В умовах війни підлітки-переселенці стали категорією молоді, яка потребує особливої сердечної уваги. І в березні 2023 року у самому серці України відкрився благодійний юнацький клуб «СвіТи Черкаси». На його базі працює табір для дітей-ВПО, в якому регулярно проводяться цікаві та корисні заходи.
26 травня в гості до молоді завітав пересувний кіноклуб Docudays UA «ДУМАй!», очільник якого Юрій Чумак запропонував для перегляду та обговорення короткометражні документальні стрічки «Чемпіонка» (Угорщина) та «Карла і Нордал» (Норвегія).
Перша розповідає про юну ромку, яка готується до головної події свого життя – престижного боксерського турніру. Від маленького спортзалу до чемпіонату пролягає довгий шлях, але, завдяки своїй наполегливості та налаштованості на перемогу вона досягає своєї мети.
А друга – про сестричку та братика (останній має особливі освітні потреби) – надихає на роздуми про безмежність толерантності та любові.
По завершенні заходу керівниця табору для дітей-ВПО при благодійному юнацькому клубі «СвіТи Черкаси» Діна Проскура зазначила: «Ми дуже вдячні пану Юрію за увагу до деталей (приємно, коли модератор одразу вивчив імена всіх учасників), за цікаву організацію перегляду, за активності, за дотепну подачу опитувальника, за те, що кожен із задоволенням висловив свої міркування та зробив висновки. І ми раді, що сьогодні налагодилася співпраця з кіноклубом Docudays UA, адже якісне документальне кіно є файним інструментом, що розвиває в юнаків та дівчат навички мислити та обґрунтовувати власну думку, дає засадниче розуміння цінності та важливості прав і свобод людини».
Довідково: кінопоказ був приурочений до Всесвітнього дня змагань 26 травня. Цей день організується кожного року міжнародною асоціацією «Спорт для всіх» (TAFISA). Представники громадськості з усього світу змагаються з метою мотивування якомога більшої кількості людей бути фізично активними. Також це день, коли люди вшановують тих, хто бореться зі своїми проблемами і викликами.
Мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.
На це питання шукали відповідь 80 керівників/ць кіноклубів Docudays UA, що діють при секторах/відділах пробації в усій Україні.
25 травня кіноклуб медіапросвіти з прав людини при ГО «Докудейз» запросив їх на онлайн-зустріч та перегляд документальної стрічки «Точка відліку» (Польща).
Анета «бунтувала по повній» й опинилася у 19 років у в’язниці за вбивство. 9 років потому пенітенціарна практика приводить її до будинку престарілих, де їй доводиться доглядати за Геленою, що була хворою з раннього дитинства. І Гелена, чиї знання про світ обмежені «вікнами лікарень і диванами», з жадобою цікавиться життям Анети та допомагає їй зрозуміти саму себе…
Модератором заходу виступив правозахисник, керівник пересувного кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Глядачки прийняли жваву участь в обговоренні. Наводимо лише низку знакових цитат:
Марина Зінчук: «Точка відліку – це завжди початок чогось, що спонукає до дій рухатися вперед. Буде важко, проте був час обдумати попередні вчинки і далі боротися, і будувати краще життя».
Вікторія: «На мою думку, точка відліку почалась з непорозуміння між дитиною та батьками, коли героїня шукала підтримку, а потім здійснила вчинок, від усвідомлення наслідків якого вона переосмислила власне життя».
Валентина Борисовець: «Точка відліку – це життя на волі. Бабуся-реалістка донесла до неї інший сенс буття».
Наталія Перепелиця: «Бабуся, за якою вона доглядала, для мене стала, як наша Леся Українка, яка писала: «Як дитиною бувало. я була малою горда, щоб не плакать, я сміялась». Вона жила, незважаючи на поганий стан здоров’я, і хотіла жити».
Альона: «Багато що залежить від героїні, певною мірою доля залежить і від соціуму».
Анна: «Я вважаю, що дівчина зможе жити повноцінним життям, адже важливо усвідомити свою проблему і працювати над нею. Дуже класно, що вона допомагає людям похилого віку! А проблеми з рідними будуть вирішуватися поступово, вони з часом побачать, що дівчина змінилась. Дуже багато успішних людей мають важку долю і «неідеальне» минуле…».
Тетяна Шевченко: «Потрібна також фахова допомога психолога – бо є велике почуття провини».
Тетяна Назаренко: «Шлях виправлення їй буде легше долати у випадку підтримки, налагодження відносин з дитиною. Адже це буде її перша велика, така бажана перемога після складного досвіду перебування за ґратами. Вірю, у неї все вийде!
Вікторія: «Така практика була б корисною і в Україні – і для суспільства, і для засуджених».
Молоді активісти/ки Лозівської громади взяли участь у тренінгу «Залучення молоді до розробки місцевих цільових програм розвитку молоді, заснованих на даних», що відбувся у Києві 17–20 травня.
Під час навчального заходу учасники/ці вивчали, як опрацьовувати різноманітні дані для прийняття рішень, а також як розробляти та впроваджувати місцеві цільові програми для розвитку молоді.
По завершенні вони поділилися своїми відгуками:
Анна Лютенко, студентка:
– Я перший раз брала участь у такому проєкті. Сказати що мені сподобалось – це нічого не сказати. Був гарний готель – навіть, «Ревізор» рекомендує його. Навчання було дуже цікаве та, головне – зрозуміле: нам показували складні речі на елементарних прикладах, і, звичайно, на практиці ми теж їх опановували. Наші тренерки були з нами на одній хвилі. Учасники/ці тренінгу – мега позитивні, вони ділились своїм досвідом, хоч вік був у всіх різний, було дуже комфортно спілкуватись із кожним. Регіональний координатор програми теж навчався з нами, так само відповідав на питання, спілкувався з нами – як друг. Всі знання, які я тут отримала, я 100% буду використовувати далі. Це: вміння спілкуватись із людьми, доводити свою думку, говорити на публіку, поки презентуєш свій доробок, отримувати релевантні дані та опрацьовувати їх. Також я відтепер розумію, що таке «драбина участі Роджера Харта», звідки береться бюджет, через кого він проходить, поки розподіляються кошти, як складати місцеву цільову програму. Мені дуже сподобалось, кличте ще!
Карина Туркот, волонтерка:
– Нереально багато емоцій за це навчання, я познайомилась з дуже гарними людьми, з якими ми будемо і далі спілкуватися. Готель теж затишний, у кухарів золоті руки. А саме навчання – це взагалі: я мала побоювання, що буде нудно, багато лекцій, натомість – все було цікаво, весело, пізнавально. І громади, які зібралися – вони найкращі.
Володимир Панченко, студент:
– Було дуже корисно почути, як думають люди з інших громад (вони всі були приємні та щирі), які у них погляди на різні питання. Мені дуже сподобалися практичні заняття. Велике спасибі!
Анастасія Птуха, інструкторка з організаційно-масової роботи Лозівського міського центру молоді:
– За цей час я встигла повчитися, поділитися власним досвідом, познайомитися з неймовірно цікавими людьми, поспілкуватися… Я дуже рада, що ми усі ці дні співпрацювали з чудовими командами Переяславської та Рожищенської громад. Вони поділилися з нами своїми думками, знаннями та досвідом. Заняття були насиченими неймовірною енергетикою та гумором, що зробило час перебування на тренінгу ще цікавішим. Не можу не підняти тему чудової кухні та затишку в готелі. Наше навчання було максимально комфортним та безпечним.
Вікторія Климчук, фахівчиня з організації дозвілля Лозівського міського центру молоді:
– Я, мабуть, ніколи не відчувала настільки позитивних емоцій, як за ці 4 дні. По-перше – досвідчені тренерки, які ділились власним досвідом, – вони були неперевершені. Все подавалося корисно та інформативно. По-друге, взаємодія з колегами з Рожищенської та Переяславської громад – це щось за межами реального, було відчуття, ніби ми одна велика сім’я, та завжди знали одне одного. По-третє, присутність регіонального координатора програми, який фактично був одним із учасників тренінгу, додавала впевненості та наснаги до праці. По-четверте, організатори заходу були дуже ввічливі та уважні, а інтер’єр та комфорт готелю – чудовий. Я дякую всій програмі «Мріємо та діємо» за можливість набути такий досвід та побачити зовсім іншу сторону життя.
На тренінг були запрошені члени/кині робочої групи з розробки нової молодіжної програми Лозівської громади. Створення молодіжної програми в громаді проводиться в рамках проєкту «Творимо молодіжну політику в громаді разом з молоддю», який організовано в межах програми «Мріємо та діємо», що впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX у партнерстві з Будуємо Україну Разом (БУР), Центром «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» (CSR Ukraine), Making Cents International (MCI), Міжнародним республіканським інститутом (IRI) та Zinc Network.
На фото (зліва направо): Анна Лютенко, Вікторія Климчук, Володимир Панченко, регіональний координатор програми «Мріємо та діємо» в Харківській області Юрій Чумак, Анастасія Птуха та Карина Туркот
У самому центрі Києва, у хвилині ходу від Майдану, на межі зникнення опинився архітектурний комплекс садиби Мурашка XIX століття. Мерія за часів Черновецького передала будинки приватному власнику разом із мешканцями. Усі вони слухняно переселилися на Троєщину. Лише родина кандидата фізико-математичних наук Олександра Глухова відмовляється це робити. Олександр розпочинає боротьбу за існування історичних будівель на Малій Житомирській.
Історію вітчизняного «Дон Кіхота», який протидіє химерним забаганкам сучасних можновладців зруйнувати архітектурну пам’ятку заради побудови чергового ТРЦ, мали змогу подивитися студенти/ки Черкаського державного технологічного університету.
16 травня до них завітав пересувний кіноклуб медіапросвіти з прав людини Docudays UA «ДУМАй!», модератор якого Юрій Чумак представив стрічку режисерки Жанни Довгич «Дім з химерами».
По завершенні перегляду відбулося жваве обговорення.
Зокрема, Артем зауважив, що в Європі дуже дбайливо ставляться до своєї історичної та архітектурної спадщини. І, якщо Україна намагається рухатися в бік Європи, нам треба впроваджувати і в себе європейські практики.
А Павло наголосив: «Такі будинки необхідно захищати, перш за все, через те, що вони є неповторними носіями пам’яті свого періоду».
Керівниця відділу студентського розвитку ЧДТУ Марина Северенчук, яка сприяла в організації кінопоказу, зазначила, що майбутні політичні філософи, експерти історико-культурних цінностей та програмісти, що взяли участь у заході, виявили неабияку зацікавленість та активність. Оскільки правдиве документальне кіно дозволило їм краще ознайомитися з існуючим гострим питанням збереження архітектурної спадщини та поміркувати над тим, як такій проблематиці запобігти в майбутньому.
Правозахисник Юрій Чумак надав поради щодо захисту порушених прав та рекомендував звертатися, в разі потреби, до центрів/бюро державної системи безоплатної правової допомоги, а також до правозахисних організацій.
Так говорить наприкінці фільму «Карла і Нордал» (Норвегія) його головна маленька героїня.
Карлі 6 років, і у неї є старший брат на ім’я Нордал. Чому вона вважає його водночас старшим і молодшим? Зазираючи до світу Карли, ми бачимо, як вона справляється з тим, що має старшого брата з особливими навчальними потребами. Режисерка Елізабет Аспелін спостерігає за своїми дітьми, показуючи їхнє повсякденне життя, сповнене як складних ситуацій, так і сердечної любові.
Цю зворушливу документальну кінострічку переглянули учні/ениці 5-го класу Кочетоцької санаторної школи. Показ відбувся в онлайні 25 квітня. Модератором виступив керівник кіноклубу Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак.
Правозахисник обговорив із дітьми питання толерантного ставлення до оточуючих, поділився «Довідником безбар’єрності» (https://bf.in.ua/), розробленим за підтримки дружини президента Олени Зеленської. Також разом пройшли невеличкий тест з цього сайту – як правильно говорити про людей із вразливих категорій.
Довідково: За інформацією з «Довідника безбар’єрності», дитиною з особливими освітніми потребами є людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі.
До таких відносяться:
— діти з інвалідністю;
— діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах;
— безпритульні діти;
— діти, які живуть із ВІЛ/СНІД;
— діти-сироти;
— діти з дислексією (порушення, за якого людині важко читати), дисграфією (порушення, за якого людині складно писати) чи дискалькулією (порушення, виражене в нездатності людини до рахунку, розв’язання математичних задач);
— діти, позбавлені батьківського піклування та інші.
Дитина, яка на деякий час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, теж стає дитиною з особливими освітніми потребами, бо може потребувати додаткового часу, аби «наздогнати» однолітків.
Таку назву має підручник, виданій за редакцією кандидата юридичних наук Андрія Войціховського.
Дана праця буде корисною для здобувачів усіх рівнів вищої освіти, викладачів, науковців, правоохоронців, а також для всіх, хто цікавиться питаннями прав людини та їх міжнародного контексту.
Приємно, що в якості унаочнення того, як правозахисники проводять заняття з вітчизняними поліцейськими та курсантами, у книзі розміщено світлину, яка ілюструє один із заходів з питань дотримання прав людини, що проводив голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА» Юрій Чумак – з працівниками Управління патрульної поліції в Харківській області.
