Авг 12, 2022
Микола Благовестов – 1-й ліворуч
Інтерв’ю в молодого громадського активіста з Харківщини Миколи Благовестова – до Міжнародного дня молоді
1. Звідки ви в Україні? Де ви були 24 лютого?
Доброго ранку, ми зі Слобожанщини! )
Мене звуть Микола Благовестов, мені 31 рік, я народився та живу в Харкові – місті-Герої, який першим прийняв на себе удар російських окупантів, і досі боронить східні рубежі нашої держави. Його називають «залізобетонним» містом – не тільки через архітектуру конструктивізма, яка є візитівкою нашого міста, а ще й через залізну волю та спротив нашого мегаполісу рашистській навалі.
24.02.2022 я, як і переважна кількість містян, мирно спав у своїй домівці, і прокинувся від звуків обстрілів нашого району, бо мешкаю на східній околиці міста. Коли зрозумів, що почалася війна, швидко зібрав речі і відправив дружину в безпечне місце, а після цього пішов у військкомат, аби стати на захист своєї країни. У військкоматі мене взяли на облік і відправили додому – чекати, коли мене викличуть стати до лав Збройних Сил України.
2. Ви вирішили, що зараз важливо підтримати свою країну. Що спонукало вас до такого рішення, і з огляду на таку велику кількість людей, які потребують допомоги, як ви вирішили, де саме вам найкраще допомогати?
Але просто сидіти в бомбосховищі, склавши руки, я не міг. І вирішив, що маю робити щось корисне для своєї країни з тими силами і можливостями, які маю. З 2010-го року я займався активною суспільною роботою, з 2014-го – волонтерів, тому мій вибір був очевидним – допомагати тим, хто того потребує найбільше. По-перше це була армія, разом з однодумцями я поїхав закупати термобілизну, технічні засоби, продукти харчування та гігієни для наших бійців, перш за все цього потребували добровольчі об’єднання і ТрО , які активно формувалися і озброювались в перші дні війни. У Харкові та області мене добре знали як молодіжного лідера, тому бажаючих допомагати було багато: прості люди віддавали домашню консервацію, теплі речу, шкарпетки, білизну для наших бійців, бізнесмени привозили військове обладнання та інші коштовні речі, яких потребували військові. Ми всі згуртувалися навколо захисту Харкова, Височанської громади та всієї Харківщини. І коли перші атаки й спроби захопити Харків були відбиті, місто опинилося в ізоляції і без постачання найнеобхіднішого: в магазинах закінчилися продукти, аптеки зачинилися, супермаркети не працювали… Місто та область опинилися на межі гуманітарної катастрофи, люди не могли купити хліба, ба навіть борошна, щоб його спекти. І тоді, під загрозою постійних обстрілів, ми кинулися шукати бодай якісь продукти харчування, що б зарадити цивільним людям.
Завдяки взаємодопомозі і взаємодії з іншими волонтерськими об’єднаннями, ми знайшли і борошно, і залишки продуктів на складах, і змогли допомогти Височанській громаді (20 км від Харкова), в якій я є депутатом, бо найбільше звернень було саме від неї. Ми з колегою Наталією Пахніною налагодили випікання хліба в громаді та надали ліки й продукти, яких потребували люди, що залишилися без постачання цих необхідних для життєдіяльності речей. Згодом постачання харчів почало відновлюватись, Але цього було замало, бо більше допомоги потребували й інші громади нашої області. І тоді я з однодумцями (Максимом Зеленським, Яною Білецькою, Сергієм Овсянніковим та Наталію Пахніною) створили волонтерський логістичний центр гуманітарної допомоги «ХАБ ВОКЗАЛ», який зараз допомагає більш ніж 20 громадам Харківської області, зокрема тим, на території яких ідуть бойові дії або які знаходились під окупацією. Також продовжуємо допомагати військовим – від бронежилетів і військового спорядження – до автівок.
3. Яке ваше бачення України? Що дає надію на майбутнє?
Я вважаю, що Україна зараз – форпост цивілізованого світу, яка боронить його від дикої варварської навали путінської росії. Безпрецедентна жорстокість та цинізм нашого ворога згуртувала народ, який став загартованою в боях нацією, що здатна перемогти і збудувати Україну нашої мрії – вільну, незалежну, заможну країну, яка стане взірцем демократії для всього світу.
4. Як молода людина, яка докладає зусиль до того, щоб втілити своє бачення України, як вам можуть допомогти різні партнери? Які ресурси, навчання чи навички, на вашу думку, є найважливішими для молодих людей, які прагнуть змінити ситуацію?
Зараз разом із однодумцями започаткували будівництво Храму Української православної церкви на території Височанської громади. За підтримки програми «Мріємо та діємо» розбудовуємо Молодіжний центр «Високий» – для розвитку та дозвілля нашої молоді та ВПО. І наразі потребуємо вашої підтримки: моральної, матеріально-технічної, фінансової. Ми відкриті для взаємодії з нашими західними партнерами, без Вашої допомоги нам буде дуже важко. Українська молодь прагне навчання соціальним, комунікаційним навичкам, профорієнтації з сучасних, затребуваних у світі професій в IT-індустрії, фінансовій сфері та інноваційних технологіях. Актуальним також є навчання учасників волонтерського руху з парамедицини та іншим корисним навичкам, потрібним під час війни.
5. Що ви хочете, щоб світ знав про Україну прямо зараз?
Кожного дня в Україні гинуть кращі її доньки та сини, відстоюючи демократичні цінності та свободу свого народу, але все одно Україна – це країна з величним майбутнім, бо це держава Героїв, здатних не тільки помирати за свої ідеали, а й жити та відбудовувати свою країну, яка для нас – понад усе!
Довідково: Микола Благовестов – місцевий активіст Височанської селищної територіальної громади, депутат Височанської селищної ради, голова ГО «Асоціація молодіжних лідерів України».
Активно співпрацює з програмою «Мріємо та діємо»: координатор Височанського молодіжного центру «High», координатор проєкту «ВільноХаб» у Височанській селищній територіальній громаді, медіадрайвер Височанської громади.
Успішно реалізує молодіжні та гуманітарні проєкти у себе в громаді, а також бере активну участь у ХАБі «Вокзал». ХАБ «Вокзал» – це волонтерське об’єднання, яке створено для надання гуманітарної допомоги мешканцям громад Харківської області, а також логістичних послуг волонтерським організаціям та ініціативам на Південній залізниці Харкова.
Наталія Пахніна
Июл 26, 2022
Неоголошена війна путінської Росії проти України триває вже 5 місяців. І з моменту, як РФ вдалася до відкритої агресії, почали лунати голоси політиків, які говорять про те, що ці бойові дії є провісником ІІІ світової війни.
Приміром, ще на початку березня радник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк заявив, що Третя світова війна вже почалась, але світ цього не розуміє. Як зазначив Подоляк, західна спільнота думає, що, якщо втручатиметься, то буде Третя світова війна. «Вона вже є. Це конкретні прояви Третьої світової», – наголосив він. Радник керівника ОП переконаний, що Росія не зупиниться на Україні, а піде з війною в інші країни.
Натомість, із початку цієї війни частими стали її порівнювання з ІІ світовою. Лунали навіть пропозиції назвати її «Вітчизняною війною українського народу». І певні паралелі дійсно напрошуються. Зокрема, закон про ленд-ліз на захист демократії в Україні від 9 травня 2022 року, згідно з яким США забезпечуватимуть український уряд воєнними ресурсами аналогічно з законом про ленд-ліз часів Другої світової війни. Крім того, чимало українців чекають на корінний перелом у війні та масований наступ нашої армії, як це сталося після Сталінградської та Курської битв у 1943 році.
Однак деякі аналітики, приміром, Олег Жданов та Юрій Швець, вважають, що війна зараз набула статусу позиційної. За таких умов противники здебільшого намагаються утримати зайняті позиції, ведуться масовані обстріли, воїни ховаються у бліндажах та окопах. Тому позиційну війну історики ще називають «траншейною» чи «окопною». І класичним прикладом є Перша світова, коли нечасті наступальні операції змінювалися на довгі місяці позиційної війни – в очікуванні, коли супротивник виснажиться. Звісно, що Україну аж ніяк не влаштовує такий сценарій розвитку подій, ми жадаємо якнайшвидшої Перемоги над ворогом. Утім, це вже трохи інша тема…
Зі свого боку насмілюся висловити думку, що нинішня війна скоріше є складовою IV світової. Розумію, що зараз купа народу здивується та почне волати: а коли ж тоді була ІІІ світова, як же ми її пропустили? Відповім: і дійсно «пропустили», адже якось не прийнято вважати так звану «холодну» війну ІІІ світовою. Але ж глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками – з одного боку, та США, країнами Західної Європи та їхніми союзниками – з іншого, що тривала фактично з моменту завершення ІІ світової аж до розвалу СРСР та так званого «соціалістичного табору» в 90-х роках минулого століття, мала чимало ознак війни. Та й нерідко супроводжувалася «звичаєвими» локальними війнами в різних частинах світу.
Понад століття назад, наприкінці 1918 року, дивлячись на мапу, можна було подумати, що Німеччина бере гору у І світовій війні, адже на той час її війська контролювали значні території колишньої Російської імперії, та й на Заході ще утримували певні загарбані шматки. Однак країнам Антанти вдалося досягти рішучої переваги та розпочати масований наступ. Ситуація всередині Німеччини загострилася, грянула революція. Нова влада незабаром підписала принизливий Версальський мирний договір. Ці події молодий на той час військовий Адольф Гітлер назвав «зрадницьким ударом ножем у спину Німеччині». На зміну «2-му рейху» прийшла демократична Веймарська республіка, недовге існування якої супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Гітлер, завзятий реваншистськими настроями, розв’язав ІІ світову війну.
Гадаю, саме ці історичні події згадував президент Франції Еммануель Макрон, коли нещодавно заявив, що дуже важливо не принижувати Росію, аби, коли бойові дії в Україні припиняться, можна було знайти дипломатичне рішення.
У 1980-х роках Радянський Союз теж нібито перебував на верхівці своєї могутності. Маючи численних сателітів у вигляді «соціалістичних» країн та купу підгодованих «союзників», що проголосили про своє бажання розбудовувати «соціалізм», в Європі, Азії, Африці та навіть у Латинській Америці, СРСР вліз ще зі зброєю в руках до Афганістану та намагався протистояти Заходу в гонці озброєнь. Але надірвався. Прийшла «перебудова», «соціалістичний табір» розпався, а сама імперія зла розвалилася. Ці події відносно молодий тоді КДБ-шник Володимир Путін розцінив як «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття». На зміну комуністичному режиму прийшла відносно ліберальна влада Бориса Єльцина, правління якого, втім, супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Путін, завзятий реваншистськими настроями, розв’язав… порахуйте самі, яку за порядковим номером, війну, що має всі шанси перерости на світову.
Тобто, побоювання щодо того, що зараз Росію «принизять» та вона вдасться до агресивних дій у відповідь – м’яко кажучи, є запізнілими. Бо це вже відбулося. Навпаки, колективному Заходу слід докласти всіх можливих зусиль задля того, аби «придушити гадину», добитися нищівної поразки путінської воєнщини. Бажано до того, як вона розпалить справжню IV світову в інших країнах та на інших континентах. А потім, як у Німеччині після ІІ світової війни, провести на уламках нинішньої Російської імперії денацифікацію – систему заходів зі звільнення економіки, політики, культури, ЗМІ та юриспруденції від впливу та наслідків нацизму. У даному випадку – його сучасного різновиду – путінізму. І денацифікацію слід здійснювати разом із демілітаризацією та демократизацією суспільства і державних інститутів. Тоді є шанс, що хижий двоголовий російський орел більше не зможе клювати сусідні країни та народи.
Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»
Рубрика
Июл 24, 2022
Вага старих електричних та електронних девайсів, які в 2021 році люди відправили на смітники, перевищила 57 млн тон. Це більше, ніж вага Великої китайської стіни – найважчого штучного об’єкта на нашій планеті.
І тут проявляються всі парадокси сучасного світу. Адже в Європі та США не можна викидати подібне сміття на звалища. Проте цілком законним є його вивезення до країн «третього світу». Попри те, що згідно з Базельською конвенцією заборонено транспортувати токсичні відходи до країн, які розвиваються, на практиці відбувається зовсім інше.
З усього обсягу електронних відходів лише близько 25% переробляються, інші ж 75% потрапляють до країн, як-от Гана. Тут розташоване одне з найбільших у світі сміттєзвалищ списаної електроніки. Щоденно місцеве населення у примітивний спосіб, за допомогою спалювання пластикових оболонок, вилучає з електронного мотлоху метали.
Про це й розповідається у документальному фільмі «Край електросміття», який переглянули 23 липня в онлайні діти та підлітки – учасники/ці Zero Waste Camp – Люботин. Стрічка закінчується закадровим голосом і текстом такого змісту: «Отримані метали переважно експортують з Африки багатонаціональні компанії назад до «розвинутого» світу. В результаті переробки та спалювання електронних відходів у навколишнє середовище потрапляють токсичні пари з пластмас, хімічних речовин і важких металів, таких як свинець, ртуть, кадмій. Це може спричиняти гостре ушкодження легень, клітин крові і нирок, підвищувати ризик ракових захворювань, перешкоджати розвитку мозку, особливо у дітей».
Кіно викликало жвавий відгук у глядачів та глядачок. Під час обговорення вони емоційно співчували не тільки людям, які вимушені жити та працювати у таких жахливих умовах, але й домашнім тваринам, що харчуються рештками від вогнищ, де спалювали різного роду пластмаси. Так, юна Даша зауважила: «Звірі не винні. Вони страждають через недбалість людей. Фільм показує, чого не можна робити».
А пані Олена Калишевська, яка переглянула стрічку разом із сином та кішкою, зазначила: «Дуже вразив фільм. Після нього залишається чітке розуміння – треба сортувати відходи! Не жити сьогоднішнім днем, а думати про майбутнє».
Модератор кінопоказу – керівник клубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак закликав подумати, що кожен може зробити задля того, аби кількість електросміття зменшувалася, принаймні в Україні. І діти пропонували:
— не займатися гонитвою за брендами та новими моделями, якщо наявні смартфони, планшети, ноутбуки тощо цілком влаштовують якістю своєї роботи;
— намагатися ремонтувати, а не одразу викидати гаджети, які зламалися;
— у разі, якщо гаджет вже неможливо «повернути до життя», слід або пристосувати його для якихось домашніх потреб – приміром, як підставку, або здати до точки, де деталі з нього ще будуть використовувати (у такому випадку можна навіть сподіватися на отримання певного доходу).
На завершення екологиня, координаторка Zero Waste Camp – Люботин Анна Прокаєва подякувала учасницям та учасницям заходу за активність та зацікавленість у тематиці екології. І висловила впевненість у тому, що нинішні підлітки, коли виростуть, зможуть розбудувати таку Україну, в якій буде легко дихати.
Георгій Кобзар
Фев 15, 2022
Куди звертатися постраждалим від домашнього насильства.
Правозахисники, за сприяння урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, змусили Мінсоцполітики розробити документ, який дає можливість постраждалим від домашнього насильства отримувати безоплатну вторинну правову допомогу.
А все починалося з документального кіно про права людини. Точніше, з адвокаційної кампанії «DOCU ДІЄ проти психологічного насильства щодо дитини», яку кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!» реалізовував у березні – липні 2021 року в Чугуївській міській територіальній громаді Харківської області.
І в ході спілкування з працівниками поліції, соціальних служб та педагогами ми з’ясували, що існує певна правова проблема (на рівні всієї країни!) в реалізації механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству – відсутня форма направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Справа в тому, що Законом «Про безоплатну правову допомогу» гарантується, що особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, мають право на безоплатну вторинну правову допомогу – на захист; здійснення представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.
Однак для того, щоб центр БВПД надав адвоката за рахунок держави постраждалій особі, їй необхідно мати певні підтверджувальні документи. І постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі» від 22.08.2018 р. №658 встановлює, що такими документами можуть бути, зокрема:
— витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов’язаного з насильством;
— талон-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції;
— копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
— копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з насильством;
— копія заяви до суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
— рішення суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
— копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;
— направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики (видається районними держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад, чи загальними/спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб).
Проте, на жаль, дана форма Міністерством соціальної політики України до 2021 року так і не була затверджена, що перешкоджало постраждалим від домашнього насильства особам в отриманні безоплатної вторинної правової допомоги.
І, хоча на наше звернення з цього приводу заступниця міністра Ольга Ревук відповіла, що «відсутність такої форми направлення не обмежує права особи звернутись або бути направленою за допомогою», це не відповідало дійсності. З наступних підстав:
— У випадку, якщо постраждала від домашнього насильства особа зверталася до поліції за телефоном або таке повідомлення робили її рідні, сусіди чи свідки насильства, вона не отримувала талону-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Так само, як і не мала витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у разі, якщо в діях кривдника не знаходили ознак кримінального правопорушення (злочину).
— Копію протоколу про вчинення адміністративного правопорушення працівники поліції видають правопорушнику, а не постраждалій особі.
— Так само, виникали й проблемні питання стосовно отримання копії постанови про накладення адміністративного стягнення (приміром, суд міг взагалі не накласти таке стягнення через вибіг строку притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності).
— Якщо постраждала особа не зверталася до суду з заявою про видачу/продовження обмежувального припису стосовно кривдника, звісно, в неї не було й копії такої заяви. Як і не було копії відповідного рішення суду.
— У разі, якщо поліцейський не виносив термінового заборонного припису – ніде було здобути копію такого документа.
Таким чином, ледь не єдиним гарантованим варіантом підтвердження права постраждалої від домашнього насильства особи на безоплатну вторинну правову допомогу могло б бути направлення до центру з надання БВПД відповідними (соціальними) службами місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування. Утім, без затвердження Мінсоцполітики певної форми такого направлення, вони видати його не могли.
Зустрівшись з кількома постраждалими особами, які, через відсутність даної форми, так і не отримали безоплатну вторинну правову допомогу, та побачивши, що чиновники Мінсоцполітики не квапляться цю форму розробляти (як і не поспішали до цього вже 3 роки), ми звернулися до урядової уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченко – з проханням сприяти забезпеченню реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та протидію домашньому насильству – шляхом ініціювання питання щодо необхідності якнайшвидшого затвердження Міністерством соціальної політики України форми направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Лист на пані Левченко було спрямовано 6 серпня 2021 року. А вже 14 вересня та ж сама Ольга Ревук повідомила: «Міністерство соціальної політики на виконання доручення урядової уповноваженої з питань гендерної політики Левченко К.Б. розглянуло Ваш лист… Міністерством… розроблено проєкт форми направлення особи/сім’ї, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги».
Чесно кажучи, ми сподівалися, що, після погодження даного проєкту повноважними інституціями та прийняття нормативного акту, нас повідомлять про це. Ну, не судилося… Втім, у січні 2022 року Координаційний центр з надання правової допомоги розіслав своїм регіональним та місцевим центрам лист Мінсоцполітики про те, що форму нарешті затверджено. Та вона пропонується «для використання в роботі». Нарешті!
І на порталі Верховної Ради України з’явився відповідний наказ, зареєстрований в Мінюсті наприкінці грудня 2021 року. Отже, «формене» неподобство подолане! І постраждалі від домашнього насильства тепер мають змогу безперешкодно отримувати безоплатну вторинну правову допомогу.
Юрій Чумак, голова Центру правовий та політичних досліджень «ДУМА»
Рубрика
Дек 12, 2021
Активна дискусія «розгорілася» під час обговорення французького документального фільму «А ночі вже більше не буде», перегляд якого відбувся 11 грудня в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE в межах Мандрівного фестивалю Docudays UA.
У стрічці режисерки Елеонори Вебер глядачі побачили реалії пілотів, які керують гвинтокрилами над зонами бойових дій в Афганістані, Іраку та Сирії. Вони, користуючись сучасною оптичною технікою, знищують живі цілі вночі, однак перебувають у постійному страху припуститися помилки. Кіно показує, як далеко може завести бажання все бачити, якщо ним зловживати.
Правовий кінозал було організовано регіональним координатором Мандрівного фестивалю Docudays UA на Харківщині Юрієм Чумаком. У заході взяли участь курсанти Харківського національного університету внутрішніх справ, студенти Харківського національного університету економіки ім. Семена Кузнеця, модераторки кіноклубів медіапросвіти Docudays UA, які проходили навчальну програму під менторством Ю. Чумака, журналісти, громадські активісти та інші зацікавлені особи.
Наводимо кілька яскравих висловлювань, які пролунали в ході обговорення:
Андрій Ерліх, громадський активіст:
– Мета використання новітньої зброї – збільшити її точність та зменшити кількість втрат серед мирного населення. Однак фільм показує, що нові технології ставлять перед людством і нові виклики.
Тетяна Сава, керівниця кіноклубу Docudays UA при громадській організації «В єднанні – сила»:
– Враження від побаченого – моторошні. Різні люди в ньому весь час перебувають під прицілом. Запам’яталася фраза з фільму: «Більше не буде війни, в якій сторони дивляться один одному очі в очі». Власне, як слідує з побаченого, більше не буде й самої ночі. Адже сучасна військова техніка дозволяє бачити в нічний час все, як удень.
Світлана Фєнота, громадська активістка:
– Думаю про те, як багато сил, часу, ресурсів люди витрачають для знищення собі подібних. Аби все це використовувалося в творчих цілях – зовсім інший був би світ!
Дар’я Трофименко, доцентка кафедри правового регулювання економіки факультету економіки і права ХНЕУ ім. Семена Кузнеця:
– Це ж круто використовувати сучасні технології, правда? Але якщо ці технології застосовуватимуть у цивільному житті та будуть слідкувати за людиною, контролювати її, знищувати тих, хто чинить опір? Ми при обговоренні завжди піднімаємо тему дотримання прав людини. І бачимо, що під час війни права людини, і, в першу чергу, цивільного населення, завжди порушуються, якою б точною та модерновою не була зброя… Docudays UA взагалі мені подобається тим, що показує реальність, над якою доволі рідко задумуєшся у повсякденному житті.
Олексій Рвачов, старший викладач кафедри кібербезпеки та DATA-технологій факультету №6 ХНУВС:
– Є міжнародні норми, що описують правила війни. У фільмі показано, як вони порушуються: і вбивають людей, які не мали зброї, і поранених добивають. Курсанти говорили про те, що назріла необхідність, аби за військовими був належний цивільний контроль, аби ті не переходили межу.
Наостанок Юрій Чумак поділився стислою інформацією про міжнародне гуманітарне право, яке обмежує методи і засоби ведення війн, а також регулює захист жертв війни. Правозахисник наголосив, що в умовах сьогодення, коли стрімко розвиваються військові технології, в яких все більше зростає роль машин, здатних вже автономно «приймати рішення» про враження цілей, постає питання про відповідне міжнародне правове регулювання їх застосування.
Георгій Кобзар
Дек 6, 2021
У межах кампанії «16 днів проти насильства» та напередодні Міжнародного дня прав людини педагоги та учні старших класів Чугуївської міської територіальної громади взяли участь в онлайн-заході «Наркозалежність – хвороба, яку можна подолати».
Залежність від психоактивних речовин (наркотиків) – це хронічне захворювання, що проявляється в непереборному бажанні вживати наркотичні речовини, незважаючи на негативні соціально-медичні наслідки.
Дані Європейського центру моніторингу наркотиків та наркозалежності свідчать, що кількість людей в європейському регіоні, які вживають наркотики мінімум 1 раз на рік, становить приблизно 5,6% населення у віці від 15 до 64 років.
За даними незалежних експертів, кількість наркозалежних в Україні – 1,5–2 мільйони осіб, що в десятки разів перевищує офіційні цифри. І поширення наркоманії серед молоді вже набуло характеру пандемії.
Для того, щоб краще знати симптоми цієї соціальної хвороби, розуміти, які причини та наслідки вона несе, як її можна профілактувати, для вчителів, психологів, соціальних педагогів та старшокласників Чугуївської громади було проведено правовий кінозал.
4 грудня вони мали змогу переглянути в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE фільм «Малий Самді» (Бельгія, 2020 р.) з репертуару Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, а також обговорити стрічку разом із експертом – Олександром Кулінічем, психотерапевтом, аддіктологом (спеціалістом у сфері роботи з залежністю), керівником реабілітаційного центру «Атмосфера».
Організаторами заходу виступили Центр професійного розвитку педагогічних працівників Чугуївської міської ради і громадська організація «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Модерував дискусію регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA, голова ЦППД «ДУМА», комунікатор Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юрій Чумак.
Незважаючи на те, що правовий кінозал відбувався у суботу, він зібрав 40 учасників, які активно задавали запитання Олександру Кулінічу. Експерт, у свою чергу, відповідав на них у доступній формі, наводив наочні приклади з фільму «Малий Самді» та власного досвіду роботи з наркозалежними, ділився порадами, як створити у сім’ях таку атмосферу, аби підлітки не йшли на «знайомство» з наркотиками. Яке може закінчитися важкою хронічною хворобою під назвою «наркоманія», що руйнує фізичне й психічне здоров’я.
«Повне одужання» – провідна тема цьогорічного Мандрівного фестивалю Docudays UA. І повного одужання у боротьбі з поширенням наркоманії не можна досягти лише шляхом каральних дій з боку правоохоронців. Задля цього необхідно об’єднати зусилля всіх зацікавлених осіб – батьків, педагогів, медичних працівників, активних та небайдужих громадян», – наголосив на завершення Юрій Чумак.
P.S. В Україні працює Національна гаряча лінія з питань наркозалежності: 0-800-507-727 (дзвінки анонімні та безкоштовні). Звернутися за допомогою можуть як самі наркозалежні, так і родичі хворих.
Георгій Кобзар
