Warning: A non-numeric value encountered in /home/chuv/centrduma.org.ua/www/wp-content/themes/Divi/functions.php on line 5841
Select Page
Росія розпочала в Україні ІV світову війну

Росія розпочала в Україні ІV світову війну

Неоголошена війна путінської Росії проти України триває вже 5 місяців. І з моменту, як РФ вдалася до відкритої агресії, почали лунати голоси політиків, які говорять про те, що ці бойові дії є провісником ІІІ світової війни.

Приміром, ще на початку березня радник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк заявив, що Третя світова війна вже почалась, але світ цього не розуміє. Як зазначив Подоляк, західна спільнота думає, що, якщо втручатиметься, то буде Третя світова війна. «Вона вже є. Це конкретні прояви Третьої світової», – наголосив він. Радник керівника ОП переконаний, що Росія не зупиниться на Україні, а піде з війною в інші країни.

Натомість, із початку цієї війни частими стали її порівнювання з ІІ світовою. Лунали навіть пропозиції назвати її «Вітчизняною війною українського народу». І певні паралелі дійсно напрошуються. Зокрема, закон про ленд-ліз на захист демократії в Україні від 9 травня 2022 року, згідно з яким США забезпечуватимуть український уряд воєнними ресурсами аналогічно з законом про ленд-ліз часів Другої світової війни. Крім того, чимало українців чекають на корінний перелом у війні та масований наступ нашої армії, як це сталося після Сталінградської та Курської битв у 1943 році.

Однак деякі аналітики, приміром, Олег Жданов та Юрій Швець, вважають, що війна зараз набула статусу позиційної. За таких умов противники здебільшого намагаються утримати зайняті позиції, ведуться масовані обстріли, воїни ховаються у бліндажах та окопах. Тому позиційну війну історики ще називають «траншейною» чи «окопною». І класичним прикладом є Перша світова, коли нечасті наступальні операції змінювалися на довгі місяці позиційної війни – в очікуванні, коли супротивник виснажиться. Звісно, що Україну аж ніяк не влаштовує такий сценарій розвитку подій, ми жадаємо якнайшвидшої Перемоги над ворогом. Утім, це вже трохи інша тема…

Зі свого боку насмілюся висловити думку, що нинішня війна скоріше є складовою IV світової. Розумію, що зараз купа народу здивується та почне волати: а коли ж тоді була ІІІ світова, як же ми її пропустили? Відповім: і дійсно «пропустили», адже якось не прийнято вважати так звану «холодну» війну ІІІ світовою. Але ж глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками – з одного боку, та США, країнами Західної Європи та їхніми союзниками – з іншого, що тривала фактично з моменту завершення ІІ світової аж до розвалу СРСР та так званого «соціалістичного табору» в 90-х роках минулого століття, мала чимало ознак війни. Та й нерідко супроводжувалася «звичаєвими» локальними війнами в різних частинах світу.

Понад століття назад, наприкінці 1918 року, дивлячись на мапу, можна було подумати, що Німеччина бере гору у І світовій війні, адже на той час її війська контролювали значні території колишньої Російської імперії, та й на Заході ще утримували певні загарбані шматки. Однак країнам Антанти вдалося досягти рішучої переваги та розпочати масований наступ. Ситуація всередині Німеччини загострилася, грянула революція. Нова влада незабаром підписала принизливий Версальський мирний договір. Ці події молодий на той час військовий Адольф Гітлер назвав «зрадницьким ударом ножем у спину Німеччині». На зміну «2-му рейху» прийшла демократична Веймарська республіка, недовге існування якої супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Гітлер, завзятий реваншистськими настроями, розв’язав ІІ світову війну.

Гадаю, саме ці історичні події згадував президент Франції Еммануель Макрон, коли нещодавно заявив, що дуже важливо не принижувати Росію, аби, коли бойові дії в Україні припиняться, можна було знайти дипломатичне рішення.

У 1980-х роках Радянський Союз теж нібито перебував на верхівці своєї могутності. Маючи численних сателітів у вигляді «соціалістичних» країн та купу підгодованих «союзників», що проголосили про своє бажання розбудовувати «соціалізм», в Європі, Азії, Африці та навіть у Латинській Америці, СРСР вліз ще зі зброєю в руках до Афганістану та намагався протистояти Заходу в гонці озброєнь. Але надірвався. Прийшла «перебудова», «соціалістичний табір» розпався, а сама імперія зла розвалилася. Ці події відносно молодий тоді КДБ-шник Володимир Путін розцінив як «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття». На зміну комуністичному режиму прийшла відносно ліберальна влада Бориса Єльцина, правління якого, втім, супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Путін, завзятий реваншистськими настроями, розв’язав… порахуйте самі, яку за порядковим номером, війну, що має всі шанси перерости на світову.

Тобто, побоювання щодо того, що зараз Росію «принизять» та вона вдасться до агресивних дій у відповідь – м’яко кажучи, є запізнілими. Бо це вже відбулося. Навпаки, колективному Заходу слід докласти всіх можливих зусиль задля того, аби «придушити гадину», добитися нищівної поразки путінської воєнщини. Бажано до того, як вона розпалить справжню IV світову в інших країнах та на інших континентах. А потім, як у Німеччині після ІІ світової війни, провести на уламках нинішньої Російської імперії денацифікацію – систему заходів зі звільнення економіки, політики, культури, ЗМІ та юриспруденції від впливу та наслідків нацизму. У даному випадку – його сучасного різновиду – путінізму. І денацифікацію слід здійснювати разом із демілітаризацією та демократизацією суспільства і державних інститутів. Тоді є шанс, що хижий двоголовий російський орел більше не зможе клювати сусідні країни та народи.

Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

Рубрика

«Волонтери допомогли Україні залишитися українською»

«Волонтери допомогли Україні залишитися українською»

Як волонтери допомагають армії та наближають мир, обговорювали учасники та учасниці  показу фільму «Мир», що відбувся в онлайні 26 листопада.

Коротка та емоційна стрічка з репертуару кіноклубів Docudays UA від режисера Сергія Лисенка, сповнена рефлексій та чесних розмов. Головний герой Мирослав Гай – актор та хореограф-постановник у проєкті «Танцюють всі», а також боєць Національної гвардії на Сході, а ще засновник волонтерського фонду, що допомагає українському війську у зоні бойових дій.

В обговоренні стрічки взяли участь Вікторія Дворецька – колишня військова, керівниця ветеранського відділу фонду «Повернись живим», Володимир Шевченко – співзасновник волонтерського об’єднання «Ядро» (Тернопіль), регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВРУ з прав людини, Наталя Бімбірайте – співорганізаторка Координаційного волонтерського центру (Херсон), керівниця проєкту «Шерифи для нових громад».

Приємним «бонусом» для глядачів стало те, що до заходу приєднався й сам Мирослав Гай. Він повідав, що на початку війни на Сході України наша армія була у занепаді, не вистачало одягу та взуття, оснащення та продуктів, військова техніка перебувала у кепському стані. Тому, повернувшись із фронту, Мирослав вже мав розуміння, чого потребують наші військові, й активно долучився до волонтерського руху.

За словами Мирослава, на сьогоднішній день вітчизняні Збройні Сили перебувають у набагато кращому стані, тому допомога з боку волонтерів теж змінила свої вектори. Вже немає нагальної необхідності кожного разу самотужки їхати на лінію зіткнення, адже речі можна й «Новою поштою» відіслати. Натомість, є потреба у технічній допомозі. Так, останнім часом очолюваний Мирославом Благодійний фонд «Мир і Ко» встановлює на Сході радіоточки, які доносять українські новини та музику не тільки до позицій наших воєнних, але й «накривають» території Донбасу, окуповані ворогом.

Вікторія Дворецька, яка проходила військове навчання разом із Мирославом, розповіла, що в 2014-му році в українських вояків «легше сказати, що було, а не чого не вистачало, бо не вистачало майже всього». І добровольці у батальйоні «Айдар» мали лише 58 автоматів на понад 150 бійців. І були в поганому однострої та у власних кросівках і кедах. І всі ці роки волонтери активно допомагали нашому війську. Та продовжують допомагати.

Як ініціативні громадяни та громадські організації Тернопільщини об’єдналися в «Ядро», збирали та відвозили на Схід України продукти, одяг, «буржуйки» та інший реманент, купували для військових частин автівки, оповів Володимир Шевченко. Зараз, коли ситуація на фронті стабілізувалася, він, разом із однодумцями, готує юних пластунів, які в майбутньому зможуть стати надійною зміною для наших вояків.

А Наталя Бімбірайте нагадала, що початок російської агресії проти України відбувся в Криму, і перших вимушених переселенців звідтіля прийняла саме сусідня Херсонщина. Тривалий час існувала реальна загроза вторгнення з Криму. Тому волонтери стали активно допомагати нашим військовим, які боронять Південний кордон (до речі, Сергій Лисенко має в своєму режисерському «арсеналі» й однойменний фільм, героїнею якого виступила сама Наталя Бімбірайте). Як наголосила Наталя, волонтери тоді по всій країні буквально підняли нашу армію. І, тим самим, допомогли Україні залишитися українською.

Як зазначив модератор заходу, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак, зараз очолюваний Наталею Бімбірайте проєкт «Шерифи для нових громад» вивчає та поширює успішний досвід громад України у вирішенні безпекових питань, тим самим сприяючи підвищенню рівня безпеки в усій нашій країні.

На завершення представник Zagoriy Foundation Ліор Ходос закликав усіх робити добрі справи, заради допомоги один одному. Він процитував слова Мирослава Гая: «Станьте волонтерами хоча б на один день!» та відмітив, що поле для волонтерства в нашій країні є широким, адже чимало людей потребують помочі з боку суспільства.

Зауважимо, що показ пройшов під гаслом «Твори добро через документальне кіно!» та був приурочений до Щедрого Вівторка – Всеукраїнського дня добрих справ. Захід був організований спільними зусиллями Мережі DocuClub і Zagoriy Foundation.

Георгій Кобзар

Чому я в команді «Шерифів для нових громад»

Чому я в команді «Шерифів для нових громад»

Юрій Чумак, координатор проєкту в Харківській та Дніпропетровській областях:

– Я є правозахисником. І ще з 2008 року активно досліджую тематику роботи правоохоронних органів в Україні. Особливий інтерес представляє питання взаємодії поліції з громадськістю, оскільки, я певен, без такої співпраці правоохоронці в жодній країні не в змозі впоратися з забезпеченням публічного порядку.

Подвійну радість відчув, коли мене запросили до проєкту «Шерифи для нових громад», який вивчає успішний досвід малих і середніх громад у самостійному вирішенні безпекових проблем. Подвійну – тому що знову занурився у напрочуд цікаву для мене тематику, а до того ж – із командою однодумців, діяльних, заповзятих людей, які, як і я, готові докласти всіх зусиль, аби зібрати та поширити найкращі практики ефективної праці в Україні трикутника «активні громадяни – поліція – органи місцевого самоврядування.

Спочатку я був координатором проєкту у Харківській області (де проживаю), незабаром до мого ареалу роботи додалася Дніпропетровська (з якої я родом). Поїздки до сіл та містечок, зустрічі з цікавими людьми в територіальних громадах, проведення інтерв’ю, організація круглих столів, кінопоказів та обговорень, підготовка інформаційних запитів, вивчення законодавчої бази, написання публіцистичних та аналітичних статей – все це захопило мене настільки, що я вже не бачу свого громадського життя без «Шерифів».

Проєкт «Шерифи для нових громад»

Що робити, аби «шерифів» від центрів зайнятості не занапастити?

Що робити, аби «шерифів» від центрів зайнятості не занапастити?

Проєкт «Шерифи для нових громад» збирає інформацію про успішний досвід підтримання публічної безпеки в сільській місцевості територіальних громад України.

У Генічеську до діяльності з профілактики порушень громадського порядку нещодавно долучилися 2 нових «шерифи». Автор фото: Херсонський обласний центр зайнятості

Зокрема, Державним центром зайнятості в деяких областях України запроваджено громадські роботи «Профілактична робота з населенням», в рамках проєкту «Шерифи», для безробітних осіб. У деяких областях цей проєкт має назву «Інформування населення щодо запобігання порушень громадського порядку».

Це окремий вид громадських робіт, який спочатку ввели на Херсонщині, а потім і в ряді інших областей України. Як правило, така діяльність організовується за паритетності фінансування, тобто 50% коштів виділяє місцева рада, і 50% – відповідний центр зайнятості.

«Шерифи» від центрів зайнятості проводять профілактичні бесіди з підлітками, індивідуальну роз’яснювальну роботу з сім’ями, що перебувають у складних життєвих обставинах – щодо недопущення й профілактики правопорушень; інформаційну діяльність серед працівників торгівлі щодо недопущення реалізації неповнолітнім алкогольних напоїв та тютюнових виробів; сприяють знаходженню шляхів мирного врегулювання конфліктних ситуації та формуванню спільної відповідальності за безпеку та спокій на території громад.

І проєкт «Шерифи для нових громад» цей вид діяльності відносить до однієї з 7-ми форм організації безпеки в громадах.

Тому й цього року ми вирішили дізнатися, яка зараз ситуація із залученням безробітних до громадських робіт в якості «шерифів», та спрямували відповідний запит на інформацію до Державного центру зайнятості. Однак останній перенаправив наш запит до обласних центрів зайнятості. Не всі надали відповідь своєчасно. Тому нам довелося надсилати повторні запити. Тільки наприкінці травня ми мали повну «картину» по Україні з цього питання.

Отже, більшість обласних та Київський міський центр зайнятості відповіли, що у 2020 році та у січні – квітні 2021 року громадські роботи за видом «Профілактична робота з населенням» не проводились. Ґрунтовне пояснення причин цього надав Одеський обласний центр зайнятості:

«Відповідно до ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення», громадські роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють суспільні потреби територіальних громад, організовуються місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад за участю територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах. Громадські роботи проводяться згідно з Порядком організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №175 (зі змінами). Відповідно до п. 8 вказаного Порядку місцеві органи влади щороку приймають рішення щодо організації громадських робіт, визначають види робіт та роботодавців, за участю яких планується організація таких робіт. Рішеннями органів місцевої влади Одеської області про проведення громадських робіт в 2020 та 2021 роках не визначено проведення громадських робіт за видом «Профілактична робота з населенням» («шерифи»). Відповідно, в Одеській області протягом 2020 року та січня-квітня 2021 року безробітні громадяни до участі в громадських роботах за вказаним видом не залучались, кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не виділялись».

І тільки з Донецької, Миколаївської, Харківської та Херсонської областей надійшла інформація про те, що в цих регіонах «шерифи» від центрів зайнятості продовжують функціонувати.

Донецький обласний центр зайнятості поінформував, що протягом 2020 року 18 осіб  брали участь у громадських роботах за видом «Профілактична робота з населенням». При цьому загальні витрати коштів Фонду зайнятості для організації громадських робіт за видом «Профілактична робота з населенням» протягом 2020 року склали – 35,3 тис. грн. За січень – квітень 2021 року такі громадські роботи не проводились.

У Миколаївськй області між Вознесенською міськрайонною філією Миколаївського обласного центру зайнятості та Олександрівською селищною радою Вознесенського району 02.04.2020 року було укладено договір «Про організацію громадських робіт та фінансування їх організації за видом робіт «Інформування населення щодо недопущень порушень громадського порядку (шерифи)».

Згідно з умовами цього договору, одна людина з числа безробітних Вознесенського району брала участь у громадських роботах у період з 6 по 15 квітня 2020 року. Фінансування цих робіт здійснювалося пропорційно рівними частинами за рахунок коштів місцевого бюджету – 1 140,88 грн та Фонду зайнятості – 1 140,88 грн. Протягом січня – травня 2021 року роботодавці області з не зверталися до служби зайнятості з питань потреби у виконанні громадських робіт за видом «Профілактична робота з населенням («шерифи»).

Відповідно до рішень, прийнятих місцевими органами влади у Харківській області, громадські роботи з інформування населення щодо недопущення порушень громадського порядку у 2020 році проводилися у Лозівському районі. За сприяння служби зайнятості у громадських роботах за вищезазначеним видом брали участь 105 безробітних осіб. Вони залучалися у період лютий – жовтень та грудень 2020 року.

Фактичні витрати з коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на оплату заробітної плати учасникам громадських робіт з інформування населення щодо недопущення порушень громадського порядку у 2020 році склали 183,8 тис. грн (відомостей про витрати з місцевих бюджетів на даний вид громадських робіт не отримано).

Так само, як і на Донеччині та Миколаївщині, протягом січня – квітня 2021 року такі громадські роботи за участі служби зайнятості у Харківській області не проводилися.

Тільки на Херсонщині «шерифи» від центрів зайнятості продовжували працювати, як у 2020, так і в 2021 році. Протягом 2020 року у громадських роботах з інформування населення щодо запобігання порушень громадського порядку по Херсонській області взяли участь 35 безробітних осіб, у січні – квітні 2021 року – 28 осіб.

Характерно, що в Херсонській області вдалося залучити на «шерифів» грошей з місцевих бюджетів навіть більше, ніж з відповідного Фонду. Так, фактичні витрати коштів на організацію громадських робіт за соціально направленим проєктом «Шерифи» склали:

— за 2020 рік – 209,7 тис. грн, з них 89,8 тис. грн – кошти Фонду зайнятості та 119,9 тис. грн – кошти місцевих бюджетів;

— за січень – квітень 2021 року – 282,1 тис. грн, з них 91,2 тис. грн – кошти Фонду зайнятості та 190,9 тис. грн – кошти місцевих бюджетів.

Вочевидь, це говорить про те, що на Херсонщині працівники служби зайнятості активно співпрацюють з органами місцевого самоврядування, роз’яснюють, які користі отримують громади від реалізації соціально направленого проєкту «Шерифи» (принаймні, на сайті Херсонського обласного центру зайнятості є чимало матеріалів на цю тему). Чого, на жаль, не відбувається в більшості інших областей України.

Проаналізувавши отримані дані, можна дійти до висновку, що протягом 2020 року до громадських робіт за видом «Профілактична робота з населенням» (або «Інформування населення щодо запобігання порушень громадського порядку») було залучено 159 людей: 18 – у Донецькій області, 1 – у Миколаївській, 105 – у Харківській та 35 – у Херсонській. У січні – квітні 2021 року «шерифи» від центрів зайнятості працювали тільки на Херсонщині – 28 осіб.

Для порівняння, у 2018 році таких «шерифів» було 371, а в 2019 році – 416. І в перші 4 місяці 2020 року – 72 (див. «Шерифів» від центрів зайнятості на початку 2020 року поменшало). Хоча і в минулі роки «локомотивами» цього процесу були Херсонська й Харківська області, так само до них долучалися Донецька та Миколаївська. По інших же областях – суцільні «нулі».

Якщо проаналізувати отримані відомості, а також згадати досвід спілкування з керівниками територіальних громад у низці регіонів України, то можна дійти до попередніх висновків щодо можливих причин певного занепаду перспективного проєкту від Державного центру зайнятості:

  1. Працівники центрів зайнятості в більшості областей України та м. Києві не квапляться запровадити такий вид громадських робіт на території свого обслуговування.
  1. Недостатня обізнаність у більшості представників органів місцевого самоврядування в сільській місцевості про можливість залучення інструкторів від центрів зайнятості («шерифів»).
  1. Не видно активної позиції Національної поліції України у підтримці «шерифів» від Державного центру зайнятості, з якими мають взаємодіяти поліцейські на місцях. Хоча у 2011 році Міністерство внутрішніх справ рекомендувало обласним управлінням міліції співпрацювати з цим проєктом, про що йдеться в Інформаційному листі про позитивний досвід взаємодії органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування та служби зайнятості населення Херсонської області з організації діяльності інструкторів з напрямку профілактичної роботи з населенням Департаменту профілактики правопорушень Управління дільничних інспекторів міліції МВС.

Снимок

  1. Ймовірно, карантинні обмеження, введені в Україні з березня 2020 року, теж могли вплинути на впровадження «шерифів» від центрів зайнятості, адже останні в своїй діяльності повинні активно контактувати з населенням. А контакти в умовах пандемії, безумовно, мають бути скорочені.

Цікаво, чи відбудеться зростання чисельності безробітних, які долучаються до профілактичної роботи з населенням, після того, як пандемія піде на спад? Це питання проєкт «Шерифи для нових громад» обов’язково буде досліджувати.

Але вже зараз слід зауважити, аби не занапастити важливу соціальну ініціативу служби зайнятості, необхідно активізувати інформаційно-роз’яснювальну роботу про вагомість та користь для громад діяльності «шерифи» від центрів зайнятості.

Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Харківській та Дніпропетровській областях

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Шерифи для нових громад». З 2019 року проєкт реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта.

Шерифи для нових громад

Як влада приховувала пенсію Ляшка

Як влада приховувала пенсію Ляшка

Ще 28 травня 2015 року було видано Указ Президента України «Про перегляд позначки «Опублікуванню не підлягає», що передбачає обмеження доступу до документа або інформації» №293/2015. Указ опубліковано на офіційному сайті Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/293/2015#Text та він є чинним.

Даним Указом, зокрема, визначено зняти позначку «Опублікуванню не підлягає» з понад 120 указів, виданих протягом 1991–2005 років та 18 розпоряджень періоду 1992–2004 років. Серед них – і розпорядження Президента України Кучми від 3 квітня 2000 року №151 «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».

Однак самого опублікування цього й деяких інших розпоряджень та указів досі так і не відбулося. Тому неможливо було розгадати, чи йде мова в розпорядженні «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка» про відомого опозиціонера кучмівському режиму Олега Ляшка, який зараз очолює «Радикальну партію» свого імені, чи про якогось іншого Ляшка.

І наприкінці квітня поточного року я звернувся електронною поштою до Президента України Володимира Зеленського з запитом на інформацію, в якому, власне, й просив надати текст розпорядження «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».

У відповідь Офіс Президента поінформував мене у своїй проміжній відповіді, що, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації, мій запит було надіслано до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, куди передано на постійне зберігання документи Офісу Президента України за 1991–2004 роки.

Проте Центральний держархів вищих органів влади та управління у своїй «відповіді» чомусь повідомив мене, що моє «звернення» розглянуто «відповідно до Законів України «Про звернення громадян» та «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

У даному листі мені пропонувалося повідомити архів про прийняте мною рішення «щодо отримання рахунку за виготовлення копій документів (пронумерованих, прошитих, засвідчених підписом керівництва та гербовою печаткою». При цьому вказувалося, що «ксерокопіювання документів в архіві є платними послугами».

Не погодившись із такою постановкою питання, я спрямував повторний запит на інформацію – вже на ім’я директора Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Олександра Буханця.

У запиті я ще раз наголосив, що даний архів Офісом Президента був визнаний належним розпорядником інформації, який зобов’язаний мені її надати, відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Ще я був вимушений зазначити, що мені, при всій повазі, абсолютно не потрібні ані ксерокопії, ані їх прошивання, ані будь-які підписи чи гербові печатки. Оскільки я просив і прошу надіслати на електронну пошту текст розпорядження Президента України, що в ХХІ столітті цілком можна зробити шляхом простого сканування документу – без витрат паперу та тонеру, без втрат бюджетних коштів на поштову пересилку кореспонденції.

Також мною було зауважено, що 17 травня 2021 року глава держави Володимир Зеленський, виступаючи на Diia Summit Spring 2021 у межах Всеукраїнського форуму «Україна 30. Цифровізація» заявив, що «Україна вже здійснила діджитал-революцію». Натомість, деякі працівники Центрального держархіву вищих органів влади та управління України чомусь прагнуть повернути час назад і примусити громадян (зокрема, мене) користуватися нав’язаними, непотрібними платними послугами, з зайвим витрачанням паперу… І це, на жаль, більше схоже на «діджітал-контрреволюцію».

Утім, я висловив упевненість, що цю негативну тенденцію цілком можна подолати. А для цього просто необхідно виконувати Закон. У даному випадку – Закон України «Про доступ до публічної інформації».

А наприкінці я додав: «У випадку повторного ненадання інформації у відповідь на даний запит залишаю за собою право звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – для притягнення винних осіб до відповідальності за ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення».

І, вочевидь, моя правова аргументація спрацювала – нещодавно я отримав на електронну пошту омріяну скан-копію розпорядження Президента України від 3 квітня 2000 року №151 «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».

3. Текст розпорядження

Як видно з тексту даного розпорядження, пенсію Кучма вирішив платити не Олегові, а Олександрові Ляшку – колишньому голові Ради Міністрів України (точніше – УРСР), – обчисливши її, виходячи з матеріального забезпечення тодішнього прем’єр-міністра України.

Чи могло розпорядження про призначення пенсії комуністичному високопосадовцю часів СРСР у розмірі, відповідному зарплаті прем’єр-міністра, викликати незадоволення громадськості? – Звісно, що могло. Ймовірно, саме з цієї причини Кучма й «прикрив срамоту» свого розпорядження незаконною позначкою «опублікуванню не підлягає».

Цікаво лише, чому, навіть після визнання грифів «опублікуванню не підлягає» та «не для друку» нечинними та зняття їх з президентських (та урядових) актів, досі низка з них так і не опублікована?!

Очевидно, що активістам і правозахисникам і сьогодні є сенс вимагати від владників, аби ті оприлюднили всі документи з цими пресловутими грифами – аби громадяни знали, що від них незаконно приховували.

Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»

Доступ до правди

«Права дитини. актуальні безпекові виклики – 2021»

«Права дитини. актуальні безпекові виклики – 2021»

Таку назву мав онлайн круглий стіл, організований Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір», приурочений до Міжнародного дня захисту дітей.

31 травня, разом з експертами від Національної поліції, соціальних служб, системи безоплатної правової допомоги, громадських організацій з Херсонської, Харківської, Миколаївської, Дніпропетровської областей та м. Києва, учасники обговорили актуальні проблеми, пов’язані з захистом прав та інтересів дітей в територіальних громадах – у невеликих та малих населених пунктах.

Були розглянуті наступні питання:

— з якими загрозами для дітей доводиться стикатися в межах повноважень служби/діяльності;

— рейтинг/статистика найбільш частих порушень прав та інтересів дітей, зафіксованих на території обслуговування;

— рекомендації, що варто вдосконалити/змінити на рівні органів місцевого самоврядування чи на рівні держави, щоб покращити ситуацію;

— практичні рекомендації, що робити батькам, опікунам або іншим представникам дитини, якщо та зазнала, наприклад, домашнього насилля, булінгу, кібербулінгу – щоб швидше та ефективніше захистити її інтереси;

— як краще попередити ризики й уникнути загроз.

Одним із спікерів круглого столу виступив Юрій Чумак, координатор проєкту «Шерифи для нових громад» у Харківській та Дніпропетровській областях, фундатор громадської ініціативи «DOCU ДІЄ проти психологічного насильства щодо дитини».

Він зауважив, що концепція «дитина свідок = дитина, постраждала від домашнього насильства» введена в українське законодавство з набранням чинності у 2018 році Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вона передбачає, що дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, повинна бути визнана правоохоронними органами постраждалою (потерпілою) від домашнього насильства.

За даними «Звіту за результатами моніторингу судової практики», підготовленого Асоціацією жінок-юристок України «Юрфем», поліція та суди лише у 15% справ ідентифікують дитину-свідка домашнього насильства як потерпілу; найпоширенішим видом покарання за вчинення домашнього насильства щодо дитини є штраф – у 70% справ. Що нерідко не відповідає тяжкості скоєного правопорушення.

І, за таких умов, на думку правника, значну увагу держави та суспільства необхідно приділяти саме попередженню домашнього насильства.

Георгій Кобзар