Мар 29, 2021
Правове регулювання благодійної діяльності здійснюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Ключовим законодавчим документом, яким регламентуються основні засади благодійної діяльності в Україні, є Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».
Статтею 1 означеного Закону визначено, що благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.
Слід зазначити, що благодійником є дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права, яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.
Статтею 5 Закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації» встановлено, що благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору одного або кількох таких її видів:
— безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав;
— безоплатна передача бенефіціарам права користування та інших речових прав на майно і майнові права;
— безоплатна передача бенефіціарам доходів від майна і майнових прав;
— безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів;
— благодійна спільна діяльність та виконання інших контрактів (договорів) про благодійну діяльність;
— публічний збір благодійних пожертв;
— управління благодійними ендавментами;
— виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності;
— проведення благодійних аукціонів, негрошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.
Варто зазначити, що отримувачами такої благодійної допомоги можуть виступати фізичні особи, неприбуткові організації, а також юридичні особи для досягнення цілей, передбачених Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».
Статтею 13 Закону означено, що благодійні організації можуть бути створені відповідно у вигляді:
- благодійного товариства;
- благодійної установи;
- благодійного фонду.
Таким чином, надавати благодійну допомогу (тобто бути благодійником) можуть як благодійні організації, так і інші суб’єкти господарювання, а також фізичні особи. А от перелік отримувачів такої допомоги більш обмежений – ними можуть бути лише фізичні особи, неприбуткові організації та територіальні громади.
Також слід зауважити, що законодавством обмеження на надання благодійної допомоги не встановлені. Можливість та порядок надання такої допомоги визначається відповідно до статуту юридичної особи – благодійника.
Для великих платників податку на прибуток (а також для малих платників, які використовують коригування при складанні податкової декларації) надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій, зменшуватиме оподатковуваний прибуток лише в межах 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, відповідно до пункту 140.5.9 Податкового кодексу України.
Як виняток, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який прийнятий 30 березня 2020 року, внесено зміни до такого правила, та встановлено, що в 2020 році суми благодійної допомоги включались до витрат підприємств у повній мірі, незалежно від річного доходу такого підприємства.
Благодійна допомога, надана фізичним особам та юридичним особам – платникам податку на прибуток, зменшує оподатковуваний прибуток на всю суму. Якщо ж отримувач благодійної допомоги – юридична особа – не є платником податку на прибуток, та не зареєстрований у якості неприбуткової організації, то сума благодійної допомоги не зменшуватиме оподатковуваний прибуток благодійника.
Тобто, для платників єдиного податку надання благодійної допомоги не впливає на суму податку.
Стосовно податкових наслідків для надавача благодійної допомоги, якою є фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування, слід зазначити наступне:
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначено ст. 177 Податкового кодексу України, згідно з п. 177.2 якої, об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Пунктом 177.4 цієї статті визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, яким не передбачено віднесення до витрат сум благодійної (спонсорської) допомоги, яку надає фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування.
Так, відповідно до п. 138.1 Податкового кодексу України, до операційних витрат включаються: витрати, які формують собівартість реалізованих товарів (наданих послуг та/або виконаних робіт), загальновиробничі витрати, адміністративні, витрати на збут й інші витрати операційної діяльності.
Витрати, добровільно перераховані до неприбуткових організацій, відносяться до складу інших витрат, тобто не є витратами операційної діяльності.
Таким чином, сума благодійної (спонсорської) допомоги, яку надано неприбутковій організації фізичною особою – підприємцем не відноситься до витрат такого підприємця.
Одночасно зазначаємо, що дана консультація носить виключно роз’яснювальний та інформаційний характер і не встановлює правових норм.
Для отримання необхідної інформації і вичерпних відповідей з питань податкового законодавства радимо звертатись до Податкової служби України.
Наталія Мазницька, Чугуївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги
Фев 23, 2021
Зараз Громадянська мережа ОПОРА проводить опитування кандидаток у депутатки на місцевих виборах 2020 року, щодо рівних можливостей під час виборчого процесу. На Харківщині більшість опитаних жінок зазначили, що мали рівний доступ до ресурсів та не відчували негативного ставлення за ознаками статі з боку колег по партії та виборців у цілому. Хоча про окремі прояви ейджизму та сексизму з боку виборців старшого віку заявляли кандидатки вікової категорії 25-35.
Характерно, що більшість опитаних жінок – як кандидаток, яким так і не довелося здобути на перегонах депутатського мандату, так і тих, що пройшли до місцевих рад, зазначали, що представники/представниці обох статей мали в партіях, від яких вони балотувалися, рівний доступ до ресурсів під час виборів. Та що вони не відчували негативного ставлення за ознаками статі з боку колег по партії та виборців у цілому. І, незважаючи на те, що без «чорного піару» на минулих місцевих виборах, звісно, не обійшлося, респондентки переважно не пов’язували його зі своєю статтю.
За одним суттєвим виключенням: ті кандидатки, які перебувають у віковій категорії 25-35 років, таки вказували, що зустрічалися випадки, коли їм виборці старшого віку закидали, що, мовляв, «недоречно» молодим жінкам приймати участь у виборах. Наприклад: «У вас є діти? Ви заміжня? Чи ви замість реалізації в родині це тут кар’єрою вирішили займатися?!». Отже, виходить, що в Україні «процвітає» такий собі гендерний ейджизм. Принаймні, на Харківщині. На підтвердження цього одна з респонденток поважного віку згадала, що до неї теж ставилися доволі зневажливо, коли вона ще молодою починала свою політичну діяльність.
При цьому переможниці виборів здебільшого говорили, що гендерні квоти їм не потрібні та ніяк не допомогли. А одна з кандидаток, що стала депутаткою, навіть заявила: «Жінки просто принижуються цією квотою – це моє власне переконання. Чому ми маємо «бути під квотою», ніби ми якісь неповноцінні? Мене ця квота особисто принижує. Я хочу себе проявити як політик і людина, а не щоб мене жаліли і розказували: «А, ти по квоті пройшла».
Натомість, кандидатки, які не пройшли до депутатства, не були настільки категоричними. Деякі з них нарікали на те, що квотний принцип так і не став дієвим. Бо «Необхідно закріплювати реальні механізми реалізації жінками прав балотуватись та бути обраними», «Щоб жінки були на прохідних місцях» тощо.
Отже, вочевидь, тут має місце такий собі психологічний аспект, коли жінки, які добилися успіху на останніх місцевих виборах, не воліють пов’язувати його з отриманими, відповідно до законодавства, гендерними квотами, оскільки це, в їхніх очах, зменшує рівень їх особистого внеску задля досягнення перемоги.
І, хоча кандидатки з Харківщини поставили, в середньому, доволі високий бал ступеню фактичної рівності у доступі до участі у виборах чоловіків та жінок – 3,8 (за 5-бальною шкалою), все ж таки більшість із них зауважували, що досі існують певні бар’єри, які обмежують доступ жінок до обрання депутатками місцевого рівня. І серед таких найчастіше називали особисті/психологічні («Страх негативу, стати публічною особою. Є ще стереотипи в суспільстві, що дівчина чогось не зможе»), фінансові («Утримувачі фінансів, хочемо ми чи не хочемо, це – чоловіки. І вони зачасту входять до списків, тому що вносять такий вагомий фінансовий внесок») та сімейні («Декому з жінок можуть сказати: «У тебе діти, сім’я, коли ти цим будеш займатися?»).
Аби ці перепони подолати, щоб жінки мали реальну можливість брати участь у політичному житті країни на різних рівнях, кандидатки з Харківщини пропонували:
- Проводити активну освітню та інформаційну політику, спрямовану на залучення жінок до участі в управлінні місцевими й державними справами: «Має бути в освіті впровадження, психологічно налаштовувати, що жінка може, так само, як і чоловік, здатна, має навички і досвід», «Щоб жінки активніше брали участь, треба, починаючи з інститутів, мотивувати їх на те, що вони щось можуть зробити».
- Запровадити програми підготовки кандидаток до виборів та депутатства: «Обов’язково має бути підготовка. Як виступати перед виборцями. Як поводитися на засіданнях», «В ідеалі, звісно, щоб людина здавала тести – з Конституції, Закону про місцеве самоврядування та ще ряду специфічних – про депутатську діяльність та інше».
- Внести зміни на законодавчому рівні: «Це добре, що зробили в п’ятірці квоту 3/2. Але я б збільшила, адже має бути рівність – 50/50. Це буде сприяти тому, щоб залучати жінок до політики, виховувати їх».
P.S. Як зазначає речниця ГО «Жіноча Ліга» Лілія Антонюк, рівний доступ до влади й ухвалення рішень усіх груп населення держави – один із основних індикаторів її демократичності та справедливості в контексті розподілу ресурсів, прав та можливостей. Відповідно до даних Глобального звіту про гендерний розрив 2020, у загальному рейтингу зі 153 країн світу Україна посіла 59 місце. З одного боку, це позитивний результат, адже у 2018 Україна була на 65 місці із 149. З іншого ж, у контексті політичної участі жінок та доступу до влади вона значно поступається іншим демократіям – 83 місце у звіті 2020 та 105 – у звіті 2018.
Юрій Чумак, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА в Харківській області
ОПОРА
Фев 10, 2021
На фото: ромські діти в Андріївці йдуть зі школи
Минулого року селище Андріївка, що на Харківщині, опинилося у новинних стрічках багатьох ЗМІ: 29 серпня його жителі вийшли на мітинг, на якому вимагали виселити з населеного пункту ромів. До одного будинку, в якому проживала ромська сім’я, навіть полетіли яйця та каміння. Поліція ледь стримала натовп.
Напередодні в селищі стався інцидент. Як повідомив Центр прав людини «Zmina» (див.: «Антиромське віче на Харківщині: з чого почався конфлікт і чим небезпечне загострення» https://zmina.info/articles/antyroms%CA%B9ke-viche-na-kharkivshchyni-z-choho-pochavsya-konflikt-i-chym-nebezpechne-zahostrennya/), 19 серпня ромська сім’я відзначала Яблуневий спас. Святкували з алкоголем, та згодом один чоловік напідпитку вийшов на дорогу, де його перечепила автівка. Інші члени родини, які побачили аварію, витягли водія з машини та, як заявив потерпілий, гуртом побили його…
За наслідками резонансних подій поліція відкрила 4 кримінальні провадження:
1) за фактом дорожньої пригоди зі збиттям рома – за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України;
2) через побиття водія – за ч. 2 ст. 296 КК України;
3) за хуліганство під час протистояння під будинком ромів – за ч. 2 ст. 296 КК України;
4) за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності – за ч. 2 ст. 161 КК України.
Навіть Міжнародна правозахисна організація «Freedom House» закликала українські правоохоронні органи притягти до відповідальності тих, хто в Андріївці погрожував ромам насильством з мотивів ненависті.
Оскільки саме до повноважень Державної служби України з етнополітики та свободи совісті входить вживання заходів в межах компетенції щодо запобігання проявам міжнаціональних, расових, міжрелігійних і міжконфесійних конфліктів та ворожнечі, а також забезпечення реалізації прав осіб, які належать до національних меншин в Україні, у ДЕСС було вирішено більш докладно вивчити ситуацію, що склалася в Андріївці.
Було здійснено низку візитів до Андріївки та центра громади – селища Донець, проведені бесіди з місцевими жителями, правоохоронцями, представниками органів місцевого самоврядування, зібрана інформація, що перебуває у вільному доступі – з сайтів установ і організацій, соціальних мереж, отримано відповіді на інформаційні запити.
З отриманого масиву відомостей можна дійти до певних висновків:
І. Чинники, що зумовили загострення ситуації:
- Місцеві:
1.1. В Андріївці на 9 тисяч населення мешкає приблизно 300 осіб ромської національності. Представники ромської національної меншини у своїй переважній більшості офіційно ніде не працевлаштовані, займаються збором металобрухту, пір’я, волоського горіху, підпрацьовують на тимчасових заробітках.
Крім того, місцеві роми не квапляться шукати роботу через Державну службу зайнятості. Дана інформація підтверджується відповіддю Харківського обласного центру зайнятості на запит громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». У листі-відповіді, з одного боку зазначено, що «при реєстрації шукачів роботи та безробітних в службі зайнятості відсутня статистична ознака віднесення осіб до національних меншин», а з іншого, вказується: «За інформацією Балаклійської районної філії ХОЦЗ, особи ромської національної меншини, які мешкають у сел. Андріївка… в 2019 році та протягом 9 місяців 2020 року не звертались та не були зареєстровані як такі, що шукають роботу».
Також через те, що чимало ромських родин є багатодітними, вони отримують певні соціальні допомоги від держави. Таке становище породжує чутки про те, що роми взагалі не працюють, заробляють на життя незаконними видами діяльності.
1.2. В Андріївці немає ромського «баро», є кілька «старших» у великих ромських родинах. До того ж, після початку конфлікту на Сході України, до Андріївки переїхало кілька ромських сімей з Донецької та Луганської областей, які не мають тісних контактів з місцевими ромами, які тут мешкають здавна. Приїжджі здебільшого відносяться до етнічної ромської групи «влахи», для представників якої властивими є певні закритість та традиціоналізм. Це ускладнює можливість ведення перемовин з усією ромською громадою.
І належної комунікації між владними інституціями, ромською громадою та місцевим населенням, на жаль, не було налагоджено.
1.3. На ситуацію негативно вплинув і політичний чинник. Суперечки між колишнім селищним головою Євгеном Бабаковим, який у 2020 році посідав посаду виконуючого обов’язки старости сел. Андріївка, та головою Донецької селищної територіальної громади (до складу якої наприкінці 2019 року ввійшла Андріївка) Анатолієм Наздрачовим призводили до того, що на ромській проблематиці намагалися спекулювати прибічники як одного, так і іншого.
А фактор місцевих виборів, на яких обидва балотувалися на посаду селищного голови (зрештою знову переміг Наздрачов) якщо й не спричинив, то, напевно, «підігрів» протистояння в Андріївці.
Через те недивно, що навіть після сумнозвісного мітингу 29 серпня, який ледь не перетворився на антиромський «погром», Донецька селищна рада прийняла рішення №411-VІІ-І від 09.09.2020 р. «Про розгляд листа Балаклійського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо ситуації протистояння місцевого населення з ромами, що мешкають на території смт Андріївка», більше спрямоване не на розв’язання конфліктної ситуації, а на поталу популістським настроям деяких жителів Андріївки. Даним документом вирішено:
1) створити комісію зі складання актів житлово-побутових умов осіб ромської національності;
2) комісії на підставі складених актів житлово-побутових умов скласти довідку про кількість осіб ромської національності, що мешкають в смт Андріївка із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, дати народження та місця проживання…
Це рішення селищної ради містить у собі ознаки етнічної вибірковості (профайлінгу) та зумовлює можливе порушення законодавства про захист персональних даних осіб ромської національності. Характерно, що в його мотиваційній частині вказано, що воно прийняте «з метою ескалації конфлікту».
1.4. Недостатньо ефективною є діяльність поліції. Так, місцевий дільничний офіцер поліції станом на серпень 2020 року обслуговував територію, до якої входить 14 населених пунктів, загальна чисельність населення яких складає приблизно 23 800 людей. За таких умов він просто не в змозі належним чином займатися профілактикою правопорушень та реагуванням на скоєні порушення громадського порядку й злочини.
Так само, вірогідно, нивисокою є довіра до поліції як до інституції взагалі. Деякі місцеві жителі вважають, що поліція «закриває очі» на злочини, що скоюють роми та родичі заможних і впливових осіб. Це могло спричинити бажання «самим досягти справедливості», тобто влаштувати самосуд стосовно ромів.
А під час самого мітингу 29 серпня, незважаючи на численність присутніх на ньому правоохоронців, працівники превентивної комунікації (тобто, поліції діалогу) «до забезпечення публічної безпеки та порядку не залучалися». Це слідує з відповіді ГУНП в Харківській області на запит громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «ДУМА». Отже, фахові поліцейські, які навчені вести перемовини з протестувальниками та вміють зупиняти агресивних громадян не силою, а словом, не були задіяні у впорядкуванні ситуації на мітингу.
1.5. Донецька об’єднана територіальна громада, створена в грудні 2019 року, як і інші ОТГ, утворені наприкінці 2019 року, у 2020 році не була переведена на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, тому, як і раніше, залежала від районного бюджету та районних владних структур. Тому мешканці Андріївки не побачили значних позитивних змін у соціально-економічному житті після входження селища до Донецької ОТГ.
- Загальноукраїнські:
2.1. Відсутність документів, що посвідчують особу, є однією з ключових проблем, яка перешкоджає багатьом ромам в Україні користуватися основними правами людини. Це призводить до позбавлення громадянських прав, перешкоджає працевлаштуванню, отриманню соціальних, адміністративних, медичних та освітніх послуг тощо. Відсутність документів, що посвідчують особу, в Україні робить людину «невидимою» в очах закону та унеможливлює отримання доступу до основних прав.
Навіть у Харківській області, де доступ до документування не є кричущою проблемою, неурядова організація «Ромен» виявила у Харкові та кількох сусідніх районах 50 ромів, які взагалі не мали документів, що посвідчують особу. Згідно з інформацією представників НУО, опитування показало, що всі роми, які не мали таких документів, живуть в умовах надзвичайної депривації. Відсутність паспортів була головним інституційним фактором, що спричинила їхню злиденність (див.: Аналітичний звіт «Роми в Україні – Час для дій: Пріоритети та шляхи ефективної політики інтеграції», https://minorityrights.org/wp-content/uploads/2019/05/MRG_Rep_Ukraine_UKR_Apr19.pdf).
Частина ромів, що відноситься до осіб, які, не маючи документів, приїхали до України з колишніх республік СРСР, або мають недійсні документи радянського зразка чи втратили паспорти СРСР і не мали змоги їх замінити, або в’їхали в Україну у дитячому віці на підставі свідоцтва про народження, але після досягнення повноліття не змогли отримати нових документів, фактично є особами без громадянства. Але в Україні донедавна не було чітко врегульовано процедуру визначення статусу особи без громадянства.
Проблема відсутності особистих документів, зокрема свідоцтв про народження, та її вплив на ситуацію ромської меншини в Україні, неодноразово піднімалася різними міжнародними інституціями, зокрема, Комітетом ООН з прав людини, які закликали українську владу запровадити доступну та безкоштовну систему, що дозволить ромам отримати необхідні документи.
2.2. Однією з причин того, що ромське населення залишається дискримінованою національною меншиною в Україні за етнічною та соціальною ознаками, є «відсутність стійкого діалогу між самими ромськими громадами, їхніми неромськими сусідами, місцевою владою та органами правопорядку… Через недостатній рівень інклюзії ромів у соціально-економічне життя громад, їхні потреби не є пріоритетними для органів місцевого самоврядування» (див.: Міжнародний фонд «Відродження», «Посилення правових можливостей ромів задля сприяння інклюзії в місцеві громади і протидії дискримінації ромського населення»). З утворенням нових територіальних громад ситуація, на жаль, допоки не змінилася на краще, а деінде має тенденції до погіршення, оскільки центри громад стали ще більш віддаленими від їх окраїн (де переважно і проживають роми). Відтак це призводить до продовження ізоляції представників ромської національної меншини у місцевих громадах. Одним із соціально небезпечних наслідків цього є прояви насильства по відношенню до ромів.
2.3. Пандемія COVID-19 поглибила соціальну нерівність та негативно вплинула на ромські громади. Як показують результати дослідження впливу та наслідків поширення коронавірусу в Україні на ромські громади, проведеного VoxPopuli Agency на замовлення Міжнародного фонду «Відродження» у квітні 2020 року, значно зросло безробіття та ромські родини зазнали суттєвої втрати доходів (див.: «Потреби і наслідки у ромських громадах від поширення коронавірусної хвороби в Україні», https://www.irf.ua/wp-content/uploads/2020/05/roma_brief.pdf).
Так, 69,5% опитаних ромів зазначили, що вони або члени їхніх родин втратили роботу через карантинні обмеження. Також 61% зауважили, що не мають грошей на базові потреби, а 53% вказали на те, що погіршився доступ до базових продуктів харчування, тобто фактично до всього, окрім води.
Разом із тим, підвищилися ризики погіршення ставлення до ромів в умовах пандемії. Під час опитування про підвищення градусу агресії та дискримінації в побутових ситуаціях заявили 12% опитаних.
До того ж, ромські жінки та чоловіки, які не мають документів, що посвідчують особу, або реєстрації постійного місця проживання, не можуть підписати формальні угоди з сімейними лікарями, до яких потрібно звертатися у випадку підозри на наявність COVID-19. Як зазначає Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, для ромів основними джерелами інформації про COVID-19, профілактичні заходи та порядок звернення за медичною допомогою є телебачення, онлайн-медіа і соціальні мережі. Втім, органи влади надають недостатньо інформації мовою, зрозумілою ромам, і в доступній їм формі (див.: «Інформаційна довідка. Вплив пандемії COVID-19 на права ромів в Україні», http://www.un.org.ua/images/documents/4933/BN%20C19%20Roma%20UKR.pdf).
З’явилися нові виклики і в отриманні освіти дітьми ромської національності. Так, дистанційне навчання, яке школи проводять під час карантину, не є реалістичним варіантом для багатьох ромських дітей. По-перше, значна кількість таких сімей не мають доступу до необхідної технології для навчання у режимі онлайн, тому що в них немає Інтернету та відповідного обладнання (комп’ютерів, ноутбуків, смартфонів тощо). По-друге, багато дітей не можуть розраховувати на підтримку батьків у виконанні домашніх завдань через низький рівень грамотності та освіти у самих дорослих ромів.
2.4. Фактор місцевих виборів. На жаль, в Україні в політиці останнім часом доволі поширені популістські тенденції. Аби досягнути електорального успіху на виборах, політики різного «калібру» намагаються підігравати настроям певних кіл населення, які сприймають ксенофобську риторику, для чого не гребують використовувати й антиромську «карту».
І, хоча голосних історій «у виконанні» діючих політиків було зафіксовано небагато, використання антиромського дискурсу могло напередодні виборів додавати «градусу» у місцевостях, де значною є частка жителів ромської національності.
2.5. 22 липня Кабінет Міністрів України прийняв постанову №632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги», яка застосовується «заднім числом», з 01.07.2020. Нею, зокрема, встановлені окремі умови, за яких допомога на дітей одиноким матерям та тимчасова державна допомога дітям не призначається, якщо «у складі сім’ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи».
Так, дана постанова виглядає цілком обґрунтованою, адже держава не має постійно підтримувати тих, хто не працює та навіть не шукає роботи. Однак, враховуючи, що в ромських сім’ях часто виховується по кілька дітей, а офіційний шлюб нерідко не є зареєстрованим, це нововведення значно вдарило саме по ромським родинам, в один момент залишивши їх без певного джерела доходів. В умовах економічної кризи, зумовленої пандемією COVID-19, це вилилося в те, що деякі ромські сім’ї були поставлені на межу виживання.
З огляду на вищезазначене, доцільним вважається задіяння таких кроків:
ІІ. Пропозиції та рекомендації:
- На місцевому рівні
1.1. Організувати комплекс заходів, спрямованих на сприяння працевлаштуванню осіб ромської національності, які мешкають у сел. Андріївка. Для цього необхідно:
а) допомогти ромам, що не мають документів, в їх оформленні – з залученням працівників Донецької селищної ради, Державної міграційної служби, центрів (бюро) безоплатної правової допомоги;
б) провести роз’яснювальну роботу серед ромів щодо можливостей працевлаштування, сприяти постановці безробітних на облік як таких, що шукають роботу – з залученням депутатів та працівників Донецької селищної ради, спеціалістів Державної служби зайнятості.
1.2. Ініціювати заходи з організації належної комунікації між владними інституціями, ромською громадою та місцевим населенням в Андріївці щодо:
а) створення при Донецькій селищній раді консультативно-дорадчого органу з представників ромської та неромської громад Андріївки – для пошуку рішень безконфліктного співіснування;
б) впровадження фахової медіації між сторонами конфлікту (медіація може зосередитися навколо місцевої школи №1, в якій ромські діти навчаються поряд із дітьми інших національностей, і ніяких міжнаціональних конфліктів між ними не виникає) – з залученням фахівців Ромського жіночого фонду «Чіріклі»;
в) проведення широкої інформаційної кампанії (як на локальному, так і на обласному та державному рівнях) з залученням правозахисників, правоохоронців, науковців, ромських діячів, працівників ДЕСС, спрямованої на висвітлення позитивних сторін включення ромів до життя в різних громадах Харківщини (як приклад – досвід м. Мерефа, де вдалося забезпечити безконфліктне співіснування).
1.3. Виступити з ініціативою скасування (або, принаймні, внесення змін до) рішення Донецької селищної ради №411-VІІ-І від 09.09.2020 р. «Про розгляд листа Балаклійського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо ситуації протистояння місцевого населення з ромами, що мешкають на території смт Андріївка», аби припинити дискримінаційну практику етнічного профайлінгу та порушення законодавства про захист персональних даних осіб ромської національності.
1.4. Звернутися до ГУНП в Харківській області (Національної поліції України) з проханням щодо забезпечення Донецької територіальної громади належною чисельністю дільничних офіцерів поліції.
1.5. Надати керівництву Донецької територіальної громади контакти неурядових громадських організацій, ресурсних центрів, експертів, які здійснюють сприяння в розбудові сталих механізмів роботи нових територіальних громад, консультують у питаннях проєктного менеджменту, співпраці з Державним фондом регіонального розвитку та донорськими структурами, що надають міжнародну технічну допомогу – задля підтримки розвитку громади та покращення соціально-економічного становища її жителів.
- На загальнодержавному рівні
2.1. Прийняття 16 червня 2020 року Верховною Радою України Закону №2335 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства», окрім врегулювання процедури визначення статусу особи без громадянства, надало змогу таким особам законно проживати на території України, отримати право на працю, медичне обслуговування, соціальні гарантії, пенсійне забезпечення, а також отримувати документи, які нададуть можливість виїзду за межі України та повернення на територію України.
Це, як очікується, принесе користь близько 35 000 людям (у тому числі – ромам), які не є громадянами, чи громадянство яких не визначено.
Даним Законом, зокрема, частину 1 статті 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» було доповнено пунктом 8-1, яким встановлено, що особи, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства, тепер отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу.
Вбачається за доцільне ініціювати запровадження такого права й для всіх інших осіб, які, з різних причин, не мають документів та потребують правової допомоги від держави. Їх чимало саме серед осіб ромської національності.
2.2. Для сприяння процесу інтеграції та інклюзії ромів до суспільного життя в місцевих громадах необхідно мати певні паспорти (мапи) ромських поселень. Але створювати їх слід не у дискримінаційний спосіб, який намагаються впровадити, зокрема, у Донецькій територіальній громаді. Натомість, потрібно передбачити заходи щодо забезпечення включення ромів до перепису населення. Планування включення ромів до перепису має розпочатися одночасно з інформаційно-просвітницькою кампанією в ромських громадах, навчанням представників перепису щодо інклюзивної практики та безпосереднього залучення ромських посередників (наприклад, консультантів, медіаторів і представників НУО) у процес перепису населення.
2.3. Під час пандемії COVID-19 державі слід продумати й кроки щодо соціальної підтримки та захисту представників найбільш вразливих верств суспільства, зокрема, ромів. І зосередитися при цьому не тільки на наданні прямої помочі (умовно кажучи, «риби»), а на сприянні професійній підготовці/перекваліфікації, працевлаштуванню, отриманню додаткових знань та навичок (наданні «вудки», яка допомагатиме й надалі). Поліпшення соціально-економічного становища представників ромської національної меншини, в кінцевому рахунку, сприятиме й поліпшенню загального клімату в громадах, де вони проживають.
2.4. Хоч місцеві вибори й минули, але використання деякими політичними та навколополітичними групами методів та дій, замішаних на ксенофобії, має отримувати належну оцінку з боку держави і, в першу чергу – правоохоронних органів. Для цього необхідно забезпечити належне розслідування випадків застосування щодо ромів мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті, а також незворотність притягнення винних осіб до відповідальності.
Також, у разі організації мітингів чи інших масових зборів, спрямованих проти ромів, слід в обов’язковому порядку залучати для їх мирного розв’язання працівників поліції діалогу та (за можливості) – представників ДЕСС і ромських медіаторів.
2.5. Також загальнодержавними рекомендаціями щодо запобігання етнополітичним конфліктам можуть бути:
а) створення системи моніторингу, прогнозування й оцінки розвитку етнополітичних та міжетнічних проблем;
б) уникнення вирішення міжетнічних суперечностей за допомогою силових методів;
в) запровадження у регіонах компактного проживання ромів квот для представників ромської національної меншини для навчання у вишах та служби правоохоронних органах.
І на законодавчому рівні слід запровадити щодо представників ромської національної меншини позитивні дії – спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України (див. п. 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
Юрій Чумак, консультант ДЕСС з питань комунікацій, моніторингу та інституційного розвитку
Ноя 23, 2020
Як тільки президент України Володимир Зеленський виступив із ідеєю щодо проведення 25 жовтня «опитування суспільства», навколо цієї ініціативи виникло багато непорозумінь та чуток. При цьому коментарі з владного олімпу суперечили один одному та не давали можливості збагнути всю глибину президентського задуму.
Тому я вирішив роз’яснити це особисто в глави держави та гаранта додержання Конституції України, й 16 жовтня спрямував йому запит на інформацію. В якому просив відповісти:
- Яким законним чи підзаконним нормативно-правовим актом України визначено порядок такого опитування суспільства? В разі, якщо президентом України приймався відповідний нормативно-правовий акт, прохання надати копію останнього.
- Які органи влади, інші державні органи та структури залучатимуться до проведення даного опитування суспільства? Яку кількість осіб планується задіяти?
- Скільки коштів буде виділено на організацію та проведення опитування суспільства 25 жовтня? Які джерела цього фінансування: державний бюджет, кошти міжнародних донорів, особисті накопичення певних осіб, гроші від благодійних фондів тощо? Прохання вказати відповідні суми витрат.
Як і передбачено законодавством, протягом 5 робочих днів надійшла відповідь з Офісу президента, в якій мене інформували, що »на підставі частини 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»… прийнято рішення про продовження строку розгляду запиту протягом 20 робочих днів з дати його надходження».
Принагідно нагадаю, що у зазначеній нормі Закону йдеться про те, що пролонгація терміну розгляду запиту можлива »у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних». Вочевидь, Офісу президента потрібно було шукати великий обсяг даних щодо ініціативи керманича держави, тим більше, що інформація про неї, яку озвучували владні речники, змінювалася ледь не щодня. До того ж, продовження строку надання відповіді дозволяло «проскочити» дату дня голосування 25 жовтня, після якого дані відомості вже значно втрачали свою актуальність.
Утім, провівши в день виборів власний моніторинг того, як відбувалося це дивне «опитування» на практиці, я ще з більшим нетерпінням вирішив дочекатися остаточної відповіді від Офісу президента.
Годі й говорити, яким було моє розчарування, коли 6 листопада прийшов лист, в якому ніякої інформації по суті фактично не було. У ньому йшлося, що »за інформацією, наданою Директоратом з питань інформаційної політики Офісу президента України, організацію та проведення опитування, ініційованого президентом України В. Зеленським під умовною назвою «5 питань», здійснювала партія «Слуга народу». Власне, до того часу цю версію вже оприлюднила сама партія, тому новиною така відповідь не стала. Однак це аж ніяк не знімало з «порядку денного» всі 3 мої запитання. Натомість, мене повідомляли, що мій запит переслали до політичної партії «Слуга народу». А також (незрозуміло, для чого, оскільки я цього не запитував), надавалися «попередні результати» опитування.
З цього приводу зауважу, що за умов, коли: а) ніхто з «волонтерів», що його проводили, не цікавилися, де проживає респондент, та чи заповнював він (вона) вже цей опитувальник; б) опитувальники були надруковані на простих папірцях формату А4, що не мали жодного ступеню захисту; в) соціологічної вибірки ніхто не робив та не дотримувався; г) за процесом опитування та подальшого зведення підсумків ніхто не спостерігав, – його «результати» могли бути абсолютно будь-якими.
Отже, відверто кажучи, мене все ж таки більше цікавили відповіді на мої запитання до президента щодо його опитування, ніж дані про те, що там у такий спосіб «наопитували».
І от, бінго, нарешті 18 листопада (тобто, через 23 робочі дні з дати надсилання мною запиту), від партії «Слуга народу» надійшов лист (датований 17.11.2020), в якому мене повідомляли, що дана партія »виступила замовником опитування «5 питань президента України» та сплачувала послуги з організації цього опитування за рахунок внесків на підтримку Партії». А з огляду на те, що юридична особа, яка не є суб’єктом владних повноважень, зобов’язана надавати інформацію лише стосовно використання бюджетних коштів, «Слуги народу» зробили поспішний висновок: »відтак інформація щодо фінансування зазначеного опитування не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Я хотів було пожартувати, що «Слуга народу» після доволі невтішних для себе місцевих виборів – 2020 (для мобілізації виборців під час яких, власне, й було організоване це «опитування»), розписалася в тому, що більше не є «суб’єктом владних повноважень». Але залишу це для іншого разу.
А тут замічу, що, якщо партія «Слуга народу» замовляла та оплачувала опитування, то в даному випадку вона вчиняла, як суб’єкт господарювання. І до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Певно, що відомості, за які кошти було профінансовано чи то президентське, чи то «слуганародне» опитування, неабияк цікавлять українське суспільство.
До того ж, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» вказує, що »предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману».
Пряме намагання президента «підіграти» своїм «опитуванням» одному з суб’єктів виборчого процесу – партії «Слуга народу» – суперечить принципам виборчого права. А спроби «пропетляти» – замість надання інформації на прямо поставлені питання (уважний читач може пересвідчитися, що не на одне з запитань мого запиту повної та чіткої відповіді так і не було надано) – вказує на ймовірність такого «введення громадськості в оману».
Обнадійливим можна назвати тільки те, що «Слуга народу» пообіцяла повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про витрати на «5 питань президента України» у звіті за IV квартал 2020 року. Сподіваюсь, що антикорупціонери та розслідувачі матимуть змогу дослідити ці дані в «Єдиному державному реєстрі звітності політичних партій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» на офіційному веб-сайті НАЗК. Адже все таємне рано чи пізно стає явним.
Щоправда, очікуватися на те, що президент Володимир Зеленський у майбутньому не буде впроваджувати сумнівні та не визначені законодавством (читай – незаконні) «ініціативи», поки що особливих підстав немає…
Юрій Чумак, Голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»
Рубрика
