Фев 20, 2018
Знову стикнувся з ситуацією невігластва поліцейських. Рано вранці заходжу до будівлі залізничного вокзалу в Харкові, адже маю бажання скористатися послугами «Укрзалізниці». До мене спочатку підходить якийсь громадянин, який питається, де знаходиться зала з касами (я йому підказую, і той рушає далі), а слідом за ним «підкатує» молодий поліцейський та наполегливо вимагає: «Пред’явіть ваші документи!».
Я у відповідь так само наполегливо прошу спочатку показати посвідчення самого працівника поліції. Потрібно надати належне правоохоронцю, він показує. Я демонстративно записую його ПІБ до нотатника у смартфоні – вигляд у поліцейського стає вже менш упевненим.
Після цього питаюся:
– А через що, власне, ви так зацікавилися моїми документами?
– На підставі статті 32 Закону «Про поліцію», – заучено «рапортує» поліціянт.
– Гм, не дуже зрозуміло… А про що йдеться у цій статті?
– Я що, на іспиті?
– Ні, звісно, ви не на іспиті, але ж ви вимагаєте у мене мої документи, вочевидь, у чомусь підозрюєте мене, – завзято продовжую дізнаватися про причини поліцейської прискіпливості щодо себе.
– Ну, ви зайшли до будівлі вокзалу, і погано в ній орієнтувалися, навіть питалися в інших, – нарешті лунає «пояснення».
– По-перше, я дуже непогано орієнтуюся на Харківському залізничному вокзалі, і навіть сам давав поради іншій людини стосовно такого «орієнтування», по-друге, навіть погана обізнаність громадянина на місцевості аж ніяк не є причиною для якихось підозр, а по-третє, у нормальній країні нормальний поліцейський, навпаки, мав би допомогти порадою такому бідоласі, а не чіплятися до нього.
І я порадив зовсім зніяковілому поліціянту добре вчити «матчасть» – ту саму статтю Закону, на яку він так бадьоро посилався…
І наостанок. У 1793 році революційний Конвент Франції видав «Декрет про підозрілих», яким давав підстави затримувати ледь не всіх. У ньому, зокрема, зазначалося: «Негайно після опублікування даного декрету всі підозрілі особи, які перебувають на території Республіки і користуються ще свободою, повинні бути заарештовані. Вважаються підозрілими ті, хто своєю поведінкою або зв’язками, промовами або творами проявили себе як прихильники тиранії, федералізму і вороги свободи».
Зараз вже не XVIII століття, а XXI, і тому в державі, яка позиціонує себе як правова, не має місця для поліцейського свавілля і перевірки документів або затримання тих, хто просто здається підозрілим.
Тому хочеться ще раз нагадати для всіх зміст статті 32 (Перевірка документів особи) Закону України «Про Національну поліцію»:
1. Поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:
1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.
Все, всі інші «підстави», перепрошую за тавтологію, є безпідставними!
Юрій Чумак
Янв 26, 2018
На це питання шукали відповіді учасники діалогової зустрічі, що відбулася 25 січня в рамках проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Карітас Харкова.
Як зазначила фасилітатор діалогу, голова правління Центру права та посередництва Світлана Петрова, такі зустрічі мають на меті створення діалогової платформи для обговорення проблемних питань та актуалізації інформації щодо взаємодії між ВПО, приймаючими громадами та місцевою владою.
І в рамках тематики заходу учасники діалогу – представники неурядових громадських, правозахисних та волонтерських організацій, державних органів, внутрішньо переміщені особи – вказували, що на Харківщині відмічаються випадки порушення прав переселенців за ознаками:
— територіального походження;
— політичних поглядів;
— мови (що цікаво, як російської, так і української).
При цьому сферами, в яких найчастіше проявляється дискримінація, називалися:
— виборче право;
— працевлаштування;
— оренда житла.
Нерідко трапляються також інциденти, пов’язані з булінгом дітей переселенців в освітніх закладах.
Також правозахисник Юрій Чумак згадав про результати дослідження, проведеного Центром правових та політичних досліджень «СІМ» та Українською Гельсінською спілкою з прав людини, яке свідчить, що в Україні існують перешкоди в реалізації прав і свобод осіб за фактами народження або смерті на окупованій та непідконтрольних територіях.
Показово, що напередодні діалогової зустрічі радник національного рівня з питань внутрішньо переміщених осіб Міністерства тимчасово окупованих територій Анастасія Одинцова заявила, що «найвищий рівень нетерпимості та конфліктності між внутрішньо переміщеними особами і приймаючої громадою зафіксований в Харківській області – як наслідок реалізації рішень органів місцевого самоврядування».
На думку С. Петрової, сумні дані моніторингу засвідчили, що всім небайдужим необхідно ще працювати і працювати над розвінчанням міфів і стереотипів щодо жителів Луганської та Донецької областей. Адже саме ці стереотипи і стають причинами упередження та проявів ксенофобії й дискримінації, які фіксують правозахисники та дослідники.
Як зауважила керівник проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Марина Краснова, Карітас Харкова готовий і надалі підтримувати діалогову площадку для обговорення виявлених проблемних питань задля пошуку можливих шляхів їх вирішення та вироблення відповідних рекомендацій.
Георгій Кобзар
Янв 23, 2018
22 січня 2018 року на базі чугуївського Молодіжного хабу «CITY» відбувся семінар-тренінг для громадських активістів та тих, для кого є цікавою ця тема.
Всі ми – споживачі, і все іноді потрапляємо в ситуації, коли нас намагаються обважити, продати неякісний товар, коли відмовляються реагувати на виявлені недоліки продукції.
Як у таких випадках відстоювати свої права, розповів Юрій Чумак – правозахисник, голова «Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», керівник «Тренінгового центру прав людини», експерт Чугуївської правозахисної групи, колишній регіональний координатор по взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Харківській області.
Учасники правоосвітнього заходу дізналися, як вибудовувалися міжнародні принципи у сфері прав споживачів, пізнали засади законодавства України з захисту прав споживачів, згадали основні галузі, де відбуваються порушення.
Під час практичних вправ розглянули типові ситуації порушення прав споживачів та можливості реагування на них.
Ю. Чумак підкреслив, що громадяни повинні бути добре освіченими у своїх правах, а, в разі їх порушення мають оскаржити дії/бездіяльність продавців та надавачів послуг, в тому числі – до обласних управлінь Держпродспоживслужби та до суду. І в таких випадках відповідну консультацію можуть надати фахівці правозахисних організацій (в тому числі – Чугуївської правозахисної групи) та центрів безоплатної вторинної правової допомоги.
А заступник директора Чугуївського місцевого центру з надання БВПД Сергій Рогозін додатково повідав, яку саме правову поміч надають у Центрі, які категорії громадян підпадають під можливість безоплатно отримати вторинну правову допомогу зі складання процесуальних документів та представництва в суді.
Також учасники семінару-тренінгу поділилися «лайфхаками» щодо того, як «хитрощам» недбалих продавців протиставити обізнаність, увагу та досвід добрих покупців.
Отже, відтепер громадські активісти Чугуєва готові до самооборони своїх прав споживачів.
Зауважимо, що захід проводився в рамках ініціативи Чугуївської правозахисної групи «Центр посилення правових можливостей місцевих територіальних громад Печенізького, Чугуївського районів Харківської області та Станично-Луганського району Луганської області» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Георгій Кобзар
Янв 16, 2018
16 січня 2018 року у приміщенні харківського медіацентру «ВРЕМЯ» відбувся експертний круглий стіл «Шляхи усунення дискримінації у сфері реєстрації фактів народження та смерті осіб на окупованих територіях України».
Доповідачами виступили дослідники, які опрацьовували дану проблематику в рамках проекту «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України»:
— Олег Ільницький, кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, керівник проекту;
— Андрій Гнида, представник Центру правових та політичних досліджень «СІМ», асистент проекту;
— Максим Тимочко, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини.
Якщо громадянину України потрібно зареєструвати факт народження або смерті, він звернеться до органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), і цього ж дня отримає відповідне свідоцтво. Але якщо факт народження або смерті відбудеться на тимчасово окупованій або непідконтрольній Уряду України території (Кримський півострів, ОРДЛО), то громадянину України потрібно буде пережити низку поневірянь: спочатку звернутись до РАЦСу, одержати відмову, потім звернутись до суду, дочекатись позитивного рішення, і тільки після того з’явиться можливість, ще раз звернувшись до РАЦСу, отримати відповідне свідоцтво. Постає резонне запитання: чому для одних громадян України існує адміністративна процедура (через РАЦС), а іншим ці ж факти народження або смерті потрібно доводити виключно через судову процедуру?
Масштаби проблеми вражають. Зокрема, орієнтовна кількість фактів народження та смерті, що відбулись на окупованих або непідконтрольних територіях з 2014 року становить понад 372 тисячі випадків. За цей же час офіційними українськими органами внесено тільки 31 317 записів про факти народження або смерті на вищезазначених територіях тобто, менше 10%.
Але найгіршим у цій ситуації є те, що існує дискримінація за територією походження особи. Олег Ільницький відзначає, що «для держави України, яка декларує, що вона є правовою, будь-яка дискримінація є ганебним явищем. Явищем, забороненим Конституцією України».
Учасники круглого столу прийняли резолюцію, в якій відмітили, що чинний спосіб підтвердження актів цивільних станів, які виникли на тимчасово окупованій території, в поряду окремого провадження за правилами цивільного судочинства є заформалізованим, складним та фінансово обтяжливим для осіб. Його реалізація зумовлює виконання судами України невластивих їм функцій без належного правового обґрунтування фактичної потреби, неспівмірності між запропонованими засобами та досягнутим результатом, з порушенням міжнародних стандартів та зобов’язань України в сфері прав людини.
А тому закликали владу прийняти нормативно-правові акти, якими:
— закріпити спеціальні правила адміністративної процедури реєстрації актів цивільного стану, що виникли на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим;
— удосконалити правила окремого провадження цивільного судочинства для встановлення фактів, які виникли на тимчасово окупованій території ОРДЛО, з метою зменшення формалізації та покращення доступності процесу;
— побудувати систему обліку документів, що визначають правовий статус особи, виданих на тимчасово окупованій території, для підвищення рівня контролю за документами, а не особою;
— провести широку просвітницько-роз’яснювальну роботу серед службовців різних рівнів щодо впровадження механізмів усунення дискримінації за ознакою місця походження.
Зауважимо, що проект «Усунення дискримінації громадян України при реєстрації фактів народження та смерті, що відбулись на тимчасово окупованій та не контрольованих Урядом територіях України» реалізується за фінансової підтримки Фонду сприяння демократії Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.
Правовий коментар:
У п. 125 Консультативного висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 р. «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що невизнання управління окупованою територією не повинно призводити до позбавлення народу будь-яких переваг, які виникають з міжнародної співпраці. Зокрема, в той час, як офіціальні дії окупаційної влади від імені та в інтересах народу окупованої території є незаконними та недійними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, які можуть бути проігноровані лише на шкоду мешканцям окупованих територій.
Використовуючи вказаний правовий висновок, Європейський суд з прав людини у справах «Лоізіду проти Туречиини» («Loizidou v. Turkey», 18.12.1996 р., § 45), «Кіпр проти Туреччини» («Cyprus v. Turkey», 10.05.2001 р., §§ 91-96) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» («Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», 23.02.2016 р., § 137) констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду чітко показує, що зобов’язання не брати до уваги акти фактичних утворень не є абсолютним. Інший підхід означав би позбавлення мешканців територій всіх їхніх прав… Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Юрій Нужний
Див. також:
Допоможемо почути дискримінованих!
Янв 11, 2018
«Пільговики з Харківської області не зможуть безкоштовно користуватися пасажирським транспортом у Харкові», – безапеляційно проголосили 10 січня 2018 року на сайті Харківської міської ради.
Мовляв, «держава переклала забезпечення компенсації за перевезення пільгового контингенту на плечі місцевих бюджетів. Тому все, що приймається Харківською міськрадою, тепер має стосунок тільки до жителів міста, і тільки вони мають право цим користуватися».
Проте, здається мені, пан Дульфан трошки погарячкував. Спробую довести це:
Рік тому було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті».
Ним встановлено, що Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом (як і Правила користування міським електричним транспортом) затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов’язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
При цьому в закони «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та деякі інші – внесені зміни, які, по суті, можна звести до того, що пільги на проїзд вказаним категоріям відтепер надаються «за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – також електронного квитка, який видається на безоплатній основі».
Мало того, в законодавстві (наприклад, в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», хоча аналогічні норми є й в інших законах, присвячених категоріям громадян, щодо яких державою встановлені додаткові заходи соціального захисту) чітко прописано, що безплатний проїзд гарантується «незалежно від відстані та місця проживання».
Отже, ніде не зазначено, що дані категорії громадян при виїзді з населеного пункту, де вони проживають («прописані») та при в’їзді до Харкова втрачають надані ЗАКОНОМ (а не Харківською міською радою!) пільги.
Так, держава останнім часом переклала основний тягар щодо вирішення питання компенсації витрат на пільговий проїзд на місцеві бюджети. З іншого боку, вона залишає й більше коштів у містах. Тому, гадаю, підстав волати про нестачу грошей у керівництва Харкова не буде. Тим більше, якщо навести лад з фінансовими потоками, що надходять від реклами та торгівлі у міському транспорті, зокрема у метро, то бюджет значно «потовстішає».
Місцева рада, за бажання, може надати додаткові пільги на проїзд ще комусь (наприклад, почесним громадянам міста), але не має підстав на власний розсуд позбавляти будь-кого законодовчо встановлених прав.
Харківська міськрада має відповідати за територію своєї громади. Але це не дає міськраді права на території громади нехтувати законами, що діють у всій Україні.
У Харкові перевізники повинні забезпечувати пільговий проїзд всіх пільговиків, які живуть в Харкові і приїхали до Харкова (у Мерефі – всіх, що мешкають у Мерефі та приїхали до Мерефи, у Чугуєві – всіх, хто проживає у Чугуєві та приїхали до Чугуєва…). І так – повсюдно. Адже ті, хто приїжджають до Харкова (і пільговики, в тому числі), не тільки транспортом користуються, а ще й гроші свої залишають на ринках, в кафе, магазинах, аптеках, театрах і далі – скрізь. З чого, в кінцевому рахунку, певні податки теж в харківський бюджет надходять.
Також нагадаю: у нас дискримінація за ознакою місця проживання законодавчо заборонена! Чому громадянин України, який рятував Україну від ядерної катастрофи в Чорнобилі або ж захищав від російської агресії на Сході, приїжджаючи до Харкова, повинен позбавлятися своїх гарантованих державою прав і пільг?!!
В цілому підтримуючи ідею монетизації пільг, мушу зазначити: поки діє таке законодавство, яке діє, пільговий проїзд мають забезпечувати для ВСІХ пільговиків, незважаючи на «прописку».
За нинішніх умов правильним виглядало б розроблення процедури того, як немешканцям Харкова, які регулярно відвідують «першу столицю» та відносяться до пільгових категорій, надати можливість отримати пільгові електронні квитки.
Зауважу, що існує стаття 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом):
«Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян – тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
До речі, також не передбачено законодавством, скільки одночасно може їхати пільговиків (двоє чи вся маршрутка). Тобто те, що перевізники встановлюють свої квоти на перевезення, також є свавіллям. Отже, будь-яка відмова від перевезення пільгових категорій є незаконною. Незалежно від того, є чи немає компенсації, право пільговиків на безоплатний проїзд нікуди не зникає, не може бути обмежене та має бути забезпечене перевізником.
В разі, коли людина має право на пільговий проїзд, але її змушують платити або виганяють з автобусу/тролейбусу/маршрутки, потрібно викликати поліцію з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 133-1 КУпАП.
Юрій Чумак, правозахисник, голова ЦППД «ДУМА»
Дек 26, 2017
Кінопокази Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбувалися у прес-центрі «KHARKIV Today» 18 – 21 грудня 2017 року.
Заходи проводились з ініціативи громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА», за організаційної підтримки проекту «Об’єднуючи людей заради миру», що реалізовується «Карітас Харків».
Ведучим кінопоказів виступив правозахисник Юрій Чумак, регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA в Харківській області, голова ЦППД «ДУМА».
- МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МІГРАНТА
18 грудня переглянули та обговорили 2 короткометражні стрічки з репертуару Мандрівного Docudays UA: «Між іншим» (Україна, режисерка Юлія Аппен) та «У пошуках кращої долі» (Німеччина, режисерка Ганна Фішер). Обидва фільми мають елементи анімації та присвячені долям мігрантів.
Волонтерка та соціолог Тетяна Скляр повідала про власний досвід роботи за кордоном, про те, з якими труднощами довелося стикатися, а також про те, чому праця «там» часто є приваблівишою, ніж вдома.
Наталія Сухорукова, головний спеціаліст Департаменту науки і освіти облдержадміністрації, координаторка проектів «Ла Страда – Україна» в Харківській області повідала про ситуацію в сфері торгівлі людьми в Україні. Зокрема, вона зазначила, що коло осіб, які можуть потрапити в сучасне рабство, за останні роки набагато розширилося: якщо раніше здебільшого молоді та неосвічені жінки (часто – з сільської місцевості та безробітні) ставали жертвами сексуальної експлуатації, то зараз постраждати від трудової експлуатації можуть і чоловіки, і особи з високим рівнем освіти, і люди середнього віку, мешканці міст, навіть ті, що мають роботу в Україні, яка, на жаль, не дає змоги нормально прогодувати власні сім’ї.
Запрошений експерт з питань міграції та прав вимушених переселенців Харківського обласного благодійного фонду «Соціальна служба допомоги» Валерій Задоренко підкреслив, що страшилки про іммігрантів, які «понаїдуть» та заполонять усе навкруги в Україні, абсолютно безпідставні, навпаки, останнім часом відмічається протилежна тенденція – іноземці воліють покинути нашу державу – через війну на Сході та низький рівень життя.
Натомість, сусідні країни – такі як Польща та Чехія – вносять зміни до законодавства, яке спрямоване на лібералізацію правил для трудових мігрантів-українців. Оскільки потрібні робочі руки, що можуть замінити тих, хто виїхав на роботу у провідні країни Заходу. За таких обставин вже незабаром гостро може постати питання нестачі кваліфікованих кадрів в Україні.
- ЖИВИЙ ДЕЛЬФІН У КОНСЕРВНІЙ БАНЦІ
19 грудня було організовано захід «Поговоримо про екологію. Поки вона не «приговорила» нас».
Для перегляду та обговорення була запропонована стрічка «Народжені бути вільними» (Великобританія, Росія, режисерка Ґаяне Петросян).
Документальне кінорозслідування привело глядачів (у більшості своїй – екологів та зоозахисників, серед яких був і гість із Чехії) до найвіддаленіших куточків Росії та дозволило побачити, як жахливо поводяться з дельфінами, зокрема білухами, китами та моржами, а також відкрити корупцію, що пронизує цей жорстокий бізнес.
Модератором виступив Олег Перегон, голова координаційної ради громадської організації «Зелений фронт». Під час обговорення торкнулися й харківської проблематики. О.Перегон наголосив, що тримання дельфінів у так званих «дельфінаріях» подібне до закочування риб до консервних банок.
Також учасники заходу зачепили й питання масового вбивства бездомних тварин у Харкові, що здійснюється за підтримки міської влади. «Лише в нашому місті 5% тварин прилаштовують, а 95% вбивають, ми виступаємо проти цієї програми», – зазначила зоозахисниця Олена Кравченко.
Від жадібності певних осіб, які ведуть Землю до екологічної катастрофи, було запропоновано протиставити міні-програму з 3-х пунктів:
1) знання – сила;
2) благоговіння перед природою;
3) небайдужість та солідарність людей.
- АНТИВОЄННЕ, АЛЕ НЕ «ПАЦИФІСТСЬКЕ» КІНО
20 грудня до Міжнародного дня солідарності людей було організовано перегляд стрічки «Війна химер» (Україна, режисерки Марія та Анастасія Старожицькі).
Це історія, відзнята її безпосередніми учасниками. Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Проїжджаючи зруйнованими містами, вони намагаються зрозуміти суть війни і любові.
По закінченні фільму було здійснено скайп-спілкування з режисерками фільму, яке феєрично провів Філіп Дикань.
На захід запрошувалися ветерани АТО, які, до речі, по-різному оцінили стрічку. Дехто казав, що для того, аби показати страхіття та жахи війни, необхідно було додати більше крові та зйомок зі шпиталів. Проте, як зазначив учасник бойових дій Юрій Дублевський, фільм сподобався саме тим, що знятий не як блокбастер, а чесно й зворушливо, непафосно.
Глядачі говорили, що Батьківщину необхідно захищати від підступного ворога, який вдерся на нашу територію під прикриттям так званих «народних республік». Але війна завжди є страшною, несе смерть та руйнування, тому люди мусять це зрозуміти й зробити все задля її якнайшвидшого завершення.
«Навіщо взагалі знімати фільми про війну? Як знімати, щоб її зупинити, попередити? Певна, що батальні сцени не допомагають розкрити це. Краще вже показувати шпиталі, ніж військові сцени», – зазначила Анастасія Старожицька.
А Марія Старожицька відмітила, що «Війна химер» – кіно антивоєнне, але не «пацифістське».
- РАЗОМ ІЗ «ЩОДЕННИКОМ» ШУКАЛИ АЛЬТЕРНАТИВИ НАСИЛЬСТВУ
21 грудня було організовано захід «Шукаємо Альтернативи Насильству».
Для перегляду представлена стрічка «Щоденник» (Україна, режисерка Олександра Чупріна).
У фільмі розповідається про 14-річного Дениса. Він створює свій відеощоденник, де відверто розмірковує про те, що турбує його. Глядачі опинилися за лаштунками підліткового життя. Який він – шлях дорослішання?
Модераторками заходу виступили Тетяна Сирицина – голова БФ «Коло розвитку» та Ірина Онищенко – експертка БФ «Коло розвитку», координаторка проекту «Альтернатива насильству» в Україні (даний проект почав роботу в нашій країні в 2005 році, завдання – допомогти дорослим і підліткам справлятися з конфліктними ситуаціями без застосування насильства).
Обговорення фільму (яке, до речі, теж проводилося в формі «кола») вилилося в дискусію щодо проблематики переходу з підліткового віку до дорослого, пошуки безконфліктних шляхів цього переходу, роль та місце батьків і школи в цьому процесі.
Диспут був жвавим. Учасники так «розійшлися», що не хотіли розходитись по закінченні заходу.
Даний показ став останнім у рамках 4-денного марафону документального кіно Docudays UA, проведеного на базі «Kharkiv Today» за організаційного сприяння «Карітас Харків».
І хоча Марафон добіг до свого завершення, переконані, що плідна співпраця «Карітас Харків» з Docudays UA буде продовжена і в майбутньому.
Георгій Кобзар
