконавчого комітету ОТГ та Золочівського відділення поліції, у Програмі не згадуються. Отже, місцеві владники вважають, що забезпечити безпеку в громаді цілком можливо зусиллями самих лише чиновників і поліції. Хоча міжнародний та вітчизняний досвід свідчать — успіху в організації безпечного середовища можна досягти лише обєднавши зусилля всієї громади, в першу чергу шерифів.

2. «Комплексна програма профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» виписана доволі розлого. Містить загальну частину, мету, головні напрямки та механізм реалізації.

А заходи реалізації Програми включають:

І. Організаційно-правове забезпечення профілактики правопорушень.
ІІ. Запобігання злочинним посяганням на життя, здоров’я, честь і гідність громадян, їх майнові інтереси.
III. Зменшення криміналізації економічних відносин.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
V. Заходи щодо запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Підтримання публічної безпеки та порядку.
VІІІ. Фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення заходів програми.

Важливо, що Програма передбачає залучення, крім Ізюмського відділу поліції, ще управлінь та відділів Ізюмської міської ради, також і районні управління Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби, Служби безпеки України, відділ Кримінально-виконавчої інспекції (нині – Центру пробації) та Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції.

У Програмі зазначено про необхідність «сприяти наданню всебічної підтримки для виконання програм (проєктів) дитячих, молодіжних, жіночих та інших громадських організацій і благодійних фондів, спрямованих на організацію та проведення інформаційно-пропагандистських компаній, тематичних акцій, конкурсів з питань профілактики правопорушень, правового виховання дітей та молоді».

Важливо, що в заходах із підтримки публічної безпеки та порядку вказано: «Під час складання проєктів місцевого бюджету впродовж 2016–2020 років, у межах дії цієї Програми розглянути питання щодо виділення коштів для забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку та заохочення громадських помічників дільничних інспекторів поліції відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону».

Щоправда, таких громадських формувань на території Ізюмщини наразі немає. Тому, можливо, Ізюмській міській раді доцільніше було б спочатку сприяти створенню такого дієвого формування, а потім вже «розглядати питання щодо виділення коштів» для нього. До того ж, з 2017 року, на жаль, вже неможливо заохочувати громадських помічників дільничних інспекторів поліції, позаяк вони зникли з відомчих нормативних актів МВС.

Також Програма містить і певні анахронізми. Зокрема, намічено «провести заходи щодо припинення незаконного виробництва, розповсюдження і реалізації аудіо-, відеопродукції, компакт-дисків…».

Цікаво, що у Програмі пропонується «з метою створення належних умов праці, підняття іміджу працівників поліції серед населення, придбати формений одяг» останнім. Хоча Законом України «Про Національну поліцію» вже передбачено, що «поліцейський отримує однострій безоплатно» і, напевно, не за рахунок місцевих рад (однак поліцейські в різних регіонах України подекуди жаліються, що на практиці доводиться купувати ледь не всі предмети форменого гардеробу за власні кошти).

У Додатку «Прогнозні розрахунки видатків на реалізацію «Комплексної програми профілактики правопорушень в місті Ізюм на 2016–2020 роки» планується витрачати щорічно на:

— придбання спеціальної оргтехніки – 150 тис. грн;
— придбання паливно-мастильних матеріалів та запчастин для службового автотранспорту – 300 тис. грн;
— придбання та встановлення в публічних місцях систем відеоспостереження – 300 тис. грн;
— придбання матеріалів для проведення поточного ремонту адміністративної будівлі – 200 тис. грн;
— придбання форменого одягу та засобів спеціального захисту – 250 тис. грн;
— придбання інвентарю та предметів довгострокового користування – 15 тис. грн.

Разом виходить сума в 1 млн 215 тис. грн – і так 5 років поспіль.

До Програми потім вносилися зміни, якими «для більш ефективної роботи Ізюмської місцевої прокуратури» останній виділялися кошти «для поліпшення матеріально-технічної бази».

3. Програма «Безпечна громада» Малинівської селищної ради на 2020 рік є ґрунтовним документом. Вона включає паспорт, визначення проблем, на розв’язання яких вона спрямована, мету та завдання, обсяги й джерела фінансування, строки реалізації, очікувані результати, а також безпосередньо заходи.

До останніх відносяться:

І. Організаційні заходи.
ІІ. Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.
ІІІ. Протидія злочинності і корупції.
ІV. Мінімізація злочинного впливу на дітей та молодіжне середовище.
V. Запобігання поширенню наркоманії та пияцтва.
VІ. Протидія рецидивній злочинності.
VІІ. Охорона громадського порядку.
VІІІ. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення профілактичної роботи.

При цьому більшість із заходів, на думку малинівських депутатів, чомусь «фінансування не потребують», хоча вимагають значних часових затрат та людських ресурсів.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 244 280 грн. З яких 130 тис. грн планується витратити на встановлення на вулицях та в інших громадських місцях систем відеоспостереження, а решту – на забезпечення дільничних офіцерів поліції (поліцейських офіцерів громади) службовим приміщенням, засобами зв’язку, оргтехнікою, меблями, необхідними побутовими приладами, поточний ремонт службового автотранспорту ПОГів, придбання запчастин та паливно-мастильних матеріалів для нього.

Ми вже писали про активну роботу малинівських поліцейських офіцерів громади (див.: «Персональне маленьке відділення поліції» або Один день із життя двох поліцейських офіцерів громади) і, на нашу думку, вони несуть службу достатньо ефективно.

4. Програма профілактики правопорушень на території Мереф’янської міської об’єднаної територіальної громади на період 2020–2022 роки «Правопорядок» прописана своєрідно. З одного боку, в ній є паспорт, склад проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом, мета, строки та етапи виконання, напрями діяльності, ресурсне забезпечення, контроль за ходом виконання та очікувані результати.

А з іншого, вона не має детального розподілу витрат, а лише містить щорічний обсяг коштів на забезпечення заходів на протидію злочинності. Він виглядає так: 2020 рік – 270 тис. грн, 2021 рік – 284,31 тис. грн, 2022 рік – 298,80 тис. грн. Разом – 853 111 грн.

Таким чином, зрозуміти, на які саме напрямки, завдання та заходи – які бюджетні асигнування будуть спрямовані, неможливо.

З того, що на початку Програми вказано, що вона розроблена «в умовах дієвої взаємодії Харківського ВП ГУНП в Харківській області з Виконавчим комітетом Мереф’янської міської ради», можна здогадатися, що й фінансування на профілактику правопорушень на території цієї ОТГ дістанеться цим двом структурам. Інші правоохоронні органи, державні структури та недержавні інституції в Програмі не згадуються.

5. «Комплексна програма профілактики злочинності по Циркунівській сільській раді на 2016–2020 роки» включає такі напрямки:

І. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище.
ІІ. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму.
ІІІ. Протидія рецидивній злочинності.
ІV. Матеріально-технічне та кадрове забезпечення профілактичної роботи.

Особливістю даної Програми є те, що всі заходи береться проводити сільська рада, причому – постійно. Проте фінансову допомогу сама рада готова надати Липецькому відділенню поліції Харківського ВП ГУНП в Харківській області (на придбання камер відеоспостереження в с. Циркуни, а також на паливно-мастильні матеріали, оргтехніку, комп’ютерну техніку та меблі – вочевидь, для поліцейських офіцерів громади), управлінню СБУ в Харківській області (на оновлення матеріально-технічного забезпечення) та Харківській місцевій прокуратурі (на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення). Щоправда, обсяги такого фінансування взагалі не вказуються.

Підсумовуючи, хочеться зауважити, що проаналізовані програми, незважаючи на недовершеність, є «першими ластівками» в системній діяльності органів місцевого самоврядування ОТГ Харківської області у сфері забезпечення безпеки у власних громадах. Тому їх роботу та досвід слід вітати.

В якості певного орієнтиру можемо запропонувати змістовно поєднати програми, прийняті в Ізюмі та Малинівці, створивши найкращу форму, гідну для наслідування іншими громадами.

Звісно, є широке поле до поліпшення та вдосконалення подібних документів:

  1. До них слід включати взаємодію не тільки з поліцією, але й з іншими державними та недержавними структурами.
  1. Потрібно передбачати чітке фінансування (кошторис видатків) окремих заходів.
  1. Кроки з реалізації доцільно закріпляти у конкретному плані заходів, який додавати до безпекової програми.

І бажаним було б передбачати підтримку різних форм організації безпеки в громадах, без яких ефективна розбудова безпечного середовища є дуже ускладненою, якщо не сказати – неможливою.

P.S. 12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. В результаті в країні створено 1438 територіальних громад (а також 31 тергромаду на непідконтрольній території в межах Донецької та Луганської областей). Після місцевих виборів 25 жовтня всі громади на підконтрольній території набувають права ОТГ. Повноваження, ресурси і відповідальність передаються від центральної влади на місця, і вирішувати питання безпеки тепер доведеться громадам. А для того, аби робити це системно й ефективно, необхідно приймати та втілювати в життя відповідні місцеві програми.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Дніпропетровській та Харківській областях

Шерифи для нових громад

 

Як не потрапили у трудове рабство: Поради правозахисника

Як не потрапили у трудове рабство: Поради правозахисника

Щороку тисячі українців страждають від незаконної трудової експлуатації, статистика цих випадків погіршується.

Простий українець – назвемо його Віталієм – поїхав працювати за кордон. Йому обіцяли високу зарплатню та вигідну посаду, а замість цього у чоловіка забрали паспорт, відвезли до якогось бараку та змусили працювати в полі по 16 годин на день. Додому Віталій повернуся без обіцяних грошей та з підірваним здоров’ям. Тепер він – один із багатьох українців, які стали жертвами трудової експлуатації. Це найпоширеніший вид сучасного рабства, від якого потерпають наші співвітчизники.

Стереотипи родом із 1990-х

Починаючи з 1991 року, від торгівлі людьми постраждали 260 тисяч українців. Із них 35%  – молоді люди віком до 35 років, 77% мають вищу або технічну освіту, 68% – це чоловіки. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції в Україні. Якщо піднімати статистику за минулий рік, то переважна більшість українців стала жертвами саме трудової експлуатації – таких було аж 93%. Як розповів правозахисник та експерт з адвокації Юрій Чумак, уявлення пересічного українця про жертв торгівлі людьми залишаються незмінним із 1990-х років.

«У нас, на жаль, у більшості людей трошечки викривлена уява про те, що є торгівлею людьми, – розповів Чумак. – Бо раніше ЗМІ частіше за все показували жертвами торгівлі людьми жінок, яких намагалися вивезти (або вже вивезли) в сексуальне рабство закордон. Але, за даними Міжнародної організації з міграції, 93% постраждалих від торгівлі людьми українців – це жертви саме трудової експлуатації. Не сексуальної, не втягнення в жебрацтво, не вилучення органів. Ні для кого не секрет, що Україна, на жаль, посідає одне з останніх місць у Європі за розміром оплати праці. У нас дуже низькі запалати, їх дуже важко знайти і дуже легко втратити. Тут ще і додатковий чинник – коронавірус».

Також свою злу роль може зіграти уявлення на кшталт «Зі мною це не може статися». Бо наразі реалії такі, що в рабство потрапляють абсолютно різні люди. Рівень освіти, стать, факт проживання у великому місті чи глухому селі – це все не є вирішальним критерієм. Також люди часто думають, що постраждати від трудової експлуатації можна тільки за кордоном. Але насправді в рабство можна потрапити і всередині власної країни.

Крім того, українці доволі легковажно ставляться до пошуку роботи за кордоном та не оцінюють всі наявні ризики. Мовляв, і вдома можна натрапити на такого роботодавця, який відмовиться платити гроші. Але, як зазначив Чумак, такі люди не розуміють, що вдома вони більш захищені. Тут у них є документи, поруч – близькі люди, вони в будь-який момент можуть звернутися до правоохоронців. А якщо їх вивезуть за кордон, то вони опиняться в куди більш вразливому стані. У них можуть забрати документи, позбавити зв’язку з рідними та відібрати всі засоби існування.

Обіцяні золоті гори можуть обернутися реальними проблемами

Подекуди пропозиції стосовно роботи за кордоном можуть бути вкрай заманливими. Особливо коли там фігурують обіцянки стосовно високих заробітних плат, які вже точно не отримаєш вдома. У таких випадках спеціалісти радять дивитися на ситуацію реалістично та усвідомлювати, що жоден роботодавець не заплатить приїжджому працівнику стільки, скільки він платить власному кваліфікованому спеціалісту. За словами Чумака, у таких ситуаціях слід зіставити ті пропозиції з реальною ситуацією в країні. Наприклад, у Польщі, Угорщині чи Словаччині роботодавці не забезпечують такими вже й високими зарплатами власних працівників. Тому коли десь пропонують мало не золоті гори – це вже привід замислитися. Особливо якщо зарплати нечувані навіть для місцевих мешканців.

Ще спеціалісти радять знайти якомога більше інформації – і про тих, хто пропонує роботу, і про фірму-посередника, і про самих роботодавців. Якщо це сталі організації, які працюють на ринку не один рік, вони матимуть свої сайти та сторінки в соцмережах. Також слід більше дізнатися про діяльність обраної фірми. Можливо, її керівництво зараз тягають по судах. Можливо, навіть за кримінальними провадженнями. Можна ще подивитися інформацію про обрану фірму на сайті Міністерства соціальної політики. Там є перелік фірм, які пропонують працевлаштування. До того ж, він регулярно оновлюється.

Але, як підкреслив Чумак, це не є стовідсотковою гарантією, адже ці фірми є лишень посередниками. Однак вони мають ліцензію на право надання інформаційних послуг. Тому сама їх наявність на сайті є певним запобіжником. Бо якщо ці фірми будуть давати хибну інформацію, то рано чи пізно на них почнуть скаржитися. А це загрожує втратою ліцензії.

Працедавець незаконно змушує відпрацьовувати гроші на оформлення

«Треба розуміти, що коли ми отримуємо інформацію за принципом ОБС – одна бабця сказала – ми не маємо їй довіряти, – пояснив Чумак. – Коли передається з вуст у вуста те, що ніби хтось поїхав, і там було дуже файно, і майже нічого не потрібно було робити, і добре заробили. А перевіряти інформацію слід дуже ретельно. Оскільки, на жаль, іноді знайомі, іноді й родичі підставляли близьких і відправляли на таку «роботу», де людина потрапляла у рабство. Оскільки вони або самі були у скрутному становищі, або їм пропонували за вербування певну суму грошей. І вони, власне кажучи, приставали на такі ганебні пропозиції».

Наслідки незнання законів

Перед поїздкою за кордон варто зібрати контакти всіх служб, які можуть стати в нагоді. Починаючи від посольства України і закінчуючи місцевими правоохоронними органами. Також варто мати контакти правозахисних організацій, які працюють у сфері захисту мігрантів.

Наприклад, Чумак радить у першу чергу звернути увагу на Міжнародну організацію з міграції. До того ж, варто не тільки підготувати всі необхідні документи, а й зробити їхні копії – паспорта громадянина України, закордонного паспорта, ідентифікаційного коду. Можна додатково зберігати їх в електронному вигляді. Також перед поїздкою добре буде звернутися на безкоштовну гарячу лінію «527» з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів. Тамтешні спеціалісти якраз надають консультації українцям, які планують виїхати за кордон.

Експерти також радять бути дуже обережними під час підписання договору. Буває, що такі документи пишуться іноземною мовою, де внизу маленьким шрифтом додаються примітки, які важко розгледіти. А люди підписують такі сумнівні договори просто не глядячи. Як зазначив Чумак, це все наслідки правового нігілізму, від якого страждають українці навіть у власній державі. Він радить у таких випадках зробити копію договору, показати його знайомому перекладачу, а потім звернутися до державної мережі безоплатної правової допомоги. Там юристи можуть надати безкоштовну консультую з приводу працевлаштування.

Також перед поїздкою закордон варто повідомити рідним про місце працевлаштування. Позиція на зразок «Я тобі все розкажу, як влаштуюсь» – це поганий варіант у такій ситуації. Бо навіть якщо работорговці перевезуть людину в інше місто, у її близьких буде хоча б якась зачіпка. Ще спеціалісти радять домовитися про якусь кодову фразу на випадок непередбачуваної ситуації. Важливо, щоб вона звучала максимально нейтрально та невимушено. Наприклад: «Брат вже знайшов роботу?» або «Як здоров’я у тітки Ліди?». Щоб друзі чи родичі достеменно знали, що треба бити на сполох та звертатися до правоохоронців.

«Вона має бути такою, щоб не викликати підозр у рабовласника, – розповів Чумак. – На той випадок, якщо людина опиниться в такій ситуації, де її десь закриють, триматимуть під охороною, вона не матиме можливості самостійно вийти, не матиме документів, коли її примушуватимуть працювати по 16 годин на день. Тоді вона може попросити, щоб її зв’язали з родичами, щоб вони надіслали грошей. На такі пропозиції навіть рабовласники, як правило, погоджуються. І цій людині можуть дозволити: «Ось телефон, дзвони. Але знай, що ми поряд стоїмо. Якщо не дай боже щось там ляпнеш, то матимеш великі проблеми».

Пастки сучасних рабовласників

Нерідко трапляється так, що рабовласники під різними приводами відбирають у своїх жертв паспорти. Тому в жодному разі не варто надавати такий цінний документ роботодавцю – для фіксування даних достатньо буде копії.

«Часто на цьому зловмисники і грають, – розповів Чумак. – Вони говорять про те, що «ви без документу самі будете вважатися правопорушником, до вас будуть чіплятися поліцейські». Люди бояться, і це їх зупиняє від того, щоб втекти від рабовласників. Важливо, щоб ці документи громадяни тримали при собі. Дуже часто історії з торгівлею людьми починаються навіть з того, що десь там на кордоні взяли документи та сказали, що зараз їх комусь передадуть. Документи показують прикордонникам. Прикордонники їх перевіряють, ставлять візу і на цьому все. І паспорт повертається людині. І жодним посередникам, жодним знайомим, жодним іншим людям паспорт надавати не слід. Оскільки це потім може закінчитися пасткою».

Ще рабовласники можуть влаштувати людині таку собі економічну пастку. Їй просто кажуть: «Знаєш, у тебе зараз немає грошей. Давай зараз я позичу тобі на проїзд, а ти потім все відпрацюєш?». Але подібна «допомога» може обернутися великою бідою. Людині можуть заявити, що на її проїзд чи оформлення документів були втрачені шалені гроші, і тепер їй потрібно довго та нудно відпрацьовувати той борг. А перевірити суму неможливо, адже жодних підтверджуючих документів у них немає. Уже далі ситуація стає ще гіршою: людину прагнуть десь ізолювати, починають пропонувати роботу, на яку вона не погоджувалася. Наприклад, їй могли обіцяти посаду кваліфікованого спеціаліста десь на заводі, а на ділі вивезти до якогось бараку. І тепер їй доведеться працювати у полі під палючими променями сонця за якусь баланду.

На сьогоднішній день, мешканці Західної України частіше потрапляють у рабство в Туреччині або країнах ЄС, жителі Сходу – у сусідній Росії. Як зазначають фахівці Харківської правозахисної групи, зараз можна говорити про певну епідемію злочинів, в які втягують українців на території РФ. Усе починається з того, що їм пропонують працювати кур’єром та обіцяють високу зарплату. А коли людина приїжджає на місце, то виявляється, що працювати вона буде наркокур’єром.

«Людину заганяють у вразливе становище, – розповів Чумак. – Обирати особливо не доводиться. І ці люди, на жаль, потім потрапляють в поле зору правоохоронних органів. І потрапляють у в’язниці. Так, з точки зору законодавства вони – злочинці. Вони поширювали наркотики. Але коли розбиратися більш прискіпливо, то вони самі є жертвами торгівлі людьми, жертвами тих, хто їх втягнув в цю ситуацію. Це страшно. І тим більше ми розуміємо, які зараз стосунки між Україною та Росією. Росія, як країна-агресор, до наших правозахисників не дуже воліє дослухатися. Це така, можна сказати, тенденція останнього часу». Тож будь-які хитрування на всіх етапах працевлаштування мають насторожувати.

Юлія Гуш

Depo. Харків

Якщо заходи з протидії торгівлі людьми не фінансувати, кількість випадків трудового рабства буде зростати

Якщо заходи з протидії торгівлі людьми не фінансувати, кількість випадків трудового рабства буде зростати

До такого висновку прийшли правозахисники, які напередодні Європейського дня боротьби з торгівлею людьми оприлюднили результати громадського моніторингу дій у сфері протидії торгівлі людьми на Харківщині.

Харківська міська організація Міжнародної організації «Жіноча громада» проводила моніторинг виконання місцевих програм/планів дій у сфері протидії торгівлі людьми у Харківській області за 2019 рік – першу половину 2020 року.

Дані моніторингу свідчать, що в 2019 році на заходи з протидії торгівлі людьми з обласного бюджету було витрачено 8100 грн. А в першому півріччі поточного року Харківська обласна рада кошти на проведення заходів з протидії торгівлі людьми не виділяла.

Більшість районів, міст і об’єднаних територіальних громад Харківщини включили до програм соціального захисту населення питання протидії торгівлі людьми чи затвердили плани заходів з протидії торгівлі людьми на 2020 рік.

Діяльність з запобігання торгівлі людьми спрямована, в першу чергу, на студентську та учнівську молодь у віці до 35 років, незайнятих громадян, сім’ї, які знаходяться в складних життєвих обставинах, учнів професійних ліцеїв, внутрішньо переміщених осіб, демобілізованих військовослужбовців, осіб, які отримують закордонний паспорт і планують працювати за кордоном.

Однак нерідко заходи з попередження торгівлі людьми перемежаються із більш широкою правопросвітницькою роботою про загальнолюдські цінності та попередження насильства, що не завжди є доцільним.

До того ж, у 2020 році відбулося зменшення кількості семінарів-тренінгів та інформаційних заходів з протидії торгівлі людьми, що пов’язано з вимогами дотримання умов карантину COVID-19 і невизначеністю розподілу обов’язків структур районного рівня і ОТГ під час перебігу адміністративно-територіальної реформи в Харківській області.

Вкрай низькі обсяги фінансування заходів з протидії торгівлі людьми для області з населенням у 2,7 млн людей зумовлюють недостатній рівень обізнаності громадян і низьку оцінку особистого ризику постраждати від сучасного рабства. Відсутність фінансування програм протидії торгівлі людьми в період епідемії COVID-19 може спричинити збільшення випадків торгівлі людьми з метою трудової експлуатації.

«Необхідно розглядати проблематику торгівлі людьми як складову загальної задачі щодо забезпеченню БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ та економічного добробуту громади та регіону», – закликають правозахисники.

Дослідження здійснювалося в межах проєкту «Здійснення громадського контролю за виконанням політики протидії торгівлі людьми в Полтавській, Кіровоградській, Донецькій та Харківській областях в 2020 році», що реалізовується Благодійною організацією «Світло надії» за підтримки Міжнародної організації з міграції.

Довідково:

На Харківщині у 2019 році звернулись за отриманням статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, 25 осіб, а отримали статус 18 (3 жінки, 14 чоловіків і 1 дитина). У першому півріччі 2020 року звернулись за отриманням статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, 15 осіб, а отримали статус 8 (3 жінки, 4 чоловіка і 1 дитина). За видами експлуатації, від яких потерпали мешканці області, розподіл є таким: 22 – трудова експлуатація, 1 – сексуальна експлуатація, 2 – втягнення у злочинну діяльність, 1 – полон.

Країни, до яких злочинці доправляли постраждалих: Казахстан, Росія, Фінляндія, Польща, невизнана Республіка Абхазія, Україна (в тому числі непідконтрольна територія), Литва, Данія, Азербайджан, Вірменія, Ізраїль, Китай, Естонія, Італія, Чехія, Словенія, Словаччина.

Георгій Кобзар

Чугуївський «громадський патруль» – проти незаконного обігу алкоголю та наркотиків

Чугуївський «громадський патруль» – проти незаконного обігу алкоголю та наркотиків

Громадські активісти спрямовують свої зусилля на профілактику основних безпекових проблем на Чугуївщині – неконтрольованого вживання алкоголю та поширення наркотиків. Але офіційно зареєструвати районне громадське формування їм наразі не вдається.

У мене задзвонив телефон. Телефонував правозахисник Роман Лихачов: «Знаю, що Ви цікавитеся ініціативами, спрямованими на забезпечення громадського порядку. Так от, ми саме цим і займаємося. Запрошую Вас на вечірнє патрулювання у Чугуєві. Приходьте, буде інтересно!».

Я й прийшов. І дійсно, побачив та почув чимало цікавого.

У центрі Чугуєва – невеликого міста, що розташоване неподалік від Харкова, зібралося кілька чоловіків середніх років. До них долучилася й одна жінка. Всі одягнуті у світловідбиваючі жилети. «Ідею про таку «уніформу» ми почерпнули з Вашої статті про громадське формування «Безпечне життя» з Дніпра, – говорить Роман Лихачов. – З огляду на те, що наші чергування відбуваються у вечірній час, вирішили, що саме такі жилети нам потрібні, аби бути видимими при світлі фар автомобілів».

Вирушаємо містом. Дорогою знайомлюсь із керівником місцевих «шерифів» – Павлом Кравченком. Питаю, чому він із товаришами вирішили об’єднатися та патрулювати вулиці на громадських засадах. Павло охоче розповідає:

«Наркотики – це взагалі «морок». Вони завжди були проблемою, але зараз ситуація лавиноподібна. Молодь «підсідає» на нові синтетичні засоби, що дуже швидко призводять до згубних наслідків. Тож хочеться щось змінити. Недавно подивився фільм про департамент шерифів в Америці. І вирішив, що і нам треба щось на кшталт «добровільної народної дружини» або, по-модерному – «шерифів».

Я порадив Павлові переглянути вітчизняну документальну стрічку «Українські шерифи», яка, власне, дала поштовх нашому проєкту «Шерифи для нових громад»…

Робимо першу зупинку в сквері, де юні скейтбордисти каталися неподалік від жінок та дітей. Роман сказав, одна із бабусь жалілася, що хтось із молодиків ніби нагрубив на її зауваження про гучний галас. Парубки пообіцяли поводитися чемно. І ми рушаємо далі.

Павло продовжує:

«Я давно знаю Романа Лихачова. Коли поділився думками щодо «шерифів», він сказав, що в реаліях України можна створити громадське формування з охорони порядку. І взялися за організацію такого формування на теренах Чугуївщини. При цьому сподіваючись, що в разі успіху така діяльність може стати прикладом і для інших міст і районів Харківщини».

Дорогою часто зустрічаються написи на стінах латиницею з супровідними словами «клад», «шишки», тощо. Обізнані знають, це – реклама торговців наркотиків, які поширюють їх через «закладки». Тому такі «реклами» зафарбовують.

Питаю в Павла, що вони ще можуть зробити в царині боротьби з поширенням наркотиків, крім замальовування реклами на стінах будинків. Той розповідає:

«Нам люди скидають повідомлення про можливі наркоточки. І ми перевіряємо. Втім, можемо хіба що «погрозити пальцем». Так само заходили до самогонщиків, попереджали. Звісно, якщо матимемо підтверджену інформацію про наркоточки, передаватимемо її до поліції. Щоправда, зараз штат поліції значно скорочений порівняно з міліцією. Один дільничний, який «закриває», приміром, цілий район Чугуєва, не в силах впоратися з роботою. І, скажімо, боротьба з самогоноварінням не є у поліцейських в пріоритеті. Ми якось патрулювали з дільничним, то він нам відверто сказав: «Я іноді просто не встигаю. У мене таке навантаження, що всі ці «злачні» місця обійти ніколи».

Дивуюся, як їм вдалося долучити до свого патрулювання дільничного.

«Ми обов’язково звітуємо про свою громадську діяльність у соціальних мережах. І про нашу роботу дізналися в Головному управління Національної поліції. Тому, я так розумію, надійшла вказівка «надати» нам місцевого поліцейського для патрулювання. Хоча раніше ми зверталися до Чугуївського відділу поліції, аби їх працівники супроводжували нас у вечірніх обходах, але отримали відповідь: «Ви не зареєстровані, тому не можемо з вами патрулювати», – розповідає Павло.

Останнім часом в Україні значно поменшало громадських формувань з охорони порядку, а речники поліції не раз заявляли про необхідну для їх підтримку з боку громадськості. Тож я не міг не поцікавитися, що ж стало на заваді реєстрації чугуївських «шерифів». Кравченко оповідає про їхні «ходіння по мукам»:

«Райдержадміністрація повідомила, що готова сприяти нашій діяльності, однак не уповноважена погоджувати наш статут. Реєстратори роз’яснили: аби офіційно зареєструвати таке громадське формування в районі, потрібно взяти погодження в усіх місцевих радах на його території. Ми тепер звернулися до низки з них. Але, гадаю, що зібрати згоду від всіх просто неможливо. До того ж, для реєстрації необхідно мати не менше 10 членів саме з місцевих громад, а серед нас є кілька харків’ян (у тому числі й я). Не розумію, чому мешканці з інших територіальних одиниць не можуть бути засновниками громадського формування. У мене, наприклад, чимало друзів у Чугуєві та районі, я тут часто буваю і вболіваю, щоб тут стало легше дихати від наркоти та «паленого» алкоголю. Втім, закон є закон, тому ми добрали місцевих, і зараз нас вже 15 активістів. І поки що ми діємо, як народна ініціатива. Вже робили обходи у Чугуєві, в селах Чугуївського району – Зарожному, Великій Бабці… А паралельно намагаємося зареєструватися».

Рушаємо на площу. Там роз’яснюємо юнакам, що вживали алкоголь на постаменті колишнього пам’ятника Леніну, протиправність їх дій (після чого вони слухняно прибрали свої недопитки). Далі – в парк, що носить ім’я славетного земляка чугуївців – художника Іллі Рєпіна. Потому «шерифи» їдуть до мікрорайону «Дружба». Я сідаю в автомобіль до громадського активіста Дмитра Дробота. Розговорилися. Дмитро розповідає:

«На «Дружбі» раніше працював великий завод паливної апаратуру для сільгосптехники. Це підприємство було містоутворюючим. Після його закриття чимало людей залишилося без роботи. І довгий час «Дружба» був таким собі «чугуївським Гарлемом». Нині тут теж чимало проблем…

Вже більше місяця десь раз на тиждень ми ходимо на охорону громадського порядку. І не тільки ходимо, але й користуємося власними автівками. Виїжджаємо і до сіл у Чугуївському районі. Спочатку ми просто патрулювали скрізь. Спілкувалися з людьми. Від них дізнавалися, де є проблемні ділянки, точки, що варять самогон або «барижать» наркотиками. Зокрема, в одному з приватних будинків неподалік від залізничного переїзду жінка зізналася, що вона, аби годувати сім’ю, торгує своєю «горілкою». Ми їй порадили знайти інший шлях заробітку. Після профілактичної бесіди ця точка припинила існування. І зараз у нас вже 3 таких перемоги. Так, я на виключаю, що, через деякий час, хтось із наших «клієнтів» знову візьметься за старе. Тоді будемо викликати поліцію…».

Під час патрулювання на «Дружбі» був момент, коли групка чоловіків біля гуртожитку, зі склянками та пляшками, побачивши людей у жовтих жилетах, миттєво зникла за дверима.

Після «Дружби» поїхали до іншого віддаленого району Чугуєва – Башкирівки. Він відомий усій країні через розташування там значної військової бази Збройних сил України. Кілька багатоповерхівок у сосновому борі. Чисте повітря і краса.

Проте й її тут намагаються зіпсувати. На лавці сидять молодики, п’ють «слабоалкоголку», запльовують все навкруги соняшниковим лушпинням. «Шерифам» доводиться і з ними проводити бесіду, роз’яснювати та попереджати, що можуть викликати поліцію. Пляшки та лушпиння прибирають, хлопці розходяться.

Вечірній патруль добігає кінця. «Дружинники» ідуть пити чай. За чаюванням розпитую в Романа Лихачова, чому він, знаний правозахисник, вирішив стати фактично правоохоронцем, хоч і громадським. Роман пояснює:

«Поліція, в першу чергу, займається розкриттям злочинів. А забезпечення порядку на вулицях залишилося, фактично, на плечах самих громадян. Адже зараз немає піших патрулів поліції, а патрульних автомобілів недостатньо…

Коли я був у США за програмою міжнародних візитів, побачив, що там місцеві жителі активно допомагають поліції. Де не в змозі впоратися держава, вона просить громадян допомогти. Цей приклад надихнув. Ми зібрали чимало активних хлопців (і дівчат також). Обходимо вулиці, двори, спілкуємося, проводимо профілактичні бесіди, навідуємося до точок, де, за нашою інформацію, торгують самогоном чи наркотиками. Про такі «малини» небайдужі громадяни інформують нас у соціальних мережах, дзвонять. Здається, люди довіряють більше нам, ніж поліції. Інакше поліцейські вже давно мали б всі ці відомості.

Взагалі, я переконаний, що така діяльність має впроваджуватися так, як у Тростянці. Там є громадське формування, працює воно у тісній взаємодії з поліцією, міська влада йому всіляко допомагає. Поки що на Чугуївщині розбудувати таку модель не вдається. Але переконані, прийдемо до вирішення цього питання».

Також я звернувся до Сергія Зінчука, начальника Чугуївського відділу поліції. Він радо прийняв представника проєкту «Шерифи для нових громад». І підтвердив, що мав зустріч із активістами та готовий їх всіляко підтримувати. Як будь-яку ініціативу, спрямовану на підвищення ефективності охорони публічного порядку.

«Ми тільки «за» громадський патруль! Нам така допомога дуже потрібна. Але ми працюємо виключно в межах законодавства. Після того, як представники майбутнього громадського формування змінять склад своїх засновників, щоб місце проживання громадян відповідало території діяльності, ми не бачимо причин не погодити їх статут.

І завжди знайдемо можливість надати поліцейського для пішого патрулювання разом із громадським формуванням».

Правовий коментар. Олена Старюк, юристка проєкту «Шерифи для нових громад»:

Закон, що дозволяє цивільним громадянам брати участь в охороні громадського порядку, ухвалено ще у 2000 році. І він має певні застарілі норми.

Так, частина 1 статті 4 ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає, що «громадські формування з охорони громадського порядку… створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян». Як це було ще за радянських «добровільних народних дружин». І під «проживанням», звісно, поліцейські та чиновники мають на увазі місце реєстрації.

Вже й виборцям в Україні законодавці дозволили змінювати виборчу адресу за власним бажанням, незалежно від «прописки». Підприємці можуть діяти, де завгодно. Громадські організації позбавили «прив’язки» до певної адміністративно-територіальної одиниці. А майбутні члени громадських формувань мають пред’являти докази того, що живуть саме в тій місцині, де прагнуть допомагати поліції та владі наводити лад. В умовах сьогодення це виглядає, як анахронізм.

Крім того, ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону містить вимогу про те, що «положення (статут) узгоджується з керівництвом відповідного територіального органу Національної поліції, а також виконавчого органу ради, на території якої діятиме це громадське формування».

Однак на рівні районів (як і областей) немає виконавчих органів рад, позаяк ст. 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає виконавчі органи лише в сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) радах. Це виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації, «виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації».

А районні (та обласні) державні адміністрації не наділені повноваженнями органів місцевого самоврядування щодо узгодження положень (статутів) громадських формувань з охорони громадського порядку.

Тому виникає нагальна потреба щодо внесення змін у профільне законодавство, які б не ставили необґрунтованих перепон при реєстрації громадських формувань, які дійсно налаштовані працювати.

Довідково:

Серед проблем у царині безпеки, які найбільше турбують мешканців Харкова та області, уже кілька років найчастіше називаються чотири основні: 1) вживання наркотиків та «закладки»; 2) майнові злочини (крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства); 3) вживання алкоголю та «наливайки» і 4) порушення публічного порядку (хуліганство та вандалізм, бійки і дебоші).

Такі дані наводяться в дослідженні «Публічна безпека та довіра до правоохоронних органів – 2019», проведеного фахівцями Харківського національного університету внутрішніх справ. Керівником наукової розвідки виступив Олексій Сердюк – заступник завідувача науково-дослідної лабораторії з проблем протидії злочинності ХНУВС, кандидат соціологічних наук, підполковник поліції.

Дослідники з’ясовували думку респондентів як віч-на-віч, так і за допомогою інтернет-опитування. В 2019 р. опитані найгірше оцінили виконання покладених на поліцію завдань у сферах: «Боротьба з незаконним продажем та вживанням алкоголю», «Боротьба з незаконним обігом наркотиків» та «Боротьба з корупцією»… Саме ці проблеми як найбільш гострі були озвучені мешканцями Харківщини.

До речі, Чугуївською правозахисною групою у 2017 році проводилось анкетування мешканців м. Чугуєва, Чугуївського та Печенізького районів Харківської області «Поліція та громада – співпраця, направлена на результат». Опитування відбувалося шляхом заповнення паперових анкет та анкети такого ж змісту, розміщеної в Google-формі. І тоді на питання «Які проблеми у сфері безпеки та правопорядку найбільше турбують Вас або Ваших близьких?» більшість опитаних (51,5%) відповіли: реалізація та збут наркотичних речовин. Коментарі теж були характерні: «у місті Чугуєві обіг наркотичних речовин процвітає, а вік споживачів зменшується», «в Чугуєві, як і в інших містах, багато злочинів, де пов’язані діти», «молодь у громадських місцях вживає алкоголь та палить».

Юрій Чумак

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Шерифи для нових громад

Виборчі дільниці на Харківщині є малодоступними

Виборчі дільниці на Харківщині є малодоступними

Резюме моніторингу доступності виборчих дільниць у Харківській області.

Протягом 2 половини липня – 1 половини серпня 2020 року виборчим омбудсменом Громадянської мережа ОПОРА проведено моніторинг доступності 30 виборчих дільниць у Харківській області. Об’єктами моніторингу були 28 звичайних дільниць та 2, розташовані в лікувальних закладах.

Такий моніторинг здійснювався ОПОРОЮ в усіх регіонах Україні за спеціально розробленим індексом «Доступність виборчих дільниць», який було складено на основі критеріїв доступності виборчих дільниць та приміщень для голосування, розробленим Центральною виборчою комісією спільно з інститутами громадянського суспільства.

Загалом досліджувалось 15 індикаторів архітектурної доступності. Об’єктами дослідження були: територія навколо виборчої дільниці, приміщення для голосування та санітарно-гігієнічні приміщення, які розташовані поряд із приміщенням для голосування.

За результатами визначався рівень доступності виборчої дільниці (від 0 до 15 балів – недоступна, від 16 до 25 балів – малодоступна, від 26 до 30 балів – доступна) та проводився аналіз факторів, які впливають на забезпечення безперешкодного доступу. Фактори визначались методом опитування представників адміністрацій закладів, органів місцевого самоврядування, виконавчої влади.

Аналіз доступності проводився у населених пунктах різного розміру та статусу, що надало змогу побачити реальну картину з доступністю виборчих дільниць та приміщень для голосування на Харківщині.

З даного аналізу можна дійти висновку, що на сьогоднішній день доступність виборчих дільниць та приміщень для голосування у Харківській області перебуває на досить невисокому рівні.

Загалом з вибраних дільниць 26 є малодоступними та 4 недоступними для маломобільних груп населення. Жодна з виборчих дільниць не відповідає всім критеріям доступності.

Якщо вирахувати середній бал, він складатиме 19,5 балів на 1 виборчу дільницю, що відповідає за шкалою оцінювання малодоступності. На жаль, доступні дільниці в ході моніторингу на Харківщині не були знайдені.

Адже зафіксовані численні проблемні моменти. Зокрема:

Майже на всіх виборчих дільницях відсутні парковки та парковочні місця для автомобілів людей з інвалідністю. Лише на 1 з 30 дільниць є маркування на сходах світловідбивними елементами.

Тільки в одній виборчій дільниці (вона у Харкові) є спеціально облаштований туалет для людей з інвалідністю – неподалік від приміщення для голосування.

Тільки в одній виборчій дільниці (вона у Харкові) є спеціально облаштований туалет для людей з інвалідністю – неподалік від приміщення для голосування. У селах же на 7 дільницях зафіксовано відсутність у будівлях будь-яких вбиралень, що, звісно, створюватиме проблеми не тільки для представників маломобільних груп населення, але й для всіх виборців та членів виборчих комісій.

На багатьох об’єктах відсутній пандус. І нерідко там, де пандус у наявності, він не відповідає нормативам (слизька поверхня, кут нахилу понад 8 градусів та відсутні дворівневі поручні висотою 70 та 90 см).

Також заважають доступності численні пороги в будівлях. Характерно, що пороги є не тільки «набутком радянського минулого», іноді вони містяться й у нових склопластикових дверях.

Значною проблемою є розташування виборчих дільниць на 2 поверсі, що створює значні проблеми із доступністю для маломобільних груп громадян. У Харкові з 11 дільниць, які були об’єктами моніторингу, 3 розміщені на 2 поверсі. В області таких – тільки одна з 19. Причому її відносно нещодавно перенесли з 1 поверху на 2 через те, що… зробили ремонт у фойє на першому.

І приміщення для голосування 3 (з 4) виборчих дільниць, які за результатами моніторингу виявилися недоступними, розташовані на 2 поверсі.

Певним чином, саме розміщення виборчих дільниць на 2 поверсі призвело до того, що ситуація з доступністю у Харкові, в середньому, не краще, ніж у сільській місцевості.

20 з 30 виборчих дільниць «поселилися» у школах, гімназіях, ліцеях, НВК та інших навчальних закладах. Решта – у клубах, будівлях сільських рад та лікарнях. Тобто, всі – в публічних закладах. Доступність до яких має бути забезпечена не тільки раз на кілька років, у день виборів, а повсякчасно.

І хоча Виборчим кодексом України визначено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні забезпечити для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення доступність до приміщень, що надаються дільничним виборчим комісіям, в строк до… 1 січня 2025 року, владники повинні задіяти зусиль щодо переобладнання таких будівель вже зараз, аби забезпечити безбар’єрний доступ для відвідувачів цих закладів.

P.S. Проблема доступності дільниць стосується не лише людей з інвалідністю. Пункт 3.23 Державних будівельних норм (ДБН) В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» визначає: маломобільні групи населення (МГН) – люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До МГН віднесені не тільки особи з інвалідністю, але й люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, літні люди, люди з дитячими колясками. Таким чином, під дану категорію підпадає доволі велика частка населення. За даними дослідників, вона складає від 30 до 50% всього населення. А якщо врахувати, що в Україні більшу активність на виборах традиційно виявляють люди поважного віку, то представники МГН сягають понад половину виборців. Тобто, проблема доступності виборчих дільниць є нагальною не для «окремих громадян» (як вважають деякі чиновники), а для більшості тих, хто воліє проголосувати!

Юрій Чумак, виборчий омбудсмен Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області

Ударил муж, но полиция не едет. Что делать?

Ударил муж, но полиция не едет. Что делать?

Разобрались в ситуации на примере многодетной семьи в Харьковской области.

В селе Бригадировка Балаклейского района пьяный мужчина пришел вечером домой и избил жену на глазах у детей. Испуганные ребята выбежали на улицу, старшая дочь вызвала полицию, но правоохранителей пришлось ждать долго. На помощь маме с семью детьми пришел Благотворительный фонд «Волонтеры: Взрослые – детям», который опекает семью. Глава организации Виктория Тищенко позвонила в дежурную часть Балаклейского райотдела полиции с повторным вызовом. Спустя два часа после первого вызова патрульные приехали по адресу. По словам Виктории, они приняли заявление и уехали.

«Полиция действовала непрофессионально и даже халатно. Протокол по насилию не был выполнен должным образом. Не была осуществлена оценка рисков семьи. Не выдано срочное запретное предписание в отношении обидчика. В дом даже не зашли, угрозу не ликвидировали. В общении с потерпевшей патрульный не сообщил о правах женщины, наоборот, сказал: «Зачем вам-то заявление?». Направление на медицинское обследование или вызов скорой помощи – отсутствуют. Женщине не сказали, что ей бы в больницу, чтобы зафиксировать побои», – возмущается Виктория.

Дело на этом и закончилось, если бы не подключились активисты. Маму и детей на время поселили в доме Фонда, где живут другие подопечные. Ночью сотрудники Фонда отвезли женщину в больницу. Там врачи установили сотрясение мозга и вызвали полицию.

Директорка «Волонтеров» подала жалобу в полицию, обращалась к главе сельсовета, в районный и областной центры социальных служб, ОО «Ла Страда» и другие организации, занимающиеся вопросами домашнего насилия. Уже на следующий день подключилась мобильная бригада в составе правоохранителей и представителей центра соцслужб. Вместе с пострадавшей они приехали в дом, где живет семья. Патрульные пообщались с мужем и выдали ему предписание о запрете приближаться к родным на 10 дней. Сейчас мама с детьми находятся дома. Женщина готовит документы, чтобы подать в суд на развод и получение алиментов.

Побои в семье случались и до этого. Волонтеры не понимают, почему патрульные действовали не по протоколу и маме с детьми не помогли сразу.

Что не так?

В Украине действует Закон «О предотвращении и противодействии домашнему насилию». Он регламентирует работу всех структур, отвечающих за борьбу с насилием. В первую очередь потерпевшим помогают полицейские (в том числе патрульные, участковые и ювенальные инспекторы), органы соцзащиты, медики, представители системы образования, центры бесплатной правовой помощи. Порядок их взаимодействия прописан в постановлении Кабмина.

«Когда поступает обращение в органы соцзащиты или полиции, в течение суток сообщаются все субъекты. Если во время домашнего насилия пострадал ребенок или он был свидетелем такого случая, то в первую очередь оповещается служба по делам детей. Затем собирается междисциплинарная команда, которая выезжает к семье, оценивает потребности жертвы насилия и составляет план по оказанию помощи», – объясняет начальница отдела по делам семьи и по работе с общественностью Департамента соцзащиты ХОГА Юлия Карпачева.

В обязанности полицейских входит:

  1. Выявлять и своевременно реагировать на факты домашнего насилия.
  2. Принимать заявления/сообщения о совершении домашнего насилия и меры для его пресечения, а также оказывать помощь пострадавшим.
  3. Разъяснить пострадавшим их права и рассказать о социальных услугах, которыми они могут воспользоваться.
  4. Оценить риски: насколько опасна ситуация для жертвы, есть ли вероятность продолжения или повторения насилия. Полицейский в беседе с пострадавшим заполняет форму оценки рисков. Она состоит из 27-ми вопросов: угрожал ли обидчик убийством, распускал руки или нет, злоупотребляет ли алкоголем или наркотиками, был ли пьян во время нападения и т. п. По результатам опроса правоохранитель оценивает уровень опасности: «высокий», «средний» или «низкий».

⇒ Форма оцінки ризиків

  1. Выносить временное запретительное предписание в отношении обидчика (запрещает любым способом контактировать с пострадавшей стороной, а также находиться в доме или квартире, где живет жертва).
  2. Ставить на профилактический учет обидчиков.
  3. Контролировать, чтобы нарушители соблюдали ограничительные предписания.
  4. Аннулировать разрешение на право покупки, хранения, ношения и владения оружием, если оно использовалось для нанесения вреда человеку.;
  5. Передавать информацию другим службам, чтобы они подключились к помощи (социальной, психологической, правовой, медицинской).

Запрет как экстренная мера

Временное запретительное предписание выдается полицейскими на срок до 10 суток по заявлению потерпевшей/потерпевшего или по решению самого полицейского. При этом учитывается уровень опасности ситуации. Если он «высокий», полицейский обязательно должен выдать обидчику предписание. Если же уровень «низкий» или «средний», и нет других факторов, которые могут ухудшить ситуацию, то правоохранитель может не выписывать запретительный документ.

Предписание вручается обидчику, а его копия – жертве или ее представителю.

Что делать, если полицейских долго нет или они не помогли устранить угрозу?

Ориентировочное время, за которое наряд полиции прибывает на место:

  •  по городу – до семи минут (если бригада находится в зоне оперативного реагирования) или до десяти (если приедет наряд из другой зоны обслуживания);
  •  в сельской местности – до 20-ти или до 40-ка минут соответственно.

«Если наряд не едет, нужно жаловаться в вышестоящие органы. Есть горячие линии Нацполиции, МВД, Патрульной полиции, – отмечает правозащитник Юрий Чумак. – Управлению Патрульной полиции в Харьковской области подчиняются де-факто только подразделения Харькова. На местах они подотчетны отделам Нацполиции».

Если правоохранители уехали, но проблема осталась, юрист советует временно уйти из дома.

«Очень важно, чтобы жертвы имели возможность куда-то убежать. Есть кризисные центры в Харькове и области, где женщины и дети могут некоторое время анонимно пребывать в безопасности. Их адреса конфиденциальные, поэтому нужно обратиться в социальные службы, там подскажут адреса и, возможно, помогут с отправкой в центр, – объясняет Чумак. – Если жертва домашнего насилия – мужчина, ему-то и спрятаться негде, кроме как у родственников или на вокзале».

Как и где получить помощь?

  • Вызов патруля по номеру
  • Харьковский центр социальных служб для семьи, детей и молодежи «Доверие». Адрес: площадь Свободы, 5, 6-й подъезд, 6-й этаж. Телефон: (057) 705-61-65.
  • Государственная горячая линия для пострадавших от домашнего насилия 15-47.
  • Национальная горячая линия по предупреждению домашнего насилия, торговли людьми и гендерной дискриминации: 0-800-500-335или 116-123.
  • Горячая линия системы бесплатной правовой помощи0-800-213-103.
  • Мобильные бригады социально-психологической помощи в области (работают по будням с 8:00 до 17:00). Адреса и контакты можно посмотреть здесь.

В полиции, в центрах социальных служб и бесплатной правовой помощи или по телефонам «горячей линии» можно узнать контакты приютов.

Анна Мясникова

Накипело